Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Конституція України та сучасна конституційна реформа

Конституція України та сучасна конституційна реформа

у правовій системі деяку сукупність соціальних норм (механізмів, регуляторів), інституцій тощо, по-третє, підсумовує досвід теорії і практики вітчизняного конституціоналізму [20, с. 31].

9. Спадкоємність Конституція має поєднувати природно-традиційні, україноментальні риси, що вироблені у процесі багатовікового державного будівництва на теренах України, із конкретно-історичним підходом, адекватністю світовим демократичним стандартам на певному еталі їх прогресивного розвитку.

Особлива процедура прийняття та внесення змін до Конституції якщо стисло сформулювати вихідне й найістотніше, можна повторити слова Ю.М. Тодики: "Конституція України вводить ускладнений порядок зміни норм Основного Закону. Конституцію України приймати і змінювати може тільки парламент або народ на всеукраїнському референдумі. Більш ніхто." [7, с.57].

III. Форма і структура Конституції


3.1 Система, форма і структура Конституції України


Більшість вітчизняних учених розглядають Конституцію України 1996 р. як єдиний писаний нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили. Водночас на сьогодні в Україні залишаються чинними окремі конституційні акти, які також регулюють найважливіші політичні та інші суспільні відносини і мають найвищу юридичну силу.

Отже, система Конституції України –– це сукупність конституційно-правових актів найвищої юридичної сили (Акт проголошення незалежності України 1991 p., Конституція України 1996 p., рішення всеукраїнського референдуму 2000 р. та Закон України "Про внесення змін до Конституції України" 2004 p.), які регулюють найважливіші суспільні відносини політичного характеру. Кожен із вказаних конституційних актів регулює суспільні відносини, що традиційно є предметом правового регулювання Конституції; має найвищу юридичну силу; прийнятий Верховною Радою України або (та) народом України, тобто виключними суб'єктами конституційної нормо-творчості; залишається чинним на сьогодні, оскільки не скасований у встановленому законодавством порядку; гарантується державою [21, с. 15].

Найгострішою проблемою системи Конституції, як в Україні, так і в зарубіжних країнах, є внутрішнє взаємоузгодження змісту і форми конституційних актів, що є елементами системи Конституції.

Конституції, у їх вузькому розумінні, незалежно від наявності чи відсутності системи конституції у кожній конкретно взятій державі, мають свою структуру. Конституція України 1996 р. також має свою структуру. Вона відображує її зміст, дає уявлення про основні питання, що підлягають конституційно-правовому регулюванню. Категорія "структура конституції" с складовим елементом такого явища, як форма конституції, під якою прийнято розуміти спосіб організації та упорядкування нормативного матеріалу, який містить кожна конституція.

Форма конституції має зовнішню і внутрішню сторони, тобто систему і структуру. Система Конституції України як об'єктивне явище конституційного права впливає на її внутрішню побудову, яка значною мірою формується під впливом суб’єктивних чинників. Водночас зв'язок системи і структури конституції є взаємним. Структура Конституції України не лише відображує її систему, а й впливає на якісні характеристики цієї системи.

Під структурою Конституції України слід розуміти внутрішню взаємоузгоджену побудову Основного Закону як нормативно-правового акта найвищої юридичної сили [21, с. 17].

Конституція України 1996 р. належить до кодифікованих конституційних актів. Вона існує у вигляді єдиного нормативно-правового акта, що складається із трьох основних частин: преамбули, основної частини, прикінцевих і перехідних положень. У свою чергу, основна частина та прикінцеві і перехідні положення Конституції України складаються із п'ятнадцяти самостійних розділів, позначених латинськими цифрами, що включають 161 статтю (розділи I-XIV) і 14 пунктів (розділ XV), позначених арабськими цифрами. Окремі статті Конституції України мають декілька абзаців, що не нумеруються, а при посиланні на них позначаються як частини (ч.) відповідної статті.

Преамбула конституції — це звичайна для світової конституційної практики невелика за обсягом, урочиста, написана навіть із певним пафосом вступна частина до її основного змісту, що має багатофункціональний характер. Вона по-перше, вказує на те, хто і в якому порядку прийняв конституцію і, по-друге, містить коротку характеристику умов і мотивів прийняття конституції та мотивів, які при цьому переслідуються. Тобто преамбула конституції має концептуальний характер.

Преамбула Конституції України декларує: «Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 p., схваленим 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням, приймаємо цю Конституцію — Основний Закон України» [1, с. 3].

Преамбула Конституції України 1996 р. визначає основні цілі, задля досягнення яких було прийнято цю Конституцію, а саме: забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя; зміцнення громадянської злагоди; розвиток і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави.

Нормативну частину Конституції України 1996 р. становить переважно її основна частина, що складається з тринадцяти розділів та 159 статей. Розділ І “Загальні засади” Конституції України містить норми, що визначають основи суспільного і державного ладу України. Норми цього розділу Конституції України визначають основні напрямки розвитку громадянського суспільства, основні принципи суспільного життя, пріоритети національного право-творення і державотворення, принцип народного суверенітету, права Українського народу, закріплюють форму держави, пріоритет людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканості і безпеки як найвищої соціальної цінності, основні напрямки зовнішньополітичної діяльності держави, встановлюють державні символи України.

У II Розділі Конституції України — “Права, свободи та обов'язки людини і громадянин” — визначаються основні принципи прав і свобод людини і громадянина, їх загальні та спеціальні (юридичні) гарантії, а також встановлюються громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні, ідеологічні), екологічні та інші права і свободи людини і громадянина в Україні. Цей Розділ також включає норми, що встановлюють основні конституційні обов'язки людини і громадянина та гарантії їх виконання [13, с.65].

Чільне місце в структурі Конституції України займає розділ, присвячений виборам і референдумам (Розділ III “Вибори. Референдуми”). Цей Розділ, порівняно з іншими, містить незначну кількість норм конституційного права, але їх положення визначають механізм безпосередньої реалізації народного суверенітету. Зокрема, йдеться про норми, що визначають вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії та їх основні принципи, а також деталізують суб'єктивне право громадян України брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, закріплене у попередньому Розділі Конституції України. Розділ III Конституції України також визначає юридичний механізм ініціювання всеукраїнського референдуму на вимогу громадян України (ч. 2 ст. 72), питання обов'язкового всеукраїнського референдуму (ст. 73) та питання, що не можуть виноситися на всеукраїнський референдум (ст. 74).

Розділ IV “Верховна Рада України” Конституції України нормативно визначає поняття національного парламенту, порядок його формування та діяльності, конституційно-правовий статус народного депутата України, структуру та повноваження Верховної Ради України, суб'єктів законодавчої ініціативи, конституційно-правові основи бюджетного процесу, парламентського контролю тощо. Цей Розділ також встановлює національну грошову одиницю — гривню (ст. 99) та основні завдання Національного банку України (ст. 100).

У Розділі V Конституції України об'єднані конституційно-правові норми, що визначають правовий статус Президента України, який є главою держави і виступає від її імені. Зокрема, у цьому Розділі закріплено вимоги до кандидата у Президенти України, порядок обрання Президента України та підстави для дострокового припинення його повноважень, у тому числі й в порядку імпічменту, визначено його повноваження. Важливою є й ст. 107 Розділу V, яка визначає конституційно-правовий статус Ради національної безпеки і оборони України [ 21, с. 22].

Шостий розділ Конституції України — «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади» — включає норми конституційного права, що визначають структуру та порядок формування Кабінету Міністрів України, його повноваження, юридичну силу актів Кабінету Міністрів України, а також передає конституційно-правові основи здійснення виконавчої влади на місцях, зокрема, визначає правовий статус місцевих державних адміністрацій.

Розділ VII «Прокуратура» закріплює конституційно-правовий статус Прокуратури України, що становить єдину систему. Конституція визначає лише основні конституційні положення щодо завдань Прокуратури України та порядку призначення та звільнення з посади Генерального Прокурора. Організацію і порядок діяльності органів прокуратури, відповідно до ст. 123 Конституції України, визначає спеціальний закон.

Восьмим розділом Конституції України є розділ «Правосуддя», який включає до свого складу норми конституційного права України, що визначають основні принципи правосуддя, правовий статус основних суб'єктів правосуддя — Конституційний Суд України та систему судів загальної юрисдикції, конституційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції. Цей Розділ також містить статті, що детермінують порядок фінансування та створення належних умов для функціонування судів і діяльності суддів (ст. 130), конституційно-правовий статус Вищої ради юстиції (ст. 131) тощо.

Найменший розділ основної частини Конституції України –– Розділ IX “Територіальний устрій України”. Він містить всього дві статті, які подають основні принципи територіального устрою України (ст. 132) та встановлюють систему адміністративно-територіального устрою України (ст. 133).

Важливим елементом структури Конституції України є Розділ X “Автономна Республіка Крим”, присвячений регулюванню конституційно-правового статусу цієї невід'ємної складової частини України. Зазначений Розділ містить норми, що визначають систему органів Автономної Республіки Крим (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, а також Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим), порядок їх формування та взаємовідносини з вищими і центральними органами державної влади України, встановлюють право Автономної Республіки Крим видавати власні нормативно-правові акти, визначають повноваження Автономної Республіки Крим.

Два останні розділи основної частини Конституції України присвячені механізму організаційно- і нормативно-правового захисту Основного Закону. Так, Розділ XII “Конституційний Суд України” визначає правовий статус Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юстиції в Україні. Він включає конституційно-правові норми, що визначають основні функції Конституційного Суду України, порядок його організації та діяльності, правовий статус суддів Конституційного Суду України, встановлює суб'єктів звернення до Конституційного Суду України тощо. Розділ XIII Конституції України “Внесення змін до Конституції України” подає порядок внесення змін до Конституції України. При цьому, процедура внесення змін до Конституції України диференціюється залежно від предмета цих змін. Внесення змін до розділів І, III, XIII Основного Закону, в силу їх фундаментального системоутворюючого значення для структури Конституції, передбачає більш складну процедуру, ніж внесення змін до інших розділів.

Структура основної частини Конституції України дає підстави вважати, що вона в цілому об’єктивізує систему національного конституційного права, а структурні елементи Конституції України (розділи) об'єктивно відтворюють основні інститути конституційного права України [13, с. 68].

Останнім елементом Конституції України є її прикінцеві та перехідні положення, які за своїм змістом слід відносити до нормативних гарантій Основного Закону, оскільки вони мають на меті утвердити дату прийняття Конституції України як державне свято та забезпечити комплексну дію Конституції України на період повної адаптації чинного законодавства України до положень нової Конституції України. При цьому, слід враховувати, що Розділ XV «Перехідні положення» Конституції України на сьогодні фактично втратив свою актуальність, оскільки майже всі пункти Перехідних положень уже реалізовані.

Водночас, слід звернути увагу, що ст. 160 Розділу XIV «Прикінцеві положення» визначає інший, особливий порядок набуття Конституцією України чинності, ніж це передбачено ч. 5 ст. 94 Конституції України. Якщо закони України, як правило, набувають чинності не раніше дня їх опублікування, то Конституція України набула чинності з дня її прийняття — 28 червня 1996 р. Ст. 161 цього Розділу визначила дату прийняття Конституції України державним святом — Днем Конституції України, який сьогодні є одним із найвизначніших і найбільш шанованим народом державним святом.


3.2 Функції Конституції України


Структура Конституції України обумовлена і тісно пов'язана із своїми функціями. Ці функції життєво необхідні для суспільства, що підтверджує більш ніж двохсотлітня історія існування конституцій у світі.

Функції Конституції України — це цілеспрямовані напрямки та види впливу Основного Закону суспільства і держави на суспільні відносини.

Конституція України, як і більшість конституцій світу, є багатофункціональною. Вона здійснює, зокрема, політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, ідеологічну) та інші галузеві й об'єктні, а також владні функції: установчу, правотворчу, контрольну, охоронну та інші власне конституційні функції.

Основними критеріями класифікації функцій Конституції України слід вважати:

1) об'єкти її впливу на суспільні відносини;

2) способи і засоби впливу на суспільні відносини;

3) умови впливу на суспільні відносини тощо [ 13, с. 69].

Перший критерій — функції Конституції України за об'єктами впливу норм цього найважливішого нормативно-правового акта на суспільні відносини. Основними об'єктами впливу Конституції України є основні сфери суспільного та державного ладу, а саме: політична, економічна, соціальна, культурна (ідеологічна або духовна), а також зовнішньополітична сфери. Відповідно, необхідно розрізняти такі об'єктні функції Основного Закону, як політична, економічна, соціальна, ідеологічна та зовнішньополітична функція.

Об'єктні функції Конституції України можна класифікувати й за основними інститутами конституційного права, що об'єктивовані в розділах Основного Закону, тобто за предметами конституційно-правового регулювання, що властиві певним групам норм Конституції України. Зокрема, слід розрізняти функції конституційно-правового регулювання основ суспільного і державного ладу; прав, свобод і обов'язків людини і громадянина; форм безпосередньої демократії; правового статусу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також їх службових і посадових осіб; місцевого самоврядування; адміністративно-територіального устрою України; правового захисту Конституції тощо.

Функції Конституції України слід також розрізняти за способами і засобами впливу на суспільні відносини, що є предметом конституційного права. Як і для галузі конституційного права в цілому, Конституції України властиві, за способом і засобом, такі функції, як регулятивна ––закріплення в її нормах сталих суспільних відносин і гарантій їх дотримання та визначення тих суспільних відносин, що перебувають на етапі свого становлення , установча –– закріплення найважливіших політичних та соціально-економічних інститутів держави і суспільства, охоронна –- передбачає вимоги, щодо забезпечення виконання і реалізації норм та інститутів, контрольна ––контролювання виконання вищенаведених функцій , інтегративна (системоутворююча) –– цей нормативно-правовий акт є основою системи національного законодавства, правотворча, правозастосовча, інформаційна й інші.

За часом функції Конституції України поділяються на постійні та тимчасові. Більшість функцій Конституції України, як і більшості інших конституцій, має постійний характер, оскільки дія положень Основного Закону має безстроковий характер. Тимчасові її функції, визначені Перехідними положеннями (Розділ XV Конституції України), існували на період, що не перевищував п'ять років з часу прийняття Конституції України. На сьогодні тимчасові функції Конституції України не властиві, що й обумовлює таку її ознаку, як стабільність [ 13, с.70].

IV. Порядок внесення змін та охорона Конституції України


4.1 Порядок прийняття та внесення змін до Конституції України


Роділ ХIII Основного Закону "Внесення змін до Конституції України" визначає порядок прийняття та внесення змін до Основного закону.

Відповідно до статті 154 Конституції, першою стадією внесення змін до Конституції України є внесення законопроектів про такі зміни суб'єктами, визначеними цією статтею, тобто Президентом України або народними депутатами у кількості не менш як третини конституційного складу Верховної Ради України.

Друга стадія процедури внесення змін до Конституції України полягає у направленні законопроекту до Конституційного Суду України для одержання його висновку щодо його відповідності вимогам статей 157 Конституції України.

Згідно зі статтею 157 Конституції України її не може бути змінено, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини та громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісності України. Тобто, Конституція України має межі конституційного перегляду [17, с.24].

Крім того, Конституцію не може бути змінено в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Третя стадія процедури внесення змін до Конституції України настає після одержання Верховною Радою висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту статтям 157 і 158 Конституції України.

При цьому, залежно від того, яких розділів Основного Закону стосуються зміни, розрізняють два варіанти внесення таких змін.

Відповідно до статті 155 Конституції України законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України [11, с.280].

Законопроект про внесення змін до розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу ХНІ "Внесення змін до Конституції України" подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України,

При цьому повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, III і ХIII Конституції з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.

Четвертою стадією процедури внесення змін до Конституції України є затвердження всеукраїнським референдумом, який призначає відповідно до статті 156 Конституції України Президент України [ 13, с. 93-94].

Стаття 158 Основного Закону передбачає, що законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень також не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України [ 1, с.44-45].


5.2 Правова охорона Конституції


Після здобуття Україною незалежності в 1991 р. вдалося розпочати формування спеціалізованого органу правового захисту Конституції України — Конституційного Суду України. З липня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Конституційний Суд України», який визначив порядок формування і основні функції цього органу конституційної юстиції незалежної України. У зазначений період основні функції щодо правового захисту Конституції України здійснювалися Президентом України і Верховною Радою України. Після прийняття нині чинної Конституції України від 28 червня 1996 p., було ухвалено новий Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 p., який і поклав початок реальної діяльності цього єдиного органу конституційної юстиції в Україні. Тобто відлік правового захисту Конституції України, у його вузькому розумінні, слід вести з 1996 p., коли було сформовано реально діючий Конституційний Суд України.

Правову охорону Конституції України слід розглядати у вузькому та широкому значеннях. У першому випадку під охороною Конституції України, у вузькому значенні, слід розуміти цілеспрямовану, передбачену Конституцією та законами України діяльність Конституційного Суду України щодо вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 p., конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

3) офіційного тлумачення Конституції та законів України;

4) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених Конституцією України [24, с.89].

Правова охорона Конституції України, у широкому розумінні, здійснюється за допомогою спеціальних юридичних способів і засобів, якими виступають нормативно-правові й організаційно-правові механізми забезпечення правової охорони Конституції України. Сукупність нормативно- й організаційно-правових механізмів правового захисту Конституції України також прийнято називати гарантіями Конституції України,

Правова охорона Конституції України, у широкому значенні, тотожна гарантіям Конституції України, під якими слід розуміти систему загальних та спеціальних (юридичних) умов і засобів, що забезпечують режим конституційної законності в усіх сферах суспільного і державного ладу нашої держави. Система гарантій Конституції України представлена, в першу чергу, загальними та спеціальними (юридичними) гарантіями Конституції України. Загальні гарантії Конституції України визначаються за основними сферами конституційного ладу України і, відповідно, поділяються на політичні, економічні, соціальні та культурні (духовні) гарантії належного дотримання і виконання Конституції України. Належний розвиток всіх сфер суспільного і державного ладу держави є загальною умовою діяльності Конституції. Навіть сама найдосконаліша конституція виявиться «паперовою» за умови, коли суспільство та держава будуть не в змозі реалізувати її положення через недостатній розвиток хоча б однієї з названих сфер суспільного та державного життя [13, с. 73].

Спеціальні або власне юридичні гарантії Конституції України умовно виділяються в нормативно-правові та організаційно-правові. Нормативно-правові гарантії Конституції України — це сукупність матеріальних і процесуальних конституційних та інших норм права, що визначають порядок прийняття, внесення змін до Конституції України та порядок дії норм Основного Закону в часі, просторі та за колом суб'єктів. Ці норми об'єкти-візуються в системі чинного конституційного законодавства України, а в широкому розумінні — у всій системі чинного національного законодавства України. При цьому, слід зазначати, що основні принципи та положення нормативно-правових гарантій Конституції України закріплені у її тексті.

Організаційно-правові гарантії Конституції України є сукупністю суб'єктів конституційного права, на яких покладається обов'язок реалізувати Основний Закон. Первинним елементом системи організаційно-правових гарантій Конституції України, безперечно, є український народ. Відповідно до ст. 5 Конституції України український народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні. Він здійснює свою владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Власне, й Конституція України, як закріплено в преамбулі до неї, «від імені всього Українського народу» і є вираженням суверенної волі народу, тож цілком закономірно, що народ України і є основним захисником цієї Конституції.

Важливим елементом системи організаційно-правового захисту Конституції є громадяни України як активний елемент народу України. У юридичній науці правова охорона громадянами Конституції розглядається у двох формах:

пасивній, що зводиться до виконання громадянами своїх юридичних обов'язків, що мають пасивний характер, оскільки пропонують лише утримання від тих чи інших дій, спрямованих проти Конституції;

активній, зміст якої полягає у здійсненні громадянами свідомих цілеспрямованих дій щодо захисту Конституції, які виходять за межі пасивного виконання їхніх конституційних обов'язків [24, с.89].

Українська держава здійснює організаційно-правовий захист Конституції України через систему органів законодавчої, виконавчої та судової влади, суб’єктів місцевого самоврядування. Конституційний Суд України як спеціалізований орган Конституції України є основним складовим елементом цієї системи.

Існують й інші види гарантій Конституції України. Зокрема, поряд з названими національними спеціальними (юридичними) гарантіями можна також виділити спеціальні міжнародні нормативні та інституційні гарантії, а також деякі інші гарантії Основного Закону.

Висновки


Вперше термін «Lex fundamentalis» — «основний закон» введений у науковий обіг у XVI ст.. у роботах французьких публіцистів-тираноборців (монархомахів) Ф. Дюплессі-Монре, Ф. Отмана, Дж. Б'юкенена та ін.

Конституція України — це єдиний, наділений найвищою юридичною силою нормативно-правовий акт, через який український народ і українська держава виражають свою суверенну волю, утверджують основні принципи устрою суспільства і держави, основи правового статусу особи і громадянина, визначають систему і функції органів державної влади й органів місцевого самоврядування, механізми реалізації державно-владних повноважень і територіальний устрій держави. За періодом дії Конституція України є постійною, за порядком зміни належить до жорстких, згідно державного режиму та форми правління –– демократична республіканська, за формою територіального устрою –– це Конституція унітарної держави з автономним утворенням у складі.

Історію розробки, прийняття, реалізації Конституції та внесення до неї змін можна поділити на три основних періоди: перший період (1991-1996 pp.) ознаменувався здобуттям незалежності України, процесом підготовки проекту Конституції і прийняттям Конституції України 1996 p.; другий період (1996-2004 pp.) став періодом реалізації Конституції України 1996 p.; третій період (2004 р. — донині) позначився початком процесу внесення змін та доповнень до Конституції України (конституційної реформи).

28 червня 1996 р. о 9 годині 18 хвилин після 24 годин безперервної праці Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію України. 8 грудня 2004 р. на позачерговому пленарному засіданні Верховної ради України було вирішено питання про внесення змін до Конституції України. 402 голосами підтримали пакет документів — Закон ”Про внесення змін до Конституції України”, закон “Про особливості застосування закону про вибори Президента України при повторному голосуванні 26 грудня 2004 p”., та “Про внесення змін до Конституції України щодо вдосконалення системи органів місцевого самоврядування”.

Сутність і зміст Конституції виявляються у сукупності її властивостей: верховенство Конституції України в правовій системі, найвища юридична сила та пряма дія конституційних положень, Конституція України як правова база поточного законодавства, стабільність і динамізм, легітимність і легальність, програмний характер, установчий характер, підсумковий характер, спадкоємність, особлива процедура прийняття та внесення змін до Конституції.

Система Конституції України –– це сукупність конституційно-правових актів найвищої юридичної сили (Акт проголошення незалежності України 1991 p., Конституція України 1996 p., рішення всеукраїнського референдуму 2000 р. та Закон України "Про внесення змін до Конституції України" 2004 p.).

Структура Конституції України –– внутрішня взаємоузгоджена побудова Основного Закону як нормативно-правового акта найвищої юридичної сили. Конституція України 1996 р. –– це кодифікований конституційний акт. Вона складається із трьох основних частин: преамбули, основної частини, прикінцевих і перехідних положень. Основна частина та прикінцеві і перехідні положення Конституції України складаються із п'ятнадцяти самостійних розділів, позначених латинськими цифрами, що включають 161 статтю (розділи I-XIV) і 14 пунктів (розділ XV), позначених арабськими цифрами. Окремі статті Конституції України мають декілька абзаців, що не нумеруються, а при посиланні на них позначаються як частини (ч.) відповідної статті.

Структура Конституції України обумовлена і тісно пов'язана із своїми функціями. Конституція України, як і більшість конституцій світу, є багатофункціональною. Вона здійснює, зокрема, політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, ідеологічну) та інші галузеві й об'єктні, а також владні функції: установчу, правотворчу, контрольну, охоронну та інші власне конституційні функції.

Процес внесення змін до конституції складає невід'ємну частину загальносуспільного розвитку будь-якої країни. Утім, на відміну від інших законодавчих актів, Конституція постає як найбільш стабільний нормативно-правовий акт. Інститут "меж конституційного перегляду" дозволяє водночас адаптувати конституцію до суспільних змін, але при збереженні її високого рівня стабільності. Процес внесення змін до Конституції України в новітню добу її державотворення носить складний і суперечливий характер (чисельні питання, що виникають в контексті внесення змін до Конституції України 2004 p., та референдум 2000 p., результати якого так і не були імплементовані).

Охорона Конституції у вузькому значенні цілеспрямована, передбачена Конституцією та законами України діяльність Конституційного Суду України щодо вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Правова охорона Конституції України, у широкому розумінні, здійснюється за допомогою спеціальних юридичних способів і засобів, якими виступають нормативно-правові й організаційно-правові механізми забезпечення правової охорони Конституції України. Сукупність нормативно- й організаційно-правових механізмів правового захисту Конституції України також прийнято називати гарантіями Конституції України,

Важливим елементом системи організаційно-правового захисту Конституції є громадяни України як активний елемент народу України. У юридичній науці правова охорона громадянами Конституції розглядається у двох формах: пасивній та активній. Українська держава здійснює організаційно-правовий захист Конституції України через систему органів законодавчої, виконавчої та судової влади, суб'єктів місцевого самоврядування. Конституційний Суд України як спеціалізований орган Конституції України є основним складовим елементом цієї системи.

Існують й інші види гарантій Конституції України. Зокрема, поряд з названими національними спеціальними (юридичними) гарантіями можна також виділити спеціальні міжнародні нормативні та інституційні гарантії, а також деякі інші гарантії Основного Закону.


Список використаних джерел


Конституція (Основний закон) України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. –– К.: Юрінком, 1996.––80 с.

Закон України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року №2222-IV //Відомості Верховної Ради України, 2005. ––№2. ––с.44.

Бисага Ю. М., Гомонай В. В., Чичерський В. І. Конституційно –– процесуальне право: Навчальний посібник. –– Ужгород: Басараб М. М., 2006. –– 256 с.

Кравченко В. В. Конституційне право України. Навчальний посібник. –– К.: Університет «Україна», 2004. –– 528 с.

Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України. –– К.: Вентурі, 1995. –– 240 с.

Сташків Б. І. Конституційне право України: Навчальний посібник. –– Чернівці, 1999. –– 264 с.

Тодика Ю. М. Конституція України: проблеми теорії і практики: Монографія. –– X.: Факт, 2000. –– 608 с.

Тодика Ю. М. Тлумачення Конституції і законів України: теорія та практика: Монографія. –– X.: Факт, 2001. –– 328 с.

Тодика Ю. М. Конституційні засади формування правової культури: Монографія. –– X.: РАЙДЕР, 2001. –– 160 с.

Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. –– К.: Юрінком Інтер, 2002. –– 536 с.

Шаповал В. М. Сучасний конституціоналізм: Монографія. –– К.: Юридична фірма «Салком», Юрінком Інтер, 2005. –– 560 с.

Зелена книга української конституційної реформи : матеріали для громадського обговорення /За ред. І.Коліушка, Ю.Кириченко. ––К.: Лікей, 2007. –– 32 с.

Конституційне право України: Підручник /За ред. проф. В. Ф. Погорілка. Вид. друге.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: