Процесуальний порядок огляду місця події
Протокол огляду місця події складається з 3-х основних частин: вступної, описової та заключної.
У вступній частині протоколу зазначається: час і місце складання протоколу; посада та прізвища осіб, які проводили огляд та брали участь у його проведенні, прізвища та адреси понятих; підстави для проведення огляду та посилання на відповідні норми КПК України; відмітки про роз`яснення учасникам огляду і понятим їх прав і обов`язків; умови в яких проводився огляд; час початку та закінчення огляду.
Описова частина містить відомості щодо загальної обстановки на місці події і всі фактичні дані, що стосуються справи, викладені у тій послідовності, в якій вони були виявлені. Опис результатів огляду здійснюється від загального до окремого. Спочатку зазначається характеристика навколишньої місцевості, межі території, яка підлягає огляду, загальна характеристика місця події, окремі сліди та предмети. Виявлені на місці події предмети та сліди описуються за наступними правилами: вказується їх назва або найменування, місцезнаходження, розмір, форма, колір, загальні та окремі ознаки, взаємне розташування, а також розташування щодо визначених орієнтирів, способи виявлення та вилучення. В протоколі не повинні зазначатися властивості об`єктів, що не можуть бути встановленими безпосереднім спостереженням без здійснення експертного або лабораторного дослідження. Протокол складається з дотриманням логіки, у чітких та зрозумілих висловлюваннях та фразах.
Заключна частина протоколу містить відомості щодо вилучених предметів та слідів, умов та методів їх фіксації (фото, кіно, відеозйомка, дані про чутливість плівки, умови зйомки, параметри зйомки) та вилучення (копіювання на дактоплівку, виготовлення гіпсового зліпку тощо). У цій частини протоколу зазначається про наявність або відсутність зауважень понятих і інших учасників огляду щодо порядку огляду, вилучення слідів та інших предметів, а також інших дій, вчинених слідчим. Протокол підписує слідчий, а також поняті та інші учасники огляду.
До протоколу огляду місця події можуть додаватися плани, схеми місця події, фотознімки, кіно та відеоплівки.
Всі технічні засоби, які використовують для фіксації процесу огляду та його результатів, можна згрупувати таким чином:
а) фотографічні засоби;
б) кінематографічні;
в) відеозаписуючі;
г) звукозаписуючі;
д) вимірювальні;
е) моделюючі;
є) аналітичні:
ж) пошукові;
з) кібернетичні.
Спеціаліст, працюючи під керівництвом слідчого та проявляючи особисту ініціативу, вживає заходів до фіксації обстановки місця події, здійснює пошук, виявлення, закріплення та вилучення слідів злочину, за необхідності провадить індивідуалізацію останніх, виготовляє зліпки та інші копії слідів, упаковує вилучені об'єкти та відповідає за їх належне транспортування.
За вказівкою слідчого він провадить орієнтуючу, оглядову, вузлову та детальну фотозйомку, складає схеми та креслення. Спеціалісту доцільно доручати роботу з виявлення, фіксації та вилучення мікрооб'єктів. Він несе особисту відповідальність за своєчасне застосування та результативне використання науково-технічних засобів. Спеціаліст надає слідчому допомогу у визначенні належності до справи виявлених слідів, придатності їх для ідентифікації або отримання іншої доказової інформації; провадить попереднє дослідження речових доказів. За необхідності він надає допомогу інспектору-кінологу у визначенні вихідної точки для застосування службово-розшукової собаки; повідомляє довідкові відомості; бере участь у складанні розшукової інформації; звертає увагу слідчого на обставини, що сприяли вчиненню злочину; висловлює свої міркування щодо можливості перевірки фактичних даних по інформаційно-довідкових картотеках науково-дослідницьких експертно-криміналістичних підрозділів; допомагає слідчому правильно описати вилучені об'єкти в протоколі огляду. Він зобов'язаний інформувати слідчого про всі встановлені ним факти, що мають значення у справі.
Неможливо ефективно провести огляд, не зосередивши своє мислення на різних варіантах механізму вчиненого злочину. Однак моделююча діяльність слідчого не знайшла достатнього втілення в рекомендаціях з методики огляду, органічно не вплетена в методи огляду, що розробляються криміналістикою, не завжди ще розглядається як невід'ємна складова частина будь-якого огляду місця події. Уявне моделювання механізму події, що відбулася, розглядається переважно лише як одна з умов успішного провадження огляду, а не як суттєвий елемент пізнавальної діяльності на місці події, того або іншого методу огляду. Не завжди враховується необхідність безперервного уявного моделювання протягом усієї слідчої дії.
Підвищенню результативності огляду сприятиме використання методу пошуку на основі безперервного уявного моделювання — евристичного методу.
З урахуванням сказаного, дослідження місця події, на нашу думку, найбільш доцільно провадити за такою схемою (програмою). Перед безпосереднім оглядом слідчий особисто і через оперативного працівника отримує максимум інформації від поінформованих осіб про обставини події. Для цього він спільно з оперативним працівником і спеціалістом опитує очевидців вчиненого злочину та осіб, які першими з'явилися на місці події, попередньо в статиці знайомиться з загальною обстановкою.
Врахувавши всю отриману інформацію про обставини діяння та особливості конкретного місця події, слідчий висуває версії про механізм події, що відбулася, напрямки пересування злочинця, жертви, знарядь злочину, а також просторово-часову послідовність їх дій, визначає об'єкти, які, можливо, перебували в контакті із злочинцем, та найбільш вірогідні місця утворення мікрооб'єктів та інших слідів, ділить місце події відповідно до уявлюваної дислокації слідів на окремі ділянки та визначає послідовність його дослідження. Поступово накопичуючи інформацію про подію, слідчий повинен постійно конкретизувати свої дії, спрямовані на пошук слідів, уточнювати висунуті раніше версії та вносити корективи в послідовність огляду. Такий метод ми називаємо евристичним (метод пошуку на основі безперервного уявного моделювання).
Інший підхід не забезпечує цілеспрямованого проведення огляду, призводить до того, що з місця події вилучається багато об'єктів, які не стосуються справи. Створюється видимість роботи. Вилучені об'єкти піддаються експертним дослідженням (часто-густо неодноразовим), а все це невиправдані витрати сил та коштів. З іншого боку, поза увагою слідчого залишаються суттєві, інколи непомітні деталі, якщо з'ясування значення їх для справи потребує значних розумових зусиль, роботи уяви. Всебічний аналіз у ході огляду обстановки місця події, виявлених слідів та іншої отриманої інформації, правильна побудова версій про механізм злочину робить огляд цілеспрямованим та результативнішим.
Певну складність для слідчих становить виявлення, закріплення та вилучення мікрооб'єктів. Ця праця потребує значних витрат часу, застосування складної та громіздкої техніки, знання властивостей тих або інших мікрооб'єктів, особливостей їх збирання. Часто на одних і тих самих об'єктах-носіях можуть бути знайдені мікрооб'єкти різних видів і з різними властивостями. Правильне виявлення та закріплення їх часто потребує різнобічних спеціальних знань.
У цьому зв'язку обґрунтованою слід вважати рекомендацію про те, що в разі можливості необхідно вилучати самі об'єкти-носії, а подальший пошук мікрооб'єктів провадити в лабораторній обстановці за наявності для цього достатнього часу, необхідних умов та технічних засобів.
Аналіз кримінально-процесуального законодавства України дає підстави для висновку, що для використання в доказуванні у кримінальній справі мікрооб'єктів, знайдених та вилучених експертом під час проведення експертизи, немає правових перешкод:
по-перше, відповідно до ст. 200 КПК України при дослідженні направлених на експертизу об'єктів експерт може встановлювати нові фактичні дані, фіксувати обставини знайдення їх в описовій частині свого письмового висновку, використовувати їх при обґрунтуванні висновків експертизи;
по-друге, в
силу ч. 2 ст. 66 КПК
України докази
можуть бути
надані
будь-якими
громадянами,
установами,
підприємствами
й
організаціями,
в тому числі
й експертними
установами
різних
відомств;
по-третє,
обставини
знайдення
мікрооб'єктів
за необхідності
можуть
бути засвідчені
в ході допиту
експерта, таким
само чином,
як
це робиться
в ході допиту
громадян, які
надали речові
докази.
Усе це забезпечує можливість визначення належності, допустимості та достовірності отриманих таким чином мікрооб'єктів — речових доказів.
Суттєвий недолік провадження огляду місця події полягає в тому, що слідчі не завжди забезпечують процесуальну індивідуалізацію вилучених об'єктів. Це значно знижує, а інколи знищує доказове значення знайдених слідів. Безперечно, якщо слідчий, суд, прокурор свої висновки аргументують, доказують за допомогою відомостей, отриманих із конкретних речових джерел, то має бути абсолютно точно визначено, що саме цей, а не будь-який інший предмет було знайдено та вилучено під час виконання конкретних слідчих дій.
Процесуальна індивідуалізація предметів, що мають доступні безпосередньому сприйняттю, яскраво виражені індивідуально визначені ознаки (сукупність ознак), здійснюється шляхом фіксації останніх у протоколі огляду місця події, фотографування тощо.
Що ж до предметів, які не мають таких ознак, виникає необхідність додаткової індивідуалізації. Предмети, які не мають просторово фіксованої форми, повинні бути, крім того, належним чином упаковані.
Процесуальну індивідуалізацію матеріальних об'єктів, які не мають виражених "особливих прикмет", можна здійснювати шляхом кріплення до них самостійно виготовлених жетонів (бирок, ярликів).
Попередньо на лицьовому боці окремих ярликових листків слідчий записує дату провадження огляду, а поняті ставлять свої підписи. Нитку протягують в отвір, що є на вилученому предметі, або оперізують його нею так, щоб виключити можливість зняття її без пошкодження. Вільні кінці нитки вкладають на покриті клеєм листки паперу, які потім притискають один до одного. Для склеювання листків доцільно використовувати клей ПВА. Якщо виготовляється гіпсовий зліпок або зліпок за допомогою пасти "К" чи інших копіюючих засобів, то у виготовленому жетоні можна зробити отвір, а вільні кінці посиленої в нього нитки занурити в копіюючу речовину (масу), що залита на слід.
У разі зняття сліду руки на клейку плівку ідентифікаційний жетон можна підкласти під її основу так, щоб не затулявся відбиток сліду. Так само можуть індивідуалізуватися й вилучені за допомогою клейкої плівки мікрооб'єкти.
Ідентифікаційний жетон може кріпитися до упаковки вилучених рідких, в'язких, сипучих об'єктів. При фотографуванні слідів їх треба фіксувати на плівці разом з ідентифікаційним (індивідуалізуючим) жетоном.
У перспективі необхідно забезпечити серійне виробництво простих і зручних у використанні засобів штучної процесуальної індивідуалізації, забезпечивши ними комплекти техніко-криміналістичних засобів для слідчих (слідчі портфелі).
Як речові джерела доказової інформації можуть виступати об'єкти, вилучити і зберегти які неможливо (обстановка місця події, труп, речовини, що швидко псуються, тощо).
Засобами фіксації отриманих в результаті дослідження таких об'єктів фактичних даних є записування їх до протоколу, а також фотографування, кінозйомка, складання планів і схем, виготовлення зліпків та відбитків слідів.
Фіксація отриманих відомостей за допомогою записування їх до протоколу має низку суттєвих недоліків. Один із них — фіксування лише відомостей, що стали предметом сприйняття слідчого та інших осіб, які беруть участь в огляді, і що, на їх думку, стосуються справи. Але під час огляду в силу деяких об'єктивних і суб'єктивних причин слідчий не завжди може отримати, осмислити та зафіксувати вичерпну інформацію про подію, що розслідується.
Для підвищення ефективності огляду важливо використовувати такий засіб фіксації, як фотографування. Доказове значення фотознімків як носіїв відомостей про обставини вчиненого злочину підвищується, якщо до справи приєднуються не тільки фотознімки, а й негативні фотоматеріали. На жаль, у КПК України такої вимоги не обумовлено, на відміну, наприклад, від КПК Росії, в якому така вимога викладена в ч. 5 ст. 141. Приєднання до справи негативної фотоплівки дозволяє перевірити послідовність провадження фотозйомки, переконатися в істинності фотовідбитків. Однак відсутність в українському кримінально-процесуальному законі вимоги приєднувати до матеріалів справи негативні фотоматеріали дозволяє деяким обвинуваченим робити заяви про те, що до протоколу огляду прилучені фотознімки, які не стосуються справи, являючи собою фотомонтаж або іншим чином зроблену фальсифікацію.
Спростовувати подібні заяви було б набагато легше, якщо б, крім приєднання до справи негативної плівки, слідчі також вживали заходів до індивідуалізації та засвідчення. Тут можна рекомендувати такий засіб: перед початком і після закінчення фотографування на місці події на плівку експонується відірваний у довільній формі аркуш паперу з підписами понятих, які беруть участь в огляді, з зазначеними датою і часом початку огляду, номером кримінальної справи (якщо таку вже порушено). За додержання даних умов фотознімки й негативна плівка можуть мати значення доказів.
Великі перспективи для засвідчувальної діяльності в цілому має застосування для фіксації місця події фотоапаратів одноступеневого процесу. Перевага полягає в тому, що виконані при цьому знімки можуть бути безпосередньо на місці події вивчені учасниками слідчої дії та засвідчені підписами понятих. Цікаві можливості відкриває і цифрова (електронна) фотографія. Вона не тільки дає змогу швидко виготовити відображення зафіксованих фактів та оглянути їх і затвердити понятими, а й дозволяє швидко передавати зафіксовану інформацію будь-якому адресату, використовуючи можливості комп'ютерних мереж зв'язку, наприклад для перевірки по існуючих базах даних.
Висновок.
Отже, оглядом називається слідча дія, яка полягає у безпосередньому сприйнятті об'єктів з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обставин події, а також обставин, що мають значення для справи. Видами огляду є: а) огляд місця події; б) огляд предметів і документів; в) огляд ділянок місцевості і приміщень поза місцем події; г) огляд трупа; ґ) огляд тіла живих осіб (освідування).
Одним із найбільш складних видів огляду є огляд місця події. Під місцем події розуміється приміщення або місцевість, де вчинено злочин або де є матеріальні сліди, пов'язані з подією злочину. Місце злочину і місце події — поняття, які не завжди співпадають: місце події— поняття більш широке, бо воно пов'язане з виявленням ознак, що мають відношення до події злочину; місце злочину - це місце безпосереднього вчинення злочинного наміру, яке спричинило певні матеріальні зміни (наявність слідів злому, взуття, крові та ін.).
Метою огляду місця події відповідно до ст. 190 КПК України є знайдення слідів злочину та інших речових джерел доказової інформації, з'ясування обстановки події, а також інших обставин, що мають значення у справі. Таке формулювання закону по суті орієнтує на встановлення всіх обставин, що підлягають доказуванню у кримінальній справі.
При цьому пізнавальна функція огляду місця події, як справедливо зазначає В. Є. Коновалова, проявляється в різних аспектах: емпіричному, що полягає у сприйнятті обстановки або окремих предметів, та логічному, що має на меті з'ясувати роль та значення знайденого.
Огляд місця події є первинною і невідкладною слідчою дією. Це пояснюється необхідністю отримання інформації про обставини події у первісному, незміненому стані, тому що будь-яке зволікання тягне за собою втрату речових доказів, зміну слідової картини. Невідкладність огляду місця події пояснюється необхідністю оперативного отримання інформації з метою організації розшуку злочинця, а також інших слідчих дій, спрямованих на розкриття злочину.
Судовий огляд місця події відрізняється від слідчого тим, що здійснюється судом у стадії судового розгляду справи колегіально за участю заінтересованих учасників процесу, захисника і прокурора (без понятих).
Список використаної літератури
Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.- К.: Преса України, 2000. – 80с.
Кримінально - процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року (зі змінами на 1 червня 2003 року)
Белкин Е. С. Криминалистика: Учебный словарь-справочник - М.: Юрист, 1999. - 268 с.
Тертишник В.М. // Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. К.:А.С.К., 2002.- 1056 с.- (Нормативні документи та коментарі).
Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. — К., 1995. — С. 244
Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 576 с.
Коновалова В. Е. Проблемы логики и психологии в следственной тактике.— К., 1970,— С. 75.
Криминалистика // Учебник для юридических ВУЗов, под ред. Яблокова Н.П. - М. "Век" - 1995.
Криминалистика // Учебник для ВУЗов МВД России, под ред. Смагоринского Б.П., том 2, - Волгоград. - 1994.
Образцов В.А. // Криминалистика, курс лекций. - М. - 1996.
Шепітько В.Ю. Довідник слідчого. - К., 2001.
1 Коваленко Є.Г.Кримінальний процес України: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 576 с.
2 Белкин Е. С. Криминалистика: Учебный словарь-справочник - М.: Юристъ, 1999. - 268 с.
3 Тертишник В. М. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України.— Харків: Арсіс, 2000
4 Біленчук П.Д., Гель А.П. “Основи криміналістичної тактики”. Курс лекцій К. - 2003
5 Тертишник В. М. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України.— Харків: Арсіс, 2000
6 Біленчук П.Д., Гель А.П. “Основи криміналістичної тактики”. Курс лекцій К. - 2003
7 Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. — К., 1995. — С. 244
8 Коновалова В. Е. Проблемы логики и психологии в следственной тактике.— К., 1970,— С. 75.