Xreferat.com » Рефераты по журналистике » Інформація і дезінформація в просторі засобів масової інформації

Інформація і дезінформація в просторі засобів масової інформації

тих держав, які спроможні інтенсивно за­проваджувати нові інформаційні технології, висувати й використовува­ти нові наукові й технічні ідеї, виробляти якісний і досконалий технічний продукт, необхідний суспільству. Для розв'язання вказаних технічних і організаційних завдань необхідний високий рівень освіче­ності цілого народу, країни; необхідна значна кількість осіб, які можуть бути кваліфіковані високим ім'ям МАЙСТРА.

Інформаційне суспільство несе в собі й загрозу людству: ану ж глобальна інформаційна система опиниться в руках невеликої групи людей, що переслідують свої, далеко не гуманні цілі. Перед людством стоїть завдання — впоратися з цією проблемою за допомогою Колек­тивного Розуму.

Академік Російської АН М. М. Моїсеєв, один з дослідників філо­софських аспектів майбутньої організації світу, пише так: "Я визначаю інформаційне суспільство як суспільство, у якому Колективний Інте­лект (Колективний Розум) відіграє у його функціонуванні роль, ана­логічну до тієї яку відіграє розум людини в її організмі, тобто сприяє розвиткові суспільства і подоланню зростаючих труднощів... І діє на благо всього людства, формуючи новий гомеостаз!" Причому науко­вець розглядає виникнення Колективного Розуму (не плутати з штуч­ним інтелектом) як природне явище, наслідок складного еволюційного процесу людини й суспільства.

З появою кроманьйонця, тобто сучасного типу людини, що стало­ся 300 тисяч років тому, припинився розвиток мозку, а відтак і індивідуального розуму. Але зараз людство стоїть на початку нового витка антропогенезу; саме так слід розуміти процес створення Колек­тивного Розуму[23;38]. Його формування нагадує історію розвитку мозку жи­вої істоти, коли збільшення числа нейронів і ускладнення зв'язків між ними призвело колись до виникнення свідомості. Зараз відбувається щось подібне: роль окремих нейронів відіграють індивідуальні уми, що зв'язані через персональні комп'ютери й інформаційні системи в гло­бальну світову інформаційну мережу. Академік М. М. Моїсеєв висуває гіпотезу, згідно з якою одного разу за законом переходу кількості в якість станеться якісна зміна ролі Колективного Розуму в житті людст­ва: він посяде центральне місце у всепланетарній організації суспільства.

Головне завдання Колективного Розуму — об'єднання людства за допомогою інформаційного обміну в одну загальнолюдську спільно­ту. Найважливішу роль у цьому повинна відіграти й уже зараз відіграє журналістика. Колективний Розум призведе до якісної зміни соціальної структури суспільства, системи звичаїв, а найбільш істотне — перетво­рить "четверту владу" на складову Колективного Розуму, на найваж­ливіший механізм самоорганізації сусшльства, що спрямовує його роз­виток на формування нового гомеостазу.

З огляду на грандіозні наслідки цього процесу для всієї земної цивілізації "особливе значення мусить набути контроль за його розвит­ком з боку громадянського суспільства". [21;38]

Уже зараз цілком очевидно вияскравлюється зростаюча роль журналістики в житті суспільства. Вона все більш чітко окреслтос свою роль вертикального соціального інституту, що, здійснюючи інфор­маційну місію, забезпечує те, що академік М.М. Моїсеєв називає гомео­стазом, тобто підтримує суспільство в стані рівноваги, забезпечує його самоорганізацію.

Крім загальнодержавного інформаційного органу та незалежних приватних інформаційних кампаній, у міністерствах, відомствах, регіональних органах влади, громадських організаціях створюються прес-центри. У них працюють професійні журналісти, бо діяльність прес-центрів пов'язана із збиранням і поширенням інформації.

1.5.1. Журналістика і Інтернет

Далеко не вся інформація, розміщена в Інтернеті, призначена для масового користування. Тут міститься велика кількість фахових, науко­вих, особистіших повідомлень, розміщена ділова документація міністерств, банків, організацій та установ. Правильною е: думка, що всі матеріали, які містяться на файлах підключених до Інтернету комп'ютерів, є інформаційним надбанням цієї системи. Але соціальна інформація, збирання, обробка й поширення якої складає зміст жур­налістики, займає в системі Інтернет левину частку. На відміну від традиційних ЗМІ, Інтернет має цілий ряд особли­востей, які можуть бути зведені до такого:

1. Інтернет — децентралізована система, що не має єдиного керів­ництва та управлінської вертикалі. Стратегічні питання розвитку ко­мунікаційної мережі розв'язує "Товариство "Інтернет" ("ISOC" — "In­ternet society"), яке діє на громадських засадах. Воно ж створює спеці­альну "Раду з структури Інтернет", що забезпечує технічне керівництво та орієнтацію мережі. Рада ("ІАВ — Internet Architecture Board") скла­дається з осіб, що спеціально запрошені або виявили добровільне ба­жання брати участь у її роботі. "ІАВ" затверджує стандарти та роз­поділяє адреси і більше ніяких керівних функцій не виконує.

2. Інтернет — найбільш демократична система інформаційного обміну. Вона не фінансується з державних джерел фінансування і ніко­му не належить. Кожен користувач послугами Інтернет оплачує свою ділянку цієї системи і забезпечує її безперебійне функціонування. Унаслідок цього кожен учасник інформаційних відносин працює в умо­вах свободи, а сама система є зразком унікальної демократичної спільноти громадян різних країн світу. Над Інтернетом неможливий контроль з боку урядів чи фінансових структур.

3. Інтернет — глобальна інформаційна мережа, яка має мож­ливість негайного поширення повідомлень та встановлення рівноправ­ного зв'язку між особами, що знаходяться в різних місцях планети.

Умова отримання повідомлення лише одна — підключення персональ­ного комп'ютера до системи Інтернет. За допомогою мережі може бути передане як персональне повідомлення в певну точку на Земній кулі, так і розповсюджена важлива соціальна інформація для мільйонів або­нентів в усьому світі.

4. Інтернет — новій рівень журналістики, як у технічному, так і в змістовому аспектах. Технічний аспект пов'язаний з швидкістю поши­рення масової інформації, використанням мультимедійних можливос­тей, що полягають у поєднанні тексту, звуку та анімації. Сучасні техно­логії дозволяють передавати комунікаційними каналами Інтернет не лише текстову інформацію, але її твори радіо- й тележурналістики.

Змістовий аспект пов'язаний з цілковитою відсутністю (й засад-ничою неможливістю) в Інтернеті цензури чи якого б то не було іншого нагляду. Над автором не стоїть не тільки урядовець, але й власний ре­дактор — обов'язкова рольова особа в сучасній журналістиці. Зника­ють усі опосередковуючі обставини, журналіст (чи просто громадянин, який виступає в ролі журналіста) напряму здійснює свої інформаційні функції. Ці умови гарантують масово-інформаційній діяльності макси­мальну об'єктивність повідомлень. Все складніше брехати в умовах цілковитої прозорості інформаційних відносин. Хтось обов'язково зна­тиме правду і викриє брехуна.

Існує й інша точка зору на Інтернет, згідно з якою він нічого спільного з журналістикою не має. Найбільш рішуче її сформулював ро­сійський науковець професор Борис Варецький: "У нинішньому Інтер­неті немає нічого від журналістики, — твердить він. Це швидше все-планетний інформаційний банк. Повідомлення, що містяться тут, мають подрібнений, стихійний характер. У силу цього необхідний не тільки професійний відбір і аналіз інтернетівських матеріалів, але й їхня пе­ревірка, уточнення, зіставлення, узагальнення. За таких обставин підви­щується роль професійних журналістів, публіцистів, репортерів. Зростає значення оглядових, аналітичних публікацій". Запам'ятаймо, що, хоча Інтернет автор до журналістики й не відносить, але з розширенням ін­формаційного потоку пов'язує зростання ролі аналітиків у журналістиці.

Саме розвиток новітніх комунікаційних технологій дає підстави говорити про настання нової інформаційної ери в історії людства. За новітніми даними, на 2000 рік комп'ютерна мережа Інтернет поширена в 100 країнах світу і охоплює 230 млн. користувачів, кількість яких щодня продовжує зростати. До десятки країн-лідерів увіходять США (ПО млн.), Японія (понад 18 млн.), Велика Британія, Канада, Німеччина, Австрія, Бразилія, Китай, Франція, Південна Корея (по 5,5 млн. в кожній країні). У Росії на 2000 рік існувало 2,5 млн. споживачів мережі Інтернет. Дані про Україну, на жаль, відсутні. За оцінками фахівців, кількість телевізорів, Ідо забезпечують доступ до Інтернет, до 2005 року досягне п'яти мільйонів.

За мовою Інтернет-світ складається на 57% з англомовних спожи­вачів, 29% розмовляють європейськими мовами. Кількість інформації в Інтернеті зростає на 9% щомісяця38, тому її використання можливе ли­ше на засадах вибірковості.

Україна лише починає освоювати для себе Інтернет і заявляти про себе в його світі. Але чим швидше зроблять крок до опанування цією універсальною комп'ютерною мережею українські працівники мас-медіа, тим більш повно будуть задовольнятися інформаційні потре­би українського народу.

Саме поширення новітніх комунікативних технологій, передусім системи Інтернет, дає підстави говорити про формування в межах зем­ної цивілізації інформаційного суспільства.

Інтернет уявляє собою альтернативні методи публіцистики під час кризису або в разі відновлення цензури. Інтернет надає можливість нового фінансування через розповсюдження новин, публікацій та реклам. Електронний світ інтернету повний інформації та дезінформації, але делетант, який проникає в цю сітку, має змогу приймати дезінформацію за інформацію. Та серед цих людей багато і журналістів, які користуються матеріалом інтернету для створення своїх матеріалів (зокрема це друковані ЗМІ). Інтернет увійшов до нас зовсім новою системою пошуку інформації, але тільки досвідчена людина, яка користується інтернетом, знає з яких сайтів інформація є достовірною. На своєму досвіді я в цьому переконалася, працюючи у газеті «Петровские новости». Готуючи номер до випуску щонеділі, користувались інтернетом. Спочатку мали змогу видати дезінформацію за інформацію, але пізніше, з набуттям досвіду роботи в інтернеті, ми користувалися матеріалом лише деяких сайтів. Коли користуючись інтернетом велику кількість годин, помічаєш, що мінімум двічі в день інформація на головній сторінці того чи іншого сайту, постійно змінюється. Тому, найбільша кількість дезінформації – в Інтернеті (Жовта пресса за тиждень – спеціальний інформаційно-аналітичний продукт ЗМІ (СМИ), який складається на основі моніторингу центральної преси. Виходить щотижня, по п’ятницях.

СМИ 14:34 07.10.05 [15]

Желтая пресса, 30 сентября - 7 октября

«…Пугачева - злостная неплательщица. - Хоркина родила от мужа Глаголевой. - Вибратор сотряс программисту мозг. - Мешок сделал фермера скопцом. - Рома Билык тайно женился. - Львы спугнули педофилов. - Арбенину прооперировали. - Болит ухо? На стерилизацию! - У Преснякова в туалете женщина. - Саруханова застукали с любовницей. - Нюхать тухлятину будет искусственный нос. - Никотин будут добавлять в пиво. - Человек-электростанция. - Африканские пчелы сорвали похороны. - Приведение чуть не изнасиловали. - Политика в стиле "ню"…»

СМИ 13:28 30.09.05 [15]

Желтая пресса, 23 - 30 сентября

«…Беременная Земфира пристрастилась к алкоголю. - Доктор Гарифуллин сделал Пугачеву девочкой. - Правой рукой Моисеева стал литовец. - Билан обманул семью Айзеншписа. - Гурцкая стесняется целоваться с мужем. - Вячеславу Добрынину спасли руку. - Булыкин развращает Сычева. - Леонтьев не признает сына. - Марадона ловко использует свой "инструмент". - Ален Делон на грани суицида. - Собаку обвинили в проституции. - Половые гиганты предпочитают самогон на батарейках…»).

В ході дослідницької роботи, були зафіксовані випадки дезінформації в ЗМІ, в тому числі Internet. Кожний журналіст повинен знати адреси сайтів, інформацією яких можна користуватися, наприклад:

А)novosti

Б)сайт Донецкого городского голови О.Лук’янченка

В)сайтами каналів українського телебачення (ICTV, Інтер, СТБ, 1+1 та інші)

Г)Узел NewsLink ( newslink/serv.html) содержит полезный список соединений к сетевым источникам новостей. Он состоит из списка источников новостей о бизнесе ( newslink/biz.html) и World Wide Web Virtual Library for Journalism (электронная библиотека журнализма) - cais/makulow/vlj.html - оба из которых упоминаются в этом справочнике.

Д) cnn/

Заголовки и текст некоторых статей CNN существуют на WWW. Те, у кого есть мощные компьютеры, высокоскоростные модемы и полные счета Интернета, могут просматривать трансляции CNN на Интернете.

Е) www.gazeta

Электронная газета Российских политических новостей. Анализ и критика новостных сообщений.


1.5.2.Завдання прес-центрів зводяться, головним чином, до такого:

1) інформувати органи масової інформації про події в своїй уста­нові, використовуючи для цього найрізноманітніші канали (прес-кон­ференції, прес-релізи, власні виступи в ЗМІ, організація виступів у ЗМІ керівників установи та ін.);

2) збирати зовнішню інформацію про свою установу, інформува­ти своє керівництво про висвітлення в ЗМІ роботи установи;

3) готувати для керівництва офіційні виступи з приводу поруше­них у ЗМІ питань щодо роботи установи.

В особливо великих установах прес-центри входять до складу відділів паблік рилейшнз (зв'язків з громадськістю).

Під час роботи сесій, нарад, конференцій, з'їздів чи інших тимча­сових масових акцій в їхній мережі створюються прес-бюро - ре­дакційний апарат чи група дпя обслуговування преси.

Прес-бюро називається також тимчасовий чи постійний відділ інформаційного агентства чи редакції великої газети на значному будівництві, великому підприємстві, який подає інформацію, ілюстра­тивні матеріали, статті для свого чи інших видань[26;89].

Як бачимо, структура сучасних ЗМІ складна й розгалужена, дає великі можливості для пошуку адекватної до своїх здібностей та на­хилів сфери діяльності кожному журналістові, забезпечує його саморе-алізацію.

1.6.Робота з джерелами інформації

В першу чергу журналіст повинен знати:

- яка організація займається питаннями, що цікавлять журналіста для отримання тієї чи іншої інформації, як вона організована, хто є ключовими фігурами (керівниками), хто може дати інформацію, яка водповідатиме дійсності. Коли матеріал з’являється в полосі чи ефірі, необхідно перевірити його достовірність – зробити посилання на джерело.. В деяких випадках, інформація дається без вказівки на її походження, що часто зустрічається в передвиборчій боротьбі, чи це робиться для забезпечення конфедиційності джерела. Кращий варіант, коли інформатори не заперечують проти обнародування їх імен. Дуже часто журналіста попереджають: «Це не для друку». Що робити в таких випадках? Кореспондент умовляє співрозмовника залишити в матеріалі інформацію, яку інтерв’юєр не бажає залишати. Якщо співрозмовник не піддається умовам – слід поступати згідно з законом.

Інколи плітки стають привидом для журналістського розслідування і наприкінці припиняють бути такими.

З анонімними джерелами слід бути уважним:

- не користуватися ними;

- або ретельно перевіряти.

Одно з самих розповсюджених правил для збору інформації для журналістів – представники органів влади. Близько 80% журналістів звертаються в органи виконуючої влади. Деякі служби виконавчої влади постіно співпрацюють зі ЗМІ.

Існує декілька правил та способів перевірки інформації:

-коли матеріал готовий, необхідно передзвонити джерелу та, опираючись на текст, переперевірити цифри, факти, дані, імена тощо, та вголос прочитати все, а потім переспросити: «Чи правильно я все виклав?»;

-по можливості слід спів поставити отримані дані з існуючими відео-аудіо записами, текстовими документами;

-опросити допоміжних свідків;

-показати текст експертам;

-зачитати матеріал досвідченим спеціалістам в редакції;

-дати прочитати текст редакціонному юриту.

Усі ці дії позбудуть журналіста від можливих неприємностей.11 Та така інформація дійде до аудиторії цілком достовірною.

1.7. Способи отримання інформації

Журналіст, що сбирає інформацію, зіштовхується з трьома проблемами: вибору самого надійного способу, фіксування отриманих даних, забезпечення техніки безпеки в роботі.

Зазвичай мас-медіа використовують 3 самих розповсюджених метода отримання інформації: інтерв’ю, спостереження, вивчення документів. Однак, самі надійні – інтерв’ю та спостереження.12

1.7.1. Соціологічні способи отримання інформації

Журналіст керується наступним алгоритмом дій:

  • спочатку ознайомлюється з інформацією;

  • сопоставляє список імен та організацій, які слід навідати;

  • в цей список включає людей, що керуються різними точками зору, які цікавлять журналіста;

  • діють за методом «открітого забрала» (В.Аграновький), який забезпечує право «супротивника» на захист та народжує відчуття справедливості; 13

  • намагаються висвободитися від гіду, яким постачають журналіста;

  • ведуть розмови з джерелами інформації;

  • наносять «визит вежливости» начальству;

  • запасаються необхідною кількістю документів чи копій, стосовно тих чи інших питань чи подій.14


1.8.Кому належить інформаційний простір в Україні?

Професор Володимир Здоровега вважає, що «національний інформаційний простір – це юридично визначена територія держави, яка є сувереном щодо поширення на цій території сукупності текстової, звукової, аудіовізуальної та ілюстративної інформації через канали ЗМІ».

Професор Борис Потятиник запропонував свою дефініцію: «Національний інформаційний простір – це сфера реального, тобто позначеного фактично здобутою аудиторією, впливом національних ЗМІ».

Радіо журналістка Майя Нагорняк висловила своє розуміння так: «Інформаційний простір – це сукупність, система усіх друкованих и аудіовізуальних ЗМІ, їхня законодавчо підкріплена, юридично та економічно врегульована діяльність, спрямована на утвердження миру, спокою, стабільності у життєдіяльності кожного громадянина зокрема країни, світу в цілому».

Відомий публіцист, лауреат Всеукраїнської премії ім. І.Огієнка Віталій Карпенко зазначає, що інформаційний простір – поняття не космічне, не географічне, це поняття – соціально-політичне і містить як територіальний, так і космічний фактори, а надто – людський, оскільки суспільна інформація призначається для людини, людина – її споживач, і без людини як живого носія, творця культури інформація втрачає свій сенс[2;236].

Ми щодня читаємо пресу, слухаємо радіо, дивимось телебачення. Для кожного з нас – це невід’ємна частина нашого життя. Тяжко собі уявити життя, коли не знаєш, що відбувається в світі. Кожен з нас дивиться на світ по-різному і це закономірність. Хтось дивиться ток-шоу, хтось не уявляє собі життя без аналітики (що на телебаченні аналітичних пргграмм дуже мало), хтось дивиться ток-шоу чи серіали, хтось любить читати жовту пресу, а хтось просто слухає улюблений «Стол заказав» на радіо. Не можна нав’язати людині свою думку, що оця передача цікава, а ти дивишся ці «мильні» опери чи навпаки. Кожен з нас вибирає, що він читатиме, слухатиме чи дивитись. Український простір включає в себе безліч преси, у кожній радіостанції є своя аудиторія, і окрема людина дивиться те, що вважає за потрібне.

Я люблю читати жіночі журнали, з газет віддаю перевагу газеті «Донецкие новости» (помітно змінилась газета «Сегодня»), «Московський комсомолец» а також переглядую та перечитую все те, що мені цікаво і що знаходиться під рукою; постійно вранці слухаю тільки «Люкс ФМ», «Руское радио», «Шансон»; «НТВ» - показник журналістської роботи, також дивлюсь «ICTV», та «Інтер».


1.9.Інформаційний потік

Для нормального функціонування будь-якої соціальної системи необхідний безперервний потік інформації. Він відповідно орієнтує кожну особу і тримає її у стані інформаційної насиченості. Кожна людина зі свого боку постійно знаходиться в інформаційному потоці. Адже лише за умови безперервного інформаційного спіл­кування із зовнішнім середовищем людина здатна продуктивно мислити й активно діяти. При цьому почувати себе впевнено вона може лише тоді, коли її свідомість відображає суспільне, або, в усякому разі, приведене у певне співвідношення до нього.

Інформаційний потік неоднорідний. Якщо розглядати його струк­туру, то одразу ж можна виділити два основних компонента: органі­зовану (офіційну) і неорганізовану (неофіційну) інформацію. Під організованою інформацією ми розуміємо будь-які повідом­лення (потік повідомлень), що виходять із інституаційних джерел суспільства. Під неорганізованою — ту, що надходить у розпоряд­ження особи стихійно, поза контролем громадських організацій; до неї можна віднести міжособистісні форми інформаційного спілку­вання, а також чутки, анекдоти, інформацію закордонних джерел тощо.

Організована інформація посідає панівне становище у стабільно функціонуючому суспільстві. Вона є основою формування громадсь­кої думки, відповідає на головні інформаційні потреби особи. Межа між цими двома компонентами інформаційного потоку дуже рухома і прозора. Значення і ефективність організованої інформації прямо пропорційні її правдивості, актуальності, об'єктивності, соціальній спрямованості тощо. Якщо офіційні повідомлення не дають відповіді на питання, які хвилюють особу, роль неорганізованої інформації зростає, і навпаки.[3;35]


1.10.Система ЗМІ

Масово-інформаційний потік, як і особа, функціонують у певному соціальному середовищі, де вирішальними є виробничі відносини. Вони впливають не лише на людину, але й на всі складові частини феномена, яким є масово-інформаційний потік.

У схемі виділені значення і роль системи засобів масової інформації. Соціальний зміст преси, телебачення, радіомовлення й інших засобів масової інформації не тільки прямо формує гро­мадську думку, але й справляє великий вплив як на інші компонен­ти потоку, так і на соціальну дійсність.

Уся система ЗМІ — це засіб здійснення єдиного процесу поши­рення ідей, вчень, теорій, суспільне значущої інформації, виховання соціальних почуттів , звичок.

Спробуємо встановити характер, загальні риси, внутрішню струк­туру системи ЗМІ, взаємовідносини її складових частин.

Критерієм визначення будь-якої системи служить наявність ряду істотних ознак, властивих саме даній системі.

Система засобів масової інформації — це єдність відповідних компонентів, які виникають в різні історичні періоди (спочатку преса, потім кіно і радіо, і, нарешті, телебачення). [3;70]


1.11.Структура та особливості видів ЗМІ

Отже, засоби масової інформації (ЗМІ) — це своєрідна система, що охоплює періодичні друковані видання, радіо-, теле-, відео-програми, кінохронікальні програми, інші форми періодичного поши­рення масової інформації.

Згідно із законодавством України, друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) — газети, журна­ли, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем; аудіо­візуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телеба­чення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

В епоху інформаційного споживання відбувається бурхливий розвиток системи ЗМІ. При цьому її ядро складають газетні і журнальні редакції, видавництва, студії радіо і телебачення з їх різноманітною продукцією. Але до ЗМІ по праву належать вже й інформаційні служби (телеграфні агентства, агентства преси, реклам­ні бюро, прес-служби, агентства паблік рілейшнз, професійні жур­налістські клуби і асоціації).[3;20]

Останнім часом до системи ЗМІ входять соціальні інститути і осіб як засновників видань і програм, органи управління системою журналістики, а також організації, що займаються підготовкою і перепідготовкою кадрів. У системі все більше змінюються інститут видання, служби зв'язку (у тому числі космічного) і доставки інформаційної продукції, виробників засобів, що використовуються у журналістиці тощо.

Таким чином, система ЗМІ у структурному плані представлена кількома групами засобів інформації: преса, аудіовізуальні ЗМІ, інформаційні служби, різного роду «периферичні утворення» журна­лістики.

У зв'язку з інформаційними потребами суспільства стрімко роз­ширюється мережа рекламних компаній, прес-служб при державних, комерційних, громадських, конфесійних організаціях. Все більше ут­верджується нова галузь інформаційної діяльності — паблік рі­лейшнз (зв'язок з громадськістю).

В Україні набули поширення клуби й асоціації журналістів, які сприяють обміну і поширенню важливих повідомлень, соціальне значущої інформації. [3;66]За приклад може правити діяльність клубу ринкових реформ при Київській журналістській організації.

На думку ряду вчених, в останні роки технічні засоби соціальної комунікації окреслюють три великі групи: засоби масової інфор­мації, телекомунікація, інформатика. Об'єднання цих галузей під за­гальним терміном «масова комунікація» не нівелює їх принципові відмінності як у концептуальному, так і у антропологічному планах.

У надрах ЗМІ намічається ще один, поки остаточно не оформле­ний сектор, який, очевидно, у найближчий час буде автономно виділений — це «комунікативний менеджмент», що включає в себе, крім стосунків із громадськістю, рекламу, внутрішні комунікаційні та інформаційні служби.

За прогнозами фахівців, домашні ЗМІ — відеомагнітофони, відеодиски, лазерні програвачі, телевізори високої чіткості, мікро ЕОМ із вмонтованим модемом, телематичні термінали, відеофони тощо — будуть об'єднані у нову сукупність, причому деякі з них зможуть підключатися до полівалентних і взаємодіючих громадсь­ких мереж, що дасть їм вихід одночасно на класичні канали ТБ, на передплатні телевізійні й музичні програми, на служби відеотексу і на банки даних, а також на перегляди програм, що передаються по супутниковому зв'язку. Усі ці досягнення домашньої техніки докорінно змінюють сферу розподілу товарів і послуг, створюючи принципово нову споживацько-комунікаційну парадигму, у якій зли­ваються воєдино маркетинг, менеджмент, дистрибуція у галузі інформації. За цих умов споживачі, крім суто економічних фактів купівлі, за допомогою засобів масової інформації прагнуть забезпе­чувати ринок повідомленнями про свої смаки, звички і спосіб життя, а свого роду «взаємодіючий» маркетинг відображає нові стосунки і нові цілі, що виникають у період, який уже окреслили на Заході (та й у нас) як заключну фазу у розвитку «суспільства споживання» — «суспільства масової комунікації».[3;105]

Різноманітність щодо типологічних характеристик, з допомогою яких визначається кожне видання чи програма, засоби масової інформації у сукупності створюють цілісну систему журналістики. Вони взаємодіють між собою, координують зусилля, конкурують, обмінюються досягненнями і досвідом.

Водночас життя постійно вносить зміни у розвиток і вдоскона­лення системи ЗМІ. Ще недавно йшлося про традиційність поняття цієї системи як взаємообумовлену, із своєю координацією і субор­динацією сукупність видань і програм, інформаційних агентств і центрів, а також служб, засобів доставки та інших організацій, що забезпечують їх функціонування.

А сьогодні вже мова йде про залежність структурних відносин, про конкуренцію в межах системи, боротьбу за виживання в умо­вах ринку окремих її елементів.


1.12.Тенденції розвитку ЗМІ

Створення системи суспільно-правових засобів масової інфор­мації — важливий засіб впливу на процеси демократизації суспіль­ства, гарант забезпечення права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Як записано у Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.[4;25]

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охо­рони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфі­денційно, або для підтримання авторитету і неупередженості право­суддя.

Не допускається використання засобів масової інформації для пропаганди війни, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, а також для поширення передач, що пропагують порнографію, культ насильства і жорстокості.

Основне призначення системи ЗМІ — безперервне відобра­ження суспільного життя у всіх його діалектичних зв'язках і взаємозалежностях, протиріччях і конфліктах.

Таким чином, система засобів масової інформації входить як складова частина в систему більш широкого порядку — соціаль­ного управління суспільством.

Прискорений розвиток засобів масової інформації, бурхливі по­літичні процеси викликали чимало думок, які суперечать одна одній. Деякі, як, наприклад канадський професор Маршалл Маклюен, вва­жають, що з розвитком телебачення починається нова ера в житті суспільства, коли всі інші засоби, включаючи пресу, літературу, мис­тецтво будуть приречені. Це фальсифікаторська теорія.[4;40]

Суть іншої точки зору полягає у твердженні, що існує певна суперницька несумісність між пресою, радіо і телебаченням. Справді, пресі, наприклад, властива більша аналітичність, радіомовленню — оперативність, телебаченню — велика сила емоційно-зорового впли­ву. Хоча нині цей поділ умовний.

Третя точка зору полягає в тому, що різні засоби спілкування не суперечать, а доповнюють один одного. Адже читачі газет водночас є і радіослухачами, і телеглядачами. І ця точка зору найбільш вирогідна.

ЗМІ складають' переважну частину соціальної комунікації, прий­нявши на себе-її усні, писемні і візуальні функції, сфера використан­ня яких має постійну тенденцію до розширення. Ця галузь успадку­вала усе багатство «культури аргументації», коріння якої губляться далеко в історії людства. Приміром, реклама, яка черпає свої творчі ресурси в умілому використанні навичок класичної риторики, свід­чить про великі можливості концепції аргументування, ключовим словом у якій є «переконання».[4;50] Своєю популярністю ЗМІ зобов'я­зані стародавній традиції, підтриманій демократичним прагненням залучити якомога більше тих, хто бере участь у передачі інформації.

Телефонний зв'язок, і в більш широкому смислі, усі служби, що забезпечують передачу повідомлень, є другою складовою частиною соціальної комунікації. Телекомунікації успадкували традицію, коли панували пошуки у галузі кодування інформації, економії й надій­ності її передачі. Ця традиція бере свій початок з часів посольств і секретних служб, що використовували з давніх-давен техніку циф­рових шифровок і навіть подвійне цифрове кодування, винайдене ще у ХУІІ ст. Френсисом Беконом.

Третя територія, «окупована» сучасними технічними засобами комунікації, розташована навколо інформатики як технічного засобу опрацювання інформації. Використання обчислювальних машин — пряме народження «культури очевидності», яка виникла ще напри­кінці середньовіччя. Інформатика — це, насамперед, роздуми з при­воду людської мови та її логічних основ як з точки зору умов її створення, так 'і комунікативних функцій. Таким чином, будь-яка комунікація, передана за допомогою інформатики, буде мати логічні та філософські особливості, притаманні даному технічному засобу.

У нашу епоху відбувається складна еволюція кожної з трьох галузей комунікації, Які, з одного боку, мають тенденцію до гомогенізації, в основному під впливом «цифрової парадигми», а з іншого зберігають колишні відмінності. Ці тенденції позначені взає­мною грою, частково гармонійною, частково конфліктною, між куль­турою аргументації й культурою очевидності. [4;63]Телекомунікації на­магаються знайти свій шлях між культурою аргументації, що харак­теризує ЗМІ, і культурою раціональної очевидності, що породила інформатику.

У розвитку системи ЗМІ у наш час відбуваються карколомні зміни. Взяти, .для прикладу, ту ж рекламу. Реклама сьогодні — складова частина маркетингу, що має за мету збути вироблену і заплановану для виробництва продукцію. І водночас сучасна реклама (як складова частина ЗМІ) широко використовується у передви­борних і інших політичних кампаніях, у справі поширення гума­нітарних і соціальних цінностей. У ліберальних системах влада лідера узаконюється його красномовністю, здатність його до кому­нікації за допомогою ЗМІ стає неодмінною умовою процвітання у політиці. Громадська думка і реклама мають більше значення у формуванні іміджу політичного діяча, ніж зміст його програми. Можна сказати, що ми, як і Захід, вступаємо в епоху «політики надсучасної технології».

Хоча б побіжно розглянемо, які ж це нові технічні засоби? Що таке надсучасна технологія? Нові технічні засоби не такі вже й нові, їх розвиток почався із спільного використання ЕОМ і засобів дальнього зв'язку. Вони нині використовуються засобами масової інформації у політичних кампаніях надто широко. Час від часу з'являються справжні новинки, на зразок відеокасети, яку мож­на подивитись вдома. Але, що стосується, однак, їх більшої частини, то ці технічні засоби (мікроінформатика, кабельне телебачення, супутниковий зв'язок, лазерна преса тощо) з'явилися у попередньому десятиріччі і тепер знаходять нові сфери застосування. Коротко зупинимось на них:

1. Кабельне телебачення. Хоча воно використовується в основ­ному для передачі розважальних програм, однак має суспільно-політичний характер.

2. Відеомагнітофони. Різке зростання продажу відеомагнітофонів почалося у 1983 р. Останнім часом цей різновид відеотехніки все більше використовується для різноманітної реклами.

3. Телеконференції (телемости, телепереклички тощо). Зобра­ження й звук використовуються для того, щоб встановити зв'язок між двома точками на Землі.

4. Електронна пошта. Мова йде про послання, що передаються завдяки електроніці та ЕОМ, які зберігають її доти, поки їх адресати не ознайомляться з ними.

5. Електронні банки даних. У них зберігаються короткі анотації, статути, судові справи, термінові послання, офіційні та інші відомості, які доступні абонентам за допомогою електронних засобів. Ці бан­ки фігурують на ринку вже давно у галузі Юридичних і технічних даних, але їх все частіше використовують у політичних цілях.

6. Банки політичних даних. На місцях, скажімо, списки виборців все частіше оновлюються за допомогою ЕОМ.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: