Свобода слова, преси, журналістської діяльності в Білорусі
5.1.3 Павло Шеремет
Крівник
спецпроектів
Першого каналу
російського
телебачення
Павло Шеремет
неодноразово
мав сутички
з білоруським
урядом, пов*язані
з його професійною
діяльністю.
17 жовтня 2004 року
в Мінську на
Шеремета було
здійснено
напад, він був
жорстоко побитий.
Зі слів свідка,
журналістки
Світлани Калінкіної,
коли вони разом
з Павлом Шереметом
виходили з її
будинку, на
російського
журналіста
накинулись
двоє людей в
цивільному
одязі. На її
крики про допомогу
з*явилася міліція,
яка запропонувала
Шеремету пройти
в найближчий
відділок міліції
для складання
протоколу, але
звідти він –
повернувся
лише згодом.
Павло Шеремет і Світлана Калініна разом працювали над публіцистичною книгою «Випадковий президент», в який критикується білоруський президент Алєксандр Лукашенко.
Напад відбувся в дворі Совєтського райвиконкому. Обидва нападники і Шеремет були відвезені до РУВС Совєтського району Мінська. Там всіх затриманих допитали, і тоді, за свідченнями працівників міліції цього відділку, російського журналіста відправили у розподільник на вулиці Окрестіна. Павла Шеремета звинуватили в хуліганстві. Після затримання журналіст опинився і лікарні з черепно-мозковою травмою і вже в лікарні йому вручили повістку в суд. Суд мав відбутися 20 жовтня, але вже в залі засідань Шеремета повідомили що він вільний, як виявилось, документи з міліції до суду так і не були передані.
Після цього інциденту місцеперебування Павла Шеремета тривалий час було невідоме.
В 1997 році Павло Шеремет вже перебував під арештом, тоді він був керівником кореспондентського пункту ОРТ в Білорусі, причиною арешту стало звинувачення в незаконному перетині білорусько-литовського кордону. Кілька місяців він провів у слідчому ізоляторі в місті Гродно і був звільнений на особисте прохання першого президента Росії Бориса Єльцина.
5.1.4 Михайло Мариніч
Ще
один політичний
в*язень у Білорусі
– Надзвичайний
і Повноважний
посол Республіки
Білорусь в
Латвії, Фінляндії
і Естонії,
екс-міністр
зовнішньоекономічних
відносин, депутат
Верховної Ради
12-го і 13-го скликань
активний опозиціонер
Михайло Мариніч.
Його було арештовано
в Мінську 26 квітня
2004 року, його
визнали винним
у присвоєнні
оргтехніки,
наданої посольством
Сполучених
Штатів в тимчасове
користування
громадській
організації
«Ділова ініціатива»,
керівником
якої він був.
При цьому
американська
дипломатична
місія жодних
претензій до
Мариніча не
виявила. Після
перебування
під слідством
його було звинувачено
у «незаконних
діях стосовно
вогнепальної
зброї, боєприпасів
і вибухових
речовин», які
начебто були
знайдені під
час обшуку в
його приватному
гаражі.
Політика засудили до п*яти років перебування в місцях позбавлення волі – в колонії посиленого режиму – з конфіскацією майна. Мариніч відбував покарання в оршанській колонії(Вітебська область). 18 лютого 2005 року строк перебування під вартою скоротили до трьох з половиною років.
Під час і після суду білоруська опозиція особливо звертала увагу на те, що кримінальне переслідування Мариніча почалось невдовзі після його спроби
у 2001 році сиунути свою кандидатуру на пост президента Білорусі.
В колонії Мариніч переніс інсульт і складне захворювання очей, окрім того за інформацієї адвоката Мариніча у нього загострилась ціла низка хронічних хвороб і він отримав інвалідність другої групи.
14 квітня 2006 року Михайло Маринич вийшов на свободу. В своєму інтерн*ю Інтернет-виданню «Хартыя*97» політик заявив: «Тюрма мене ще більше переконала, що треба йти вперед, треба боротися за негайні зміни. Нам необхідно розвивати країну і суспільство. Треба позбавитись диктатури. Диктатура – це глухий кут».
5.2 Нас убивають
5.2.1 Вероніка Черкасова
20 жовтня 2004 року відома білоруська журналістка Вероніка Черкесова була вбита у власній квартирі – їй нанесли 45 ножових поранень. У вбивстві звинуватили 14-річного сина Вероніки Антона Філімонова – через відсутність інших кандидатур(згодом звинувачення з хлопчика було знято). Суд Центрального району Мінська відхилив скаргу Анатолія Куликова – адвоката Антона Філімонова, сина вбитої журналістки. Нею адвокат оскаржував рішення прокуратури про направлення Антона на примусове психіатричне обстеження.
Постанова була підписана 31 січня, а 1 лютого слідчий прокуратури Мінська Владімір Чумаченко і два працівники райвідділку міліції намагалися забрати Антона прямо зі школи, де він вчився, під час занять. Але його фактично врятували педагоги. Того ж вечора хлопчика вивезли в Москву, до батька – російського журналіста Дмитра Філімонова.
Слідчі відхилили всі версії вбивства, окрім побутового. І відмовились розробляти запропоновану журналістами версію іракської причини вбивства. Незадовго до початку війни в Іраку білоруський Інфобанк, що обслуговував всі торговельні операції з арабським світом, оплатив групі білоруських журналістів поїздку в Ірак. Серед них була і Вероніка Черкасова. Перед смертю вона поновила контакти з працівниками Інфобанку. Однак слідство за таку версію не взялося.
5.2.2 Дмитро Завадський
7
липня 2000 року
Дмитро Завадський
приїхав в аеропорт
«Менск-2», щоб
зустріти свого
колегу журналіста
Павла Шеремета
з Москви. Однак
Шеремет свого
оператора
Дмитра Завадського
вже не побачив.
Коли він вийшов
з літака, Завадського
не було. Він
застав лише
замкнену машину
на стоянці. З
того часу про
долю журналіста
нічого не відомо.
Перед зникненням
Дмитро Завадський
вже майже не
працював у
Білорусі. Після
інциденту зі
зйомочною
групою телеканалу
ОРТ, коли всі
вони потрапили
в тюрму прямо
з кордону, білоруське
Міністерство
закордонних
справ відмовлялось
давати Завадському
офіційну акредитацію,
більше того,
для нього з*явилась
персональна
заборона займатись
професійною
діяльністю.
Тому він регулярно
виїздив у тривалі
відрядження
в Росію, останнім
часом – в Чечню.
За тиждень до
зникнення, в
інтерн*ю газеті
«Белорусская
деловая газета»
Дмитро сказав,
що більше не
хоче «відряджень
на війну»,
розповідав
як в Чечні розшукують
зниклих безвісти.
Тепер розшукують
його самого.
Під час розслідування було затримано п*ять осіб. Основний фігурант – колишній старший лейтенант групи спеціального призначення МВС Білорусі «Алмаз» Валерій Ігнатовіч. Він був затриманий в січні 2000 року в Чечні за підозрою в зв*язках з бойовиками. Про це в всій час Завадський розповідав у інтерв*ю білоруським журналістам. За офіційною версією зникнення Дмитра – помста спецназівців. Двоє затриманих – бійці того ж «Алмаза». Є дані, які підтвердили зв*язок підозрюваних з Радою безпеки Білорусі. За «народною версією», до зникнення Завадського причетні спецслужби, впритул до того, що це могло бути далекоглядною операцією з метою підставити самого Лукашенко. До роботи на ОРТ Дмитро Завадський був його особистим оператором. За словами Павла Шеремета, слідство однозначно стикнулось із протидією.
Нажаль, репресії та утиски свободи слова у Білорусі досі тривають. Це демонструє відмову білоруської влади ставати на шлях до створення демократичного суспільства.
Список випадків переслідування представників громадянського суспільства в Білорусі зростає. Засоби масової інформації продовжують закривати – інформаційна картинка, яку отримує більшість жителів Білорусі далека від реальності. Влада сьогодні не боїться відкрито застосовувати силу проти будь-яких проявів опозиції, змінювати закони – відповідно до власних антигуманістичних, антидемократичних ідей. Про це тепер заявляє увесь світ, але на інформаційну ситуацію в Білорусі це, нажаль, не впливає.
www.txt.knihi/nn/ Електронна версія газети «Наша Ніва»;
www.svaboda/ Радіо Свобода, стрічка новин;
www.zubr-belarus/ Білоруський рух спротиву ЗУБР;
pravo/forums/forum.asp?idf=1 Національний правовий портал Білорусі;
forums.fromby/viewforum.php?f=27 Огляд преси минулого століття;
bdg/?kod=83 Електронна версія видання «Белорусская деловая газета»;
sb/ Електронна версія газети «Советская Белорусиия. Бєларусь сегодня»
belgazeta/ Електронна версія виднная «Белгазета»
probelarus/index.php Історія Білорусі
www.kozylin Сайт кандидата в президенти Козуліна
kp.belkp/2006/03/01/ Електронна версія газети «Комсомольская правда. Беларусь»
respublika/ Електронна версія газети «РЭСПУБЛІКА»
charter97/bel/news/ Звіт моніторингу порушення прав людини в Білорусі/ 2004 р.
charter97/bel/news/ Інтернет-видання «Хартыя’97», стрічка новин/ гучні справи/ 2006.
mininform.gov/main/news/faq Сайт Міністерства Інформації Білорусі
Додаток 1
31 серпня 2005; Представники білорусі про свободу слова в Україні
www.br23/be
Пасьля прагляду ток-шоў на ўкраінскім 5-м канале адчуваю страшную зайздрасьць, добрую “белую” зайздрасьць і радасьць за ўкраінцаў. Відавочна, яны зрабілі вялізны крок наперад па распадзе СССР што да ўкраінізацыі й мацаваньня сваёй дзяржаўнасьці.
У студыю прыходзіць міністар абароны Ўкраіны, размаўляе па-ўкраінску, расказвае пра ўкраінскія інтарэсы і абарону ад расейцаў, не баіцца ў жывым эфіры прымаць і адказваць на пытаньні ад слухачоў, прычым любыя. Вось нехта датэлефанаваўся, па-расейску кажа пра тое, што Расея з Украінай “вечныя браты”, а цяперашнія ўкраінскія ўлады, маўляў, перапоўненыя духам “агрэсіі да Расеі”. Міністар спакойна выслухвае, адказвае…
Такі ўзровень свабоды прэсы, адкрытасьці, дэмакратычнасьці, самасьвядомасьці, самаідэнтыфікацыі, самапавагі, упэўненасьці ў сабе, разуменьня сваіх інтарэсаў беларусам можа толькі сьніцца.
Калі стартавыя ўмовы ў беларусаў і ўкраінцаў у 1990 годзе былі выглядалі амаль аднолькавымі (магчыма - так, а магчыма - не), то сёньня ўкраінцы далёка наперадзе.
Я, праўда, не магу быць упэўненым на ўсе 100%, што гэтае маё ўражаньне адпавядае рэчаіснасьці. Пятнаццаць хвілінак на “Пятым канале” ня могуць даць сапраўднага разуменьня сытуацыі ў агромністай 50-мільённай краіне. Дый, зрэшты, гэта адно толькі зрэз і вугал погляду, які паказвае сьвету “Пяты канал”. Аб’ектыўная рэальнасьць сучаснай Украіны можа быць зусім іншай.
ЗЫ. Дарэчы, пару дзён таму на “Пятым канале” зьявіўся рэпартаж пра стваральнікаў mult.3dway/ (ня ведаю, ці толькі на сайце, або яны паказалі нешта ў эфіры?):
За такі жарти над “бацькам Лукашенкам” його громадянам загрожує 4 роки ув’язнення. Ці мультики білоруська влада розцінила як образу честі Президента. Як наслідок - автор перебуває під підпискою про невиїзд. А помешкання двох працівників інтернет-сайту, на якому розміщено ролики, обшукали і вилучили речові докази. В адміністратора сайту Андрія Обозова забрали одинадцять компютерів, які він ремонтував. Тепер він не знає, що пояснювати власникам і як узагалі складеться його подальше життя.
Додаток 2
29 серпня 2005; Реакція міжнародної спільноти Латвійський посол в Білорусі занепокоєна тим, як білоруські ЗМІ висвітлюють ситуацію в Латвії. www.belapan |
|
Посол Латвии в Беларуси Майра Мора озабочена тем, как белорусские средства массовой информации, особенно телевидение, отражают ситуацию в Латвии. Об этом М.Мора заявила 26 августа во время визита в Гомель. Отвечая на вопросы гомельских журналистов о внутренней ситуации в Латвии, М.Мора подчеркнула, что несмотря не некоторые трудности экономика республики стремительно развивается, ВВП увеличивается ежегодно на 8 процентов. Однако дипломат выразила озабоченность тем, как информацию о ее стране преподносят белорусские СМИ, особенно телевидение. "Я очень раздосадована тем, какую картинку видит белорусский зритель, — заявила М.Мора. — Она совершенно необъективна и не отражает действительную ситуацию в республике. Но это на совести тех людей, кто распространяет данную информацию. Я приглашаю всех белорусов и журналистов посетить Латвию и своими глазами посмотреть, как живут латыши. Люди, которые уже побывали у нас, не могут не замечать тех объективных процессов, которые происходят и в экономике, и в социальной сфере. В частности, и председатель Гомельского облисполком Александр Якобсон, который во время нашей встречи сообщил, что довольно часто бывает в Латвии, отметил, что у нас есть существенные перемены к лучшему". Напомним, 26 августа посол Латвийской Республики в Республике Беларусь М.Мора с ознакомительным визитом посетила Гомельскую область. Она встретилась с руководством Гомельского облисполкома, посетила СЭЗ "Гомель-Ратон", ОАО "Гомельдрев" и осмотрела достопримечательности областного центра |
Додаток 3
Приклади карикатур, які періодично друкують в незалежних газетах і спричинюють адміністративні попередження, призупинення діяльності видань.
«Так
виглядає свобода
слова в Білорусі»
«Зовнішня
політика Республіки
Білорусь»
Газета «Наша ніва», №53 2004 р.