Допит обвинуваченого
— хід і результати допиту фіксуються в протоколі допиту. Допитуваний має право власноручно викласти свої показання. Відповідність записів у протоколі фактичному ходу та результатам допиту засвідчується підписом допитуваного, слідчого та осіб, які були присутніми при допиті. Допитуваний знайомиться зі своїми показаннями повністю і підписує кожну сторінку протоколу допиту. Показання допитуваного записуються від першої особи і по можливості дослівно;
— якщо в процесі допиту застосовуються звукозапис, кінозйомка, відеозапис та інші технічні записи документування, то про це слідчий зобов'язаний сповістити допитуваного, повідомивши йому найменування, загальні технічні характеристики та мету застосування даного засобу фіксації показань. Після закінчення допиту результати застосування технічних засобів надаються допитуваному для ознайомлення;
— допитуваний має право відмовитися давати показання щодо самого себе, членів своєї сім'ї та близьких родичів (батьків, чоловіка або дружини, дітей, братів та сестер, діда, баби, онуків);
— допитуваний має право заявити відвід особі, яка провадить допит, знайомитися з протоколом допиту, вимагати доповнення до протоколу і внесення до нього поправок. Він також зобов'язаний засвідчити своїм підписом правильність записів у протоколі допиту.
Основною метою допиту обвинуваченого є одержання від нього правдивих показань. Допит є також важливим засобом забезпечення його права давати показання щодо пред'явленого обвинувачення і подавати докази з метою захисту від обвинувачення.
Методи і прийоми допиту обвинуваченого повинні відповідати вимогам законності, етичності, пізнавальної ефективності, вибірковості впливу, відсутності психічного насильства (наявність можливості вільного вибору допитуваним лінії поведінки) та спрямованості па встановлення об'єктивної істини. При допиті обвинуваченого слід мати на увазі, що давати показання — це його право, а не обов'язок. Закон забороняє домагатися показань обвинуваченого шляхом насильства, погроз та Інших незаконних заходів (див. ч.З стп.22 КПК). Якщо обвинувачений відмовляється давати показання, слідчий повинен з'ясувати причини відмови і роз'яснити йому значення показань для встановлення істини у справі і захисту його законних інтересів. Наступний допит такого обвинуваченого в окремих випадках доцільно провести за участю прокурора.
Передбачені ч.і ст.143 КПК строки допиту обвинуваченого спрямовані на забезпечення швидкого, повного і об'єктивного розслідування справи. Одержані від обвинуваченого показання дають можливість слідчому перевірити обґрунтованість обвинувачення та визначити додаткові заходи по збиранню доказів для з'ясування обставин справи. Допит обвинуваченого відразу ік після пред'явлення обвинувачення сприяє одержанню від нього правдивих показань, бо обмежує можливість підготувати неправдиві показання. Одночасно з цим такий допит надає останньому можливість захищатися від пред'явленого обвинувачення шляхом викладення своїх показань.
Допит обвинуваченого, як правило, повинен проводитися вдень. Слідчий має починати допит з таким розрахунком, щоб його можна було закінчити до настання нічного часу. Ця вимога спрямована на створення нормальних умов для допиту та виключення можливості використання допиту в нічний час як засобу незаконного психологічного впливу на обвинуваченого для одержання від нього зізнання у вчиненні злочину. Лише в тих випадках, коли обвинувачений наполягає на негайному допиті або коли його відкладення до настання денного часу може призвести до втрати важливих доказів, допит може проводитися в інший час доби.
При допиті обвинуваченого може бути присутнім захисник, а у випадках, передбачених ч.і ст.45 КПК, його присутність при допиті є обов'язковою.
Питання про допит обвинуваченого в місці його перебування (за місцем проживання, навчання, лікування тощо) вирішує слідчий, виходячи Із тактичних міркувань, стану здоров'я обвинуваченого та інших обставин.
Незалежно від того, чи могли обвинувачені в одній і тій же справі до їх допиту спілкуватися між собою, кожен з них допитується окремо від інших. Яких саме заходів треба вжити для того, щоб обвинувачені в одній справі не могли зноситися між собою, вирішує слідчий. Так, він може викликати їх для допиту на різний час, дати розпорядження адміністрації місця попереднього ув'язнення тримати їх роздільно (див. ч.4 ст.8 Закону України "Про попереднє ув'язнення" від ЗО червня 1993 р.) тощо. Виконання вимог, викладених у ч.5 ст.143 КПК, сприяє отриманню правдивих показань від обвинувачених у справі групи осіб.
Допит традиційно починається з виконання вимог закону про роз'яснення учасникам слідчої дії їх прав та обов'язків. Про це робиться відмітка в протоколі, яка засвідчується підписами учасників.
На початку першого допиту слідчий відповідно до вимог ч. ст.143 КПК повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому йому обвинуваченні і в якій мірі — повністю, частково, чи взагалі не визнає своєї вини. Цим відразу ж з'ясовується ставлення обвинуваченого до пред'явленого обвинувачення, що враховується потім при допиті. Відповідь обвинуваченого на поставлене запитання заноситься до проколу і засвідчується його підписом. Після цього слідчий пропонує обвинуваченому в довільній формі викласти свої показання по суті пред'явленого обвинувачення. Якщо в подальшому показання обвинуваченого будуть серйозно суперечити висловленому ним на початку допиту ставленню до обвинувачення, слід ще раз повернутися до з'ясування цього питання.
У разі відмови обвинуваченого підписати протокол допиту це відмічається в протоколі і засвідчується підписом слідчого (ч. 5 ст. 85 КПК).
До протоколу допиту обвинуваченого можуть додаватися різні схеми, замальовки та пояснення до них, виконані обвинуваченим у ході допиту І підписані обвинуваченим і слідчим.
Тактичні особливості допиту обвинуваченого.
Предметом допиту обвинуваченого є обставини, що сформульовані у постанові про притягнення особи як обвинуваченого. Обвинувачений не зобов'язаний давати показання у справі, однак, дотримуючи процесуальний порядок проведення допиту та застосовуючи окремі тактичні прийоми, слідчий повинен переконати обвинуваченого у недоцільності приховування істини у справі. Так як показання обвинуваченого є не тільки джерелом доказів, а й засобом його захисту від обвинувачення, слідчий повинен надати обвинуваченому можливість детально викласти свої показання.
Процесуальний порядок допиту обвинуваченого визначається ст. ст. 143— 146 КПК України. Тактичні прийоми допиту обвинуваченого мають свої особливості.
Слідчий повинен ретельно вивчити матеріали справи для правильного обрання моменту допиту обвинуваченого. Якщо всі обставини справи, з яких необхідно допитати обвинуваченого повністю, не досліджені або не перевірені, чи є сумнівними для слідчого, проведення допиту буде передчасним і не принесе бажаного результату. Коли у справі є кілька обвинувачених, важливе значення має правильне визначення слідчим питання - кого з них допитувати у першу чергу вирішуючи це питання, слідчий повинен враховувати: яку роль відігравав той чи інший обвинувачений у спільній злочинній діяльності; яке покарання загрожує йому за вчинений злочин; у яких стосунках він знаходиться з іншими обвинуваченими; які є докази його вини; його особисті якості тощо. Більш швидке отримання правдивих показань від одних обвинувачених може стати важливого умовою допиту їх співучасників, що дають неправдиві показання.
Допит обвинуваченого починається з запитання слідчого: чи визнає допитуваний свою вину? Тактика проведення допиту обвинуваченого визначається ставленням обвинуваченого до пред'явленого йому обвинувачення. Можливі такі три ситуації: обвинувачений визнає себе винним повністю; обвинувачений визнає себе винним частково; обвинувачений не визнає себе винним. Розглянемо їх більш детально.
1. Обвинувачений визнає себе винним
Якщо обвинувачений визнає себе винним і його показання відповідають іншим матеріалам кримінальної справи, завдання слідчого полягає у перевірці щирості такого зізнання шляхом деталізації його показань, або проведенням додаткового допиту. Це здійснюється з метою виключення самообмови чи приховування більш тяжкого злочину.
У випадках, коли обвинувачений визнає свою вину, але його показання не відповідають іншим матеріалам справи перевірка показань здійснюється шляхом: деталізації показань обвинуваченого; встановленням обставин, про які може мати відомості тільки та особа, яка вчинила злочин; проведенням повторного допиту зі зміною порядку послідовності встановлення обставин, з яких обвинувачений вже допитувався. Якщо обвинувачений не може чітко відтворити окремі деталі або всі обставини події, можна скористатися тактичними прийомами актуалізації забутого.
2. Обвинувачений визнає себе винним частково
У цій ситуації показання обвинуваченого містять свідчення, що суперечать матеріалам справи. У таких випадках рекомендується:
- почати допит із відволікаючої бесіди на тему, не пов'язану з розслідуваним злочином;
- вислухати показання обвинуваченого до кінця, не перебиваючи його, та ретельно їх зафіксувати;
- шляхом аналізу показань виявити суперечності та роз'яснити їх суть обвинуваченому;
- поступово пред'являти обвинуваченому окремі докази та інші матеріали, що викривають його неправдиві свідчення.
Пред'явлення обвинуваченому доказів та даних, отриманих шляхом здійснення оперативно-розшукової діяльності, є ефективним тактичним прийомом для викриття обвинуваченого у неправдивих показаннях. Необхідно зазначити, що для викриття неправдивих показань обвинуваченого можуть бути використані тільки перевірені, достовірні факти. Тактичні прийоми пред'явлення доказів під час допиту можуть бути: згадування про докази; перелік доказів;
надання можливості допитуваному оглянути окремі докази; демонстрація доказів, яка може здійснюватися шляхом: а) пред'явлення доказів у порядку зростання їх важливості у справі; б) пред'явлення сукупності доказів; в) пред'явлення найбільш важливого (головного) доказу. Необхідно однак мата на увазі, що пред'явлення доказів з великими проміжками часу та без певної логічної послідовності, як правило, позитивного результату не дає. Наявні матеріали необхідно використати таким чином, щоб у обвинуваченого склалася думка про повну обізнаність слідчого щодо обставин розслідуваного злочину.
З метою отримання від обвинуваченого правдивих свідчень, слідчому доцільно роз'яснити обвинуваченому зміст розділ IX ст. 45 КК України стосовно положення, що щире розкаяння та сприяння розкриттю злочину є обставинами, що пом'якшують кримінальну відповідальність.
3. Обвинувачений не визнає себе винним і дає неправдиві показання. При підготовці до допиту необхідно ретельно вивчити особливості особи обвинуваченого, матеріали кримінальної справи, матеріали архівних кримінальних справ, якщо обвинувачений був раніше судимим, умови його життя, його схильності та інтереси. Під час проведення допиту обвинуваченого можна застосувати такі тактичні прийоми:
- поставити контрольні запитання щодо фактів, точно встановлених у справі;
- максимально деталізувати показання. Обвинувачений, який дає неправдиві показання, як правило викладає обставини події в загальних рисах, схематично. Неспроможність обвинуваченого деталізувати свої показання викриває їх неправдивість. Якщо обвинувачений стверджує, що він має алібі, його необхідно також ретельно та детально допитати з цього питання для подальшої об'єктивної перевірки алібі;
- запропонувати обвинуваченому повторно викласти показання про подію в цілому або окремих її обставинах;
- оголосити показання інших обвинувачених, потерпілих, свідків. Доцільно оголошувати тільки ту частину показань, яка не викликає сумніву в їх достовірності;
- пред'явити обвинуваченому докази та інші матеріали справи, що свідчать про його перебування і вчинення певних дій на місці злочину, або спростовують його алібі.
Процесуальний порядок допиту підозрюваного визначається ст. ст. 107, 134-136, 145, 146 КПК України. Якщо підозрюваний був затриманий або до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його допит проводиться негайно, у разі неможливості негайного допиту - не пізніше 24 годин після затримання.
Предметом допиту підозрюваного є обставини, на підставі яких особа була затримана, або до неї було обрано запобіжний захід до пред'явлення обвинувачення.
Готуючись до проведення допиту підозрюваного, необхідно; визначити предмет допиту; сформулювати запитання та визначити порядок їх послідовності; визначити, які докази та матеріали можуть бути використаними під час допиту для викриття підозрюваного; визначити послідовність проведення допитів за наявності кількох підозрюваних. Допит підозрюваного проводиться з використанням тактичних прийомів, які застосовуються під час долиту обвинуваченого. Тактика допиту залежить від моменту проведення допиту та обсягу інформації, якою володіє слідчий.
Особливості тактики допиту неповнолітніх:
Тактика проведення допиту цієї категорії осіб обумовлюється віковими особливостями її психіки, що впливають на характер сприйняття, запам'ятовування та відтворення допитуваними обставин кримінальної справи. Слідчий, обираючи тактичні прийоми допиту, повинен враховувати рівень розвитку неповнолітнього, відсутність життєвого досвіду та професійних знань, недостатнє логічне мислення, схильність до навіювання та фантазування.
При підготовці до проведення допиту, насамперед необхідно визначити, хто саме буде присутнім під час допиту неповнолітнього (батьки, педагог, близькі родичі, лікар тощо) та найбільш доцільне місце проведення допиту (вдома, у школі, в кабінеті слідчого). Обстановка проведення допиту повинна сприяти встановленню психологічного контакту з допитуваним. До виклику на допит необхідно ретельно вивчити наявні дані, що характеризують особу неповнолітнього (рівень розвитку; інтереси та схильності; особливості характеру, схильність до навіювання та фантазування; поведінка вдома та в школі або в іншому учбовому закладі; побутові умови тощо).
Для встановлення психологічного контакту доцільно розпочати допит з бесіди на загальні теми, що становлять інтерес для допитуваного, продемонструвати знання його інтересів та потреб.
При допиті неповнолітніх більш доцільно користуватися формою вільної розповіді показань, так як вона забезпечує їх більшу достовірність, ніж форма запитання - відповідь. Запитання допитуваному повинні бути простими, зрозумілими, короткими та конкретними. Якщо допитуваний не розуміє запитання, необхідно змінити його формулювання або зробити більш простим.
Специфічними тактичними прийомами, що можуть застосовуватися на допитах неповнолітніх, є: роз'яснення важливості повідомлення правдивих показань; демонстрація поінформованості про обставини життя допитуваного, його інтереси та потреби; роз'яснення сутності і значення пред'явлених і оголошених матеріалів; роз'яснення неправильно зайнятої позиції, помилкового розуміння «геройства» та «товариськості».
Протокол допиту складається, як правило, після закінчення усної бесіди з неповнолітнім. Бажано, щоб у протокольному запису показань були збережені мовні особливості неповнолітнього, його своєрідний лексикон.
Висновок
У кримінальному процесі обвинувачений є центральною фігурою, навколо якої концентруються процесуальні дії органів дізнання, слідства, прокуратури, і суду та інших учасників процесу.
Сучасний стан боротьби зі злочинністю вимагає розробки нових аспектів організації розслідування, зокрема щодо провадження окремих слідчих дій. Одним із найпоширеніших серед них є допит як спосіб одержання інформації, який має величезне доказове значення.
Допит під час проведення розслідування – це процес отримання показань від особи, яка має дані, що мають значення для розслідування кримінальної справи. Але місце та значення допиту у забезпеченні якості та результативності розслідування визначається не стільки кількісними показниками, скільки умінням слідчого грамотно побудувати і провести допит. Різний соціальний і професійний статус допитуваних, особливості їх психіки потребують від слідчих знань психології, які зумовлюють характер спілкування та тактику проведення допиту.
Допит під час проведення розслідування – це процес отримання показань від особи, яка має дані, що мають значення для розслідування кримінальної справи. Допит – це одна з найбільш складних слідчих дій. Складність допиту полягає в тому, що в багатьох випадках перед слідчим стоїть особа, яка не бажає говорити правду або взагалі давати показання.
Мета допиту полягає в отриманні повних та об’єктивних показань, які відображують їх дійсність. Ці показання є джерелом доказів, а дані, що в них знаходяться, – доказами. Якщо говорити про показання підозрюваного та обвинуваченого, то це ще й засіб захисту від підозри чи обвинувачення, який необхідно враховувати під час оцінки допиту як слідчої дії.
Методи і прийоми допиту обвинуваченого повинні відповідати вимогам законності, етичності, пізнавальної ефективності, вибірковості впливу, відсутності психічного насильства (наявність можливості вільного вибору допитуваним лінії поведінки) та спрямованості на встановлення об'єктивної істини.
Підводячи підсумок, необхідно зазначити, що підготовка, планування і проведення допиту обвинуваченого повинні допомогти слідчому вирішити такі завдання:
– по-перше, дати можливість перевірити правильність та законність притягнення особи до кримінальної відповідальності;
– по-друге, перевірити правильність застосування запобіжного заходу;
– по-третє, допит обвинуваченого та підозрюваного повинен забезпечити реальну можливість захищатися від підозри та обвинувачення і дати можливість пояснити обставини, що пом’якшують їх відповідальність;
– по-четверте, допит цих осіб може бути ефективним засобом отримання як нових обвинувальних, так і виправдовувальних доказів, які були невідомі слідчому до проведення цієї слідчої дії.
Вдала підготовка, планування та професійне проведення допиту повинні допомогти слідчому вирішити ці завдання під час допиту обвинуваченого.
Від формування запитань та обрання правильного моменту для їх постановки залежить ефективність допиту обвинуваченого чи підозрюваного. Одне вдале питання може вирішити все.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Конституція України. - К.: ІВА, 1996.
Кримінально-процесуальний кодекс України. - К.: А.С.К., 2002.
Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України / за ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2003
Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – К.: Либідь, 1999.
Коваленко Є.Г., Кримінальний процес України. – К. Юрінком Інтер, 2003.
Криміналістика за ред. Біленчука П.Д. –К. Атіка 2001.
Удалова С. - “Деякі проблеми допиту обвинуваченого у кримінальному процесі”.
1
2