Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері податкового законодавства
Крім того, в п.1.3 резолютивної частини рішення Конституційного суду України від 30.05.01 №7-рп/2001 зазначено наступне: "Положення частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, згідно з яким адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення, слід розуміти так, що передбачені цією статтею строки не застосовуються у випадках притягнення юридичних осіб до відповідальності за порушення валютного чи податкового законодавства" [49].
Врешті-решт, слід відзначити, що думка про можливість визнання юридичних осіб суб’єктами адміністративної відповідальності знайшла відображення в нормативно-правових актах Російської Федерації, зокрема, в Законі Російської Федерації "Про адміністративну відповідальність підприємств, установ, організацій та об’єднань за правопорушення в галузі будівництва" від 17 грудня 1992 р. № 4121-1, Законі Омської області "Про адміністративну відповідальність юридичних осіб за порушення прав інвесторів на території Омської області" від 9 грудня 1997 р., Законі Російської Федерації "Про адміністративну відповідальність організацій за порушення законодавства в галузі атомної енергії" від 12 травня 2000 р. № 69–ФЗ тощо. Проте відсутність єдиного правового акта, який би встановлював порядок притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності і порядок оскарження рішень про накладення відповідних стягнень, зумовлювала значну кількість протиріч та виникнення спорів на практиці.
Важливим позитивним кроком стало прийняття 30 грудня 2001 р. Кодексу Російської Федерації про адміністративні правопорушення, який закріпив належність юридичних осіб до суб’єктів адміністративної відповідальності, визначив стягнення, що застосовуються до них за вчинення відповідних правопорушень тощо. Разом із тим російські дослідники вказують на відсутність у зазначеному Кодексі чіткого порядку розгляду судами спорів, пов’язаних з адміністративною відповідальністю юридичних осіб, а також на необхідність встановлення такого порядку з метою усунення неоднозначного застосування судами норм Кодексу при розгляді таких справ.
Таким чином, можна дійти висновку, що сьогодні вже існує достатнє теоретичне підґрунтя для того, щоб визнати юридичних осіб суб’єктами адміністративної відповідальності і внести відповідні зміни до чинного адміністративного законодавства. Внесення таких змін і подальше узгодження існуючих нормативно-правових актів між собою дозволить подолати численні суперечності й проблеми, пов’язані з накладенням відповідних стягнень та порядком провадження у цих справах.
Ще хотілося б звернути увагу на такий факт. Як вже йшлося, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку тягне за собою адміністративну відповідальність. Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв’язані з недодержанням установлених правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов’язків (ст.14 КУпАП). Стаття 89 Господарського кодексу України визначає, що управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства.
Поряд з поняттям "посадова особа" в законодавстві вживається поняття "службова особа". Принципової відмінності між ними не існує, тому їх можна вважати синомічними. Так, службовою особою є особа, яка постійно чи тимчасово здійснює функції представника влади, а також займає постійно або тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях, незалежно від форми власності посади, пов’язані з використанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальними повноваженнями. Організаційно-розпорядчі обов’язки – це обов’язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Адміністративно-господарські обов’язки – це обов’язки з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном [108].
Слід зазначити, що посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за недодержання лише тих правил, забезпечення виконання яких належить до їх службових обов’язків. До того ж безпосереднім порушником може бути не сама посадова особа, а інші, зокрема, підлеглі їй особи. Інакше кажучи, вона відповідає не стільки за порушення певних правил власними діями, скільки за нерозпорядливість.
Так, відповідальність за дотримання порядку ведення податкового обліку, своєчасне та повне надання податкової звітності покладається на керівника господарюючого суб’єкта. Податковий облік ведеться з метою накопичення даних про валові доходи та валові витрати відповідно до законодавства України і використовується для складання податкової звітності, форма, правила, порядок і термін подання якої визначаються Державною податковою адміністрацією. Ведення податкового обліку дає змогу складати податкову звітність. Достовірність даних податкової звітності підтверджується підписами керівника і головного бухгалтера та засвідчується печаткою [118].
Як вже оговорювалося, податкові органи здійснюють перевірку господарської діяльності підприємств не частіше одного разу на рік. Як показує практика, з такою періодичністю перевіряються великі платники, які мають значний документообіг. Взагалі ж то підприємства перевіряються з періодичністю один раз на три роки (податкові органи приймають до уваги строки позовної давності). Протягом такого строку цілком ймовірні кадрові зміни на підприємстві. Звідси постає питання: чи підлягає притягненню до адміністративної відповідальності посадова особа підприємства, якщо виявлені при перевірці порушення допущенні його попередником? Таким чином, при складанні протоколу про адміністративне правопорушення досить доцільно враховувати всі перелічені обставини, а саме: чи не закінчився двомісячний строк для накладення стягнення, чи вчинила посадова особа адміністративне правопорушення за недодержання тих правил, забезпечення виконання яких належить до їх службових обов’язків, чи є правопорушник посадовою особою (обов’язкова умова ст.ст.155-1, 163-1, 163-2, 163-3, 163-4 КУпАП) на день виявлення (вчинення) цього правопорушення, тощо.
Проблема строків притягнення до адміністративної відповідальності підлягає регулюванню. З цього приводу йде дискусія між науковцями та практиками, але всі вони дотримуються думки, що не може бути безстрокової відповідальності. Так, деякі автори пропонують відносно юридичних осіб "встановити строки застосування адміністративного стягнення з дня скоєння адміністративного проступку, а також строки для постановления відповідного рішення про притягнення до адміністративної відповідальності з моменту виявлення правопорушення" [45] і співвіднести ці строки із строками позовної давності, що існують у цивільно-правових відносинах. Розробники ж проекту нового Кодексу про адміністративні проступки пропонують встановити строк притягнення до адміністративної відповідальності і для фізичних і для юридичних осіб — три місяці з дня вчинення або виявлення правопорушення [87].
З урахуванням викладеного, вважаю, що, по-перше, необхідно привести у відповідність положення Кодексу України про адміністративні правопорушення з усталеними теоретичними положеннями та врахувати це при розробленні проекту Кодексу про адміністративні проступки. По-друге, строки накладення адміністративних стягнень потребують приведення їх до єдиного критерію, визначення та усунення положень, щодо яких встановлюється безстрокова відповідальність.
На мою думку, критерії визначення строків накладення адміністративних стягнень, запропоновані Д.Лук'янцем, В.Котюком та А.Іоффе, є вдалими, однак не можна погодитися з співвіднесенням цих строків з позовною давністю, оскільки розширення строків притягнення до адміністративної відповідальності до трьох років не тільки не забезпечить інтересів держави, а й значною мірою перешкоджатиме нормальній діяльності юридичної особи.
Тож вважаю, що додавши до запропонованих цими авторами критерію визначення стоків з дня вжиття передбачених законом заходів контролю з боку уповноважених державних органів, можна обмежитись уже існуючими строками накладення адміністративних стягнень — два місяці.
Таким чином, можна було б виділити наступні види визначення строків накладення адміністративного стягнення:
1) з дня вчинення правопорушення;
2) з дня виявлення правопорушення при триваючому правопорушенні;
3) з дня вжиття уповноваженими державними органами спеціально передбачених законом заходів контролю;
4) з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття, за наявності в діях правопорушника ознак адміністративного правопорушення.
Зазначені строки мають поширюватися як на фізичних, так і на юридичних осіб. Одночасно має бути скасовано положення, яке передбачає виняток щодо строків притягнення до адміністративної відповідальності.
Таким чином, можна дійти висновку, що реформування адміністративного законодавства є нагальною потребою сьогодення. При цьому це законодавство, крім наукового, має також практичне значення, впливає на формування судової практики. Тому, з метою уникнення численних протиріч необхідно:
розширити коло суб’єктів адміністративної відповідальності за рахунок включення до нього юридичних осіб;
передбачити умови їх відповідальності і стягнення, які можуть накладатися за вчинення відповідних правопорушень;
встановити чіткий порядок притягнення до адміністративної відповідальності (визначити компетентні органи, строки притягнення) та порядок оскарження рішень про накладення відповідних стягнень.
Внесення відповідних змін до адміністративного законодавства дозволить уникнути застосування судами різних норм при вирішенні однорідних питань, а також плутанини, що виникає при накладенні санкцій за вчинення юридичними особами правопорушень у сфері податкового законодавства.
Висновки
Підводячи підсумки, слід зазначити, що дана магістерська робота дозволяє у стислому вигляді сформулювати теоретичні висновки та узагальнення, а також аргументовані пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення податкового законодавства і практики його застосування, що відображено в наступних концептуальних положеннях:
1. Виявлена і досліджена юридична відповідальність, її різновидності у податковому законодавстві. Зокрема, юридична відповідальність є елементом правоохоронних відносин, одним із суб'єктів якого є правопорушник, іншим – держава або потерпілий. Акцентовано увагу, що згідно Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Приведена класифікація юридичної відповідальності залежно від галузевої належності правової норми, що порушена, а також підстави звільнення від юридичної відповідальності. Надаючи правову оцінку юридичної відповідальності в податковому законодавстві, зроблено висновок, що сплата податків — це конституційний обов’язок громадянина (а тому і юридичної особи), який має не цивільно-правовий, а публічно-правовий характер і ґрунтуються на владних підпорядкуваннях однієї сторони (громадянина, юридичної особи) іншій (державі). Розуміння податку як публічно-правового обов’язку, що виникає з Конституції та інших законів, дає підстави стверджувати, що їх невиконання чи неналежне виконання повинно кваліфікуватися як діяння, яке скоюється проти держави, що в даному випадку представляє інтереси всього суспільства. Конституційний обов’язок щодо сплати податку конкретизується в низці законів.
2. Досліджуючи склад відповідальності у податковому праві, виявляючи її підстави та принципи було виділено декілька принципових вимог, якими повинні керуватися працівники податкових органів при встановленні заходів відповідальності за порушення податкового законодавства. Крім того, в магістерській роботі з’ясовані підстави юридичної відповідальності у податковому праві та виділені елементи податкового правопорушення. Надано класифікацію податкових правопорушень за різними критеріями, а також зроблено висновок про розмежування кримінальної, адміністративної та фінансової відповідальності. З урахуванням сучасного етапу розвитку вітчизняної правової системи і, зокрема, системи законодавства, слід зазначити, що категорія "відповідальність за порушення податкового законодавства" є комплексною, оскільки підставою такої відповідальності може виступати дія або бездіяльність, передбачена нормами податкового, адміністративного та кримінального права. При цьому терміни "відповідальність за порушення податкового законодавства" та "податкова відповідальність" за своїм змістом не є тотожними.
У теорії податкового права, зокрема російськими вченими, підкреслюється, що податкова відповідальність може мати місце лише у разі вчинення податкових правопорушень, а також їх різновиду – порушень законодавства про податки і збори у зв'язку з переміщенням товарів через митний кордон. Існують пропозиції виокремлювати відповідальність за майнові порушення у податковій сфері на даному етапі її розвитку та юридичного оформлення як податкову відповідальність, не виключаючи можливості її визначення у майбутньому як фінансової відповідальності (або її різновиду).
3. Аналіз проблем та визначення напрямків вдосконалення законодавства про адміністративну відповідальність за податкові правопорушення свідчить про наявність цілої низки неврегульованості законодавства у цій сфері. Це, зокрема, відсутність такого поняття як адміністративна відповідальність юридичної особи. І хоча сьогодні все більше учених схиляються до визнання юридичних осіб повноцінними суб'єктами адміністративної відповідальності, проблема залишається дискусійною. Юридична особа є потенційно деліктоспроможною (тобто здатною нести відповідальність) не тільки в цивільно-правовому, але і в адміністративному аспектах. Адже цивільно-правова відповідальність використовує тільки один напрям впливу на юридичну особу —- винятково через майно. Разом з тим, адміністративна відповідальність охоплює всі можливі напрями впливу. Тому вирішити питання відповідальності юридичної особи в даний час життєво необхідно. Це пояснюється тим, що якщо в період формування і розвитку конструкції юридичної особи пріоритетне значення мали функції об'єднання осіб і капіталів, то зараз основною задачею і призначенням юридичної особи стає перенесення тяжкості відповідальності із засновників цієї юридичної особи на саму юридичну особу.
Ще одна неузгодженість – строки притягнення до адміністративної відповідальності. Враховуючи, що більшість порушень податкового законодавства встановлюються тільки в ході документальних перевірок, які проводяться один раз на три роки, досить актуальним є питання однозначного визначення триваючого порушення. Окрім того, зовсім не врегульоване питання строків давності, а це є досить актуальним для податкового органу, оскільки протокол про адміністративні правопорушення складається разом із актом перевірки та виноситься рішення про накладання фінансових санкцій. Як показує практика, більшість платників оскаржують ці рішення, "відтягуючи" таким чином термін сплати. Але при цьому відсутній механізм зупинення реалізації постанови по адміністративній справі.
4. З урахуванням діючих норм законодавства та враховуючи наявний практичний матеріал, розроблені практичні рекомендації по застосуванню адміністративних стягнень за порушення податкового законодавства у вигляді Методичних рекомендацій (Додаток 1), які затверджені наказом по Горлівській об’єднаній державній податковій інспекції та мають практичну реалізацію.
Список використаної літератури
Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. Ст. 141. //www.rada.gov/
Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – додаток до №51, ст.1122. //www.zakon.rada.gov/
Кримінальний кодекс // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №25-26. Ст. 131. //www.zakon.rada.gov/
Цивільний процесуальний кодекс України//Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №40-41, 42. Ст. 492. //www.zakon.rada.gov/
Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ//Відомості Верховної Ради. – 1991. – №4. – Ст.20. //www.zakon.rada.gov/
Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 року №697-ХІІ//Відомості Верховної Ради. – 1991. – №20. – Ст.249. //www.zakon.rada.gov/
Про підприємницьку діяльність: Закон України від 7 лютого 1991 року №698-ХІІ//Відомості Верховної Ради. – 1991. – №14. – Ст.168. //www.zakon.rada.gov/
Про захист прав споживачів: Закон України від 12 травня 1991 року №1023-ХІІ//Відомості Верховної Ради. – 1991. – №30. – Ст.379. //www.zakon.rada.gov/
Про систему оподаткування: Закон України від 25 червня 1991 року №1251-ХІІ // Відомості Верховної Ради. – 1991. – №39. – Ст.510. //www.zakon.rada.gov/
Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 4 грудня 1990 року №509-ХІІ // Відомості Верховної Ради. – 1991. – №6. – Ст.37. //www.zakon.rada.gov/
Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14 травня 1992 року №2343-ХІІ//Відомості Верховної Ради. – 1992. – №31. – Ст.440. //www.zakon.rada.gov/
Про аудиторську діяльність: Закон України від 22 квітня 1993 року №3125-ХІІ//Відомості Верховної Ради. – 1993. – №23. – Ст.243. //www.zakon.rada.gov/
Про карантин рослин: Закон України від 30 червня 1993 року №3348-ХІІ//Відомості Верховної Ради. – 1993. – №34. – Ст.352. //www.zakon.rada.gov/
Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26 листопада 1993 року №3659-ХІІ//Відомості Верховної Ради. – 1993. – №50. – Ст.472. //www.zakon.rada.gov/
Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 15 грудня 1993 року №3687-ХІІ//Відомості Верховної Ради. – 1994. – №7. – Ст.32. //www.zakon.rada.gov/
Про охорону прав на промислові зразки: Закон України від 15 грудня 1993 року №3688-ХІІ//Відомості Верховної Ради. – 1994. – №7. – Ст.34. //www.zakon.rada.gov/
Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15 грудня 1993 року №3689-ХІІ//Відомості Верховної Ради. – 1994. – №7. – Ст.36. //www.zakon.rada.gov/
Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1994. – №40. – Ст.364. //www.zakon.rada.gov/
Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1994 року №3792-ХІІ//Відомості Верховної Ради. – 1994. – №13. – Ст.64. //www.zakon.rada.gov/
Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1995. – №4. – Ст.28. //www.zakon.rada.gov/
Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг: Закон України від 6 липня 1995 року №265/ВР-95//Відомості Верховної Ради. – 1995. – №28. – Ст.205. //www.zakon.rada.gov/
Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби: Закон України від 15 вересня 1995 року №329/95-ВР//Відомості Верховної Ради. – 1995. – №40. – Ст.297. //www.zakon.rada.gov/
Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами: Закон України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1995. – №46. – Ст.345. //www.zakon.rada.gov/
Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої: Закон України від 7 травня 1996 року №178/96-ВР//Відомості Верховної Ради. – 1996. – №28. – Ст.131. //www.zakon.rada.gov/
Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем: Закон України від 5 листопада 1997 року №621/97-ВР//Відомості Верховної Ради. – 1998. – №8. – Ст.28. //www.zakon.rada.gov/
Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХІV//Відомості Верховної Ради. – 1999. – №40. – Ст.365. //www.zakon.rada.gov/
Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних: Закон України від 23 березня 2000 року №1587-ІІІ//Відомості Верховної Ради. – 2000. – №24. – Ст.183. //www.zakon.rada.gov/
Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 1 червня 2000 року №1775-ІІІ // Відомості Верховної Ради. – 2000 – №36. – Ст.299. //www.zakon.rada.gov/
Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами: Закон України від 21 грудня 2000 р. № 2181-ІІІ // Відомості Верховної Ради. – 2001. – №10. – Ст.44. //www.zakon.rada.gov/
Про автомобільний транспорт: Закон України від 5 квітня 2001 року №2344-ІІІ//Відомості Верховної Ради. – 2001. – №22. – Ст.105. //www.zakon.rada.gov/
Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2001 року №2121-ІІІ//Відомості Верховної Ради. – 2001. – №5-6. – Ст.30. //www.zakon.rada.gov/
Про тваринний світ: Закон України від 13 грудня 2001 року №2894-ІІІ//Відомості Верховної Ради. – 2002. – №14. – Ст.97. //www.zakon.rada.gov/
Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців: Закон України від 15 травня 2003 року №755-ІV//Відомості Верховної Ради. – 2003. – №31-32. – Ст.263. //www.zakon.rada.gov/
Про податок з доходів фізичних осіб: Закон України від 22 травня 2003 року №889-ІV//Відомості Верховної Ради. – 2003. – №37. – Ст.308. //www.zakon.rada.gov/
Про запровадження мораторію на видачу ліцензій на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей: Закон України від 2 червня 2005 року №2630-ІV//Відомості Верховної Ради. – 2005. – №26. – Ст.257. //www.zakon.rada.gov/
Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення: Закон України від 22 вересня 2005 року №2899-ІV//Відомості Верховної Ради. – 2005. – №52. – Ст.565. //www.zakon.rada.gov/
Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва: Указ Президента України від 03 липня 1998 року №727.
Про запровадження марок акцизного збору нового зразка з голографічними захисними елементами для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів: Кабінет Міністрів України; Постанова вiд 08.02.1996 № 170
Про затвердження Переліку органів ліцензування: Кабінет Міністрів України; Постанова, Перелік вiд 14.11.2000 № 1698
Про запровадження марок акцизного збору нового зразка з голографічними захисними елементами для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів: Кабінет Міністрів України; Постанова вiд 12.03.2008 № 179
Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів: Декрет Кабінета Міністрів України від 21 січня 1993 року №8-93//Відомості Верховної Ради. – 1993. – №13. – Ст.114.
Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах: Національний банк; Постанова, Інструкція, Форма типового документа вiд 12.11.2003 № 492
Про Інструкцію по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків: Мінфін України; Наказ, Інструкція вiд 11.08.1994 № 69
Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішені спорів: Лист Вищого арбітражного суду України №01-8/453 від 26.06.95
Вісник Верховного Суду України. — 1999. — № 2 (12).
Адміністративне право в контексті європейського вибору України: Зб. наук. праць: За матеріалами Міжнар. наук.-практ. конф., м. Київ, 6-7 лютого 2004 року / Центр політико-правових реформ / В. Б. Авер'янов. — К.: Міленіум, 2004. — 196 с.
Адміністративне право України: Т.1: Загальна частина / За ред. В. Б. Авер'янова. — К.: Юридична думка, 2004. —583 с.
Авер`янов В., Лук`янець Д.М., Педько Ю. Кодекс адміністративного судочинства України: необхідність і шляхи усунення концептуально-понятійних вад // Право України.- 2006.- № 3.- C.7-12.
Авер’янов В. Становлення нової доктрини українського адміністративного права //Юридичний вісник України. -14-20.07.2007. -№ 28.
Авер'янов В. Б. Адміністративне право України: Т. 1: Загальна частина. — К.: Юридична думка, 2004. — 583 с.
Адміністративне право України / За заг. ред. С. В. Ківалова. –Одеса: Юрид. л–ра, 2003. – 896 с.
Бех Г. В., Дмитрик О. О. Податкове право. — К. : Юрінком Інтер, 2003. — 400 с.
Битяк Ю. П., Гаращук В. М., Дьяченко О. В., Зима О. Т., Зуй В. В. Адміністративне право України. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 544 с.
Бородін І. Адміністративно-процесуальні норми - основа адміністративно-юрисдикційного процесу // Право України.- 2006.- № 3.- C.86-90.
Брызгалин А. Ответственность за налоговые правонарушения: острые вопросы правоприменительной практики // Хозяйство и право. – 2001. - №3. – С.75-77.
Брызгалин А.В., Берник В.Р., Головкин А.Н. Виды налоговы правонарушений: теорія и практика применения/ Под ред..к.ю.н. А.В. Брызгалина. Екб.: Узд-во "Налоги и финансовое право", 2004. С.50-52.
Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Залуцька Н.С., Білінський В.З. Податковий контроль. Підручник. – К.: "Хай-Тек Прес", 2007. – 608с.
Василевський А. Право на судовий захист // Вісник прокуратури.- 2006.- № 5.- C.87-90.
Василик О. Д. Податкова система України. — К. : ВАТ "Поліграфкнига", 2004. — 447с.
Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К.: Видавничий Дім "Ін-Юре", 2002. - 668 с.
Відповідальність та санкції за податкові правопорушення. Збірник нормативних актів. – К.: Атіка, 2000. – 120 с.
Гега П. Т., Доля Л. М. Основи податкового права. — К. : Знання, 2003. — 303с.
Герасименко Є.С. Питання реформування інституту адміністративної відповідальності: Автореф. дис. канд... юр. наук: 12.00.07 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2000. – С. 8; Кротюк В., Іоффе А., Лук’янець Д. Фінансові санкції та адміністративна відповідальність: проблема співвідношення // ПравоУкраїни. – 2000. – № 5.
Гладун З. С. Сучасні проблеми адміністративного права України і шляхи та напрямки їх вирішення: Проблемна лекція для магістрантів і студ. юридичного ін-ту Тернопільської академії нар. госп-ва. - Тернопіль, 2000. — 28 с.
Гладун З.С. Адміністративне право України. Академічний курс: Навчальний посібник. —Тернопіль, 2004. — С. 25, 90, 134, 158.
Грянка Г. В. Адміністративне право України. — К.: Азимут-Україна, 2004. — 144 с.
Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики. — К.: Факт, 2003. — 384с.
Доля Л.М. Тега П.Т. Основи податкового права: навчальний посібник. - 2-ге вид., перегл. і доп. – К.: Т-во "Знання", КОО, 2001. – 215 с.
Дяченко О. Визначення суб'єкта адміністративного правопорушення та його загальних ознак: окремі проблеми // Право України. – 2001. – №8. – С.83-86.
Жвалюк В.Р., Мельник П.В., Гутник А.Є., Лисенко В.В. Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів. – К.: Академія державної податкової служби України. Науково-дослідний центр з проблем оподаткування. – 2001. – 200 с.
Забарний Г. Г. Адміністративне право України. — К., 2003. — 212 с.
Завгородний В.П. Налоги и налоговый контроль в Украине. – К.: А.С.К., 2000. – 639 с.
Законодавство України про адміністративну відповідальність: Кодекс України про адміністративні правопорушення. Закони. Судова практика. Адміністративне провадження. Зразки документів: Зб. нормат. актів / С.Е. Демський. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 365 с.
Законодавство України: Проблеми та перспективи розвитку. - Вип. 5. - К.: 2004. - 271 c.
Збірник роз'яснень Вищого арбітражного суду України / Відп. редактор Д.М. Притика. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 272 с.
Камлик М. І. Відповідальність та санкції за податкові правопорушення. Збірник нормативних актів. – К.: Атіка, 2000. – 120 с.
Кампо В. М., Нижник Н. Р., Шльоер Б. П. Становлення нового адміністративного права України: Наук.-популярний нарис. — К.: Видавничий Дім "Юридична книга", 2000. — 60 с.
Карнарук А. Особливості адміністативного судочинства в Україні в умовах здійснення судової та адміністративної реформи // Підприємництво, господарство і право.- 2006.- № 11.- C.131-135.
Когут О.В. Особливості адміністративних проваджень у справах про недобросовісну конкуренцію: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.07 /Нац. академія держ. податкової служби України. -Ірпінь, 2004. -22с.
Кодацкий В.П. Совершенствование налоговой системы Украины // Економіка. Фінанси. Право.- 2006.- № 1.- C.33-36.
Коломоєць Т. О. Адміністративний примус у публічному праві України: Теорія, досвід та практика реалізації. — Запоріжжя: Поліграф, 2004. — 403 с.
Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 544 с.
Колпаков В.К. Стан дослідження проступку в українському адміністративному праві // Право України. — 2005. — № 6. — С. 25 — 28.
Константий О. В. Джерела адміністративного права України. — К.: Українське агенство інформації та друку "Рада", 2005. — 120 с.
Костів М. Види адміністративної правосуб’єктності юридичних осіб // Право України. — 2005. — № 4. — С. 16.
Крегул Ю. І. Адміністративне право України. — К.: КНТЕУ, 2004. — 190 с.
КротюкВ., ІоффеА., Лук'янецьД. Фінансові санкції та адміністративна відповідальність: проблема співвідношення // Право України. — 2000. — № 5. — С. 32—33.
КротюкВ., ІоффеА., Лук'янецьД. Фінансові санкції та адміністративна відповідальність: проблема співвідношення // Право України. — 2000. — № 5. — С. 32—33.
Кузьменко О.В. Процесуальні категорії адміністративного права: Монографія. — Л., 2004. — С. 11, 18, 54, 189, 190, 204.
Курінний Є.В. Предмет і об’єкт адміністративного права України: Монографія. — Д., 2004. — 304с.
Кустова М.В., Ногина О.А., Шевелева Н.А. Налоговое право России. Общая часть: Ученик/ Отв.ред. Н.А. Шевелева. М.: Юристъ, 2001. С.362-363.
Кучеренко І.М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права: Монографія. - К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. — 328 с.
Кучерявенко М.П. Податкове право
Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.Нужна помощь в написании работы?Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.