Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Правовідносини подружжя, що регулюються як законодавчими актами, так і шлюбним договором

Правовідносини подружжя, що регулюються як законодавчими актами, так і шлюбним договором

права і обов'язки.

Іншою є позиція Л. Б.Максимович, яка, пише, що врегулювання особистих прав і обов'язків подружжя прямо суперечило б закону. Проте з умовами особистого характеру цілком може бути пов'язане виникнення або припинення майнових прав і обов'язків подружжя. Дійсно, якщо сторони пов'язують певні правові наслідки (нерівний розмір часток при розподілі майна) з визначеними умовами особистого характеру (негідну поведінку у шлюбі), то вони не змінюють своєю угодою будь-яких законодавчих норм,що стосуються особистих відносин подружжя. Таким чином вони не регулюють свої особисті відносини в шлюбному договорі. Їх ініціатива спрямована в інше русло: сторони хочуть визначити свої майнові права і обов'язки у разі негідної поведінки одного з подружжя. За загальним правилом частки подружжя при поділі їх майна визнаються рівними (ч. 1 ст. 70 СК). Сторони ж у шлюбному договорі змінюють розмір часток. У цьому і полягає суть шлюбного договору.Що ж стосується особистих відносин (негідну поведінку у шлюбі), то вони лише беруться подружжям у якості підстави для встановлення договірного режиму їх майна і не більше того. Сторони у договорі не змінюють підстав для розірвання шлюбу (ст.112 СК) і не встановлюють ніяких інших правил, що стосуються їх особистих стосунків.

2) шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, який встановлений СК (ч. 4 ст. 93 СК);

Зазначена норма є певною гарантією майнових прав малолітніх та неповнолітніх дітей.Тому батьки не вправі включати в шлюбний договір умови, відповідно до яких дитина буде позбавлений права на аліменти, права на отримання майна у власність, права на проживання у певному житловому приміщенні і т.д. Необхідно, однак, відзначити, що ч. 4 ст.93 СК сформульовано занадто вузько, тому що містить вказівку на неможливість зменшення прав дитини в порівнянні з тими правами, які передбачені саме СКУ. Проте, не викликає сумнівів, що шлюбний договір не може зменшувати будь-яких майнових прав дитини, незалежно від місця їх нормативного закріплення - у Сімейному кодексі або інших нормативних актах. Тому більш точним була б вказівка на те, що шлюбний договір не може зменшувати прав дитини, передбачених у законодавстві

3) шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (ч. 4 ст. 93 СК);

Сутність такої оціночної категорії як «надзвичайно невигідне матеріальне становище», про що згадувалось вище, може мати різні конкретні прояви. Наприклад, таке положення може виникнути якщо сторони в договорі закріплять, що у разі поділу майна подружжя вся нерухомість буде передаватися одному з них замість отримання іншим чоловіком рухомого майна незначної вартості або, наприклад, коли один з подружжя зобов'язується у випадку розірвання шлюбу утримувати свого колишнього чоловіка / дружину,його дітей і близьких родичів.

Разом з тим, до поняття «надзвичайно невигідне матеріальне становище» потрібно ставитися дуже зважено. Тут виникає складне питання щодо майнової рівності подружжя у шлюбі. При його вирішенні необхідно виходити з того, що «є і такі угоди, коли розподіл і часткою, і майна (речей) не базуються на «формальному» моменті рівності. Проте самі ці угоди завжди відображають саме «реальну» рівність, так як подружжя погодилися між собою, що зафіксований в юридичному документі розподіл спільної сумісної власності найбільш справедливо і відображає фактичне співвідношення внеску кожного з них у спільно нажите майно ».Крім того, умови шлюбного договору, які можуть стати вкрай обтяжливими для однієї сім'ї, можуть мати зовсім реальний характер для іншої.

4) за шлюбним договором не може передаватися у власність одного з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (ч.5 ст. 93 СК).

Зазначена норма викликає подив. Свого часу критиці піддавалася ст.27-1 КпШС України, яка в значній мірі стримувала ініціативу сторін шлюбного контракту і не давала їм можливості вийти за межі чинного сімейного законодавства. У новому СК такого роду обмежувачем виступає ч. 5 ст. 93 СК. Автор Сімейного кодексу З. В.Ромовська пояснює зазначену новелу тим, що передача майна одним подружжя іншому у власність повинна оформлятися за допомогою договору дарування, а не шлюбного договору, який до такої передачі ніякого відношення не має. Через низку причин із такою позицією погодитися важко. По-перше, договір дарування за своїм змістом не може співпадати з шлюбним договором. Якщо майно належить на праві власності одному з подружжя і він хоче передати його безоплатно у власність іншому, то ніяким іншим договором, крім договору дарування, такі відносини опосередковуватися не можуть.Укласти шлюбний договір, що складається з одного пункту, у якому буде передбачений перехід права власності на річ від одного чоловіка до іншого, не можна. Як вже зазначалося, шлюбний договір тим і відрізняється від усіх інших подружніх договорів, що в ньому в обов'язковому порядку повинен бути встановлений правовий режим майбутнього майна. Якщо ж мова йде лише про наявне майно, то його перехід від одного з подружжя до іншого здійснюється за допомогою договору дарування. Тому побоювання щодо змішання двох самостійних договірних форм безпідставні.

По-друге, зазначена норма може трактуватися значно ширше, ніж це здається на перший погляд. Договором дарування вона явно не обмежується. Можна, наприклад, уявити ситуацію, коли сторони хочуть розділити спільне майно таким чином, щоб одному з подружжя передавалася у власність квартира, а іншому - житловий будинок, придбані в період шлюбу. У точному значенні слова, тут також здійснюється передача у власність одному (кожному) з подружжя майна, право на яке підлягає державній реєстрації. У ч. 5 ст.93 СК не сказано, що мова йде лише про передачу майна, яке належить одному з подружжя у власність іншої. Тому ніщо не заважає широко трактувати зазначе правило і розповсюджувати його на випадки розподілу спільного майна подружжя. Цей момент зводить нанівець можливості подружжя при поділі нерухомого майна у випадках, коли в наявності є декілька об'єктів нерухомості.

По-третє, в літературі справедливо наголошувалося, що передача у власність одному з подружжя майна, право на яке вимагає державної реєстрації, не ставить іншого члена подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище і не суперечить моральним засадам суспільства. Будь-яка особа може передати за договором майно іншій особі, а позбавлення такого права обмежує конституційні права громадян і правоздатність власника.

З урахуванням сказаного, можна прийти до висновку, що ч. 5 ст. 93 СК є невдалою новелою СК стосовно шлюбним договором.Дана норма істотно звужує сферу договірної ініціативи сторін. Крім того, в силу нечіткості формулювання вона може мати різні тлумачення, що є вкрай небажаним для правозастосовчої практики.

Умови, які не можуть включатися в шлюбний договір, визначаються не тільки спеціальними нормами СК. Для договірної практики подружжя неприпустимими є й інші умови, що порушують загальні норми договірного права. М. В.Антокольський, наприклад, відзначає, що, без сумнівів, повинно бути заборонено включення в шлюбні договори умов, що обмежують право-і дієздатність подружжя, наприклад, забороняють одному з подружжя звертатися до суду, заповідати, здійснювати операції і т.д. Аналогічні заборони відносяться і до умов, якими подружжя обмежують право-або дієздатність своїх дітей та інших родичів.У шлюбному договорі не можна також передбачати умови, за якими зобов'язаною особою ставали б не самі сторони (подружжя або особи, що вступають у шлюб), а треті особи - діти подружжя або їх родичі.


Розділ ІІІ. Зміна та припинення шлюбнонго договору. Умови визнання його недійсним.


У новому СК України міститься чимало новел щодо шлюбного договору, які потребують спеціальних глибоких досліджень. До таких новел слід віднести порядок зміни, розірвання, визнання недійсним шлюбного договору та порядок відмови від шлюбного договору (ст.ст. 100-103) тощо.

Законодавець встановив можливість внесення змін до шлюбного договору. За загальним правилом зміни можуть бути внесені тільки за згодою сторін. Одностороння зміна умов шлюбного договору не можлива (ч.1,2 ст.100 СК). Договір може бути змінено тільки в період шлюбу. Після розірвання шлюбу сторони не в змозі вносити в нього корективи. Угода сторін про зміну умов шлюбного договору має бути посвідчена нотаріально (ч.2 ст.100 СК). Для зміни умов шлюбного договору, неповнолітніми особами, які вступили до шлюбу, дозволу батьків або їх законних представників не потрібно (ч.2 ст.34 ЦК). Внесення змін до шлюбного договору за вимогою одного з подружжя може мати місце лише за рішенням суду, якщо цього вимагають інтереси чоловіка чи дружини, їхніх дітей, а також інтереси непрацездатних повнолітніх дочки чи сина, які мають істотне значення (ч.3 ст.100 СК, ч.4 ст.652 ЦК). Ступінь «істотності» інтересів для зміни умов шлюбного договору визначатиме суд. Слід звернути увагу на такий момент: внесення змін до шлюбного договору за рішення суду можливо лише тільки після набранням договором сили. Особи, які вступають до шлюбу (не подружжя), вимагати у суду зміни шлюбного договору не можуть.

Безперечно, ця новела є однією з найпринциповіших новел в новому СКУ. Вона має свої як позитивні, так і негативні аспекти. Звичайно, права подружжя щодо договірного врегулювання майнових відносин істотно розширюються. Водночас надання подружжю права укладати шлюбний контракт у період шлюбу, вносити неодноразові зміни до нього може призводити до ускладнення правового режиму майна подружжя, збільшення кількості спорів між подружжям та створення додаткових труднощів для їх розгляду судами. Постійні зміни правового режиму майна подружжя здатні лише дестабілізувати майнові відносини між подружжям. Прихильники динаміки умов шлюбного дговору можуть зауважити: недопустимість внесення змін до шлюбного договору є обмеженням права подружжя визначати правову долю майна, що буде набуватися подружжям у період шлюбу. Насправді все навпаки, адже практично кожний шлюбний контракт містить відхилення від встановленого законом принципу спільності майна, що буде набуватися подружжям в період шлюбу. Більш того, укладаючи шлюбний контракт, чоловік і жінка фактично відмовляються від своїх прав на майбутній період, що певною мірою є добровільним обмеженням своєї правоздатності. На наш погляд, шлюбний контракт не є єдиною правовою формою вирішення подружжям своїх майнових проблем. Сімейне законодавство надає подружжю незаперечне право укладати щодо вже придбаного в період шлюбу майна будь-які угоди, у тому числі дарування, поділ у рівних і нерівних частках. Усе це свідчить про певну вразливість введеного в СК України положення про внесення змін до шлюбного контракту в період шлюбу.

Дія шлюбного договору може бути припинена за різними обставинами. Цивільний кодекс передбачає підстави припинення різного роду зобов'язань (ст.598-609 ЦК). Ці умови можуть служити підставами припинення і шлюбного договору [16]:

1. Припинення зобов'язання виконанням. Якщо подружжя домовилося, у відповідності до шлюбного договору, про передачу якогось майна у спільну власність, то після такої передачі договір припиняє свою дію в результаті його виконання.

2. Припинення зобов'язання смертю одного з подружжя і припинення у зв'язку з цим шлюбу.

3. Припинення зобов'язання неможливістю його виконання у зв'язку з обставинами, за які жодна зі сторін не відповідає.

4. Припинення зобов'язання домовленістю сторін, в часності при заміні обставин новими обставинами між тими ж самими сторонами.

Шлюбний договір може припинити свою дію також в разі відмови сторін від договору (ст.101 СК). Наприклад, виконання умов договору стало нецікавим для подружжя. Таким чином, стосовно шлюбного догоаору підтверджується загальне правило: договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦКУ) [6, с.18]. Одностороння відмова від шлюбного договору не допускається, однак подружжя має право відмовитися за взаємною згодою. Права та обов'язки, обумовлені шлюбним договором, припиняють свою дію в день подання до натаріуса заяви про відмову від нього.

Шлюбний договір може бути також розірваний судом за вимогою будь-кого з подружжя при наявності обставин, які мають вагоме значення, наприклад у випадку неможливості його виконання (ст. 102 СК).

При розірванні шлюбного договору повністю або частково, в цій частині припиняє свою дію договірний режим майна подружжя і автоматично вступає в силу правовий режим, тобто ті норми і правила, які передбачені діючим законодавством.

У разі розірвання шлюбу, вирішення питання про зобов'язання, які передбачені умовами шлюбного договору повинно здійснюватися в кожному окремому випадку виходячи зі змісту цих зобов'язань. Так, в шлюбний договір сторонами можуть бути внесені зобов'язання, які припиняють свою дію з часу розірвання шлюбу, а можуть бути занесені й такі, що будуть мати юридичну силу й після розірвання шлюбу. Але угода, передбачена шлюбним договором про передачу майна в спільну власність подружжя після розторгнення шлюбу втрачає свою силу тому, що між колишнім подружжям не може виникати режим спільної власності на майно.

В разі порушення умов шлюбного договору оним з подружжя, виникає питання про відповідальність сторін. Сімейне законодавство України, яке діє на цей час не передбачає відповідальності подружжя за невиконання або неналежне виконання умов шлюбного договору. Тому при вирішенні цього питання слід опиратися на загальні положення сімейного та цивільного законодавства, а також умов конкретного договору, а саме [16]:

1. протиправність поведінки сторони;

2. наявність шкоди;

3. провина особи, яка порушила умови договору;

4. причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Також вид та розмір санкцій за невиконання або неналежне виконання умов шлюбного договору сторони можуть самі визначити в самому тексті такого договору. Але слід звернути увагу на таке - санкції за порушення умов договору можуть носити тільки майновий характер і не можуть визначати особисті відносини сторін.

Окрім цього сторона, яка добросовісно виконує взяті на себе зобов'язання за умовами шлюбного договору, може захищати свої порушені права в порядку судового провадження. Кожна сторона шлюбного договору має право на судовий захист у разі невиконання іншою стороною умов шлюбного договору. Суд може винести рішення про:

- присудження порушника до виконання зобов'язання в натурі;

- про припинення дій, які порушують права іншого з подружжя;

- про визнання права (одна сторона за умовами договору має право користуватися майном іншої сторони, а сторона-власник відмовляє їй в цьому і т.п.).

Шлюбний договір при наявності певних причин може бути визнано недійсним. Статею 103 СК встановлено, що шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої сторони, права і інтереси, якої порушені цим договором, може бути визнано недійсним з підстав, передбачених Цивільним кодесом України. Отже, право вимоги про визнання договору недійсним мають не лише його сторони, а й інші особи. Це можливо, наприклад у випадку, коли у шлюбному договорі зазначені пільги на користь третьої особи, а натомість на неї покладається обов’язок вчинити яку-небудь дію. Так як договір на користь третьої особи не може містити умови, які покладають на третю особу обов’язки, на цій підставі шлюбний договір може бути визнаний недійсним.

Таким чином, підстави для визнання його недійсним є, в основному ті ж самі, що і для інших цивільно-правових правочинів. Проте необхідно зауважити, що і в самому Сімейному Кодексі України міститься ціла низка підстав, що є характерними саме для сімейного законодавства. Загальні підстави недійсності правочинів встановлені у ст. 203 Цивільного Кодексу України. В загальному можна виокремити наступні Умови визнання шлюбного договору недійсним:

1) не відповідність шлюбного договору положенням закону, іншим законодавчим актам;

2) неналежний суб'єктивний склад (особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності);

3) укладення шлюбного договору з пороком волі (без внутрішньої волі на укладення договору або невірно сформованою волею);

4) порушення нотаріальної форми договору;

5) укладення шлюбного договору без мети настання правових наслідків, що обумовлені ним (фіктивний шлюб);

6) Договір, який укладається батьками (усиновлювачами), не відповідає інтересам неповнолітніх дітей.

Враховуючи те, що шлюбний договір має досить-таки складну структуру, необхідно зазначити, що можливим є визнання недійсним не тільки договору в цілому, але й його окремої частини. При цьому недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Визнання шлюбного договору недійсним тягне за собою певні правові наслідки. На жаль, у сімейному законодавстві ці наслідки не закріплені, що тягне за собою цілу низку незручностей. Проте відповідно до ст. 216 Цивільного Кодексу України можна виділити такі наслідки визнання недійсним шлюбного договору:

Двостороння реституція;

Відшкодування збитків та моральної шкоди.

Особливу увагу слід звернути на те, що визнання правочину недійсним не впливає на долю шлюбу.

Зупиняючи увагу на практиці ведення справ про визнання шлюбного договору недійсним, необхідно зазначити Постанову Пленуму Верховного Суду № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у якій зазначені певні особливості розгляду таких справ. По-перше, у п. 14 зазначено, що у справах позовного провадження одночасно з розглядом позовної заяви про розірвання шлюбу може бути розглянуто й вимогу про визнання шлюбного договору недійсним повністю або частково з підстав, установлених ЦК, оскільки такі вимоги є взаємопов’язаними. По-друге, п. 22 встановлює, що якщо шлюбним договором змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідно виходити з умов такого договору. При цьому слід мати на увазі, що в силу ч. 4 ст. 93, ч. 1 ст. 103 СК положення шлюбного договору, що ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійсними з підстав, установлених ЦК.


Висновки


З внесенням до Кодексу про шлюб та сім’ю України Законом України від 23 червня 1992 р. змін про шлюбний контракт відбулось зародження договірного правового режиму майнових відносин подружжя. Прийняття нового Сімейного кодексу України 2001 року знаменувало собою утворення повноцінного інституту шлюбного договору.

Шлюбний договір може розглядатися як згода наречених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обов'язків подружжя, пов'язаних з укладенням шлюбу, його існуванням та припиненням. Він за своєю природою є особливим різновидом цивільного договору, специфіка якого полягає, зокрема, в тому, що за своїм суб’єктним складом, який визначається СК України, він є сімейно-правовим, а предмет регулювання, основу якого складають відносини власності, має переважно цивілістичні риси.

У СКУ окреслено три види майнових відносин, які можуть регулюватися шлюбним договором. Сторони у шлюбному договорі можуть визначити правовий режим майна, порядок користування жилом та право на утримання. Фактично шлюбний договір може скасовувати, пом'якшувати чи в інший спосіб змінювати положення СКУ щодо майнових відносин подружжя. Отже, найважливішою особливістю шлюбного договору є те, що ним майнові права й обов’язки подружжя може бути визначено інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства. На практиці шлюбний договір, насамперед, застосовується не для регулювання спільного проживання і користування майном, а на випадок розірвання шлюбних відносин. Тому, безперечно, у шлюбному договорі можна визначити можливий порядок поділу майна, зокрема, після розірвання шлюбу.

Разом з тим, сімейне законодавство встановлює певні межі договірної ініціативи подружжя і визначає, які положення не можуть включатися у шлюбний договір. Перш за все не можуть даним видом договору регулюватись особисті відносини подружжя, батьків та дітей; не може зменшуватись обсяг прав дитини чи ставитись один з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Щодо динаміки шлюбного договору, то слід відмітити наступні законодавчо закріплені можливості: на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути змінений за рішенням суду, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних неповнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення; передбачена можливість припинення договору шляхом відмови від нього однієї сторони, як правило, у випадках невиконання чи неналежного виконання умов договору другою стороною; на вимогу одного з подружжя договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема, у разі неможливості його виконання. Крім того шлюбний договір може бути визнаний недійсним на вимогу одного з подружжя чи іншої особи за визначених законодавством підстав.

Незважаючи на відсутність у новому СК України положень про відповідальність подружжя за порушення шлюбного договору, буде правомірним застосування цивільно-правових санкцій до того з подружжя, який не виконав чи неналежно виконав умови шлюбного договору, за підставами, передбаченими цивільним законодавством.

Отже, шлюбний договір являється найуніверсальнішим засобом у сфері сімейних правовідносин оскільки він, по-перше, може врегульовувати обидві групи майнових правовідносин між подружжям – і щодо майна, і аліментні, по–друге, він може передбачати встановлення прав і обов'язків як між самим подружжям, так і ті , що можуть виникнути між колишніми дружиною та чоловіком, так і їх правовідносини як батьків щодо своїх дітей.


Список використаних джерел


Сімейний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. на 29 березня 2010року:(Відповідає офіц. текстові) – К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010.- 72 с.

Цивільний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. на 23 березня 2010року:(Відповідає офіц. текстові) – К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010.- 260с.

Антипова О. Особливості застосування шлюбного договору // Правовий тиждень. – 2007. - № 48(69) – с. 11.

Лепех С. Проблеми реалізації прав на укладення та розірвання шлюбного договору // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2008. – № 47. – с.103-109.

Бориславська М.В. Загальна характеристика договірного регулювання сімейних правовідносин // Наукові праці. – 2007.- Том 69. – Випуск 56. – с. 195-198.

Жилінкова І. Науковий аналіз новел сімейного законодавства // МЕН. – 2007. - №1. – с.16-19.

Жилинкова И. Условия, которые не могут включаться в брачный договор // МЕН. – 2006. - №2. – с.3-6.

Грибанова О.Шлюбний договір // МЕН .- 2007. - №2(32). -[Електронний ресурс] – Режим доступу: yurradnik/

stride/men/?m=archive&y=2007&mag=56&art=1058

Козлов С. Шлюбний договір: прагматизм чи необхідність // Юридична газета. – 2005. - №6(42). – с.7-9.

Кондрашова В. Деякі практичні аспекти, пов’язані з укладанням шлюбного догвору // Юридичний журнал. – 2004. - № 7. – с.27-29.

Первомайський О. Науково-правовий висновок щодо можливого змісту шлюбного договору // .- 2007. - №6(36). – -[Електронний ресурс] – Режим доступу: yurradnik/stride/men/?m=rubricator

&rub=46&art=1186

Розгон О. Особливості укладання шлюбного договору // .- 2009. - №1(43). – [Електронний ресурс] – Режим доступу: yurradnik. com/stride/men/?m=archive&y=2009&mag=68&art=1392

Сімейне право України: Підручник / Л. М. Баранова, В. І. Борисова, І. В. Жилінкова та ін.; За заг. ред. В. І. Борисової та І. В. Жилінкової. - К.: Юрінком Інтер, 2006. — 264 с

Сімейний кодекс України : Науково-практичний коментар / за ред. І. В. Жилінкової. – Х. : Ксилон, 2008. – 428c.

Шлюбний контракт: підписувати чи не підписувати? [Електронний ресурс] – Режим доступу: tsn/tsikavinki/shlyubnii-kontrakt-pidpisuvati-chi-ne-pidpisuvati.html

Шкара М. Шлюбний договір. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: dds/index.php?option=com_content&task=view&id =325&Itemid=2


Додаток 1


ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР


Місто Полтава, двадцять восьмого березня дві тисячі п'ятого року.

Ми: ВІННИЦЬКИЙ ГЛІБ ІГОРОВИЧ (народився 12 грудня 1976 року; паспорт СО 299976, виданий Ленінградським РУ ГУ МВС України в місті Полтава 02 грудня 1999 року; ідентифікаційний номер за ДРФО України - 2773333110), що проживаю за адресою: місто Полтава, вул. Дудіна, 15, кв. 28 (далі - «ЧОЛОВІК»), та ДОРОШКО ОКСАНА ОЛЕКСАНДРІВНА (народилася 10 серпня 1984 року; паспорт СО 077593, виданий Старокиївським РУ ГУ МВС України в місті Києві 05 серпня 1999 року; ідентифікаційний номер за ДРФО України - 0000007114), що проживаю за адресою: місто Київ, вул. Петрова, 20, кв. 54 (далі - «ДРУЖИНА»), Разом іменовані як «ПОДРУЖЖЯ», попередньо ознайомлені нотаріусом з загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, повністю усвідомлюючи значення своїх дій та згідно вільного волевиявлення, котре відповідає нашій внутрішній волі як учасників цього правочину, розуміючи його природу, а також свої права та обов'язки за договором -маючи намір зареєструвати шлюб та урегулювати на майбутнє майнові відносини між собою і визначити взаємні майнові права та обов'язки, на засадах взаємоповаги один до одного, укладаємо цей договір, в якому проголошуємо та взаємно підтверджує один одному та всім зацікавленим у тому особам про таке:

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. Цей договір стосується майнових відносин між нами, ПОДРУЖЖЯМ, включаючи наші майнові права та обов'язки як батьків у разі народження спільних дітей, і поширюється на будьяке майно та грошові кошти. Інші питання подружнього життя, які б не були пов'язані з майновими відносинами, вирішуються відповідно до чинного законодавства.

1.2. Під «майном» ми, ПОДРУЖЖЯ, розуміємо окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки, зокрема (але не виключно):

• будь-які речі, як рухомі, так і нерухомі (включаючи садиби, окремі житлові будинки, квартири, інші об'єкти нерухомості, земельні ділянки, цінні папери, майно, що є валютними цінностями, коштовності, автотранспортні засоби тощо), а також продукцію, плоди та доходи (дивіденди) від них;

• будь-які майнові права, в тому числі:

- права на частки у статутних капіталах господарських товариств;

- прибутки (дивіденди);

- права на акції та/чи інші цінні папери;

- будь-що інше, що відноситься до майнових корпоративних прав того із ПОДРУЖЖЯ, хто до моменту укладання цього договору є учасником господарського товариства;

•- права вимоги по грошових та/чи інших зобов'язаннях.

Під «грошовими коштами» ми, ПОДРУЖЖЯ, розуміємо будь-які грошові суми, незалежно від того, у якій валюті вони виражені, як готівку, так і гроші та нараховані на них відсотки, що знаходяться на особистих рахунках у банківських (фінансових) установах (в тому числі заробітну плату, страхові та/чи будь-які інші виплати).

2. ВЛАСНІСТЬ ПОДРУЖЖЯ

2.1. Після набрання чинності шлюбного договору, майно (речі та майнові права, в т.ч. корпоративні) та грошові кошти ПОДРУЖЖЯ поділятимуться на такі, що є особистою приватною власністю ЧОЛОВІКА та ДРУЖИНИ, та на такі, які є спільною сумісною власністю ПОДРУЖЖЯ.

2.2. ОСОБИСТОЮ ПРИВАТНОЮ ВЛАСНІСТЮ кожного із нас, ЧОЛОВІКА та ДРУЖИНИ,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: