Державно-правове регулювання ринку ціних паперів
Міністерство освіти і науки України
Волинський державний університ імені Лесі Українки
Кафедра аграрного, трудового та екологічного права
ДЕРЖАВНО –ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
Дата здачі: «__»_________ 2002 р. Куросва робота
Студентки 3-го курсу
Дата захисту:»____»___________ 2002 р. Заочного відділення
Оцінка:
Науковий керівник
План
Розділ 1.
Типи правового регулювання ринку цінних паперів.
Розділ 2
Поняття державно-правового регулювання
Розділ 3.
Основоположні принципи державно-правового регулювання ринку цінних паперів:
§ 1. Принцип законності;
§ 2. Принцип делегування повноважень;
§ 3. Принцип раціонального моделювання;
§ 4. Принцип структурної побудови нормативних актів;
§ 5. Принцип лексичної визначеності правових текстів.
Розділ 4.
Порівняльно – правова характеристика державно – правового регулювання ринку цінних паперів зарубіжних країн.
Вступ
Проголосивши незалежність Україна – Україна взяла курс на побудову демократичної, правової, держави із запровадженням принципів ринкової економіки. Одним із елементів якої являється функціональний ринок цінних паперів, становлення якого продовжується і на даний час.
А тому ефективне державно-правове регулювання вказаного суб’єкта фінансового ринку буде сприяти як надходженню коштів до державного бюджету, так і так і покращення фінансового обслуговування населення.
Вказані умови полягають в тому, що:
поряд із національним банком передбачене створення розгалуженої системи комерційних банків;
законодавчо визначаються основи правового регулювання ринку цінних паперів;
встановлюються ефективні основи розрахунків;
забезпечується правове регулювання банківського кредитування.
Тобто, юридично забезпечується функціонування одного із елементів фінансового ринку.
Проте, наліз надто великої кількості прийнятих нормативних актів, що регулюють вказаний вид діяльності, дає підстави стверджувати про часту невідповідність їх один одному. Що було одним із об’єктивних факторів обрання теми курсової роботи.
Об’єктом дослідження роботи є суспільні відносини у сфері банківської, фінансової та комерційної діяльності, які виникають на ринку цінних паперів України.
Предметом курсової роботи є аналіз текстів нормативних документів, виданих різними гілками влади.
При написанні роботи я використовувала імперативно-диспозитивний метод наукового дослідження.
Структура роботи складається із вступу, висновку, глав та параграфів.
Розділ 1.
Типи правового регулювання ринку цінних паперів.
Майже в будь-якій країні, де існують ринки цінних паперів, правове впорядкування ринкових відносин здійснюється за допомогою трьох типів правових норм і принципів: міжнародно-правових, національних державно-правових, а також інституційно-правових. Тобто в цьому випадку говорять про три типи правового регулювання.
В основі поділу на типи лежать відмінності в порядку прийняття відповідних норм і принципів. Для міжнародно-правового регулювання характерним є те, що воно, як правило, здійснюється на основі публічних міжнародно-правових угод, тобто угод, укладених між державами-суверенами або уповноваженими органами останніх. Особливістю такого регулювання є те, що воно виникає внаслідок реалізації волі держав, які в правовому контексті є рівноправними і незалежними одна від одної. Кожна з держав є сувереном на власній території, жоден із суверенів не може нав'язувати волю іншому суверену. Таким чином міжнародно-правові угоди, у тому числі із приводу цінних паперів, укладаються державами на добровільній основі, тобто внаслідок добровільного вияву волі до вчинення вказаних дій.
Міжнародно-правове регулювання ринків цінних паперів здійснюється в основному двома способами: у межах окремих міжнародних договорів і в межах міжнародних організацій. У першому випадку дві або декілька держав домовляються про режим допуску та обігу цінних паперів, одна одної на своїх територіях шляхом укладання окремих договорів між ними. У другому міжнародно-правове регулювання являє собою регулювання поведінки учасників ринку цінних паперів, установлюване в масштабах конкретної міжнародної організації. У практиці міжнародно-правового регулювання зустрічаються також випадки, коли окремі аспекти ринків цінних паперів регулюються договорами, однією стороною у яких виступають держави, а другою - міжнародні організації. Наприклад, у вересні 1991 року між США і Європейським Співтовариством (з січня 1994 року іменується Європейським Союзом) було підписано угоду про співпрацю в галузі регулювання ринків цінних паперів.
Серед усіх форм міжнародно-правового регулювання ринків цінних паперів найбільший інтерес викликає регулювання, здійснюване в межах Європейського Союзу (European) та Міжнародної організації комісій по цінних паперах (International Organization of Securities Commission - IOSCO). [ 1 ] У теперішній час як такого єдиного ринку цінних паперів у межах Європейського Союзу не існує; у кожній країні-учасниці є національний ринок і регулюється він, головним чином, національним законодавством. Згідно з умовами участі в даній міжнародній організації, нормативно-правові акти керівних органів ЄС, і зокрема Ради ЄС, для того, щоб бути обов'язковими на території держави-учасниці, мають бути імплементовані цією державою. Це означає, що держава повинна або створювати новий законодавчий акт, у якому були б відображені положення документа ЄС, або внести в чинне законодавство відповідні зміни, відобразивши в ньому норми Європейського Союзу.
Головними правовими документами даної міжнародної організації, які регулюють взаємодію у сфері цінних паперів, є Директиви Ради ЄС (Council Directives).
Під державно-правовим регулюванням звичайно розуміють національне державно-правове регулювання, тобто таке, яке здійснюється повноважними органами конкретної держави на її території. Наприклад, говорять про дежавно-правове регулювання ринку цінних паперів США як федеративної держави (регулювання вказаного ринку також здійснюється правовими нормами штатів США), державно - правове регулювання ринку цінних паперів Великобританії, Японії, Франції, України тощо.
Національне державно-правове регулювання здійснюється сувереном на власній території шляхом реалізації владно-примусових повноважень. Вказані повноваження визначаються відповідними нормативними актами держави. Як правило, у кожній державі існує певна кількість таких актів, які встановлюють повноваження, права й обов'язки тих або інших державних органів. Сукупність таких актів має ієрархічну будову. Найвище місце в сукупності посідає Конституція. Усі інші нормативні акти такого роду повинні відповідати (не суперечити) Конституції. Держава реалізує свої владні повноваження через відповідні державні органи, які й видають нормативні акти, у межах своїх повноважень. Державна влада реалізується через три гілки влади: законодавчу, виконавчу і судову. Таким чином, нормативно-правові акти кожної із влад мають не суперечити Конституції. Поміж трьома гілками державної влади законодавча влада посідає найвище місце.
Головними елементами національного державно - правового регулювання ринку цінних паперів є такі: воно здійснюється державними органами, які мають на це відповідні повноваження, вказані державні органі виконують регулятивні функції у межах визначеної їм компетенції, державно-регулятивна діяльність провадиться шляхом виконання певних дій, наприклад, шляхом видання обов'язкових для загалу нормативних актів, забезпечення їх застосування, здійснення контролю за виконанням актів тощо.
В окремо взятій країні державно - правове регулювання ринку цінних паперів, як правило, здійснюється не одним, а певною сукупністю нормативних актів. Причому така сукупність складається із (а) сукупності законів, що регулюють вказану сферу відносин, (б) сукупності підзаконних актів, які видаються з метою правильного застосування законів, а також впорядкування відносин, що залишилися неврегульованими останніми, (в) сукупності актів (роз'яснень) судових органів.
Інституційно-правове регулювання здійснюється самоврядними організаціями, як правило, внаслідок реалізації повноважень, наданих законами чи підзаконними актами, або внаслідок делегування повноважень відповідним державним органом. Буває також і так, що державно-правове регулювання не охоплює певні важливі відносини на ринку цінних паперів, тоді замість нього впорядкування може здіснюватися нормами і принципами інституційно-правового регулювання.
Найбільш поширеними випадками інституційно-правового регулювання є здійснення його фондовими біржами, іншими самоврядними організаціями, включаючи ті, що об'єднують професійних учасників, наприклад, Асоціація ділерів, Асоціація брокерів, Асоціація депозитаріїв, Асоціація реєстраторів, Асоціація інвестиційного бізнесу тощо.[ 2 ] Інституційно-правове регулювання здійснюється у відповідності з державно-правовими нормами і принципами. Джерелами такого регулювання виступають, наприклад, Правила торгівлі цінними паперами, статути само регулюючих організацій, Положення про арбітражні суди, які можуть створюватись і діяти при самоврядних організаціях тощо. На відміну від державно-правового регулювання, яке головним чином засноване на можливості застосування примусово-владного впливу на учасників ринку, інституційно-правове регулювання значною мірою засноване на зацікавленості учасників у додержанні інституцій-но-правових норм, що в свою чергу зумовлюється добровільним характером участі в саморегулюючих організації. Наприклад, емітент, який бажає, щоб випущені ним цінні папери котирувалися на фондовій біржі, добровільно погоджується з правилами біржового котирування та торгівлі, встановленими фондовою біржею.
Його не треба примушувати подавати біржі необхідну інформацію, звіти, проходити встановлені процедури, дотримуватися визначених біржею стандартів. Аналогічним чином, учасники, наприклад, асоціації інвестиційного бізнесу зацікавлені в тому, щоб додержуватися правил і норм, встановлених асоціацією, оскільки розуміють, що їх додержання є більш вигідним, аніж порушення.
Структурна залежність трьох типів правового регулювання виражається таким чином. Національне державно-правове регулювання не повинно суперечити міжнародно-правовому; інституційно-правове регулювання не повинне суперечити міжнародно-правовому і національному державно-правовому.
Розділ 2
Поняття державно-правового регулювання
Державно-правове регулювання ринку цінних паперів в Україні на момент написання даної брошури здійснювалось сукупністю законодавчих і підзаконних актів. Перше їх покоління намагалось впорядкувати найбільш важливі ринкові стосунки. Вони охоплювали своєю дією питання випуску цінних паперів, розміщення їх серед інвесторів, державної реєстрації випусків та інформації про них, встановлювали режим державної реєстрації посередницької діяльності, визначали перелік видів цінних паперів, основи функціонування фондової біржі та ряд інших.
Не дивлячись на те, що Україна не була членом ІОСКО, законодавче й підзаконне регулювання ринкових відносин з цінними паперами грунтувалось на врахуванні досвіду їх регулювання в ряді інших країн. Проте складність полягала в тому, що Україні доводилось враховувати досвід функціонування розвинених ринків цінних паперів в умовах, коли власний ринок тільки почав виникати.
Реальне життя та становлення ринкових стосунків у цій сфері одразу ж оголили брак державно-правового регулювання та зумовили необхідність прийняття нових нормативних актів. Найбільш важливими напрямками подальшого його розвитку стали: необхідність створення ефективно діючої комісії по цінних паперах;
впорядкування ряду найбільш важливих актів, наприклад, порядку утворення та діяльності інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, довірчих товариств, депозитаріїв і ряду інших, а також розвиток існуючого законодавства шляхом внесення до них додаткових положень.
Для функціонування ринків цінних паперів у всіх країнах величезне значення мають не лише правові акти, які регулюють винятково дану сферу, але й ті, які регулюють її поряд з іншими сферами. Перш за все, тут маються на увазі торговельні та цивільні кодекси, а також нормативні акти про оподаткування. Цивільні та торговельні кодекси, наприклад, встановлюють порядок укладання різноманітних угод, зміст права власності, моменти переходу його від однієї сторони до іншої по угодах (у тому числі з цінними паперами) тощо.
Найчастіше в сфері цінних паперів укладаються угоди купівлі-продажу, міни, позики, дарування та ряд інших. Причому практично в усіх країнах цивільне й торговельне право визначають вказані угоди, а також взаємні права та обов'язки по них однаково.
Вказані угоди в більшості випадків укладаються на основі відповідних договорів. У найбільш загальному вигляді їх суть зводиться до наступного. За угодою купівлі-продажу цінних паперів продавець зобов'язується передати цінні папери у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти ці папери та сплатити їх вартість. Для даної угоди важливим є те, що в результаті право власності на цінні папери переходить від продавця до покупця. Найбільш часто на ринку цінних паперів, особливо вторинному, як засіб платежу використовуються гроші. Проте в ряді випадків, наприклад, при випуску та розміщенні акцій, їх вартість може бути сплачена майном, майновими правами або іншими цінними паперами.
Згідно з договором міни, сторони здійснюють обмін одних цінних паперів на інші. Наприклад, обміни мають місце в процесі подрібнення та консолідації акцій. У першому випадку замість раніше випущених акцій випускаються акції меншої номінальної вартості, проте з метою збереження розмірів статутного фонду вони випускаються в більшій кількості. Наприклад, акції номінальною вартістю 200 доларів США замінені акціями цього самого емітента номінальною вартістю 100 доларів США, при цьому власник акції у 200 доларів повертає її емітенту та в обмін одержує дві акції номінальною вартістю 100 доларів. При подрібненні кількість акцій, що перебувають в обігу, збільшується.
У другому випадку відбувається зворотне. Емітент здійснює випуск акцій з більшою номінальною вартістю, і при цьому відповідно зменшується кількість акцій, що перебувають в обігу. Наприклад, дві акції номінальною вартістю 100 доларів США обмінюються на одну акцію номінальною вартістю 200 доларів США. У результаті кількість акцій, що перебувають в обігу, зменшується.
Іншими випадками угод обміну є випадки злиття акціонерних товариств, приєднання одного емітента до іншого, обміну облігацій на акції тощо.
При злитті акції емітентів, які об'єднуються, заміняються на акції знову створеного акціонерного товариства, причому акції емітентів, які об'єднуються, вилучаються з обігу й обмінюються на акції емітента, до якого той приєднується. У цьому випадку акції емітента, який приєднується, також вилучаються з обігу та знищуються. При обміні конвертованих облігацій власник облігації повертає її емітенту, який замість неї видає власникові певну кількість акцій.
Особливістю угоди міни є те, що обидві сторони з точки зору права виступають одна стосовно іншої одночасно продавцями і покупцями. Випуски боргових цінних паперів практично завжди представляють собою угоди позики. За договором позики позикодавець (інвестор) передає позичальнику (емітенту) грошові кошти у власність, і позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку саму суму грошей. При цьому нерідко емітенти зобов'язуються також виплачувати інвесторам винагороду за користування позиковими коштами.
Найбільш важливим моментом договору позики є те, що боржник зобов'язаний повернути позикові кошти по закінченні певного строку.
За договором дарування одна сторона передає цінні папери іншій стороні у власність на безоплатній основі. Особливістю цих угод є те, що обдарований одержує цінні папери від дарувальника безкоштовно, і до нього переходить право власності на них.
Окрім угод, укладених відповідно до цивільних і торговельних кодексів, велике значення в державно-правовому регулюванні ринків цінних паперів займає податкове законодавство. [ 3 ] Воно здатне стимулювати або стримувати розвиток вказаних ринків, а також заохочувати випуски конкретних видів цінних паперів. Наприклад, прибутки по державних або муніципальних облігаціях часто звільняються від оподаткування взагалі або оподатковуються по незначній ставці. З міркувань оподаткування іноді емітенти воліють випускати боргові цінні папери замість акцій, оскільки в багатьох випадках власникам акцій доводиться фактично платити податок двічі: один раз у вигляді податку на прибуток емітента і другий - у вигляді податку на індивідуальні прибутки по акціях, у той час як при випуску облігацій - один раз - на прибутки від них.
Важливе місце в державно-правовому регулюванні ринку цінних паперів займають нормативні акти, що стосуються розвитку конкуренції та протидії монополізму (антимонопольне законодавство). Збереження конкуренції на вказаному ринку розглядається в багатьох розвинених країнах як фактор, який сприяє розвитку ринкових стосунків. Разом з тим задача державно-правового регулювання у цій сфері полягає у тому, щоб право захищало не будь-яку, а тільки сумлінну конкуренцію.
Державно-правове регулювання в Україні також здійснюється сукупністю нормативно-правових актів. До неї входять сукупність законів (наприклад, Про господарські товариства (1991), Про приватизацію майна державних підприємств (1992), Про приватизаційні папери (1992), Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі (1996), Про заставу (1992), Про власність (1991), Про державне регулювання ринку цінних паперів (1996), Про цінні папери і фондову біржу (1991) тощо), сукупність підзаконних актів, виданих Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Фондом державного майна України, Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку України та іншими органами державної виконавчої влади.
Розділ 3.
Основоположні принципи державно-правового регулювання ринку цінних паперів
Ринкова взаємодія є складним суспільним явищем, яке має певну сукупність невід'ємних складових частин. Штучно змінити природу ринкової взаємодії неможливо, отож завдання учасників значною мірою полягає у тому, щоб знаходити засоби, які будуть допомагати здійснювати ринкові відносини успішно та ефективно. Зокрема, до таких засобів належать норми і принципи правового регулювання ринкової взаємодії.
Правові норми являють собою встановлені і визначені правила поведінки. Вони можуть дозволяти, обмежувати, вимагати, забороняти, допускати або визначати той чи інший варіант поведінки на ринку цінних паперів. У зв'язку з тим, що ринкова взаємодія з цінних паперів є не лише складною, але й постійно рухомою та розвивається в певних напрямках, на практиці досить часто ані державно-правові, ані інституційно-правові норми не можуть охопити своєю дією певні важливі аспекти ринкових відносин з цінних паперів. У таких випадках на допомогу приходять правові принципи регулювання.
Під правовими принципами регулювання ринкової взаємодії тут розуміється певна сукупність вимог або критеріїв, яким повинні відповідати регулюючі дії учасників ринку. (Надалі йтиметься більшою мірою про інституційних учасників). [ 4 ]
Кожен такий учасник повинен якимось чином впорядковувати свої стосунки з іншими учасниками або свої внутрішні відносини шляхом регулювання конкретних відносин. Аби бути ефективним, регулювання має задовольняти певні вимоги. Залежність між регулюванням та вимогами до нього така: якщо регулювання відповідає вимогам, то воно, власне кажучи, відбувається як таке;
якщо не задовольняє - то його як такого не існує. Тобто в останньому випадку ринкова взаємодія буде знаходитися поза
межами регулювання і мати випадковий характер. Таким чином, знання вимог або критеріїв, які стосуються регулювання, сприяє його здійсненню.
Існує багато принципів правового регулювання ринку цінних паперів, але особливої уваги заслуговують такі: принцип законності: принцип делегування повноважень; принцип раціонального моделювання; принцип структурної побудови нормативних актів; принцип лексичної визначеності правових текстів.
Додержання цих принципів сприяє досягненню мети, яка стоїть перед правовим регулюванням ринку цінних паперів у цілому і надає змогу, за відсутності певних правових норм і правил не ' втрачати плідності регулюючих зусиль.
§ 1. Принцип законності.
Принцип законності складається принаймні з трьох складових частин. Він означає: (а) необхідність виконання вимог, які прямо викладені в законах або підзаконних актах; (б) обов'язок не виходити за межі дозволеного, якщо такі межі визначаються законом або підзаконним актом; (в) право на регулювання за своїм розсудом, якщо закон або підзаконний акт його не обмежують.
Розглянемо, яким чином діють ці три частини принципу законності на прикладі Закону про цінні папери і фондову біржу.
Вимоги, викладені в законі. Зазначений закон містить велику кількість чітко окреслених вимог. Зокрема, згідно зі статтею 4 акція повинна мати такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження; найменування цінного паперу - «акція», її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість; ім'я власника (для іменної акції); розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акції; а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства чи іншої уповноваженої на це особи; печатку акціонерного товариства.
Крім того, у цій статті має місце вимога, наприклад, про те, що привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 відсотків статутного фонду акціонерного товариства, або про те, що мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою 50 карбованців.
Стаття 7 забороняє випуск акцій для покрить збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства.
У статті 8 визначається інша вимога - акції можуть бути видані одержувачу (покупцю) тільки після повної оплати їх вартості.
Закон також визначає перелік обов'язкових реквізитів облігацій підприємств. Зокрема, мова йде про: найменування цінного паперу - «облігація», фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати відсотків (для відсоткових облігацій);
місце і дату випуску, а також серію й номер облігації: підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи; печатку емітента.
Суть законодавчої вимоги полягає у тому, що певні відносини законодавець регулює самостійно, досить визначено, категорично. Учасники ринкової взаємодії повинні виконувати вимогу незалежно від того, подобається вона їм чи ні. Крім того, вступаючи між собою у певні стосунки, учасники повинні їх здійснювати саме таким чином і в такому обсязі, як це визначив законодавець. Будь-яке відхилення від вимоги, зафіксованої у законі або підзаконному акті, вважається їх порушенням.
Межі дозволеного, визначені законом. В окремих випадках закон встановлює межі, у яких може діяти конкретний учасник ринкової взаємодії, тобто на ринку цінних паперів. Наприклад, відповідно до статті 4, до акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів. Якщо це має місце, то купон повинен містити такі основні відомості: порядковий номер купона на виплату дивідендів; порядковий номер акції, по якій виплачуються дивіденди; найменування акціонерного товариства; рік виплати дивідендів. Стаття 5 визначає, що акція є неподільною. У разі, коли одна й та сама акція належить кільком особам, усі вони вважаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника.
У статті 6 вказується те, що рішення про випуск акцій приймається або засновниками акціонерного товариства, або загальними зборами акціонерів цього товариства.
Відповідно до статті 8, акції оплачуються в національній валюті, а у випадках, передбачених статутом акціонерного товариства, також у іноземній валюті або шляхом передачі майна.
Суть визначення меж полягає у тому, що законодавець, з одного боку, дозволяє учаснику ринку обрати той або інший варіант поведінки, але з другого - визначає межі, у яких цей вибір може бути зроблено. Наприклад, у випадку статті 4, дозволяється додавати купонний лист, але поряд з цим також визначаються його обов'язкові реквізити. У випадку статті 5, декілька власників акції можуть здійснювати свої права через одного з них або спільного представника, але поряд з цим встановлюється обмеження - усі вони вважаються одним власником, а акція є неподільною.
Коли закон містить у собі певну вимогу, то це означає, що законодавець вимагає певного варіанту дій. Коли ж законодавчий акт визначає межі дозволеного, то законодавець дозволяє якийсь варіант поведінки та одночасно встановлює певні обмеження. Або в рамках обмежень він вважає припустимими певні варіанти поведінки учасників ринкової взаємодії.
Право учасника ринку регулювати відносини на свій розсуд. Ця складова частина принципу законності є досить схожою на попередню, але не ототожнюється з нею. Прикладами можуть бути: положення статті 6 про те, що протокол рішення про випуск акцій, крім обов'язкових реквізитів, може також містити й інші відомості щодо випуску акцій; аналогічне положення статті 11, яке стосується протоколу рішення про випуск облігацій.
У даному випадку законодавець дозволяє учасникам ринку здійснити певні дії і не встановлює ніяких обмежень. Тобто під іншими відомостями можуть бути будь-які відомості, які емітент вважатиме необхідними. Іншими словами, закон надає учаснику ринку право регулювати певні відносини на свій розсуд. Саме наявність або відсутність меж, у яких окремі дії учасників вважаються законодавцем припустимими, і відрізняє останню частину принципу законності від попередньої.
§ 2. Принцип делегування повноважень.
Принцип делегування повноважень є надзвичайно важливим засобом здійснення регулювання ринкової взаємодії. Можна навіть сказати, що він є необхідною умовою будь-якого регулювання суспільних відносин.
Оскільки ринок являє собою систему взаємовідносин, яка поєднує у собі державно-правове та інституційно-правове регулювання, то й мова відповідно буде йти про внутрішньо - державне, державно-інституційне та внутрішньо-інституційне делегування повноважень.
Проблема делегування повноважень є не тільки важливою, але й складною. Це пов'язано, зокрема, з тим, що делегування повноважень є певним суспільним процесом. Суть його полягає у тому, що права й обов'язки щодо вирішення певних питань передаються від одного регулюючого органу або інституту до іншого. Слід мати на увазі, що орган або інститут, який передає права та обов'язки по регулюванню певних відносин, сам повинен бути уповноваженим на законних підставах здійснювати регулювання цих відносин.
При регулюванні ринкової взаємодії існує принцип, згідно з яким ніхто не може передавати більше прав, ніж ті, якими він сам володіє на законних підставах.
Якби нам довелось малювати графічне зображення процесу делегування повноважень, то в ряді випадків ми мусили б зобразити його у вигляді замкненого кола; в інших - у вигляді лінії, яка спрямована у безмежжя. У реальній ринковій взаємодії процес делегування повноважень поєднує у собі і перше, і друге зображення. Необхідно також зауважити, що в першому випадку довжина кола може бути більшою або меншою.
Щоб краще зрозуміти, що собою являє колоподібний процес делегування повноважень, уявімо собі таку схему:
а) Певна сукупність індивідів, які мешкають на якійсь території, вступають між собою у взаємодію. Виникає об'єктивна потреба в регулюванні цієї взаємодії. Для цього створюється відповідна організація - скажімо, держава, - яка наділяється певними повноваженнями по регулюванню суспільної взаємодії. Тобто сукупність індивідів делегує повноваження по регулюванню їх взаємодії, а межі делегування визначаються в основному законі - конституції.
б) Регулювання суспільної взаємодії має загальні та конкретні аспекти. Тому державне регулювання в більшій мірі є загальним, ніж конкретним. Одночасно воно не є ані виключно загальним, ані виключно конкретним.
Здійснюючи загальне регулювання, держава делегує певні повноваження по регулюванню, скажімо, ринкових відносин, суспільним інститутам і окремим індивідам. Наприклад, інститутам вона надає право виконувати якусь діяльність, а індивідам брати участь у такій діяльності. Крім того, вона ставить до інститутів вимогу - їх діяльність повинна бути орієнтованою на задоволення потреб індивідів.
Інститут у процесі виконання своєї діяльності повинен регулювати її якимсь чином. Тобто має місце певне делегування повноважень посадовим особам цього суспільного інституту. Далі відбувається поєднання прав і обов'язків посадових осіб з правами і обов'язками індивідів, і таким чином інститут виконує свою діяльність.
в) Результати цієї діяльності задовольняють індивідів лише в певній, але не повній мірі. Тому незадоволення, а також його міра примушують індивідів знову звертатися до держави у зв'язку з виконанням нею делегованих їй повноважень. Якщо існуючих державних повноважень недостатньо, то в конституції додатково закріплюються ті, які вважаються необхідними. Тобто коло замкнулось. [ 5 ]
Зазначена схема є значною мірою спрощеною та загальною, але на наш погляд, дає змогу побачити колоподібний характер процесу делегування регулюючих прав та обов'язків.
Значно частіше процес делегування повноважень має вигляд лінії, спрямованої у безмежність. Тобто, по суті, це є фрагмент загального процесу регулювання суспільної взаємодії. Щоб краще зрозуміти природу фрагментарного делегування повноважень, розглянемо три сфери регулювання ринкових відносин.
Внутрішньо-державне делегування повноважень. Під внутрішньо-державним делегуванням повноважень тут розуміється процес делегування, обмежений відносинами між державними органами. Наприклад, законодавча влада делегує повноваження по регулюванню певних відносин органу виконавчої влади або певний орган виконавчої влади делегує зазначені повноваження іншому органу цієї влади.
Зокрема, Закон про цінні папери і фондову біржу повинен регулювати взаємодію між учасниками ринку цінних паперів, [ 6 ] Тобто повноваження по регулюванню ринкових відносин у сфері цінних паперів має Верховна Рада України (законодавча влада). У деякій мірі вона регулює ці відносини безпосередньо і прямо, тобто визначає умови та порядок випуску цінних паперів, регулює посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів на території держави.
Але ряд повноважень по регулюванню ринкової взаємодії у цій сфері законодавча влада делегує виконавчій. Наприклад, відповідно до статті 21 Закону Про цінні папери і фондову біржу, порядок випуску та обігу векселів визначається Кабінетом Міністрів (виконавчій владі). Стаття 22 вказує, що порядок реєстрації випуску облігацій підприємств і акцій, а також інформації про Їх випуск визначається Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку України, яка є органом державної виконавчої влади.
Державно-інституційне делегування повноважень. В окремих випадках держава делегує повноваження по регулюванню певних ринкових відносин суспільним інститутам. Тобто делегування виходить за межі державної організації.
Наприклад, деякі права та обов'язки по регулюванню ринкової взаємодії у сфері цінних паперів держава делегує фондовій біржі. Зокрема, відповідно до статей 32 і 33 Закону України Про цінні папери і фондову біржу (1991), остання повинна виконувати функції організаційно оформленого і постійно діючого ринку, на якому відбувається торгівля цінними паперами. Для того, щоб можна було виконувати зазначену функцію, фондовій біржі делегуються певні повноваження по регулюванню ринку цінних паперів. Наприклад, це стосується права на визначення умов допуску цінних паперів для торгівлі на біржі, порядку торгівлі