Види державної служби та їх вдмінності
Крім того, потрібно розглянути ще одну важливу класифікацію видів державної служби, засновану на необхідності розмежування, з одного боку; власне державних органів, а з іншого
їх апарату . Такий підхід дає можливість визначити правовий статус державних службовців, виходячи з конкретних функціональних напрямків діяльності органів, а також відповідні вимоги і кваліфікаційні характеристики посад на державній службі.
Подібне розмежування провадиться також у новітніх дослідженнях у межах предмета теорії держави і права.
При цьому призначення апарату державного органу вбачається в тому, щоб сприяти діяльності державного органу, надавати йому консультативну, технічну допомогу. Служба в апараті державних органів входить до предмета адміністративного права з точки зору широкого його розуміння, тому вона може бути кваліфікована як державна служба в її адміністративно-правовому сенсі чи, використовуючи термінологію В. Авер'янова, як адміністративна служба. Хоча і тут слід враховувати специфічний момент, який проявляється в тому, наприклад, що згідно з чинним законодавством щодо організації системи державної служби повноваження спеціально створеного органу управління державною службою Голова держслужби України повною мірою поширюються на апарат органів державної виконавчої влади і мають рекомендаційний характер для службовців апарату законодавчої і судової влади.
І, нарешті, слід підкреслити особливості ще одного виду державної служби — патронатної служби, що теж оплачується з державних коштів, але спрямована на безпосереднє забезпечення повноважень вищих, названих в Законі «Про державну службу» посадових осіб — Президента, Голови парламенту, Прем'єр-міністра, міністрів, глав обласних державних адміністрацій. Інститут патронатної служби був закріплений у Законі України «Про державну службу» за пропозицією члена робочої групи з розробки проекту цього Закону Ю. Битяка. На посадах патронатної служби відповідно до Закону «Про державну службу» знаходяться помічники, радники, консультанти, секретарі, прес-секретарі перелічених вище посадових осіб. Цих осіб відносять до групи не кар’єрних державних службовців, основна особливість правового становища яких полягає в тому, що відповідні посадові особи мають право самостійно підбирати і приймати на роботу таких службовців.
Власне на подібні, але більш схематичні критерії спирається російський федеральний закон від 5 липня 1995 р «Про основи державної служби Російської Федерації», який поділяє всі державні посади на: 1) установлені для безпосереднього виконання повноважень державних органів — категорія «А»; 2) установлені для безпосереднього забезпечення виконання повноважень осіб, які заміщають посади категорії «А» (категорія «Б»); 3) засновані державними органами для виконання діяльності щодо забезпечення їх повноважень — категорія «В».
Однак недоліком такої класифікації є те, що, наприклад, до першої групи належать як політичні державні посади (президент, депутати), так і посади, які за своїм характером не є політичними (судді, прокурори), і тому цим Законом допускаються різні підстави для заміщення посад одного виду. Тим часом усі посади категорії «А» відповідно до російського закону виводяться фактично із системи державної служби, що є необґрунтованим без відповідних застережень і акцентів.
Висновки
Таким чином можна зробити висновок, що питання видового поділу державної служби на сучасному етапі розвитку нашої держави перебуває в стані неостаточного визначення, а тому потребує більш детального опрацювання та науково-методологічного та правового обґрунтування.
Як один з варіантів вирішення цього питання можна було б запропонувати у Законі України «Про державну службу визначити, що державна служба поділяється на цивільну і мілітаризовану. Саме ці види єдиної державної служби мають відмінні одна від одної ознаки, якості, риси, властивості. Дотримуючись цього висновку, вкажемо також на необхідність у найближчому майбутньому розробити й прийняти відповідні нормативно-правові акти: Закон України «Про цивільну службу» і Закон України «Про мілітаризовану службу». Чинний Закон України «Про державну службу» у такому разі буде відігравати роль базового закону, в якому в загальному вигляді вирішуються найважливіші питання у сфері організації та проходження державної служби.
Література
1. Конституція України 1996 р. // Відомості Верховної Ради Україні. 1996. - № 30. Ст. 141.
2. Закон Україні «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради Україні. 1993. - № 52. - Ст. 490.
3. Закон України «Про статус суддів» від 15.12.1992 р. № 2862 -ХІІ
4. Закон України «Про статус народного депутата» від 22.03.2001 р. № 2328
5. Російський федеральний закон від 5 липня 1995 р «Про основи державної служби Російської Федерації».
6. Аверьянов В., Дубенко З. Закон «Про державну службу»: науково-практичний аналіз // Юридичний вісник. 1994. - № 4. - С.32-33
7. Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р.
8. Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців і осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ».
9. Кодекс України про адміністративні правопорушення: науково- практичний коментар. - Х.: Одиссей, 2003.
10. Закон Україні «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. 1991. - № 4. Ст. 20.
11. Бахрах Д.Н. Адміністративне право. - К., 2003. - 273 с.
12. Бахрах Д.Н. Державна служба: Основні поняття, її складові, зміст, принципи // Держава і право. - 1996. - №12. - С. 7-13.
13. Колпаков В.К. Адміністративне право Україні. - ДО, 1999. - 733 с.
14. Старілов Ю.Н. Інститут державної служби: зміст і структура // Держави і право. 2006. - №5.
15. Оболенський О.Ю. Державна служба. – К.: КНЕУ, 2006.
16. Аверьянов В.Б. Державна служба. – К.: Ін-Юре, 2005.