Основи аграрного права
При задоволенні вимог трудового колективу він проводить організаційні заходи щодо створення нового підприємства, яке буде функціонувати на колективній власності.
Третій випадок. За часткового викупу майна підприємства його колектив відповідно до п. З ст. 15 вищезгаданого Закону набуває права співвласника, а підприємство – статус спільного. У цьому разі змінюється структура органів управління підприємством та їх компетенція по управлінню майном.
Підприємство реалізує свою продукцію за цінами і тарифами, які встановлюються самостійно чи на договірній основі. Державні ціни і тарифи застосовуються лише у випадках, передбачених законодавчими актами, наприклад, у разі реалізації окремих видів продукції державі на виконання державного замовлення.
Розподіл отриманих доходів та порядок їх використання встановлюється власником або ж уповноваженим органом відповідно до Статуту підприємства. Державний вплив на вибір напрямів і обсягів використання прибутків здійснюється через податки, податкові пільги, а також економічні санкції.
Правовий режим майна підприємства визначається правилами, якими регулюються його майнові відносини з працівниками і, насамперед, із питань оплати праці та розподілу між ними частини прибутку. В умовах розширення господарських прав підприємства і трудового колективу підприємство самостійно встановлює фонд оплати праці без обмеження його зростання з боку державних органів.
При переході до ринкової економіки складаються майнові відносини також у процесі зовнішньоекономічних зв'язків підприємства. Його права і з цих питань значно розширені. Такі відносини здійснюються згідно зі спеціальними законодавчими актами.
Одними з основних принципів майнових відносин підприємства є: принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, принцип юридичної рівності й недискримінації всіх учасників зовнішньоекономічних зв'язків та принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при вивезенні товарів.
Для правового режиму майна підприємства важливе значення мають такі вимоги Закону, як виключне право власності суб'єктів такої діяльності на всі одержані ними результати діяльності та забезпечення рівного захисту всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.
2. Правовий режим основних та інших фондів державного сільськогосподарського підприємства
Майно будь-якого підприємства, незалежно від форми власності, виходячи з його цільового призначення у процесі виробництва і в невиробничій сфері, поділяється на фонди. Це робиться за різними ознаками. Зокрема, майно може поділятись на фонд нагромадження і фонд споживання. Такий поділ застосовується при оцінці економічної діяльності підприємства, ефективності використання доходів та іншого майна, а також у процесі виробництва. З цих позицій майно підприємства поділяється на основні виробничі фонди і основні фонди невиробничого (соціального) призначення, а також на обігові фонди.
Для правового режиму майнових фондів ДСП вирішальне значення мас те, що вони формуються за рахунок державної та комунальної власності.
Закріплені за підприємством на праві повного господарського відання, основні та обігові засоби утворюють його статутний фонд, розмір якого відображається на самостійному балансі. Основні та обігові засоби, обчислені за балансовою вартістю, відображаються у бухгалтерському балансі, що його складають за звітний період (квартал, рік). Основні засоби показують на балансі в їх початковій вартості, що складається з витрат на їх придбання (спорудження, виготовлення) та доставляння.
У виробничому аспекті майно підприємства поділяється на основні фонди та обігові засоби, готову продукцію, грошові кошти, спеціальні фонди. До останніх належать: амортизаційний фонд; фонд розвитку виробництва, науки і техніки; фонд оплати праці й матеріального стимулювання; резервний чи страховий фонд, фонд соціального розвитку.
В сільськогосподарському підприємстві утворюються ще й натуральні фонди: насіннєвий і фуражний у розмірі повної потреби; натуральний фонд зерна та іншої продукції для видачі (продажу) працівникам у рахунок оплати праці, а також страхові й перехідні фонди – насіннєвий, фураж ний, продовольчий тощо.
Кожний з них має свою специфіку утворення і використання, свій правовий режим. Основні засоби державного сільськогосподарського підприємства визначаються згідно з Положенням про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.
До основних фондів відповідно відносять сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі і протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері. До них також належать капітальні вкладення в багаторічні насадження, на поліпшення земель (меліоративні, осушувальні та інші роботи) і орендовані будівлі, споруди, обладнання та інші об'єкти, що належать до основних засобів.
Капітальні вкладення в багаторічні насадження, на поліпшення земель включаються до складу основних засобів щорічно в сумі затрат, що належать до прийнятих в експлуатацію площ, незалежно від закінчення всього комплексу робіт.
Основні фонди поділяються на фонди виробничого і соціального призначення.
До обігових фондів належать: знаряддя лову риби (троси, неводи, сіті та інші) незалежно від їхньої вартості й терміну використання, тимчасові будівлі в лісі терміном експлуатації до двох років; спеціальні інструменти і спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їх вартості й терміну служби; тимчасові споруди, пристосування і пристрої; тара для зберігання товарно-матеріальних цінностей на складах; молодняк тварин і тварин на відгодівлі, птиця, кролі, хутрові звірі, сім'ї бджіл, а також піддослідні тварини; багаторічні насадження, що вирощуються в розсадниках як посадковий матеріал.
До важливих об'єктів основних виробничих фондів належать: будови і споруди, передавальні механізми, верстати, машини, устаткування, транспортні засоби, робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження тощо. До їх числа входять ті предмети виробничого і господарського інвентарю та інструменту, вартість яких перевищує встановлену на даний період ціну незалежно від строку використання.
До основних фондів соціального призначення в підприємствах відносять житлові будинки, належні їм пансіонати, лікувальні заклади, а також об'єкти соціально-культурного, оздоровчого, фізкультурного та іншого соціального призначення.
Обігові виробничі фонди поділяються на виробничі запаси і незавершене виробництво, а також на власні й позичені кошти. Товарна частина виробленої продукції, яка підлягає реалізації за договорами на виконання державних замовлень чи на умовах ринкової торгівлі з метою одержання прибутків, належить до готової продукції. Разом із грішми готова продукція утворює фонди обігу, які є складовою обігових засобів.
Вироблена підприємством продукція, потрібна для внутрігосподарського споживання в процесі виробництва (корми, насіння, молодняк тварин і птиці тощо), не належить до готової продукції. Вона може бути віднесена або до виробничих запасів, або до незавершеного виробництва.
Основні виробничі фонди закріплюються, як правило, за внутрішніми структурними підрозділами підприємства (бригадами, фермами, дільницями, цехами тощо). І якщо основні фонди свою вартість на готовий продукт, виконані роботи, надані послуги переносять частинами, то обігові – повністю споживаються в кожному циклі виробничого процесу і втрачають свою натурально-речову форму. їхня вартість включається повністю в затрати виробництва.
В умовах переходу до ринкової економіки, приватизації підприємств поділ майна на основні та обігові фонди поступово втрачає своє правове значення і залишається як економічна категорія. Для майнових відносин у нинішніх умовах більшого правового значення набуває поділ майна на статутний фонд, рухоме і нерухоме майно.
Це дозволяє повніше та обгрунтованіше вирішувати питання про захист майнових прав власника чи державної організації, за якою державне майно закріплене на праві повного господарського відання, забезпечити цілісність і неподільність майна, потрібного для нормального виробництва,
Державне сільськогосподарське підприємство, якщо це передбачено статутом, створює з прибутку резервний фонд для покриття непередбачених втрат і збитків. Залишки невикористаних коштів цього фонду переходять на наступний рік.
Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство самостійно вирішує питання про основні напрями використання наявного у нього майна, капітальних вкладень, поділу майна за фондами, поділу його на фонди нагромадження і споживання.
У фонди нагромадження спрямовуються майно і кошти, що використовуються на розширене відтворення виробництва, розвиток науки і техніки, капітальне будівництво виробничого і соціального призначення, спорудження пансіонатів, фізкультурно-оздоровчих закладів тощо.
Впровадження
в господарську
практику на
рівні підприємств
фондів споживання
обумовлено
необхідністю
впливу держави
на стан обігу
і
стабілізацію
інфляційних
процесів. Під
коштами фонду
споживання
розуміють
сукупність
прямих і непрямих
грошових сум,
витрата яких
має індивідуальний
характер.
Вони включають усі види витрат на оплату праці працівників, у тому числі нештатних. До цього фонду включаються трудові й соціальні пільги, надані грішми чи натуральною продукцією, доходи (дивіденди), що виплачуються по акціях і вкладах трудового колективу.
3. Особливості приватизації державного майна в агропромисловому комплексі
Приватизація повинна здійснюватися згідно з такими основними принципами:
законність,
забезпечення
соціальної
захищеності
та рівності
прав громадян
України
у процесі
приватизації;
пріоритетне надання прав громадянам України на придбання державного майна;
безоплатна
передача частки
державного
майна кожному
громадяни
нові
України;
приватизація майна на платній основі із застосуванням приватизаційних паперів,
дотримання антимонопольного законодавства,
повного, своєчасного інформування громадян про всі дії щодо приватизації.
Ці та інші принципи закріплено в законах про приватизацію. Але їх реалізація у процесі приватизації малоефективна через суперечливість. Так, законодавчо проголошується, що забезпечується надання пільг трудовим колективам підприємств, які приватизуються, і рівність прав громадян України. Зрозуміло, що одночасно реалізувати ці два базисні принципи неможливо, оскільки вони передбачають різні підходи до процесу приватизації.
Правову базу приватизації складає Закони «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», а також Державні програми приватизації, які щорічно приймаються Верховною Радою України.
На підприємства АПК поширюються основні принципи приватизації державного майна, передбачені законами України. Але приватизація майна в АПК має свої відмінності від загального порядку. Ці особливості стосуються об'єктів, суб'єктів, способів і механізму проведення приватизації.
Головна особливість полягає в тому, щоб через приватизацію підприємств переробної промисловості їх власниками стали виробники сільськогосподарської продукції та щоб майно радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств було приватизоване їх трудовими колективами.
Законом встановлено, що приватизація майна переробних підприємств харчової промисловості, інших несільськогосподарських підприємств та організацій агропромислового комплексу, які виконують роботи і надають послуги сільськогосподарським товаровиробникам незалежно від вартості об'єктів приватизації проводиться способом перетворення їх у відкриті акціонерні товариства у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. При цьому зберігається профільність виробництва та цілісність майнових комплексів і технологій.
Право на пільгове придбання акцій за номінальною вартістю (із застосуванням приватизаційних майнових сертифікатів, власних коштів і компенсаційних сертифікатів у розмірах, що не перевищує половини вартості цих сертифікатів), мають працівники підприємств, що приватизуються, а також працівники сільськогосподарських підприємств.
До працівників підприємств, що приватизуються, інших сільськогосподарських товаровиробників прирівнюються також особи, які вийшли на пенсію, звільнені у зв'язку із скороченням штатів і не працюють з моменту звільнення на інших підприємствах, особи, що мають право відповідно до законодавства повернутися на попереднє місце роботи на цьому підприємстві, та інваліди, які звільнені у зв'язку з каліцтвом або професійним захворюванням за станом здоров'я.
Недержавним сільськогосподарським підприємствам передається безоплатно 51 відсоток акцій підприємств, що приватизуються, включно з розміщенням приватизаційних майнових сертифікатів, а також власних коштів і компенсаційних сертифікатів працівників відповідних сільськогосподарських підприємств та прирівняних до них осіб через довірчі товариства, створені в колективах товаровиробників.
7. Правове становище селянських (фермерських) господарств
1. Поняття СФГ та його правові ознаки
Селянське (фермерське) господарство характеризується певними ознаками. Його основу зазвичай становить окрема сім'я, до складу якої входять подружжя, батьки, діти (які досягли 16-річного віку) та інші родичі, котрі об'єднуються для роботи в цьому господарстві; воно утворюється для виробництва продовольства і сировини рослинного і тваринного походження; члени цього суб'єкта підприємництва підтримують між собою трудові зв'язки, беруть особисту участь у веденні господарства (фактичному господарюванні), тобто існує «інститут правового регулювання членства в селянському (фермерському) господарстві».
Виробничо-економічні відносини такого господарства з державними, колективними та іншими підприємствами й організаціями, господарськими товариствами, окремими громадянами будуються на підставі договорів. Розрахункові операції провадяться як на безготівковій основі, так і готівкою.
Держава гарантує додержання і захист майнових та інших прав і законних інтересів селянського (фермерського) господарства, створює пільгові умови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного забезпечення останнього у період його трирічного становлення.
Втручання в господарську або іншу діяльність цього господарства з боку державних чи інших органів, а також посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні господарству неправомірним втручанням у його діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних. Спори про відшкодування збитків вирішуються загальним, арбітражним або третейським судом.
Рівноправність селянського (фермерського) господарства з іншими аграрними товаровиробниками дістає вияв, зокрема, в тому, що воно мас право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об єднань та підприємницьких структур.
Зміст інституту правового регулювання членства в селянському (фермерському) господарстві полягає в обов'язковості особистої трудової участі всіх його членів у процесі господарювання, в їх праві на участь в управлінні справами цього господарства, на оплату праці, укладення договору про спільну діяльність всіх його членів тощо.
2. Порядок створення селянського (фермерського) господарства
Право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив відповідне бажання має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення такого господарства надасться громадянам, які проживають у сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.
Селянське (фермерське) господарство створюється виключно на добровільних засадах.
Конкурсний відбір осіб, які бажають створити таке господарство, проводить конкурсна комісія, склад якої формує виконавчий орган місцевого самоврядування, а затверджує місцева Рада народних депутатів.
До складу комісії включаються представники місцевої Ради народних депутатів, управління сільського господарства та відділу земельних ресурсів місцевої державної адміністрації, асоціації фермерів, сільської (селищної) Ради народних депутатів, на території якої передбачається відведення земельної ділянки для створення СФГ, та інших зацікавлених державних і громадських організацій,
Земельні ділянки для ведення селянського (фермського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди із земель запасу, а також земель, вилучених у встановленому порядку.
Безплатно у приватну власність передаються земельні ділянки у межах середньої земельної частки, що обчислюється в порядку, передбаченому ст. 6 Земельного кодексу України. Така передача здійснюється один раз, про що Радою народних депутатів, яка передає земельну ділянку робиться відмітка в паспорті або документі, який його замінює. За плату передаються земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку.
У постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства надаються землі, що перебувають у державній власності, а в тимчасове – ділянки з земель запасу, а також лісового і водного фондів.
СФГ підлягає державній реєстрації в районній (міській) Рад» народних депутатів, що передала земельну ділянку у приватну власність або надала в користування. За реєстрацію вноситься плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для реєстрації до відповідної Ради народних депутатів подається заява, список осіб, які виявили бажання створити СФГ, із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові його голови, документ про внесення плати за реєстрацію.
Після відведення земельної ділянки в натурі та одержання Державного акта на право приватної власності на землю або на право постійного користування нею чи договору Оренди та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи. Воно одержує печатку зі своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в банківській установі, вступає в ділові відносини з іншими підприємствами, установами та організаціями, визнається як самостійний товаровиробник державними і господарськими органами при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.
3. Земельні правовідносини в селянському (фермерському) господарстві
Відповідно до Земельного кодексу України (статті 6–8) суб'єктом земельних відносин є громадянин, який займається веденням селянського (фермерського) господарства. З урахуванням цього земельні ділянки можуть передаватись у приватну власність або надаватись у користування постійне і/чи строкове, в тому числі й на умовах оренди. Правом на одержання земельної ділянки у власність наділені лише громадяни України. Іноземні громадяни та особи без громадянства його не мають.
Передача земельних ділянок у приватну власність і надання їх у користування здійснюються місцевими Радами народних депутатів.
Заяви громадян про передачу їм земельних ділянок у власність або користування відповідна Рада народних депутатів розглядає в місячний строк. При позитивному вирішенні питання вона замовляє за рахунок Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств державній землевпорядній організації розроблення проекту їх відведення. У разі відмови Ради це питання вирішується вищестоящою Радою, а якщо й вона відмовить, – судом.
Певні особливості мають місце і при відведенні земельних ділянок членам колективних сільськогосподарських підприємств, які виявили бажання вийти зі складу останніх і зайнятись веденням селянського (фермерського) господарства. За рішенням відповідної Ради таким особам передаються у власність або надаються в користування ділянки із земель запасу, а в разі їх відсутності – з придатних для сільськогосподарського виробництва земель зазначених підприємств, але без порушення цілісності інших господарств. Розмір земельної ділянки в таких випадках визначається на рівні частки члена колективного сільськогосподарського підприємства.
Для ведення СФГ можуть передаватись у приватну власність або надаватись у користування такі земельні ділянки, розмір яких перевищує 50 га с.-г. угідь і 100 га всіх земель. Конкретні розміри ділянок у межах цих норм визначають Сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів.
Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України власники земельних ділянок, переданих їм Радами народних депутатів, не можуть протягом шести років від часу набуття права власності продавати або іншим способом відчужувати їх. Проте вони можуть успадковуватись або передаватись Радам на тих же умовах, на яких були одержані. За наявності поважних причин суд може скоротити зазначений строк за заявою власника.
Громадянин, який веде селянське (фермерське) господарство на земельній ділянці, наданій йому в постійне користування, може в разі втрати працездатності або досягнення пенсійного віку за рішенням відповідної Ради народних депутатів надати її в тимчасове користування одному з членів своєї сім'ї, який спільно з ним веде господарство.)
В разі тимчасової втрати працездатності або інших поважних причин громадянин може надати земельну ділянку зазначеним вище особам у тимчасове користування на підставі договору.
Використання землі в Україні є платним. Власники земельних ділянок, і користувачі щорічно сплачують плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, розмір якої визначається з урахуванням якості та місцезнаходження ділянок на підставі кадастрової оцінки земель.
Порядок оподаткування і середні ставки земельного податку та граничні розміри орендної плати за землю встановлено Законом «Про плату за землю». В ньому зафіксовані ставки земельного податку з 1 га ріллі та багаторічних насаджень і ставки податку з 1 га сіножатей і пасовищ по областях у національній валюті України. Відповідно до цього Закону (ст. 11) новостворювані селянські (фермерські) господарства звільняються від плати за земельні ділянки протягом трьох років від часу їх передачі у власність або надання в користування.
Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за взаємною домовленістю сторін у договорі оренди. При оренді земель сільськогосподарського призначення розмір цієї плати не може перевищувати розміру земельного податку, що збирається за такі самі землі.
4. Майнові правовідносини селянського (фермерського) господарства
Майнові правовідносини селянського (фермерського) господарства відрізняються від земельних.
Суб'єктом земельних правовідносин є громадянин, якому земельну ділянку передано для ведення селянського (фермерського) господарства у власність або надано в користування, в тому числі й на умовах оренди. Земельні правовідносини між власником (користувачем) земельної ділянки і членами селянського (фермерського) господарства здійснюються за викладеними вище правилами, встановленими Земельним кодексом України.
Суб'єктом же майнових правовідносин відповідно до статей 14 і 15 Закону «Про селянське (фермерське) господарство» с це господарство як юридична особа. А якщо господарство складається з однієї особи, таким суб'єктом може бути і власник (користувач) земельної ділянки одноосібно.
За загальними правилами у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, крім землі, можуть бути житлові будинки, квартири, предмети особистого вжитку, а також інше майно споживчого і виробничого призначення, Таке майно належить цим особам за правом спільної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. У Законі «Про селянське (фермерське) господарство підкреслено, що майно такого господарства перебуває під захистом держави нарівні з іншими формами власності.
У разі смерті громадянина, який вів СФГ, право власності ні земельну ділянку передається одному з його спадкоємців – дієздатному громадянинові України, який досяг 18-річного віку і виявив бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. При цьому перевага надасться членові господарства – одному з подружжя, дітей, батьків, родичів, які проживали і вели господарство разом із громадянином, що помер.
У разі відмови спадкоємців від ведення СФГ, а також за їх відсутності питання про подальше використання земельної ділянки вирішується міською (районною) Радою народних депутатів.
За такими ж правилами, але за участю Рад народних депутатів вирішуються питання успадкування права користування земельними ділянками, в тому числі при укладенні договорів їх оренди.
5. Господарська діяльність селянського (фермерського) господарства
З метою забезпечення своєї діяльності селянські (фермерські) господарства можуть набувати матеріально-технічні ресурси в системі державних постачальницьких організацій, які виділяються цільовим призначенням для цих господарств за рахунок ресурсів, передбачених для сільського господарства.
Ремонт і технічне обслуговування належних господарству тракторів, іншої сільськогосподарської техніки та устаткування, вантажних автомобілів, агрохімічне, зоотехнічне і ветеринарне обслуговування здійснюються агросервісними та іншими підприємствами і організаціями за цінами, розцінками і тарифами, встановленими для колективних і державних сільськогосподарських підприємств, а також іншими організаціями і громадянами за цінами згідно з домовленістю.
Одним з елементів захисту права власності селянського (фермерського) господарства є його право самостійно розпоряджатися виробленою продукцією. Господарство може на добровільних засадах укладати з державними, кооперативними і громадськими організаціями, які здійснюють заготівлю і переробку сільськогосподарської продукції, договори на продаж своєї продукції, а також реалізовувати її будь-яким іншим споживачам і на ринку.
Законом «Про селянське (фермерське) господарство» (ст. 21) встановлено, що продукція, яка продасться цим господарством державним організаціям відповідно до укладених договорів, оплачується за державними заготівельними або договірними цінами і на умовах, передбачених для колективних і державних сільськогосподарських підприємств.
У разі виробничої потреби селянське (фермерське) господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом, угодою). Трудові відносини в господарстві визначаються і регулюються його членами, а щодо осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом, угодою), – законодавством України про працю.
Доходи селянського (фермерського) господарства формуються за рахунок виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), інших надходжень і використовуються членами господарства на власний розсуд.
Селянське (фермерське) господарство здійснює облік результатів своєї роботи за господарський рік, веде звітність. За подання недостовірної звітності голова господарства несе відповідальність у встановленому порядку.
6 Взаємовідносини селянського (фермерського) господарства з бюджетом та фінансовими організаціями
Селянське (фермерське) господарство має право відкривати на свій вибір у будь-якій банківській установі розрахункові та інші рахунки включно з валютним, і вільно розпоряджатися коштами, що є на цих рахунках.
Списання коштів із розрахункового рахунку, крім платежів до бюджету, може провадитись тільки за згодою господарства, за рішенням суду або на підставі виконавчого напису у встановлених законодавством випадках.
Новостворені селянські (фермерські) господарства звільняються від оподаткування на три роки, а в тих селах, де вистачає робочих рук, – на п'ять років. Члени господарства звільняються від сплати прибутково-податку з доходів, одержуваних ними від роботи в цих господарствах.
Селянське (фермерське) господарство має право одержати в установах банків, від підприємств і кооперативів позички на підставі кредитного договору з визначенням умов кредитування.
Селянське (фермерське) господарство може одержувати кредит під заставу майна, поруку та інші види забезпечення зобов'язань договором іпотеки під заставу можуть здаватись землі та нерухоме майно.
Для підтримки селянських (фермерських) господарств і створення стабільних фінансових умов при одержанні ними банківського кредиту створено Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств, розмір якого щорічно визначається Кабінетом Міністрів України.
З метою зменшення втрат від стихійного лиха, інших страхових випадків селянське (фермерське) господарство може страхувати своє майно: будівлі, споруди, техніку, тварин, посіви, насадження тощо. Страхування всіх видів майна може здійснюватись на добровільних засадах відповідно до законодавства України.
Члени селянського (фермерського) господарства, починаючи з 16-річного віку, та особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), підлягають державному соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню нарівні з працівниками сільського господарства.
Час роботи в господарстві членів останнього та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором, зараховується до їх загального та безперервного стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці та документів, що підтверджують сплату внесків на соціальне страхування.
7. Припинення діяльності селянського (фермерського) господарства
Відповідно до Закону «Про селянське (фермерське) господарство» діяльність господарства припиняється в разі:
добровільної відмови голови господарства від земельної ділянки, наданої йому в користування, в тому числі від її оренди, а також при відчуженні земельної ділянки, що належить йому за правом приватної власності;
прийняття членами господарства рішення про припинення його діяльності;
ведення господарства переважно за рахунок праці найманих працівників;
використання землі не за її цільовим призначенням або способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної ситуації;
несплати земельного податку, а також орендної плати у встановлені строки;
невикористання земельної ділянки для сільськогосподарського виробництва протягом року від дня її надання;
вилучення земельної ділянки у встановленому законом порядку для державних і громадських потреб;
об’яви господарства неплатоспроможним;
9) якщо немає жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити його діяльність.
Майно господарства, яке припиняє свою діяльність, використовується насамперед для розрахунків з оплати праці найманих осіб, виконання зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими кредиторами. Решта майна залишається у спільній власності членів господарства або розподіляється між ними за домовленістю.
В разі припинення діяльності господарства до закінчення строку надання йому податкових пільг воно сплачує до місцевого бюджету за весь період його діяльності суму податку, обчислену в повному розмірі, встановленому для господарства, за винятком тих випадків, коли земельна ділянка вилучається у встановленому порядку для державних і громадських потреб; господарство визнається неплатоспроможним (банкрутом); немає жодного члена господарства або спадкоємця, який бажав би продовжити його діяльність.
8. Правове становище приватних підсобних господарств населення
1. Поняття приватного підсобного господарства
За своєю соціально-економічною і правовою сутністю приватне підсобне господарство громадян (ППГГ) є, насамперед, сукупністю певного нерухомого і рухомого майна, що має вартісну оцінку (ціну), яке призначене для задоволення їх матеріальних і побутових потреб.
Крім того, ознакою ППГГ є певна діяльність сімейно-трудового об'єднання людей, що складають сім'ю члена КСГП, учасника АТ (ТОВ), працівника ДСП та інших громадян. Вироблена цим господарством громадян продукція використовується, насамперед, для власного споживання. За сучасних умов ППГГ є складником багатоукладного аграрного виробництва продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження.
Це утворення є ефективним джерелом натурального господарювання за умови надання йому допомоги з боку сільськогосподарських підприємств у веденні підсобного господарства. Як колективні (кооперативні), корпоративні, так і державні сільськогосподарські підприємства сприяють у веденні ППГГ не тільки їх членам, учасникам і трудівникам, а й вчителям, сільським медикам, пенсіонерам та іншим громадянам, що проживають на їхній території.
Участь власників приватних підсобних господарств у задоволенні суспільних потреб в сільськогосподарській продукції полягає у продажу останньої або здачі заготівельним організаціям споживчої кооперації, КСГП, ДСП на договірних умовах, самостійній реалізації продуктів своєї праці на ринку і т. ін.
Характеристики сучасного ППГГ:
а) форма виробництва; ґрунтується на рівноправних формах власності на землю, на приватній власності громадян, а також на особистій їх праці та праці членів їхніх сімей, тобто має виключно трудовий характер
б) сукупність майна, що має вартісний вираз, ціну і належить громадянам за правом спільної сумісної власності;
в) воно доповнює суспільне виробництво має підсобний до нього характер, є додатковим джерелом прибутків;
г) в основному має споживчий характер, оскільки вироблювана ним продукція (70–90 відсотків), як правило, споживається безпосередньо самими виробниками;
д) можливість на взаємовигідних засадах використовувати для збільшення виробництва товарної маси продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження.
ППГГ мають чітко визначену земельну, майнову (речову та зобов'язальну) правосуб'єктність, що визначає особливість цього інституту аграрного права.
2. Земельні правовідносини у приватному підсобному господарстві
Земельна правосуб'єктність приватних підсобних господарств громадян має ґрунтовну правову базу, чітко окреслений суб'єктивний склад із відповідним розмежуванням легальних форм одержання земельних ділянок і правовим оформленням цієї правосуб'єктності, і знаходить тій вияв через реалізацію цими суб'єктами земельних та інших, пов'язаних із земельними, прав та обов'язків.
Безпосереднім носієм земельних прав у ППГГ є фізичні особи, яким надано земельні ділянки для ведення господарства, а не ППГГ. Згідно з Конституцією і Земельним кодексом України носієм земельних і пов'язаних з ними прав та обов’язків у ППГГ є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та біпатриди. Залежно від громадянства особи законодавство України розмежовує легальні форми виникнення земельної правосуб'єктності у цих фізичних осіб і форми закріплення їхніх прав на земельні ділянки.
Так, відповідно до ст. 6 Земельного кодексу тільки громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема для ведення свого приватною підсобного господарства, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) тощо. Громадяни України мають право отримувати земельні ділянки для ведення підсобного господарства з правом власності, користування (безстрокового, строкового, в тому числі й на умовах оренди). Виходячи зі змісту ст. 6 Земельного кодексу, іноземні громадяни і, відповідно, особи без громадянства та біпатриди мають право отримати земельні ділянки для ведення ППГГ тільки на умовах права користування.
Земельна правосуб'єктність ППГГ залежно від громадянства, а вже потім від бажання фізичних осіб, виникає: для громадян України за наявності у них Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку; для громадян України, що мають оформлені ділянки у користування – за наявності Державного акта на право постійного користування нею чи договору оренди. Форми цих Державних актів затверджені постановою Верховної Ради України, а форма договору – постановою Кабінету Міністрів України.
Для ведення підсобного господарства за рішенням місцевих органів самоврядування земельні ділянки передаються безплатно у власність в межах населених пунктів, у розмірах, визначених у земельно-облікових документах. За бажанням громадян їм додатково можуть надаватись у користування земельні ділянки, загальна площа яких не повинна перевищувати 1 га.
В іншому розмірі земельні ділянки надаються для індивідуального житлового будівництва (ст. 67 Земельного кодексу). За рішенням місцевих органів самоврядування громадянам передаються у власність або надаються в користування земельні ділянки, зокрема для спорудження індивідуальних житлових будинків і господарських приміщень. Розмір ділянок для зведення та обслуговування житлового будинку, господарських приміщень і споруд (присадибна ділянка) має бути не більше: у сільських населених пунктах – 0,25 га, селищах міського типу – 0,15 га.
Земельний кодекс передбачає можливість продажу державних земельних ділянок громадянам. Так. їм за плату передаються у власність для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку (ст. 6 Земельного кодексу). Можливість продажу державою земельних ділянок