Культурна тематика на шпальтах газети "Міг"
Термін "освіта", незважаючи на всю гуманістичну роль і безумовну важливість для всього суспільства й для кожного індивідуума окремо, також являє собою "суб'єкт-об'єктний процес", у якому в ролі "об'єкта" виступає "Учень" (в узагальненому значенні), у ролі "суб'єкта" — "Вчитель" (знов-таки в узагальненому значенні) [2, с. 442].
Навчальний процес являє собою чітко структурований, методологічно й методично сталий процес "трансляції соціального досвіду в часі історії й відтворення стійких форм громадського життя в просторі культури". Навчально-виховний процес (тобто освіта) завжди має на увазі цілеспрямоване, формально обумовлене прагнення до якомусь заздалегідь заданому зразку (ідеалу, цензу). Тобто, у Вчителя (природно, дане поняття взяте в самому широкому й знеособленому змісті) є об'єктивно поставлена ціль — Держстандарти освіта (освітній ценз), досягнення якої необхідно, наприклад, для підтвердження ліцензії освітньої установи і його акредитації. У Вчителя є також, що розуміє суб'єктивно мета, — рівень освіченості (навчаності) конкретних Учнів, що досягається в практиці конкретного Вчителя. І, нарешті, є вибудувана система послідовно реалізованих завдань (тематика навчання), проходження якої дозволяє гарантированно досягти необхідного рівня освіченості Учня.
Журналістика до подібної структурованої й маючої чітку прив'язку за часом діяльності проводити не може, не повинна й не буде, якщо вона, дійсно, вільна, у повному змісті цього слова.
З іншого боку, у літературі давно існує поняття "формування", що у даний момент досить відкрито для розуміння, але має однозначно недетермінізований (точніше, слабодетермінізований) характер. Таке розуміння можливо хоча б тому, що в літературі по теорії журналістики, культурології й соціології культури не було знайдене однозначного й цілеспрямованого дослідження процесів "формування". Більш того, наприклад, у більшості енциклопедій взагалі відсутня стаття "Формування". У силу "свободи" розуміння терміна можна припустити, що його використання в потрібному нам значенні не буде перекручено витлумачене або оскаржене [25, с. 454ѕ455].
Таким чином, можна спробувати побудувати схему процесу "формування". Припустимо, що при написанні тих або інших матеріалів для публікації в ЗМІ уявляє собі "свою" аудиторію як володіє певними знаннями в певній, що цікавить його сфері. Журналіст припускає, що в аудиторії вже вироблена певна шкала цінностей по темі публікації і є певна "дієва" шкала. Інакше кажучи, освоєні й у тім або іншому ступені активності застосовуються правила певної діяльністної реакції на ті або інші описувані події (гнів, роздратування й готовність застосувати силу для усунення описуваних недоліків — з одного боку, схвалення, задоволення, готовність заохочувати різними способами — з іншого). І формування якихось нових установок засобами журналістики можна описати як пропозиція масової аудиторії шляхом публікації в ЗМІ якихось механізмів для корекції, у тому числі й шляхом переформування масової свідомості як всієї масової аудиторії, так і світогляду й світогляду кожної окремої особистості.
Ці правила пропонуються у вигляді певної інформаційної матриці, з якої окремі потрібні в цей момент інформаційні блоки витягаються самою масовою аудиторією в повній згоді із власним розумінням власного ж інтересу в оволодінні якимись новими знаннями або вміннями.
Тим самим "формування" відрізняється, з одного боку, від "інформаційно-пропагандистського впливу", що розуміє як цілеспрямований, структурований і чітко розписаний за часом звід дій (сукупність заходів) для досягнення масово-інформаційними методами певної мети в сфері ідеології (яка, помітимо, лежить повністю або частково поза сферою необхідності й/або бажаності для масової аудиторії). З іншого боку, "формування" відрізняється й від освітньої діяльності в повному розумінні слова "освіта".
Таким чином, "формування" можна описати як створення особливого настрою в соціумі, що може стимулювати всіх членів даного соціуму на досягнення тих або інших знань, умінь і навичок. Реалізується ж "формування" у вигляді надання масової аудиторії достатньої кількості інформації для вільного вибору із загального потоку найбільш зацікавленої і корисної, а також у вигляді створення умов вільного засвоєння отриманої інформації, перевірки її реальним життям і використання у своїй практиці.
Дане розуміння лежить у руслі сучасного подання про волю слова. Відомо, що процес перегляду основних агітаційно-пропагандистських концепцій і принципів радянської журналістики був актуалізований політичними змінами в радянському суспільстві наприкінці 80-х років. І. Дзялошинский, підбиваючи підсумок ряду виступів на дану тему, досить різко порушив питання про необхідність зміни основних парадигм у журналістській діяльності й про необхідність перестати вважати аудиторію "об'єктом впливу". Автор призвав перейти на "гуманітарну", тобто гуманістичну точку зору на процес комунікації, до розуміння даного процесу як "відтворення й розвитку людської сутності всіх його учасників" [7, с. 48].
Аудиторія при цьому розглядається як група суверенних особистостей, що звертаються до виданого журналістом тексту з метою знайти в ньому зразки людських здатностей й якостей, засвоєння яких дозволить цим особистостям розширити свої власні людські можливості. Це повинен бути текст, до якого вільно й без усякого примусу захоче звернутися та або інша особистість, і в якому вона знайде описи необхідних для неї способів і методів вирішення вартих перед нею проблем, включаючи показ шляхів і методів духовного й фізичного самовдосконалення або придбання яких-небудь нових професійних якостей.
У цьому значенні зміст культуроформуючих функцій журналістики цілком дозволено описати як якусь рамкову сукупність принципів і правил діяльності журналістики в просторі культури. Ціль цих принципів і правил — формування за допомогою художньої культури нової людини, людини нової інформаційної, постіндустріальної цивілізації, здатного не просто сприймати потоки інформації, але й управляти ними для свого розвитку й досягнення найвищих рівнів свого духовного розвитку. А також здатного до створення всі нових і нових добутків культури, до розширення простору культури, до використання культури як способу й засобу по створенню нових морально-етичних правил, що відповідають новим історичним умовам і викликам часу [9, с. 247-248].
Наш час —- час інформаційної цивілізації — кардинальним образом відрізняється від попередніх часів. Кардинальні зміни відбуваються й у механізмах роботи журналістики.
П.Гуревич відзначає ще одну особливість сучасної культури — її всі зростаючу мобільність, коли протягом одного життя може чергуватися кілька культурних епох [6, с. 311].
Це означає, що масова аудиторія й кожен індивід окремо, відчуваючи потребу саме в тій або іншій інформації, може "брати" із пропонованою журналістикою картини культурного життя ті або інші найбільш корисні в цей момент відомості й з їхньою допомогою може створювати власну картину буття, у якій основне місце займає саме висока культура як найкращий спосіб оцінки ситуації й побудови життєвої перспективи.
Безумовно, основні поняття, принципи й традиції сприйняття культури заставляються ще в дитинстві, причому найперші уявлення про критерії відбору "що таке добре, а що таке погано" людина одержує задовго до початку процесу шкільного навчання. Але навіть у той момент, ще не вміючи читати й писати, людина в культурному середовищі сім'ї, а також за допомогою телебачення, радіомовлення знайомить із миром, одержує якісь початкові поняття про прекрасному й потворному. І надалі роль журналістики в культурному становленні особистості тільки зростає.
У цілому можна констатувати, що виконання культуроформуючих функцій журналістики визначається багатьма факторами. У їхнє число входить і реальна можливість журналістики здійснити дані функції у всій їхній розмаїтості, що залежить від структури даної системи й взаємодії її компонентів й елементів, а також від зовнішнього впливу систем більше високого порядку. У випадку з журналістикою й масовою аудиторією в абсолютної більшості випадків так і відбувається.
Дійсно, і сама журналістика й масова аудиторія знаходяться у рівних умовах, що визнається, як ми бачили вище, всіма сучасними концепціями функцій журналістики. І в цьому випадку зовнішній рівень функцій служить для передачі сигналів впливу не на систему більш низького порядку, а на рівноправну систему. Разом же й журналістика й масова аудиторія є підсистемами системи більш високого порядку. Цією системою є соціальна система, у яку входить, зокрема, державу, як система, що виробляє формальні правила існування систем більш низького порядку, так й інститути цивільного суспільства, що створюють правила неформальні. Тобто, у самому загальному вигляді правила взаємодії журналістики й масової аудиторії визначаються самим суспільством [18, с. 55].
Як підсумок розгляду зазначеної концепції можна представити механізм перетворення потенційних можливостей культури й журналістики в реальні дії, що становлять "практичний" зміст культуроформуючих функцій журналістики.
Якщо реальний журналістський опублікований у тім або іншому ЗМІ текст представити у вигляді знакових (символьних) проявів тих або інших функцій, то можна спостерігати матрицю функцій, що визначають все різноманіття текстів, що реалізують культуроформуючі функції. У кожному такому тексті є елементи (від одного нескінченно) із центрального "ядра" системи культуроформуючі функцій, з "діяльністногоі" рівня (також від одного нескінченно), і із зовнішньої "комунікативної" оболонки (від одного нескінченно) [18, с. 56].
Підбором потрібної кількості елементів з того або іншого блоку функціональної матриці можна створювати журналістські твори самих різних жанрів: аналітичні (нарис, рецензія, історичний огляд і так далі), інформаційні — репортажі з тих або інших культурних заходів, замітки, або прямі трансляції.
При цьому ні в якому разі не треба забувати про вже згадуваному вище феномен гіпертексту, тобто про феномен результуючого інформаційного впливу на масову аудиторію. У випадку виконання культуроформуючих і всіх інших функцій журналістики, як уже говорилося вище, гіпертекстовий вплив завжди буде — ідеологічним.
Крім того, є журналісти, функціонування яких у рамках тієї або іншої інформаційної політики приводить до створення виразних, здатних зацікавити масову аудиторію журналістських матеріалів і змусити неї сприймати необхідну інформацію.
РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ КУЛЬТУРОФОРМУЮЧИХ ФУНКЦІЙ ЖУРНАЛІСТИКИ В ГАЗЕТІ «МІГ»
Газета "МІГ" у буквальній розшифровці — Молодіжна інформаційно-публіцистична газета. Видання вже давно перестало бути "молодіжним", воно тепер більше "інформаційне". Однак, дотепер зберігається рубрика орієнтована на молодь.
"МІГ" — одна із самих популярних і тиражних газет у Запоріжжя. Виходить видання в четвер. Щотижня "МІГ" випускає 24-сторінкову газету для всієї родини "Авоська".
Тираж газети "МІГ", як указують у вихідних даних, — 38 800 екземплярів. Такий тираж газета заявляє на кінець березня 2009 року. На 2007 рік тираж заявляли, як - 44 тис. екземплярів.
Газета виходить із листопада 1939 р., раніше називалася "Комсомолець Запоріжжя" ("Коза"), назва "МІГ" газета одержала із січня 1991 р. Це єдина газета, з давньою історією, що дуже добре пристосувалася до сучасного ринку. До її назви в останні 2 роки часто додають приставку "рекламна". На її сторінках дійсно багато реклами. А реклама самої газети заполонила все місто.
3.1 Жанрова розмаїтість журналістських текстів на теми культури в газеті «МІГ»
Світ культури безбережний й описати події культури в якомусь одному журналістському жанрі неможливо. Необхідно використовувати все різноманіття засобів масової інформації.
Залучення методології системи показує, що з різних елементів і зв'язків між ними можна як з деталей конструктора "збирати" тексти різних жанрів: аналітичні (нарис, рецензія, історичний огляд і так далі), інформаційні — репортажі з тих або інших культурних заходів, замітки, або прямі трансляції.
Аналізуючи сторінки газети «МІГ», можна сказати, що величезне значення має гіпертекст, що виникає в результаті синтезу всіх опублікованих протягом великого часу журналістських текстів.
При цьому в газеті формування такого гіпертексту може бути як цілеспрямованим, здійснюваним у ході реалізації певних, строго розроблених проблемно-тематичних ліній газети, так і спонтанним. Але гіпертекст існує завжди там, де є засоби масової інформації.
Ефект гипертекстовості створюється журналістами «МІГуі» завдяки привнесенню різноманітних візуальних засобів.
В аналізованому друкованому виданні в останні роки (2006 ѕ 2008 рр.) часто звертаються до полікодових текстів. Полікодовий текст — закономірне явище, породжене, у першу чергу, сучасною епохою візуалізації, а також активним впровадженням нових інформаційних технологій, використовуваних при створенні інформаційного продукту [5, с. 33] .
У полікодових текстах використовуються наступні види образотворчої інформації: фотографія, картинка, карикатура, схема, таблиця, графік й ін. При цьому вибір того або іншого засобу залежить від багатьох характеристик (інтенція автора; жанр матеріалу; фактор адресата: соціальний статус, рівень освіти, вік, гендер і т.д.; сфера функціонування креолізованих текстів і багато чого іншого).
У сучасній міжкультурній комунікації постійно зростає роль полікодових (креолізованих) текстів, де іконічні засоби поряд з вербальними відтворюють картину світу, шкалу цінностей, естетичні ідеали націй. Наприклад; газета «Міг». № 48. 2006 року опублікувала матеріал В'ячеслава Костикова «Бал перевертнів» (надзаголовок «Набирають силу кримінальні канали взаємодії влади й народу»). Даний текст супроводжує колаж, у який включає три вовчих голів, а в пащі кожної з них — пачка стодоларових купюр. Судячи з головних уборів, перший вовк символізує чиновництво, другий — сферу охорони здоров'я, а третій — правоохоронні органи. Після прочитання матеріалу стає зрозуміло, що мова йде про те, що практично у всіх сферах є «власні перевертні», але при цьому конкретні особи, підприємства, установи не називаються. У цьому випадку перед нами полікодовий (креолізований) текст, що виконує евфемістичну функцію. Адже в матеріалі нічого не говориться про те, що в зображених «символах» діють перевертні, інакше б редакція не уникнула претензій з їх боку. А образотворчий ряд, використаний у колажі, може бути витлумачений по-різному. Це «зручний» спосіб показати своє відношення до тих або інших подій.
Провідну групу жанрів газети «МІГ» складають аналітичні жанри: аналітична стаття, рецензія, аналітичний й історичний огляд, аналітичний нарис. До характерних рис аналітичних жанрів можна віднести історизм, наявність ідеалу, що розуміє автором як об'єктивно існуюча або тільки передбачувана ціль описуваного явища культури. Твори аналітичних жанрів показують аудиторії можливий результат тієї або іншої діяльності в сфері культури, пояснюють, наскільки те або інше культурне явище наближає суспільство до досягнення даного результату.
Наступну групу жанрів становлять інформаційні й інформаційно-аналітичні жанри. До них належать замітка, інформація (як жанр короткого журналістського матеріалу на актуальні теми), репортаж. Причому репортаж, кращі зразки журналістських матеріалів, написаних у цьому жанрі, як правило, несе в собі риси як інформаційного, так й аналітичного жанрів. Існують також інформаційні нариси. Проміжним жанром між аналітичними й інформаційними може вважатися також інтерв'ю [11, с. 109].
На шпальтах газети „Міг” інтерв'ю зустрічається не часто, у порівнянні з іншими жанрами. В інтерв'ю повідомляється якась новина, з іншого боку, у ньому співрозмовник журналіста розкривається як думаюча особистість у всьому різноманітті своїх особистих якостей.
Для інформаційних жанрів найбільш важливими характеристиками є точність, оперативність, стислість й ємність. У сфері культури інформаційні жанри особливо корисні для того, щоб показати все різноманіття культурного життя суспільства. Це завдання в газеті виконують добірки коротких інформацій з різних регіонів; добірка повідомлень із різних культурних заходів, що відбуваються в те саме час в одному населеному пункті.
3.2 Діяльність журналіста в просторі культури. Етапи пошуку інформації на теми культури в загальнодоступних і закритих джерелах
Для починаючих журналістів дуже серйозною проблемою є пошук інформації на теми культури. Необхідно із самого початку навчитися шукати потрібну інформацію в загальнодоступних джерелах. Це можуть бути повідомлення прес-служб різних організацій культури: театрів, музеїв, установ державного управління культурою й багато хто інші. У цей час така інформація найчастіше публікується на офіційних інтернет-сайтах даних установ. При цьому дану інформацію можна розглядати також як первинне джерело для власного матеріалу, оскільки в цих повідомленнях, як правило, досить точно описується, що й коли відбудеться, у чому суть майбутньої події культури, хто саме прийме в ньому участь і багато чого іншого.
Зрозуміло, така інформація не може бути повністю достовірною, як і будь-який інший анонс. У концерті або в театральному спектаклі можуть бути заміни виконавців, на виставках частина творів може брати участь у вернісажі (першому дні роботи), а потім їх можуть зняти з показу або придбати. Або, навпаки, якісь твори можуть бути показані протягом одного-двох днів у ході роботи виставки. Варіанти бувають різні. Тому особиста участь журналіста в події, із приводу якого він збирається опубліковувати той або інший матеріал, як правило, необхідна [9, с. 175].
Цікавою інформацією для відвідування того або іншого культурного заходу є реклама в газеті. У ній, як правило, вказуються всі театральні прем'єри або виставки, від роботи яких очікується особливий резонанс у засобах масової інформації.
Наступним етапом творчої роботи журналіста в сфері культури повинне стати одержання коментарів фахівців або авторів із приводу події, що відбувається, у сфері культури. Такі коментарі також найчастіше публікуються на офіційних сайтах установ культури, але оскільки журналістові необхідна особлива оперативність у публікації своїх матеріалів, то доводиться прибігати до інтерв'ю, а також налагоджувати роботу із джерелами інформації.
Такими джерелами можуть бути всі люди, так чи інакше пов'язані з описуваними подіями культури: режисери, виконавці, робочі сцени, звукооформлювачі, письменники, творчі працівники видавництв, художники й працівники виставочних залів і музеїв.
Важлива вимога при роботі із джерелами інформації: можна брати інформацію, що стосується тільки сфери їхньої професійної компетенції. Причому бажано дістати згоду на публікацію даної інформації з посиланням безпосередньо на її джерело. Тільки в такий спосіб можна гарантувати точність одержуваної інформації. У культурних рубриках газети «Міг» досить часто вказуються первісні джерела (сайти, телеканали (телеѕрадіопередачі), працівники виставочних залів і музеїв тощо.
Нарешті, вершиною творчого зростання журналіста, що пише на теми культури, є створення аналітичних матеріалів. У них журналіст, з усією серйозністю оцінюючи діяльність тих або інших діячів культури або творчих колективів, намічає для них певні точки подальшого росту. Це можуть бути міркування про те, що певному художникові непогано було б спробувати себе в якомусь іншому жанрі, оскільки в тім жанрі, що він працює, він уже домігся видатних успіхів. Це можуть бути матеріали про те, що тому або іншому театру необхідно (бажано) додати у свій репертуар або класики або, навпаки, сучасних п'єс [9, с. 456].
Треба тільки враховувати, що, по-перше, дана інформація не повинна виходити від самих людей культури (хоча іноді вони можуть навіть самі просити опублікувати подібну інформація в якості "пробної кола", щоб оцінити реакцію своєї аудиторії), а, по-друге, треба враховувати, що творчі люди - надзвичайно уразливі й самолюбні. Тому подібні публікації повинні бути вкрай обережні.
Але це тільки одна сторона аналітичної діяльності журналіста в сфері культури.
Набагато більш складним є створення аналітичних матеріалів, у яких на основі поточної ситуації в сфері культури робляться висновки про загальний стан культури в суспільстві, про проблеми й перспективи розвитку, про необхідні заходи державного або суспільного втручання (допомоги, стимулювання) або про необхідність на певний період залишити тих або інших художників "у спокої". А таких матеріалів на сторінках інформаційно-публіцистичної газети «Міг» не так багато.
ВИСНОВОК
За допомогою засобів масової інформації сучасна людина задовольняє одну з основних своїх потреб — потребу в інформації. ЗМІ різного роду впливають на свідомість людини й через перероблену й відредаговану ними інформацію в аудиторії формується не тільки своєрідна картина світу й світосприймання в цілому, але й встановлюються певні норми й правила поведінки людини в суспільстві.
Газета «МІГ» несе на собі відбиток часу, дають можливість представити коло інтересів жителів нашого міста. Преса сама по собі один із самих динамічних суспільних інститутів, її концепції й досвід перебувають у прямої залежності від мінливої соціальної реальності, що особливо важливо враховувати в сьогоднішній Україні. Крім того, газета «МІГ» надзвичайно різноманітна по формах індивідуальної творчої діяльності, а це спричиняє різниці в поглядах на її задачі, принципи, ефективність. Все це обумовлює затребуваність інформаційного видання в умовах соціальної, культурної, політичної діяльності.
Культурні журналісти мають потребу в масовому читачі, тому що багато видань вимагають не високого професіоналізму, а розуміння того, яким способом донести до конкретної категорії аудиторії видання інформацію, наприклад, про музичну подію так, щоб ця аудиторія зрозуміла, про що мова йде, потрібно це їй або не потрібно. Раніше аудиторія була весь радянський народ, сьогодні ситуація принципово змінилася. Сьогодні це або люди, що мешкають у селах, або молодь, що відвідує рейверські дискотеки. У них є повне право на те, щоб їхні інтереси й потреби були враховані й задоволені.
Тому журналіст повинен мати спеціальні знання, мати фахову освіту, пов'язане з якоюсь культурною сферою. Він повинен мати відношення до якихось сфер культури, якщо він журналіст, а не дослідник, лектор або письменник. Але в першу чергу, він повинен мати соціологічні знання й мати соціологічний професіоналізм. Це розуміння того, з яких конкретних людей складається його аудиторія і які колективні думки або пристрасті.
СПИСОК РЕКОМЕНДУЕМОЙ ЛИТЕРАТУРЫ
Аймермахер К. Знак, текст, культура. ѕ М.: Дом интеллектуальной книги, 1998. ѕ 256 с.
Ахмадулин Е. Краткий курс теории журналистики. ѕ М.: МГУ, 2006. ѕ 541 с.
Богданов Н. Вяземский Б.А. Справочник журналиста. – К.: Думка, 1981. ѕ 627 с.
Ворошилов В. Журналистика. – М.: СПб, 2002. ѕ 242 с.
Галкин С.И. Техника и технология СМИ: Художественное конструирование газеты и журнала. ѕ М.: СПб, 2007. ѕ 215 с.
Гуревич П. Психология рекламы. Историко-аналитическое и философское содержание. ѕ М.: Феникс, 2009. ѕ 464 с.
Дзялошинский И. Журналистское мышление как развивающаяся система // Вестник Московского университета, серия 10 Журналистика. ѕ № 6, 1988. ѕ С. 46ѕ56.
Дзялошинский И. Культурная проблематика в СМИ: влияние представлений журналистов на освещение событий культурной жизни // Российская пресса в поликультурном обществе: толерантность и мультикультурализм как ориентиры профессионального поведения. ѕ М.: Магна, 2002. ѕ С. 204ѕ221.
Дзялошинский И. Творческая индивидуальность в журналистике. ѕ М.: МГУ, 1984. ѕ 524 с.
Информационная политика. Учебник (под общей редакцией доктора философских наук, профессора В.Д.Попова). ѕ М.: РАГС, 2003. ѕ 154 с.
Ким М. Жанры современной журналистики. ѕ М.: СПб, 2004. ѕ 341 с.
Ким М. Журналистика: Методология профессионального творчества. ѕ М.: СПб, 2004. ѕ 545 с.
Ким М. Технология создания журналистского произведения. ѕ М СПб, 2001. ѕ 332 с.
Корконосенко С. Основы журналистики. ѕ М.: Полиграф, 2002. ѕ 214 с.
Лазутина Г. Основы творческой деятельности журналиста. – М., 2004. ѕ 227 с.
Лотман Ю. Типология культуры. Взаимное воздействие культур. ѕ М.: ТГУ, 1982. ѕ 414 с.
Мамардашвили М. Как я понимаю философию. ѕ М.: ПрогрессѕКультура, 1990. ѕ 65 с.
Мельник Г. Тепляшина А. Н. Основы творческой деятельности журналиста. ѕ М.: СПб, 2004. ѕ 115 с.
Николис Г., Пригожин И. Познание сложного. ѕ М.: УРСС, 2003. ѕ 357 с.
Перевалов В. Деятельность журналиста в пространстве художественной культуры. Учебное пособие. ѕ М.: МИ, 2007. ѕ 57 с.
Правовое поле журналиста (настольная справочная книга). Под ред. В. Алексеева. ѕ М.: Славянский дом, 1997. ѕ 641 с.
Прохоров Е. Введение в теорию журналистики. – М.: МГУ, 2002. ѕ 338 с.
Прохоров Е. Введение в теорию журналистики. ѕ М.: РИП-холдинг, 2003. ѕ 220 с.
Скогорева О. Гипертекст в структуре содержания современной массовой газеты : средства его создания // Печатные СМИ. ѕ №2. 2008 // mediascope/node/217/?
Социология журналистики Теория, методология, практика. Под ред. Е. Прохоров, И. Фомичева, Л. Свитич и др. ѕ М.: МГУ, 1981. ѕ 550 с.