Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Розвиток соціальності сучасних державних і правових систем

Розвиток соціальності сучасних державних і правових систем

людини; соціального захисту; соціального вирівнювання і економічну функції.

Функції соціального захисту – система соціальних та юридичних гарантій, які забезпечують кожному члену суспільства реалізацію його найбільш важливих соціально-економічних прав.

Ефективність заходів соціального захисту значною мірою визначається рівнем реальності гарантій, адресністю соціальної допомоги, практикою використання громадських фондів, системою податкової та пільгової політики, реалізацією принципу невідворотності відповідальності, активністю діяльності таких громадських інститутів, як профспілки, благодійні фонди, соціальні служби та асоціації громадян, їх участю в системі соціального партнерства.

Функція соціального вирівнювання має на меті справедливий перерозподіл прибутків між різними соціальними верствами, групами, територіями [10].

В. Бабкін вважає, що основними функціями соціальної держави є: 1) захисна – забезпечення соціальної безпеки особи, її конституційних прав і свобод на життя, здоров’я і гідність, підтримка сім’ї та материнства, турбота про безробітних, малозабезпечених верств населення, похилих людей і молоді; 2) регулююча – проведення структурних реформ, сприяння розвитку всіх форм власності, вплив на процеси ціноутворення, перерозподіл доходів між верствами населення через державний бюджет, розробка фінансування соціальних програм, заохочення доброчинницької діяльності; 3) стабілізуюча – забезпечення соціальної злагоди і партнерства, національного миру, соціальної справедливості, права людини “на власний етичний шлях” (М. Грушевський); 4) контрольно-охоронна – контроль за відповідністю суспільним нормативам використання власником своїх прав, за додержанням існуючого законодавства, створенням законодавства та правових передумов для діяльності суб’єктів ринкової економіки [11].

В характеристиці власності особи підкреслюється зобов’язуюча сторона власності, яка викликана певними причинами. Свобода і власність як її основа не можуть бути безмежними в будь-якій сфері суспільних відносин. Особа при цьому користується певними можливостями, які надає їй суспільство і держава. Тому власник зобов’язаний віддавати частину своєї власності на загально-суспільні потреби через сплату податків, обов’язкових платежів до бюджету. Основна соціальна функція власності – це утворення і нагромадження суспільного блага, задоволення індивідуальних та суспільних потреб.

Таким чином, призначення соціальної держави не охоплюється лише системою заходів щодо соціального захисту найменш забезпечених верств населення. Це також розвиток соціальної інфраструктури – формування соціальних якостей громадянина, які забезпечать його вміння жити цивілізовано, солідарно, з відчуттям власної гідності і поваги до інших.

Соціально-правова держава покликана проводити розумні економічно обґрунтовані заходи, що забезпечують не тільки соціальний захист населення, але і стабілізацію та стимулювання розвитку економіки, усунення негативних наслідків ринкового курсу, монополізації економічних процесів.

Аналіз змісту, процесів, рис та функцій соціально-правової держави свідчить, що соціально-правова держава від позиції невтручання переходить до певного регулювання економічних і соціальних процесів за допомогою податків, інвестиційної, кредитної та іншої політики. А принципи правової держави дозволяють утримувати процес становлення соціальної держави у відповідних правових межах. Соціально-правова держава спрямована на підтримку стабільного соціально-економічного стану членів суспільства, соціального миру, що є основою консолідації суспільства.

Вирішальна роль держави в суспільстві з ринковою економікою зберігається, проте сфера її впливу обмежується законодавством, визначаються відповідні межі, а функції держави відокремлюються від функцій суспільства, тобто державне регулювання повинно враховувати принцип дерегуляції. Як уже зазначалося, під дерегулюванням розуміється сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення юридичних, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва. Серед них – спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб’єктів підприємницької діяльності; скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню та патентуванню, потребують одержання сертифікатів та будь-яких інших дозволів на здійснення підприємницької діяльності; лімітування перевірок та контролю за діяльністю суб’єктів підприємництва; спрощення процедури митного оформлення вантажів при здійсненні експертно-імпортних операцій; забезпечення послідовності та стабільності нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності.

Держава повинна створювати умови для вільної підприємницької діяльності, захищати всі форми власності. Однією з умов досягнення якісно нового стану суспільства є орієнтація на ідеї самоуправління, саморегулювання економічного життя при координуючій і, в певних межах, регулюючій ролі держави, а також – різноманіття форм власності.

Критерієм визначення меж втручання держави в економіку може слугувати ступінь врахування і забезпечення інтересів різних соціальних суб’єктів. Держава видає нормативні акти і забезпечує їх дотримання щодо регулювання найбільш важливих питань економічного розвитку країни, а інші процеси в сфері економіки, майнових відносин, виходячи з принципу “дозволено все, що не заборонено законом”, повинні відбуватися в рамках саморегуляції.

При цьому особливого значення набуває дотримання виваженого розумного балансу між ринковою економічною свободою та державним регулюванням ринкових процесів в інтересах переважної більшості суспільства з метою вирівнювання матеріальної нерівності та забезпечення таким чином реалізації соціальних прав людини та громадянина. Адже йдеться про розумну достатність втручання держави в ринкову економіку, щоб таке втручання не стало перешкодою її розвитку і функціонування, про підтримання балансу між приватно-правовими і публічно-правовими методами регулювання відносин власності, про розмежування і взаємодію приватно-правових, публічно-правових засад владно-організуючої діяльності державних органів, які зобов’язані забезпечувати захист прав і свобод людини, в тому числі товаровиробника, функціонування ринку, подолання монополізації та несумлінної конкуренції.

Державне регулювання ринкових відносин повинно мати на меті упорядкування діяльності суб’єктів підприємництва і припинення процесів зловживання правами і свободами людини і громадянина як з боку самих підприємців, так і з боку самої держави.

З іншого боку, слід враховувати, що надто вільний, нерегульований державою ринковий механізм породжує майнову нерівність, що призводить до розшарування суспільства, поглиблення його поляризації, зростання соціальної напруженості, невдоволення та інших негараздів. Тому держава в умовах ринкової економіки зобов’язана відігравати роль досвідченого арбітра, будуючи свою політику таким чином, щоб не нашкодити ні ринковій економіці, ні соціальній політиці у забезпеченні гідного існування всіх громадян (хоча б у межах прожиткового мінімуму та інших прав і свобод людини).

Саме виникнення і зміст ідеї соціальної держави пов’язується з концепцією прав людини “другого покоління”, з зобов’язанням держави вживати заходи, що сприяють “новому поколінню” прав людини (право на працю, відпочинок, освіту тощо).

Аналіз системи прав і свобод людини призводить до висновку, що без соціальної держави в сучасному суспільстві неможлива реалізація не тільки економічних, соціальних і культурних прав, але і прав “першого покоління” – політичних і особистих. При незабезпеченні соціальної сторони життєдіяльності людей, достатнього рівня їх життя деформується вся структура прав і свобод людини, знижується політична активність, зростає політична апатія і недовіра державі. Слід зазначити, що не завжди доступні індивіду юридичні гарантії прав і свобод (наприклад, право на захист). Тому соціальна держава, завданням якої є створення умов для реалізації “другого покоління” прав людини, справляє безпосередній вплив на здійснення всього єдиного комплексу прав і свобод людини [12].

Розвиток ринкових відносин не повинен в жодному разі означати послаблення керованості в державі, дозволити поглинути суспільні процеси нерегульованій стихії. Активна роль держави повинна полягати у підтримці і захисті необхідних економічних, політичних, правових, соціальних та інших умов, що мають забезпечувати стабільну базу для організації та управління суспільним виробництвом, надійно гарантувати захист усіх форм відносин власності і підтримку непрацездатних. Держава повинна нести відповідальність за ефективність організації діяльності державного сектору економіки, в тому числі за якість освіти, послуг у сфері охорони здоров’я, технологічну грамотність працівників, організацію державного управління тощо і водночас за якість управління підприємницькими структурами, приватним бізнесом, тобто за недержавним сектором економіки [13].

Без державного управління в системі змішаної економіки неможливе функціонування ринкових механізмів і передусім саме механізму конкуренції, що має не тільки стимулювати розвиток економіки і підвищувати загальну ефективність розподілу ресурсів, а й сприяти реалізації прав і свобод людини, включаючи, окрім політичних, соціальні та економічні права.

Ринок – самоорганізуюча система, проте це не означає, що держава не може брати участь у вдосконаленні цього механізму. Вона повинна створювати і урівноважувати баланс інтересів між конкуруючими суб’єктами (індивідуальними та колективними).

Соціальна політика реалізується через систему державно-правового регулювання економічних процесів з використанням як ринкових, так і адміністративних правових методів (державне планування і прогнозування, розробка цільових комплексних програм, пріоритетів у формуванні територіальних, міжгалузевих, внутрішньогалузевих пропорцій, які б забезпечили високу ефективність виробництва і оптимальну збалансованість національного ринку). Поєднання регулювання і дерегулювання повинно сприяти вирішенню таких питань, як зменшення тиску держави на підприємців, формування психології власника, спрощення процесу реєстрації підприємницьких структур та ліцензування, вироблення нових правил інспектування та контролю, удосконалення податкової системи.

Великого значення набуває державне регулювання ринку, зайнятості та умов праці.

Державна політика розвитку підприємництва визначає право на підприємництво, зокрема право на ризик своїм майном як одного з природних прав людини на вільний розвиток особистості; визначає місце та роль приватної власності, роль особи (фізичної і юридичної) в ринково-економічних і цивільних правовідносинах, при цьому держава спирається на рівність суб’єктів права приватної власності з іншими суб’єктами власності; зростає значення контролю за зловживанням у торгівлі, надання реальної фінансової та матеріальної підтримки підприємницьким структурам різних форм власності, які здатні збільшити реалізацію товарів та послуг як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, максимально сприяти наданню товарних кредитів за рахунок державного замовлення товаровиробника аграрного сектору АПС, малого бізнесу, контролювати витрати іноземних кредитів. Держава покликана гарантувати економічну безпеку, здатність економіки до стабільного розвитку виробництва [4].

На мікрорівні поняття дерегулювання має на меті поступове зміцнення позиції ринку з відповідним послабленням втручання держави. Ознайомлення з системами законодавства зарубіжних країн свідчить, що там діє законний контроль держави за діяльністю суб’єктів підприємницької діяльності, особливо у сфері податків [15].

Президент України Л. Кучма у виступі на науковій конференції в листопаді 2000 року підкреслив, що світовий досвід незаперечно підтверджує необхідність зростання ролі держави на найбільш складних переломних етапах її розвитку. Необхідне державне стимулювання економічного і насамперед науково-технічного прогресу, активної взаємодії держави з приватним капіталом. За державою залишається перше і вирішальне слово у боротьбі з корупцією, чиновницьким всевладдям та сваволею [6].

Відомо, що розвиток держави в західних країнах показав, що мінімізація ролі держави не завжди позитивна в сфері економіки, оскільки породжує жорстоку боротьбу інтересів, яка без державного впливу може вийти за межі права.

Французький дослідник О. Дольфюс у книзі “Глобалізація” (1997 р.) відзначає, що скорочення державно-правового регулювання економікою, зростання самостійності фінансових операцій призвели до збільшення числа зон бідності як у країнах, що розвиваються, так і в промислово розвинутих країнах Центральної та Східної Європи, подальшого розмежування бідної та багатої частин суспільства [17].

ВИСНОВКИ

державний соціальний правовий система

В результатах дослідження Всесвітнього банку, які містяться у “Звіті про світовий розвиток – 1997”, вказується, що без ефективного державного регулювання стабільний розвиток — як економічний, так і соціальний — неможливий [6].

Не можна вирішити сучасні, а тим більше майбутні глобальні економічні проблеми, спираючись лише на ринкові структури. Визначення проблем побудови оптимальних відносин суспільства з природним середовищем є однією з важливих передумов виживання людства на планеті. Вона може бути розв’язаною лише на основі координації та цілеспрямованої політичної волі, планового розвитку суспільного виробництва матеріальних благ і суспільного життя.

Ринкові структури, які краще враховують повсякденні потреби суспільства і орієнтовані, головним чином, на забезпечення приватних інтересів, досить часто не зацікавлені у вирішенні корінної мети і завдань суспільного буття, а, отже, ігнорують публічні інтереси.

Таким чином, соціальна сутність держави, рівень її соціальної спрямованості, особливості та масштабність соціальної орієнтації національної економіки визначені глибиною її зв’язків із суспільством. Якісне виконання соціальних функцій державою покликані забезпечувати внутрішню стабільність відносин і зв’язків у країні, цілісність суспільства, його єднання навколо загальносуспільних потреб та інтересів. Це сприяє також зростанню авторитета та довіри до владних структур з боку населення, що є важливим фактором стабілізації політичної ситуації в державі перехідного періоду.

ЛІТЕРАТУРА


1. Кухарчук Г.В. Некоторые теоретико-методологические вопросы исследования понятия правовой системы // Правоведение. – 1998. – № 2. – С. 46–50; Методологические проблемы правоведения / Под ред. М. Марченко. – М., 1998; Тиунова Л.Б. Системные связи правовой действительности: методология и теория. – СПб., 1991. – С. 50–61; Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К., 1999. – С. 7–58.

2. Рене Давид. Основные правовые системы современности. – М., 1998. — 496 с.

3. Оніщенко Н.М. Загальна характеристика правової системи // Правова держава. — 2000. — № 11. — С. 62—72.

4. Попов И.М. Системный подход в социологии и проблема ценностей // Вопросы философии. – 1968. – № 5; Блауберг И.В., Юдин Е.Г. Становление и сущность системного подхода. – М., 1973. – С. 241–242; Маркарян Э.С. Вопросы системного исследования общества. – М., 1972; Афанасьев В.Г. Системность и общество. – М., 1980. – С. 25; Тюхтин В.С. Системно-структурный подход к специфике философского знания // Вопросы философии. – 1968. – № 11. – С. 48; Карташов В. Система систем. Очерки общей теории и методологии. – М., 1995. — 325 с.

5. Берталанфи А.Л. Общая теория систем: обзор проблем и результатов // Системные исследования. Ежегодник. – М., 1969. – С. 325.

6. Садовский В.Н. Основания общей теории систем. – М., 1974. – С. 73.

7. Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Философские проблемы исследования систем и структур // Вопросы философии. – 1970. – № 5. – С. 68; Афанасьев В.Г. Системность и общество. – М., 1980. – С. 109.

8. Тиунова Л.Б. Системные связи правовой действительности: методология и теория. – СПб., 1991. – С. 9–10.

9. Афанасьев В.Г. Системность и общество. – М., 1980. – С. 32–36.

10. Там само. – С. 15, 17.

11. Клиланд Д., Кинг У. Системный анализ и целевое управление. – М., 1974. – С. 32–34.

12. Сетров М.И. Степень и высота организованности систем // Ежегодник. – М., 1969. – С. 165.

13. Там само. – С. 162.

14. Там само. – С. 163.

15. Шадраков В.Б. Проблема системогенеза профессиональной деятельности. – М., 1984. – С. 48.

16. Философский словарь. – М., 1983. – С. 610–611.

17. Див.: Международный порядок: политико-правовые аспекты. – М., 1986. – С. 199–203.

18. Карбонье Ж. Юридическая социология / Пер. с франц. – М., 1986. – С. 276–277.

19. Денисов Д.А., Спиридонов Л.И. Абстрактное и конкретное в советском правоведении. – Л., 1987. – С. 67.

20. Явич Л.С. Сущность права. – Л., 1985. – С. 41.

21. Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов, 1987. – С. 30.

22. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К., 1999. – С. 16–28.

23. Малько А.В. Политическая и правовая жизнь России. – М., 2000. – С. 34–36.

24. Там само. – С. 39–40.

25. Алексеев С.С. Право. Азбука. Теория. Философия. Опыт комплексного исследования – М., 1999. – С. 47.

26. Малько А.В. Политическая и правовая жизнь России. – М., 2000. – С. 39–40.

Размещено на

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: