Характеристика процесуального порядку повернення справи на додаткове розслідування на стадії попереднього розгляду справи суддею
Размещено на /
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. НЕПОВНОТА ТА НЕПРАВИЛЬНІСТЬ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА ЯК ПІДСТАВА ПОВЕРНЕННЯ СПРАВИ НА ДОДАТКОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ
РОЗДІЛ 2. ІНШІ ПІДСТАВИ ПОВЕРНЕННЯ СПРАВИ НА ДОДАТКОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ
РОЗДІЛ 3. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ПОВЕРНЕННЯ СПРАВИ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність теми. Інститут додаткового розслідування при поверненні справ на дослідування на стадії попереднього розгляду справи суддею широко використовується в сучасній судовій практиці. Однак питання щодо його досконалості та й взагалі потрібності викликає безліч суперечок серед науковців. Це є одна з найболючіших, теоретично необґрунтованих проблем кримінального процесу, яка зумовлена необхідністю здійснення якісного переходу на більш високий рівень ефективності досудового слідства та правосуддя в цілому, що безперечно, потребує нових підходів у питанні забезпечення всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи у кримінальному судочинстві.
Повернення судом справ на додаткове розслідування не відповідає іншим нормам процесуального законодавства, завданням розкриття злочину, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону, а навпаки спонукає до тяганини та безвідповідальності. Вбачається, що повністю відмовитися від цього інституту в кримінальному процесі на даний час неможливо, проте він, як безперечно застарілий, вимагає суттєвих змін.
Тому дослідження питань, пов’язаних з підставами повернення справи суддею на додаткове розслідування на стадії попереднього розгляду кримінальної справи є необхідниим в кримінально-процесуальній науці та повинно бути предметом глибокого, всебічного наукового вивчення.
Об’єктом дослідження є норми кримінально-процесуального законодавства та комплекс правовідносин, які виникають між суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності в процесі реалізації правових норм, що регламентують підстави та порядок повернення справи на додаткове розслідування на стадії попереднього розгляду справи суддею.
Предмет дослідження - теоретичні основи кримінального судочинства України, практика правозастосування й доктринальні положення, що стосуються підстав та порядку повернення справи на додаткове розслідування.
Метою роботи є комплексний теоретичний аналіз проблемних питань, які пов’язані з підставами повернення справи на додаткове розслідування на стадії попереднього розгляду справи суддею .
Відповідно до цього були поставлені конкретні завдання:
- проаналізувати підстави повернення справи на додаткове розслідування на стадії попереднього розгляду справи суддею;
- дати харктеристику процесуального порядку повернення справи на додаткове розслідування на стадії попереднього розгляду справи суддею.
Нормативною базою є Кримінально-процесуальний кодекс України, Конституція України, закони України, постанови Пленуму Верховного Суду України, а також інша нормативна, навчальна, монографічна та довідкова література.
Джерельна база роботи ґрунтується на дослідженнях відомих українських вчених В.Д. Бринцева, Л.Є.Владімирова, Ю.М. Грошевого, О.В. Капліної, В.П. Мікуліна, О.Р. Михайлишина, В.Т. Маляренка, С.В. Нечипорук, В.О. Попелюшка та ін.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що ця робота є цілісним дослідженням з питань повернення справи на додаткове розслідування на стадії попереднього розгляду справи суддею. Ґрунтовно розглянуто основні підстави та процесуальний порядок повернення справи.
При розробці даної теми для всебічного та об’єктивного її розкриття і висвітлення були використані такі методи дослідження: діалектичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, системно-структурний методи, а також метод аналізу та синтезу.
Підґрунтям дослідження виступає діалектичний метод пізнання, відповідно до якого проблеми, що вирішуються в роботі, розглядаються в єдності їх соціального змісту та правової форми. Застосування порівняльно-правового методу дозволило проаналізувати повернення справи на додаткове розслідування в Україні у порівнянні з іноземними правовими аналогами. Вимоги формальної логіки щодо послідовності, визначеності, несуперечності й обґрунтованості суджень були дотримані при формулюванні висновків дослідження.
Практична значимість дослідження в тому, що нагромаджений фактичний матеріал, теоретичні положення та висновки можуть бути використані під час читання курсів з «Кримінального процесу».
Структура даного наукового дослідження відповідає меті й основним завданням. Вона складається з вступу та трьох взаємопов’язаних розділів (Розділ І. «Неповнота та неправильність досудового слідства як підстава повернення справи на додаткове розслідування»; Розділ ІІ. «Інші підстави повернення справи на додаткове розслідування», Розділ ІІІ «Процесуальний порядок повернення справи»). Також, наукова робота містить висновки та список використаних джерел.
У вступі зазначається актуальність даної теми, її мета, завдання, предмет, об’єкт, методи дослідження, практичне значення цього дослідження. Перший розділ «Неповнота та неправильність досудового слідства як підстава повернення справи на додаткове розслідування», містить інформацію про порушення вимог кримінально-процесцального законодавства, недотримання правил щодо порушення кримінальної справи - дізнанням або досудовим слідством, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду. Проводиться детальний аналіз недосліджених обставин, з’ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи. Другий розділ «Інші підстави повернення справи на додаткове розслідування», присвячено розгляду таких підстав для повернення справи на додаткове розслідування як: наявність підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб та наявність підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК, якою передбачено відповідальність за більш тяжкий злочин. У третьому розділі «Процесуальний порядок повернення справи» увага акцентується на процедурі винесення суддею постанови про повернення справи на додаткове розслідування та подальше вирішення справи у апеляційній чи касаційній інстанції.
У висновках викладено найбільш важливі наукові та практичні результати одержані у роботі, а також дана відповідь на завдання поставленні у вступі.
РОЗДІЛ 1 НЕПОВНОТА ТА НЕПРАВИЛЬНІСТЬ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА ЯК ПІДСТАВА ПОВЕРНЕННЯ СПРАВИ НА ДОДАТКОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ
Закон вимагає від органу дізнання та слідчого точно дотримуватись правил про порушення кримінальної справи, притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб, забезпечення та охорону прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи, про необхідність правильної кваліфікації вчиненого, тобто дотримання законності в їх діяльності зі стадії порушення кримінальної справи і до складання обвинувального висновку включно1.
Законність і справедливість кримінального судочинства не можливі без чіткого виконання кожним його суб'єктом норм КПК України. Верховний Суд України постійно тримає в полі зору цю сферу діяльності і притаманними йому засобами намагається спонукати дізнавачів, слідчих, прокурорів, суддів та інших посадових осіб, які здійснюють певну функцію у кримінальному процесі, до належного виконання процесуального закону. З метою попередження призначення до судового розгляду неповно, неправильно, з порушенням закону розслідуваних справ, що виключає можливість їх ефективного розгляду та законного, обґрунтованого і справедливого вирішення по суті, закон зобов’язує суддю при попередньому розгляді справи з’ясувати, по-перше, чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду (п.5 ч.І ст.237 КПК)2. По-друге, за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого чи його представника суддя з’ясовує також питання про те, чи немає підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб (ч.2 ст.237 КПК). По-третє, за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника суддя з’ясовує також питання про те, яка передбачається відповідальність за більш тяжкий злочин чи для пред’явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред’явлено (ч.З ст.237 КПК).
Як видно з наведеного, це питання і процесуально-правового, і матеріально правового характеру.
Перше із з’ясовуваних питань виключно процесуальне і з’ясовується воно в трьох аспектах одночасно: 1) чи мали місце під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства порушення вимог КПК; 2) чи є ці порушення істотними; 3) чи можливе їх усунення без перешкод для призначення справи до судового розгляду.
Наявність чи відсутність порушень вимог КПК – це у кожному конкретному випадку справа факту, і з’ясовується він шляхом ретельного ознайомлення з письмовими матеріалами справи, аналізу клопотань та думок учасників судового розгляду, дослідження наданих ними додаткових доказів3.
Норми закону про попередній розгляд справи суддею не містять ні визначення, ні переліку процесуальних порушень, за наявності яких справа підлягає поверненню на додаткове розслідування. Тому суддя повинен керуватись, за аналогією, відповідними правилами, які регламентують підстави для скасування або зміни вироку апеляційним судом, що стосуються порушень під час дізнання та досудового слідства, застосовуваних до попереднього розгляду4.
Статтею 246 КПК передбачено вичерпний перелік підстав для повернення справи на додаткове розслідування зі стадії попереднього розгляду. До таких підстав належать:
а) установлення під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду;
б) установлення підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, якщо окремий розгляд справи щодо них за вимогами статті 26 КПК неможливий;
в) установлення підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред’явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред’явлене.
В інших нормах закону дано роз’яснення цих понять, а також наведений перелік порушень, при наявності яких справа у всіх випадках підлягає поверненню на дослідування.
На думку В.Т. Маляренка, закріплення в КПК України права суду за власною ініціативою та у визначених законом випадках за клопотанням учасників процесу повертати справу для проведення додаткового розслідування свідчить про незнання або нерозуміння чи небажання розуміти того цивілізаторського шляху в кримінальному процесі, яким ідуть інші країни світу5.
Розглянемо детальніше таку підставу для повернення справи на додаткове розслідування як неправильність та неповноту досудового слідства.
За змістом статті 368 КПК стосовно стадії попереднього розгляду справи суддею однобічним або неповним визнається дізнання чи досудове слідство, коли залишилися недослідженими такі обставини, з’ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи.
Етимологія поняття «досудове слідство» свідчить про те, що воно ні за яких обставин не може провадитися після того, як справа була направлена в суд. В жодній нормі Конституції України не йдеться про те, що справа із суду може знову бути повернена для відновлення слідства. В Конституції немає і поняття «додаткове слідство». Додаткове передбачає наявність і основного слідства, однак такого поділу на слідство основне й додаткове ні Конституція України, ні КПК України, ні міжнародні норми не містять.
Обставини, які повинні бути встановлені при провадженні дізнання та досудового слідства, визначені в ст. 64 КПК (обставини предмета доказування), а саме: подія злочину, час, те чи немає підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину; винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину; а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом’якшують та обтяжують покарання; характер та розмір шкоди, завдано ї злочином. Тому суддя мусить з’ясувати, чи були досліджені дані обставини, адже вони завжди мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом ч.2 ст. 368 КПК дізнання чи досудове слідство в кожному разі визнається однобічним і неповним: коли не були допитані певні особи, не були витребувані і досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи; коли не були досліджені обставини, зазначені в постанові (ухвалі) суду, який повертав справу на додаткове розслідування, за винятком випадків, коли дослідити їх було неможливо6.
Неповним і однобічним розслідування слід визнавати і тоді, коли не досліджувались усі версії у справі, не перевірялись виправдальні показання обвинуваченого, посилання його на алібі зокрема7.
Неприпустиме повернення справи на додаткове розслідування з огляду на неповноту розслідування, якщо така неповнота може бути усунута в судовому засіданні. Для цього діючий нині закон надає суду реальні можливості як щодо дослідження доказів, так і щодо давання окремих судових доручень на проведення слідчих дій та приєднання до справи іх результатів безпосередньо в процесі судового розгляду справи.
Суд може викликати додаткових свідків, які не допитувалися на попередньому слідстві, додатково і повніше допитати підсудних, потерпілих, свідків, експертів, витребувати за своєю ініціативою чи за клопотанням учасників судового розгляду документи та інші докази (якщо для їхнього вилучення не буде потрібно обшук), оглянути місце, призначити експертизи і провести інші процесуальні дії.
Не слід зловживати інститутом повернення справи на додаткове розслідування в умовах, коли суд може сам з’ясувати певні обставини.
Як свідчать державні статистичні дані, в Україні після запровадження правила про те, що повернення справи на додаткове розслідування з метою погіршення становища підсудного чи притягнення до кримінальної відповідальності іншої особи можливе лише за клопотанням відповідного учасника процесу, кількість справ, повернутих судом на додаткове розслідування, зменшилась. Зокрема, якщо у 2000 р. таких справ було 18 584, а з урахуванням справ, повернутих прокуророві - 22 818, то у 2003 р. їх кількість зменшилась до 18 692. Але ця кількість залишається значною і становить 7,2% до всіх справ, що були у провадженні судів. Як свідчить судова практика, якість досудового слідства погіршується. У 2003 р. в порівнянні з 2002 р. на 4,7% збільшилася кількість справ, надісланих на додаткове розслідування, на 25,3% — повернутих прокуророві в порядку ст. 249і КПК. Крім того, збільшується кількість справ, повернутих на додаткове розслідування апеляційними і касаційними інстанціями після скасування вироків. Зокрема, в 2003 р. ця кількість справ збільшилась на 22,3% в порівнянні з 2002 р. У 2003 р. у зв'язку з неякісним досудовим слідством на додаткове розслідування, а також прокуророві поверталася майже кожна дванадцята справа.
Не важко помітити, що як кількість справ, що повертається на додаткове розслідування, залишається досить великою, так і велика кількість з них повертається до суду за тими само обвинуваченнями.
Аналіз практики свідчить, що ще не зжиті випадки неправильного застосування інституту повернення справ на додаткове розслідування, а саме: коли на додаткове розслідування направляються справи для з'ясування питань, які можуть бути перевірені самим судом.
«Як відомо, більшість європейських країн, в яких є досудове слідство, не надолужують недоліки досудового слідства, якщо їх неможливо усунути в судовому засіданні, за рахунок повернення справи на додаткове розслідування, оскільки знають і вважають, що судове слідство порівняно з досудовим є головним, а не другорядним, що передбачені законом можливості досудового слідства не можуть превалювати над можливостями слідства судового і, крім того, право людини на доступ до правосуддя та на розумний строк провадження в кримінальній справі не дозволяє затягувати у такий спосіб вирішення справи судом.
Серед пострадянських країн прибалтійські країни, Молдова, Російська Федерація та ряд інших відмовилися від повернення судом справи на додаткове розслідування, вважаючи цей інститут таким, що не позначається позитивно на якості досудового слідства та суперечить засадам судочинства і правам людини. Водночас Україна, заявляючи, що вона є правовою державою й такою, що тяжіє до євроінтеграційних процесів, залишає та розвиває цей анахронізм»8 вважає дослідник Т.Маляренко.
Вирішуючи питання про направлення справи на додаткове розслідування через однобічність або неповноту дізнання чи досудового слідства, суддя має виходити саме з даних, наявних на стадії попереднього розгляду справи, а не з прогнозу про те, що однобічність чи неповноту, можливо, вдасться усунути в ході її судового розгляду. До судового розгляду повинні призначатись лише ті справи, матеріали яких дають достатню підставу вважати, що вони будуть всебічно, повно і об’єктивно розглянуті по суті9. Можливість чи неможливість розгляду справи по суті з названих підстав без її повернення на дослідування – це предмет судового розгляду (ст. 281 КПК).
Істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону згідно зі ст. 370 КПК, допущеним органами дізнання та досудового слідства є такі порушення вимог КПК, які можуть перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований та справедливий вирок. Істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону - це такі порушення, які не дають можливості встановити істину, істотно обмежили права і свободи громадян, перешкоджають правильно оцінити обставини справи і зробити законний і обґрунтований висновок.
Пленум Верховного Суду України дав роз’яснення з цього приводу в постанові № 3 від 25 березня 1988 року (з наст. змінами) «Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування», де вказав, що істотними порушеннями кримінально-процесуального закону, допущеними органами дізнання та досудового слідства, при наявності яких справа обов’язково підлягає поверненню для проведення додаткового розслідування є: а) не дотримані вимоги закону, що встановлюють підстави і порядок порушення кримінальної справи та регламентують провадження дізнання і досудового слідства, зокрема: досудове слідство проведено без порушення справи; справа порушена неправочинною особою; на порушення вимог ст. 111 КПК замість досудового слідства проведено дізнання; проведено розслідування особами, які підлягають відводу з огляду на статті 58 і 60 КПК; розслідування проведено за матеріалами, виділеними в окреме провадження щодо іншої особи або за новим обвинуваченням без порушення справи; розслідування проведено без скасування раніше винесеної постанови про закриття справи або про відмову в порушенні кримінальної справи проти тієї саме особи та за тим же обвинуваченням; б) не додержано під час провадження дізнання і досудового слідства вимог статей 44, 45, 46, 47, 48 КПК про забезпечення права підозрюваного і обвинуваченого на захист; в) порушено вимоги ст. 19 КПК, якщо обвинувачений не володіє мовою, якою провадиться слідство, і він не був забезпечений перекладачем; г) пред’явлено неконкретне обвинувачення, зокрема не вказані час, місце, спосіб, мотив, а також інші ознаки складу злочину, стаття (її частина) закону, якою цей злочин передбачено, не дана юридична оцінка кожному діянню, якщо особа обвинувачується у вчиненні кількох злочинів; д) необґрунтовано відхилено клопотання обвинуваченого чи інших учасників процесу про встановлення обставин, які мають істотне значення для справи, коли такі обставини не можуть бути встановлені судом; є) формулювання обвинувачення, викладене в обвинувальному висновку, істотно відрізняється від формулювання, що міститься в постанові про притягнення як обвинуваченого або погіршує становище обвинуваченого порівняно з пред’явленим обвинуваченням чи пов’язане з іншим порушення його права на захист; ж) не забезпечено право обвинуваченого, потерпілого чи захисника на ознайомлення з усіма матеріалами справи...»10 (п. 13)1.
Виявлені факти свідчать, що органи дізнання, попереднього слідства та прокуратури допускають порушення норм КПК на всіх стадіях провадження у справах - від її порушення до складання обвинувального висновку і направлення справи до суду. Насамперед, не завжди додержується порядок прийняття, реєстрації, обліку та розгляду заяв і повідомлень про злочини, порушується встановлений ст. 97 КПК триденний строк прийняття рішення за названими заявами або повідомленнями.
Як свідчать окремі ухвали судів, наведені явища досить поширені, в багатьох випадках заяви про вчинення злочинів тривалий час не реєструються, а кримінальні справи порушуються лише в разі встановлення особи винного. Причому, як вбачається з відповідей на окремі ухвали, на такі дії йдуть не тільки малодосвідчені працівники. Це свідчить про відсутність будь-якого контролю за діяльністю осіб, в компетенцію яких входить вирішення питання про порушення справ, та намагання працівників органів міліції в такий спосіб поліпшити показники роботи.
Окремі дізнавачі та слідчі безпідставно відмовляють в порушенні кримінальних справ чи закривають порушені, що призводить до невиправданої тяганини при їх розслідуванні та вчинення особами, щодо яких винесено такі необгрунтовані постанови, інших (здебільшого тяжких) злочинів. Це має місце в основному тому, що обставини, які при провадженні дізнання, попереднього слідства у відповідності зі ст. 64 КПК підлягають доказуванню, досліджуються поверхово і не об'єктивно або їм дається неправильна оцінка.
Намагаючись будь-що закрити справу, деякі слідчі посилаються, навіть, на неіснуючі нормативні акти. В той же час поширене безпідставне порушення справ внаслідок поверхового з’сування даних про особу правопорушника, обставин, що виключають провадження у справі, та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права11.
Є випадки, коли органи попереднього слідства в порушення вимог ч. 1 ст. 113 КПК провадили слідство без порушення кримінальної справи, а суди всупереч ст. 370 КПК та роз’ясненням, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25 березня 1988 р. «Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування», не повертали такі справи для проведення додаткового розслідування, а постановляли обвинувальні вироки, обмежуючись лише реагуванням на ці факти винесенням окремих ухвал, хоча такі порушення вимог закону є істотними, які тягнуть скасування вироку.
Чимало порушень закону допускається органами дізнання і попереднього слідства при проведенні обшуку, виїмки, пред'явленні осіб і предметів для впізнання, відтворенні обстановки і обставин події, очної ставки, огляду, освідування, опису майна, а також при складанні протоколів названих дій. З цього приводу судами виносилася майже кожна десята окрема ухвала (постанова). Є факти, коли в порушення вимог ст. 181 КПК обшук, виїмка та вилучення предметів провадились за відсутності понятих чи з одним з них або при цьому брали участь поняті, які є працівниками РВ УМВС, у відсутності особи, котра займає приміщення. Іноді обшуки провадились без санкції прокурора, а зафіксовано зазначені дії протоколом огляду та вилучення.
Небезпечними в практиці дізнання і попереднього слідства є факти, коли слідчі дії супроводжуються фальсифікацією документів. Вивчення показало, що в протоколах дій в основному відображаються всі дані, передбачені ст. 85 КПК, однак при перевірці їх дійсності судами виявлені грубі порушення вимог статей 85, 852, 126, 127, 194, 195 КПК, які полягали в тому, що слідчі дії фактично провадилися у відсутності понятих чи одного з них, у протоколах зазначалися дані та адреси останніх, які не відповідали дійсності, чи вказувалися недостовірні дані12.
Однією з основних конституційних засад судочинства є забезпечення обвинуваченому права на захист (статті 43 і 43 КПК). Між тим поширені випадки порушення права на захист підозрюваних та обвинувачених. У зв’язку з цим судами винесено майже 12% окремих ухвал (постанов) від загальної кількості вивчених. Причому майже половина з них винесена з приводу того, що слідчі не надали підозрюваному, обвинуваченому можливість запросити захисника або не забезпечили їм такого. Нерідко всупереч вимогам ст. 46 КПК при проведенні слідства захисник не надавався, навіть, неповнолітнім та особам з психічними вадами.
Нерідко слідчими допускалися порушення вимог статей 223, 224 КПК, що регламентують складання обвинувального висновку та додатків до нього. Ці порушення полягали в тому, що у висновку наводився лише перелік джерел доказів; не вказувалися відомості про судимості обвинуваченого, відношення його до військової служби, відомості про освіту, допускалися помилки та неточності в анкетних даних; не зазначалися аркуші справи, на яких містяться свідчення осіб, що підлягають виклику в судове засідання; в довідці про рух справи не вказувалося, який вид запобіжного заходу застосовано до обвинуваченого та з якого часу; в довідці про речові докази не вказувалося, які з них є у справі і де вони зберігаються, тощо.
Деякі слідчі недбало ставляться до оформлення процесуальних документів, невірно вказують адреси осіб, які підлягають виклику до суду, в протоколах допитів допускають незастережені виправлення. Зустрічаються протоколи, де відсутні підписи, не вказано, хто проводив допит, допускається натуралізація опису дій обвинувачених, притягнутих до відповідальності за зґвалтування чи інші статеві злочини.
Наведені лише окремі дані свідчать про досить серйозну проблему, пов’язану зі станом законності при провадженні дізнання і попереднього слідства, та які вимагають адекватних заходів держави, її органів і відповідних посадових осіб. Але реагування на порушення законності таке, що не спонукає до виправлення становища на краще.
Питання про те, чи перешкоджає порушення закону, допущене під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства, її призначенню до судового розгляду, вирішується залежно від того, наскільки істотним воно було, до ущемлення яких прав та інтересів учасників процесу воно призвело і чи є можливість поновити ці права й інтереси13. Допущені при вчиненні окремих слідчих чи процесуальних дій порушення закону, що призвели до ущемлення прав та інтересів учасників процесу, поновити які неможливо, не можуть бути підставою для повернення справи на додаткове розслідування. За наявності відповідних підстав такі порушення мають тягти визнання доказів недопустимими.
Не може бути підставою для повернення справи на додаткове розслідування і недодержання прокурором вимог статей 228-232 КПК (якщо для усунення допущених порушень не потрібно проводити слідчі дії). У таких випадках відповідно до ст. 2491 КПК суддя повертає справу прокурору для усунення недоліків14.
Таким чином, повертаючи справу на додаткове розслідування з мотивів неповноти дізнання чи досудового слідства, яка, на думку суддів, не може бути усунена в судовому засіданні, суди фактично роблять висновок про неможливість постановления обвинувального вироку на основі тих доказів, які у відповідності із законом зібрані у справі, і за змістом закону зобов'язані постановити виправдувальний вирок (ст. 327 КПК).
Повертаючи за власною ініціативою справу на додаткове розслідування у зв’язку з неповнотою дізнання чи досудового слідства, суд ініціює продовження слідчої діяльності по обгрунтуванню обвинувачення і виконує не властиву йому функцію обвинувачення. Як зазначено в Постанові Конституційного Суду Російської Федерації від 20 квітня 1999 р. № 7-п «повернення справи для додаткового розслідування у зв’язку з названими підставами при відсутності відповідних клопотань сторін, тобто коли ні обвинувачення, ні захист не наполягають на цьому, може відповідати лише інтересам обвинувачення, оскільки цим самим забезпечується усунення недоліків саме обвинувальної діяльності в ситуації, коли ні прокурором, ні потерпілим сумніви в доведеності обвинувачення не усуваються. З точки зору інтересів захисту повернення справи на додаткове розслідування в таких випадках не є необхідним, оскільки при повній або частковій недоведеності, а також сумнівності обвинувачення захист вправі розраховувати на винесення судом виправдувального вироку або, відповідно, на визнання підсудного винним у менш тяжкому злочині, ніж йому ставили за провину органи розслідування. Така позиція захисту є допустимою формою відстоювання інтересів підсудного, тому що суд за таких обставин зобов’язаний дотримуватися принципу презумпції невинуватості, закріпленого в ст. 49 Конституції Російської Федерації15».
РОЗДІЛ 2 ІНШІ ПІДСТАВИ ПОВЕРНЕННЯ СПРАВИ НА ДОДАТКОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ
За клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника суддя має право повернути справу на додаткове розслідування для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, якщо окремий розгляд справи щодо них неможливий16.
Питання про наявність таких підстав вирішується з урахуванням доказів, що є у справі, інших конкретних її обставин, а також вимог ст. 94 КПК, в якій визначено приводи і підстави до порушення кримінальної справи. Зокрема, приводами до порушення кримінальної справи є:
1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;
2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним;
3) явка з повинною;
4) повідомлення, опубліковані в пресі;
5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.
Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину17.
З’ясовуючи можливість розгляду справи щодо іншої особи в окремому провадженні, суддя повинен керуватися вимогами ст. 26 КПК ( 1001-05 ), маючи на увазі, що справи про злочини, вчинені у співучасті, мають розглядатись, як правило, в одному провадженні. Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи, про відмову в її порушенні щодо іншої особи або про виділення справи щодо такої особи в окреме провадження не є перешкодою для повернення справи на додаткове розслідування. Встановивши при розгляді клопотання про повернення справи на додаткове розслідування, що відповідно до вимог ст. 26 КПК ( 1001-05 ) справа щодо іншої особи може бути розглянута в окремому провадженні, суддя (суд) залишає це клопотання без задоволення. У таких випадках після розгляду справи за наявності до того підстав суддя (суд) на виконання вимог ст. 278 КПК ( 1003-05 ) повідомляє своєю постановою (ухвалою) прокурора про вчинення злочину.
Перш за все варто звернути увагу на конституційно закріплене положення щодо забезпечення доведеності вини при здійсненні правосуддя, яке повинно бути в кожному випадку реалізовано в стадії судового розгляду справи18. За загальним правилом