Xreferat.com » Рефераты по журналистике » Тенденції розвитку регіонального телебачення в умовах соціальних перебудов та вплив соціальних проблем на розвиток телевізійної спільноти

Тенденції розвитку регіонального телебачення в умовах соціальних перебудов та вплив соціальних проблем на розвиток телевізійної спільноти

місце держави в процесі її реалізації.

Може бути здійснено теоретичне обґрунтування та вирішення актуальної задачі удосконалення механізмів державного управління та регулювання діяльності підприємств, що надають інформаційні послуги, на базі створення державної програми розвитку ринку телебачення. Зміст основних висновків і пропозицій полягає у наступному.

1. Сфера інформаційних послуг займає особливе місце в економіці Україні. Це пояснюється швидкими темпами розвитку та глибокою інтеграцією інформаційних технологій в основні сфери життєдіяльності суспільства. При цьому визначається, що для ефективного розвитку інформаційної сфери необхідно удосконалити механізми державного управління підприємствами, які діють у цієї сфері.

2. Дослідження теорії державного управління дозволило визначити роль держави в економічних процесах та довести, що наявність державного монополізму в сфері інформаційних послуг стримує розвиток ринкових відносин і призводе до наступних негативних наслідків, таких як, зниження інвестиційної привабливості галузі, відсутність конкуренції, скорочення наукових розробок. Для їх подолання запропоновано визначити межі впливу держави в діяльність підприємств інформаційної сфери.

3. В роботі доведено, що ринок кабельного телебачення має свої особливості, наявність яких свідчить про необхідність відокремити цей ринок в загальній структурі ринку телекомунікацій та запропонувати відповідні механізми державного втручання. Існування даного ринку обумовлено потребою населення в доступній та якісній інформації. Підприємства кабельного телебачення задовольняють цю потребу, виконуючи роль посередника між населенням та телерадіоорганізаціями. В роботі доведено, що в залежності від виду послуг існують чотири типи підприємств кабельного телебачення: підприємство, що надає послугу по передаванню телевізійного сигналу, підприємство, що надає послугу по передаванню телевізійного сигналу і телекомунікаційних послуг (Інтернет), підприємство, що виробляє інформаційний продукт та розповсюджує його по кабельних мережах та підприємство, що надає весь комплекс послуг.

4. Дослідження закордонного досвіду державного регулювання ринку кабельного телебачення надало можливість зробити висновок, що український ринок кабельного телебачення находиться лише на початку свого розвитку і має велику кількість проблем, до яких відносяться наступні: відсутність базового законодавчого документу, в якому необхідно визначити основних суб’єктів ринку кабельного телебачення, відсутність чіткого розмежування управлінських та регуляторних функцій органів державної влади, низька інвестиційна привабливість ринку та неефективна політика державного втручання в діяльність підприємств, які діють на цьому ринку. Для вирішення цих проблем запропоновано удосконалити існуючу законодавчу базу України шляхом розробки та імплементації закону „Про кабельне телебачення”. При цьому пропонується розмежувати управлінські та регуляторні функції органів влади й усі регуляторні функції покласти на Національну Комісію з питань регулювання зв'язку, а управлінські – на Державний комітет зв’язку та інформатизації.

5. Зазначено, що процеси демократизації в усьому світі привели до необхідності створення суспільного мовлення. В роботі розроблено модель українського суспільного телебачення, що заснована на використанні закордонного досвіду. Доведено, що підприємства кабельного телебачення повинні виконувати провідну роль у розповсюдженні та фінансуванні суспільного телебачення. Це визначає соціальну спрямованість послуг, що надають підприємства кабельного телебачення українському споживачеві.

6. Визначено, що одним з інструментів державного управління є встановлення цін на соціальноважливі для суспільства товари чи послуги. В роботі виявлено недосконалість існуючого методу ціноутворення на послугу кабельного телебачення та доведено, що найбільш ефективним при розрахунку ціни на ці послуги стане використання системи взаємного субсидування, а саме, на „соціальний” пакет телевізійних передач встановлюється занадто нижча ціна, а на „елітний” пакет - висока ціна, яка перекриватиме витрати виробника і сприятиме одержанню ним необхідного прибутку.

7. Розроблено основні положення державної програми розвитку ринку кабельного телебачення, що засновано на удосконаленні законодавчої бази, розмежуванні державних органів, які регулюють діяльність ринку кабельного телебачення, на регуляторні та управлінські з наданням їм відповідних повноважень, впровадженні підходів до формування системи фінансування українського суспільного телебачення, визначенні шляхів залучення кабельних операторів у цей процес та розрахунку прогнозних показників розвитку ринку кабельного телебачення на перспективу.


3. Вплив соціальних проблем на розвиток телевізійної спільноти


3.1 Рівні управлінського аспекту проблеми


Сьогодні поряд із зростанням чисельності телерадіокомпаній, підвищенням, хоч і занадто повільним, загального технологічного рівня галузі, ми спостерігаємо зниження якості телерадіопрограм, невиконання підприємствами і організаціями ключової суспільної функції, повну відсутність системного бачення стратегії і розвитку телерадіопростору з урахуванням національних інтересів і вимог національної безпеки. У цьому коріння таких ключових проблем, як бездуховність, неповага до мови, до культури, підвищення соціальної напруженості суспільства.

У чому головні причини такого стану речей. Я хотів би, щоб ми проаналізували це на рівні управлінського аспекту проблеми, законодавчого, економічного і технологічного.

Управлінський. На сьогодні українському телерадіопросторі склалась певна система відносин. Якщо в загальному, в системі управління телерадіопростором існують кілька ліній конфлікту. Подивіться на схему, перша і основна з них - це конфлікт Національна рада з питань телебачення і радіомовлення і Державний комітет телебачення і радіомовлення.

У відповідності до Закону "Про Національну раду" Національна рада здійснює ліцензування телерадіомовлення, нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями ліцензійних умов. Наголошую на тому, що сфера контролю Національної ради розповсюджується на всі телерадіоорганізації, незалежно від форм власності. Натомість Держкомітет з телебачення і радіомовлення як центральний орган виконавчої влади контролює діяльність державних телерадіоорганізацій, тобто значного сегменту вітчизняного мовлення.

Таким чином, в одній предметній сфері ми маємо фактично два органи. Саме завдяки існуванню конфлікту повноважень цих органів, а також завдяки прямій вказівці з законопроект Адміністрації Президента сьогодні склалась ситуація, коли всупереч вимогам законів про телебачення, про Нацраду обласні державні телерадіоорганізації ведуть мовлення на загальнонаціональних каналах частково УТ-1, а зараза на УТ-2, не маючи стратегії і розуміння, що їх чекає в майбутньому.

Хочу нагадати, що за мовчазної згоди Держкомтелерадіо і уряду обласні держтелерадіокомпанії були свого часу витіснені з каналу УТ-3 на канал УТ-1, потім на УТ-2.

Сьогодні ситуація складається так, що, очевидно, вони покинуть і цей загальнонаціональний канал. Нагадаю, що в цій ситуації, крім нашого профільного комітету я не почув жодної державної інституції, яка би захистила права обласних телерадіокомпаній, яких незаконно викидали з одного каналу на інший. Отже, можна говорити, що сьогодні функції Державного комітету з питань телебачення і радіомовлення фактично не визначені і не зрозумілі для більшості учасників ринку.

Нещодавно в затвердженому указі Президентом положення про Держтелерадіо містяться загальні вказівки на сферу їх компетенції - координація, регулювання функціональне і таке інше.

Що таке "інформаційна сфера", якою треба координувати, ніхто не може пояснити зрозуміло. Показовим є в цьому плані намагання від виконавчої влади додатково розширити повноваження, наприклад, на функції додаткового ліцензування, законопроект, який ми відхили.

На створення самостійного окремого державного реєстру телерадіоорганізацій закон, який ми відхилили у Верховній Раді, але про це трошки пізніше.

Друга лінія конфлікту - Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, Державний комітет зв'язку і інформатизації. Ви знаєте, що згідно з чинного законодавства Національна рада займається розподілом і контролем за використанням радіочастотного ресурсу, а також координує розподіл смуг радіочастот, які виділені для радіомовлення. Фактично видаючи ліцензію на мовлення Національна рада раз і назавжди дає дозвіл для каналу мовлення. За логікою речей інших ліцензій не треба. Що є на сьогодні?

У відповідності Закону про радіочастотний ресурс передбачає, що крім ліцензії на мовлення такі ліцензії на використання радіочастот повинні видаватися Держкомзв'язком, звідси так звана проблема подвійного ліцензування, звідси інструмент впливу на телерадіоорганізації, які теоретично маючи ліцензію Нацради можуть не почати своє мовлення або можуть зупинити своє мовлення за рішенням Держкомзв'язку. В чому полягає наше бачення стратегії діяльності телерадіопростору України?

З одного боку мінімізація ролі Держкомтелерадіо і управління галузі, а в перспективі - ліквідація цієї структури, як втілення застарілої моделі управління. З зрозумінням, що її статус прописано в Конституції.

З іншого боку в розширенні повноважень і посиленні статусу Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. З іншого боку відмови від подвійного ліцензування і дублювання повноважень Національної ради Державним комітетом зв'язку.

На законодавчому рівні для нас є принципово важливим, як найшвидше завершити реформування та радіопростору. На сьогоднішній день, ви знаєте, в першому читанні прийнято Закон про телебачення і радіомовлення і Закон про Національну раду.

Перший Закон про телебачення і радіомовлення однозначно здобув схвалену оцінку експертів комітетом Ради Європи і вітчизняних експертів.

Закон про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення був суттєво доопрацьований комітетом під час першого читання. І сьогодні ми пропонуємо Верховній Раді принципово нову модель законодавчого управління, де Національна рада - експертний незалежний орган, на який не впливає ні законодавча, ні виконавча гілка влади після призначення членів Національної ради. Відмінена ротація, і члени Національної ради функціонують 4 роки підряд після того, як вони отримали вотум довіри або від парламенту, або від Президента.

На сьогодні на законодавчому рівні ми зіштовхнулись з так званим конфліктом паралельного мислення. Уряд нам пропонує законопроекти, які створюють додаткові проблеми, і ми їх відхиляємо, втрачаючи час, в той час коли парламент чи комітет мусив би активніше розбудовувати законодавчу сферу.

Одним із здобутків нашого життя, я вважаю, є громадське обговорення і ухвалення Закону про рекламу, яким вдалося значною мірою визначити єдині параметри і єдині принципи поведінки вітчизняного телерадіопростору.

Зразу ж скажу про те, що, на жаль, деякі телерадіокомпанії вільно послуговуються цим законом. І я думаю, що відповідні органи повинні на це реагувати. Тому що якщо діяти, як діє канал "1 плюс 1" під час показу бою Віталія Кличка, коли співвідношення між боєм і рекламою був десь 1 до 10, що не просто суперечить закону, а суперечить здоровому глузду, то, очевидно, я думаю, не такий Закон про рекламу ми приймали. Але це проблема тих органів, які контролюють. Але сьогодні я хотів як позитив зафіксувати легалізацію, вихід з тіні і суттєве зростання грошей в рекламному ринку України. Сьогодні ми присутні при своєрідному історичному моменті, тому що за згоди керівників провідних вітчизняних телеканалів я хочу оприлюднити офіційну інформацію щодо надходжень від реклами на ці канали за 9 місяців 2009 року.

Тут сума в тисячі гривень, того, що отримали провідні національні телекомпанії за 2009 рік, 9 місяців. Парадоксальною тут є ситуація. Ви бачите: в нас рівні долі місця на рекламному ринку в цілому між телекомпанією "СТБ" і Першим національним. І за 9 місяців 2009 року вони отримали майже, м'яко кажучи, однакові надходження. Національна телекомпанія - 3 з половиною мільйони, а СТБ 23,5 мільйони.

Динаміка розвитку телерадіоінформаційного простору за останні десятиріччя красномовно характеризується такими фактами. Крім майже трьох десятків державних телерадіокомпаній, сьогодні ефір наповнюють більше тисячі - тисячу п'ятдесят дві телерадіокомпанії різних форм власності. Обсяг мовлення, як вам відомо, зріс у п'ятдесят п'ять разів і становить сьогодні близько 8000 годин на добу.

Державний комітет телебачення і радіомовлення, уряд України вважають це великим досягненням України, і, безумовно, цей процес повинен мати підтримку. Триває активний процес формування систем ефірного, кабельного і супутникового мовлення. І все це свідчить про різноманітність технологій і поширення телерадіосигналу, що відповідає світовим тенденціям телерадіомовлення і про високі темпи розвитку електронних ЗМІ.

До речі, якщо порівнювати з іншими галузями економіки, промисловості, зокрема, то найвищий темп саме електронних засобів інформації. Це виявляється і вигідним бізнесом крім усього, хто займається приватно цією справою, очевидно, розуміється на цьому. А сьогодні в Україні функціонує одинадцять загальнонаціональних телеканалів, державні є загальнонаціональні і національні телекомпанії. Радіомережа загальнонаціонального рівня представлена трьома суб'єктами - це національна радіокомпанія, "Наше Радіо" і медіа-маркет.


3.2 Розвиток регіональних телерадіоорганізацій


Регіональні телерадіоорганізації мають значне, відіграють значну роль в медіапросторі електронних засобів інформації. 10 із 14 загальнодержавних мереж зорієнтовані і зосереджені в Києві.

Останнім часом активно розвивається місцеве мовлення і мені дуже приємно, що активно розбудови ведуть державні... державних обласних компаній, багато областей, зокрема і в Криму, і у Запоріжжі, у Луганській, Миколаївській, Херсонській, Черкаській і так далі областях. Тобто перший акцент, говорити про те, що ми на віки відстали в інформаційній сфері, на щастя, не доводиться. І попри те, що ми деякі речі видаємо за щось таке нове, революційне, насправді, процес рухається динамічно, і державні мовники, на щастя, не пасуть в цьому процесі задніх. Це один акцент.

Треба відзначити, що не просто сьогодні розвивається телерадіомовлення, особливо на регіональному рівні, оскільки не державні телерадіоорганізації переважно здійснюють ретрансляцію вітчизняних та іноземних програм дуже часто. Окремого акценту потребує стан кабельного телебачення, і це позиція Кабінету Міністрів, треба врегульовувати це законодавчо. І один із висновків, очевидно, наших слухань: визначити, що це оператор кабельного телебачення, чи це суб'єкт, який належить до сфери законодавства зв'язку, чи це телерадіоорганізація. А то ми іноді змішуючи заставляємо працювати у незрозумілих умовах кабельників.

Дуже важливо, що розвивається активно супутникова складова. І мені дуже приємно, що канали "Інтер", Новий канал", "Тоніс", ТЕТ, ТРК Україна працюють, розвиваються, на підході інші. Приємно також, що нарешті через 12 років ефір через супутник побачила державна телерадіокомпанія, що дуже важливо, і ми поширюємо зараз програми українського телебачення і радіо на майже 70 країн Європи і Азії. Ближчим часом, я думаю, у першому кварталі наступного року ми вийдемо на американський континент. Цьому сприяли і мої переговори нещодавно у Нью-Йорку з провідними телерадіоорганізаціями на американському континенті.

Дуже важливо, аби створюючи нове законодавство, ми не віддавали переваг тільки за ознакою засновництва або за ознакою належання державі так званого чи неналежання.

Фактично сьогодні система державного телерадіомовлення виконує функцію суспільного мовлення, це треба не забувати. По-перше, вона фінансується з бюджету, тим самим залежна від суспільства і тим самим зобов'язана виконувати. По-друге, вона виконує 120 програм від освітніх до дитячих, до екологічних, до культурологічних, до охорони здоров'я. Жоден недержавний мовник, навіть дуже потужний, не піде на деякі проекти інформаційні собі на збиток. Державна мусить компанія це робити. І тому бюджет і передбачає таку підтримку.

Тому, коли ми говоримо про такі речі, треба розуміти, що сьогодні функцію суспільного виконує державне. І коли ми створюємо фактично механізми руху до суспільного радіомовлення, то не треба руйнувати те, що маємо. Це принципова позиція Державного комітету і уряду.

Нам треба, особливо з Національною радою з питань телебачення і радіомовлення, нарешті вирішити проблему FM-мовлення для державних, в тому числі які з часом стануть суспільними в повному розумінні цього слова мовників. Тому що у нас виникає маса проблем, коли в конкурсах перемагають, там друге чи третє армянське радіо в Одесі порівняно з державними мовниками, і вони, маючи всі переваги, прописані чинним законодавством, насправді в ролі Попелюшки виявляються.

Безперечно треба йти шляхом формування громадського суспільного телерадіомовлення. І це записано в програмі дій уряду - створення передумов. Але при цьому деякі політики так поспішають, що аж доводять нереальний план до двору, - сьогодні і негайно. Це чимось нагадує форсовану колективізацію 30 років минулого століття. Не мождивощоб така поспішність закінчилася для суспільства і держави інформаційним голодомором своєрідним, коли Україна отримає ще один зовні замаскований підсуспільний, а насправді контрольований чи то зарубіжним, чи то внутрішнім капіталом канал, допуск до якого отримають тільки свої мільйони, інші, себто все суспільство, сядуть на голодну інформаційну пайку, це - принципова позиція. Кращим способом будування суспільного каналу є створення його на новому частотному ресурсі, не руйнуючи існуючої системи телерадіомовлення. Знайти його за бажанням можна, цей ресурс. Для цього мають попрацювати зв'язківці, військові і Національна рада, не відбирати і ділити, а знайти і додати, ось благородна, мені здається, мета. Що стосується державного телерадіомовлення, то його, по-перше, треба поставити у людські умови, більш-менш наблизивши до матеріально-технічного і фінансового рівня, який мають комерційні канали. По-друге, завершити ліцензування включно з FM-мовленням та будуванням мереж в регіонах, виконавши при цьому вимоги чинного законодавства, про що я говорив про пріоритетний розвиток державного мовлення. І нарешті, по-третє, забезпечити державному телерадіомовленню сучасну технологічну перебудову, викид у циклі поширення через супутник можливість здійснювати мовлення на якомога ширшу аудиторію.

Фактично, здійснюючи сьогодні функцію суспільного телерадіомовлення в своїй державі державне мовлення не відчуває такої активної підтримки. Я вам назву тільки одну цифру, її там немає на слайдах в супроводі зображення. Ми в 2007 році мали 137 млн. на телерадіомовлення, в 2009 - 71, на 60 млн. І темпи такої уваги, в лапках, в тому числі і при розгляді бюджету, продовжуються.

Державне мовлення за законом - єдине, на що справедливо мають право виходу інститути влади, політичні, громадські і суспільні інститути. Це канали інформаційного вибору, супроводу виборів з рештою. Для чого ж закладати в нову редакцію закону про телебачення і радіомовлення на порушення Конституції України бажання ліквідувати державних мовників? Для чого протиставляти бізнесінтересу інтерес суспільний, державний. Чому б не діяти не за принципом - або, або, а за принципом - і. і. Тобто додавати, а не відбирати і ділити.

Закон про телебачення і радіомовлення та створений ними конституційний і постійно діючий позавідомчий державний орган, підзвітний Верховній Раді України і Президентові України, відіграли вирішальну роль в установленні і розвитку сучасного телерадіоінформаційного простору нашої держави. В цьому плані на наш погляд варто зазначити два етапи: перший, 1996-2002 роки - етап встановлення і кількісного зростання телерадіоінформацій, телерадіорганізацій України. На момент прийняття Закону про телебачення і радіомовлення в Україні діяли головним чином державні телеорганізації, тоді їх було 25 і обсяг мовлення яких становив 150 годин на добу. І активна робота новоствореної Національної ради дала вражаючий результат на початок 2002 року, кількість телерадіоорганізацій в Україні сягнула 791. Мовлення зросло більш ніж 20 разів, але це був період кількісного зростання.

Другий етап розпочався 2003 року і триває до тепер. Нині число телерадіоорганізацій досягло 1100, обсяг мовлення сьогодні загалом складає майже 9 тисяч годин на добу.

Найголовнішим підсумком цього другого етапу є створення по справжньому багатопрограмного телебачення і радіомовлення у нашій державі. Нині жителі більшості територій України приймають, крім передач місцевих телерадіоорганізацій ще програми 6-8 центральних київських теле- і радіоорганізацій.

Загалом же в Україні функціонує в якості загальнонаціональних мовників 11 телекомпаній, 6 радіокомпаній та ще майже 2 десятка регіональних, тобто тих, які діють на території від 2 до 13 областей. Однак, ми не можемо задовольнятися цією мережею загальнонаціональних і місцевих електронних ЗМІ як за технічними параметрами, так і особливо щодо якості мовлення. Зростання кількості телерадіоорганізацій загострило проблеми зокрема у законодавчому полі, а також щодо змістовного наповнення та поширення програм численних телерадіомовників, регулювання діяльності компаній різних форм власності і контролю за дотриманням ними законодавства та ліцензійних умов. Хоча законодавство щодо інформаційної сфери в Україні загалом досить розвинене, але воно відстає від потреб сьогодення і навіть кращий для свого часу закон про телебачення і радіомовлення нині вже застарів. То ж є нагальна необхідність і реальна потреба комплексного наведення правового порядку в телерадіоінформаційному просторі України в розвитку його інфраструктури і відсутність конституційного законодавчого акта про заходи інформаційної політики як складової внутрішньої і зовнішньої політики держави, концепції розвитку телерадіоінформаційного простору спричиняє суб'єкт...... в галузі телебачення і радіомовлення діяти неузгоджено, хаотично, нерідко на основі нездорового суперництва і взаємоперешкод. Подібне трапляється навіть у відносинах між центральними державними органами: Держкомзв'язком, Держтелерадіо, Національною радою.

У більшості країн світу, якщо і існують подібні структури, то це лише один багатофункціональний, компетентний і повноважний орган. Як правило, це аналогічний Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення.

Дуже сильні відомчі позиції в галузі телебачення і радіомовлення має Держкомзв'яку. Це, на наш погляд, зрозуміло. Те, що стосується управління телекомунікаційними системами і організаціями та регулювання їх розвитку не піддається сумніву. Однак, існує зайва штучна проблема подвійного ліцензування, про що сьогодні вже говорили і будемо говорити, по суті одного і того ж комплексу діяльності юридичних осіб у галузі телебачення, радіомовлення. Ліцензування, на наш погляд, має бути єдиним уніфікованим та достатнім і лише Національною радою. В Україні помітне звуження можливостей розвитку мереж телерадіомовлення, і однією з причин цього є те, що у національній таблиці радіочастот за спецкористувачами закріплено понад двадцять смуг, які могли б бути виділені для ефірного радіомовлення сигналів телерадіопрограм. А що вже говорити про суттєву втрату частотного ресурсу у прикордонних областях і наростання перешкод з боку зарубіжних мовників. Тож трапляється, що ряд наших регіонів, наприклад, Закарпатська, Львівська, Волинська, Рівненська, Івано-Франківська області, Південь Криму та інші охоплюються двома-трьома програмами українського радіо і понад десятьма іноземних станцій. Буває, що український дозвіл на мовлення на одній і тій же частоті отримує українська компанія, як у місті Приморську Запорізької області і значно потужніша зарубіжна, скажімо, з Новоросійська, і у результаті вітчизняна компанія нормально мовити вже не може. Очевидно, подібна неефективність використання радіочастотного ресурсу пов'язані із тим, що у розробці та прорахуванні частот для телерадіомовлення беруть участь лише військові спеціалісти Укрчастотнагляду і не залучаються до цієї роботи ті, хто відповідає за довгостроковий, стратегічний розвиток телерадіоінформаційного простору, тобто Національна рада.

Все відчутнішим стає відставання темпів освоєння радіочастот, як від потреб розвитку загальнонаціональної системи телерадіомовлення та конкретних телерадіоорганізацій. З 2003 року і до тепер Національна рада замовила у Держкомзв'язку 2 тисяч 840 частот для потреб телебачення і радіомовлення отримано лише 575 тобто менше четверті замовлення.

Зокрема для розвитку обласних державних телерадіокомпаній замовлено 193, а отримано 158. Це унеможливлює реалізацію урядової програми створення виокремлених мереж для місцевих державних мовників.

І сьогодні звинувачення Національній раді в тому, що видає ліцензії іншим ...державним мовникам, державним телераіоорганізаціям, мусить бути проаналізовано і чітко визначено тільки на особливих і визначених фактах.

Національна рада видає ліцензії тій чи іншій обласній телерадіокомпанії. Проходить час, приходить представник: ми відмовляємося від каналу, або частоти у тому чи іншому регіоні. Національна рада і видає FM-частоту.

Проходить час і через півроку перевіряємо: передали в субаренду приватній компанії. Тому з цим треба відноситися дуже обережно і тільки на особливих фактах, які є сьогодні у Національній раді України.

Тривожною є відсутність остаточної упорядкованості ліцензованого мовлення на загальнонаціональних телеканалах УТ-1, УТ-2 і значною мірою подібним є результат непослідовних намірів, які сьогодні і спрямовані і в тому числі і в Держтелерадіо, і в Національній раді, і створення каналів, які ще не мають ліцензії. Правда ми останнім часом видали ліцензію всесвітної служби українсьокого телебачення і радіомовлення. Але це ж очікує і канал "Культура", і обласні державні телерадіокомпанії на мережі УТ-2. Є серйозні перешкоди поширенню загальнонаціональних радіопрограм УР-1, УР-2 і УР-3.

Шановні учасники парламентських слухань, за такої сукупності негараздів, вітчизняні ТРО часто змушені вдаватися до відступів від змісту телерадіоінформаційної діяльності. Програмний баланс усе більше схиляється на користь суто прибуткових передач рекламно-комерційного характеру, чи шоу-розважального бізнесу, про що і сьогодні говорилося, і буде говоритися. Навіть ТРО, що претендують на загальнонаціональний статус, заявляють про скорочення або взагалі вилученні інформаційних випусків. Натомість заповнюють канали заокеанськими відеопродуктами далеко від кращого гатунку.

Наприклад, лише за останні три місяці поточного року тільки центральні телекомпанії, київські телекомпанії демонстрували більше півтори тисячі таких серіалів. Але багатьох і така примітивізація програм не рятує.

Аналіз економічного стану телерадіоорганізацій України, здійснений Національною радою за матеріалами аудитів за 2008 рік, показав, що 419 телеорганізацій збиткові. А це майже половина від усіх на той час діючих телеорганізацій в країні. Тому логічно постає ключове питання: а скільки для України потрібно телекомпаній і радіостанцій? І оті вже проліцензовані з 1100, а їх кількість невдовзі може зрости до 1,5 тисячі, чи не забагато? Скільки може витримати рекламний ринок України загальнонаціональних, регіональних, місцевих телеорганізацій? Або ж цілодобове мовлення на всіх телеканалах - благо це чи зло, оскільки третину доби нічної пори аудиторія глядачів не перевищує 2-3 відсотків населення. Адже від кількості ТРО обсягів і роботи в ефірі напряму залежить і якість програмного наповнення. І це зрозуміло кожному. І в цьому переконує зарубіжний досвід.

Візьмемо для прикладу Італію з її 57-мільйонним населенням. Три десятиліття тому, коли на Апеннінському пів-острові монополія державного телебачення і радіокомпанії була законодавчо змінена ліберальним ліцензуванням, а програмне наповнення суцільно заокеанським відеопродуктом з'явилося там більше тисячі мовників. Але невдовзі в італійському медіа-бізнесі відбулася концентрація і централізація ТРО. Тепер в Італії три загальнонаціональні суспільні і шість таких же приватних каналів, регіональних і місцевих мовників залишилося всього 600, тобто їхня кількість зменшилася у два рази.

Певно настає час і Україні визначитися, скільки і яких каналів нам потрібно. Це має бути мотивовано визначено концепцією розвитку телерадіоінформаційного простору України і покладено в основу нової редакції Закону України про телебачення і радіомовлення. Саме такі документи, затверджені вищим органом державної влади, повинні стати основою впорядкування сфери телебачення і радіомовлення держави якісного державного наповнення каналів нашого мовлення.

В Україні у найближчий перспективі має функціонувати один державний або громадський і три-чотири комерційних, приватних загальнонаціональних канали з охопленням не менше 80-90 відсотків населення, а також 5-6 регіональних. Всього ж чисельність телерадіомовників у нашій країні має сягти не більше 400-450. І паралельно повинно вирішуватися питання про поглиблену спеціалізацію або форматування каналів за напрямками мовлення. В такому виразі тоді на Національну раду покладається, на третій етап її розвитку покладається вже не кількісний, параметри не кількісні, а якість телемовлення, програмного наповнення і змістовної частини.

Певно настав час і систематизації регулювання діяльності електронних ЗМІ на базі генеральної угоди держави в особі її спеціалізованого уповноваженого органу, яким є Національна рада, з телерадіомовниками. Така є практика у Франції, і вони дуже хорошо себе завершила.

Проблеми утвердження в Україні національної системи телерадіомовлення нелегкі. Та здається вже ж спільною волею суспільства, держави їх вирішувати можна і потрібно.


Висновки


Сьогодні світове телевізійне мовлення, телевізійна індустрія промислово розвинених країн світу вже повністю залучений необоротний процес переходу до цифрових технологій на всіх етапах - від створення радіопродукції до її розповсюдження і прийому.

Європейський інститут стандартів прийняв уніфікований цифровий стандарт, названий "DBB", на розробку якого до речі витрачені мільярди доларів, а ми його можемо використати практично безкоштовно. Впровадження його за ефективністю називають технологічною революцією в індустрії телерадіомовлення і інформатики. Впровадження це почалося з Великобританії. Зараз там транслюється в ефірі близько 60 телепрограм. Далі вже збудовані мережі в Іспанії, Швеції, Фінляндії, Німеччина в столиці взагалі виключила аналогове мовлення. В наступному році має виключити на 30 відсотках територій. Сьогодні практично всі країни в Євросоюзі запланували на державному рівні повний перехід на цифрове мовлення до 2009-2011 року. Це сталося тому, що Євросоюз прийняв рішення про прийняття цифрового стандарту для всіх країн, що до нього входять. Оскільки ми думаємо іти в Євросоюз і також повинні думати про це.

Чому ж такі рішення прийняли всі високорозвинені країни? І навіть такі країни, як наші сусіди - Росія, Чехія, Словаччина, і далекі - Індія, Китай і багато інших. Відповідь проста. Дуже багато переваг у країні за аналоговими способами, які ми зараз використовуємо. Назву кілька. Можливість трансляції на одному частотному каналі, тобто на одному передавачі 5-7 телепрограм, кількох радіопрограм, а також так званих інтерактивних додатків. Це Інтернет, прогноз погоди, реклама, багато іншого. Це величезна економія частотного ресурсу, який є дуже високоліквідний товар для країни, для бюджету. Можливість прийому з ефіру високоякісного зображення на звичайну кімнатну антену, можливість прийому в рухомому транспорті.

Можна таку коротку

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: