Xreferat.com » Рефераты по журналистике » Основи методики розслідування крадіжок

Основи методики розслідування крадіжок

версії:

1) крадіжку вчинила стороння особа;

2) крадіжку вчинила стороння особа за участю або при сприянні працівника об'єкта, який не є (у цьому випадку) матеріально відповідальною особою;

3) крадіжку вчинив працівник даного об'єкта, який не є (у цьому випадку) матеріально відповідальною особою, або особа, яка охороняла даний об'єкт;

4) крадіжку вчинила стороння особа, але факт крадіжки використано матеріально відповідальною особою для приховання недостачі або присвоєння інших цінностей, що є у її розпорядженні;

5) крадіжку вчинила стороння особа при сприянні матеріально відповідальної особи, яка намагається приховати недостачу;

6) крадіжку зі зломом інсценувала матеріально відповідальна особа метою приховання недостачі або ухилення від сплати податків (нібито викрадене майно списується на збитки і тим самим знижується реальний прибуток, який підлягає оподаткуванню) [19, c.389].

Для розслідування крадіжок особистого майна громадян, які вчинено з квартир, будинків, дач, характерні такі типові версії:

а) щодо події злочину:

— крадіжка дійсно мала місце;

— крадіжки фактично не було, а заявник помиляється стосовно події злочину, або крадіжка інсценована ним самим з метою приховання факту загублення чи розтрати довірених власнику приміщення документів, коштовностей, зброї тощо;

б) щодо осіб, причетних до вчинення крадіжки, то вона вчинена:

— однією особою чи злодійською групою;

— особою з числа родичів потерпілого;

— особою, обізнаною про місця знаходження викраденого;

— особою, яка має певні навички;

— особою, яка раніше проводила якісь роботи у потерпілого або побувала в його квартирі з іншого приводу;

в) щодо місць можливого перебування злочинця: квартири; заміські дачі родичів, знайомих; готелі, вокзали та ін.;

г) щодо місць знаходження викраденого майна:

— сховано за місцем мешкання, роботи злодія, його знайомих, родичів;

— здано в комісійні крамниці, ломбарди;

— реалізовано;

— вивезено за межі даного населеного пункту;

— відправлено поштовою посилкою та ін.

Висунення робочих версій у конкретному випадку розслідування залежить від обсягу зібраної первісної інформації та слідчої ситуації, що склалася. Так, при висуненні версій про осіб, причетних до вчинення крадіжки, беруться до уваги спосіб учинення злочину, вид і кількість викрадених цінностей, а також відомості, отримані в результаті дослідження слідів та інших речових доказів, виявлених на місці злочину [11, c.332].

Ефективність розслідування крадіжок багато в чому обумовлена наявністю погоджених планів слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Планами розслідування передбачаються заходи щодо встановлення і затримання злочинця, виявлення співучасників, виявлення і вилучення викраденого, відшкодування шкоди, розпізнання інсценування тощо. Організуюча роль у цій діяльності належить слідчому, який визначає пріоритетні напрями розслідування, дає окремі доручення органу дізнання щодо проведення оперативно-розшукових заходів.

ПЛАНУВАННЯ РОЗСЛІДУВАННЯ

Розслідування злочинів є нездійсненним без чіткої організації планування - одного із загальних принципів методики розслідування.

Організація розслідування - значно ширше поняття, ніж планування. Організувати будь-яку діяльність, в тому числі і розслідування,- це належним чином підготувати її, налагодити, визначити засоби й методи, упорядкувати та спланувати.

Організувати розслідування означає :

1) розробити погоджений план засобів місцевих правоохоронних органів (слідчого апарату, міліції, прокуратури) на випадок небезпечних, надзвичайних пригод. У цьому плані передбачається формування слідчих груп, бригад, технічних засобів тощо;

2) у справах, порушених за оперативними матеріалами, розробити спільно зі слідчим план реалізації матеріалів;

3) налагодити належну взаємодію слідчого з оперативними працівниками, експертами, громадськістю, які залучаються до розслідування (розкриття) злочину;

4) забезпечити кваліфіковане керівництво слідчо-оперативною групою (СОГ), бригадою;

5) чітко визначити обов'язки між членами СОГ;

6) організувати регулярні оперативні наради СОГ з метою обговорення результатів і наступних завдань розслідування;

7) налагодити систематичний обмін інформацією;

8) спланувати роботу слідчого з урахуванням усіх справ, які є у провадженні;

9) забезпечити технічну оснащеність СОГ;

10) забезпечити чітке виконання плану розслідування;

11) підібрати необхідний нормативний матеріал та забезпечити нерозго-лошення даних попереднього слідства;

12) забезпечити діяльність членів СОГ за умов дотримання наукової організації праці та управління.

Планування та організація розслідування, хоча й тісно пов'язані між собою, але різні за змістом і функціями.

Планування розслідування не зводиться тільки до складання плану розслідування, це - частина великої проблеми розкриття злочинів. Тому воно застосовується в слідчій, оперативно-розшуковій, експертній діяльності. Планування - це організаційний та творчий бік складної розумової роботи слідчого, яка здійснюється з першого моменту розслідування до його закінчення [12, c.145].

Планування розслідування в кримінальній справі необхідно відрізняти від планування окремої слідчої дії, тактичного прийому, тактичної комбінації, тактичної операції. Планування розслідування злочину складається з:

1) визначення завдань розслідування з урахуванням вчиненого злочину;

2) побудови (висування) слідчих версій;

3) аналізу версії та визначення обставин (питань), які необхідно

встановити;

4) визначення слідчих дій, оперативних засобів та інших перевірочних і профілактичних заходів, необхідних для встановлення запланованих обставин;

5) вибору конкретних виконавців і термінів виконання.

Принципи планування: індивідуальність, динамічність, реальність та конкретність.

Існує кілька рівнів планування: планування роботи слідчого (календарний план), планування розслідування в кримінальній справі, планування слідчої дії, планування тактичної операції, тактичного прийому; планування початкового, наступного та заключного етапів розслідування. Кожний рівень планування складається з чотирьох стадій :

1) визначення загального напрямку дій, формування цілей, побудова версій та виведення з них логічних висновків, цілей, підцілей;

2) виділення обставин, які необхідно встановити;

3) визначення засобів, за допомогою яких будуть встановлені обставини вчиненого злочину; прийняття тактичних рішень;

4) визначення виконавців і термінів виконання. Планування окремої слідчої дп включає три стадії:

1) визначення мети слідчої дії (обставини, питання, які необхідно встановити);

2) встановлення (вибір) конкретних ресурсів - інформаційних, психологічних, технічних, які знаходяться у слідчого, та визначення їх співвідношення з конкретною метою, якої необхідно досягти;

3) безпосереднє розроблення організаційно-тактичного змісту слідчої дії із визначенням послідовності застосування тактичних прийомів, тактичних операцій.

Інколи планування може бути уявним, тобто слідчому не потрибно складати письмового плану. Це може мати місце на початковій стадії розслідування, при виявленні ознак злочину та порушенні кримінальної справи. У такій ситуації слідчий, базуючись на висунутих версіях, як правило, типових, складає приблизний план розслідування з провадження самих невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. І вже після цього приступає до складання письмового плану.

Існує кілька форм планів, які відображають етапи планування та цілі, яких потрібно досягти. До загальних елементів плану розслідування в кримінальній справі належать:

а) версії;

б) обставини, які необхідно встановити;

в) слідчі дії, оперативно-розшукові та організаційні заходи;

г) вказівка, хто виконавець і термін виконання;

д) матеріали, які слід використати.

Додатково до основного плану нерідко складають різні допоміжні документи з метою систематизації зібраних матеріалів у кримінальній справі:

- «особові рахунки» - картки, до яких заносяться всі епізоди злочину, здійснені обвинуваченим;

- «шахматки» (шахові відомості) - таблиці, де поєднані вертикальні та горизонтальні графи, у горизонтальних перелічують звинувачених, а у вертикальних - епізоди.

Слідчий згідно з одержаним завданням складає власний план його виконання (наприклад, затримати особливо небезпечного злочинця) та погоджує його з керівником групи (бригади). Керівник групи регулярно проводить оперативні наради, на яких заслуховуються результати розслідування, а члени групи одержують нові завдання.

Планування окремої слідчої дії проводиться у зв'язку і в ході реалізації плану розслідування в кримінальній справі. Окремі слідчі дії не потребують складання письмового плану, особливо для досвідченого слідчого. Однак, незважаючи на це, слідчий робить замітки, визначає основні питання, обставини, які необхідно з'ясувати у ході слідчої дії [12, с.147].

У складних кримінальних справах, особливо в конфліктних ситуаціях, слідчі дії необхідно планувати (наприклад, при провадженні огляду місця події на великій території, групових обшуках, затриманні небезпечних злочинців, допиті звинувачених, що відмовляються, або лжесвідків). Планувати необхідно також окремі тактичні операції, якщо вони проводяться за складних умов.

План окремої слідчої дії або оперативного заходу складається з трьох елементів:

- конкретизація цілі, тобто обставин (питання), які необхідно з'ясувати та встановити; визначення тактичних прийомів і технічних засобів для встановлення обставин вчинення злочину;

- перелік матеріалів, довідкової інформації, необхідної для з'ясування обставин, визначення послідовності застосування прийомів і засобів одержання інформації, тобто реалізація тактичного задуму слідчої дії (використання матеріалів справи, речових доказів, логічних і психологічних прийомів).

Радиться планувати допит (пред'явлення звинувачення, допит підозрюваного). Без попереднього плану ці допити не мають відчутного позитивного результату.

Будь-який план розслідування та окремої слідчої дії повинен бути конкретним. У плані неприпустимі такі завдання, як «встановити винність підозрюваного», «дати завдання органам міліції», «з'ясувати обставини вчинення злочину». Необхідно конкретно вказати, які саме обставини встановити, яке завдання доручити органам дізнання.

3. Наступні слідчі дії


Цей етап розслідування крадіжок характеризується вирішенням завдань, спрямованих на розширення доказової бази та підтвердження раніше зібраних фактів щодо винності обвинуваченого. Результативність цих дій багато в чому обумовлена підсумками початкового етапу розслідування. На наступному етапі розслідування крадіжок можуть скластися такі типові слідчі ситуації:

1. Подія злочину не мала місця (предмет крадіжки виявлено потерпілим в іншому місці; інсценування злочину). Розпізнання інсценування крадіжки проводиться на підставі вивчення:

а) негативних обставин під час розслідування події (зайве безладдя, навмисне пошкодження матеріальних цінностей; наявність ознак, що вказують на те, що хоч перешкода і зламана, але не знадвору, а зсередини приміщення; незаймані пил чи павутиння на зовнішньому боці рами, нібито виламаної ззовні; відсутність слідів, які обов'язково мають бути при певному способі дій; відсутність на місці події металевих ошурків, що вказує на те, що перепилювання, приміром дужок замка, було здійснено зовсім в іншому місці);

б) результатів слідчого експерименту по перевірці певного факту (наприклад, чи могли фактично знаходитися у даному приміщенні матеріальні цінності у певній кількості й обсязі; чи дійсно можна було крізь такий пролом у стіні чи через двері винести вказані предмети тощо);

в) даних судових експертиз, допитів, очних ставок [11].

2. Факт крадіжки й особа, яка її вчинила, встановлені, злочинець затриманий і визнає себе винним у повному обсязі пред'явленого обвинувачення, його показання не суперечать зібраним по справі доказам, викрадене майно виявлено. У даній ситуації,слідчий приймає рішення про достатність зібраних доказів для завершення досудового слідства.

3. Факт крадіжки встановлено, зібрано докази про винність особи, яка її вчинила, однак обвинувачений визнає свою вину частково (визнає, що вкрав лише майно, яке виявлено у нього під час обшуку, заперечує окремі епізоди злочинної діяльності, приміром, факт виготовлення заздалегідь знаряддя злому, збуту викраденого тощо). У даній ситуації слідчий на підставі аналізу показань обвинуваченого висуває версії по кожному пункту як зізнання, так і заперечення пред'явленого обвинувачення. З метою перевірки висунутих версій проводяться допити нових свідків, очні ставки.

4. Факт крадіжки встановлено, зібрано докази винності обвинуваченого у її вчиненні, але він пред'явленого обвинувачення не визнає, посилаючись на алібі (називає місце перебування на момент крадіжки й осіб, які можуть це підтвердити), викрадене майно не знайдено. У даній ситуації перевіряються версії щодо місця знаходження обвинуваченого (чи міг він перебувати у вказаному ним місці на момент крадіжки), а також причетність осіб, на свідченні яких базується алібі обвинуваченого, до його злочинної діяльності. Опрацьовуються версії про місце знаходження викраденого майна, продовжується реалізація тактичних операцій «Перевірка алібі», «Розшук викраденого майна». З цією метою проводяться додаткові обшуки за місцем проживання обвинуваченого, за місцем знаходження належного йому майна (дача, гараж, автомашина тощо), пред'явлення для впізнання обвинуваченим предметів, що належать йому (одяг, взуття, валізи та ін.), експертизи, допити свідків, очні ставки та ін [12 c.575].

У тих випадках, коли злочинця не встановлено або встановлено, але ще не затримано, вказані слідчі ситуації початкового етапу переходять і на наступний етап розслідування. Дії слідчого мають бути спрямовані на виявлення злочинця, а також на розшук викраденого (обшук, допит родичів, колег по службі), забезпечення відшкодування матеріального збитку, виявлення й усунення причин і умов, що сприяють учиненню крадіжки. При цьому сприяти вирішенню вказаних завдань може вміла взаємодія слідчих органів з громадськими організаціями й окремими громадянами.

Особливості тактики проведення окремих слідчих дій.

Місце події та його матеріальна обстановка є відображенням наслідків певного злочину. Місце вчинення злочину — найбагатше джерело відомостей. У більшості випадків розкриття злочинів цілком залежить від того, чи повною мірою використано це джерело, але воно не завжди однаково відображає подію злочину. Залежно від характеру відображення на місці події злочину можна уявити ситуації, коли подія злочину:

1) має дійсне відображення;

2) не має повного відображення;

3) не знаходить свого явного відображення;

4) має фальшиве відображення. Ці ситуації вимагають відповідної інтерпретації [9, c. 85].

Огляд місця події під час розслідування крадіжок є однією з найбільш інформативних слідчих дій. Результати огляду дозволяють вирішити питання про порушення кримінальної справи, побудувати версії та скласти план їх перевірки. До виїзду на місце події необхідно забезпечити його охорону з тим, щоб обстановка крадіжки залишилась недоторканною, потім визначити, хто повинен взяти участь в огляді (поняті, криміналіст, кінолог, оперуповноважений, службові й матеріально відповідальні особи, потерпілі, свідки-очевидці та ін.) Визначивши учасників огляду та його межі, здійснюють фотографування місця події. При детальному огляді першочергово обстежують місце проникнення злочинця до майна: двері, вікна, балкони, димоходи, дахи, стелі, підлоги, засувні пристрої, їх розміщення і стан.

Сліди рук необхідно шукати, керуючись версією про дії злочинця: на засувних пристроях, вікнах, дверях, пакувальних матеріалах, пляшках, склі балконів, касових апаратах, сейфах, посуді та інших предметах. Сліди знарядь злому можуть залишитись на замках, петлях дверей, накладках та інших частинах вікон і дверей, а також навколо них. З метою виявлення слідів ніг і транспортних засобів оглядаються припустимі шляхи зникнення злочинців. Особливо уважно оглядаються предмети з явними слідами злочину (відкриті та пошкоджені шафи, ящики і кришки письмових столів, шкатулки, предмети пакування). Під час огляду встановлюється також наявність у потерпілого технічних паспортів, фабричних ярликів, етикеток, товарних чеків, пакувальних матеріалів від викрадених предметів, зразків тканини, з якої виготовлені викрадені носильні речі, оббиття салону або чохли сидінь викраденої автомашини тощо.

Для організації розшуку і виявлення злочинця звертається увага на пошук і вилучення мікрослідів, залишених злодієм на місці події. Це можуть бути частинки бруду, фарби, пилу, крові, волокна рукавичок, одягу та ін. Іноді з метою утруднити розслідування злодії посипають підлогу тютюном, молотим перцем, поливають одеколоном, бензином, сумішшю на ефірній або ацетоновій основі. Частинки тютюну, перцю, інших мікрослідів, а також предмети з запахом вилучаються і ретельно пакуються. Під час огляду місця події по даній категорії кримінальних справ виявляються і фіксуються негативні обставини, що вказують на можливе інсценування крадіжки, а також встановлюються такі фактичні дані:

а) хто здійснив крадіжку, скільки осіб брало участь у реалізації злочинного наміру, їхні прикмети;

б) шляхи підходу до місця крадіжки і його залишення, транспортний засіб, використаний злочинцем;

в) чим і як давно здійснено злом, чи був зломщик достатньо досвідчений, які його фізична сила і звички, тривалість крадіжки, сліди злочинця і його дії на місці крадіжки, а також сліди, які могли залишитися на самому злочинцеві, його одязі, знаряддях злочину (частинки певної породи дерева, сліди сажі, масла, штукатурки, фарби тощо);

г) предмети крадіжки, а також способи їх винесення, вивезення, схову.

Допит — це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть в ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини у справі.

Допит є найбільш поширеним способом отримання доказів. У той же час допит — одна з найбільш складних слідчих (судових) дій; його проведення вимагає від слідчого високої загальної та професійної культури, глибокого знання психології людини. Мета допиту полягає в отриманні повних та об’єктивно відображуючих дійсність показань. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, які в них містяться, — доказами [9 c.89].

Процесуальний порядок допиту регламентується нормами КПК (статті 107, 143—146, 166—171, 201, 300, 303, 304, 307, 308, 311), дотримання яких є обов’язковим. Недотримання процесуальних правил проведення допиту є порушенням закону і тягне за собою недійсність проведеної дії та недопустимість отриманих показань як джерела доказів.

Допит потерпілих.

Допит потерпілого — це слідча дія, яка здійснюється для отримання доказів шляхом проведення в передбаченій законом формі опитування особи, якій злочином заподіяна моральна, фізична чи матеріальна шкода і яка в зв'язку з цим визнана потерпілою в кримінальній справі.

Допит потерпілого здійснюється за правилами допиту свідка. Потерпілому роз'яснюються його права та обов'язки, передбачені ст. 28, 49, 122 КПК України, в тому числі і право на забезпечення безпеки. Роз'яснюючи потерпілому його права, слід роз'яснити і порядок їх. реалізації. В необхідних випадках потерпілий поперед-жується відповідно до ст. 121 КПК України про недопустимість розголошення даних досудового слідства. На відміну від свідка потерпілий не несе ніякої відповідальності за будь-яку відмову від давання показань, а може нести кримінальну відповідальність тільки за давання заздалегідь неправдивих показань. Про відповідальність за вчинення таких дій він і попереджається перед допитом [3, с. 394-395].

Якщо під час огляду або з інших підстав виникла версія про інсценування крадіжки матеріально відповідальною особою з метою приховати факт крадіжки, при допиті додатково слід з'ясувати: де знаходилась ця особа і чим займалася в період крадіжки; як давно працює на цьому підприємстві; які зауваження були по роботі, чи були недостачі товарно-матеріальних цінностей, причини їх виникнення, ким вони виявлені, яких заходів було вжито для відшкодування шкоди; чи підозрює кого-небудь допитуваний у вчиненні крадіжки, на якій підставі. У даному випадку в обов'язковому порядку призначається інвентаризація.

За фактами крадіжки особистого майни громадян:

1) що саме викрадено, ознаки викраденого (паспорти, товарні чеки, фотографії цих речей), чи залишились у потерпілого речі, аналогічні викраденим;

2) де знаходилися викрадені речі, хто знав про їх існування і місцезнаходження;

3) час виявлення і вчинення крадіжки, за яких обставин вона вчинена;

4) які умови полегшили вчинення крадіжки і хто міг знати про ці сприятливі умови;

5) кого потерпілий підозрює у вчиненні крадіжки;

6) хто із сторонніх осіб був перед крадіжкою у нього в квартирі (будинку) і виявив інтерес до його майна [9, c.167].

Допитом свідків-очевидців встановлюються дані про прикмети зовнішності підозрюваного, час і спосіб вчинення крадіжки, про сліди або предмети, які залишили злочинці на місці злочину, викрадені предмети та їхні індивідуальні особливості, про напрямок, в якому зникли злочинці, транспортні засоби та ін. Сусіди можуть дати показання про час вчинення крадіжки, підозрюваних та їхні прикмети, про обставини, за яких була виявлена крадіжка, про осіб, які заходили в квартиру або з'являлися поблизу будинку напередодні крадіжки.

Допитуючи осіб, які затримали злочинця на місці злочину, слід встановити, за яких обставин вони його помітили, що навело їх на думку про вчинення ним крадіжки, які дії вжиті ними для затримання, як поводив себе затриманий (чи виявив опір, чи намагався втекти, позбутися викраденого майна), чи не було у нього співучасників [14, cт 166-167].

Допит підозрюваного (обвинуваченого) проводиться після затримання, особистого обшуку і освідування (в тих випадках, коли є підстави припустити, що злочинець, учиняючи крадіжку, міг отримати пошкодження на тілі), обшуку за місцем проживання. Слід запропонувати допитуваному розповісти про факт крадіжки, пояснити, коли, в зв'язку з чим виник намір учинити крадіжку, чи була здійснена підготовка до неї, хто сприяв крадіжці або знав про неї, як вчинена крадіжка, чи використовувалися технічні засоби і які саме, що викрадено, де сховано крадене, а якщо продано, то через кого, де, на яку суму, чи витрачені ці гроші, чи були спільники, хто саме, їх місцезнаходження. Об'єктивність показань підозрюваного (обвинуваченого) підтверджується результатами пред'явлення для впізнання (осіб, речей, знарядь злочину), слідчого експерименту, перевірки показань на місці [ 3, с.291].

Призначення експертиз. Під час розслідування крадіжок експертизи, що призначаються, можуть бути поділені на дві групи:

а) ті, що призначаються для ідентифікації злочинця, знарядь злочину, взуття, транспортних засобів (або їх частин), дослідження способу подолання перешкод, укриття сховищ;

б) ті, що призначаються для дослідження викраденого майна.

До першої групи належать, наприклад, дактилоскопічна експертиза, судово-медична, трасологічна (в тому числі встановлення цілого за частинами), експертиза слідів нашарування та ін.; до другої — товарознавча, хімічна і біологічна експертизи.

Профілактичні дії слідчого при розслідуванні крадіжок.

Обставини, які сприяють вчиненню крадіжок, хоча й суттєво розрізняються залежно від конкретного виду даних діянь, однак можуть бути згруповані за деякими загальними ознаками. До числа таких належать:

1) розміщення торговельних підприємств і складів у приміщеннях, не пристосованих для схову товарів і матеріальних цінностей;

2) відсутність охоронної сигналізації (або її несправність), недостатнє освітлення у нічний час;

3) відсутність контролю за сторонніми особами (в будинках відпочинку, санаторіях, пансіонатах, готелях, гуртожитках);

4) примітивність і доступність конструкцій вхідних дверей та засувних пристроїв у жилих будинках;

5) відсутність у будинках житлового фонду спеціальних постів спостереження й охорони з числа непрацюючих мешканців (пенсіонерів, домогосподарок та ін.) або кодових замків, що обмежують доступ сторонніх осіб;

6) віктимна поведінка власників квартир, а також роз'єднаність сусідів по сходовому майданчику;

7) недостатньо кваліфікований підбір матеріально відповідальних осіб і працівників охорони та ін [14, c.196].

Обставини, що сприяють вчиненню крадіжок, встановлюються під час проведення слідчих дій та оперативно-ро-зшукових заходів. Особливого значення щодо цього набувають огляд місця події, допит службових та матеріально відповідальних осіб, потерпілих, криміналістичні експертизи, слідчий експеримент і перевірка показань на місці. Відомості, отримані під час проведення цих слідчих дій, узагальнюються слідчим і по них складаються мотивовані подання до відповідних організацій, готуються публікації у пресі, інформації по радіо і телебаченню, виступи у трудових колективах. До заходів профілактичного характеру також належать популяризація засобів технічного захисту особистого і приватного майна громадян, виявлення осіб, схильних до вчинення крадіжок, і нагляд за ними [11, c.327].


4. Особливості розслідування квартирних крадіжок


Крадіжки — найбільш поширені та небезпечні злочини, що посягають на державне, колективне та особисте майно громадян. Відповідно до ст. 185 КК, крадіжка — таємне викрадання чужого майна. Ступінь суспільної небезпеки цих злочинів значно підвищується, коли вони вчиняються у вигляді злочинного промислу злодіями-рецидивістами чи особами, які ухиляються від суспільне корисної праці, або неповнолітніми, які об'єдналися в організовані злодійські групи з метою систематичного вчинення крадіжок [2].

Поняттям «крадіжка» охоплюється значне коло злочинів, що різняться предметом посягання, способом вчинення і приховування, місцем реалізації злочинного задуму.

Будь-який злочин, у тому числі й крадіжка, являє собою подію, що характеризується сукупністю тільки йому притаманних властивостей і відмінних ознак. Разом з тим, ці злочини мають й спільні риси, які дозволяють дати їм узагальнену характеристику і виділити при цьому певну специфіку розслідування деяких видів крадіжок. Криміналістична характеристика крадіжок містить відомості про своєрідні ознаки (елементи): обстановку, в якій готуються і вчиняються крадіжки; предмет злочинного посягання; способи вчинення крадіжок; типові сліди; особу злочинця (типи і характер злодійських груп, мотиви поведінки тощо); особу потерпілого від злочину.

Одним з елементів криміналістичної характеристики крадіжок є обстановка, в якій готуються і вчиняються ці злочини. Крадіжки належать до групи злочинів, місце вчинення яких локалізується просторово і здебільшого обмежене невеликою площею (ділянкою місцевості, приміщенням тощо). За характером зв'язку злочинних дій з особливостями місця їх вчинення можна виділити три різновиди крадіжок:

а) місце заздалегідь обирається злочинцем і є одним із чинників формування способу приготування і вчинення крадіжки. Так, квартирні крадіжки вчиняються здебільшого у містах, переважно у районах новобудов. При цьому використовуються зручні для злодія конструктивні особливості вхідних дверей (наявність щілин, відкривання всередину житла, недосконалість засувних пристроїв тощо), відсутність охоронної сигналізації, «вразливість» перших і останніх поверхів багатоквартирних будинків, обмежена кількість квартир на сходових площадках тощо;

б) місце, яке пов'язане з предметом крадіжки (склади, будівельні майданчики та ін.);

в) крадіжки, в яких вибір місця реалізації злочинних дій випадковий (кишенькові крадіжки) [13, c.419].

Таємний характер крадіжок обумовлює вибір відповідного часу їх вчинення. Наприклад, дев'ять з десяти квартирних крадіжок вчиняються з 9-ї до 17-ї години у робочі дні тижня, більше половини — влітку; крадіжки з крамниць, комор — у вечірні та нічні часи, в святкові або вихідні дні; значна кількість кишенькових крадіжок вчиняються у вранішні та вечірні години, години «пік», коли виникає сприятлива для цього ситуація у міському транспорті, крамницях, на ринках та в інших багатолюдних місцях.

Важливе місце серед елементів криміналістичної характеристики крадіжок посідають відомості про предмет злочинного посягання. Так, під час квартирних крадіжок, як правило, викрадаються гроші (в тому числі іноземна валюта), коштовності, антикваріат, предмети релігійного культу, імпортна відео-, аудіо-, теле- і радіоапаратура, персональні комп'ютери, одяг, взуття та інші предмети господарсько-побутового призначення, в тому числі й продукти харчування.

Визначення предмета крадіжки під час розслідування конкретного злочину сприяє встановленню інших його елементів, зокрема, окремих характеристик особи злочинця, обстановки вчинення тощо. Так, орієнтування злочинця на місці крадіжки, швидкість і цілеспрямованість дій при виборі схованок і відборі коштовностей свідчать про достатню поінформованість (обізнаність) злочинця про місце знаходження предметів, які його цікавлять. Найбільш інформативним джерелом у криміналістичній характеристиці крадіжок виступають відомості щодо способів вчинення злочинів даного виду. За останні роки крадіжки державного, колективного й особистого майна набули рис організованої і професійної спрямованості, відрізняються кваліфікованими способами їх вчиненця, що включають різноманітні дії по підготовці до крадіжки, безпосередньому заволодінню матеріальними цінностями (майном), а також приховуванню слідів злочинного посягання [13, c.421].

До числа дій злочинців по підготовці до вчинення крадіжки слід віднести такі:

1) вибір об'єкта крадіжки (квартири, будинку, дачі, тощо) здебільшого здійснюється або проведенням розвідувальних дій, або завдяки прямій чи несвідомій наводці інших осіб, у тому числі майбутньої жертви (потерпілого);

2) вивчення об'єкта крадіжки й обстановки, в якій злодію доведеться діяти. З цією метою використовуються різноманітні приводи для відвідування приміщень (наприклад, під виглядом медичного працівника, страхового агента, слюсаря, електрика та ін.). Під час такого «відвідування» злочинцем намічаються предмети крадіжки і визначаються місця їх зберігання, вивчається розташування приміщень (кімнат), особливості засувних пристроїв на дверях, вікнах тощо, а іноді створюються необхідні умови для реалізації злочинного задуму (пошкоджується охоронна сигналізація, телефонний кабель, викрадається ключ від замка вхідних дверей або робиться його зліпок тощо);

3) вибір найбільш ефективного способу безпосереднього заволодіння майном, а також підготовка необхідних технічних засобів, за допомогою яких буде здійснений злочинний намір (знарядь спеціального призначення, що використовуються для подолання перешкод, вимкнення охоронної сигналізації, транспортних засобів для пересування до об'єкта крадіжки і перевезення викраденого та ін.);

4) вибір способу приховання слідів крадіжки, в тому числі приховання чи збут викраденого;

5) попередню змову між співучасниками крадіжки, розподіл ролей і визначення ступеня участі кожного у підготовлюваному злочині, а також при необхідності — забезпечення «алібі» та ін [12].

Серед усіх видів крадіжок найбільш поширеними є квартирні крадіжки і крадіжки майна із закритих приміщень. Вони мають багато спільного: схожий характер слідів і знарядь злому, схожість обставин вчинення та інше, що дозволяє об'єднати способи безпосереднього проникнення у приміщення у три групи.

До першої групи належать способи, які виключають застосування будь-яких технічних засобів, — так званий «безінструментальний» метод (злом вхідних дверей та засувних пристроїв, у тому числі шляхом зруйнування корпусу дверей поштовхом плеча чи ноги, зняття їх з навісних петель).

Другу групу способів учинення крадіжок з приміщень складають дії, вчинені з застосуванням технічних засобів, що полегшують реалізацію злочинного наміру. До них належать або спеціально виготовлені злодійські інструменти («фомка», «гусяча лапа», «балерина», «слон», «пластир», «відмички», «вудочки», «крючки» та ін.), або інструменти і знаряддя, призначені для господарсько-побутових потреб (лом, сокира, цвяходер, монтировка, стамеска, пилка, дрель, склоріз, клей, герметик тощо). За допомогою таких інструментів здійснюються віджимання або згинання ригеля врізного чи накладного замка та інших засувних пристроїв, виведення з ладу (розчинення) механізму замка концентрованою сумішшю азотної і соляної кислоти (так званої «царської горілки»), висвердлювання пружинного механізму врізного циліндричного замка, зруйнування короба навісного замка, виривання, перепилювання або перекушування його дужки, зруйнування конструктивних елементів будівель (у тому числі стелі, стіни, підлоги), виставлення, вирізання або видавлювання віконних стекбл, зламування стулок віконної рами, кватирки чи дверей на лоджіях або балконах (злочинці проникають на лоджії чи балкони, спускаючись по канату з даху будинку, або перелазять із сусідніх балконів).

Третю групу складають способи вчинення крадіжок майна, матеріальних цінностей з приміщень, доступ до яких є вільним. До них належать: використання заздалегідь викраденого ключа від вхідних дверей; знайдення і

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: