Нотариат
Якщо приватний нотаріус не погоджується з тим, що його дії були незаконними чи недбалими, то особа, яка бажає відшкодувати завдані їй збитки, має звертатися до суду.
Розмір заподіяної шкоди може бути меншим чи більшим, ніж розмір страхової суми чи застави. Якщо розмір суми, яка підлягає виплаті заінтересованій особі, менший від розміру страхової суми чи застави, то для її погашення використовуються ці суми.
Якщо ж розмір суми, що підлягає сплаті, перевищує розмір страхової суми чи застави, суд повинен вирішити, в який спосіб провадитиметься покриття заподіяної шкоди.
Слід, однак, зауважити, що наявність у приватного нотаріуса страхової суми чи застави не змушує його обов’язково використовувати їх для погашення збитків, за умови, що він повністю погоджується з доказами іншої сторони.
Якщо приватний нотаріус справді вважає, що його дії заподіяли матеріальної або моральної шкоди клієнту, і якщо сторони досягли згоди щодо розміру заподіяної шкоди, то певні суми можуть бути виплачені особі без використання страхової суми чи застави з доходу приватного нотаріуса.
Про проведену виплату суми, розмір якої встановлюється за домовленістю сторін і яка поменшує завдані збитки, може бути складений відповідний документ (наприклад, акт), за підписом приватного нотаріуса та особи, якій було заподіяно шкоду.
Цей документ може підтверджувати:
• факт наявності підстав для матеріальної відповідальності приватного нотаріуса;
• досягнення згоди між нотаріусом та особою, якій заподіяно шкоду, щодо встановлення розміру заподіяної шкоди;
• факт сплати приватним нотаріусом і отримання особою певної грошової суми для погашення завданих збитків.
У цьому документі повинен міститись опис випадку, коли нотаріус допустив недбалість чи вчинив незаконні дії, прізвища, імена та по батькові, адреси заінтересованих осіб і приватного нотаріуса, округ його діяльності, докази сторін щодо завданої шкоди, розмір суми, яка підлягає сплаті за досягнутою згодою особі, підписи про сплату і отримання коштів тощо.
Порядок заміщення приватного нотаріуса
Саме поняття заміщення приватного нотаріуса врегульоване чинним законодавством з огляду на добросовісність приватного нотаріуса, відданість його складеній присязі, заінтересованість в утвердженні авторитету його як приватного нотаріуса та намагання не створювати перешкод громадянам, які саме у нього вчинили ті чи інші нотаріальні дії у доступі до оформлених документів. У осіб, від імені чи відносно яких учинялися нотаріальні дії, може виникнути необхідність отримати дублікат посвідченої цим приватним нотаріусом угоди, отримати відомості про дійсність посвідченого заповіту тощо. Приватний нотаріус зобов’язаний повідомити управління юстиції про те, що він має намір припинити виконання своїх обов’язків на строк більше одного тижня.
Необхідність цього повідомлення полягає в тому, що саме управління юстиції контролює законність виконання приватними нотаріусами їхніх обов’язків.
Заміщення приватного нотаріуса можливе тоді, коли він має намір тимчасово, на строк більше одного тижня припинити виконання своїх обов’язків. Причини, за яких він бажає тимчасово припинити свою діяльність, можуть бути різними — відпочинок, лікування тощо. Але основне, що відіграє роль у вирішенні питань заміщення, це: по-перше, ініціатива самого нотаріуса тимчасово припинити діяльність; по-друге — повернення до неї після вирішення питань, які стали підставою для зупинення діяльності; по-третє — неможливість, навіть заборона йому особисто виконувати обов’язки приватного нотаріуса і в період заміщення його на посаді іншим нотаріусом.
Приватний нотаріус може укласти угоду з іншим приватним нотаріусом про його заміщення. 3 огляду на те, що сам нотаріус має бути заінтересований у тому, аби його заступала на посаді відома йому особа, законодавство регулює відносини заміщення посади на договірних засадах між нотаріусами. Про укладену угоду приватний нотаріус повідомляє управління юстиції. Отже, за угодою, приватні нотаріуси мають змогу заміщати один одного і мати, в разі необхідності, доступ до документів, посвідчених іншим нотаріусом.
Повідомлення управління юстиції в усіх випадках є обов’язковим. Для того, щоб інформувати громадян, управління юстиції повинно мати необхідні відомості про діяльність приватного нотаріуса.
Управління юстиції, отримавши повідомлення приватного нотаріуса про припинення на певний строк його діяльності в разі, коли нотаріус не уклав угоди з іншим нотаріусом про заміщення його на посаді, може вжити заходів для того, щоб відсутність приватного нотаріуса на робочому місці не заподіяла шкоди законним інтересам громадян. Ці заходи можуть полягати в тому, щоби примірники посвідчених приватним нотаріусом угод були передані до державного нотаріального архіву, до державної нотаріальної контори, розташованої в окрузі діяльності приватного нотаріуса або суміжного з ним, або в призначенні приватного нотаріуса, який заміщатиме того приватного нотаріуса, який тимчасово припинив свою діяльність.
У таких випадках таємниця вчинення нотаріальних дій поширюється й на того нотаріуса, який заміщає відсутнього, і на тих осіб, які мають право доступу за рішенням управління юстиції до посвідчених чи засвідчених документів.
Отже, заміщення приватного нотаріуса — це можливість виконання обов’язків приватного нотаріуса певного нотаріального округу іншим приватним нотаріусом цього ж нотаріального округу на підставі укладеної угоди чи наказу управління юстиції, яке має на меті забезпечити доступ передбачених законодавством осіб до архівних документів тимчасово відсутнього на строк більше одного тижня приватного нотаріуса. Треба мати на увазі, що угода про заміщення на посаді не може бути укладеною нотаріусами, які мають різні нотаріальні округи, бо тоді порушувалися б положення законодавства про те, що нотаріусові надається для провадження діяльності тільки один нотаріальний округ, та положення про розташування робочого місця приватного нотаріуса в межах його нотаріального округу.
У такому випадку, оформлюючи документи при заміщенні, у посвідчувальному написі приватний нотаріус, який заміщає відсутнього, має посилатися на укладену угоду про заміщення чи на наказ органу юстиції, але на всіх документах він проставляє свою печатку.
При цьому нотаріус, якого заміщують, не має права виконувати свої службові обов’язки.
Припинення приватної нотаріальної діяльності регулюється ст. 30 Закону України "Про нотаріат". Із припиненням приватної нотаріальної діяльності реєстраційне посвідчення анулюється, і особа перестає бути приватним нотаріусом. Частина 1 ст. 30 встановлює перелік випадків, коли приватна нотаріальна діяльність особи припиняється. Цей перелік є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.
Приватний нотаріус із власної ініціативи може припинити свою приватну нотаріальну діяльність, подавши письмове клопотання до управління юстиції. У цьому випадку приватний нотаріус залишається особою, яка зможе в майбутньому посісти посаду нотаріуса в державній нотаріальній конторі чи знову зареєструвати свою приватну нотаріальну діяльність у цьому ж чи в іншому окрузі, оскільки в неї залишається свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю, тобто особа не втрачає допуску до професії.
Чинне законодавство не містить положень, які обмежували б призначення на посаду нотаріуса особи, яка мала перерву в нотаріальній діяльності за умови, що вона має свідоцтво про право на нотаріальну діяльність.
Підстави для припинення з власної ініціативи приватної нотаріальної діяльності можуть бути різними, наприклад: бажання зайнятися підприємницькою чи посередницькою та іншою діяльністю, яка є несумісною з нотаріальною діяльністю, перехід на роботу до державної нотаріальної контори, бажання працювати у штаті громадської організації, зміна нотаріального округу тощо.
Припинення приватної нотаріальної діяльності може бути наслідком втрати особою взагалі вправа на нотаріальну діяльність.
3 анулюванням свідоцтва як підстави для реєстрації приватної нотаріальної діяльності сама діяльність припиняється автоматично.
Якщо особа, свідоцтво про право на нотаріальну діяльність якої анульоване, захоче коли-небудь зареєструвати свою приватну нотаріальну діяльність, вона повинна знову отримати доступ до професії, тобто пройти стажування, скласти кваліфікаційний іспит, отримати свідоцтво і відповідати вимогам до нотаріуса, викладених у ст. 3 Закону.
Припинення приватної нотаріальної діяльності можливе, коли нотаріус протягом тримісячного строку від дня реєстрації приватної нотаріальної діяльності не уклав договір службового страхування чи не вніс на спеціальний рахунок до банківської установи страхову заставу, призначену для покриття шкоди, заподіяної незаконними чи недбалими діями, або ж не поповнив впродовж одного року від дня витрачання коштів розмір страхової застави до початкового розміру.
Якщо приватний нотаріус не виконує своїх обов’язків протягом двох місяців без поважних причин і не повідомив про це управління юстиції, його нотаріальна діяльність припиняється.
Під "невиконанням своїх обов’язків" розуміється те, що приватний нотаріус не вчиняє нотаріальних дій, не надає консультацій правового характеру, не уклав угоди щодо його заміщення і не забезпечив у такий спосіб доступу осіб, якими або щодо яких вчинялися нотаріальні дії, працівникам правоохоронних органів до посвідчених ним документів для скасування чи зміни вчинених нотаріальних дій, отримання дублікатів, отримання відомостей про вчинені нотаріальні дії тощо.
Якщо приватний нотаріус не відповідає своїй посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров’я, що на тривалий час перешкоджає нотаріальній діяльності, ця підстава теж тягне за собою припинення приватної нотаріальної діяльності.
Припинення приватної нотаріальної діяльності та анулювання реєстраційного посвідчення провадиться за наказом управління юстиції. Копія наказу у триденний термін має бути видана або надіслана поштою нотаріусу, приватна нотаріальна діяльність якого припиняється.
Приватний нотаріус, діяльність якого припиняється, в місячний строк зобов’язаний передати документи, що стосуються вчинення ним нотаріальних дій, до державного нотаріального архіву.
Рішення про анулювання реєстраційного посвідчення може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Законодавство містить також положення про призупинення приватної нотаріальної діяльності. Призупинення приватної нотаріальної діяльності можливе лише в одному випадку: в разі припинення права власності чи права користування приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. Призупинення приватної нотаріальної діяльності може провадитись особисто нотаріусом, який зобов’язаний подати відповідну заяву до управління юстиції не пізніше одного тижня після закінчення строку прав на приміщення і за відсутності прав на інше приміщення, або ж управлінням юстиції за наявності таких відомостей. Нотаріальна діяльність нотаріусом вважається відновленою з моменту внесення відповідних змін до реєстраційного посвідчення про реєстрацію нового робочого місця нотаріуса.
Контроль за законністю виконання приватними нотаріусами їхніх обов’язків здійснюється Головним управлінням Міністерства юстиції Автономної Республіки Крим, управліннями юстиції областей, міст Києва та Севастополя.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про нотаріат" у населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії вчиняються посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад.
Надання виконкомам місцевих рад права вчиняти деякі нотаріальні дії, а це найбільш прості й поширені дії, створює зручності для населення, оскільки позбавляє його необхідності звертатися до нотаріуса, який часом знаходиться на досить великій відстані від села, селища чи міста.
Безпосередньо вчиняти нотаріальні дії у виконкомах мають право голова виконкому, його заступник або секретар виконкому. Але їхнє право на вчинення нотаріальних дій виникає не автоматично, а лише за наявності рішення виконкому про покладення на одного з них обов’язку вчиняти нотаріальні дії. В разі тривалої відсутності посадової особи (відпустка, хвороба), на яку покладено обов’язок вчиняти нотаріальні дії, на час її відсутності нотаріальні дії може за рішенням виконкому вчиняти інша посадова особа. Найчастіше обов’язок вчиняти нотаріальні дії покладається на секретаря виконкому.
Посадові особи виконкомів місцевих рад учиняють нотаріальні дії, реалізуючи ті самі принципи, що й нотаріуси.
Нотаріальні дії за кордоном учиняють консульські установи, а у випадках, передбачених законодавством, — дипломатичні представництва України. Відповідно до розпорядження Президента України "Про затвердження Положення про дипломатичне представництво України за кордоном" від 22 жовтня 1992 р. дипломатичне представництво України за дорученням міністра іноземних справ України може виконувати і консульські функції. Це можливо в тих випадках, коли діяльність консульської установи не поширюється на певну територію; тоді нотаріальні дії вчиняються консульськими відділами дипломатичного представництва.
Безпосередньо нотаріальні дії в консульських установах учиняють консули, а в дипломатичних представництвах — один із членів дипломатичного персоналу.
Діяльність консульських установ і дипломатичних представництв щодо вчинення нотаріальних дій регулюється главою ХІ Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 2 квітня 1994 р., і підпорядкована тим самим принципам, що й діяльність нотаріусів.
Вперше законодавством передбачено створення в обласних центрах, у містах Києві, Севастополі й Сімферополі державних нотаріальних архівів.
Державні нотаріальні архіви є складовою частиною Національного архівного фонду України. Діяльність та організація державних нотаріальних архівів регулюється Положенням про державний нотаріальний архів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 р.
Державні нотаріальні архіви створюються й ліквідуються Міністерством юстиції України. Архів є юридичною особою, має печатку з зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Архіви очолюють завідуючі, яких призначають на посаду та звільняють із неї Головне управління юстиції, Міністерства юстиції Автономної Республіки Крим, управління юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Державні нотаріальні архіви створюються для тимчасового (до 75 років) централізованого зберігання та використання нотаріальних документів, передачі їх у відповідний державний архів, надання методичної та практичної допомоги фондоутворювачам у вдосконаленні роботи з документами.
Створення державних нотаріальних архівів свідчить ще раз про підвищення ролі та значення нотаріату в суспільному житті країни. Ця робота — копітка, вона потребує часу, а головно — коштів. Для належної роботи архівів необхідна повна комп’ютеризація, підготовка спеціалістів.
Безпосереднє керівництво нотаріальними органами здійснюється Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими управліннями юстиції.
Управління юстиції утворюються Міністерством юстиції України та йому підпорядковані.
Одним із завдань управлінь юстиції є організаційне та матеріально-технічне забезпечення роботи нотаріату. Для цього їм надано права:
• організовувати роботу установ нотаріату, перевіряти їхню діяльність, вживати заходів до її поліпшення;
• здійснювати контроль за законністю вчинення нотаріальних дій;
• організовувати роботу з добору кадрів та підвищення кваліфікації працівників нотаріальних органів;
• забезпечувати роботу кваліфікаційних комісій нотаріату;
• здійснювати контроль за організацією та змістом стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю;
• визначати нотаріальний округ, реєструвати приватну нотаріальну діяльність, вносити зміни в реєстраційне посвідчення приватного нотаріуса та анулювати його;
• призупиняти діяльність нотаріусів і готувати подання на розгляд Міністерству юстиції щодо анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю;
• затверджувати розміри оплати за надання державними
нотаріальними конторами додаткових платних послуг правового і технічного характеру;
• здійснювати контроль за використанням спеціальних бланків нотаріальних документів.
Крім того, управління юстиції розглядає скарги громадян щодо роботи нотаріальних органів, забезпечує матеріально-технічними ресурсами установи нотаріату, а також здійснює контроль за збереженням і використанням матеріальних цінностей нотаріальними органами, складає проекти кошторисів видатків на утримання установ нотаріату та ін. Крім того, наказом Міністерства юстиції України від 1 червня 1998 р. затверджено Положення про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції зі змінами, внесеними Указом Мінюсту від 5 лютого 1999 р.
Відповідно до цього Положення щодо нотаріальної діяльності вказані управління мають:
— забезпечити роботу установ нотаріату;
— вести роботу з обліку та підтримання в контрольному стані актів законодавства та нотаріальної практики;
— організовувати роботу установ нотаріату, перевіряти їхню діяльність, вживати заходи щодо її поліпшення;
— здійснювати контроль за законністю вчинення нотаріальних дій державними та приватними нотаріусами, обігом спеціальних бланків нотаріальних документів та за організацією і змістом стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю;
— готувати матеріали на розгляд Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції для підготовки подання щодо анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю.
Управління юстиції має також залучати в установленому порядку до перевірки роботи установ нотаріату та приватних нотаріусів кваліфікованих державних та приватних нотаріусів з інших нотаріальних округів, а також представництв відділень Української нотаріальної палати за їхньою згодою.
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси можуть об’єднуватись у регіональні, загальнодержавні, міжнародні спілки та асоціації. Ці об’єднання репрезентують їхні інтереси у державних та інших органах, захищають соціальні та професійні права нотаріусів, здійснюють методичну та видавничу роботу, можуть створювати спеціальні фонди і діють відповідно до своїх статутів.
Саме на таких принципах створено Українську нотаріальну палату, що діє як добровільна громадська організація нотаріусів. Українська нотаріальна палата має Статут, затверджений Установчою конференцією нотаріусів України 22 квітня 1993 р., зі змінами та доповненнями, затвердженими Третьою конференцією Української нотаріальної палати 9 серпня 1997 р.
Основна мета Української нотаріальної палати — об’єднання на професійній основі нотаріусів для захисту їхніх законних професійних, соціальних та інших інтересів. Завданням палати є сприяння підвищенню професійного рівня нотаріусів, удосконалення правової допомоги, яку нотаріуси надають фізичним та юридичним особам. Також Українська нотаріальна палата повинна сприяти охороні інтересів громадян та організацій, яким було заподіяно шкоду незаконними діями нотаріусів. Зокрема, важливим завданням Української нотаріальної палати є сприяння розвиткові міжнародних зв’язків, обміну досвідом, співробітництва з міжнародними організаціями нотаріату.
Для розв’язання практичних завдань, проведення організаторської та іншої роботи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі створюються відділення нотаріальної палати, які є юридичними особами. За наявності хоча б трьох членів палати в управліннях юстиції та в нотаріальних конторах створюються первинні організації нотаріальної палати.
Центральними органами Української нотаріальної палати є: Конференція членів Української нотаріальної палати, Рада Української нотаріальної палати, ревізійна комісія, Комісія з питань професійної етики. На чолі палати стоїть президент Української нотаріальної палати, обраний більшістю голосів делегатів, які беруть участь у роботі Конференції.
Українська нотаріальна палата створюється на принципах індивідуального та колективного членства. Індивідуальними членами можуть бути нотаріуси та інші працівники органів нотаріату, нотаріуси-пенсіонери, працівники органів юстиції, робота яких безпосередньо пов’язана з організацією нотаріальної діяльності. Колективними членами можуть бути інші об’єднання та організації, які поділяють інтереси й цілі Української нотаріальної палати.
Для здійснення своїх завдань Українська нотаріальна палата може: подавати до республіканських і місцевих органів влади та управління пропозиції з удосконалення діяльності нотаріату; сприяти науковій розробці питань удосконалення нотаріальної діяльності, впровадженню ефективних форм обслуговування; аналізувати нотаріальну практику, готувати методичні рекомендації з питань учинення нотаріальних дій; сприяти підвищенню кваліфікації нотаріусів і організовувати професійну підготовку юристів до роботи в органах нотаріату; проводити видавничу діяльність і т. ін.
Отже, Українська нотаріальна палата є типовою громадською організацією, створеною на професійному рівні. На сьогодні робляться певні кроки в напрямку посилення впливу Української нотаріальної палати на нотаріальну діяльність, створення та забезпечення реальної допомоги нотаріусам.
Українська нотаріальна палата активно діє і в законотворчому процесі. Нею підготовлено проект нового Закону України "Про нотаріат". Палата ініціювала та створила при Інституті туризму, економіки і права кафедру нотаріату, яка є єдиною в Україні, та Кабінет нотаріату як науковий аналітично-методичний центр розвитку нотаріату, видає журнал "Нотаріат для "вас" і "Бюлетень нотаріальної практики". Вживаються й інші заходи, спрямовані на удосконалення діяльності нотаріату в Україні.
У Російській Федерації теж створено регіональні та Федеральна нотаріальні палати на принципах самоуправління. Їхнім завданням є об’єднання всіх приватних нотаріусів для надання їм конкретної реальної допомоги, що важливо саме в період становлення приватної нотаріальної діяльності. Вони організовують стажування осіб, які прагнуть мати нотаріальну практику, та перепідготовку спеціалістів, які працюють у нотаріальних конторах, відшкодовують затрати на експертизи, що призначені судом у справах, пов’язаних із діяльністю нотаріусів, здійснюють контроль за професійною діяльністю нотаріуса, сприяють захистові соціальних, матеріальних прав нотаріусів, поліпшенню умов праці тощо.
Глава 3. Компетенція нотаріальних органів і посадових осіб щодо вчинення нотаріальних дій
Компетенція нотаріальних органів — визначене законом коло дій, що їх учиняють нотаріальні органи для виконання покладених на них завдань. Це — посвідчення угод, видача свідоцтва про право на спадщину, видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, посвідчення безспірних юридичних фактів тощо (ст. 34 Закону України "Про нотаріат").
Але, в поняття компетенції входять не тільки повноваження на вчинення основних нотаріальних дій, вказаних у ст. 34 Закону, а й коло прав та обов’язків, наданих нотаріусові чи посадовій особі відповідно до законодавства. Це — витребування необхідних документів і відомостей, перевірка законності вчинюваної нотаріальної дії, перевірка дієздатності фізичних осіб, правоздатності юридичних осіб, установлення дійсного волевиявлення сторін при посвідченні угод, перевірка повноважень представника, відкладення чи зупинення вчинення нотаріальної дії, роз’яснення прав та обов’язків заінтересованим особам, попередження про правові наслідки вчинюваної нотаріальної дії тощо.
Отже, поняття компетенції нотаріальних органів є широким, бо охоплює й поняття підвідомчості, тобто коло дій, що вчиняються нотаріальними органами відповідно до ст. 34 Закону, а також коло певних, передбачених законом прав та обов’язків, що надають їм можливість здійснити підвідомчі нотаріальним органам дії.
Нотаріальні органи мають право вчиняти лише ті дії, що законом віднесені до їхньої компетенції. Перше, що мають зробити нотаріус чи посадова особа в разі звернення заінтересованої особи, — це перевірити, чи віднесено законом до його провадження питання, з яким до нього звернулися.
Точне і неухильне дотримання правових норм щодо компетенції гарантує належний захист прав і законних інтересів громадян та організацій.
Нотаріальні дії в Україні вчиняються державними нотаріальними конторами, приватними нотаріусами, консульськими установами, посадовими особами виконкомів, державними нотаріальними архівами та посадовими особами, вказаними в ст. 40 Закону України "Про нотаріат".
Розмежування між ними кола нотаріальних дій з урахуванням виду цих дій є предметною компетенцією.
Раніше, за Законом Української РСР від 25 грудня 1974 р., в поняття предметної компетенції входило розмежування нотаріальних дій між Першою нотаріальною конторою та іншими державними нотаріальними конторами. Зараз, коли державні нотаріальні контори мають однакову предметну компетенцію, таке поняття предметної компетенції втратило своє значення.
Предметна компетенція державних нотаріальних контор регулюється ст. 34 Закону України "Про нотаріат". Перелік нотаріальних дій, вказаних у цій статті, не є вичерпним — на державні нотаріальні контори може бути покладено вчинення і інших нотаріальних дій.
Дії, передбачені ст. 34 Закону, можна класифікувати за їхньою цілеспрямованістю. Перша група — це дії, спрямовані на виникнення, підтвердження чи припинення правовідносин: посвідчення угод, видача свідоцтва про право на спадщину, видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, свідоцтва про придбання будинку з прилюдних торгів. Другу групу складають дії, направлені на забезпечення правовідносин: вжиття заходів до охорони спадкового майна, накладення заборони відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки та іншого нерухомого майна, вчинення виконавчих написів, прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів, подання чеків до платежу і посвідчення неоплати чеків, вчинення протестів векселів. До третьої групи відносяться дії, що посвідчують безспірні факти: що громадянин є живим, перебування громадянина в певному місці, тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці, час пред’явлення документів. Четверта група складається з дій, що засвідчують доказові факти: вчинення морських протестів, засвідчення вірності копій документів і виписок із них, справжності підпису на документах, вірності перекладу документів з однієї мови на іншу. І останню, п'яту групу складають дії допоміжного характеру: прийняття на зберігання документів, видача дубліката документів, що зберігаються у справах нотаріальної контори чи в державних нотаріальних архівах.
У деяких міжнародних договорах про правову допомогу, укладених Україною, передбачається вчинення нотаріальних дій, невідомих українському законодавству про нотаріат. Зокрема, до таких дій відносять розкривання та оголошення заповіту, складеного за формою, передбаченою законодавством іноземної держави і поданого нотаріусові після смерті заповідача для розкривання та оголошення. Якщо такий заповіт подається нотаріусу на території України, то ця дія входить до його компетенції та має вчинятися в такому порядку.
У вчиненні нотаріальних дій нотаріуси мають рівні права та однакові обов’язки незалежно від того, чи працюють вони в державній нотаріальній конторі, чи займаються приватною практикою. Документи, складені приватними нотаріусами, мають таку саму правову силу, як і документи, складені державним нотаріусом. І державні, і приватні нотаріуси вчиняють нотаріальні дії від імені держави. Нині приватні нотаріуси відповідно до Указу Президента України "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні" від 23 серпня 1998 р. мають печатку з зображенням Державного Герба України, зазначенням посади, прізвища, імені та по батькові, а також нотаріального округу.
До предметної компетенції приватного нотаріуса входять майже всі нотаріальні дії, передбачені ст. 34 Закону України "Про нотаріат". Відповідно до ст. 36 цього Закону з компетенції приватного нотаріуса виключалося вчинення таких дій: накладання і зняття заборони відчуження нерухомості, видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них, видача свідоцтва про право на спадщину, вжиття заходів до охорони спадкового майна, посвідчення договорів довічного утримання, засвідчення справжності підпису на документах, призначених для дії за кордоном, посвідчення доручень для цієї ж мети, а також засвідчення справжності підпису батьків чи опікуна (піклувальника) на заяві про згоду на усиновлення дитини. Такі досить широкі винятки з компетенції приватного нотаріуса викликали певні незручності в їхній діяльності; особливо це стосувалося заборони посвідчувати доручення і засвідчувати справжність підпису на документах, які повинні були діяти за кордоном.
3 огляду на викладене вище Указом Президента України "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” від 23 серпня 1998 р. було змінено компетенцію приватного нотаріуса. Відтепер вони не можуть учиняти тільки дві нотаріальні дії: видавати свідоцтво про право на спадщину та вживати заходів до охорони спадкового майна.
Залишилося не до кінця вирішеним питання про право приватного нотаріуса засвідчувати справжність підпису батьків, опікунів (піклувальників) на заявах про згоду на усиновлення. Відповідно до Указу Президента можна зробити висновок, що приватні нотаріуси мають право вчиняти цю дію, а відповідно до ст. 105 Кодексу про шлюб та сім’ю вони такого права не мають, бо в названій статті вказано, що справжність підпису на таких заявах може засвідчувати тільки державний нотаріус.
Компетенція консульських установ щодо вчинення нотаріальних дій регулюється ст. 38 Закону України "Про нотаріат" та Консульським статутом України, затвердженим указом Президента України від 2 квітня 1994 р.
Вони можуть посвідчувати угоди, видавати свідоцтво про право на спадщину, на частку в спільному майні подружжя, вживати заходів до охорони спадкового майна, приймати в депозит грошові суми та цінні папери, приймати на зберігання документи, посвідчувати юридичні факти знаходження громадянина в живих, у певному місці, тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці, часу пред’явлення документів, засвідчувати вірність копії документів і виписок із них, справжність підпису на документах і вірність перекладу з однієї мови на іншу, вчиняти морські протести та виконавчі написи.
Крім того, відповідно до Консульського статуту (ст. 44) консульські установи мають право забезпечувати докази. Це пояснюється тим, що за законодавством України (ст. 35 ЦПК України) забезпечення доказів як до порушення справи в суді, так і після порушення здійснює суд. Нотаріус такого права не має.
Оскільки консульські установи діють на території інших держав, вони в ряді випадків не є правомочними застосовувати ті правила й повноваження, що їх мають нотаріальні органи в Україні. Тому з їхньої компетенції виключено деякі нотаріальні дії, а саме: вони не можуть посвідчувати угоди про відчуження нерухомості, що знаходиться в Україні, накладати заборони на відчуження нерухомості, передавати заяви від одних осіб до інших, вчиняти протести векселів, приймати чеки до платежу і посвідчувати неоплату чеків, видавати свідоцтва про придбання жилих будинків із прилюдних торгів.
Консульські установи України мають право вчиняти нотаріальні дії й відносно іноземців, причому не лише тоді, коли угоди укладаються на території України, а й тоді, коли угоди укладаються на території інших держав, якщо це випливає з міжнародних договорів і конвенцій, у яких бере участь Україна.
Законодавством України можуть бути передбачені й інші дії, що вчиняються консульськими установами України.
Консульський статут України передбачає ряд уточнень, що стосуються вчинення нотаріальних дій, а саме:
• консул вживає заходів до охорони майна, що залишилося після смерті громадянина України. Якщо ж залишене майно повністю або частково складається з предметів, що можуть зіпсуватися, а також за надмірної дорожнечі зберігання такого майна консул має право продати майно і надіслати вилучені гроші за належністю (ст. 36 статуту);
• консул має право приймати спадкове майно для передачі спадкоємцям, які знаходяться в Україні (ст. 37 статуту);
• консул може приймати на зберігання гроші, коштовності, цінні папери й документи, що належать громадянинові України, а в разі смерті особи, якій належало майно, здане на зберігання, вживає заходів до його охорони, а при необхідності може його реалізувати і вилучені гроші надіслати за належністю (ст. 38 статуту);
• консул негайно передає до Міністерства закордонних справ України всі відомі йому дані про спадщину і можливих спадкоємців, якщо йому стане відомо про спадщину, котра відкрилася на користь громадян України, які проживають в Україні (ст. 51 статуту);
• консул приймає від капітана морського судна заяву про загибель або пошкодження судна, а також на його прохання складає акт про морський протест (ст. 79 статуту);
• консул вживає заходів до збереження (забезпечення) речових доказів у разі аварії чи вимушеної посадки повітряного судна (ст. 85 статуту); таких самих заходів він вживає, коли мова йде про засоби автомобільного, залізничного транспорту і суден річкового флоту (ст. 88 статуту).
Як уже зазначалося, виконкоми сільських, селищних і міських рад мають право вчиняти деякі найбільш поширені й нескладні нотаріальні дії, якщо в місцевості немає нотаріусів. Це зручно для місцевого населення, бо звільняє його від поїздок до міст і районних центрів; надання виконкомам повноважень вчиняти певні нотаріальні дії є доцільним з огляду на специфіку цих дій.
Посадові особи виконкомів місцевих рад можуть посвідчувати односторонні угоди