Іпотечне кредитування
пріоритет — переважне право однієї особі відносно права іншої особи на те ж саме нерухоме майно;
вищий пріоритет — пріоритет, встановлений раніше будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна;
нижчий пріоритет — пріоритет, встановлений пізніше пріоритету будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майн;
Як вид забезпечення виконання зобов’язань боржником, іпотека може виникати з таких підстав: 1) на підставі договору; 2) закону; 3) рішення суду.
Правове регулювання іпотеки, яке виникне на підставі закону або рішення суду, здійснюється за вимогами правил, що регулюють іпотеку, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлюється законодавством.
Іпотечні договори укладаються в письмовій формі та підлягають обов’язковому нотаріальної посвідченню. Відповідно до цього припису всі взаємні права й обов’язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. Істотними умовами іпотечного договору є:
- для іпотекодавця та іпотекодержателя юридичних осіб відомості про:
а) для резидентів — найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України;
б) для нерезидентів — найменування, місцезнаходження та державу, в якій зареєстровано особу;
- для іпотекодавця та іпотекодержателя — фізичних осіб відомості про:
а) для громадян України — прізвище, ім’я, по батькові, адресу постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів;
б) для іноземців, осіб без громадянства — прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України:
- зміст та розмір основного зобов’язання, строк і порядок його виконання;
- опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки обов’язково зазначається її цільове призначення;
- посилання на випуск заставної або її відсутність.
При відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він вважається неукладеним.
Слід звернути увагу на те, що обов’язковою умовою договору про іпотеку є зазначення для юридичних осіб — ідентифікаційного коду в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, а для фізичних осіб — індивідуального ідентифікаційного номера у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів. Важливість такої інформації полягає в тому, що надається можливість повністю ідентифікувати сторону договору при наявності іпотекодавців боржників іпотекодержателів з назвами, що з першого погляду не різняться одна від одної. Наприклад, ТОВ “Бізнес” та ТОВ “ Бізнес +”.
У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права й обов’язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду.
Тільки виконання дійсного зобов’язання або вдоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, який набрав чинності, може бути забезпечено іпотекою. Новацією цього припису в Законі України “Про іпотеку” на відміну від Закону “Про заставу” є те, що тільки договір, який набрав чинності, може бути забезпечений іпотекою. Іпотека як вид забезпечення виконання зобов’язань не може існувати окремо від основного зобов’язання, вона завжди має похідний характер від основного зобов’язання. Тому буде порушенням закону розповсюдження дії вже існуючої іпотеки на забезпечення зобов’язань, які виникають пізніше, тобто порушується сам принцип похідності іпотеки від основного зобов’язання.
Іпотека
підлягає державній
реєстрації,
яка здійснюється
за заявою
іпотекодержателя.
Статтею 4 Закону
України "Про
іпотеку" від
5 червня 2003 року,
який набрав
чинності з 1
січня 2004 року,
законодавець
закріпив норму,
відповідно
до якої обтяження
нерухомого
майна іпотекою
підлягає державній
реєстрації
в порядку,
встановленому
законом. У разі
недотримання
цієї умови
іпотечний
договір є дійсним,
але вимога
іпотекодержателя
не набуває
пріоритету
відносно
зареєстрованих
прав чи вимог
інших осіб на
передане в
іпотеку нерухоме
майно.
Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законодавством порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом — у черговості їх державної реєстрації.
Відповідно
до зазначеного
Порядку, державна
реєстрація
іпотек проводиться
шляхом
внесення запису
до Державного
реєстру іпотек
(далі — Реєстр)
про обтяження
чи зміну умов
обтяження
нерухомого
майна іпотекою,
відступлення
прав за іпотечним
договором та
передачу, анулювання,
видачу дубліката
заставної та
видачу нової
заставної.
Згідно
із зазначеною
постановою
Кабінету Міністрів,
Держателем
Реєстру
визначено
Міністерство
юстиції України,
на яке покладено
обов'язок по
забезпеченню
ведення Реєстру.
Адміністратором
Реєстру Кабінет
Міністрів
визначив державне
підприємство
"Інформаційний
центр" Міністерства
юстиції України,
що відповідатиме
за збереження
єдиної електронної
бази даних
Реєстру.
Обов'язок по внесенню до Реєстру інформації щодо іпотек покладено на реєстраторів, якими визначено державні нотаріальні контори, приватних нотаріусів, які згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру, здійснюють державну реєстрацію іпотек, відомостей про обтяження чи зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, відступлення прав за іпотечним договором, передачу, анулювання, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної на підставі повідомлення іпотекодержателя або уповноваженої ним особи чи рішення суду, приймають запити, видають завірені витяги з Реєстру тощо.
Порівнюючи з Законом України “Про заставу”, Закон “Про іпотеку” розширює коло майна, яке може бути предметом іпотеки. Встановлюється, що предметом іпотеки також може бути об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Більш чітко прописана процедура передачі в іпотеку частини об’єкта нерухомого майна, яка може бути предметом іпотеки не тільки після її виділення в натурі, як передбачалося раніше, а й ще має бути зареєстрована відповідно до вимог законодавства як окремий об’єкт нерухомості. Законом “Про іпотеку” законодавець встановлює “реверсні” норми по відношенню передачі в іпотеку будівлі, яка розташована на земельній ділянці, та іпотеки земельної ділянки, на якій розташовані будівлі. У випадку передачі в іпотеку будівлі (споруди) іпотека поширюється на належну іпотекодавцю на праві власності земельну ділянку або ту її частину, на якій розташована відповідна будівля (споруда) і яка необхідна для використання цієї будівлі (споруди) за цільовим призначенням. У разі передачі в іпотеку земельної ділянки іпотека поширюється на розташовані на ній будівлі (споруди) та об’єкти незавершеного будівництва, які належать іпотекодавцю на праві власності.
Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.
Розглядаючи умови передачі нерухомого майна в іпотеку, не можна залишити без уваги умови передачі в іпотеку майна, що перебуває у спільній власності. Таке майно може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Відтепер необхідною буде не просто згода усіх співвласників на передачу в іпотеку майна, яке є спільною власністю, а й обов’язкове нотаріальне посвідчення такої згоди.
Окремо слід висвітлити питання страхування предмета іпотеки. Закон “Про іпотеку” покладає на іпотекодавця обов’язок не просто застрахувати предмет іпотеки, а застрахувати його на повну вартість. Наводиться перелік обов’язкових ризиків, від яких предмет іпотеки має бути застрахованим. До таких ризиків віднесено: ризик випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування. Договір страхування укладається на користь іпотекодержателя, який у разі настання страхового випадку набуває право вимоги до страховика. Іпотечним договором на іпотекодавця може бути покладений обов’язок здійснити інші види страхування у зв’язку з передачею нерухомого майна в іпотеку.
Звертаючи увагу на особливий правовий режим нерухомого майна, яке є об’єктом державної чи комунальної власності, земельних ділянок, об’єктів незавершеного будівництва, законодавець встановив особливості та обмеження при передачі в іпотеку вищевказаних об’єктів нерухомості та при зверненні на них стягнення, що є доречним та об’єктивним.
Безсумнівною новацією в Законі України “Про іпотеку” є встановлення норм стосовно того, що іпотечний договір та договір, який обумовлює основне зобов’язання, можуть бути оформлені одним документом. Цей договір за формою і змістом повинен відповідати вимогам, встановленим Законом “Про іпотеку”, та вимогам, встановленим законодавством, стосовно договору, який визначає основне зобов’язання.
У випадку, якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.
Майно, яке вже є предметом іпотеки може бути повторно передано в іпотеку. В цьому випадку договір іпотеки може бути посвідчений лише за згодою попередніх іпотекодержателів, якщо інше не передбачено законом і попереднім договором іпотеки. У випадку коли в іпотеку повторно передається декілька об'єктів, які належать різним особам від них всіх потрібно отримати згоду на передачу цих об'єктів в іпотеку. Одночасно з посвідченням договору про іпотеку нотаріус, якщо це передбачено договором, накладає заборону на відчуження предмета іпотеки.1
Окрім вище визначених новацій, законодавчо вводиться новий вид цінних паперів “ЗАСТАВНА”, яка в свою чергу може впливати на ринок цінних паперів і надати йому нових обертів. Що таке заставна і яке місце вона займає в господарському іпотечному обігу?
Заставна — це борговий цінний папір, як засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов’язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов’язання — право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформлюється, якщо її випуск передбачено іпотечним договором. Заставна може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту. Наступний власник заставної має такі ж права, що мав іпотекодержатель згідно з договором, яким обумовлено основне зобов’язання, та іпотечним договором, на підставі якого була оформлена заставна.
У країнах Євросоюзу до 80 % кредитів видаються виключно під заставу нерухомості. Терміни повернення іпотечних кредитів сягають 40 років. В основі іпотеки знаходиться державна система оцінки та переоцінки нерухомості, яка є предметом іпотеки. Для оформлення таких довгострокових кредитів, банки залучають сторонні кошти через розміщення на фондовому ринку власних цінних паперів – іпотечних облігацій-заставних. У разі наявності заставної правочин про відступлення прав за іпотечним договором та основним зобов'язанням не посвідчується. У такому випадку відступдепня прав за іпотечним договором та основним зобов'язанням здійснюється шляхом виконання на заставній індосантом (особою, якій належить заставна) передавального напису (індосаменту) на користь іншої особи (індосанта) та передачі оригіналу заставної у порядку, установленому Законом.
На сьогодні в Україні випуск заставних в умовах іпотечних договорів, як правило не передбачається. Але на майбутнє, коли розвиток фондовою ринку та зріст кількості іпотечних компаній, які будуть надавати виключно іпотечні кредити, перевищить можливості банків, які на сьогодні кредитують під забезпечення нерухомістю, тоді значення та вартість заставної реально відобразить її місце в іпотечних правовідносинах.
Заставна підлягає державній реєстрації встановленому законом порядку разом з державною реєстрацією обтяження іпотекою відповідного нерухомого майна. Після реєстрації випуску заставної її оригінал передається іпотекодержателю. Форма боргового цінного паперу (заставної) встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. На всіх оригінальних примірниках іпотечного договору робиться відмітка про оформлення заставної.
Заставна як борговий цінний папір виступає “стимулятором” ринкових відносин, надає можливість іпотекодержателю (власнику заставної) рефінансування власної діяльності. Іпотекодержатель має можливість до настання строку виконання боржником зобов’язань за заставною проводити операції з належними йому заставними шляхом залучення додаткових грошових коштів від інших осіб. Рефінансування може здійснюватися такими способами:
- відчуження (продаж) заставної шляхом вчинення індосаменту з компенсацією індосанту вартості заставної у встановленому сторонами розмірі;
- продаж заставної із зобов’язанням зворотного викупу (операція репо);
- передача заставної у заставу для забезпечення виконання зобов’язань перед іншими кредиторами;
- емісія іпотечних цінних паперів;
- іншим способом, який не суперечить закону.
Емітентом іпотечних цінних паперів можуть бути банки та інші фінансові установи, які мають право на здійснення такого виду діяльності відповідно до закону.
Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки. Це відбувається шляхом відповідного застереження у тексті іпотечного договору або шляхом укладання окремого договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати:
- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання;
- право іпотекодержателя організувати продаж предмета іпотеки.
Закон України “Про іпотеку", котрий діє з 01.01.2004 року закріпив статтею 36 можливість позасудового врегулювання відносин іпотекодавця та іпотекодержателя щодо безспірного звернення стягнення на предмет іпотеки. Так, договором про задоволення вимог інотекодержателя можливо передбачити:
1. передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основною зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37;
2. право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38.
Діючий Цивільний кодекс передбачає, що: -“В силу застави кредитор (заставодержатель) має у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави)”.1 А згідно з Законом “Про іпотеку”, де у ст. 3: - “У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки”.
Виходить, що іпотечний договір одразу повинен передбачити можливість досудового врегулювання відносин одним із способів, передбаченим законом, або ж у нього вносяться зміни, котрі дають можливість сторонам регулювати це право. До того ж, законодавець закріпив положення про те, що договором про задоволення вимог іпотекодержателя також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі.
Зазнали
суттєвих змін
і норми, регулюючі
підстави та
порядок для
звернення
стягнення на
предмет застави.
Відповідно
до Закону “Про
іпотеку”,
звернення
стягнення на
предмет іпотеки
здійснюється
на підставі
рішення суду,
виконавчого
напису нотаріуса
або згідно з
договором про
задоволення
вимог іпотекодержателя.
У разі порушення
основного
зобов’язання
та/або умов
іпотечного
договору
іпотекодержатель
надсилає іпотекодавцю
та боржнику,
якщо він є відмінним
від іпотекодавця,
письмову вимогу
про усунення
порушення. В
цьому документі
зазначається
стислий перелік
порушених
зобов’язань,
вимога про
виконання
порушеного
зобов’язання
у строк не менше
ніж тридцять
днів та попередження
про
звернення
стягнення на
предмет іпотеки
у разі невиконання
цієї вимоги.
Якщо протягом
встановленого
строку вимога
іпотекодержателя
залишається
без задоволення,
він вправі
розпочати
процедуру
звернення
стягнення на
предмет іпотеки.
З введенням нового виду звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме договору про задоволення вимог іпотекодержателя законодавством передбачається можливість позасудового врегулювання спору. Важливу роль у цьому процесі відведено нотаріусам.
Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання питання здійснюється відповідно до застережень про задоволення вимог іпотекодержателя, про що зазначається в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону “Про іпотеку”. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.
На особливу увагу заслуговує питання правового становища мешканців житлового будинку чи житлового приміщення після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Встановлюється, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України “Про іпотеку”.
ВИСНОВОК
У 2001-2003 роках спостерігався зріст банківських операцій, пов’язаних з іпотечним кредитуванням. Новий закон про іпотеку регулює ті моменти, які до цього стримували банки у кредитуванні даного виду. Єдиним дестабілізуючим фактором є те, що іще раніше було прийнято два закони: “Про фінансово-кредитні механізми та управління майном на час будівництва житла та операцій з нерухомістю” і “Про іпотечне кредитування, операціях з консолідованим іпотечним боргом та іпотечних сертифікатах”. На сьогодні ці два закони в деяких питаннях не узгоджуються з законом про іпотеку.
Окрім цих базових законів необхідно прийняти закон про іпотечні цінні папери, як необхідний механізм, що дозволяє підключати довгострокові ресурси. Однак вже зараз закон “Про іпотечне кредитування” дозволяє випускати за іпотечними кредитами відповідні сертифікати. І цей механізм вже може працювати. Законопроект про ІЦП було розроблено та представлено широкому колу фінансових інститутів. Сьогодні біля десяти банків охоплюють значну долю іпотечних кредитів.
Нерухомість завжди була основним предметом іпотеки. Якщо говорити про її вартість, то вона останнім часом має тенденцію збільшуватися, тому і іпотечні кредити під заставу житла дорого коштують (особливо що стосується столичної нерухомості). Що буде на цьому ринку через декілька років? Можливо, буде коливання цін, але що стосується банків, то тут ризик мінімальний, так як іпотечне кредитування відбувається за визначеною схемою. Одним з базових параметрів іпотечного кредитування являється участь в цьому процесі грошей клієнта. На сьогоднішній день вона складає біля 25-30% - таке автоматичне розподілення часткової участі у фінансуванні по іпотечних кредитах.
І наприкінці, враховуючи все вищевикладене, можна зробити висновок, що іпотечні відносини набувають стрімкого росту та розвитку. Іпотечний ринок займає одне з найважливіших місць серед фінансових механізмів економічного стимулювання і стабільного розвитку економіки України. Застосування іпотеки також має значний соціально-економічний ефект. Я вважаю, що іпотечний ринок на Україні має в майбутньому великі перспективи.
ЛІТЕРАТУРА
1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.- К.: Просвіта, 1996.- 80 с.
2. Цивільний кодекс України: Коментар. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2003. – 856с.
3. Закон України “Про іпотеку” від 05.06.2003 року, № 898-ІV.
4. Закон України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” від 19.06.2003 року, № 979-ІV.
5. Закон України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” від 19.06.2003 року, № 978-ІV.
6. Закон України від 2 вересня 1993 року “Про нотаріат”.
7. Закон України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12.07.2001 року.
8. Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18.06.1991 року.
9. Про внесення змін до ст. 1 Закону України “Про цінні папери та фондову біржу” від. 05.02.2004 року.
10. Закон України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18.11.2003 року.
11. Закон України “Про банки і банківську діяльність” 07.12.2000 року.
12. Постанова Кабінету міністрів України № 410 від 31.03.2004 року “Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек”.
13. Постанова Кабінету міністрів України № 422 від 31.03.2004 року “Про затвердження Порядку формування фондів житла для тимчасового проживання”.
14. Рішення ДКЦПФР № 363 від 04.09.2003 року.
15. Постанови НБУ №№ 498, 499 від 12.11.2003 року.
16. Подопригора, Бородовой – Гражданское право- К.: Вентури., 1996.
17. Цивільне право України. Підручник під редакцією Ч.Н.Азімова. Х.: “Право”. 2000р.
18. Мала Енциклопедія нотаріуса. Науково-практичний журнал Асоціації приватних нотаріусів Харківської області. № 2 (14) квітень 2004р. м. Харків.
19. Мала Енциклопедія нотаріуса. Науково-практичний журнал Асоціації приватних нотаріусів Харківської області. № 3 (15) червень 2004р. м. Харків.
20. Науково-практичний журнал Української нотаріальної палати “Нотаріат”. Гол. редактор – Анатолій Штунюк. ( № 9, вересень 2003 р.).
21. Науково-практичний журнал Української нотаріальної палати “Нотаріат”. Гол. редактор – Анатолій Штунюк. ( № 1-2, січень-лютий 2004 р.).
22. Науково-практичний журнал Української нотаріальної палати “Нотаріат”. Гол. редактор – Анатолій Штунюк. ( № 5, травень 2004 р.).
23. Науково-практичний журнал Української нотаріальної палати “Нотаріат”. Гол. редактор – Анатолій Штунюк. ( № 7-8, липень-серпень 2004 р.).
24. Бизнес-клуб Коми&ньюН/ 33 (393) 20 – 26 августа 2004 г.
25. Банкир. 1(7) 2004 года.
26.Бухгалтерия № 38 (609) 20 сентября 2004 года.
27.Нотаріальне оформлення цивільно-правових документів. За заг. ред. В.М. Черниша. К. Юрінком Інтер 1999р.
1 Бизнес-клуб Коми&ньюН/ 33 (393) 20 – 26 августа 2004 р.
1 Бизнес-клуб Коми&ньюН/ 33 (393) 20 – 26 августа 2004 р.
1 Закон України від 05.06.2003 року, № 898-ІV “Про іпотеку”, ст. 1
2 Цивільний кодекс України, ч. 1 ст. 181
1 Закон України “Про нотаріат” ч. 7 ст. 55
1 Цивільний кодекс України п.6 ст. 572