Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Відшкодування матеріальної шкоди у кримінальному процесі

Відшкодування матеріальної шкоди у кримінальному процесі

176 КК), погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 377 КК) тощо. Дане визначення можна вважати лише поняттям моральної шкоди у вузькому розумінні. Поняття ж моральної шкоди в кримінальному процесі, як зазначають М.Гошовський та О.Кучинська, потребує її розуміння як у вузькому, так і в широкому значенні.[16,с.40] Під зазначеним поняттям слід розуміти таке, що виходить за межі наслідку посягання, яке утворює один з необхідних елементів складу злочину. І розглядають останню з позиції, що будь-яке правопорушення заподіює моральну шкоду, в тому числі і його крайній вияв — злочин.[17,с.33] Адже, зрозуміло, що заподіяння людині фізичних страждань внаслідок її побиття чи викрадення у неї майна пов'язано з психічними переживаннями даної особи, і в цьому розумінні моральна шкода виступає органічною складовою будь-якої шкоди, заподіяної злочином.

У теорії кримінального процесу немає єдиного погляду щодо цього питання. Так, В.Дубрівний вважає, що під моральною шкодою слід розуміти порушення нормального психічного стану людини, спричинене злочинними посяганнями на охоронювані законом її суб'єктивні права та інтереси, а також інші блага, через що цій особі заподіюються моральні страждання.[18,с.9] Ще одне визначення названого поняття пропонують М.Гошовський та О.Кучинська, зазначаючи, що моральна шкода — це заподіяні правопорушенням душевні або фізичні страждання особи, приниження, ущемлення її свободи або інші негативні явища, що призвели до порушення нормального психічного стану особи.[16,с.42]

С. Наріжний обмежує поняття моральної шкоди фізичними чи моральними стражданнями, яких зазнають громадяни у зв'язку із скоєнням проти них діянь, що переслідуються кримінальним законом [19,с41] .

В. Понарін, говорячи про можливість відшкодування названої шкоди фізичній особі, визначає її як моральні страждання особи, спричинені злочинним посяганням на її честь, гідність, а також на інші блага, охоронювані як законом, так і нормами моралі [7,с.78] . Але ж, як зазначають М.Гошовський та О.Кучинська, для. настання відповідальності за заподіяння моральної шкоди обов'язковим є склад правопорушення, необхідним елементом якого є шкода. Порушення ж лише моральних норм не є правопорушенням .[16,с.40]

Вдале визначення зазначеної шкоди подає В.Паліюк. Під останньою він розуміє моральні, фізичні страждання та переживання, а також втрати немайнового характеру, заподіяні дією (бездіяльністю), що посягають на абсолютні нематеріальні блага (життя, здоров'я, гідність особи, недоторканність особистого життя тощо) громадянина чи порушують його особисті немайнові права, пов'язані з майновими (право авторства, право на ім'я тощо), і майнові права громадянина.[20,с.50] Дане поняття автор вивів, виходячи з цивільних правовідносин. На думку Я. Клименко, останнє може бути загальноправовим і застосовуватись щодо кримінально-процесуальних відносин . [21,с.66]

У зв'язку із зазначеним вище логічно постає питання про доцільність розгляду поняття моральної шкоди у кримінальному процесі в широкому розумінні, адже воно відсутнє у КПК України. Не має також у КПК і норми про можливість відшкодування зазначеного виду шкоди, заподіяної злочином : у ст. 28 КПК йде мова про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, яка не охоплює собою моральної.

Однак 31 березня 1995 р. Пленумом Верхового Суду України прийнято постанову № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», в п. 2 якої йдеться, що згідно зі ст. 28 КПК потерпілий, тобто особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну чи майнову шкоду (ст. 49 КПК), вправі пред'явити цивільний позов про стягнення моральної шкоди в кримінальному процесі чи в порядку цивільного судочинства. Далі наводиться поняття моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню у разі: втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.[22,с.2]

Враховуючи, що можливість відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочином, є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, що постраждали від злочинів, і пред'явлення цивільного позову останніми про відшкодування даної шкоди має всі беззаперечні переваги такого позову в кримінальному процесі, для встановлення законних підстав їх розгляду необхідно в законодавчому порядку в ч. ст. 28 КПК до слів «яка зазнала матеріальної...» додати «і моральної шкоди», а також внести відповідні доповнення в інші статті КПК України, де йдеться про відшкодування шкоди.[21,с.67]


а).Порядок роз'яснення прав особі яка зазнала шкоди від злочину.

Згідно із законом обов'язок вирішення цивільного позову, пред'явленого в кримінальній справі, покладено на суд (ст. 328 КПК). Не зважаючи на це, забезпечення можливості пред'явлення даного позову учасниками процесу покладається на слідчого .

Насамперед, це обов'язок останнього роз'яснити особі, якій заподіяно моральну шкоду, право пред'явити цивільний позов про її відшкодування.

Слід зазначити, що в практиці органів досудового слідства дане положення не знаходить відображення. Це пояснюється значною мірою незнанням переважної частини практичних працівників можливості пред'явлення цивільних позовів про відшкодування моральної шкоди в кримінальній справі та відсутності відповідної норми в чинному КПК. У звязку з цим доцільно було б доповнити статтею 1211 наступного змісту :

,, Стаття 1211. Порядок роз'яснення прав особі яка зазнала шкоди від злочину

Органи дізнання , слідчий , прокурор і суддя зобов'язані роз'яснити потерпілому чи його представнику або посадовій осбі підприємства , установі, організації, якій злочином заподіяно шкоду , пред'явити цивільний позов , а також роз'яснити порядок відшкодування моральної і матеріальної шкоди, про що роблять помітку у протоколі допиту або направляють письмове повідомлення , копію якого додають до справи.”

При цьому у ч.2 ст.122 КПК слід виключити. Зазначене пояснюється тим , що остання має назву ,, Порядок роз'яснення прав потерпілому ”, яка не відповідає змісту запропонованої автором норми, адже понятя потерпілого не охоплює коло суб'єктів , котрі вправі пред'явити позов у кримінальній справі.


б). Обставиною, що підлягає доказуванню.

Згідно з п. 4 ст. 64 КПК обставиною, що підлягає доказуванню у кримінальній справі, є характер і розмір шкоди, завданої злочином. Враховуючи розглянуте вище положення постанови Пленуму Верховного Суду України, можна зазначити, що факт заподіяння злочином моральної шкоди входить до предмета доказування у справі. У теорії кримінального процесу загальновизнаною є позиція, за якою обов'язок доведення обставин предмета доказування, насамперед, покладається законом на суд, прокурора, слідчого та орган дізнання.[22,с.66]

Тому, якщо цивільний позов про відшкодування моральної шкоди пред'явлено в кримінальній справі, то провадження у ньому повинно відбуватись за правилами, встановленими КПК України, а тому і доказування факту заподіяння злочином названої шкоди має робитись за допомогою процесульних джерел, передбачених кримінально – процесуальним законодавством. Зупинимось на них детальніше:

Показання потерпілого. Дане джерело має особливу цінність , оскільки останні є трохи не єдиним прямим доказом наявності у ньому моральної шкоди . У цьому аспекті слід зазначити , що неаби яку доказову цінність для встановлення факту заподіяння злочином моральної шкоди та її розміру буде відігравати пояснення потерпілого відібране у нього органом дізнання безпосередньо після вчиненого , коли потерпілий ще знаходиться у емоційно – схвильованому стані , викликаного подією злочину та його наслідками;

Показання свідків . Їх слід віднести до побічних доказів , які підтверджують заподіяння даної шкоди , оскільки свідок міг бачити , як потерпілий страждав від фізичного болю , плакав після смерті близької людини , приймав заспокоюючі засоби після приниження його честі , гідності та ділової репутації;

Висновок експерта. В Паліюк , розглядаючи сопсоби доказування факту заподіяння , зазначає , що необхідність проведення судово – психіатричної експертизи , яка може об’єктивніше встановити глибину моральних і фізичних страждань. При цьому за її допомогою можна не тільки визначити наявність такої шкоди в потерпілого за специфікою його психофізіологічного стану , а й засоби реабілітації щодо її усунення і поновлення нормального стану потерпілого .

Ще однією важливою проблемою пов'язаною з роллю слідчого в процесі відшкодування моральної шкоди є питання забезпечення цього позову. Згідно зі ст. 29 КПК при наявності достатніх даних про те, що злочином завдана матеріальна шкода або понесені витрати закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину слідчий зобов'язаний вжити заходів до забезпечення цивільного позову. У зв'язку з цим постає питання про розмір відшкодування моральної шкоди, з якої суми слід виходити при вжитті заходів забезпечення названого позову. Особливо актуальне воно у справах про злочини, спрямовані проти життя і здоров'я громадян, санкції норм більшості яких не передбачають відповідальності у вигляді конфіскації майна. І при накладенні арешту на останнє для забезпечення цивільного позову необхідно виходити з його заявленого розміру.

Щодо наведеного слід зауважити, що ні законодавство, ні судова практика не встановили конкретної методики визначення розміру моральної шкоди. Зазначений лише фактори, які потрібно враховувати при визначенні розміру відшкодування: характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зменшення престижу, ділової репутації (останнє залежить від характеру діяльності потерпілого, посади, часу й зусиль, необхідних для поновлення попереднього стану, наміру, з яким діяв заподіювач шкоди, тощо[23,с.336].

У юридичній літературі це питання є дискусійним. Так, В.Понарін, розглядаючи механізм визначення розміру заподіяної злочином моральної шкоди, пропонує застосування так званого «посанкційного показника»: розмір її визначається, виходячи з розміру санкції статті кримінального закону, який застосовується до підсудного.[7,с.85] О.Ерделевський радить для визначення зазначеного розміру застосовувати розроблену ним формулу. Остання складається з добутку ряду коефіцієнтів, що відображають критерії, необхідні для визначення розміру моральної шкоди. Сутність його поглядів заснована на використанні для визначення даного розміру співвідношення максимальних санкцій норм КК, що найбільш об'єктивно відображає суспільну значимість охоронюваних благ.[24,с.5 - 12]

У чинному законодавстві існують заходи забезпечення цивільного позову- це здійснювані відповідно до передбачених у законі підстав і у визначеній процесуальній формі дії слідчого по відшуканню і вилученню цінностей та накладенню арешту на майно з метою відшкодування завданої потерпілому та цивільному позивачу матеріальної і моральної шкоди.

Для забезпечення цивільного позову в кримінальному процесі можуть бути вжиті такі заходи:

— вилучення цінностей, незаконно відібраних у власника;

— вилучення майна, нажитого злочинним шляхом;

—вилучення інших матеріальних цінностей, які належать обвинувачуваному;

— накладення арешту на майно обвинуваченого;

— накладення арешту на вклади обвинувачуваного.

Відшкодуванню матеріальної шкоди може сприяти і застосування особливого запобіжного заходу — застави, яка в деяких випадках (наприклад, якщо внесена обвинуваченим) може бути використана за рішенням суду для відшкодування шкоди потерпілому.

Для з'ясування наявності вкладів обвинуваченого в банківських установах слідчий має право запросити від керівника банківської установи відомості про це.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року , інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмову вимогу суду або за рішенням суду, а також органам прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, Державної податкової служби України на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності.

Постанови слідчого мають юридичну силу з моменту прийняття їх слідчим і затвердженню керівниками міліції не підлягають. У разі накладення арешту на грошові вклади провадження будь-яких операцій по них припиняється.

Арешт не може бути накладений на предмети, вкрай необхідні для самого обвинуваченого та осіб, які перебувають на його утриманні. Зокрема, стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на такі види майна та предмети, що належать обвинуваченому на праві власності чи є його часткою у спільній власності, необхідні для нього самого, членів його сім'ї та осіб, які перебувають на його утриманні.

Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, якщо у застосуванні цього заходу немає необхідності.

Арешт може бути накладений тільки на майно обвинуваченого, підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за їх дії (батьки, опікуни, піклувальники, організації — власники джерел підвищеної небезпеки тощо).

Не можна не зазначити того факту, що при вирішенні справи по суті відповідно до ст. 81 КПК України знаряддя злочину (наприклад, автомобіль або катер, використовувані при крадіжці, шахрайстві, зґвалтуванні чи інших злочинах) конфіскуються, а гроші та інші цінності, нажиті злочинним шляхом, передаються в дохід держави.

У п.21 Постанови Пленум Верховного Суду України №3 від 31 березня 1989 року зі змінами, внесеними Постановою ПВС України №13 від 25.12.92 та №12 від 3.12.97 "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна", вказано : "У випадках, коли з засудженого належить стягнути не тільки суми на відшкодування матеріальної шкоди, а й безпідставно одержані суми, а також коли до нього застосовано конфіскацію майна, при виконанні вироку слід керуватися статтями 374 і 377 ЦПК України, згідно з якими в першу чергу відшкодовується шкода, в другу — стягуються безпідставно одержані суми і тільки після цього провадиться конфіскація майна .[25,с.3]

Згідно зі ст. 291 і 328 КПК України цивільний позов при постановленні вироку може бути залишено без розгляду лише у випадках виправдання підсудного за відсутності складу злочину або нез'явлення цивільного позивача чи його представника у судове засідання.

У цивільному позові, що розглядається і виршується спільно з кримінальною справою, розрізняють складові частини або елементи: предмет і підстава. Будь – який цивільний позов відрізняється від іншого насамперед своїм предметом, тобто конкретною матеріальною вимогою позивача до відповідача у зв’язку з порушенням права і який у кримінальному процесі вирішується судом. У свою чергу, ця вимога випливає із наявності передбачених законом юридичних фактів, що складають у сукупності другий елемент позову - його підстава. Названі елементи визначають обсяг (межі) і напрямки провадження по цивільному позові в кримінальному процесі

Питання про те, чи включаються неотримані доходи в обсяг відшкодування заподіяного злочином матерільного збитку і, отже, чи охоплюються вони предметом цивільного позову в кримінальній справі, повинен вирішуватися в залежності від характеру вчиненого злочину, а також матеріального закону, яким повинен керуватися суд при винесенні рішення про відшкодування шкоди.

Із предметом цивільного позову в кримінальному процесі пов’язаний ще одне питання, що має важливе доктринальне і прикладне значення, а саме: чи можуть скласти його предмет регресні вимоги пред'явлені обвинуваченими особами, що повністю або частково відшкодували матеріальний збиток потерпілих від злочину особам до розгляду кримінальної справи у суді? Це питання обговорювався в юридичній літературі, однак єдності думок по ньому досягнуто не було. Якщо одні з авторів пред'явлення в кримінальному процесі регресних позовів вважають неможливим по принципових розуміннях, то інші вважають це ни лише можливим ,але і необхідним.

Підставою цивільного позову в кримінально справі є складний фактичний склад, елементами якого являются наступні юридичні факти - вчинення злочину, наявність матеріального збитку; наявність причинного зв'язку між злочином і шкодою. Ці факти, як відомо, входять у склад цивільного правопорушення як єдиної цивільно – правової підстави (у широкому змісті)деліктної відповідальності , і знайшли детальне висвітлення як у цивільно-правовій, так і в кримінально - процесуальній літературі.

У чинних нормативно-правових актах України йдеться лише про окремі напрями відшкодування шкоди потерпілим [25] , але загалом це питання залишається неврегульованим. Тому не всі громадяни, підприємства, установи чи організації, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред’явили вимогу про відшкодування збитків, можуть розраховувати на швидку і повну компенсацію шкоди, нанесеної їм злочином. Стаття 1177 Цивільного кодексу Укрїни передбачає , що майнова шкода завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона не платеспроможна .


5. Умови та порядок відшкодування майнової шкоди.

Умови та порядок відшкодування майнової шкоди , завданої майну фізичної особи , яка потерпіла від злочину , встановлюється законом. За даними, наведеними О.Р.Михайленком, реальне відшкодування збитків у справах, направлених до суду, становить 60% за рік. Серед причин такого низького показника названі несвоєчасність проведення обшуків, накладення арешту на майно лише у квартирах, де обвинувачений був прописаний, рідкісними є перевірка наявності у обвинувачених вкладів, автотран­спортних засобів, майна у ломбардах тощо [27,с.130].Немає єдності поглядів по цьому питанню і у спеціальній літературі. Автора­ми висловлені різні точки зору, в тому числі щодо можливості утворення фонду для відшкодування шкоди потерпілим. Так, В.Ф.Бойко вважає, що заснування державного фонду відшкодування заподіяної злочином шкоди потерпілому давно назріло. Формування активів цього фонду можливе за рахунок заставних сум, звернутих у дохід держави, штрафів і конфіскації майна в кримінальних та адміністративних справах[28,с.5-8]. Дещо відмінним є погляд на це питання Б.Ф.Тимошенка. Цей автор вважає, що, по-перше, повинен бути прийнятий Закон України про захист прав потерпілого; по-друге, необхідно створити Фонд відшкодування шкоди потерпілим. Якщо держава не спроможна повністю захис­тити громадян від посягань злочинця, вона повинна взяти на себе зобов’язання відшкодувати хоча б майнову шкоду, спричинену злочином [29,с.87]. Про необхідність відшкодування шкоди потерпілому саме за рахунок держави зазначає і С.Ф.Любічева[30,с.86].І.П. Козаченко вважає, що в КПК необхідно передбачити положення про відшкодування майнової шкоди, заподіяної потерпілому, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Для цього має бути створе­ний спеціальний фонд. Відшкодування державних витрат у таких випадках суд може покласти на засудженого, винного у вчиненні злочину, а матеріальну та моральну шкоду потерпілому можна буде відшкодовувати негайно, не чекаючи, поки засуджений матиме відповідні кошти [31, с. 91]. Аналогічний погляд на цю проблему висловив В.Л. Грохольський. Він пропонує передбачити ці положення у КПК, або прийняти окремий закон щодо відшкодування шкоди потерпілому за рахунок держави з подальшим компенсуванням витрат засудженим, винним у вчиненні злочину [32, с. 109].

На думку О. Ведерникової, можна відраховувати для такого фінансування кошти, стягнуті за лікування потерпілих від злочинів, отримані від конфіскації майна, штрафу за правопорушення, відрахування з заробітків засудже­них [33, с. 27]. В.Т Маляренко вказує, що такий спеціальний Державний фонд має створюватися з надходжень від конфіскації майна та різних грошових стягнень з винних у вчиненні злочинів осіб [34с.81]. О.П.Кучинська вважає, що можна створити такий фонд або при Міністерстві соціального захисту населення, або при Міністерстві юстиції України. Цей автор більш розширено розглядає джерела його фінансування. До них, на її думку, можуть бути віднесені: суми, стягнені з особи, яка заподіяла шкоду; відрахування з державного бюджету частини тих сум, які одержані: від використання праці засуджених, від реалізації конфіскованого майна, в результаті стягнення штрафів за кримінальні та адміністративні правопорушення; внески підприємств (різних форм власності), організацій, благодійних товариств і окремих громадян; частина сум, одержаних митними органами, від реалізації вилучених товарів, що незаконно переміщаються через кордон; частина сум, що отримують за роботу органи реєстрації актів громадянського стану та нотаріати; відрахування з бюджету того підприємства чи організації, працівник якого вчинив злочин [35, с. 53-54]. У тих соціально-економічних умовах, які зараз існують не лише в Україні, а й в інших країнах СНД, однозначно вирішити це нагальне питання за рахунок держави вкрай важко. Так, у статті 52 Конституції Російської Федерації 1993року проголошено принцип державного забезпечення потерпілим компенсації нанесеної злочином шкоди. Його сутністю є те, що “…государство обеспечивает потерпевшим доступ к правосудию и компенсацию причиненного ущерба” [6]. Відповідно до цієї норми, у пункті 3 статті 30 чинного на той час Закону Російської Федерації “О собственности в РСФСР” від 24 грудня 1990 року було визначено, що шкода, нанесена власнику злочином, відшкодовується державою за рішенням суду. При цьому збитки держави відшкодовуються з винного у судовому (регресному) порядку [7]. Однак реалізацію цієї норми Закону унеможливлювала та економічна ситуація, яка була на той період часу в Російській Федерації. Тож згідно зі статтею 25 Закону Російської Федерації “О республиканском бюджете Росcийской Федерации на 1993 год” від 14 травня 1993 року дія пункту 3 статті 30 Закону РФ “О собственности в РСФСР” була призупинена [8], а у зв’язку з прийняттям у 1994 році Цивільного кодексу РФ Закон РФ “О собственности в РСФСР” взагалі втратив чинність.

У статті 25 Закону України “Про державний бюджет України на 2002 рік” і додатку № 3 до цього закону вперше за часів незалежності України передбачено 10 мільйонів гривень на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів[9]. Такі виплати здійснюються за рахунок бюджетних коштів. Аналогічно у частині четвертій статті 32 Закону України “Про державний бюджет України на 2003 рік” встановлено, що відшкодування цієї шкоди здійснюється в межах бюджетних призначень, затверджених на цю мету. Відповідно додатку № 3 до цього Закону, у 2003 році для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду передбачено вже 15 мільйонів гривень [10].

З метою законодавчого вирішення питання про відшкодування шкоди потерпілим від злочинних зазіхань, Г.А.Васильєвим у 2001 році розроблений, поданий на розгляд Верховної Ради України і нині доопрацьовується проект Закону України “Про відшкодування громадянам матеріального збитку, заподіяного злочинами”. Згідно зі статтями 4-5 цього документу, пропонується створити державний фонд відшкодування збитків як юридичну особу, що має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банку, печатки із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням. Формування коштів Фонду, відповідно до статті 8 проекту Закону, здійснюються за рахунок:

– коштів Державного бюджету;

– коштів, отриманих від реалізації конфіскованого майна;

– коштів, отриманих по виконавчих листах засуджених;

– благодійних внесків юридичних або фізичних осіб.

На наш погляд, ряд перерахованих у проекті Закону позицій потрібно уточнити. В першу чергу підлягає деталізації питання, про яке конфісковане майно йдеться у статті 8 документу. До того ж, при такій редакції виникне колізія цієї норми і статті 3 Закону України “Про джерела фінансування органів державної влади” від 30 червня 1999 року. Відповідно до цієї статті, органам державної влади забороняється створювати позабюджетні фонди, мати позабюджетні спеціальні рахунки та використовувати кошти, одержані за здійснення функцій держави, що передбачають видачу дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрацій та інших дій на платній основі, в будь-який інший спосіб, крім зарахування таких коштів до Державного бюджету [11]. Отже, Фонд з урахуванням норм чинного законодавства має формуватися в складі бюджету за рахунок його спеціального фонду. Саме туди направляються кошти від реалізації конфіскованого майна відповідно до пункту 14 статті 2 Закону України “Про Держаний бюджет України на 2002 рік”.

У проекті зазначеного Закону передбачаються два види відшкодування шкоди потерпілим: при розкритих і нерозкритих злочинах. У першому випадку (стаття 14 проекту) Фонд гарантує відшкодування збитку в розмірі 30 % від загальної суми, визначеної вироком. Частина суми, що залишилася невідшкодо­ваною, повинна бути виплачена протягом року.

Підставою для відшкодування шкоди при нерозкритих злочинах, або коли злочинець переховується від слідства і суду, є постанова органу розслідування про призупинення кримінальної справи. Відповідно до частин першої-другої статті 18 проекту Закону, Фонд також гарантує відшкодування збитку в розмірі 30% від загальної суми, визначеної постановою слідчого чи суду. Решта суми виплачується потерпілому протягом 2-х років. Схожою є висловлена в юридичній літературі пропозиція В.Тертишника і О. Тертишника. Вони вважають, що держава має взяти на себе обов’язок часткового відшкодування зі спеціального фонду шкоди, заподіяної потерпілому злочином, а після розкриття злочину шляхом регресного позову відшкодовувати свої витрати за рахунок засудженого. Крім того, слушною є пропозиція цих авторів зафіксувати у КПК положення, згідно з яким “...усі цінності, які знаходилися у власності обвинуваченого й були вилучені при провадженні у справі, або цінності, на які накладено арешт, а в передбачених законом випадках і застава- використовуються, в першу чергу, для відшкодування потерпілому завданої злочином шкоди”[36,с.53].

Зазначеним законопроектом “Про відшкодування громадянам матеріального збитку, заподіяного злочинами” вперше за роки незалежності України започатковано спробу вирішити дане складне питання з метою відшкодування збитків потерпілим протягом максимум 2-х років. Однак даний законопроект, поданий ще у вересні 2001 року, донині не включений до порядку денного засідань Верховної Ради України.


Висновок.

У боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями важлива роль належить кримінально-процесуальному закону. Його положення направлені на створення майнових перепон незаконному і безпідставному використанню об’єктів усіх форм власності , забезпечення повернення майна потерпілому чи відшкодування завданої шкоди.

Захист порушеного суб’єктивного права може здійснюватись не лише за допомогою цивільного законодавства, але і кримінального та адміністративного. Це захист життя , здоров’я , права власності , честі та гідності та деякі інші .

У випадках відшкодування шкоди, завданої злочином , протиправне діяння набуває нового якісного стану, відображаючи не лише невідповідність поведінки правовим нормам, але і являється одночасно суспільно–небезпечним , тобто завдає шкоди громадянському суспільству і правовій державі .

Саме суспільна небезпечність поведінки особи, яка завдала шкоди, визначає кримінально процесуальний спосіб вирішення значної кількості питань пов’язаних із доказуванням та доказами , суб’єктами відповідальності, забезпеченням цивільного позову у кримінальній справі та інші. Причому особливості кримінально – процесуальної форми відшкодування шкоди, завданої суспільно небезпечним діянням, відслідковується до порушення кримінальної справи і при її закритті у ході розслідування .

Кримінальні та адміністративні закони захищають порушене право шляхом покарання винного. У ст.50 КК України зазначено , що покарання є заходом примусу, що застосовується до особи , визнаної винної у вчиненні злочину, і полягає у передбаченому законом обмежені прав і свобод засудженого. Поряд з цим кримінальне законодавство для відновлення майнових та особистих немайнових прав використовує цивільно–правові способи захисту .

Слідчий повинен враховувати зазначені особливості у своїй діяльності , пов’язаних із захистом цивільних прав від злочинних посягань .

Таким чином, аналізуючи чинне кримінальне - процесуальне законодавство України щодо забезпечення відшкодування шкоди, яка сталася внаслідок злочину, ми доходимо висновку, що на сьогодні багато питань залишається невирішеними, тому висловлені пропозиції, сподіваюсь, сприятимуть усуненню певних прогалин

Саме тому, працівники досудового слідства повинні твердо засвоїти істину, що кожен винний повинен бути притягнутий до відповідальності , а спричинена злочином шкода повинна бути відшкодована у повному обсязі .


Список використаної літератури :

Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М., 1958.

Кузнецова Н. Ф. Значение преступных последствий . – М., 1958.

Махлин А.С. Последствия преступления.- М ., 1969.

Алексеев С.С. Проблемы теории права : Курс лекцый. – Свердловск , 1972. – Т.1

Мазалов А. Г. Гражданский иск в уголовном процессе. – М., 1972..

Зинатулин З.З. Возмещение материального ущерба вуголовном процессе – Казань , 1974 .

Понарін В.А. Захист майнових прав особи у кримінальному поцесі Росії .-Вороніж 1994.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: