Поняття, зміст і види правовідносин
«Таке розуміння об'єкта пристосовується і до сфери права. Варто лише мати на увазі, що якщо у філософському розумінні об'єктом стають речі, що включаються в людську діяльність, освоєні і пізнані людиною, то поняття об'єкта права значно вужче. Об'єкт права — це суспільні відносини, що можуть бути предметом правового регулювання і вимагають такого регулювання. Це вужче поняття об'єкта правовідносин. Щось більш конкретне, ніж об'єкт права. Це те, на що спрямовано діяльність визначених осіб в індивідуалізованому відношенні, це часточка суспільних відносин. Об'єкт права — поняття дуже абстрактне. Об'єкт правовідносин конкретніше, тому що він представляє у системі суспільних відносин елемент (одиницю загального), із приводу якого взаємодіють суб'єкти». [7, с. 364]
Якщо об'єкт правовідносин визначити як те, з приводу чого виникають правовідносини, то неможливо з'ясувати, який же елемент суспільних відносин, яке благо цікавить суб'єкта правового зв'язку. З приводу шлюбу виникає, наприклад, маса правовідносин, але кожна з них має свій об'єкт. Тому «об'єкт правовідносин — це те, на що спрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки суб'єктів». [26, с. 392] Таке розуміння об'єкта правовідносин співпадає і з філософським трактуванням питання.
З питання об'єкту правовідносин існують дві теорії: моністична (теорія єдиного об'єкта) і плюралістична (теорія множинності об'єктів).
Людська поведінка — єдиний об'єкт, тому і теорія називається моністичною. Звичайно, людська поведінка може бути об'єктом деяких правовідносин. Але якщо її вважати єдиним об'єктом всіх правовідносин, то неможливо з'ясувати зміст і призначення абсолютної більшості правовідносин. У них інший об'єкт.
«Плюралістична теорія об'єкта правовідносин реально відображає різноманітність існуючих правовідносин, спирається на факти, практична, а тому вірна. Вона дає можливість показати різноманіття об'єктів правовідносин, а не зводити їх тільки доповедінки зобов'язаної особи». [17, с. 293] Об'єкт і суб'єкт — парні категорії. У практичному житті термін «об'єкт» співвідноситься не тільки з людиною як розумною істотою, але й будь-яким іншим фрагментом діяльності (предметом, процесом, поведінкою). У загальних взаємозв'язках суб'єкт може стати об'єктом, і навпаки - об'єкт суб'єктом. Ось чому в цьому розумінні у правовій науці ведуть мову щодо об'єктів і суб'єктів права, правопорушень, правовідносин, відповідальності, тлумачення і застосування законів, покарань тощо. У всіх цих випадках поняття об'єкта і суб'єкта не має цілком філософського змісту, а служить в основному лише операційним цілям.
«Об'єктом правового відношення виступає те, на що спрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки його учасників, іншими словами, — це ті суспільні цінності (блага), з приводу яких суб'єкти вступають у відносини». [11, с. 178]
А, наприклад, обўєкти цивільних правовідносин можуть бути визначені як «матеріальні чи нематеріальні блага, з приводу яких складаються цивільні правовідносини». [32, с. 130] «Загальним для всіх об'єктів суб'єктивних цивільних прав є їх призначення для єдиної мети —здатності задовольняти законні інтереси суб'єктів приватних прав». [33, с. 65]
«Трудові правовідносини – це правові відносини між працівником і роботодавцем, які виникають з моменту, коли працівник допускається до роботи в роботодавця, незалежно від того, оформлений трудовий договір чи ні». [34, с. 25]
Суб'єктивне право відкриває перед його володарем можливості щодо володіння, користування, розпорядження майном, вести себе відповідним чином, претендувати на дії інших. Все це підлягає поняттю об'єкта.
Як відомо, загальним об'єктом (предметом) правового регулювання є суспільні відносини. Проте суспільні відносини досить складна і багатоелементна реальність. Норми права і правовідносини, які складаються на їх основі, опосередковують не всі, а лише окремі види, фрагменти, ділянки, сфери цих відносин. Властиво, постає питання про те, що ж конкретно може бути і фактично виступає об'єктом різнобічних правовідносин. Різниця між об'єктом права в цілому і об'єктами конкретних правовідносин, які виникають в результаті його дій, полягає в ступені конкретизації.
Розрізняють такі види об'єктів правовідносин:
«1) Предмети матеріального світу. До них відносяться речі. У юридичному змісті речами є предмети природи в їхньому природному стані, а також створені в процесі трудової діяльності людини, із приводу яких виникає правовідносини. До речей відносяться: засоби виробництва, предмети споживання, гроші, цінні папери і т.д. Купівля-продаж продуктів, промислових товарів, міна, дарування, спадкування - це тільки деякі правовідносини, де об'єктом є предмети матеріального світу». [1, с. 164]
«2) Продукти духовної творчості — результат інтелектуальної (духовної, творчої) діяльності: твори мистецтва, літератури, живопису, кіно. З приводу їх виникають правовідносини і саме вони цікавлять носіїв суб'єктивного права — громадян, що відвідують музеї, виставки, бібліотеки, поетичні вечори і т.д. Тут у суб'єкта інтерес до об'єкта духовний. Якщо його ні, а є інші прагнення управомоченної особи, то й об'єкт правовідносини буде іншим». [9, с. 952] Наприклад, громадянин купує книгу, що цікавить його як добуток літератури. Об'єктом правовідносини в цьому випадку є продукт духовної творчості. Та ж книга, придбана з єдиною метою - прикрасити інтер'єр квартири, для управомоченної — не результат духовної творчості, а предмет матеріального світу.
«3) Особисті немайнові блага — нематеріальні блага, безпосередньо пов'язані з людиною, її особистістю. Це життя, здоров'я, честь, достоїнство людини. У випадку посягання на життя людини (при вчиненні убивства, наприклад) виникає охоронне кримінально-правові відносини, об'єктом яких є саме життя людини». [11, с. 153] У Кримінальному кодексі України, як і в кримінальному законодавстві закордонних держав, є спеціальні статті, що встановлюють кримінальну відповідальність за злочини проти життя, здоров'я, свободи і честі особи. Охороняються ці цінності і нормами інших галузей: адміністративного, цивільного, сімейного тощо.
«4) Поведінка учасників правовідносин. Поведінка людини — це взаємодія його з навколишнім середовищем. Виражається вона або в дії (активне поведінка), або в бездіяльності (пасивна поведінка).
Поведінка може виступати як об'єкт правовідносини, але це один з багатьох об'єктів, а не єдиний, як вважають представники моністичної теорії. Об'єктом правовідносини є, як правило, поведінка зобов'язаної особи і значно рідше - поведінка управомоченої». [17, с. 259]
«Результати поведінки учасників правовідносин — ті наслідки, до яких призводить та чи інша дія чи бездіяльність. Багато правовідносин і встановлюються заради того, щоб шляхом поведінки осіб домогтися визначеного результату. В цьому випадку не сама поведінка буде об'єктом правовідносини, а саме її результат». [2, с. 495]
2.4 Юридичні факти
Правовідносини — динамічне явище. Вони виникають, змінюються, припиняються, реалізуються. Динаміка правовідносин пов'язана з реальними життєвими обставинами, тобто з юридичними фактами.
Юридичні факти, поряд з нормами права і правосуб'єктністю, є необхідною передумовою правовідносин. Без юридичних фактів неможливі правовідносини. Наприклад, маючи право на вступ у вуз і будучи право-дієздатним, громадянин може реалізувати це право і вступити в правовідносини з вузом лише за наявності юридичного факту — факту успішної здачі вступних іспитів і зарахування до навчального закладу.
«Юридичні факти — це конкретні обставини, що виникли в житті певних суб'єктів, з настанням яких правові норми пов'язують настання певних юридичних наслідків, тобто виникнення, зміну або припинення правовідносин». [26, с. 352]
Ці факти стають юридичними не в силу якихось особливих внутрішніх властивостей, а внаслідок визнання їх такими державою, законом. Життя — безперервний ланцюг різноманітних фактів, явищ, дій, випадків, обставин, але не всі вони набувають юридичного значення, а тільки такі, які торкаються найбільш суттєвих інтересів суспільства, входять у сферу правового регулювання і можуть спричинити юридичні наслідки.
«Юридичними фактами стають, як правило, ті життєві обставини, на які вказує правова норма. Так, розділ майна в натурі, що є загальною індивідуальною власністю, стає юридичним фактом і веде до припинення права загальної індивідуальної власності остільки, оскільки на це вказує норма». [35, с. 110] Факт реєстрації шлюбу в органах загсу — юридичний факт, тоді як обряд церковного вінчання — життєва обставина, але не юридичний факт, тому що юридичні норми з ним ніяких правових наслідків не зв'язують.
«Вказуються юридичні факти в гіпотезі юридичної норми. При наявності (чи відсутності) юридичних фактів, зазначених у гіпотезі, «спрацьовує» диспозиція чи санкція юридичної норми». [5, с. 403]
Таким чином, надання правового характеру тим чи іншим обставинам цілком залежить від волі законодавця офіційної влади, а не самих учасників життєвого процесу, хоча без них ці обставини могли б і не наступити. «Не право породжує подібні факти, вони виникають і існують поза ним, але право надає їм статусу юридичних з метою їх регуляції і впорядкованості суспільного і державного життя
Це — реакція правової норми на конкретну ситуацію, яка передбачена в її гіпотезі. Юридичні факти служать безпосередньою підставою для появи і функціонування правовідносин». [13, с. 391]
«Юридичні факти багаточисельні і різноманітні, тому вони детально класифікуються наукою за різними ознаками з метою виявлення їх особливостей і більш глибокого пізнання». [36, с. 56]
За вольовою ознакою юридичні факти діляться на дії і події.
«Дії — це обставини, настання яких залежить від волі особи (наприклад, укладення угоди, скоєння правопорушення тощо).
Події — це обставини (явища), виникнення і дія яких не залежить від волі особи, але з настанням яких правові норми пов'язують настання певних правових наслідків, тобто виникнення, зміну або припинення правовідносин (наприклад, смерть, хвороба, перебіг терміну тощо)». [10, с. 582]
У свою чергу серед дії, залежно від того, чи узгоджуються вони з приписами правових норм, чи ні, розрізняють правомірні і неправомірні дії.
«Правомірні дії — це ті, що здійснюються на основі і згідно з приписами правових норм». [13, с. 377] Вони поділяються на юридичні акти і поступки (вчинки).
«Юридичні акти — це дії, що безпосередньо свідомо спрямовані на досягнення певного правового результату, тобто виникнення, зміну або припинення правовідносин (наприклад, укладення угоди)». [29, с. 160]
Юридичні наслідки настають в силу самої дії, що законом визнається вагомою. Прикладом юридичного вчинку є створення високомистецького літературного твору, який зацікавив видавця і був опублікований. Автор, створюючи здобуток, міг не мати на меті його публікацію, а правовідносини, що виникають в цьому випадку, відбуваються в силу вказівки закону. Юридичним вчинком буде і укладення фіктивного шлюбу, якщо в ньому народилися діти. Укладений без наміру створити реальну родину, а з метою, наприклад, одержати прописку, ухилитися від розподілу по закінченні вузу, одержати житлову площу, він породжує, у випадку народження дітей, всі юридичні обов'язки, пов'язані з утриманням і вихованням дітей.
«Події — це факти, походження яких не пов'язане з волею учасників правовідносин». [11, с. 164] Розрізняють відносні і абсолютні події. «Відносні події — це такі факти, походження яких пов'язано з волею людей, хоча ці люди до даних виникаючих правовідносин не мають відношення». [4, с. 291]
«Неправомірні дії — це дії, що чиняться всупереч приписам правових норм. Вони охоплюються поняттям правопорушення». [6, с. 147]
Залежно від ступеня їх суспільної небезпечності, тобто серйозності, серед неправомірних дій розрізняють злочини і проступки.
Злочини — це найбільш суспільно небезпечний вид неправомірних дій. Вони визначаються кримінальним законом і зумовлюють кримінальну відповідальність, оскільки посягають на цінності, що взяті під охорону нормами кримінального права. «Злочином визнається суспільно небезпечне, протиправне та кримінально каральне діяння (дія чи бездіяльність)». [37, с. 60]
Проступки — це менш суспільно небезпечні неправомірні діяння. Залежно від виду суспільних відносин, у сфері яких вони скоюються, а отже, від галузі права, норми якої при цьому порушуються, серед проступків розрізняють адміністративні, дисциплінарні та ін.
«Залежно від характеру правових наслідків, які вони породжують, юридичні факти поділяються на правоутворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі.
Правоутворюючі юридичні факти зумовлюють виникнення правовідносин; правозмінюючі – їх зміну; правоприпиняючі - припинення правовідносин». [11, с. 159]
Професор В.В. Копєйчиков вважає, що «можна доповнити наступні види юридичних фактів за тривалістю у часі: а) одноактні - що складаються з одноразового акту їх виявлення (купівля квитка, що дає право на проїзд у транспорті); б) триваючі (або юридичні стани) - тривала у часі ознака (перебування у шлюбі, перебування на дійсній службі у Збройних Силах)». [7, с. 376]
Як юридичні факти можуть виступати правові презумпції. «Презумпція — це припущення про наявність або відсутність певних фактів, що спираються на зв'язок між фактами, які припускаються, та такими, що існують, і це підтверджується наявним життєвим досвідом». [18, с. 342] Презумпція не є достовірним фактом, а фактом, що припускається з великою мірою ймовірності і застосовується в юридичній практиці як засіб, що полегшує досягнення істини у вирішенні справи.
«Правова презумпція — це закріплене в законодавстві припущення про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Правові презумпції поділяються на:
а) презумпції, що не можуть бути спростовані — це закріплені в законі припущення про наявність або відсутність певних фактів, які не підлягають сумнівам, а тому не потребують доказу (наприклад, презумпція недієздатності неповнолітнього);
б) презумпції, що можуть бути спростовані — це закріплені в законі припущення про наявність або відсутність певних фактів, які мають юридичне значення до того часу, поки у відповідності із встановленою процедурою не буде встановлене інше (презумпція невинності)». [9, с. 507]
Отже, юридичні факти слугують підставою не лише для виникнення, зміни і припинення конкретних правовідносин, але і цілеспрямований рух останніх є підставою юридичних фактів.
В цьому розділі був охарактеризований зміст правовідносин. В нього входять юридичні або природні права і обов'язки учасників суспільних відносин. Крім того, розрізняють юридичний і фактичний зміст правовідносин. Ці сторони змісту правовідносин нерозривно пов'язані між собою. Фактичний зміст правовідносин виражає матеріальні або духовні цінності, стосовно яких виникли правовідносини. Юридичний зміст складають суб'єктивні права і обов'язки учасників правовідносин. Ці суб'єктивні правая і обов'язки, як правило, закріплені в нормативно-правових актах і правовідносини змінюються на підставі законодавчих актів.
3. ВИДИ ПРАВОВІДНОСИН
Виникаючі й існуючі в житті правові відносини вкрай різноманітні і можуть бути класифіковані, в залежності від підстав, на різні види. Класифікація правових відносин здійснюється за різними критеріями.
«В залежності від урегульованості законодавством вони можуть бути врегульовані законом (нормативним актом) і не врегульовані — природні правовідносини.
Правовідносини за галузями права (поділяються на конституційні, адміністративні, цивільно-правові, фінансово-правові, трудові, земельні, екологічні, кримінально-правові тощо». [8, с. 518]
«Цивільні правові відносини – це майнові й особисті немайнові відносини (урегульовані нормами сучасного цивільного права) між майнововідособленими, юридично рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, що виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу». [38, с. 53] Прикладом таких відносин може бути ст. 435 ЦК України: «на підставі договору довічного утримання виникають цивільно-правові відносини, в яких одна сторона, що є непрацездатною особою (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна), наприклад, будинок, а набувач зобов'язується утримувати відчужувача». [21, с. 16]
У розподілі правовідносин по галузевій приналежності велике значення має розмежування матеріально-правових і процесуальних правовідносин. «Матеріально-правові відносини виникають на основі норм матеріального права. Їхній зміст – права й обов'язки, що складають предмет інтересів суб'єктів права, тобто істота юридичної справи: цивільно-правові, державно-правові, адміністративно-правові й інші матеріально-правові відносини. Процесуальні правовідносини виникають на базі процесуальних норм і вторинні від матеріально-правових відносин. Вони передбачають процедуру здійснення прав і обов'язків суб'єктів, порядок вирішення юридичної справи; цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні, адміністративно-процесуальні й інші процесуальні правовідносини». [10, с. 625]
Особливість процесуальних правовідносин ще й у тім, що вони взагалі не можуть виникнути й існувати без процесуальних правових норм. Якщо матеріально-правові відносини співвіднести із соціальною дійсністю і юридичними нормами, то схема тут буде така: суспільні відносини – норма права – матеріально-правове відношення. Норма права як би «накладається» на існуючі вже суспільні відносини, в результаті чого з'являються правовідносини. Суспільні відносини в цьому випадку виникають і існують незалежно від юридичної норми, а стикаючись з нею, знаходять правове фарбування, стають правовідносинами. Інша справа – процесуальні правовідносини. Їх немає в природі доти, поки не з'являється юридична процесуальна норма. Вона породжує такі правовідносини, а з її скасуванням вони також припиняють своє існування.
Так, наприклад, «цивільні процесуальні правовідносини – це суспільні відношення, які регулюються нормами цивільного процесуального права». [39, с. 60]
«Кримінально-процесуальні правовідносини визначають як урегульовані нормами кримінально-процесуального права відносини, що виникають, розвиваються, змінюються і припиняються у сфері кримінального судочинства». [40, с. 25]
Професор В.В. Копєйчиков додатково виділяє також наступні види правових відносин: за волевиявленням сторін:
«а) договірні, для виникнення яких необхідне виявлення (згода) як уповноваженої так і зобов'язаної сторони (наприклад, договір найму);
б) управлінські, для виникнення яких досить бажання лише уповноваженої сторони (наприклад, накладення адміністративного стягнення.За кількістю суб'єктів, які приймають участь в правовідносинах, їх можна поділити на прості (два суб'єкти) і складні, коли існує три і більше суб'єктів». [7, с. 329]
«Останнім часом стали відрізняти комплексні правовідносини — у підприємницькому праві, в яких поєднуються засади публічного і приватного права (горизонтально-вертикальні право-відносини)». [10, с. 643]
«За змістом суспільних відносин правовідносини можуть мати характер політичних, економічних, моральних, релігійних, міжнародних відносин.
Відносно змісту поведінки суб'єктів вони можуть бути активні (виконання обов'язків) ї пасивні (утримання від певних фактичних фізичних дій)». [13, с. 364]
«З погляду функціонального призначення правовідносини можуть бути регулятивні (статичні — закріплюючі і динамічні — розвиваючі) і охоронні (соціальні цінності)». [2, с. 383]
«Регулятивні правовідносини — це правомірна поведінка суб'єктів, тобто поведінка, що виникає на основі норм права і суворо до них відповідна». [8, с. 220] Такі правовідносини і складають суть правопорядку, їх переважна більшість, у їх існуванні і розвитку зацікавлено суспільство. «Регулятивні норми, які вміщують у гіпотезі вказівку на юридичні факти, також породжують у всіх адресатів однакові правосуб'єктні можливості, які гарантуються державою. Можливість мати суб'єктивні права і нести юридичні обов'язки являє собою право особливого роду, елемент загальнорегулятивних правовідносин». [3, с. 82] Прикладом таких правовідносин є здійснення угод, подання заяви про зарахування зайво сплачених сум податку тощо.
«Охоронні правовідносини виникають з факту неправомірної поведінки суб'єкта як реакція держави на таку поведінку, тобто відновлення порушення права (кримінальні, адміністративні правовідносини). Мета правоохоронних правовідносин — захист існуючого в суспільстві нормального порядку відносин, покарання правопорушника». [9, с. 403] Цілком охоронною галуззю є кримінальне право, але охоронні відносини виникають і на основі розпоряджень інших галузей права, включаючи конституційне право. Якщо, наприклад, Конституційний Суд визнає неконституційним який-небудь нормативний акт, і він утрачає силу, то відбувається це в рамках саме охоронних правовідносин.
«В залежності від терміну тривалості виділяють короткочасні правовідносини, які завершуються виконанням учасниками своїх прав і обов'язків, і продовжуючі, які не завершуються виконанням одних прав і обов'язків (наприклад, трудові правовідносини після укладення трудового договору).
За характером відносин, які можуть регулюватись національною системою права і нормами міжнародного права, поділяються на внутрішні правовідносини і міжнародні правовідносини». [14, с. 618]
Якщо виходити із залежності від ступеня конкретизації (індивідуалізації) суб'єктів правовідносини можуть бути абсолютними і відносними.
«Абсолютні правовідносини визначає лише одна сторона — носій суб'єктивного права, а всі інші зобов'язані не заважати здійсненню ним своїх прав. Наприклад, відносини власності —точно визначений власник, а всі інші зобов'язані не заважати йому здійснювати свої права; відносини, пов'язані з реалізацією політичних свобод (свободою слова, зборів, друку, преси) — недопущення державою перешкод їх законному здійсненню; відносини авторства — ніхто не може використовувати або поширювати результати інтелектуальної, творчої діяльності без згоди автора та ін. У відносних правовідносинах точно визначені права й обов'язки всіх учасників — як уповноважених, так і зобов'язаних (покупець і продавець, юрист і клієнт, викладач і студент також будь-яке цивільно-правове зобов'язання, що виникає із договорів, із заподіяння шкоди)». [26, с. 405]
«За характером дій зобов'язаного суб'єкта: активні (суб'єкт зобов'язаний вчинити певні дії) і пасивні (суб'єкт має утриматись від певних дій)». [1, с. 119]
Ю.І. Гревцов вважає, що «конструкція абсолютних і загальних правовідносин не відповідає такому ознаку правовідносин, як взаємодія суб'єктів, а введення в юридичну науку концепцій абсолютних і загальнорегулятивних правовідносин сьогодні починає ґрунтовно перешкоджати більш глибокому пізнанню проблеми здійснення права». [32, с. 67]
«За кількістю суб'єктів правовідносини поділяються на прості (між двома суб'єктами) і складні (між двома і більше суб'єктами). Види правовідносин за суб'єктами: між суб'єктами федерації (у федеративній державі); громадянами держави; громадянином і державою; юридичною особою суб'єктом приватного права і державним органом; державними органами; органом держави і службовими особами; у рамках яких вони зобов'язані виконувати розпорядження керівника даного органу». [5, с. 385]
«Правовідносини за розподілом прав та обов'язків між суб'єктами вирізняють: односторонні та двосторонні. Типовим прикладом односторонніх правовідносин є договір дарування, згідно з яким у однієї сторони є лише суб'єктивне право (вимагати передачі подарованої машини, будівлі тощо), а у іншої – лише обов'язок (передати подарунок). Характерною ознакою двосторонніх правовідносин є наявність у кожної із двох сторін, що беруть участь у правовідносинах взаємних прав та обов'яків. Прикладом в даному випадку є будь-яка цивільно-правова угода». [9, с. 455]
«За складом правовідносини бувають прості, що складаються з одного факту, якого досить для настання юридичних наслідків, і складні, що являють собою певну сукупність окремих фактів, необхідних для настання юридичних наслідків». [10, с. 684] Так, для виникнення пенсійних відносин необхідна сукупність таких юридичних фактів: досягнення особою обумовленого законом віку, наявність у неї трудового стажу, рішення відповідного органу про призначення пенсії.
Отже, класифікувавши правовідносини за різними критеріями, можна зробити висновок, що вони є унікальним правовим явищем, яке всебічно і всеохоплююче регулює суспільне життя. Автори по різному поділяють правовідносини на види, проте їх класифікації практично збігаються. Тому значник суперечностей під час дослідження видів правовідносин виявлено не було.
ВИСНОВКИ
Досліждення різних точок зору таких авторів як професор В.В. Лазарєв, М.Н. Марченко, В.В. Копєйчиков, О.Ф. Скакун, М.С. Кельман та багатьох інших дали змогу узагальнити поняття правовідносин, прослідкувати розбіжності у формулюванні визначення цього поняття і виявити причину неспівпадіння поглядів.
Тому, на основі проаналізованого матеріалу можна дати таке визначення: правовідносини — врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких є носіями юридичних обов'язків та мають суб'єктивні права. Це конкретна форма буття права. Правовідносини виникають тоді і тільки тоді, коли відношення регулюється нормами права. Правовідносини на відміну від інших суспільних відносин охороняються державною владою від порушень. Держава встановлює санкції за порушення тих чи інших правовідносин, за матеріальну шкоду, за порушення юридичних обов'язків, за факти правопорушень.
За допомогою чіткого уявлення про поняття саме правових відносин, не складною задачею стає відокремлення іх від суспільних і встановлення моменту, коли саме суспільні відносини набувають юридичних ознак.
Були визначені основні ознаки правовідносин: 1) це суспільні відносини; 2) існують у нерозривному зв'язку з юридичними нормами, що виступають нормативною базою їх виникнення, зміни і припинення; 3) учасники правовідносин пов'язані взаємними юридичними правами й обов'язками, що виникають у суб'єктів права при настанні певних юридичних фактів; 4) для правовідносин властива визначеність, індивідуалізованість; 5) несуть вольовий характер; 6) охороняються державою.
В роботі була розглянута структура правовідносин. До неї входять такі елементи: суб'єкти (фізичні і юридичні особи), об'єкти (матеріальні або духовні), зміст (юридичні права і обов'язки). Основною характеристикою суб’єктів права є їх правосуб'єктність, тобто передбачена нормами права здатність бути учасниками правовідносин. Вона складається з двох елементів: правоздатність і дієздатність. Зміст правовідносин має двоїстий характер. Розрізняють юридичний і фактичний зміст. Об'єкт правовідносин – це те реальне благо, на використання або охорону якого спрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Юридичний зміст правовідносин – це можливість певних дій управомоченої особи, а також необхідність певних дій або необхідність утриматися від певних дій зобов'язаної особи, а фактичний зміст – самі дії, у яких реалізуються права й обов'язки.
Суб'єктивне право – це передбачена для управомоченої особи з метою задоволення її інтересів міра можливої поведінки, забезпечена юридичними обов'язками інших осіб.
Юридичний обов'язок є запропонована зобов'язаній особі і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якій вона повинна слідувати в інтересах управомоченої особи.
Суб'єктивне право і юридичний обов'язок – це парні і рівноелементні категорії, що у рамках конкретних правовідносин строго відповідають один одному.
Причиною виникнення правовідносин є юридичний факт, тобто конкретна життєва обставина, із настанням якої норма права пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Встановивши і систематизувавши поняття, ознаки, структуру, причини виникнення правовідносин, логічним доповненням є класифікація на види за галузями права (конституційні, цивільно-правові, адміністративні, кримінальні, трудові, сімейні та ін.), за змістом (регулятивні, охоронні), за ступенем індивідуалізації (відносні, абсолютні), за характером обов'язку (активного і пасивного типу), за методом правового регулювання (договірні і управлінські), за терміном тривалості (короткочасні і довготривалі) тощо.
Правовідносини мають державно-вольовий характер, оскільки державна влада юридично об'єктивує і закріплює ці відносини в системі діючих законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів.
Саме тому питання правовідносин не втрачає своєї актуальності, вимагає спостереження і контролю. Від якості правового регулювання залежить рівень нашого життя, захисту прав і свобод, порядку в суспільстві.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Волинка К.Г. Теорія держави і права: навч. посіб. / К.Г. Волинка - К.: МАУП, 2003.- 240 с
2. Кельман М.С. Загальна теорія держави та права: підручник / М.С. Кельман, О.Г. Мурашин, Н.М. Хома. – 3-е вид, стереотипне. – Л.: Новий Світ-2000, 2009. - 584 с.
3. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: навч. пос. / П.М. Рабінович. - 6-е вид. - X.: Консум, 2002. - 160 с.
4. Теорія держави і права: підручник / за ред. С.Л. Лисенкова. - К.: Юрінком Інтер, 2005 - 448 с.
5. Загальна теорія держави і права: підручник для студентів 3-14 юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / за ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2002. - 432 с.
6. Хахулина К.С. Теория государства и права в схемах и определениях: учебное пособие / К.С. Хахулина, В.А. Малыга, И.В. Стадник. – Донецьк: Норд-Пресс, 2006. – 342 с.
7. Загальна теорія держави і права: підр. для студентів / за ред. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997. - 498 с.
8. Теория права и государства: учебник / под ред. В.В. Лазарева.- 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Право и закон, 2001.- 583 с.
9. Теорія держави і права : підручник : академічний курс / О.В. Зайчук, А.П. Заєць, В.С. Журавський та ін. ; за ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко . - 2-е вид., перероб. і доповн. ─ К. : Юрінком Інтер, 2008 . ─ 688 с.
10. Скакун.О.Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс) : підручник / О.Ф. Скакун . ─ Х. : Еспада, 2006 . ─ 776 с.
11. Теорія держави і права : навч. посібник / Р.А. Ромашов, Н.М. Пархоменко, С.М. Легуша, Г.Н. Муртазаєва ; за заг. ред. Р.А. Ромашова, Н.М. Пархоменко. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К. : КНТ, 2007 . - 216 с.
12. Балинська О.М. Проблеми теорії держави і права: навч.-метод. посіб. / О.М. Балинська, Т.З. Гарасимів. Львівський держ. ун-т внутрішніх справ. – Л.: ЛьвДУВС, 2008. – 320c.
13. Лазарев В.В. Теория государства и права: учебник для вузов / В.В. Лазарев В.В., С.В. Липень. - М.: Спарк, 1998.- 498 с.
14. Теория государства и права: курс лекций / под. ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – 2-е изд. – М.: Юристъ, 2001 – 776 ст.
15. Україна. Конституція 1996. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв.1996 р.-К.: Преса України, 1997.-54 ст.
16. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами// Бюлетень законодавства і юридичної практики України.- 2004.- №№ 11-12. - С. 41
17. Общая теория государства и права: академический курс в 2-х томах /