Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Теорія з Кримінального права

Теорія з Кримінального права

цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Тому юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичні партії, громадські організації і т.д.) не можуть бути суб'єктами злочинів. Неприпустимою є колективна відповідальність за вчинені окремими особами злочини. Відповідно до ст. 19 КК суб'єктом може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час вчинення передбаченого кодексом діяння, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Тому особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки, не підлягає кримінальній відповідальності. У частині 1 ст. 22 КК встановлюється, що кримінальна відповідальність за загальним правилом настає з 16 років, а за окремі злочини, вичерпний перелік яких передбачений у ч. 2 ст. 22 (наприклад, вбивство, розбій, зґвалтування), відповідальність встановлюється з 14 років. Суб'єктивна сторона — це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони, як елементу складу, є вина, мотив і мета злочину. Обов'язковою (необхідною) основною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи. Відповідно до ст. 23 КК виною є «психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності». При відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільно небезпечні наслідки. Умисел і його види — прямий і непрямий. При прямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. При непрямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків. Необережність та її види: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Злочинна самовпевненість виражається в тому, що особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинна недбалість має місце там, де особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачати. Кожний з розглянутих елементів складу має певну сукупність ознак. Залежно від їхньої ролі в характеристиці загального поняття складу ці ознаки поділяються на обов’язкові та факультативні. Обов’язкові це ті ознаки, які притаманні будь-якому складу злочину, без яких взагалі немає складу злочину. Факультативними визнаються ті ознаки, що не є обов'язковими для всіх складів злочинів і в різних складах можуть відігравати різну роль. До таких ознак слід віднести час, місце, обстановку і спосіб вчинення злочину (характеризують об'єктивну сторону), мотив і мету (характеризують суб'єктивну сторону), а також ознаки спеціального суб'єкта злочину і деякі інші. Наведений поділ ознак складу на обов'язкові і факультативні має важливе значення, тому що він сприяє більш глибокому з'ясуванню складів окремих злочинів та їх відмежуванню від суміжних. Якщо розглянуті ознаки в статтях Особливої частини КК не передбачені ні як обов'язкові, ні як кваліфікуючі, то вони на кваліфікацію злочину не впливають і можуть відігравати лише роль обтяжуючих або пом'якшуючих обставин, що враховуються при призначенні покарання (наприклад, п. 12 ст. 67 передбачає як обтяжуючу обставину вчинення злочину загальнонебезпечним способом).


8. Поняття та види стадій злочину


Стадії вчинення злочину — це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його припинення. Стадії вчинення злочину є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинного умислу, досягнення певної мети і тому можуть міститися тільки в злочинах, вчинених з прямим умислом. КК визнає злочинними і караними три стадії вчинення злочину: 1) готування до злочину; 2) замах на злочин, що разом з готуванням до злочину становлять незакінчений злочин; 3) закінчений злочин. Ознаки готування до злочину і замаху на злочин передбачені відповідно у ст. 14 і ст. 15, а закінчених злочинів — у диспозиціях статей Особливої частини КК. Якщо злочин закінчений, то він поглинає всі стадії його вчинення, вони не мають самостійного значення і не впливають на його кваліфікацію. Незакінчений злочин — це умисне, суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке не містить усіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК у зв'язку з тим, що злочин не був доведений до кінця з причин, не залежних від волі винного. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин. При незакінченому злочині умисел винного залишається повністю не реалізованим, об'єктивна сторона не розвинутою, шкоди об'єкту не завдається. У закінченому ж злочині умисел реалізується повністю, об'єктивна сторона виконується, об'єкту завдається шкода. Незакінчений злочин (готування до злочину і замах на злочин) — це не здійснена можливість завдання шкоди об'єкту посягання. Злочинна діяльність припиняється у зв'язку з обставинами, що виникли всупереч волі і бажанню суб'єкта. Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. При готуванні до злочину дії винного ще безпосередньо не спрямовані на об'єкт і не ставлять його в безпосередню небезпеку. З об'єктивної сторони готування до злочину може проявлятися в різних діях, але спільним для них є те, що всі вони полягають лише у створенні умов для вчинення злочину, який, однак, не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного. готування до злочину проявляється: а) у підшукуванні засобів чи знарядь для вчинення злочину - це будь-які дії з придбання, отримання, тимчасового позичення, купівлі, пошуку, засобів чи знарядь для вчинення злочину тощо. Під засобами вчинення злочину слід розуміти предмети матеріального світу, що застосовуються при вчиненні злочину. Вони або необхідні для вчинення злочину, або полегшують чи прискорюють його вчинення (підроблені документи для шахрайства). Знаряддя вчинення злочину — це предмети, призначені для безпосереднього виконання дій, що утворюють об'єктивну сторону складу закінченого злочину (наприклад, зброя, відмички тощо).б) пристосуванні засобів чи знарядь для вчинення злочину - це будь-які дії по виготовленню або зміні предметів, внаслідок чого вони стають придатними або більш зручними чи більш ефективними для відповідного застосування.; в) підшукуванні співучасників - це будь-які дії по притягненню, залученню до вчинення злочину інших осіб: виконавця (співвиконавця), організатора, підмовника або посібника.; г) змові на вчинення злочину – це згода двох або більше осіб у спільному вчиненні злочини.; ґ) усуненні перешкод - це усунення перепон, які заважають вчиненню злочину, здійсненню злочинного умислу; д) іншому умисному створенні умов для вчинення злочину - це різноманітні дії, що створюють можливість для вчинення злочину (наприклад, підготовка місця вчинення злочину, сховища для приховування викраденого тощо). Під виявленням умислу розуміють прояв особою тим чи іншим засобом наміру вчинити певний злочин. При виявленні умислу відсутня сама дія або бездіяльність, тому виявлення умислу не розглядається як стадія вчинення злочину і не тягне за собою кримінальної відповідальності. Від виявлення умислу слід відрізняти такі самостійні злочини, як погроза вбивством, знищенням майна. У цих випадках карається не самий умисел, а суспільно небезпечне діяння (погроза), навіть якщо в погрожуючого і не було наміру в подальшому реалізувати цю погрозу, бо тут заподіюється безпосередня шкода особі, суспільній безпеці, громадському спокою тощо. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Об'єктивними ознаками замаху є: а) вчинення діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину; б) недоведення злочину до кінця; в) причини недоведения злочину до кінця не залежать від волі винного. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважало необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця. Поділ проводиться за суб'єктивним критерієм, тобто за ставленням самого винного до вчинених ним дій, його власним уявленням про ступінь виконання ним злочинного діяння. Залежно від придатності об'єкта і засобів посягань розрізняють придатний замах на злочин і непридатний. Непридатний замах на злочин, у свою чергу, поділяється на замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами. Замах на непридатний об'єкт має місце тоді, коли об'єкт не має необхідних властивостей (ознак) або він зовсім відсутній, внаслідок чого винний не може довести злочин до кінця. Замах із непридатними засобами має місце тоді, коли особа помилково чи через незнання застосовує такі засоби, за допомогою яких, внаслідок їх об'єктивних властивостей, неможливо закінчити злочин. Поділ замаху на злочин необхідний насамперед для призначення покарання. Закінчений замах на злочин за ступенем реалізації умислу своїми ознаками ближчий до закінченого злочину, і тому він завжди більш небезпечний, ніж незакінчений замах на злочин. Поділ замаху на злочин на закінчений і незакінчений має значення і при вирішенні питання про добровільну відмову від доведення злочину до кінця. Однак готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності. При готуванні до злочину і замаху на злочин має місце склад незакінченого злочину, відповідно — склад готування до злочину або склад замаху на злочин. Відповідно до ст. 16 кримінальна відповідальність за готування до злочину і за замах на злочин настає за ст. 14 або ст. 15 і за тією статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин. Наприклад, готування до умисного вбивства кваліфікується за ст. 14 і ч.1 ст. 115. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК. Злочин із матеріальним складом вважається закінченим з того моменту, коли настав вказаний у диспозиції статті Особливої частини КК суспільно небезпечний наслідок. Злочин із формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків. Злочини з усіченим складом — це різновид злочинів із формальним складом, тому вони є також закінченими з моменту вчинення самого діяння.


9. Співучасть у злочині: поняття та ознаки


Співучасть – умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Об’єктивні ознаки *участь декількох суб’єктів злочину *спільність дій (при спільному вчиненні злочину 2 або більше осіб об’єднують свої дії. Кожна з них виконує свою роль у єдиному посяганні і тим самим допомагає іншим співучасникам. Співучасники направляють свої дії до єдиного злочинного наслідку; цей результат є загальним для всіх співучасників) Суб’єктивні ознаки *умисність *спільність умислу (можливі з прямим і непрямим умислом) Мотиви і цілі учасників можуть не співпадати, це не виключає співучасті, але конкретний мотив впливає на кваліфікацію. Мотив може бути поставлений в вину іншим співучасникам за умови, що вони заздалегідь знали про нього)


10. Форми співучасті


За змістом різноманітних проявів співучасть розподіляють на три форми: проста співучасть – співвиконавство; складна співучасть – з розподілом ролей (власне співучасть); злочинна організація. У простій співучасті (співвиконавстві) кожен співучасник безпосередньо виконує дії, що створюють об’єктивну сторону складу злочину (вбиває чи тримає жертву, викрадає майно, завдає образ і т. ін.). Проста співучасть значить, що кожен співучасник – безпосередній виконавець злочину: він безпосередньо виконує дії, що повністю чи частково утворюють об’єктивну сторону злочину. Мінімум дій співвиконавця – це присутність на місці вчинення злочину і готовність у кожен момент за змовою з іншими співвиконавцями вчинити злочин. Пленум Верховного Суду України у постанові від 27 березня 1992 р. “Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини” зазначив, що за змістом ст. 27 КК особа, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою, повинна розглядатися як співвиконавець у цьому злочині. Усі співвиконавці несуть рівну відповідальність незалежно від кількості та якості виконаних кожним із них дій. Дії співвиконавців кваліфікуються за однією статтею Особливої частини КК без застосування ст. 27 КК. Складна співучасть відрізняється тим, що злочин учиняється з розподілом ролей між співучасниками. Одні з них усувають перешкоди, інші – заволодівають майном чи вбивають жертву, треті – знищують сліди чи збувають крадене і т. ін. Безпосередньо дії, що створюють об’єктивну сторону складу злочину, виконують одні (виконавці). Інші співучасники можуть сприяти (пособники) діям виконавців, чи керувати вчиненням злочину (організатори), або підбурювати інших осіб до вчинення злочину (підбурювачі). Особливість співучасті організаторів, підбурювачів та пособників у тому, що вони безпосередньо не виконують тих дій, які створюють об’єктивну сторону злочину. На цій підставі їх дії кваліфікуються із застосуванням ст, 27 КК. У складній співучасті відповідальність інших співучасників залежить від відповідальності виконавця злочину. Коли щодо виконавця певних дій відмовлено в притягненні до кримінальної відповідальності через відсутність складу злочину, то співучасники цих дій також звільняються від кримінальної відповідальності на цій таки підставі. Найнебезпечнішою формою співучасті є злочинна організація. Чинне кримінальне законодавство передбачає такі форми організованої злочинності: банда – ст. 257 КК; злочинна група у виправно-трудових установах – ст. 392 КК; група контрабандистів – ст. 201 КК; організована група – ч. 4 ст. 187, 189 КК. Істотними ознаками злочинної організації є: згуртованість співучасників – відданість кожного співучасника групі, готовність жертвувати усім для досягнення мети групи і т. ін., стійкість групи – утворення групи для здійснення багатьох злочинів, намір надовго чинити злочини або вчинити один, що вимагає старанного та тривалого готування. Організованою групою називається стійке об’єднання 3х або більше осіб, які спеціально зорганізувалися для злочинної діяльності. Особливість кримінальної відповідальності співучасників за організовану злочинну діяльність полягає в тому, що утворення такої групи (організації) створює в діях співучасників закінчений злочин. Але учасники злочинної організації несуть кримінальну відповідальність лише за ті злочини, в яких вони особисто брали участь. Ті особи, які не брали безпосередньої участі в якомусь окремому злочині, підлягають відповідальності лише за членство у цій групі (організації). Дії учасників злочинної групи кваліфікуються без застосування ст. 27 КК.


11. Множинність злочинів: поняття та види


Множинність злочинів – вчинення особою або групою осіб 2х або більше окремих самостійних злочинів. Властивості *охоплює поведінку однієї і тієї ж особи або групи осіб *діяння має відповідати складам 2х і більше злочинів *кожне з діянь, що складають множинність має бути злочином

Ч.1 ст. 32: повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією ж самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. У частині 3 цієї ж ст. визнається повторним вчинення двох або більше злочинів і у випадках, передбачених різними статтями, коли це прямо встановлено в Особливій частині КК.

Повторність злочинів - ознаки: а) особою (групою осіб) вчинено два або більше самостійних одиничних злочинів. б) одиничні злочини, що утворюють повторність, вчиняються неодночасно, тобто віддалені один від одного певним проміжком часу. в) для повторності не має значення була або не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин. д) вказується на вчинення злочину повторно без будь-яких обмежень. Таким чином, повторність має місце як у випадках, коли за перший із вчинених злочинів особа не була засуджена, так і у випадках, коли новий злочин був вчинений після засудження за перший; г) повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кр. відповідальності, закінчилися строки давності або на цей злочин поширилася амністія чи за нього була погашена або знята судимість. Є два види: 1) повторність злочинів, не пов'язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин (фактична). Буває повторність однорідних та тотожних злочинів; 2) повторність злочинів, пов'язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин (рецидив). Ст. 33 КК: сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. Таким чином, при сукупності злочини: 1) особою вчинено два або більше злочини; 2) кожен з них кваліфікується за різними статтями або за різними частинами однієї статті Особливої частини КК; 3) за жоден з них особа не була засуджена, тобто всі вони вчинені до винесення вироку хоча б за один з них.

Види сукупності: ідеальна – одним діянням вчиняється 2 або більше злочинів, реальна – різними самостійними діями вчиняє 2 а б о більше злочинів. Рецидивом називають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин (ст. 34 КК). Оскільки рецидив — це повторність злочинів, пов'язана з засудженням за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для повторності. Це такі ознаки: 1) рецидив має місце там, де особою вчинено два або більше самостійних і тільки умисних злочини; 2) кожен з вчинених злочинів утворює собою одиничний злочин (різні його види); 3) злочини обов'язково віддалені певним проміжком часу, іноді дуже тривалим (так званий рецидив, віддалений у часі). 4) факт судимості створюється обвинувальним вироком суду, що вступив в законну силу із призначенням винному певного покарання. Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він буває таких видів: 1) загальний рецидив і 2) спеціальний рецидив. Загальний — це такий рецидив, у який входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об'єктом і ті, що мають різні форми вини. Спеціальний – р., у який входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні. Безпосередні об'єкти і вчиняються при одній формі вини. Залежно від кількості судимостей рецидив буває двох видів: простий і складний. Простим рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку і хуліганство і т.п. Складний, або багаторазовий, рецидив — це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимості. За ступенем суспільної небезпеки виділяють пенітенціарний – особа, засуджена до позбавлення волі протягом строку судимості знову вчиняє злочин, за який її знову засуджено до позбавлення волі. та рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів.


12. Необхідна оборона. Перевищення меж необхідної оборони


Ч.1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільне небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Звідси випливає, що необхідна оборона — це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання, викликаний необхідністю його негайного відвернення чи припинення шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, що відповідає небезпечності посягання і обстановці захисту. Право на необхідну оборону можливе за наявності відповідної підстави. Згідно з ч. 1 ст. 36 КК нею є вчинення суспільно небезпечного посягання, що викликає у того, хто захищається, необхідність у негайному його відверненні чи припиненні шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди. Інакше кажучи, підстава необхідної оборони складається з двох елементів, а саме: 1) суспільна небезпечного посягання і 2) необхідності в його негайному відверненні чи припиненні. Також є необхідною обороною, коли особа внаслідок сильного душевного схвилювання не могла правильно оцінити обстановку та характер вчинюваних дій іншою особою. Ознаки необхідної оборони, визначені в ст. 36 КК, характеризують: 1) мету оборони; 2) спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди; 3) характер дій того, хто захищається; 4) своєчасність і 5) співрозмірність оборони. ч. 1 ст. 36 КК заподіяна тому, хто посягає, шкода повинна бути необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання Небезпека посягання визнач.: а) цінністю блага, що охороняється законом, на яке спрямоване посягання (життя, здоров'я, власність, тілесна недоторканність, суспільний порядок,...) і б) реальною загрозою заподіяння шкоди цьому благу з боку того, хто посягає. Перевищення меж необхідної оборони – умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди (смерті або тяжкого тілесного ушкодження), явно неспіврозмірної з небезпечністю посягання або явно не відповідає обстановці захисту. Буває 2 види ексцесу оборони: перевищення меж допустимої шкоди та перевищення меж достатньої шкоди.

Не є перевищенням меж необхідної оборони i не має наслiдком кримiнальну вiдповiдальнiсть застосування зброї або будь-яких iнших засобiв чи предметiв для захисту вiд нападу озброєної особи або нападу групи осiб, а також для вiдвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи iнше примiщення, незалежно вiд тяжкостi шкоди, яку заподiяно тому, хто посягає. Уявною обороною визнаються дiї, пов'язанi iз заподiянням шкоди за таких обставин, коли реального суспiльно небезпечного посягання не було, i особа, неправильно оцiнюючи дiї потерпiлого, лише помилково припускала наявнiсть такого посягання.

Уявна оборона виключає кримiнальну вiдповiдальнiсть за заподiяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особi достатнi пiдстави вважати, що мало мiсце реальне посягання, i вона не усвiдомлювала i не могла усвiдомлювати помилковостi свого припущення. Якщо особа не усвiдомлювала i не могла усвiдомлювати помилковостi свого припущення, але при цьому перевищила межi захисту, що дозволяються в умовах вiдповiдного реального посягання, вона пiдлягає кримiнальнiй вiдповiдальностi як за перевищення меж необхiдної оборони. Якщо в обстановцi, що склалася, особа не усвiдомлювала, але могла усвiдомлювати вiдсутнiсть реального суспiльно небезпечного посягання, вона пiдлягає кримiнальнiй вiдповiдальностi за заподiяння шкоди через необережнiсть.


13. Затримання особи, яка вчинила злочин


Пленум Верховного Суду України у постанові від 28 червня 1991 р. роз’яснив, що відповідно до закону заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин, під час правомірного її затримання за правовими наслідками прирівнюється до необхідної оборони. При цьому треба мати на увазі, що не є злочином дії, які хоч і підпадають під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але спрямовані на затримання особи в момент або безпосередньо після вчинення злочину з метою передачі органам влади, якщо при цьому не допущено явної невідповідності засобів затримання характеру і ступеню суспільної небезпечності вчиненого та обставинам затримання. Дії, спрямовані на затримання злочинця, мають такі важливі ознаки: вони здійснюються уже після закінчення злочину, або під час його вчинення; мета цих дій – затримати злочинця і доставити його відповідним органам влади. Заподіяна шкода злочинцеві при його затриманні повинна бути адекватною тому, щоб не дати йому уникнути затримання. Мета цих дій – затримати злочинця і доставити його органам влади, визначає і межі їх правомірності: не може бути правомірною шкода, заподіяна злочинцю, якщо відома його адреса, чи місце роботи, або навчання, прізвище та ім’я і т. ін. Не правомірно причиняти шкоду злочинцю, який не чинить опору затриманню, бо це вже помста. Правомірність заподіяної шкоди злочинцеві при його затриманні визначається із врахуванням таких умов: 1) тяжкість вчиненого ним злочину: чим більш тяжкий злочин було вчинено, тим більша може бути йому заподіяна шкода. При вчиненні особливо тяжкого злочину – навіть смерть. 2) обставини затримання – час доби, місце затримання, кількість злочинців, їх озброєність: чим складнішими були умови затримання, тим більш тяжка шкода буде правомірною. 3) запеклість опору затриманню: чим запекліший чиниться опір затриманню, тим більша шкода може бути заподіяна злочинцю. Правомірність заподіяної шкоди злочинцю не залежить від того: а) коли був вчинений ним злочин – щойно чи тривалий час тому, але треба враховувати, що в законі мовиться про затримання злочинця безпосередньо і після вчинення злочину, коли помилки в особі злочинця не може бути; б) яке відношення до вчиненого злочину мала особа, яка затримує злочинця, – потерпілий чи його родич, стороння особа або родич чи знайомий злочинця, свідок вчинення злочину чи навіть особа, яка була причетною до злочину або співучасником злочину; в) який саме конкретно був вчинений злочин, тобто яка його кримінально-правова кваліфікація, чи вперше, чи вдруге він був учинений, одним чи кількома злочинцями і т. ін. У разі помилкового заподіяння шкоди особі, яка не вчинила злочину, питання про відповідальність за таку шкоду вирішується на загальних підставах про помилку. Якщо особа, помиляючись, не могла за обставинами події усвідомити, що затримуваний нею не є злочинцем, то вона повинна відповідати за необережно заподіяну шкоду. Якщо ж у неї не було достатньо підстав вважати затримувану особу злочинцем і вона могла із врахуванням обставин події з’ясувати свою помилку, але поставилась до цього байдуже, то повинна відповідати як за навмисно заподіяну шкоду. Суб’єктами затримання є будь-які особи, які опинилися у певному місці і бачили, що саме ця особа вчиняє злочин. Не є суб’єктами затримання – особи, що є працівниками правоохоронних органів у час виконання своїх повноважень. Їх діяльність регулюється спеціальним законодавством.


14. Крайня необхідність: умови правомірності


Крайня необхідність – це випадок зіткнення двох інтересів, які у рівній мірі охороняються законом, проте задля збереження більш важливого інтересу заподіюється шкода менш важливому інтересові. Крайня необхідність – суб’єктивне право кожної особи. Для деяких осіб вона є також і юридичним обов’язком (пожежники, лікарі, працівники МВС та ін.). Крайня необхідність виключає суспільну небезпечність діяння тільки при наявності таких обов’язкових умов: загрожуюча небезпека законним інтересам є реальна і наявна, вона створює безпосередню загрозу, заподіяння шкоди вже почалося. Небезпека, що минула, або така, що може заподіяти шкоду в майбутньому, не створює стану крайньої необхідності. Небезпеку, що породжує стан крайньої необхідності, створюють: дії сил

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: