Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Принципи здійснення правосуддя в Україні

Принципи здійснення правосуддя в Україні

План


1. Поняття, сутність та система принципів правосуддя

2. Характеристика окремих принципів правосуддя

3. Принципи судочинства, що забезпечують захист основних конституційних прав і свобод людини і громадянина

1. Поняття, сутність та система принципів правосуддя


Принципи правосуддя – це фундаментальні правові вимоги (вихідні засади), які визначають зміст і форму здійснення правосуддя, недотримання яких тягне за собою несприятливі наслідки у вигляді скасування прийнятих у справі рішень.

Сутність принципів правосуддя полягає в тому, що це норми загального і визначального характеру, які містяться в Конституції України, відповідних процесуальних кодексах та інших правових актах і відображають найбільш суттєві риси і властивості судочинства. Ці норми є первинними, тобто непохідними від інших норм, вони конкретизуються у більш часткових (окремих) процесуальних нормах.

Всі принципи нерозривно зв’язані між собою і порушення будь-якого одного принципу призводить як правило до порушення інших і тим самим до порушення законності при провадженні у справі. Тому недотримання хоча би одного з принципів правосуддя тягне за собою скасування рішень, прийнятих у справі.

Значення принципів правосуддя полягає в тому, що вони є гарантією дотримання прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб при здійсненні судочинства, а також гарантією прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі. Принципи є відправним пунктом або підґрунтям для тлумачення конкретних процесуальних норм, а також для вирішення всіх протиріч, які виникають при здійсненні правосуддя.

Систему принципів правосуддя складають:

– конституційні принципи;

– загальні принципи – закріплені у Законі України ”Про судоустрій і статус суддів”;

– галузеві принципи.

Конституційні засади (принципи) здійснення правосуддя в Україні закріплені у Конституції України. Більшість з них сконцентрована у статтях 124-131 розділу VIII Конституції України, який носить назву “Правосуддя”.

Відповідно до ст.129 Конституції до основних засад судочинства належать:

- незалежність суддів і підкорення їх тільки закону;

- здійснення судочинства суддею одноособово або колегіально;

- законність;

- рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом;

- забезпечення доведеності вини;

- змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості;

- підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

- забезпечення обвинуваченому права на захист;

- гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

- забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків встановлених законом;

- обов’язковість рішень суду.

Крім цього, цілий ряд конституційних принципів судочинства закріплений в інших розділах Конституції. Наприклад у ст. 29 закріплений принцип свободи і особистої недоторканності, у 30 – принцип недоторканності житла, у 62 – принцип презумпції не винуватості, у ст. 124 – принцип участі народу у здійсненні правосуддя і т.д.

У статтях 5–15 розділу 1 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” законодавець також закріпив принципи правосуддя, які є обов’язковими для всіх судів загальної юрисдикції, а саме:

– здійснення правосуддя виключно судами;

– самостійність суддів;

– право на судовий захист;

– право на повноважний суд;

– рівність перед законом і судом;

– правова допомога при реалізації права на справедливий суд;

– гласність і відкритість судового розгляду;

– мова судочинства;

– обов’язковість судових рішень;

– право на оскарження судового рішення;

– одноособовий та колегіальний розгляд справи.

Відповідно до ст.129 Конституції, законом можуть бути визначені також й інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій. В даному випадку мова йде про галузеві принципи здійснення судочинства в залежності від юрисдикції суду: в кримінальних, цивільних, адміністративних та господарських справах. Галузеві принципи судочинства закріплені у відповідних процесуальних кодексах – кримінально-процесуальному, цивільному процесуальному, господарсько-процесуальному та в інших законах. Галузеві принципи судочинства повинні відповідати конституційним засадам і не можуть суперечити їм.


2. Характеристика окремих принципи правосуддя


Забезпечення права громадян на судовий захист. Конституція України (ст. 8) закріплює, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Це конституційне положення має важливе значення для забезпечення механізму захисту прав і свобод громадян. Досвід підтверджує, що ніхто не може бути суддею у своїй власній справі, а ймовірність визнання людьми, окремими посадовими особами власних помилок чи допущених зловживань украй мала. Не висока також ймовірність того, що зловживання чи помилки можуть бути добровільно виправлені вищестоящими посадовими особами виконавчої влади. Найбільш ефективною силою, здатною прийти на допомогу тому, кому заподіяна шкода, є незалежний, об'єктивний, неупереджений і компетентний суд.

У розвиток конституційних положень Закон (ст. 7) закріплює, що кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Для забезпечення справедливого та неупередженого розгляду справ у розумні строки, встановлені законом, в Україні діють суди першої, апеляційної, касаційної інстанцій і Верховний Суд України і кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції. Необхідно зазначити, що іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України.

Це положення національного законодавства відповідає міжнародно-правовому принципу, проголошеному Загальною декларацією прав людини і громадянина: “Кожна людина має право на ефективне відновлення в правах компетентними національними судами у випадку порушення її основних прав, наданих її конституцією чи законом”.

Крім того, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка носить назву ”Право на справедливий судовий розгляд” передбачає, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав і обов’язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також у ст. 13-1 Конвенції закріплено положення, що кожен, чиї права і свободи, викладені у цій Конвенції порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які діяли як офіційні особи.

Важливим моментом реалізації права на судовий захист є те, що воно надається кожному, тобто всі суб’єкти правовідносин мають рівний доступ до судового захисту своїх прав і законних інтересів. Цей принцип знаходить також свій розвиток у положеннях, закріплених у ст.8 Закону (”Право на повноважений суд”), яка передбачає зокрема, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Суддя ж у свою чергу розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, який встановлюється виключно законом. На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання судді чи будь-яких інших осіб.

Принцип законності. Принцип законності віднесений Конституцією України до одного з основних принципів здійснення правосудця в Україні ( п.1. ч. 3 ст. 129). Вимога точного і неухильного дотримання і виконання закону вважається одним з найбільш важливих і універсальних правових принципів, що мають істотне значення для всіх галузей права.

Під законністю прийнято розуміти точне і неухильне дотримання і виконання положень Конституції України, законів і відповідних їм інших правових актів усіма державними і недержавними установами й організаціями, посадовими особами, громадянами. Принцип законності прямо витікає і з конституційних положень, згідно яким органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (стаття 6 Конституції України).

Вимога дотримуватись закону при здійсненні правосуддя міститься й у інших конституційних положеннях, зокрема відповідно до ч.1. ст. 129 Конституції судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються тільки закону. Аналогічну за змістом вимогу містить і ч.1 ст.6 Закону (самостійність судів), згідно якої суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу і здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права.

Принцип законності послідовно і чітко закріплено й у галузевому процесуальному законодавстві. Здійснення правосуддя в точній відповідності з законом — це не тільки вимога безумовно дотримуватись процесуальних норм при розгляді і вирішенні судових справ. Оскільки суд застосовує норми матеріального права, він повинен робити це правильно, тобто правильно кваліфікувати діяння підсудного, визначити йому справедливе покарання, законно вирішувати спори у цивільній справі. Суворе дотримання процесуальних і матеріальних норм створює всі необхідні умови для винесення судом законного й обґрунтованого рішення (вироку).

Принцип законності містить у собі вимогу дотримуватись не тільки норм процесуального і матеріального права, але також і нормативних положень, що стосуються судоустрою. Правові норми, що стосуються судоустрою, прямо пов’язані з процесуальними нормами. Так, здійснювати правосуддя повноважні лише судді, призначені в законному порядку, і суди, визначені Конституцією України і Законом “Про судоустрій і статус суддів”. Порушення цих вимог викликає процесуальні наслідки (скасування вироку чи рішення як неправомірного).

Принцип законності поширює свою дію на всіх суб’єктів судового процесу: суддю, прокурора, підсудного, захисника, потерпілого, цивільного позивача і відповідача, їхніх представників і інших осіб, що беруть участь у судовому засіданні.

Вимога правильного виконання і дотримання законів при здійсненні правосуддя адресована в першу чергу суддям. Суд тільки тоді реалізує свої завдання щодо зміцнення законності і правопорядку, охорони прав і законних інтересів держави, суспільства й окремих громадян, зможе здійснити виховний і попереджувальний вплив на громадян, коли сам при розгляді і вирішенні справ буде неухильно слідувати вимогам закону.

Принцип здійснення правосуддя виключно судами. Цей принцип закріплений у ст. ст. 124, 127 Конституції та ч.1 ст. 5 Закону. Зокрема у ст. 124 міститься норма, яка передбачає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а делегування функцій судів або їх привласнення іншими органами чи посадовими особами не допускається. Аналогічна за змістом норма закріплена й у ч.1 ст. 5 Закону. Крім того, ч. 2 цієї ж статті передбачає, що особи, які привласнили функції суду, несуть відповідальність згідно із законодавством України. Згідно ст.127 правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.

Отже, правосуддя здійснюється тільки спеціально уповноваженими (компетентними) державними органами - судами. Це має надзвичайно важливе значення для дотримання прав і свобод людини і громадянина, адже саме судова процедура найбільш повно гарантує дотримання законності, незалежності і неупередженості при розгляді і вирішенні справи.

Даний принцип передбачає також те, що акти правосуддя (вироки та інші судові рішення), після набуття законної сили набувають загальнообов’язкового значення, підлягають неухильному проведенню в життя. Скасовувати чи змінювати їх рішення можуть лише вищестоящі судові інстанції з дотриманням процесуальних правил і гарантій в порядку апеляційного чи касаційного провадження.

Вперше принцип здійснення правосуддя тільки судом у вітчизняному законодавстві був закріплений у ході судово-правової реформи кінця 50-х — початку 60-х років. Приводом для цього послужили виявлення і широкий розголос численних фактів застосування в 20-40-х роках і на початку 50-х років репресивних заходів позасудовими органами (“особливими нарадами”, “трійками”, “двійками” і т.п.), жертвами рішень яких стали мільйони ні в чому невинних людей.

Принцип рівності усіх учасників судового розгляду перед законом і судом. Цей принцип закріплений у п.2 ч.3 ст. 129 Конституції і безпосередньо пов’язаний із закріпленим у ст. 24 Конституції положенням, відповідно до якого ”громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом”. Відповідно до ст. 9 Закону Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

Рівність перед законом — це однакове застосування положень, закріплених у законодавстві, до всіх громадян. При цьому передбачається не тільки надання прав, а і їхня реалізація, можливість застосування заходів юридичної відповідальності відповідно до тих законодавчих актів, що регламентують здійснення правосуддя.

Поняття рівності перед судом не відрізняється істотно від поняття рівності перед законом. Воно означає наділення всіх громадян, що постають перед судом у тій чи іншій якості, рівними процесуальними правами й обов’язками.

Принцип рівності перед законом і судом означає, що правосуддя здійснюється на основі єдиного для всіх законодавства, в однаковому процесуальному порядку, у точній відповідності з законом і рівними гарантіями для кожного громадянина. Закони, застосовувані судом, дають рівні права і покладають на громадян рівні обов’язки з врахуванням їх процесуального становища (потерпілий, підозрюваний, обвинувачуваний, захисник, позивач, відповідач, треті особи та ін.). Тому будь-який громадянин може одержати в суді захист своїх прав без обмежень. Ніхто не може бути звільнений від обов’язку дотримуватись закону. Виходячи з розглянутого принципу, суд зобов’язаний забезпечити однаково рівне ставлення до всіх учасників процесу і не допускати їх дискримінації.

Важливою гарантією рівності всіх громадян перед законом і судом є відправлення правосуддя судами на засадах єдиного для всіх суду. Це означає, що в Україні немає судів для привілейованих верств суспільства, чи населення визначеної національності або віросповідання.

Діючий закон передбачає особливий порядок притягнення до відповідальності деяких категорій громадян, наприклад, суддів, депутатів. Однак це не можна розглядати як відступ від принципу рівності перед законом і судом, оскільки особливий порядок притягнення цих осіб до відповідальності встановлю ний законом є гарантією їх недоторканності в зв’язку з виконанням службових повноважень.

Принцип змагальності сторін та свободи в наданні суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості – закріплений у п.4 .ч.3 ст.129 Конституції. Принцип змагальності судового процесу є однією з гарантій встановлення істини в ході судового розгляду. Даний принцип співзвучний з принципом здійснення правосуддя на засадах рівності перед законом і судом, однак зазначені принципи не є тотожними. Принцип рівності перед законом і судом стосується всіх, хто так чи інакше стикається із судом і відповідно — правосуддям. Це можуть бути обвинувачувані і потерпілі, свідки й експерти, перекладачі і т.д. Що ж стосується принципу змагальності, то він поширює свою дію не на всіх громадян, а лише на сторони, які беруть участь у судочинстві.

Змагальність як принцип правосуддя означає таку побудову процедури його здійснення, яка забезпечує судовому розгляді рівні можливості особам, які беруть в ньому участь, по відстоюванню їх прав та законних інтересів.

Іншими словами, правосуддя є змагальним тоді, коли сторони (учасники) розгляду судової справи можуть активно і на рівних сперечатися, доводити свою правоту, викладати вільно свої доводи, давати своє тлумачення фактів, подій, доказів.

При цьому суду належить роль органу, який активно сприяє пошуку істини і сам бере участь у ньому, контролює правомірність дій сторін, забезпечує неухильне дотримання всіх правил судового розгляду, встановлених законом.

Невід’ємною умовою змагальності є рівноправність сторін – обвинувачення і захисту, позивача і відповідача в судовому розгляді. Це забезпечує всебічність дослідження доказів, встановлення судом істинності фактів і, у кінцевому рахунку, — прийняття справедливого судового рішення.

Принцип надання правової допомоги при реалізації права на справедливий суд (забезпечення обвинуваченому права на захист). Даний принцип закріплений у п.6 ч.3 ст. 129 Конституції та ст. 10 Закону. Необхідно відмітити, що й Конвенція про захист прав і основоположних свобод людини (1950), ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997, р., передбачає право кожного обвинувачуваного захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника, обраного ним за власним розсудом, або якщо він не має коштів для оплати правової допомоги захисника – одержувати таку допомогу безоплатно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя (п.3 с. ст.6-1 Конвенції). Даний принцип здійснення правосуддя передбачає, що всім особам може бути надана кваліфікована правова допомога для якісного захисту їх прав і законних інтересів у суді.

Правова допомога — це гарантована Конституцією України можливість фізичних і юридичних осіб одержати юридичні (правові) послуги. Для забезпечення обвинуваченому права на захист та надання правової допомоги при розгляді справ у судах в Україні діє адвокатура (ст. 59 Конституції). Порядок і умови надання правової допомоги визначаються законом.

Держава визначає коло суб’єктів, які можуть надавати правову допомогу та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України дає підстави визначити, як суб’єктів надання правової допомоги:

- державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці і соціальної політики, нотаріат тощо.);

- адвокатуру України, як спеціально уповноважений недержавний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення і надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (стаття 59 Конституції України);

- суб’єктів підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, передбаченому законодавством України;

- об’єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод (стаття 36 Конституції України).

Однією із суттєвих гарантій забезпечення права на захист є те, що у випадках, передбачених законом, правова допомога надається безкоштовно. Таким чином, соціальне незахищеним верствам населення України, які не мають коштів для оплати праці захисника їх прав і інтересів у судовому процесі, у передбачених законом випадках, надається безкоштовна правова допомога. Дане положення закону спрямоване і на забезпечення реалізації принципу рівності всіх перед законом і судом. Стаття 129 Конституції України, перелічуючи основні принципи здійснення судочинства в Україні, закріплює принцип забезпечення обвинувачуваному права на захист. Даний принцип істотно звужує загальний принцип надання правової допомоги при розгляді справ у судах, тому що стосується лише здійснення правосуддя в кримінальних справах. Однак варто мати на увазі, що саме при притягненні до кримінальної відповідальності до особи можуть застосовуватися найбільш суворі примусові заходи, що найбільшою мірою торкаються її прав.

Більш детально права учасників судового розгляду на отримання правової допомоги регламентуються процесуальним законодавством.

Принцип гласності судового процесу та його повного фіксування технічними засобами – закріплений у п.7. ч3. ст.. 129 Конституції та ст.11 Закону. Принцип гласності судового процесу передбачає відкритість судової процедури. Відкритий розгляд справ у всіх судах означає такий порядок розгляду кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних справ і справ про адміністративні правопорушення, при якому доступ у зал судового засідання вільний для всіх громадян, що досягли визначеного віку, представників преси, а хід і результати процесу можуть вільно висвітлюватися в пресі та інших засобах масової інформації.

Суть даного принципу полягає в забезпеченні можливості всім громадянам, які не є учасниками процесу в тій чи іншій судовій справі, бути присутніми при її розгляді. Це сприяє забезпеченню демократизму правосуддя, є своєрідною формою контролю з боку народу за правосуддям, дисциплінує суд, змушує його більш відповідально відноситися до вирішення виникаючих питань, піклуватися про те, щоб усе, що проходить в суді було максимально переконливим, обґрунтованим. Гласність судового розгляду є важливою умовою неупередженого, об’єктивного, повного, всебічного дослідження обставин справи і винесення справедливого судового рішення. Можливість присутності в суді представників громадськості сприяє формуванню в суспільстві переконаності в правильному функціонуванні судових установ і довіри до них.

Ніхто не може бути обмежений у праві на одержання в суді усної чи письмової інформації, що стосується результатів розгляду його судової справи.

Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом. При відкритому судовому розгляді всі бажаючі вправі входити до залу суду і бути присутніми на процесі без спеціального дозволу. В той же час, до залу засідань при розгляді кримінальних справ з педагогічних мотивів не допускаються особи, молодше 16 років, через нестачу площі залу головуючий може розпорядитися про обмеження доступу відвідувачів.

Учасники судового розгляду й інші особи, присутні у відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові замітки. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису з застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання допускається з дозволу суду в порядку, встановленому процесуальним законом, хоча сам процес офіційно передбачено знімати на відео. Необгрунтоване обмеження гласності судочинства може служити підставою до скасування вироку вищестоящим судом, оскільки це являє собою істотне порушення процесуального закону.

Розгляд справи в закритому судовому засіданні допускається за рішенням суду у випадку, коли це суперечить інтересам охорони державної, комерційної, банківської і військової таємниці. Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду чи постановою судді у справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку; у справах про статеві злочини; у інших справах з метою запобігання розголошення даних про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі; з метою забезпечення безпеки потерпілого, свідка чи інших осіб, які беруть участь у справі, їхніх родичів; для збереження таємниці усиновлення.

У закритому режимі може розглядатися справа в цілому чи її частина. Рішення про закритий судовий розгляд приймається судом за власною ініціативою або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі.

При розгляді справи в закритому судовому засіданні присутні особи, що беруть участь у справі, їхні представники, представники громадських організацій і трудових колективів, а також свідки, експерти, перекладачі.

Чинний процесуальний закон передбачає можливість видалення з залу судового засідання окремих учасників процесу, що не розглядається як обмеження гласності, оскільки це застосовується у відношенні порушників порядку в судовому засіданні.

Фіксування перебігу судового процесу технічними засобами передбачає, що при розгляді справ хід судового процесу фіксується технічними засобами в порядку, встановленому процесуальним законом.

Принцип забезпечення права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду (право на оскарження судового рішення) – закріплений у п.8.ч.3 ст. 129 Конституції та ст. 14 Закону. Сутність даного принципу полягає в тому, учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України. З цією метою в Україні утворюється мережа апеляційних судів, які розглядають справи за апеляцією відповідних суб’єктів, а також вищі спеціалізовані суди, які переглядають справи в касаційному порядку у випадках, передбачених законом. Основне завдання судів апеляційної та касаційної інстанцій – забезпечення законності та обґрунтованості судових рішень судів першої (або низшої) інстанції та виправлення їх помилок. Однак не всі судові рішення можуть бути оскаржені, оскільки підстави та порядок оскарження судових рішень визначається виключно процесуальним законом. Зокрема рішення вищих спеціалізованих, постановлені ними як судами касаційної інстанції можуть бути переглянуті Верховним Судом України лише у 2-х випадках – при неоднаковому застосуванні норм матеріального права в однакових правовідносинах, або у випадку, коли прийняте у справі рішення суперечить міжнародним договорам і угодам, ратифікованим Україною. Крім того, наприклад рішення ВАСУ, постановлене ним як судом першої інстанції при розгляді справи щодо встановлення ЦВК результатів виборів або всеукраїнського референдуму, або щодо скасування реєстрації на кандидата на пост Президента України є остаточним і не підлягає оскарженню.

Принцип обов'язковості судових рішень (п.9.ч3.ст.129 Конституції, ст. 13 Закону). Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється від імені України.

Судові рішення, що набули законної сили, є обов’язковими для виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян і їх організацій, громадянами і юридичними особами на всій території України. Обов’язковість врахування судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом.

Судові рішення інших держав є обов’язковими для виконання на території України за наявності умов, визначених законом України щодо міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України.

Держава забезпечує силою примусу виконання вимог суду і його рішень. Для виконання таких функцій у механізмі держави функціонують спеціальні органи і посадові особи, до обов’язків яких входить виконання судових рішень (Державний департамент України з питань виконання покарань, державна виконавча служба та інші.). Крім того, невиконання судових рішень тягне за собою передбачену законом відповідальність, втому числі в окремих випадках й кримінальну.

Принципи колегіального і одноособового розгляду справ та участі народу у здійсненні правосуддя. Правильне визначення складу суду, що повинен розглядати справу, має істотне значення для забезпечення законності, компетентності і неупередженості суду, оскільки рішення постановлене неналежним (незаконним) складом суду підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.129 Конституції судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних. Норму аналогічного змісту містить і ст. 15 Закону, як передбачає, що справи в судах розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним законом, – колегією суддів, а також за участю народних засідателів і присяжних. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд. Персональний склад суду для розгляду конкретної справи визначається автоматизованою системою документообігу за принципом вірогідності розподілу справ під час реєстрації в суді позовних заяв, клопотань та скарг. Причому при визначенні персонального складу суду для розгляду конкретної справи автоматизованою системою документообігу забезпечується врахування ступеня завантаженості кожного судді, спеціалізації, а також вимог процесуального закону.

Важливою формою прояву колегіальності є участь у роботі суду представників народу – народних засідателів і присяжних. Зокрема у ч. 4. ст. 124 Конституції України міститься норма, яка передбачає, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Відповідно до чинного процесуального законодавства, справи в судах першої інстанції розглядаються суддею одноособове, колегією суддів чи суддею і народними засідателями. Наприклад всі кримінальні справи про злочини, санкції яких передбачають до 10 років позбавлення волі розглядаються суддею одноособово. У випадках, якщо санкція за злочин передбачає позбавлення волі на строк більше 10 років, кримінальна справа розглядається колегіально судом у складі трьох професійних суддів. У випадках, якщо санкція передбачає довічне позбавлення волі, кримінальна справа по першій інстанції розглядається судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів (ст. 17 КПК України). Цивільні справи розглядаються місцевими судами по першій інстанції суддею одноособово або колегіально у складі одного судді та двох народних засідателів. Зокрема відповідно до ст. 234 ЦПК України цивільні справи, які розглядаються в порядку окремого провадження (непозовного) щодо: обмеження дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатної або відновлення цивільної дієздатності фізичної особи; усиновлення; визнання фізичної особі безвісті відсутньою або померлою; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку а також обов’язкової госпіталізації до протитуберкульозного диспансеру – розглядаються судом у складі одного судді та двох народних засідателів.

Розгляд справ в апеляційному, касаційному порядку, а також в інших випадках, передбачених законом, здійснюється судом колегіально в складі не менше трьох професійних суддів.

Принцип всебічності, повноти й об'єктивності дослідження обставин справи. У відповідності з Загальною декларацією прав людини (ст. 10), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (ст. 14), ст..6-1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина має право на справедливий розгляд її справи компетентним, незалежним і об’єктивним судом. Усі суди повинні вирішувати передані їм справи неупереджено, на основі фактів і відповідно до закону, без яких-небудь обмежень і впливу, тиску чи погроз. Незалежність судів дає їм право і вимагає від них забезпечення справедливого ведення судового розгляду та дотримання всіх прав сторін.

Всебічність, повнота й об’єктивність дослідження обставин справи є гарантією законності й обґрунтованості прийнятих рішень.

Всебічність передбачає з’ясування всіх обставин, що складають предмет доказування, та інших істотних для справи обставин, а також всебічність самого процесу дослідження, тобто перевірку всіх можливих версій і вичерпне з’ясування всіх фактичних даних, що мають значення для правильного розгляду і вирішення справи.

Повнота дослідження означає достатність доказів, тобто таку їх сукупність, що дозволяє зробити достовірний висновок про обставини, що мають значення для справи. Висновки в справі будуть відповідати фактам об’єктивної дійсності тільки в тому випадку, якщо вони обґрунтовані достатніми і достовірними доказами.

Об’єктивність дослідження означає

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: