Правовідносини у сфері соціального захисту
2. Здійснюється з метою задоволення інтересів правомочного. Ці інтереси стосуються матеріального забезпечення в разі непрацездатності чи настання іншого соціального випадку, отримання компенсації чи певних пільг, взяття на соціальне обслуговування тощо. Вони й спонукають особу до реалізації належного їй суб'єктивного права.
3. Персоніфікує і конкретизує об'єктивне право. Об'єктивне і суб'єктивне право співвідносяться як абстрактне і конкретне. У диспозиції норми права соціального забезпечення деталізується зміст суб'єктивного права, наповнюється певною конкретикою відповідно до визначеного (персоніфікованого) суб’єкта соціально-забезпечувального право відношення.
4. Виникає за наявності конкретних юридичних фактів. Дії і події, зазначені в гіпотезі норми права, у разі вчинення чи настання їх дають можливість реалізувати належне особі право, стимулюють її до активних дій. Закріплене у правовій нормі право перетворюється в суб'єктивне право, яким правомочна особа може скористатися.
5. Існує в соціально-забезпечувальних правовідносинах. Як правило, норма права реалізується у правовідношенні, коли є конкретні його учасники, визначені їхні суб'єктивні права й обов'язки, є всі необхідні юридичні факти та встановлений об'єкт, з приводу якого виникає правовідношення. Поза правовідношенням суб'єктивне право не може бути здійснене. У правовідношенні об'єктивне право оживає, дістає всі ознаки суб'єктивного права.
6. Забезпечене заходами державного примусу в разі його порушення. Санкція норми права соціального забезпечення передбачає наслідки невиконання обов'язків учасниками соціально–захисних правовідносин, тобто юридичну відповідальність. Право соціального забезпечення встановлює певну систему гарантій прав людини у сфері соціального забезпечення.
7. Можливість його використання правомочною особою на свій розсуд. Диспозиція норми права у встановлених межах дозволяє особі різні варіанти дій щодо належного суб'єктивного права у сфері соціального забезпечення. Вона може його реалізувати негайно чи відкласти реалізацію на невизначений час або зовсім не скористатися ним.
Суб'єктивне право у сфері соціального захисту поділяється на складові, що називаються правочинами. До них належить такі:
1. Правона свої дії (право використання). Спрямоване на використання корисних властивостей об'єкта права соціального забезпечення (пенсії, допомоги, компенсації, субсидії та ін.). Фактична поведінка спрямована на виникнення процедурних юридичних фактів (подання заяви, прийняття бажаного рішення), які ведуть до призначення конкретного виду соціального забезпечення. Правомірна поведінка пов'язана з позитивними діями правомочної особи. Право на свої дії має не тільки фізична особа, а й орган соціального захисту населення.
2. Право на чужі дії. Означає можливість вимоги відповідної поведінки від правозобов'язаної особи, тобто вчинення на її користь відповідних юридичних дій чи прийняття певних юридичних рішень. Соціально-забезпечувальні правовідносини належать до відносних, а це означає, що інтереси правомочної особи задовольняються через дії зобов'язаної особи. Фізична особа подає в орган соціального забезпечення заяву про надання соціального забезпечення і тим самим ставить перед ним вимогу розглянути її та прийняти відповідне рішення.
3. Право на примусове виконання обов'язку (право домагання, право на захист суб'єктивного права з боку держави). У нормах права соціального забезпечення подано не лише бажані правила поведінки, а й можливі заходи державного впливу на правопорушників. Правозахист означає можливість правомочної особи звернутися до вищого органу соціального захисту із заявою про порушення її прав чи оскаржити ці дії в суді. У разі незаконного отримання конкретного виду, матеріального забезпечення орган соціального захисту населення може стягнути з фізичної особи незаконно отримані суми або добитися відшкодування винним завданої державі шкоди. Суб'єкт правовідносин у сфері соціального забезпечення в разі правомірної поведінки завжди перебуває під захистом державного апарату.
Другим компонентом змісту соціально-забезпечувальних правовідносин є суб'єктивні юридичні обов'язки у цій сфері, що виступають зворотним боком суб'єктивного права. Суб'єктивні юридичні права й обов'язки не можуть існувати одне без одного.
Суб'єктивний юридичний обов'язок у сфері соціального захисту — це передбачена нормами права соціального забезпечення при наявності відповідних юридичних фактів міра належної поведінки правозобов'язаної особи по відношенню до правомочної, яка забезпечена можливістю примусу (негативних наслідків) з боку держави. Цей обов'язок характеризується такими рисами:
1. Виникає на підставі норм права соціального забезпечення та конкретних юридичних фактів. У нормі права чітко виписана належна поведінка одного учасника правовідношення при реалізації суб'єктивного права іншим учасником. Така поведінка здійснюється у рамках норми права за наявності зазначених у правовій нормі юридичних фактів.
2. Встановлюється в інтересах правомочної особи. У праві соціального забезпечення правомочна особа може реалізувати наявне суб'єктивне право при вчиненні активних дій у відповідь зобов'язаною особою. Так, орган соціального захисту населення зобов'язаний призначити пенсію чи допомогу, надати соціальну послугу, визначити, які пільги має певна особа тощо. Фізична особа в разі потреби повинна подати документи, які вимагає орган соціального забезпечення.
3. У зобов'язано'ігособи немає вибору щодо виконання обов'язку. Передбачений нормою права соціального забезпечення обов'язок має бути без будь-яких попередніх умов виконаний. Тут варіантів належної поведінки набагато менше, ніж при дозволеній поведінці. Невиконання суб'єктивного юридичного обов'язку є порушенням правової норми.
4. Існує у правовідношенні й лише відповідно до суб'єктивного юридичного права. Будь-яке право передбачає відповідний обов'язок. ІІраво на конкретний вид соціального забезпечення кореспондує, обоз'язок перевірити наявність умов для його надання та: прийняття відповідного рішення. Виконується обов'язок тільки в конкретному соціально-забезпечувальному правовідношенні.
5. Забезпечується (гарантується) державою. Невиконання або несумлінне виконання юридичного обов'язку веде до вжиття санкцій з боку держави, передбачених правовою нормою.
Структуру суб’єктивного юридичного обов’язку у сфері соціального захисту складають два елементи: здійснення прававозобов’язаною особою певних дій або утримання від них та своєчасне реагування правозобов’язаної особи на законні вимоги правомочної особи. Суб’єктивні юридичні права та обов’язки органів соціального захисту населення виражаються через їх повноваження.
Третім компонентом змісту соціального забезпечення правовідносин виступають реальні дії суб’єктів цих правовідносин. Суб’єктивне право і юридичний обов’язок - це те, що дозволено, або те, що слід вчинити. Вони приводяться в дію через фактичну поведінку учасників соціальних правовідносин. Лише в результаті конкретних дій (подання заяви, прийняття рішення) і виникають правовідношення у сфері соціального захисту.
ВИСНОВОК
При написанні курсової роботи, проаналізувавши положення нормативних актів та дослідивши наукову літературу автор дійшов наступних висновків.
Актуальність теми, яка визначена у вступі підтверджується результатами висвітлення даного питання у курсовій роботі.
У роботі автор намагався якнайповніше розкрити поставлені завдання, а саме: проаналізувати наукові дослідження з даної проблематики, розкрити поняття джерел трудового права, їх особливості та види;
Сучасні економічні умови розвитку суспільства здійснюють істотний вплив на формування трудового права. Фактично спостерігається створення нової моделі правового регулювання трудових відносин. Змінюються не лише межі правового регулювання, а й внутрішня структура трудового права.
Джерела трудового права – це нормативно-правові акти, прийняті компетентними державними органами або на договірному рівні, у тому числі й безпосередньо на підприємстві, у визначених законом межах, за допомогою яких здійснюється правове регулювання трудових відносин.
Варто зазначити, що джерела трудового права розглядаються у матеріальному і формальному розумінні. Крім того джерела трудового права мають свої особливості, які відрізняють їх від джерел інших галузей права України:
• у трудовому праві , крім актів, виданих на державному рівні, широко застосовуються локально-правові акти;
• значне місце серед джерел трудового права належить актам, прийнятим Міністерством праці та соціальної політики України;
• для джерел трудового права характерна наявність нормативних актів, які мають так званий конститутивний характер;
• трудове право має значний ступінь диференціації у правовому регулюванні трудових відносин.
Джерела трудового права України класифікуються за різними підставами. Безперечно визначальне значення для розвитку трудового законодавства має Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року. Конституція України забороняє використання примусової праці, визначає за громадянами право на безпечні та нешкідливі умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а також право на відпочинок. Усім працюючим Конституція гарантує захист від незаконного звільнення.
Важливе значення для регулювання трудових відносин мають також КЗпП України, закони, підзаконні та локальні нормативно-правові акти.
Особливістю трудового права є диференціація у правовому регулюванні трудових відносин. Диференціація трудового законодавства не суперечить ідеї соціальної рівності, оскільки встановлені відмінності у змісті та обсязі прав і обов’язків працівників та роботодавців мають своєю метою не створення привілеїв відповідним соціальним прошаркам, а досягнення більшої відповідності норм трудового права особливостям трудових відносин. Диференціація дозволяє досягти більш реальної рівності у порівнянні з тією, що встановлюється загальним законодавством про працю, яке поширюється на всіх працюючих.
Таким чином, можна зробити висновок, що дослідження джерел трудового права є необхідним і досить актуальним. З розвитком ринкової економіки виникають нові трудові відносини, які вимагають детального правового регуулювання. А це в свою чергу призводить до необхідності прийняття нормативно-правових актів, а також внесення змін до чинних.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
Конституція України – Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. — №30. – С.141.
Цивільний кодекс України / від 16січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№40-44. – С.356.
Закон України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № № 49-51 – С. 376.
Закон України „Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 47-48 –С. 372
Закон України „Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 року// Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №49. – С. 668
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року N 1533-III (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 22, ст.171 )
Закон України «Про індексацію грошових доходів населення від 3 липня 1991 року N 1282-XII» ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 42, ст.551)
Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16 листопада 2000 року N 2109-III ( Відомості Верховної Ради, 2001, N 1, ст.2 )
Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року N 2811-XII ( Відомості Верховної Ради, 1993, N 5, ст.21 )
Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб” від 22 травня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №37 –С. 308
Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування від 13 січня 2005 року N 2342-IV(Відомості Верховної Ради -2005, N 6, ст.147 )
Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» від 18 травня 2004 року N 1727-IV ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 33-34, ст. 404)
Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції Закону України від 22 травня 1997року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №27 –С. 181
Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 року// Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №1 –С. 1
Постанова Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002р. №497 "Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій організації Пенсійного фонду»
Постанова Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. N 250 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям»
Постанова Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1998 р. N 119 «Про розмір витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива у разі надання житлової субсидії»
Постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. N 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»