Проблеми адміністративно-правового регулювання застосування спеціальних засобів адміністративного припинення міліцією
Правила застосування службових тварин під час охорони громадського
порядку
Для попередження протиправних діянь, охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю використовуються службові тварини ( собаки і коні), які пройшли відповідний курс дресирування і визнані придатними для службового використання у наступних випадках:
кінні наряди – на маршрутах (постах) у лісопаркових зонах, а також в місцях забезпечення масових міроприємств;
службові собаки - на маршрутах (постах) для проведення оперативно-розшукової діяльності, охорони об’єктів, а також охорони затриманих, взятих під варту осіб.
Забороняється застосування службових собак для припинення протиправного діяння, що не містить ознак злочину.
Порушення правил використання службових тварин тягне відповідальність, встановлену чинним законодавством України.
Статтю12 Закону України “Про міліцію” від 20.12.90р “Умови і межі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї” потрібно викласти в іншій редакції з встановленням допустимих тактико-технічних характеристик спеціальних засобів, що знаходяться на озброєнні ОВС з метою дотримання і виконання принципу завдання мінімальної шкоди правопорушнику
Умови і межі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї
Міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених цим законом.
Використанню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх застосування крім випадків, коли сила застосовується без попередження: при груповому або збройному нападі, при нападі з використанні бойової техніки, транспортних засобів, літальних апаратів, при втечі з-під варти зі зброєю або за допомогою транспортних засобів, при звільнені заручників.
З метою дотримання принципу завдання мінімальної шкоди правопорушнику застосовуються спеціальні засоби і зброя з наступними тактико-технічними характеристиками:
сльозоточиві речовини заряджаються препаратами безпечними для здоров’я людини, радіус дії газових гранат (створення газодимної хмари непереносимої концентрації), в умовах міста на відкритій місцевості, не повинен перевищувати 20 м3, а в приміщеннях – загальну площадь об’єкта, де переховується правопорушник з метою уникнення небезпечної для життя людини концентрації речовин сльозоточивої та дратівливої дії;
для ведення вогню гумовими кулями використовується зброя, що забезпечує початкову швидкість польоту кулі не більше м/сек;
водомети застосовуються на відкритій місцевості, а потужність водяного стовпа, що спрямовується на правопорушника не повинна перевищувати 12 атмосфер;
сила току електрошокового пристрою не повинна перевищувати В;
імпульси світлозвукових пристроїв не повинні перевищувати відповідно 30Ч106 кд і 172 дБ.
Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу до жінок з явними ознаками вагітності, осіб літнього віку або з явними ознаками інвалідності, також неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу , опору, що загрожує життю, здоров’ю оточуючих, співробітників міліції або збройного нападу чи збройного опору.
У разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов’язків і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди здоров’ю правопорушників.
При завданні шкоди міліція невідкладно забезпечує надання першої допомоги потерпілим.
Про застосування фізичної сили, спеціальних засобів, вогнепальної зброї працівник міліції зобов’язаний негайно і письмово повідомити командиру підрозділу для сповіщення прокуророві.
Перевищення повноважень по застосуванню сили, в тому числі спеціальних засобів і зброї, тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У сучасному Кодексі про адміністративні правопорушення України ступінь суспільної небезпеки впливає на санкцію правової норми. Про її високий рівень свідчать такі санкції, як адміністративний арешт, позбавлення певних прав, високі суми штрафів з твердою нижньою межею. Про незначний ступінь суспільної небезпеки правопорушення свідчать штрафи у невеликих розмірах, а також попередження.
Отже, на сьогодні, санкції по застосуванню сили є альтернативними. Але вже наголошувалось, що питання застосування сили повинні бути врегульовані більш докладно, а тому санкції з питань застосування спеціальних засобів, вогнепальної зброї повинні бути абсолютно визначеними – точно вказувати захід державного впливу, який повинен бути застосований при порушенні норм адміністративного або кримінального права.
Так як санкція – це найбільш динамічна частина норми права, то вона особливо чутливо реагує на зміни у житті суспільства і держави. Змінюючи санкції, у певних межах, можна позитивно впливати на вирішення певних проблем у суспільних відносинах.
Яким чином можна скористатись цією можливістю при здійсненні силового впливу на суб’єктів, що порушують встановлені у суспільстві правила поведінки?
При
аналізі правопорушень
можна виявити
ті, що скоюються
найбільш частіше
і, навіть, спрогнозувати
криміногенну
обстановку
на найближчий
час1.
Таким чином,
запровадженням
більш суворих
санкцій до
найбільш
розповсюджених
правопорушень
законодавець
сприяє вихованню
маргінальної
поведінки
(страху перед
покаранням).
Враховуючи
менталітет
нації, це першочергові
заходи правового
виховання
окремої категорії
громадян на
довгому шляху
побудови правової
держави, від
яких в подальшому
можна відмовитись,
так як насилля
і виховання
це протилежні
поняття.
Взагалі, це питання не тільки міліції, а і місцевих органів виконавчої влади, громадськості, всього суспільства так як правовий вплив повинен бути двухсторонній.
Дотриманню
законності
з питань застосування
спеціальних
засобів адміністративного
припинення
буде сприяти
прийняття
Закону України
“Про застосування
сили посадовими
особами при
виконанні ними
службових
обов’язків”,
який би найбільш
повно визначав
всі права і
свободи людини
з урахуванням
головних
положень таких
міжнародних
нормативних
актів як:
Загальна
декларація
прав людини
10.12.1948р.; Міжнародний
пакт про громадські
та політичні
права; Звід
принципів
захисту всіх
осіб, що підлягають
затриманню
або ув’язненню
в будь-якій
формі від
09.12.88р.; Конвенція
проти катувань
та інших жорстких
нелюдських
або принижуючих
гідність видів
поводження
і покарання
09.12.1975р.; Конвенція
про права дитини.
20.11.89р. набула чинність
в Україні
27.09.1991р.; Конвенція
про ліквідацію
всіх форм
дискримінації
щодо жінок –
від 18.12.1979р.; Декларація
про права інвалідів
від 09.01.1975р.; Кодекс
поведінки
посадових осіб
у підтриманні
правопорядку
– від 17.12.1979р.; Головні
принципи застосування
сили і вогнепальної
зброї посадовими
особами по
підтриманню
правопорядку,
що були прийняті
на Восьмому
Конгресі ООН
по попередженню
злочинності
та поводженню
з правопорушниками
від 29.11.85р., Європейська
Конвенція з
прав людини
– 04.11.1950р.; Віденська
декларація
– 09.10.1993р. та інші.
1 Гадышев В.А. Статистический анализ и прогнозирование социально-экономических процессов в деятельности органов внутренних дел (на примере МВД Украинской ССР). – М.:Академия МВД СССР, ГИЦ МВД СССР, 1989. – 234с.
Механізм імплементації норм міжнародного права має бути закріплений в Законодавчому Кодексі України, що буде сприяти гармонізації і одночасно кодифікації національного законодавства.
Кодифікації підлягають не тільки міжнародні нормативні акти (спеціальна кодифікація)а і все чинне законодавство, що є однією із необхідних умов організації і існування правової держави, так як від правильного вибору правових засобів в кінцевому наслідку залежить досягнення головної мети правового регулювання – ефективність права в цілому.
Запровадження вказаних заходів – об’єктивна необхідність, так як згідно із Конституцією України, Закону України “Про міжнародні договори України” від 22.12.93р. в державі визнається і діє принцип верховенства права, а чинні міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Але питання імплементації норм міжнародного права з питань реалізації основних принципів застосування сили посадовими особами по підтриманню правопорядку залишається відкритим.
Запровадження вказаних вище заходів покликаро сприяти розробленню механізму стримувань і противаг з питань застосування сили представниками органів виконавчої влади до громадян. Без врегулювання цього питання неможлива успішна побудова правового суспільства, в якому життя, честь, гідність людини (як проголошує Конституція України) визначається найвищою соціальною цінністю і буде існувати не тільки на папері.
§2. Адміністративна правосуб’єктність державних органів виконавчої влади щодо реалізації спеціальних засобів адміністративного припинення.
Необхідно відзначити, що статтями 12-151 Закону України ”Про міліцію” від 20.12.90р., керуються не тільки працівники міліції, а й військовослужбовці внутрішніх військ МВС України (Закону України ”Про внутрішні війська Міністерство внутрішніх справ України” від 26.03.92р.), співробітники Служби безпеки України(Закону України ”Про Службу безпеки України” від 25.03.92р.), громадяни, які приймають участь в охороні громадського порядку і державного кордону (Закону України ”Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” від 01.08.00р.).
У ст.12 ”Умови і межі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї” Закону України ”Про міліцію” вказано, що “У разі можливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов’язків і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди здоров’ю правопорушників та інших громадян”. Остання фраза суперечить ч.2 ст.15 Закону України ”Про міліцію”, де вказується що ”Забороняється застосовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи”.
Попередні положення суперечать Конституції України, нормам міжнародного права: ”Кодексу поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку” від 17.12.79р., ”Головним принципам застосування сили і вогнепальної зброї посадовими особами по підтриманню правопорядку”, що були прийняті на Восьмому Конгресі ООН по попередженню злочинності та поводженню з правопорушниками від 29.11.85р., “Декларації про захист всіх осіб від катувань та інших жорстоких нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання” від 09.12.75р., “Загальної Декларації прав людини”(ООН, 1948р.), ”Міжнародному пакту про громадські і політичні права”(ООН, 1966р.).
З іншого боку, у відповідності із ч. 2 ст. 14 Закону України ”Про міліцію” від 20.12.90р., співробітникам міліції надається право в індивідуальному порядку визначати вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування з урахуванням обставин, що склалися, характеру правопорушення і особи правопорушника.
Співробітнику міліції важко не помилитись в екстремальній ситуації під час затримання правопорушника. Суду, наприклад, потрібен певний час, щоб дослідити всі обставини справи і прийняти рішення, а співробітник міліції це вимушений зробити за одну мить.
Це свідчить про недосконалість нормативно-правової бази з питань застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї.
На діяльності міліції віддзеркалюється і недосконала забеспеченність технікою, спеціальними засобами (електрошокери, газова зброя, гумові кийки (більш зручні в застосуванні), слабка фізична підготовка, відсутність необхідних навичок по застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, застосуванню і використанню вогнепальної зброї.
Складною залишається і криміногенна обстановка. Багато випадків здійснення злісної непокори, опору законним вимогам, розпорядженням співробітників міліції, які виконують обов’язки по охороні громадського порядку і боротьби зі злочинністю.
Цифри свідчать про правову незахищеність співробітників міліції які вимушені балансувати на межі законності.
Поняття “правосуб’єктність” включає такі складові як права, свободи, обов’язки, тобто роль вказаних вище суб’єктів суспільних правовідносин у правовому вихованні населення з питань застосування такого виду заходів адміністративного примусу, як сила(заходи фізичного впливу, спеціальні засоби, зброя).
У вказані відносини повинен бути закладений динамізм – взаємний вплив, що повинен в майбутньому привести до відмови від насильства в суспільстві через правове виховання нації, так як в основу таких відносин покладено досягнення компромісу, рівноваги на підставі поваги до особистих прав і встановлених правил поведінки, Закону.
У Закон України “Про застосування сили посадовими особами при виконанні ними службових обов’язків” доцільно внести норми, що встановлюють права громадян, співробітників міліції у ситуаціях, що пов’язані із застосуванням працівниками міліції сили.
Наприклад: співробітник міліції має право не застосовувати заходи фізичного
впливу, спеціальні засоби, вогнепальну зброю у наступних випадках:
під час ведення переговорів з правопорушником про припинення протиправної поведінки;
використанням психологічного впливу на правопорушника демонстрацією готовності до застосування сили;
коли чисельність наряду міліції вдвічі переважає кількість затримуваних осіб.
Отже, застосування сили співробітниками міліції – це повинно стати останнім аргументом не тільки на бумазі, а і в дійсності. Так як право застосовувати силу негативно впливає на правове виховання і співробітників міліції як суб’єктів суспільних правовідносин.
Так як правосвідомість пересічного громадянина ще знаходиться на низькому рівні, то з метою правового виховання як правозахисників так і правопорушників в дусі поваги до Закону кожен правопорушник в момент затримання повинен знати свої права.
Наприклад: під час затримання громадянин, який підозрюється у вчиненні правопорушення має право: знати свої права щодо порядку та правил затримання, доставлення, тримання під вартою; має право скористатись правовою допомогою адвоката, відмовитись відповідати на питання в його відсутності; має право на один телефонний дзвінок.
Крім прав під час припинення протиправного діяння як співробітник міліції так і затримуваний повинні мати певні обов’язки.
Наприклад: під час затримання особи, що підозрюється у скоєні протиправного діяння співробітник міліції зобов’язаний:
Поважати її конституційні права та свободи;
Дотримуватись принципу мінімізму застосування сили, правил застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї;
Зачитати затримуваному його права;
Виключити можливості постраждання оточуючих під час затримання;
Надати потерпілому, внаслідок затримання, правопорушникові першу допомогу
Доповісти рапортом безпосередньому начальнику, скласти необхідні процесуальні документи.
Під час затримання співробітником міліції громадянин, що підозрюється у скоєні протиправного діяння, зобов’язаний:
виконувати законні вимоги співробітника міліції;
повідомити про наявність(відсутність) предметів, заборонених для носіння, а також речей що мають відношення до скоєння особою протиправного діяння;
надати можливість співробітнику міліції провести особистий огляд, повідомити про наявність або відсутність свідків.
утриматись від вчинення непокори, опору законним вимогам працівника міліції.
Так як суб’єктами застосування засобів фізичного впливу, спецзасобів, вогнепальної зброї крім працівників міліції є військовослужбовці внутрішніх військ МВС України, співробітники Служби безпеки України, громадяни, які приймають участь в охороні громадського порядку і державного кордону - є необхідність дослідити їх правосуб’єктність із вказаного вище питання.
Наступним суб’єктом що має право застосовувати силу при охороні громадського порядку є внутрішні війська Міністерства внутрішніх Справ України.
Зазначене право військовослужбовцям надається п.5 ст.10 однойменного Закону: “... використовувати та застосовувати зброю та спеціальні засоби на підставах і в порядку, передбачених Законом України ”Про міліцію”, військовими Статутами Збройних Сил України та іншими актами законодавства України”.
Порядок застосування зброї військовими передбачається ст.ст. 197-204 Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних сил України ”1.
![]()
1 – Загальновійськові статути Збройних Сил України.-Л.”Каменяр”, 1993-с.236.
Застосування зброї, службових собак військовослужбовцем має свої особливості так як це право може бути здійснене тільки під час охорони об’єктів, що є бойовим завданням Ст.99. “…несення вартової служби є виконанням бойового завдання”. 1
Але, у відповідності із чинним законодавством України військовослужбовці МВС України можуть залучатись і до охорони громадського порядку, а об’єктом охорони може бути призначене що завгодно: ст.104. “Для безпосередньої оборони та охорони об’єктів із складу варти встановлюються вартові. Вартовим називається озброєний вартовий, який виконує бойове завдання щодо охорони та оборони дорученого йому поста.
Все доручене до охорони та оборони вартовому, а також місце або ділянка місцевості на якій він виконує свої обов’язки називається постом. До постів також належать об’єкти та ділянки місцевості, що їх охороняє варта, на яких встановлено технічні засоби охорони або є вартові собаки”.2
Уявимо собі, що підрозділу внутрішніх військ МВС України під час групових порушень громадського порядку або масових безладь керівництво зведеного загону доручило охороняти адміністративний будинок місцевих органів влади або управління Міністерства внутрішніх справ в області.
Ситуація одразу ж вийде з-під контролю, коли голодні, обмануті люди, яким нічого в цьому житті втрачати, розпочнуть активні дії у відповідь на чергові обіцянки про покращення соціального забезпечення.
Що робити військовим? Їм поставлене бойове завдання – охорона об’єкту. Але вартові можуть застосувати зброю і без попередження, якщо виникла загроза їх життю або здоров’ю, не кажучи вже про напад на охоронюваний об’єкт.
Так як чинним законодавством таке право зазначеним підрозділам надається, то залишається одне питання: яким чином буде застосована і яка зброя? По-перше, дозволяється захищатися багнетом і прикладом.
![]()
1 - Загальновійськові статути Збройних Сил України.-Л.”Каменяр”, 1993-с.252.
2 – Загальновійськові статути Збройних Сил України.-Л.”Каменяр”, 1993-с.215
Отже Законом України “Про міліцію” не передбачається застосування під час захисту громадян, самозахисту від протиправних посягань, холодної зброї. Да і бити прикладом людей, навіть якщо вони напали, не гуманно і не ефективно. Таким чином натиск натовпу не стримати.
Залишається вогнепальна зброя, бойова техніка.
Застосувати автоматичну вогнепальну зброю можуть тільки фахівці, до яких висуваються особливі вимоги і то вибірково – проти активістів збройного натовпу, що здійснюють активні протиправні дії, а застосовувати бойову техніку, особливо на гусеничному ході під час припинення групових порушень громадського порядку, масових безладь дуже небезпечно і малоефективно.
Новий Кримінальний Кодекс України вже не містить смертної кари і дозвіл на застосування зброї підчас проведення спеціальної операції до правопорушника, винність якого навіть не була визначена судом, є проблематичним питанням.
Із наведених норм можна зробити висновок, що застосування сили військовослужбовцями при охороні громадського порядку не конкретизовано. А саме: які спеціальні засоби знаходяться на озброєнні у внутрішніх військ, яка зброя може застосовуватись (пістолети, автомати, кулемети, гранатомети), яка бойова техніка (танки, бронетранспортери, бойові машини піхоти, бойові машини десанту, установки залпового вогню “Град”) і яким чином?
В історії колишнього Радянського Союзу є сумний досвід використання військовослужбовців під час припинення масових безпорядків: Новочеркасськ, Тбілісі, Вільнюс, Москва, Алма-Ата.
Вперше військові були задіяні для охорони громадського порядку з метою припинення групових порушень у 1962 році у Новочеркаські.
Події,
що трапилися
2-го червня
запам’яталися
своїм трагізмом:
представники
влади відмовилися
розмовляти
з демонстрантами,
що висували
соціальні
вимоги і солдати
строкової
служби опинилися
віч-на-віч з
обуреним натовпом.
Ситуація вийшла
з-під контролю
і по людях була
застосована
автоматична
вогнепальна
зброя. Як свідчать
учасники тих
подій, використовувалась
і бойова техніка
– танки. За
твердженням
генерала Шапошнікова,
2-го червня в
Новочеркаську
загинуло 24 чоловіка
(серед них один
школяр) і 30 громадян
було
поранено1. Пізніше М.К.Шапошнікову за спроби добитися офіційного розслідування цієї трагедії було пред’явлено звинувачення за ст. 70 КК РСФСР в антирадянській агітації і пропаганді...
В 1989р., 15 червня, під час припинення масових безладь, групових порушень громадського порядку у Ферганській області отримали тілесні ушкодження 137 військовослужбовців внутрішніх військ і 57 працівників міліції2. А вже через місяць, 21липня 1989року, у Абхазії, старший лейтенант міліції В.Новіков і курсант Ленінградського вищого училища внутрішніх військ МВС СРСР В.Акопов загинули під час проведення рейду по вилученню у населення зброї, зустрівшись із озброєним протистоянням групи порушників.
Наступний приклад негативного досвіду застосування військовослужбовців в охороні громадського порядку – події у Прибалтиці (січень 1990р.).
Досвід
використання
військових
свідчить, що
вони до припинення
протиправних
дій, особливо
групових порушень
громадського
порядку, масових
безладь
не готові ні
морально, ні
фізично, ні
психологічно,
так як приймали
присягу на
вірність своєму
народу, Батьківщині
і покликані
її захищати,
а не навпаки.
А як застосувати
службових
собак, якщо
вони пройшли
підготовку
тільки для
охорони об’єктів,
у відповідності
із військовим
статутом гарнізонної
і вартової
служби?
І залишається у солдата гумовий кийок, щит, каска, бронежилет. Що він зробить проти дорослих людей.
Логіка підказує, що військовослужбовців можна залучати під час охорони громадського порядку тільки у чітко визначених випадках, без надання права застосування зброї, багнета, приклада...
Повинно бути визнано також їх екіпіювання і види бойової техніки, що може бути використана у визначених законом випадках.
На
нашу думку,
військовослужбовців
внутрішніх
військ МВС
України можна
залучати тільки
для припинення
групових порушень
громадського
порядку, масових
безладь, що
повинно бути
визначено у
Законі України
“Про охорону
громадського
порядку”.
1 Цуканов А.Н. Расстрел в Новочеркасске: Худ. – публ. очерк. – Волгоград.: ред. – изд. центр, 1991. – 32 с.
2 Почему это случилось? – Красная Звезда, №6, 1989
У складі військового підрозділу можна успішно використовувати хімічне відділення, взвод для застосування дозволених видів спеціальних засобів у визначених законом випадках.
Військовослужбовців не потрібно використовувати на ударних напрямках під час припинення безладь, а визначити їх місце у тактичній схемі як охоронців спеціальної техніки: машин для перевезення затриманих осіб, машин швидкої медичної допомоги, пересувних агітаційних пунктів, техніки, що застосовується для оточення місця події.
Наступним суб’єктом суспільних правовідносин, які мають право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї є військовослужбовці Служби безпеки України.
Процитуємо ст.26 Закону України “Про Службу безпеки України” від 25.03.92р.: “Військовослужбовці Служби безпеки України мають право зберігати, носити, використовувати і застосовувати зброю та спеціальні засоби на підставах і в порядку, передбачених Законом України “Про міліцію”, військовими статутами Збройних Сил України та іншими актами законодавства”.
Аналіз правових норм Закону України “Про міліцію” свідчить, що їх застосування специфічно і навіть вони потребують деталізації. У Служби безпеки інший рід діяльності, інші службові задачі. Хоча Законом передбачається залучення військовослужбовців СБУ до охорони громадського порядку на практиці це не прижилося.
Так як у військовослужбовців СБУ інші завдання і обов’язки ніж у міліції, то і застосування ними сили повинно відбуватися з урахуванням особливостей їх службової діяльності. В Законі України “Про Службу безпеки України” повинні передбачатись відповідні статті по застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, інший обсяг повноважень військовослужбовців СБУ по застосуванню сили, а також гарантії їх особистої безпеки під час виконання службових завдань. Питання участі в охороні громадського порядку повинно передбачати конкретний перелік випадків і роль Служби безпеки у зазначених заходах, а застосування сили під час їх проведення – це прерогатива міліції.
Нещодавно було прийнято Закон України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” 01.08.00.р., де в розділі IV вказані правила застосування заходів фізичного впливу членами громадських формувань по охороні громадського порядку і державного кордону разом із співробітниками ОВС, прикордонниками під час виконання ними завдань по охороні громадського порядку і державного кордону.
У вказаному вище Законі допущені характерні юридичні помилки як і в Законі України “Про міліцію”, а саме відсутні:
перелік спеціальних засобів, дозволених для застосування;
особливості їх застосування як членами громадськості так і прикордонниками;
правові підстави їх застосування з урахуванням ступеня небезпечності протиправного діяння. (Отже, охорона громадського порядку членами громадськості в населеному пункті – одні особливості, а під час охорони державного кордону - інші).
Щодо охорони державного кордону, то у відповідності до Закону України “Про прикордонні війська України” від 04.11.91р. для військовослужбовців прикордонних військ повинні бути передбачені окремі повноваження по застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, бойової техніки під час охорони державного кордону, так як це є бойовим завданням, охороною незалежності, суверенітету держави і здійснюється збройним державним формуванням, має військову специфіку (тактика ведення бою із використанням військових підрозділів у відповідності до Закону України “Про Збройні Сили України” від 06.12.91р., стрілецької зброї, бойової техніки, артилерії, авіації...)
Щодо громадських формувань, то правила застосування ними заходів фізичного впливу, спецзасобів повинні бути викладені в Законі України “Про охорону громадського порядку” із визначенням переліку спецзасобів, що знаходяться на озброєнні у таких громадських формувань.
В Закон України “Про Прикордонні війська України” від 04.11.91р. повинні бути внесені доповнення щодо порядку взаємодії з прикордонниками під час відбиття групового, збройного порушення державного кордону України.
До того ж, до громадян-членів громадських формувань з охорони громадського порядку, які будуть уповноважені застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби, то до них повинні висуватись ті ж самі вимоги, як і до працівників міліції( відповідна теоретична, практична, психологічна підготовка з питань застосування спеціальних засобів адміністративного припинення).
Допущені в Законі України “Про міліцію” від 20.12.90р. помилки щодо змісту правової норми, з питань застосування спеціальних засобів адміністративного припинення автоматично переносяться в інші нормативні акти без урахування особливостей правового статусу інших, крім співробітників міліції, суб’єктів суспільних правовідносин що нами досліджуються.
§ 3. Соціальна обумовленість вдосконалення адміністративно-правового регулювання застосування спеціальних засобів адміністративного припинення.
Справедливість має двосторонній характер. Під час виконання своїх службових обов’язків працівники міліції не звільняються від відповідальності за порушення законності.
Рішення на застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї в більшості випадків приймає співробітник міліції в індивідуальному порядку.
Виникає питання: “Чому такі важливі рішення, виконання яких може призвести до трагічних наслідків, приймають працівники міліції, які у більшості випадків не мають юридичної освіти, можливо досвіду роботи, відпрацьованих спеціальних навичок?”.
Дані статистики МВС України, що кожен рік мають місце випадки неправомірного застосування табельної зброї.
Практика свідчить, що врегулювання такого важливого питання, як застосування співробітниками міліції спеціальних засобів, вогнепальної зброї знаходиться на незадовільному рівні.
На підставі вище сказаного можна зробити висновок, що у деяких питаннях застосування сили працівниками міліції потрібен громадський контроль, якого сьогодні практично не існує.
Першим кроком на шляху вирішення цієї проблеми має стати наказ МВС України № 414 від 10.06.98р. “Про затвердження інструкції про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і організації особистого прийому громадян в ОВС, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України”.
Згідно з цим наказом Міністра внутрішніх справ для розгляду заяв, скарг громадян створюється комісія, яка повинна об’єктивно вивчити всі обставини справи, особливо якщо йдеться про порушення співробітником міліції законності. Підгрунтям зазначеного наказу є Закон “України про звернення громадян” від 23.10.96р.
Одним із елементів вдосконалення механізму застосування спеціальних засобів адміністративного припинення міліцією є громадський контроль, якого сьогодні практично не існує.
Першим кроком на шляху вирішення цієї проблеми став наказ МВС України №414 від 10.06.98р. “Про затвердження інструкції про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і організації особистого прийому громадян в ОВС, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України”.
Згідно з цим наказом Міністра внутрішніх справ для розгляду заяв, скарг громадян створюється комісія, яка повинна об’єктивно вивчити всі обставини справи, особливо якщо мова йдеться про порушення співробітником міліції законності. Підгрунтям зазначеного нормативного акту є Закон України “Про звернення громадян” від 23.10.96р. Але питання попередження небажаних наслідків застосування працівниками міліції сили під час несення служби по охороні громадського порядку залишається відкритим.
Участь
у вирішенні
таких важливих
питань, як
застосування
спеціальних
засобів під
час припинення
групових порушень
громадського
порядку, масових
безладь повинні
приймати і
місцеві ради
на території
яких відбуваються
відповідні
події. Сьогодні
ця компетенція
належить посадовій
особі, яка відповідає
за забезпечення
громадського
порядку, чи
керівнику
конкретної
спеціальної
операції, або
в окремих випадках,
співробітнику
міліції, який
згідно із законом
України “Про
міліцію” має
право сам визначати
вид спеціального
засобу, час
початку та
інтенсивність
його застосування
з урахуванням
обстановки,
яка склалася,
особи правопорушника
та характеру
правопорушення.
Щодо місцевих
рад, то
ст. 38 Закону
України “Про
місцеве самоврядування
в Україні”
від
12.06.97р. передбачає,
що до їх компетенції
належать і
певні питання
щодо забезпечення
правопорядку,
охорони прав,
свобод і законних
інтересів
громадян.
Конкретну участь виконавчі органи місцевого самоврядування можуть прийняти при розробці схематичних планів припинення групових порушень громадського порядку, масових безладь на відповідній території сільської, селищної чи міської ради.
У плані повинен бути визначений порядок, тактичні прийоми застосування певних видів спеціальних засобів з урахуванням особливостей місцевості: наявність дитячих, лікарняних закладів, підприємств харчової промисловості...
Під тактичними прийомами мається на увазі певні особливості застосування, тактико-технічні характеристики того чи іншого виду спеціального засобу.
До спеціальної операції можна віднести затримання водія, що керує транспортним засобом у стані сп’яніння шляхом застосування спеціального пристрою для примусової зупинки автотранспорту “Еж-М” чи “Диана”. Отже, на вулицях міста це зробити непросто, тому що існує активний транспортний рух. А тому складання схем вірогідного застосування зазначеного виду спеціальних засобів потребує узгодженості дій міліції і органів місцевого самоврядування.
Також повинна бути спрощена процедура отримання дозволу на проведення вуличних мітингів, зборів громадян. Масове обурення може виникнути раптово, стихійно і ніхто не буде подавати заяву про проведення масового заходу у виконком не пізніше ніж за