Співучасть у злочині
3. Систематична злочинна діяльність.
Отже, при встановленні будь-якої з характеризованих вище фактичних обставин, групу слід вважати стійкою, тобто організованою групою.
У теорії кримінального права досить поширеною є позиція і стосовно низки специфічних ознак організованої групи, які, на думку її прихильників, виокремлюють організовану групу в особливий різновид чи форму співучасті. Такими ознаками прийнято вважати: а) розподіл злочинних ролей; б) більш тісну взаємодію її учасників; в) наявність керівництва; г) об'єднання її учасників для вчинення кількох злочинів чи одного, але такого, що вимагає організованої діяльності злочинців.
Висновки
Грунтовно вивчивши інститут співучасті можна зробити ряд висновків:
Отже, співучасть - це особлива форма скоєння злочину умисно двома і більше способами, що має вищий рівень суспільної небезпеки.
Об’єктивними ознаками співучасті: участь у злочині двох чи більше осіб; спричинення одного і того самого, єдиного для всіх співучасників. злочинного результату; причинний зв'язок між діянням кожного співучасника і єдиний злочинний результат.
Суб'єктивною ознакою є умисел співучасників, якій включає: взаємну поінформованість співучасників про злочинну діяльність кожного або когось із них; усвідомлення кожним із співучасників того, що він своїми діями спільно з діями інших вчиняв злочин або сприяв його вчиненню; бажання або свідоме допускання настання єдиного злочинного результату.
Форми співучасті розрізняють: за об'єктивною ознакою - проста і складна співучасть і за суб’єктивною ознакою - співучасть без попередньої змови, співучасть з попередньою змовою, злочинна організація та організоване злочинне угруповання.
Відповідно до КК співучасниками злочину є: виконавець, організатор, підмовник, пособник.
Причетність до злочину може проявлятись в: заздалегідь не обіцяному прихованні злочину, недонесенні про злочин і потуранні вчиненню злочину.
Відповідальність співучасників визначається з застосуванням відповідної частини чинного КК.
Таким чином, співучасть у злочині характеризується умисною формою вини, що передбачає наявність умислу кожного із учасників стосовно їх власних дій (бездіяльності); наявність умислу стосовно діянь інших співучасників, єдність наміру всіх співучасників вчинити один і то й самий злочин, єдність злочинного інтересу для всіх співучасників, тобто спрямованість їх умислу на досягнення загального злочинного результату.
Єдність наміру всіх учасників (співучасників) щодо спільності їхніх дій і єдиного злочинного результату не означає обов’язкового збігу їх мотивів: злочинна діяльність кожного із співучасників може бути викликана різними спонуканнями.
Прийняття нового КК України стало важливим етапом розвитку юридичної науки і практики в нашій країні. Переваги даного нормативно-правового акту є досить суттєвими у порівнянні з раніше діючим законодавством. Проте КК (від 5 квітня 2001р.) містить ряд недоліків, які, на жаль, не обминули й інститут співучасті. Зокрема, в розділі 5 (Загальна частина) нічого не сказано про змішану форму вини, хоча вона існує в більшості необережних злочинів, а це особливо важливо при умисному порушенні особою якогось нормативного акта, що спричинило суспільно-небезпечні наслідки, до яких вона мала необережну форму вини. З цього випливає питання про можливість співучасті у таких злочинах, оскільки відповідно до ст. 26 КК співучасть можлива лише у вчиненні умисних злочинів. Наприклад, якщо пасажир умисно підбурює водія перевищити швидкість, платить йому за це, усвідомлюючи можливість суспільно небезпечних наслідків, внаслідок чого сталась ДТП і загинули люди, то за чинним законом пасажир не може нести відповідальності як співучасник, бо скоєно необережний злочин, тобто уникає відповідальності за особливо тяжкий злочин, в якому він як підбурювач зіграв важливу роль.
Тобто, доречним було б вказати, що співучасником злочину є також особа, яка виступила співучасником умисних дій, що призвели до злочинного результату, стосовно якого вона мала вину у формі необережності.
В ст. 27 перераховано види співучасників – виконавець, організатор, підбурювач, посібник, але в Особливій частині з’явився ще один вид – керівник (ст.255, 258), котрий виступає поряд з організатором (який за кримінальним законом також виконує керівні функції, і ознаки якого в Загальній частині не вказані. Якщо організатор і керівник один вид співучасника, то чому їх названо різними іменами у вказаних статтях Особливої частини КК ? Саме у зв’язку із відсутністю цього визначення не регламентовано законом відповідальність керівника, а це має особливе значення при вирішенні питання про відповідальність членів організованої злочинної групи та злочинної організації.
В чинному КК України вчинення злочину з використанням підлеглих не є обставиною, що обтяжує покарання. Доцільно було б, щодо відповідальності за виконання наказу чи розпорядження вирішити так : керівник, який наказами, погрозами, проханнями чи іншим способом вимусить підлеглого до явно незаконних дій, повинен отримувати більш суворе покарання, ніж підлеглий.
Отже, поняття співучасті у злочині є більш досконалим у порівнянні з попереднім законодавством. Проте з вище сказаного можна судити і про деякі суттєві недоліки чинного Кримінального кодексу.
Список використаних джерел
Конституція України // ВВРУ. –1996.- №30. – Ст.141.
Кримінальний кодекс України. – 1960р.
Кримінальний кодекс України. – Бобов І.О. “Бібліотека “Закон і бізнес”-2001р.
Постанова Пленуму Верховного суду України від 26.02.99. №3 “Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного суду України від 1 квітня 1994р. №1 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини” // Право України.-1999.-№7(1).-Ст.140.
Постанова Пленуму Верховного суду України від 25.12.92 №12 “Про судову практику і справах про корисливі злочини проти приватної власності”: Зб. Постанов Пленуму ВСУ (1963-1997).- Сімф.: Таврія, 1998.- Ст.208.
Бажанов М.І. Кримінальне право України. - Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2002.- ч.1,2.
Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. – Київ: Юрінком Інтер – 2000.
Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального Кодексу України. – Київ – 2001.
Гуторова Н.А. Співучасть у злочині за кримінальним правом України: Навч. посібник.- Харків: ООО ”Рубікон П”, 1997.
Таганцев Н.С. Російське кримінальне право: Лекції: В 2 т. – Спб.:1992.
Піонтковський А.А. Вчення про злочин за радянським кримінальним правом.-М. 1961.
Радянське кримінальне право. Загальна частина.- Л.1962.
Тельнов П.Ф. Відповідальність за співучасть у злочині.- М.1974.
Ковальов М.І. Співучасть У злочині: В 2 т.- Свердловськ: СЮІ, 1960.
Бурчак Ф.Г. Співучасть: соціальні, кримінологічні і правові проблеми.- К.: Вища школа,1986.
Кримінальний кодекс Російської Федерації // Збірн. Законодавства Російської Федерації.- 1996.- №25.
Пояснювальна записка до проекту Кримінального кодексу України // Укр. Право.-1997.- №2 (7).
Філософський енциклопедичний словник. / Редкол.: С.С.Аверінцев та ін.- М.,1999.
Сервецький І.В., Гелетей В.В. Деякі ознаки лідера організованого злочинного угруповання // Вісн. Луган. ін-ту внутрішніх справ МВС України.- 1999.-№3.
Мельник М. Види співучасників за новим Кримінальним кодексом України. // Право України,- 2005.- №11.
Кубрак П., Мікулін В. Деякі загальні положення методики розслідування злочинів, вчинених при складних формах співучасті.// Право України,- 2005.- №3.
Редька А.І. Деякі питання провадження у справах про злочини, вчинені організованими злочинними угрупованнями.// ВВСУ.-2004.-№1(23).
1 Гуторова Н. А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины: Учеб. пособие. — Харьков: ООО «Рубикон П», 1997. — С. 10.
2 Таганцев Н. С. Русское уголовное право: Лекции: В 2 т. 2-е изд., пересмотр.идоп.—СПб.:Б.и., 1992.—Т. 1.
3 Галиакбаров Р. Р. Групповое преступление: постоянньїе й переменньїе признаки. — Свердловск: СЮИ, 1973.—С. 118—120.
4 Курс советского уголовного права: В 6 т. — М.: Наука, 1970. — Т. 1. Уголовньїй закон. — С. 168.
513 Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. — М.: Юрид, лит., 1974. — С. 28.
6 Курс советского уголовного права: В бт. — М..: Наука. 1970. — Т.2: Часть общая. Преступление. — С. 455.
7 Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальньїе, криминологические й правовьіе проблеми.—К.: Вчщашк., 1986.—С. 102.
8 Бажанов М.І. Кримінальне право України. Загальна частина. – Київ – Харків.: Юрінком Інтер- Право.- 2002.
9 Пионтковский А.А. Учение о преступлении. – М.: Госюриздат, 1961. – С. 548.
10 Ломако В.А. Зміст умислу і його види: Х.: Харк. юрид. Ін-т, 1991. – С. 5.
11 Советское уголовное право: Общая часть. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. – С.254.
12 Кримінальний кодекс України// rada.kiev
13 Уголовный кодекс Российской Федерации // Собр. Законодательства Российский Федерации. – 1996. - №25. – С.6015.
14 Пояснювальна записка до проекту Кримінального кодексу України // Укр.. право. – 1997. - №2(7). – С. 134.
15 Бажанов М.І. Кримінальне право України. Загальна частина. – Київ – Харків.: Юрінком Інтер- Право.- 2002.
16 Бажанов М.І. Кримінальне право України. Загальна частина. – Київ – Харків.: Юрінком Інтер- Право.- 2002.
17 Кримінальний кодекс України// rada.kiev
18 Кримінальний кодекс України// rada.kiev
19 Кримінальний кодекс України// rada.kiev
20 Сервецький І. В., Гелетей В. В. Деякі ознаки лідера організованого злочинного угруповання // Вісн. Луган. Ін-ту внутрішніх справ МВС України.—1999.—№3.—С. 153.
2125 Матычиевский П. С. Преступления против собственности й смежные с ними Преступления. — К.: Юрінком, 1996. — С. 216.
2226 Организованная преступность — 2 / Под ред. А. Й. Долговой, С. В. Дьякова.—М.: Криминолог. Ассоц.,1993.—С. 231—232.
23 Тельнов П. Ф, Ответственность за соучастие в преступлении. — М.:Юрид.лит., 1974.—С. 107—113
24 Бажанов М І. Кримінальне право Украіни. Загальна частина.- Київ-Харків.: Юрінком Інтер - Право., 2002.