Інформація і дезінформація в просторі засобів масової інформації
Інформаційне суспільство несе в собі й загрозу людству: ану ж глобальна інформаційна система опиниться в руках невеликої групи людей, що переслідують свої, далеко не гуманні цілі. Перед людством стоїть завдання — впоратися з цією проблемою за допомогою Колективного Розуму.
Академік Російської АН М. М. Моїсеєв, один з дослідників філософських аспектів майбутньої організації світу, пише так: "Я визначаю інформаційне суспільство як суспільство, у якому Колективний Інтелект (Колективний Розум) відіграє у його функціонуванні роль, аналогічну до тієї яку відіграє розум людини в її організмі, тобто сприяє розвиткові суспільства і подоланню зростаючих труднощів... І діє на благо всього людства, формуючи новий гомеостаз!" Причому науковець розглядає виникнення Колективного Розуму (не плутати з штучним інтелектом) як природне явище, наслідок складного еволюційного процесу людини й суспільства.
З появою кроманьйонця, тобто сучасного типу людини, що сталося 300 тисяч років тому, припинився розвиток мозку, а відтак і індивідуального розуму. Але зараз людство стоїть на початку нового витка антропогенезу; саме так слід розуміти процес створення Колективного Розуму[23;38]. Його формування нагадує історію розвитку мозку живої істоти, коли збільшення числа нейронів і ускладнення зв'язків між ними призвело колись до виникнення свідомості. Зараз відбувається щось подібне: роль окремих нейронів відіграють індивідуальні уми, що зв'язані через персональні комп'ютери й інформаційні системи в глобальну світову інформаційну мережу. Академік М. М. Моїсеєв висуває гіпотезу, згідно з якою одного разу за законом переходу кількості в якість станеться якісна зміна ролі Колективного Розуму в житті людства: він посяде центральне місце у всепланетарній організації суспільства.
Головне завдання Колективного Розуму — об'єднання людства за допомогою інформаційного обміну в одну загальнолюдську спільноту. Найважливішу роль у цьому повинна відіграти й уже зараз відіграє журналістика. Колективний Розум призведе до якісної зміни соціальної структури суспільства, системи звичаїв, а найбільш істотне — перетворить "четверту владу" на складову Колективного Розуму, на найважливіший механізм самоорганізації сусшльства, що спрямовує його розвиток на формування нового гомеостазу.
З огляду на грандіозні наслідки цього процесу для всієї земної цивілізації "особливе значення мусить набути контроль за його розвитком з боку громадянського суспільства". [21;38]
Уже зараз цілком очевидно вияскравлюється зростаюча роль журналістики в житті суспільства. Вона все більш чітко окреслтос свою роль вертикального соціального інституту, що, здійснюючи інформаційну місію, забезпечує те, що академік М.М. Моїсеєв називає гомеостазом, тобто підтримує суспільство в стані рівноваги, забезпечує його самоорганізацію.
Крім загальнодержавного інформаційного органу та незалежних приватних інформаційних кампаній, у міністерствах, відомствах, регіональних органах влади, громадських організаціях створюються прес-центри. У них працюють професійні журналісти, бо діяльність прес-центрів пов'язана із збиранням і поширенням інформації.
1.5.1. Журналістика і Інтернет
Далеко не вся інформація, розміщена в Інтернеті, призначена для масового користування. Тут міститься велика кількість фахових, наукових, особистіших повідомлень, розміщена ділова документація міністерств, банків, організацій та установ. Правильною е: думка, що всі матеріали, які містяться на файлах підключених до Інтернету комп'ютерів, є інформаційним надбанням цієї системи. Але соціальна інформація, збирання, обробка й поширення якої складає зміст журналістики, займає в системі Інтернет левину частку. На відміну від традиційних ЗМІ, Інтернет має цілий ряд особливостей, які можуть бути зведені до такого:
1. Інтернет — децентралізована система, що не має єдиного керівництва та управлінської вертикалі. Стратегічні питання розвитку комунікаційної мережі розв'язує "Товариство "Інтернет" ("ISOC" — "Internet society"), яке діє на громадських засадах. Воно ж створює спеціальну "Раду з структури Інтернет", що забезпечує технічне керівництво та орієнтацію мережі. Рада ("ІАВ — Internet Architecture Board") складається з осіб, що спеціально запрошені або виявили добровільне бажання брати участь у її роботі. "ІАВ" затверджує стандарти та розподіляє адреси і більше ніяких керівних функцій не виконує.
2. Інтернет — найбільш демократична система інформаційного обміну. Вона не фінансується з державних джерел фінансування і нікому не належить. Кожен користувач послугами Інтернет оплачує свою ділянку цієї системи і забезпечує її безперебійне функціонування. Унаслідок цього кожен учасник інформаційних відносин працює в умовах свободи, а сама система є зразком унікальної демократичної спільноти громадян різних країн світу. Над Інтернетом неможливий контроль з боку урядів чи фінансових структур.
3. Інтернет — глобальна інформаційна мережа, яка має можливість негайного поширення повідомлень та встановлення рівноправного зв'язку між особами, що знаходяться в різних місцях планети.
Умова отримання повідомлення лише одна — підключення персонального комп'ютера до системи Інтернет. За допомогою мережі може бути передане як персональне повідомлення в певну точку на Земній кулі, так і розповсюджена важлива соціальна інформація для мільйонів абонентів в усьому світі.
4. Інтернет — новій рівень журналістики, як у технічному, так і в змістовому аспектах. Технічний аспект пов'язаний з швидкістю поширення масової інформації, використанням мультимедійних можливостей, що полягають у поєднанні тексту, звуку та анімації. Сучасні технології дозволяють передавати комунікаційними каналами Інтернет не лише текстову інформацію, але її твори радіо- й тележурналістики.
Змістовий аспект пов'язаний з цілковитою відсутністю (й засад-ничою неможливістю) в Інтернеті цензури чи якого б то не було іншого нагляду. Над автором не стоїть не тільки урядовець, але й власний редактор — обов'язкова рольова особа в сучасній журналістиці. Зникають усі опосередковуючі обставини, журналіст (чи просто громадянин, який виступає в ролі журналіста) напряму здійснює свої інформаційні функції. Ці умови гарантують масово-інформаційній діяльності максимальну об'єктивність повідомлень. Все складніше брехати в умовах цілковитої прозорості інформаційних відносин. Хтось обов'язково знатиме правду і викриє брехуна.
Існує й інша точка зору на Інтернет, згідно з якою він нічого спільного з журналістикою не має. Найбільш рішуче її сформулював російський науковець професор Борис Варецький: "У нинішньому Інтернеті немає нічого від журналістики, — твердить він. Це швидше все-планетний інформаційний банк. Повідомлення, що містяться тут, мають подрібнений, стихійний характер. У силу цього необхідний не тільки професійний відбір і аналіз інтернетівських матеріалів, але й їхня перевірка, уточнення, зіставлення, узагальнення. За таких обставин підвищується роль професійних журналістів, публіцистів, репортерів. Зростає значення оглядових, аналітичних публікацій". Запам'ятаймо, що, хоча Інтернет автор до журналістики й не відносить, але з розширенням інформаційного потоку пов'язує зростання ролі аналітиків у журналістиці.
Саме розвиток новітніх комунікаційних технологій дає підстави говорити про настання нової інформаційної ери в історії людства. За новітніми даними, на 2000 рік комп'ютерна мережа Інтернет поширена в 100 країнах світу і охоплює 230 млн. користувачів, кількість яких щодня продовжує зростати. До десятки країн-лідерів увіходять США (ПО млн.), Японія (понад 18 млн.), Велика Британія, Канада, Німеччина, Австрія, Бразилія, Китай, Франція, Південна Корея (по 5,5 млн. в кожній країні). У Росії на 2000 рік існувало 2,5 млн. споживачів мережі Інтернет. Дані про Україну, на жаль, відсутні. За оцінками фахівців, кількість телевізорів, Ідо забезпечують доступ до Інтернет, до 2005 року досягне п'яти мільйонів.
За мовою Інтернет-світ складається на 57% з англомовних споживачів, 29% розмовляють європейськими мовами. Кількість інформації в Інтернеті зростає на 9% щомісяця38, тому її використання можливе лише на засадах вибірковості.
Україна лише починає освоювати для себе Інтернет і заявляти про себе в його світі. Але чим швидше зроблять крок до опанування цією універсальною комп'ютерною мережею українські працівники мас-медіа, тим більш повно будуть задовольнятися інформаційні потреби українського народу.
Саме поширення новітніх комунікативних технологій, передусім системи Інтернет, дає підстави говорити про формування в межах земної цивілізації інформаційного суспільства.
Інтернет уявляє собою альтернативні методи публіцистики під час кризису або в разі відновлення цензури. Інтернет надає можливість нового фінансування через розповсюдження новин, публікацій та реклам. Електронний світ інтернету повний інформації та дезінформації, але делетант, який проникає в цю сітку, має змогу приймати дезінформацію за інформацію. Та серед цих людей багато і журналістів, які користуються матеріалом інтернету для створення своїх матеріалів (зокрема це друковані ЗМІ). Інтернет увійшов до нас зовсім новою системою пошуку інформації, але тільки досвідчена людина, яка користується інтернетом, знає з яких сайтів інформація є достовірною. На своєму досвіді я в цьому переконалася, працюючи у газеті «Петровские новости». Готуючи номер до випуску щонеділі, користувались інтернетом. Спочатку мали змогу видати дезінформацію за інформацію, але пізніше, з набуттям досвіду роботи в інтернеті, ми користувалися матеріалом лише деяких сайтів. Коли користуючись інтернетом велику кількість годин, помічаєш, що мінімум двічі в день інформація на головній сторінці того чи іншого сайту, постійно змінюється. Тому, найбільша кількість дезінформації – в Інтернеті (Жовта пресса за тиждень – спеціальний інформаційно-аналітичний продукт ЗМІ (СМИ), який складається на основі моніторингу центральної преси. Виходить щотижня, по п’ятницях.
СМИ 14:34 07.10.05 [15]
Желтая пресса, 30 сентября - 7 октября
«…Пугачева - злостная неплательщица. - Хоркина родила от мужа Глаголевой. - Вибратор сотряс программисту мозг. - Мешок сделал фермера скопцом. - Рома Билык тайно женился. - Львы спугнули педофилов. - Арбенину прооперировали. - Болит ухо? На стерилизацию! - У Преснякова в туалете женщина. - Саруханова застукали с любовницей. - Нюхать тухлятину будет искусственный нос. - Никотин будут добавлять в пиво. - Человек-электростанция. - Африканские пчелы сорвали похороны. - Приведение чуть не изнасиловали. - Политика в стиле "ню"…»
СМИ 13:28 30.09.05 [15]
Желтая пресса, 23 - 30 сентября
«…Беременная Земфира пристрастилась к алкоголю. - Доктор Гарифуллин сделал Пугачеву девочкой. - Правой рукой Моисеева стал литовец. - Билан обманул семью Айзеншписа. - Гурцкая стесняется целоваться с мужем. - Вячеславу Добрынину спасли руку. - Булыкин развращает Сычева. - Леонтьев не признает сына. - Марадона ловко использует свой "инструмент". - Ален Делон на грани суицида. - Собаку обвинили в проституции. - Половые гиганты предпочитают самогон на батарейках…»).
В ході дослідницької роботи, були зафіксовані випадки дезінформації в ЗМІ, в тому числі Internet. Кожний журналіст повинен знати адреси сайтів, інформацією яких можна користуватися, наприклад:
А)novosti
Б)сайт Донецкого городского голови О.Лук’янченка
В)сайтами каналів українського телебачення (ICTV, Інтер, СТБ, 1+1 та інші)
Г)Узел NewsLink ( newslink/serv.html) содержит полезный список соединений к сетевым источникам новостей. Он состоит из списка источников новостей о бизнесе ( newslink/biz.html) и World Wide Web Virtual Library for Journalism (электронная библиотека журнализма) - cais/makulow/vlj.html - оба из которых упоминаются в этом справочнике.
Д) cnn/
Заголовки и текст некоторых статей CNN существуют на WWW. Те, у кого есть мощные компьютеры, высокоскоростные модемы и полные счета Интернета, могут просматривать трансляции CNN на Интернете.
Е) www.gazeta
Электронная газета Российских политических новостей. Анализ и критика новостных сообщений.
1.5.2.Завдання прес-центрів зводяться, головним чином, до такого:
1) інформувати органи масової інформації про події в своїй установі, використовуючи для цього найрізноманітніші канали (прес-конференції, прес-релізи, власні виступи в ЗМІ, організація виступів у ЗМІ керівників установи та ін.);
2) збирати зовнішню інформацію про свою установу, інформувати своє керівництво про висвітлення в ЗМІ роботи установи;
3) готувати для керівництва офіційні виступи з приводу порушених у ЗМІ питань щодо роботи установи.
В особливо великих установах прес-центри входять до складу відділів паблік рилейшнз (зв'язків з громадськістю).
Під час роботи сесій, нарад, конференцій, з'їздів чи інших тимчасових масових акцій в їхній мережі створюються прес-бюро - редакційний апарат чи група дпя обслуговування преси.
Прес-бюро називається також тимчасовий чи постійний відділ інформаційного агентства чи редакції великої газети на значному будівництві, великому підприємстві, який подає інформацію, ілюстративні матеріали, статті для свого чи інших видань[26;89].
Як бачимо, структура сучасних ЗМІ складна й розгалужена, дає великі можливості для пошуку адекватної до своїх здібностей та нахилів сфери діяльності кожному журналістові, забезпечує його саморе-алізацію.
1.6.Робота з джерелами інформації
В першу чергу журналіст повинен знати:
- яка організація займається питаннями, що цікавлять журналіста для отримання тієї чи іншої інформації, як вона організована, хто є ключовими фігурами (керівниками), хто може дати інформацію, яка водповідатиме дійсності. Коли матеріал з’являється в полосі чи ефірі, необхідно перевірити його достовірність – зробити посилання на джерело.. В деяких випадках, інформація дається без вказівки на її походження, що часто зустрічається в передвиборчій боротьбі, чи це робиться для забезпечення конфедиційності джерела. Кращий варіант, коли інформатори не заперечують проти обнародування їх імен. Дуже часто журналіста попереджають: «Це не для друку». Що робити в таких випадках? Кореспондент умовляє співрозмовника залишити в матеріалі інформацію, яку інтерв’юєр не бажає залишати. Якщо співрозмовник не піддається умовам – слід поступати згідно з законом.
Інколи плітки стають привидом для журналістського розслідування і наприкінці припиняють бути такими.
З анонімними джерелами слід бути уважним:
- не користуватися ними;
- або ретельно перевіряти.
Одно з самих розповсюджених правил для збору інформації для журналістів – представники органів влади. Близько 80% журналістів звертаються в органи виконуючої влади. Деякі служби виконавчої влади постіно співпрацюють зі ЗМІ.
Існує декілька правил та способів перевірки інформації:
-коли матеріал готовий, необхідно передзвонити джерелу та, опираючись на текст, переперевірити цифри, факти, дані, імена тощо, та вголос прочитати все, а потім переспросити: «Чи правильно я все виклав?»;
-по можливості слід спів поставити отримані дані з існуючими відео-аудіо записами, текстовими документами;
-опросити допоміжних свідків;
-показати текст експертам;
-зачитати матеріал досвідченим спеціалістам в редакції;
-дати прочитати текст редакціонному юриту.
Усі ці дії позбудуть журналіста від можливих неприємностей.11 Та така інформація дійде до аудиторії цілком достовірною.
1.7. Способи отримання інформації
Журналіст, що сбирає інформацію, зіштовхується з трьома проблемами: вибору самого надійного способу, фіксування отриманих даних, забезпечення техніки безпеки в роботі.
Зазвичай мас-медіа використовують 3 самих розповсюджених метода отримання інформації: інтерв’ю, спостереження, вивчення документів. Однак, самі надійні – інтерв’ю та спостереження.12
1.7.1. Соціологічні способи отримання інформації
Журналіст керується наступним алгоритмом дій:
спочатку ознайомлюється з інформацією;
сопоставляє список імен та організацій, які слід навідати;
в цей список включає людей, що керуються різними точками зору, які цікавлять журналіста;
діють за методом «открітого забрала» (В.Аграновький), який забезпечує право «супротивника» на захист та народжує відчуття справедливості; 13
намагаються висвободитися від гіду, яким постачають журналіста;
ведуть розмови з джерелами інформації;
наносять «визит вежливости» начальству;
запасаються необхідною кількістю документів чи копій, стосовно тих чи інших питань чи подій.14
1.8.Кому належить інформаційний простір в Україні?
Професор Володимир Здоровега вважає, що «національний інформаційний простір – це юридично визначена територія держави, яка є сувереном щодо поширення на цій території сукупності текстової, звукової, аудіовізуальної та ілюстративної інформації через канали ЗМІ».
Професор Борис Потятиник запропонував свою дефініцію: «Національний інформаційний простір – це сфера реального, тобто позначеного фактично здобутою аудиторією, впливом національних ЗМІ».
Радіо журналістка Майя Нагорняк висловила своє розуміння так: «Інформаційний простір – це сукупність, система усіх друкованих и аудіовізуальних ЗМІ, їхня законодавчо підкріплена, юридично та економічно врегульована діяльність, спрямована на утвердження миру, спокою, стабільності у життєдіяльності кожного громадянина зокрема країни, світу в цілому».
Відомий публіцист, лауреат Всеукраїнської премії ім. І.Огієнка Віталій Карпенко зазначає, що інформаційний простір – поняття не космічне, не географічне, це поняття – соціально-політичне і містить як територіальний, так і космічний фактори, а надто – людський, оскільки суспільна інформація призначається для людини, людина – її споживач, і без людини як живого носія, творця культури інформація втрачає свій сенс[2;236].
Ми щодня читаємо пресу, слухаємо радіо, дивимось телебачення. Для кожного з нас – це невід’ємна частина нашого життя. Тяжко собі уявити життя, коли не знаєш, що відбувається в світі. Кожен з нас дивиться на світ по-різному і це закономірність. Хтось дивиться ток-шоу, хтось не уявляє собі життя без аналітики (що на телебаченні аналітичних пргграмм дуже мало), хтось дивиться ток-шоу чи серіали, хтось любить читати жовту пресу, а хтось просто слухає улюблений «Стол заказав» на радіо. Не можна нав’язати людині свою думку, що оця передача цікава, а ти дивишся ці «мильні» опери чи навпаки. Кожен з нас вибирає, що він читатиме, слухатиме чи дивитись. Український простір включає в себе безліч преси, у кожній радіостанції є своя аудиторія, і окрема людина дивиться те, що вважає за потрібне.
Я люблю читати жіночі журнали, з газет віддаю перевагу газеті «Донецкие новости» (помітно змінилась газета «Сегодня»), «Московський комсомолец» а також переглядую та перечитую все те, що мені цікаво і що знаходиться під рукою; постійно вранці слухаю тільки «Люкс ФМ», «Руское радио», «Шансон»; «НТВ» - показник журналістської роботи, також дивлюсь «ICTV», та «Інтер».
1.9.Інформаційний потік
Для нормального функціонування будь-якої соціальної системи необхідний безперервний потік інформації. Він відповідно орієнтує кожну особу і тримає її у стані інформаційної насиченості. Кожна людина зі свого боку постійно знаходиться в інформаційному потоці. Адже лише за умови безперервного інформаційного спілкування із зовнішнім середовищем людина здатна продуктивно мислити й активно діяти. При цьому почувати себе впевнено вона може лише тоді, коли її свідомість відображає суспільне, або, в усякому разі, приведене у певне співвідношення до нього.
Інформаційний потік неоднорідний. Якщо розглядати його структуру, то одразу ж можна виділити два основних компонента: організовану (офіційну) і неорганізовану (неофіційну) інформацію. Під організованою інформацією ми розуміємо будь-які повідомлення (потік повідомлень), що виходять із інституаційних джерел суспільства. Під неорганізованою — ту, що надходить у розпорядження особи стихійно, поза контролем громадських організацій; до неї можна віднести міжособистісні форми інформаційного спілкування, а також чутки, анекдоти, інформацію закордонних джерел тощо.
Організована інформація посідає панівне становище у стабільно функціонуючому суспільстві. Вона є основою формування громадської думки, відповідає на головні інформаційні потреби особи. Межа між цими двома компонентами інформаційного потоку дуже рухома і прозора. Значення і ефективність організованої інформації прямо пропорційні її правдивості, актуальності, об'єктивності, соціальній спрямованості тощо. Якщо офіційні повідомлення не дають відповіді на питання, які хвилюють особу, роль неорганізованої інформації зростає, і навпаки.[3;35]
1.10.Система ЗМІ
Масово-інформаційний потік, як і особа, функціонують у певному соціальному середовищі, де вирішальними є виробничі відносини. Вони впливають не лише на людину, але й на всі складові частини феномена, яким є масово-інформаційний потік.
У схемі виділені значення і роль системи засобів масової інформації. Соціальний зміст преси, телебачення, радіомовлення й інших засобів масової інформації не тільки прямо формує громадську думку, але й справляє великий вплив як на інші компоненти потоку, так і на соціальну дійсність.
Уся система ЗМІ — це засіб здійснення єдиного процесу поширення ідей, вчень, теорій, суспільне значущої інформації, виховання соціальних почуттів , звичок.
Спробуємо встановити характер, загальні риси, внутрішню структуру системи ЗМІ, взаємовідносини її складових частин.
Критерієм визначення будь-якої системи служить наявність ряду істотних ознак, властивих саме даній системі.
Система засобів масової інформації — це єдність відповідних компонентів, які виникають в різні історичні періоди (спочатку преса, потім кіно і радіо, і, нарешті, телебачення). [3;70]
1.11.Структура та особливості видів ЗМІ
Отже, засоби масової інформації (ЗМІ) — це своєрідна система, що охоплює періодичні друковані видання, радіо-, теле-, відео-програми, кінохронікальні програми, інші форми періодичного поширення масової інформації.
Згідно із законодавством України, друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) — газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем; аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.
В епоху інформаційного споживання відбувається бурхливий розвиток системи ЗМІ. При цьому її ядро складають газетні і журнальні редакції, видавництва, студії радіо і телебачення з їх різноманітною продукцією. Але до ЗМІ по праву належать вже й інформаційні служби (телеграфні агентства, агентства преси, рекламні бюро, прес-служби, агентства паблік рілейшнз, професійні журналістські клуби і асоціації).[3;20]
Останнім часом до системи ЗМІ входять соціальні інститути і осіб як засновників видань і програм, органи управління системою журналістики, а також організації, що займаються підготовкою і перепідготовкою кадрів. У системі все більше змінюються інститут видання, служби зв'язку (у тому числі космічного) і доставки інформаційної продукції, виробників засобів, що використовуються у журналістиці тощо.
Таким чином, система ЗМІ у структурному плані представлена кількома групами засобів інформації: преса, аудіовізуальні ЗМІ, інформаційні служби, різного роду «периферичні утворення» журналістики.
У зв'язку з інформаційними потребами суспільства стрімко розширюється мережа рекламних компаній, прес-служб при державних, комерційних, громадських, конфесійних організаціях. Все більше утверджується нова галузь інформаційної діяльності — паблік рілейшнз (зв'язок з громадськістю).
В Україні набули поширення клуби й асоціації журналістів, які сприяють обміну і поширенню важливих повідомлень, соціальне значущої інформації. [3;66]За приклад може правити діяльність клубу ринкових реформ при Київській журналістській організації.
На думку ряду вчених, в останні роки технічні засоби соціальної комунікації окреслюють три великі групи: засоби масової інформації, телекомунікація, інформатика. Об'єднання цих галузей під загальним терміном «масова комунікація» не нівелює їх принципові відмінності як у концептуальному, так і у антропологічному планах.
У надрах ЗМІ намічається ще один, поки остаточно не оформлений сектор, який, очевидно, у найближчий час буде автономно виділений — це «комунікативний менеджмент», що включає в себе, крім стосунків із громадськістю, рекламу, внутрішні комунікаційні та інформаційні служби.
За прогнозами фахівців, домашні ЗМІ — відеомагнітофони, відеодиски, лазерні програвачі, телевізори високої чіткості, мікро ЕОМ із вмонтованим модемом, телематичні термінали, відеофони тощо — будуть об'єднані у нову сукупність, причому деякі з них зможуть підключатися до полівалентних і взаємодіючих громадських мереж, що дасть їм вихід одночасно на класичні канали ТБ, на передплатні телевізійні й музичні програми, на служби відеотексу і на банки даних, а також на перегляди програм, що передаються по супутниковому зв'язку. Усі ці досягнення домашньої техніки докорінно змінюють сферу розподілу товарів і послуг, створюючи принципово нову споживацько-комунікаційну парадигму, у якій зливаються воєдино маркетинг, менеджмент, дистрибуція у галузі інформації. За цих умов споживачі, крім суто економічних фактів купівлі, за допомогою засобів масової інформації прагнуть забезпечувати ринок повідомленнями про свої смаки, звички і спосіб життя, а свого роду «взаємодіючий» маркетинг відображає нові стосунки і нові цілі, що виникають у період, який уже окреслили на Заході (та й у нас) як заключну фазу у розвитку «суспільства споживання» — «суспільства масової комунікації».[3;105]
Різноманітність щодо типологічних характеристик, з допомогою яких визначається кожне видання чи програма, засоби масової інформації у сукупності створюють цілісну систему журналістики. Вони взаємодіють між собою, координують зусилля, конкурують, обмінюються досягненнями і досвідом.
Водночас життя постійно вносить зміни у розвиток і вдосконалення системи ЗМІ. Ще недавно йшлося про традиційність поняття цієї системи як взаємообумовлену, із своєю координацією і субординацією сукупність видань і програм, інформаційних агентств і центрів, а також служб, засобів доставки та інших організацій, що забезпечують їх функціонування.
А сьогодні вже мова йде про залежність структурних відносин, про конкуренцію в межах системи, боротьбу за виживання в умовах ринку окремих її елементів.
1.12.Тенденції розвитку ЗМІ
Створення системи суспільно-правових засобів масової інформації — важливий засіб впливу на процеси демократизації суспільства, гарант забезпечення права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Як записано у Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.[4;25]
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Не допускається використання засобів масової інформації для пропаганди війни, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, а також для поширення передач, що пропагують порнографію, культ насильства і жорстокості.
Основне призначення системи ЗМІ — безперервне відображення суспільного життя у всіх його діалектичних зв'язках і взаємозалежностях, протиріччях і конфліктах.
Таким чином, система засобів масової інформації входить як складова частина в систему більш широкого порядку — соціального управління суспільством.
Прискорений розвиток засобів масової інформації, бурхливі політичні процеси викликали чимало думок, які суперечать одна одній. Деякі, як, наприклад канадський професор Маршалл Маклюен, вважають, що з розвитком телебачення починається нова ера в житті суспільства, коли всі інші засоби, включаючи пресу, літературу, мистецтво будуть приречені. Це фальсифікаторська теорія.[4;40]
Суть іншої точки зору полягає у твердженні, що існує певна суперницька несумісність між пресою, радіо і телебаченням. Справді, пресі, наприклад, властива більша аналітичність, радіомовленню — оперативність, телебаченню — велика сила емоційно-зорового впливу. Хоча нині цей поділ умовний.
Третя точка зору полягає в тому, що різні засоби спілкування не суперечать, а доповнюють один одного. Адже читачі газет водночас є і радіослухачами, і телеглядачами. І ця точка зору найбільш вирогідна.
ЗМІ складають' переважну частину соціальної комунікації, прийнявши на себе-її усні, писемні і візуальні функції, сфера використання яких має постійну тенденцію до розширення. Ця галузь успадкувала усе багатство «культури аргументації», коріння якої губляться далеко в історії людства. Приміром, реклама, яка черпає свої творчі ресурси в умілому використанні навичок класичної риторики, свідчить про великі можливості концепції аргументування, ключовим словом у якій є «переконання».[4;50] Своєю популярністю ЗМІ зобов'язані стародавній традиції, підтриманій демократичним прагненням залучити якомога більше тих, хто бере участь у передачі інформації.
Телефонний зв'язок, і в більш широкому смислі, усі служби, що забезпечують передачу повідомлень, є другою складовою частиною соціальної комунікації. Телекомунікації успадкували традицію, коли панували пошуки у галузі кодування інформації, економії й надійності її передачі. Ця традиція бере свій початок з часів посольств і секретних служб, що використовували з давніх-давен техніку цифрових шифровок і навіть подвійне цифрове кодування, винайдене ще у ХУІІ ст. Френсисом Беконом.
Третя територія, «окупована» сучасними технічними засобами комунікації, розташована навколо інформатики як технічного засобу опрацювання інформації. Використання обчислювальних машин — пряме народження «культури очевидності», яка виникла ще наприкінці середньовіччя. Інформатика — це, насамперед, роздуми з приводу людської мови та її логічних основ як з точки зору умов її створення, так 'і комунікативних функцій. Таким чином, будь-яка комунікація, передана за допомогою інформатики, буде мати логічні та філософські особливості, притаманні даному технічному засобу.
У нашу епоху відбувається складна еволюція кожної з трьох галузей комунікації, Які, з одного боку, мають тенденцію до гомогенізації, в основному під впливом «цифрової парадигми», а з іншого зберігають колишні відмінності. Ці тенденції позначені взаємною грою, частково гармонійною, частково конфліктною, між культурою аргументації й культурою очевидності. [4;63]Телекомунікації намагаються знайти свій шлях між культурою аргументації, що характеризує ЗМІ, і культурою раціональної очевидності, що породила інформатику.
У розвитку системи ЗМІ у наш час відбуваються карколомні зміни. Взяти, .для прикладу, ту ж рекламу. Реклама сьогодні — складова частина маркетингу, що має за мету збути вироблену і заплановану для виробництва продукцію. І водночас сучасна реклама (як складова частина ЗМІ) широко використовується у передвиборних і інших політичних кампаніях, у справі поширення гуманітарних і соціальних цінностей. У ліберальних системах влада лідера узаконюється його красномовністю, здатність його до комунікації за допомогою ЗМІ стає неодмінною умовою процвітання у політиці. Громадська думка і реклама мають більше значення у формуванні іміджу політичного діяча, ніж зміст його програми. Можна сказати, що ми, як і Захід, вступаємо в епоху «політики надсучасної технології».
Хоча б побіжно розглянемо, які ж це нові технічні засоби? Що таке надсучасна технологія? Нові технічні засоби не такі вже й нові, їх розвиток почався із спільного використання ЕОМ і засобів дальнього зв'язку. Вони нині використовуються засобами масової інформації у політичних кампаніях надто широко. Час від часу з'являються справжні новинки, на зразок відеокасети, яку можна подивитись вдома. Але, що стосується, однак, їх більшої частини, то ці технічні засоби (мікроінформатика, кабельне телебачення, супутниковий зв'язок, лазерна преса тощо) з'явилися у попередньому десятиріччі і тепер знаходять нові сфери застосування. Коротко зупинимось на них:
1. Кабельне телебачення. Хоча воно використовується в основному для передачі розважальних програм, однак має суспільно-політичний характер.
2. Відеомагнітофони. Різке зростання продажу відеомагнітофонів почалося у 1983 р. Останнім часом цей різновид відеотехніки все більше використовується для різноманітної реклами.
3. Телеконференції (телемости, телепереклички тощо). Зображення й звук використовуються для того, щоб встановити зв'язок між двома точками на Землі.
4. Електронна пошта. Мова йде про послання, що передаються завдяки електроніці та ЕОМ, які зберігають її доти, поки їх адресати не ознайомляться з ними.
5. Електронні банки даних. У них зберігаються короткі анотації, статути, судові справи, термінові послання, офіційні та інші відомості, які доступні абонентам за допомогою електронних засобів. Ці банки фігурують на ринку вже давно у галузі Юридичних і технічних даних, але їх все частіше використовують у політичних цілях.
6.
Банки політичних
даних. На місцях,
скажімо, списки
виборців все
частіше оновлюються
за допомогою
ЕОМ.