Xreferat.com » Рефераты по журналистике » Українські видання Біблії

Українські видання Біблії

без фронтону, замість нього центральну частину сторінки оточувала складна композиція, в якій численні клейма з'єднувалися бароковими гірляндами з листям, квітами, плодами. У деяких виданнях Києво-Печерської лаври в нижній частині титульної арки часто вміщували зображення головного лаврського храму — Успенського собору. Деякі рамки структурою нагадують іконостас: відповідним чином розміщені гравюри з орнаментальним обрамленням, що відповідало іконостасній різьбі. Втім, у середині XVIII ст. до ряду гарно оформлених літургійних видань повертається класична архітектурна рамка-фронтон.

Утвердження в літературі й мистецтві барокової стилістики і ментальності не могло впливати на зміст літургійних видань, текст яких мав залишатися незмінним. Натомість нова естетика позначилася на оформленні цих книжок. Так, Апостол, виданий Львівським братством 1666 р., має дивний, як на сучасного читача, заголовок "Таблиця невидимая серця чловечаго на которой не пером, але пальцем Божіїм і язиком апостольським, не чернилом, а Духом Святим і слезами Апостольськими написана суть Посланія, бо Листи апостольськії". Заголовковий текст оточений рамкою у формі традиційного зображення серця, по боках ще два менші силуети серця з відповідно підібраними біблійними цитатами, яким властиві "сердечні" алегорії. Також у верхній цитата з Книги Притч: "Напишу же на скрижалях сердца твоєго", над нею зображено, як Бог вручає скрижалі Мойсею. В рамці навколо центрального запису зображення апостолів Петра, Павла, Якова й Іоанна, а в нижніх кутках — малюнки язика і ока зі сльозою відповідно до згадок про язик і про сльозу в заголовку. Таке предметне, майже реалістичне, зображення пов'язане з уявленням, що будь-який предмет має сенс символічне значення якого асоціюється з наявністю сенсу світу і життя в цілому. І якщо алегоричний заголовок подібного типу в літургійних друках все ж не прижився, то аналогічні символічні зображення з відповідними цитатами стали доволі частими.

Дальшим елементом оформлення літургійної книги була фронтиспісна гравюра із зображенням святого, інколи — Розп'яття або Успіння Богородиці. В діяннях і посланнях апостольських тексту передувала гравюра апостола Луки, зображеного писцем книги, у Псалтирі — його автор цар Давид, в Євангеліях — зображення євангелістів. У ранніх друках ці зображення монументальніші, і нагадують ієратичні композиції ікон, пізніше до портретних гравюр впроваджуються елементи ландшафту, реалістичним стає зображення знарядь праці писаря: сувій паперу або чорнильниця, перо.

Важливу роль в оформленні книш відігравали заставки — орнаментальні композиції, що вміщувалися перед початком розділів. Маловживані на Заході, вони були традиційно основним компонентом оздоблення рукописної книг Візантії, а згодом і всіх народів, що прийняли християнство з Візантії. У кириличне друкарство заставки з білим рослинним орнаментом на чорному тлі і сам термін "заставиця" впровадив Франциск Скорина. Спершу в заставках були дуже поширені орнаментальні мотиви, взяті із західних ренесансних ініціалів. Втім, у деяких заставках дослідники вбачають властивий українській рукописній книзі рослинний орнамент, де традиції народного мистецтва поєднуються з елементами західного ренесансного декору. У другій половині XVII і у XVIII ст. улюбленими стають заставки, де у рослинну композицію включено зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих, або цілі сценки: свята, зображення обрядів у Требнику. Меншу роль в оформленні книжок відігравали кінцівки, орнаментальні композиції яких часто запозичено з видань друкарень інших країн.

Характерною рисою української друкованої книги була насиченість її сюжетними ілюстраціями. Ще за Петра Могили гравер Ілля підготував близько 150 ілюстрацій для Біблії. В 1646—1661 рр. священик Прокопій виготовив ілюстрації до Апокаліпсиса. Біблія і Апокаліпсис, однак, вийшли пізніше без ілюстрацій, а підготовані до них ілюстративні цикли було видрукувано в окремих брошурах, які збереглися в кількох примірниках і відомі як "кунштова Біблія" і "кунштовий Апокаліпсис". У літературі ці гравійовані книжечки називають "лицевими".

З численними ілюстраціями видавалися Євангелія, Тріоді та деякі інші літургійні книги. Ілюстрації для них проектували малярі ("ізобразителі"), деякі з яких були іконописцями. Тому в ряді випадків, з одного боку, у гравюрах помітно вплив тодішнього українського іконного малярства, з іншого — часто за зразки правили гравюри західних ренесансних і барокових майстрів. Проте ні малярі, які проектували ілюстрації, ні гравери-дереворитники, які їх виконували, не обмежувалися копіюванням чужих оригіналів, а творчо переробляли їх. Для художнього мислення більшості майстрів характерне поєднання традиційних лаконізму й декоративності (які виявляються у співвідношенні білого та чорного, способах штрихування тощо) з тенденціями до реалістичного трактування деталей, що, однак, не було самоціллю, а мало розкривати (часто символічно) ідейний зміст творів. Зразками високого мистецтва стали в середині XVII ст. праці гравера Іллі, наприкінці століття — Никодима Зубрицького і Діонісія Сінкевича. Окремі видання ілюструвалися також гравюрами на міді, але щодо літургійних книг це було швидше винятком.

Оскільки до багатьох літургійних видань додавалися присвяти покровителям, меценатам, церковним ієрархам, важливим елементом оформлення були герби цих осіб, які часто супроводжувалися відповідними віршами. Краса шрифтів, дбайливо добрані орнаменти, майстерно виконані ілюстративні гравюри — це були складові частини того мистецтва книги, яке гармоніювало із завданнями літургійної книги.


РОЗДІЛ ІІІ ПЕРЕКЛАДАЧІ СВЯТОГО СЛОВА


Не маючи змоги в XIX ст. друкувати в Росії Святе Письмо українською мовою, українці перенесли цю справу закордон. Український письменник Пантелеймон Куліш, сам православний, разом з українським ученим Іваном Пулюєм, греко-католиком, спільними силами перекладають майже весь кодекс Біблії. Заслугою цього перекладу становить те, що воно являє собою перший повний переклад з єврейських та грецьких текстів українською новітньою мовою. Частинами цей переклад друкувався у Львові й у Відні. Під час пожежі згорів рукопис перекладу Старого Заповіту. Але Пантелеймон Куліш з незламною енергією вдруге взявся за цю працю. Він не встиг закінчити її до своєї смерті, але закінчив її Іван Пулюй і письменник Іван Нечуй-Левицький (переклав Псалтир). Право власності на переклад здобуло Британське Біблійне Товариство, яке вперше видало Біблію українською мовою в 1903 році. В Україні ці видання були заборонені. Українську Православну Церкву, яка відродилася під час визвольної боротьби, ліквідувала радянська влада, після чого не можна було друкувати церковних книг українською мовою. Передрук цього перекладу Біблії відбувся 1947і 1969 роках.

Перший повний переклад Святого Письма тогочасною українською літературною мовою здійснив Пилип Морачевський — інспектор Ніжинської гімназії вищих наук князя В. Безбородька. Однак Синод Російської православної церкви, хоча й відзначив високий рівень перекладу, через політику Російської імперії заборонив друкувати Біблію українською мовою. Лише 1906 р. почали друкувати чотирикнижжя Нового Заповіту окремими випусками. Але ініціатори видання дуже виправили мову перекладу, що, на жаль, знизило літературну цінність праці.

В Польщі, крім Напрестольної Євангелії, надруковано українською мовою ввесь Новий Заповіт і Псалтир, що їх переклав проф. Михайло Кобрин.

«Святе Письмо Старого і Нового Завіту» перекладено католицьким священиком Іваном Хоменком і видано в Римі у видавництві Василіян 1957 року. Відрізняється красивою літературною мовою і наявністю неканонічних книг (Сирах, Макавей і інші).

Видання Біблії в перекладі Куліша — Пулюя було вже вичерпане, а передруковувати його не видавалося розважним, бо українська мова за останні десятиліття значно розвинулася і збагатилася, тому Британське Біблійне Товариство замовило Іванові Огієнку (він же митрополит Іларіон) новий переклад канонічної Біблії у 1936 році.

Стокгольмське Товариство для поширення Євангелії в СРСР видало в 1942 році Новий Заповіт і Псалтир у перекладі професора Івана Огієнка (в 1955 р. — митрополит Іларіон) закінчив увесь переклад Біблії для Британського Біблійного Товариства. Сьогоднішній варіант, яким користуються всі протестантські церкви і частково православні і греко-католицька був виданий у 1962 р.

З нагоди 1000-ліття Хрещення Русі у 1988-1989 рр. переклад був масово поширений в Україні на гроші західних протестантських церков і біблійних товариств.

Українські церкви об'єднали свої перекладацькі зусилля, щоб створити сучасний, загальноприйнятний переклад Слова Божого. Так у 1997 році перекладачі під головуванням архімандрита Рафаїла Турконяка завершили переклад Нового Завіту. Перекладання Старого Завіту завершене у 2007 році.

Біблія перекладу О. Бачинського видавалась як «Новий Завіт» і «Псалтирь» (Львів, 1903 рік), а також як «Святе Письмо Старого і Нового Завіта» (1900—1908 роки) церковнослов'янським текстом з поясненням Іоанна Бартошевського. З-за свого формату та зовнішнього вигляду переклад Бачинського не знайшов поширення серед народних кіл.

Переклад Т. Галущинського «Свята Євангелія» (Рим, 1946 рік). Цей переклад був призначений для масового поширення серед народу, а проте виправдав сподівання.

Переклад Л. Герасимчука «Новий Заповіт. Четвероєвангеліє» і «Апокаліпсис Івана Богослова» опублікований в журналі «Вітчизна» (1990 рік)

Апокаліпсис був друкований двічі, але не у «Вітчизні», а в «Україні» та в «Українських проблемах». Це різні редакції. У «Березолі» друкувалися «Звершення апостолів». У «Всесвіті» друкувалася «Гексапсальма». «Псальма розіп'яття» виходила окремим виданням у дитячому фонді. Видано також два позаконфесійних перекази Біблії.

Переклад Г. Деркача «Новий Завіт з додатком Псалмів і Притч» (1991 рік). Протестантський переклад Біблії, який ставив за мету дати українцям переклад Святого Письма на літературній українській мові в період українського відродження та відновлення державності. При цьому базувався на перекладах Біблії І.Огієнка та Російській Синодальній.

Біблія перекладу Є. Дулу мана опублікована в журналі «Людина і світ» (1990 — 1998 роки), видавництво Києво-Галицької Митрополії «Новий Завіт з коментарем» (1992 рік)

Переклад М. Кравчука «Свята Євангелія» (Львів, 1937 рік).

Переклад Я. Левицького «Святе Письмо Нового Завіта» (Жовква, 1921 рік) та «Книга псальмів» (1925 року).

Фрагменти перекладу І. Дьяконова та Михайла Москаленка надруковано в книжці «На ріках вавілонських. З найдавнішої літератури Шумеру, Вавилону, Палестини» (Київ, 1991 рік)

Переклад Івана Франка «Книга Буття» Надруковано в книжці «На ріках вавілонських. З найдавнішої літератури Шумеру, Вавілону, Палестини» (Київ, 1991 рік).

Переклад організації Свідків Єгови. З моменту виходу першого видання «Християнських Грецьких Писань. Переклад нового світу» англійською мовою 1950 року, протягом наступних 55 років було видано 55 мовами світу 123 568 266 екземплярів Нового Завіту в цій редакції. Починаючи ще з його першого видання, він був негативно сприйнятий християнськими богословами й критиками. У 2005 році до числа цих мов увійшла й українська.

Переклад В. Дзьоби здійснено переклад окремих біблійних книг, а саме: Пісні над піснями, Псалми та низку неканонічних Писань. «Псалми або Святі Гімни» (Рим-Манчестер-Мінхен, 1944—1961).

Повний переклад, здійснений прозаїком і перекладачем О.Гижею. За словами перекладача, переклади Пантелеймона Куліша, Івана Огієнка чи І. Хоменка в силу певних історичних обставин позначені цілим рядом мовностилістичних і текстологічних проблем, що й спонукало його до роботи над новітнім перекладом.

Переклад українською мовою російської Синодальної Біблії здійснений під керівництвом Патріарха УПЦ-КП Філарета.

Отже, зібравши докупи більшість україномовних перекладів Святого письма, я зробила висновки, що надзвичайно велика кількість людей працювало над українською Біблією, я зупинилася на декількох персоналіях, що видались мені найбільш цікавими.


3.1 Перші переклади Біблії П. Морачевського


Національне пробудження українців кінця 40-их років минулого століття, що увінчалося створенням Кирило-Мефодіївського братства, спонукало до обговорення в широких колах інтелігенції ідеї так званих недільних шкіл із викладанням там предметів українською мовою і зокрема вивчення рідною мовою Закону Божого. Для цього потрібні були відповідні підручники чи окремі книги. Україномовні переспіви Псалмів, сюжети з Псалтиря все частіше набували поетичних форм: у творах П. Гулака-Артемовського, М. Максимовича, Т. Шевченка. Боронити право українського народу на свою мову, літературу, історію взялися засновники й численні прихильники з числа національно-свідомої інтелігенції першого поважного часопису «Основа», що почав виходити в Петербурзі з 1861 р. Саме з його сторінок вперше оповістили читачів про створення в Петербурзі Громадського комітету для збору коштів на видання підручників і Святого Письма українською мовою.

Таким чином, до середини XIX століття в українському суспільстві визріла конечна потреба перекладу Святого Письма народною мовою. Сталося так, що на цю надзвичайно складну працю першим відважився Пилип Морачевський (інспектор Ніжинської гімназії вищих наук князя В. Безбородька, сам родом з Чернігівщини, палкий прихильник української старовини. Закінчивши історико-філологічний факультет Харківського університету, він пробував сили у красному письменстві. Його перша збірка віршів, видана у Полтаві 1864 р., мала цілком промовисту назву — «Мова з України»). Добре володіючи грецькою мовою, він за відносно короткий проміжок часу виконав надзвичайно великий обсяг роботи - переклав тогочасною літературною українською мовою чотири Євангелія Нового Заповіту.

Для розгляду й одержання дозволу на друк автор перекладу надіслав 1860 р. результат своєї праці на дві адреси — Синоду Російської православної церкви до Москви та Академії наук у Петербург. Незабаром з Петербурга надійшла відповідь: переклад Біблії визнавався ученими задовільним і вартим надрукування. Церковна ієрархічна установа відповіла категоричнім «ні». І лише після обнародування царського маніфесту у листопаді 1905 р., де було дозволено друк готовий до складання рукопис Морачевського. 1906 року стали друкувати чотирикнижжя Нового Завіту окремими випусками. Але ініціатори проекту рясно правили мову перекладу, що знизило літературну цінність праці.


3.2 Спроби М. Шашкевича та В. Александрова


Маркіян Шашкевич протягом 1811-1834рр. ретельно працював над Псалмами і євангелієм від Матвія та Марка. Найбільше поета захопили «Давидові псалми», хоча в прикінцевому варіанті інтерпретував їх довільно. «Давидові псалми» в перекладі Шашкевича одержали назву «Русланові псалми». Характерна їхня особливість – вони значно коротші від оригінальних і за своєю композицією скоріше нагадують сонети: наприкінці кожного псалму подається своєрідний ключ до розуміння викладених попереду думок. І ще одна відмінність його перекладу «Псалмів»: прагнучи наблизити їх зміст до простого галицького читача, низці сюжетів перекладач надав виразно національного характеру.

За життя Маркіяна Шашкевича спроби його перекладів Святого письма тогочасною галицькою мовою не побачив світ.

Хочу згадати про ще одну маловідому спробу перекласти Святе Письмо рідною мовою, здійснену українським письменником і фольклористом Володимиром Александровим. За фахом він був військовим лікарем, за чином – генералом, а в душі – українським патріотом. Це й спонукало його у віці 53 роки засісти за вивченням староєврейської мови, аби з оригінальних текстів створити україномовну версію біблійної історії. Свій намір йому вдалося реалізувати лише частково. 1877 р. у кількості 20 примірників вийшла друком його «Книга Іова, на малоруську мову переложена». Цей автор також написав кілька віршових переказів біблійних легенд.


3.3 Біблія П. Куліша


Давню мрію українців про власний переклад Біблії найповніше вдалося реалізувати Пантелеймону Кулішу. Клопітка праця цього діяча з біблійними текстами, що в цілому тривала тридцять років, була сповнена багатьма драматичними колізіями.

Задум приступити до перекладу Святого Письма в Куліша визрів у роки його державної служби чиновником з особливих доручень царського уряду у Варшаві (1864-1867). Маючи безпосередню причетність до заснування у Львові літературного журналу «Правда», він спочатку публікує там перші частини своїх перекладів — Книгу Іова, Псалтир. 1869 р. як додаток до цього журналу виходить п'ятикнижжя Мойсея, що мало таку загальну назву: «Святе Письмо, або вся Біблія Старого і Нового Завіту русько-українською мовою переложена. Частина І. П'ять книг Мусієвих».

Знайомство у Відні з галичанином Іваном Пулюєм, який багато в чому поділяв погляди Куліша, прискорило перекладацьку працю, оскільки після попередньої домовленості з Британським Закордонним Біблійним товариством вимальовувалася перспектива видати офіційним шляхом повний текст Біблії для українців як Галичини, так і Росії. Найперше йшлося про повний переклад Нового Заповіту. Пулюй, який добре знав грецьку, суттєво допоміг Кулішеві, в якого більше часу стало для виправлення перекладеного українською мовою і вивірення з церковнослов'янським, російським, польським, сербським і латинськими текстами.

Підготовлені до друку всі чотири Євангелія було передано до Біблійного товариства 1871 р. через його представника у Відні Мілярда. З хвилюванням очікуючи результату експертизи, Куліш не сподівався на негативну відповідь. На жаль, вона виявилася саме такою. Головний рецензент перекладу відомий віденський славіст Франц Міклошевич виніс суворий вердикт: переклад досить віддалений від грецького оригіналу і не може бути прийнятий до друку під патронатом цієї організації. За сприянням брата дружини Василя Бєлозерського Куліш все ж відважується друкувати свій переклад. Побачило воно світ з друкарні Наукового товариства ім. Шевченка у Львові і мало таку назву «Святе Письмо Нового Завіту. Мовою русько-українською переклали П. А. Куліш і Д-р І. Пулюй». Обсяг цього видання – 464 сторінки [5, 5].

Ні бойкот перекладацької праці явними і прихованими недругами, ні пожежа на хуторі Мотронівка, під час якої згоріло немало рукописного матеріалу, ні заборона поширювати це видання на території Російської імперії не спинило запалу Куліша будь-що сповна реалізувати задумане. Після численних переробок і доповнень, після 14 років листування з Біблійним товариством останнє таки погодилося 1885 р. купити переклад Нового Завіту. Видання це побачило світ у Відні 1887 р., а потім повторене було через 5 років.

Богослужебні книги неодноразово перекладав П. Куліш, який мав досвід перекладу художніх творів Байрона, Міллера, Шекспіра. Ще в 1857 р. він видав "Проповеди на малороссийском языке" В.Гречулевича. У листі до В.Тарновського 8 травня 1856 р. він занотував: "Є у нас надруковані по-нашому проповіді Гречулевича, тільки плохенька мова та ще й по польському слабізованню. Так я сю книжку гарненько виправив... Якби надрукувати її вдруге та пустити по країні, то велике б з того добро було народу християнському... І в наших церквах зрозуміли б миряни, що панотець глаголе" [30, 74].

А в листі до О.Барвінського 18/30 травня 1869 р П. Куліш радив упорядникові підручника з української літератури, що в читанку треба взяти з Біблії і з Іова. а також деякі псалми. "Псалтир уже печатається, - писав він, - це найвагоміша річ у нашій словесності до читанки" [30, 197]

І.Пулюй переклав "Четвероєвангеліє" (Відень, 1871), Новий завіт (Львів, 1880), Старий завіт (Відень, 1903), а також Псалтир - українською мовою. В. Тарновському (меншому) Куліш розповідав у листі від 20 квітня 1872 р.: "...Видав я у Львові віршований український переклад книги Йова, потім видав у Львові ж таки знов віршований переклад цілого Псалтиря, далі напечатав у Відні чотирма книжечками чотирьох євангелістів, та маю рукописну всю Біблію Старого і Нового завіту, зовсім готову для печатання... то поїду за границю печатати Святе Письмо все разом. Переклад книги Йова і Псалтиря наготовлено для сього прозою" [30, 205]. 15 липня в листі до І.Пулюя: "Новий завіт перекладений українською мовою оддав я Драгоманову через те, щоб не гаяти часу і не втрачатись на його печатання". А в примітці додав: "Згадайте, скільки я нидів у Відні, втрачався, щоб напечатати 4 євангеліста. Хто з моїх плечей бере таку вагу..." [30, 226].

П.Куліш ділився своїми думками про переклади біблійних книг з багатьма адресатами, розповідав про труднощі в цій роботі. Так у листі до С.Носа 4 січня 1895 р. він повідомляє, що вдруге заходився перекладати святу Біблію, що вона держить його на світі, як чарка оковитої чи добрі ліки. Ще тільки IV книгу Мойсееву описав до гл.ХХШ, та й не знаю, чи побачу коли Апокаліпсового аміня. Ще ж мушу почитувати і заграничних біблістів, - писав Куліш до цього ж адресата... - Коли б Господь сподобив підперти рідну мову Біблією, цей переклад і мені самому наука» [30, 297]. Незадовго до своєї смерті він писав М.Павликові: "У Біблії дійшов уже до пророка Ісаії, котрий мало не все писав віршованою мовою. Так і я перекладаю, завдаючи доброї екзерциції рідній мові. Половину цього коханця Христового вже перевіршував", - розповідав письменник.

Він скаржився В.Тарновському (меншому), що йому вже бракує снаги до завершення "Староруського перекладу Святого Письма" і хоч трудиться над ним день у день, та мучиться думкою, що покине недокінчену "спасенну працю". "Найтрудніша П частина, да ще така, що я один зорудую нею, сете, що в первобутній Біблії написано не прозою, а віршуванням. Оце ж я вже поперевіршовував нашою рідною мовою все, що віршовано в Старому заповіті, а також набереться в ньому ціла четвертина» [30, 301]

П. Куліш помер 1879 р., не завершивши своєї багаторічної праці. Дружина письменника Ганна Барвінок передала незавершену працю чоловіка на зберігання поміщику Тарновському. Незабаром помер і він, але Тарновський встиг домовитись із І. Нечуєм-Левицьким про закінчення перекладу.

Британське Закордонне товариство після неодноразових переговорів з І. Пулієм прийняло до видання під своїм патронатом увесь текст рукопису. Наприкінці 1903 р. у Відні давноочікувана книга побачила світ. На твердій обкладинці її було витіснено українські слова: «Святе Письмо Старого і Нового Завіту. Переклад П. О. Куліша, І. С. Левицького і І. Пулюя. Відень, 1903». Проте в умовах дії Емського антиукраїнського цензурного циркуляру жоден примірник не можна було офіційно ввезти до Росії.

Найголовнішим недоліком Кулішевого перекладу було те, що він здійснював свій переклад Старого і Нового Завіту місцями не дослівно, а довільно, що спричиняло значні відхилення від оригіналу (що для канонічного тексту вважається неприпустимим). Таким чином, на початку ХХ століття перед українським суспільством складалася об’єктивні передумови необхідності другого повного перекладу Святого Письма українською мовою.


3.4 Продовження Кулішевого перекладу І. Нечуєм-Левицьким


І.Нечуй-Левицький працював над перекладом Біблії наприкінці 90-х років XIX ст. Як випускник Київської духовної академії зі ступенем магістра богослов’я він був добре обізнаний зі Святим Письмом, володів латинською, грецькою, єврейською, французькою, німецькою мовами. Замолоду перекладав сатиричні казки М.Салтикова-Щедріна, наукову працю І.Прижова та ін. У "Життєписі Івана Левицького (Нечуя), написаній ним самим" автор занотовує, що змалку був дуже релігійний, його батько, дядьки, дід і прадід були священиками. Замолоду батько говорив проповіді по-українському, записав їх і послав митрополитові на суд. Та в духовній академії вирішили, що проповіді не достойні церковної кафедри. Син надіслав йому зі Львова Євангеліє в перекладі Куліша, якому отець благочинний був дуже радий і просив дістати йому українську Біблію.

У листі до професора віденського університету І.Пулюя, який допомагав І.Нечуєві перекладати Біблію, 20 червня 1901 р. письменник зазначав, що П.Куліш переклав увесь Псалтир у віршованій формі, а також книгу Йова, Пісню над піснями, приказки Соломона, книгу Ісуса Сірашенка (як назвав її перекладач) і всі пророцтва про Христа. "Це загайна праця людини з великим поетичним талантом, котра кохалась в віршованій формі і котрій легко давалась віршована форма святих книг", - писав І.Левицький.

Б. Грінченко у листі до І. Нечуя-Левицького від 8 березня 1901 р. повідомляв, що готує до друку копію перекладу Біблії, і запитував, з якого саме тексту він перекладав Святе Письмо. Письменник тоді ж відповів, що він перекладав Біблію з німецького тексту, але дотримувався російського синодального видання, бо в німецькому виданні Біблії траплялися зайві вислови, чого не було в російському перекладі. Про це саме розповідав він у листі до І.Пулюя 14 травня 1901 р., уточнюючи, що над четвертою частиною Біблії, яку не переклав Куліш, довелося йому працювати півтора року.

У листі до М.Грушевського 22 березня 1889 р. перекладач зазначав, що він уже зробив 100 аркушів перекладу пропусків у Біблії, а залишилося "ще 60 листків", що до осені скінчить переклад цілком. "Куліш, як показалось, - писав І.Нечуй, - не переклав цілої четвертини Біблії. Набрався я лиха, та й ще наберуся! Насиджусь над Біблією, як жидівський хусит" [20, 359].

За словами прозаїка, він переклав з Біблії 1 і 2 книги Параліпоменона, 1 і 2 книги Ездри, книги Рути, Неемії, Юдиф, Товія, Есфір, послання Ієремії, Варуха, книгу пророцтв Даниїла, 1-3 книги Маккавеїв та ін. Але до віденського видання 1903 р. "Святе Письмо Старого завіту" накладом Британського біблійного товариства увійшли лише такі переклади І.Левицького: книга Рут, 1 і 2 книги Параліпоменона, книги Ездри, Неемії, Есфір та пророка Даниїла. Сюди не ввійшли книга премудростей Соломона, над перекладом якої так намучився письменник, та інші неканонічні книги Біблії. Про ці труднощі він розповів у численних листах до знайомих.

Так, у листі до П.Стебницького від 15 березня 1899 р. він зауважував: «Оце тільки що скінчив переклад Книги премудрості Соломонової. Ну і набрався лиха! Намудрив цей Соломон александрійський адвокат, ритор еллінський, ще й до того софісті. Ця кружанина софістики та риторства схожа на промови президентів французьких або мудрохитрих англійських пилників, що говорять часта не те, що думають, закручують думки в пусті гучнї фрази, що й сам чорт їх не розкрутить».

У листі до І.Пулюя 14 травня 1901 р, зазначається, що неканонічні книги в синодальному виданні друкуються всі обов'язково і в німецькому протестантському виданні вони даються окремо, в кінці Біблії, навіть неканонічні уривки з канонічних книг: указ царя Артаксеркса з книги Есфір, оповідання про Сусанну з книги пророка Даниїла. Перекладач згоджувався на передачу в Лондонське біблійне товариство свого перекладу канонічних книг, якщо неканонічних воно не видає. «А щодо Росії, то неканонічні книги доконче треба буде перекладати, бо святий синод в нас не прийняв би навіть рукопису без цих книг", - писав Нечуй-Левицький [20, 374].

Спочатку він просив І.Пулюя влаштувати друкування цих перекладів, висловлюючи сумніви щодо публікацій своїх праць. "Цікаво, яку-то одповідь дасть наш синод на прохання розповсюднювати святе письмо. Я добре тому відомий, що завсіди культура й наука йшли поза синодами і проз їх, що, починаючи з візантійського періоду, коли була знехтувана й одкинута наука як якась непотріб... Але... як каже приказка, "купити - не купити, а торгувати можна"... може, в владик змінилися погляди на перекладання Біблії на усякі людські мови і підмови, бо й владики змінюються, як і все на світі змінюється" [20, 409].

У листі до цього самого адресата письменник згадує, що й Пулюїв молитовник, перекладений на народну мову, колись спалив крилошанин протоієрей Малиновський. "Було і в нас те саме, як ще в шістдесятих роках послали в святий синод український переклад життя святої Варвари. Синод велів спалити цей переклад, неначе якийсь непотріб. І свята Варвара перетерпіла раз муки од свого навісного татуня Діоскора, а це в новіші часи ... святого російського синоду. Оце недавно Петербурзька Академія наук одіслала в святий синод переклад Нового завіту. Не знаю, що то скаже святий синод", - писав Іван Нечуй. Ще в статті "Органи російських партій" він обурювався: мовляв, хто любитиме того, що зв'язує нам руки,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: