Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Цивільно-правова охорона особистого життя фізичної особи

Цивільно-правова охорона особистого життя фізичної особи

громадянин або організація, відносно яких поширено відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їхнім інтересам, честі, гідності або діловій репутації, мають право поряд із спростуванням цих відомостей вимагати відшкодування майнової іморальної шкоди, завданої їх поширенням. Строк позовної давності щодо вимог про спростування цих відомостей та компенсацію моральної шкоди - один рік.

Відості, які порочать честь, гідністьчи ділову репутацію повинні містити інформацію щодо конкретних фактів поведінки певної особи або конкретних обставин її життя; стосуватися певної сфери життя чи діяльності громадянина або організації, а саме інтимної сфери, професійної діяльності; містити загальну оцінку поведінки особи або конкретних обставин такої поведінки.

Засобом захисту честі і гідності та ділової репутації є спростування відомостей, які порочать честь і гідність чи ділову репутацію людини або організації, які встановлюються законом або судом.

За загальним правилом, відомості, що порочать особу, мають спростуватися у спосіб, найбільш близький до способу їх поширення.

Захист за законом - відповідно до ч.2 ст. 7 ЦКУ, якщо відомості були поширені через засоби масової інформації, вони мають бути спростовані у тому сомому друкованому виданні, аналогічній - чи телеперадачі або іншими адекватним способом. Якщо відомості, які не відповідають дійсності і завдають шкоди інтересам, честі, гідності або ділової репутаціїгромадянина чи організації, містить документ, що виходить від організації, такий документ підлягає замінні або відкликається.

Захист у судовому порядку - спростування в уіх інших випадках такими засобами: спростування у відповідному колективі відомостей, поширених на зборах; публічне вибачення позивачем; направлення письмових спростувань в організацію, в якій були повідомлені названі відомості.

Суд може зобовязати редакцію (видавництво) опублікувати спростування у спеціальній рубриці або на тій самій шпальті і тим самим шрифтом, що й спростовуване повідомлення; в газеті - не пізніше місяця з дня набрання рішення законної сили, в інших переіодичних виданнях - у черговому випуску.

При спростуванні відомостей по радіо чи телебаченню суд можее зажадати від органу масової інформації, щоб резолютивна частина рішення була зачитана диктором у тій самій програмі або циклі передач і в той самий час - не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили. Неприпустимим вважається вільне редагування органом масової інформації тексту рішення або коментар до нього, які за змістом є оспорюванням рішення.

Розгляд справ про захист честі і гідності надає широкі можливості в підвищенні культури спілкування між людьми, дає змогу глибше зясуватипричини поширення неправдивих вигадок та приниження людської гідності.

РОЗДІЛ 3. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ЗАХИСТУ ОСОБИСТОГО ЖИТТЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ


3.1 Характеристика міжнародних правових актів щодо захисту особистого життя фізичної особи


З огляду на особливу важливість прав і свобод людини, що містяться в міжнародних актах, та їхнє наступне закріплення в конституційному і поточному законодавстві України у формі прав і свобод людини і громадянина, представляється доцільним провести порівняльну характеристику сприйняття Україною міжнародних стандартів прав і свобод людини.

Такий аналіз вважається актуальним не тільки з пізнавальної точки зору (що є дуже важливим, з огляду на соціальну апатію наших громадян), але і з метою усвідомлення кожним громадянином України демократичності Основного Закону держави, його спрямованості на забезпечення і реалізацію прав і свобод людини і громадянина і виконання ними обов'язків у практично повній відповідності з найвищими міжнародними мірками.

Рівність прав і свобод людини і громадянина означає насамперед рівність усіх перед законом і судом.

«Всі люди рівні перед законом і мають право без усякої дискримінації на рівний захист закону. У цьому відношенні всякого роду дискримінація повинна бути заборонена, і закон повинний гарантувати всім особам рівний і ефективний захист проти дискримінації за будь-якою ознакою, як-от: раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного або соціального походження, майнового становища, народження або іншої обставини» (стаття 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права).27

«1. Всі особи рівні перед судами і трибуналами. Кожний має право при розгляді будь-якого карного обвинувачення, пред'явленого йому, або при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Преса і публіка можуть не допускатися на весь судовий розгляд або частину його із міркувань моралі, суспільного порядку або державної безпеки в демократичному суспільстві або коли того вимагають інтереси приватного життя сторін, або — у тій мірі, у якій це, на думку суду, строго необхідно, — при особливих обставинах, коли публічність порушувала б інтереси правосуддя; проте будь-яка судова постанова по карній або цивільній справі повинна бути публічною, за винятком тих випадків, коли інтереси неповнолітніх вимагають іншого або коли справа стосується матримоніальних суперечок або опіки над дітьми» (стаття 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права).

«Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками» (чч. 1, 2 статті 24 Конституції України).

«Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» (стаття 21 Конституції України).

Рівність усіх перед законом означає: що закон, його розпорядження рівною мірою обов'язкові для усіх; що суд рівною мірою доступний для всіх і повинний керуватися тільки законом, а не якимись сторонніми міркуваннями; що не приймаються до уваги не передбачені законом особливості особи, яка звертається за судовим захистом або відповідає перед судом за свої дії. Обов'язок притримуватися закону, його виконання, право використовувати закон у своїх інтересах, а також юридична відповідальність перед законом за його порушення є рівним для всіх громадян.

Рівність прав і свобод людини і громадянина означає, що вони признаються за всіма людьми рівною мірою, не припускається дискримінація в користуванні правами на яких-небудь підставах, що залежить від природних особливостей особистості і її соціального статусу. Конституція України фіксує широкий перелік таких підстав, що не носить остаточний характер.

Рівність прав і свобод признається за людиною незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового становища, місця проживання, відношення до релігії, переконань, приналежності до суспільних об'єднань, а також інших обставин. У залежності від перерахованих вище й інших особистих і соціальних ознак людини їй не можуть бути надані які-небудь привілеї або допущено обмеження в правах у порівнянні з іншими.

Рівність прав і свобод містить у собі рівноправність чоловіка і жінки. Треті статті Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права і Міжнародного пакту про громадянські і політичні права вказують на те, що держави, котрі беруть участь у даних пактах зобов'язуються забезпечити рівне для чоловіків і жінок право екористуватися всіма економічними, соціальними, політичними, громадянськими і культурними правами, передбаченими в пактах.

«Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям» (ч. З статті 24 Конституції України).

Специфіка захисту прав жінок на рівність обумовлюється рядом чинників. Справа в тому, що коло груп населення, що мають потребу у підтримці з боку суспільства, держави і навіть міжнародного співтовариства, достатньо велике. Це, зокрема, молодь і пенсіонери, інваліди і безробітні, біженці, представники національних меншин та ін. И тут особливої уваги вимагають жінки, оскільки саме вони нарівні з чоловіками набагато частіше бувають обмежені у використанні своїх конституційних прав. Відповідно до міжнародної Конвенції «Про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні до жінок» 1979 року, учасником якої є Україна, дискримінація у відношенні до жінок означає будь-яке розрізнення, виключення або обмеження за ознакою статі, що направлене на ослаблення або зводить нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їхнього родиного стану, на основі рівноправністі чоловіків і жінок, прав людини й основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, цивільній або будь-якій іншій галузі.

Вкрай загострюється це питання в умовах переходу до ринкової економіки, коли становище жінок ускладнюється. Зараз уже добре відомі такі визначення, як «фемінізація безробіття», «фемінізація бідності». Можна зазначити і зменшення кількості шлюбів, різке падіння народжуваності, велику дитячу і материнську смертність і т.д. Тому в ч.З статті 24 Конституції України перерахована достатньо велика кількість вимог, умов і пільг, що, на думку законодавця, можуть допомогти розв'язати вкрай складне становище, у якому виявилася жінка в нашому суспільстві.

Рівність прав і свобод людини і громадянина Конституція розуміє як рівність можливостей, а не як фактичну рівність, що у житті реально недосяжно. Кожна людина в силу суб'єктивних і об'єктивних причин і обставин по-різному реалізує свої можливості, розкриває свій творчий потенціал, тому що має неоднакові здібності до ініціативної, самостійної діяльності, що забезпечує відповідний рівень життя.

Зрозуміло, держава повинна використовувати правові засоби для зменшення різкої різниці в прибутках громадян. У цих цілях застосовується диференційована система податків. Найважливіше значення в цьому плані має ефективна боротьба з кримінальними джерелами прибутків, що мають широке поширення в житті суспільства на даному етапі. Проте ця боротьба ведеться дуже слабко і неефективно, що призводить до невиправданого збільшення розшарування населення за прибутками і матеріальним забезпеченням.

Законодавство може закріплювати особливі права для тієї або іншої категорії громадян. Держава надає переважне сприяння тим, хто з різних причин не в змозі нарівні з іншими використовувати свої права і свободи (діти, пенсіонери, інваліди, учасники війни та ін.). Надані цим верствам і категоріям громадян переваги природні і ні в якій мірі не порушують принципу рівності прав і свобод людини і громадянина.

Гарантованість прав і свобод особи. Цей принцип одержує правове вираження в різноманітних формах — і як спільний початок, властивий реалізації всього обсягу прав і свобод особи, і за допомогою закріплення конкретних гарантій. Як загальна підстава правового статусу зазначений принцип закріплений у ряді статей Конституції.

Стаття 3 Конституції України встановлює в якості однієї з основ конституційного ладу обов'язок держави за затвердженням і забезпеченням прав і свобод людини. У ч.2 статті 22 Конституції України також установлено, що «Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані».

Ці загальні принципи конкретизовані через конституційну вимогу неможливості звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод. Конституція категорично забороняє внесення в неї змін, що порушують права і свободи громадян (стаття 157 Конституції України). У випадку представлення у Верховну Раду законопроекту про внесення в Конституцію змін, що стосуються прав і свобод людини і громадянина, на Конституційний Суд України покладений обов'язок з надання висновку стосовно конституційності такого законопроекту. При відсутності позитивного висновку Конституційного Суду законопроект відхиляється. Крім цих загальних норм про гарантії, закріплення фактично кожного конкретного права і свободи людини і громадянина супроводжується вказівкою на умови і засоби гарантій його реалізації.

Суо'єктом, на котрого насамперед покладаються гарантії здійснення прав і свобод, є держава. Ці гарантії здійснюються через усю систему державних органів. Частина 2 статті 102 Конституції України закріплює, що «Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина». Верховна Рада України здійснює захист прав і свобод, закріплення їхніх гарантій за допомогою законодавчої діяльності. Відповідно до ч. З статті 55 Конституції України «Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». Кожен громадянин України або інша особа, яка знаходиться на законних підставах в Україні, має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який здійснює парламентський контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина (див. статтю 101 Конституції України).

Відповідну діяльність у забезпеченні гарантій прав і свобод здійснює Кабінет Міністрів України й інші державні органи. Проте передбачена Конституцією державна система, що покликана забезпечити гарантії прав людини, не завжди спрацьовує. Причиною тому є: відсутність необхідних механізмів і умов для реалізації багатьох конституційно закріплених прав і свобод громадян; відсутність у ряді випадків необхідної законодавчої бази; бюрократизм державного апарату, що до-сяг величезних розмірів; непрофесіоналізм багатьох його працівників та ін.

Завдання зі створення умов реалізації прав і свобод виконують не тільки державні структури. У систему такого роду суб'єктів входять і органи місцевого самоврядування. Свою роль грають суспільні об'єднання і, насамперед, профспілки, творчі спілки, жіночі, молодіжні, ветеранські організації. Конституція України розширила рамки участі і самої людини в захисті своїх прав і свобод. Статтею 62 Конституції України гарантується принцип презумпції невинності. Підозрюваний, обвинувачуваний або підсудний не зобов'язаний доводити свою невинність, усі сумніви в справі тлумачаться на його користь. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Підозрюваний, обвинувачуваний або підсудний вважаються невинними, поки їхня провина не буде доведена в судовому порядку і встановлена судовим вироком, що вступив у силу. Ніхто не може бути засуджений інакше ніж за вироком суду. У випадку скасування судового рішення як неправосудного, держава відшкодовує матеріальний або моральний збиток тим, кому він заподіяний.

Право громадян на юридичний захист від незаконних дій посадових осіб і державних органів

Кожна держава, що бере участь у дійсному Пакті зобов'язується: a) забезпечити будь-якій особі, права і свободи якої, визнані в дійсному Пакті, порушені, ефективний засіб правового захисту, навіть якщо це порушення було зроблено особами, що діяли в офіційній якості; b) забезпечити, щоб право на правовий захист будь-якої особи, яка потребує такого захисту, установлювалося компетентними судовою, адміністративною або законодавчою владою або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; c) забезпечити застосування компетентною владою засобів правового захисту, коли вони надаються» (п. З статті 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права).

«Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб» (чч. 1,2 статті 55 Конституції України)

«Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань» (чч. 4, 5 статті 55 Конституції України).

Серед засобів захисту суб'єктивних прав і свобод людини і громадянина дуже важлива роль належить суду. Конституцією передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. У залежності від характеру порушень захист може здійснюватися в порядку конституційного, цивільного, карного або адміністративного судочинства.

Вперше в Конституції України передбачене і гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування і посадових осіб. Цим самим створений реальний механізм відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, здійснення нею обов'язків по визнанню, забезпеченню, реалізації й охороні прав і свобод людини.

З моменту вступу України в Раду Європи громадянам України стало доступно, після повного використання національних засобів захисту своїх суб'єктивних прав і свобод, використання міжнародного механізму, що уже довгий час застосовується в країнах — членах Ради Європи. Це можливість звертання в Європейський суд з прав людини.

Проте право кожного на захист своїх прав і свобод не обмежується тільки європейськими регіональними спостережними, правозахисними інститутами. Існують різні форми захисту і на глобальному міжнародному рівні. Крім судового захисту на національному та міжнародному рівнях, особа має можливість захищати свої права і свободи від порушень і протиправних зазіхань також іншими, не забороненими законами засобами, зокрема звертанням до громадськості, використовуючи засоби масової інформації.

У положеннях Конституції України виявляється тенденція підвищення ролі самої людини в забезпеченні максимально повного використання своїх прав, збільшення її самостійності в їх реалізації і захисті. Це є наслідком затвердження нових початків взаємовідносин людини і держави, відмови від оцінювання держави як патрона, що направляє діяльність пасивної особистості. Нові орієнтири в цій сфері спрямовані на розвиток творчого потенціалу кожної людини, подолання соціального утриманства, що є важливою умовою історичного прогресу.

Гарантії прав і свобод людини і громадянина, звичайно, не обмежуються їхнім конституційним закріпленням. Реальне втілення прав і свобод потребує багатьох умов, у тому числі таких, що знаходяться за рамками права.

Прийнято розрізняти соціально-економічні, політичні, юридичні гарантії прав і свобод.

Соціальноекономічні гарантії передбачають відповідне середовище і матеріальну основу, що забезпечують вільне використання прав і свобод. У числі цих умов — соціальна стабільність, економіка, що ефективно розвивається, наявність відповідних виробничих потужностей, широкої соціальної інфраструктури — системи різних установ, що дають можливість обслуговувати усі види соціальних потреб суспільства.

Під політичними гарантіями розуміються: відповідним чином орієнтована політика держави, її спрямованість на створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини; стійкість політичних структур, їхня здатність до досягнення громадянської згоди, виключення чинників дестабілізації в суспільстві; належний рівень політичної культури громадян.

Юридичні гарантії охоплюють усі правові засоби, що забезпечують здійснення й охорону прав і свобод людини і громадянина. До них належать насамперед конституційне закріплення як загального принципу гарантій прав і свобод людини і громадянина, так і конкретних гарантій кожного права і свободи. В усіх галузях діючого права ці гарантії одержують детальне обгрунтування. В охороні правових розпоряджень важливу роль відіграють правоохоронні органи і, насамперед, суд.


3.2 Порядок розгляду спорів з захисту особистого життя людини


Сучасний політичний і соціально-економічний розвиток України визначається удосконаленням законодавства, яким закріплено правове становище громадян, організацій та їх об'єднань і встановлюються гарантії реалізації й захисту їх прав, свобод і обов'язків, визначених Конституцією й іншими законами України. Конституційні норми, в яких вони закріплені, виступають основою деталізації в галузевому законодавстві регулювання всіх аспектів їх дій, визначення юридичних гарантій їх реалізації, встановлення процесуального порядку (процесуальних форм) захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових цивільних прав, охоронюваних законом інтересів і свобод, у тому числі й засобами цивільного процесуального права.

Конституція України, на реалізацію положення Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р,1 , про те, що кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами (ст. 8), визначає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасницею яких є Україна (ст. 55 Конституції). Зокрема, громадяни України можуть звертатися за захистом в Європейський Суд з прав людини.

Захист прав і свобод людини являє собою правове явище. Застосування заходів захисту, які, як правило, переслідують право-відновні мети, не обумовлено фактичним станом провини.

Захист права - це державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права, забезпечення виконання юридичного обов'язку.

Конституція України як форм захисту прав і свобод людини передбачає:

1) державний захист

2) захист прав і свобод органами місцевого самоврядування;

3) захист прав і свобод громадськими об'єднаннями та професійними спілками, правозахисними організаціями;

4) самозахист прав громадянина, що включає наступне:

- Цивільно-правову та кримінально-правовий захист

- Публічні виступи громадян:

5) міжнародно-правовий захист

Державний захист прав і свобод людини і громадянина виступає головною формою захисту в конституційному механізмі захисту. Це обумовлено тим, що особистість і державна влада - органічно взаємопов'язані явища. Державна влада безпосереднім чином впливає на становище особистості, стан її прав і свобод, а особистість бере участь у формуванні державної влади. Тому помилково протиставляти права і свободи ідеї державності і, тим більше, допускати порушення балансу між ними. Важливу роль у захисті прав і свобод особистості відіграють органи місцевого самоврядування. Місцеві органи мають досить великі повноваження в галузі забезпечення та захисту трудових, житлових, соціальних та інших прав і свобод. Формування в місцевих спільнотах єдиної системи захисту прав і свобод, яка базувалася б на поєднанні державних і муніципальних інститутів, має для Росії важливе значення. Органи місцевого самоврядування є найбільш наближеними з усіх органів влади до населення, що проживає на даній території. Тому вони в змозі приймати всі необхідні заходи, спрямовані як на недопущення порушень прав громадян (превентивний захист), так і на захист і відновлення вже порушених прав. На наш погляд, превентивний захист має найбільше значення, тому що дозволяє не тільки не допустити самого порушення чийогось права, а й забезпечити стабільність і ненарушаемость прав громадян усього муніципального освіти.

Наступною ланкою в ланцюзі конституційного механізму захисту особистих прав є захист прав і свобод громадськими об'єднаннями, професійними спілками та правозахисними організаціями. Праву звертатися до громадських об'єднань за захистом відповідає обов'язок здійснювати її, яка закріплюється в статутах громадських об'єднань.28

Не менш важливу роль в системі захисту прав громадян грають професійні спільноти адвокатів. Адвокатська діяльність - це кваліфікована юридична допомога, що надається на професійній основі особами, які отримали статус адвокатаю Вона не є підприємницькою і спрямована на захист прав, свобод та інтересів громадян, на забезпечення доступу їх до правосуддя.

Адвокатура як інститут громадянського суспільства не входить в систему органів державної влади та місцевого самоврядування. Однак з метою забезпечення доступності для населення юридичної допомоги та сприяння адвокатської діяльності органи державної влади забезпечують гарантії незалежності адвокатури, здійснюють фінансування діяльності адвокатів, що надають юридичну допомогу громадянам безоплатно у випадках, передбачених законом.

Судовий захист особистих прав гарантується кожному. У теорії права судовий захист розглядається як складова частина правоохоронної функції держави.

Проте закономірне в правовій державі посилення впливу судової влади, її відокремлення від правоохоронних органів, виділення в самостійну гілку державної влади неминуче приводять до переростання судового захисту прав і свобод громадян у самостійну державну функцію.

Ненормативний акт державного органу або органу місцевого самоврядування, а у випадках, передбачених законом, також нормативний акт, що не відповідають закону або іншим правовим актам і порушують цивільні права та охоронювані законом інтереси громадянина чи юридичної особи, можуть бути визнані судом недійсними.

Особа, право якої порушено, може вимагати повного відшкодування заподіяних йому збитків, якщо законом або договором не передбачено відшкодування збитків у меншому розмірі.

Права людини та їх захист регулюються в сучасному світі не тільки національним правом, а й міжнародним.

Установа і функціонування міждержавного механізму захисту прав і свобод людини і громадянина є одним з важливих досягнень в міжнародному регулюванні прав людини. Сьогодні, відповідно до положень міжнародних договорів, склалася певна система міждержавних органів, наділених функціями контролю над діяльністю держави у сфері захисту прав людини. Таким чином, Росія доповнює внутрішньодержавні способи захисту прав і свобод міжнародними способами.

У міжнародному праві розрізняють:

- Універсальні органи (органи ООН). Основними органами ООН з прав людини є, зокрема:

1. Генеральна Асамблея ООН згідно зі Статутом ООН має право розглядати принципи співробітництва у справі підтримання міжнародного миру і безпеки, обговорювати будь-які питання, що належать до міжнародного миру і безпеки, і робити по ним рекомендації, за винятком тих випадків, коли спір або ситуація знаходяться на розгляді Ради Безпеки і т.д.

2. Комісія ООН з прав людини складається з 18 членів (обираються на 4 роки) і створена для контролю за виконанням державами-учасниками умов Пакту про громадянські і політичні права та двох факультативних протоколів до нього.

3. Комітет з ліквідації расової дискримінації складається з 18 експертів контролює реалізацію Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю в 1965 р.

4. Комітет проти тортур складається з 10 експертів та контролює виконання Конвенції проти катувань, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю в 1984 р. і набула чинності в 1987 р.

Прийняття Білля про права людини, що включає Загальну декларацію прав людини 1948 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1976 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1976 р., Факультативний протокол N 1 і Факультативний протокол N 2 до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, внесло корінні зміни в статус людини, перемістивши це поняття в розряд міжнародних.

У першому документі НБСЄ - Гельсінському Заключному акті 1975 р., яким закріплено принцип поваги основних прав і свобод людини в якості принципу міжнародного права, встановлювався баланс рівного взаємодії міжнародно-правового і національного регулювання прав людини. Згідно зі ст. 34 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 р. суд може приймати заяви від будь фізичної або юридичної особи, неурядової організації або групи осіб, які стверджують, що "про порушення однією з Високих Договірних Сторін її прав, визнаних у цій Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов'язуються не перешкоджати ніяким чином ефективному здійсненню цього права ".

Заявник індивідуальної скарги повинен сам виступати в якості жертви того порушення права чи прав, передбачених Конвенцією, на яке він скаржиться. Це - абсолютно необхідна умова. Конвенція не надає права подавати скаргу проти порушень прав людини взагалі (action popularis): щоб скарга мала шанси на успіх, заявник повинен продемонструвати, що він особисто постраждав у результаті порушень, на які скаржиться.

Таким чином, Суд не розглядає in abstracto питання про відповідність внутрішнього законодавства Конвенції. Умова про те, що заявник повинен бути жертвою порушення його прав, гарантованих Конвенцією, має дотримуватися протягом усього періоду розгляду справи в Суді. Так, якщо, поки справа очікувало слухань у Суді, заявник отримав компенсацію від внутрішньодержавних влади чи іншу форму відшкодування, наприклад, в результаті застосування екстраординарних заходів правового захисту, Суд може встановити, що дана особа не є більш жертвою в сенсі, надавало цьому слову ст. 34 Конвенції.

Відповідно до Конституції права і свободи людини і громадянина визначають сенс, зміст і застосування законів, діяльність всіх органів державної влади, місцевого самоврядування. Дотримання прав і свобод забезпечується правосуддям. Особливу роль у цій сфері Конституція відводить Президенту. Слова про обов'язок захищати Конституцію, поважати й охороняти права і свободи людини і громадянина, вірно служити народу є в тексті присяги Президента, яку він приносить народу при вступі на посаду.

Необхідною умовою дотримання прав і свобод людини і громадянина є положення, при якому всі органи державної влади виконують свої конституційні обов'язки в межах своєї компетенції. Забезпечити таке становище в державі повинен Президент. Для цього Конституцією йому надані особливі повноваження по забезпеченню узгодженого функціонування та взаємодії органів державної влади. Захищаючи права і свободи людини і громадянина, Президент спирається на всю систему органів державної влади. Функції гаранта прав і свобод людини і громадянина вимагають від Президента постійної турботи про ефективність виконавчої, законодавчої та судової влади, зрозуміло без вторгнення в сферу їх компетенції.

Будучи юридично дистанційований від усіх гілок влади, Президент нормотворчості, управляє, вирішує спори, здійснює функції конституційного контролю. Реалізуючи повноваження щодо захисту прав і свобод, глава держави взаємодіє з Урядом, федеральними судами, прокуратурою, правоохоронними органами, громадськими об'єднаннями.

Президент зобов'язаний домагатися того, щоб Конституція і нормативні акти суб'єктів федерації повністю відповідали Конституції країни, федеральному законодавству, завданням забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина. В іншому випадку Президент має право зажадати від будь-якого органу влади або органу влади суб'єкта федерації дотримання прав і свобод людини і громадянина, а в разі їх нехтування - вимагати відновлення порушених прав у повному обсязі. При цьому

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: