Xreferat.com » Рефераты по журналистике » Засоби вираження теми в авторських програмах радіостанцій

Засоби вираження теми в авторських програмах радіостанцій

голосу – це реальна енергія звуку, яка залежить здебільшого від напруження мовленнєвого апарату та сили видиху повітря, амплітуди голосових зв'язок, ступеня їх напруження, діяльності носових та ротових резонаторів. Сила голосу повинна бути достатньою для сприйняття інформації: говорити надто голосно – дратувати слухачів, надто тихо – змушувати прислуховуватися. Тихий, боязкий голос викликає враження, що людина не має достатньої віри ні в себе, ні в те, що виголошує. Як фізична величина, сила звуку вимірюється у децибелах і повинна бути достатньою для якісного запису передачі та можливостей її майбутнього опрацювання за допомогою технічних пристроїв [21, с. 18].

Близьким, але не тотожним поняттю «сила» є «гучність» голосу. Гучність голосу певною мірою залежить від його сили, але якщо сила голосу – об'єктивна величина, то гучність – змінна якісна характеристика голосу, яку можна змінювати залежно від потреб та ситуацій спілкування. Зміна гучності голосу – один із засобів досягнення виразності мовлення, його різноманітності, адекватній ситуації спілкування. Надміру гучне мовлення швидко викликає роздратування у слухачів.

Зміна висоти та сили голосу (модуляція голосу) допомагає втримувати увагу слухачів, а вміння підпорядковувати свій голос усім тонкощам і багатству творчого задуму автора – ознака професійності справжнього радіожурналіста.

Ритм та мелодика голосу також є невід'ємними компонентами інтонаційної виразності звукового мовлення, чинниками емоційно-естетичного впливу на реципієнта.

Ритм (від. гр. rhytmos – розміреність, узгодженість) – це така звукова організація мови, коли рівномірно чергуються наголошені й ненаголошені, довгі та короткі склади в мовленні, відбувається « регулярне повторення подібних і співрозмірних мовленнєвих одиниць, яке виконує структурувальну, текстотвірну й експресійно-емоційну функції [63, с. 92].

Інколи використовуються повтори для розвитку акустичного ритму вже в самій назві радіопередачі, створюється своєрідний акустичний ритм, що для газетного заголовного комплексу мало б зворотний ефект, сприймалося б як тавтологія. Чи, приміром, використання повторів однакових слів у назвах радіопередач (Від мелодії до мелодії. – 2010. – 12 верес. – 11.40; Від суботи до суботи. – 2010. – 16 верес. – 9.05).

Мелодика (від гр. melаdikos – мелодичний, пісенний) – компонент інтонації, який характеризується зміною частоти тону в часі й виявляється у підвищенні-зниженні голосу у фазі, що організує її шляхом членування на ритмічні групи. Мелодика виділяє в тексті й ключові слова, збільшення звуку за допомогою високого рівного тону [82, с. 16]. Показником мелодики в мовленні є також ненормативна зміна довжини голосних.

Досить часто змішують поняття мелодики та ритму мовлення, вживаючи для їх позначення термінолексеми «ритмомелодика». Так, М. Яцимірська розглядає ритмомелодику як побудову речень мови за інтонаційним (пониження та підвищення голосу) та ритмічними (розповідні, питальні, окличні речення) моделями [81, с. 87].

На якість мовлення позитивно впливають правильно підібраний темп мовлення і паузи, обґрунтовані польотом голосу.

Темп мовлення (від. лат. tempus – час) – компонент інтонації, швидкість вимови елементів усного мовлення: звуків, складів, слів. Кожна людина володіє відповідним темпом усного мовлення, який переносить і в читання. І буває так, що текст мінорного плану читається в такому темпі, що дуже важко відчути настрій цього твору, або, навпаки, твір за характером темпераментний, активний, а читається в уповільненому темпі, що призводить до спотворення його ідеї.

Розрізняють швидкий, пришвидшений, середній, уповільнений і повільний темп мовлення, який вимірюється кількістю звуків або складів, що вимовляються протягом одиниці часу. Швидкість читання тексту дикторами, виміряна у кількості слів за хвилину, повинна становити в середньому для передач, які передбачають лише читання тексту (наприклад новини), 140–150 слів за хвилину. Для малопідготовлених слухачів (дітей) швидкість повинна бути нижчою на 20–30 %. Для інформаційних передач, розрахованих на високопідготовлених слухачів, швидкість може бути вищою, ніж середнє значення на 20–30 %) [55, с. 42]. Інформацію, передану зі швидкістю 180 слів на хвилину, радіослухач вже не сприймає.

Отже, темп мови на радіо повинен бути вмотивованим, відповідати змісту повідомлення. Швидкий темп збуджує увагу, емоції слухачів, проте сприйняття інформації при ньому залишається неповним: слухач не встигає осмислити повідомлення, зафіксувати у своїй пам'яті ні звукових, ні зорових образів. Надто повільний темп мовлення, навпаки, відволікає увагу слухача, змушує його зосередитися на чеканні наступного слова чи фрази.

Темп мовлення великою мірою залежить від індивідуальних особливостей мовця, його психічного складу, темпераменту, етнічної належності, від мети й комунікативних стратегій, типу та стилю звукового тексту, від важливості чи неважливості того, що вимовляється, обставин мовлення, наявності комунікативного шуму тощо. Щоб постійно утримувати увагу слухачів, рекомендується періодично змінювати темп мовлення. Цього принципу дотримуються журналісти інформаційних і спортивних радіопередач. На темп мовлення значно впливає і тривалість пауз (від. гр. pausis – припинення, зупинка) – акустичне та артикуляційне зупинення руху в мовленні. У паралінгвістиці цей невербальний засіб масової комунікації розглядають як один із засобів активізації уваги слухачів, поглиблення сильного емоційно-емотивного впливу (раптового здивування, засоромлення, приголомшення, небажання втручання сторонніх осіб, гніву тощо). Паузи допомагають активізувати увагу слухачів і є елементами інтонаційного, емоційного виділення синтагми та змістово-синтаксичної завершеності фрази, оформлення речення, фази, такту.

Також використовують шуми (звукові картини дійсності), що мають змістове та сюжетне навантаження. Так само, як і метафору, шуми поділяють на природні (шум потягів на залізничному вокзалі, чи, приміром, «гул літака, що піднімається в небо з аеродрому) та штучні, створені за допомогою різних монтажних прийомів. У минулому це могло бути ламання в руках пісочного тістечка-корзинки, що за звуком нагадувало тріскотіння багаття, чи переминання в руках крохмалю, що асоціювалося у свідомості слухачів зі скрипінням снігу в морозний зимовий день [66]. Сучасні комп'ютерні синтезатори допомагають створити правдиву та образну картину дійсності набагато простіше – за допомогою комп'ютерних програм. Отже, шуми, як правило, штучні, у радіодраматургії не просто служать звуковим тлом передачі, її акустичною ілюстрацією, а й містять у собі певну інформацію, дають змогу уникнути довгих описів, економлять ефірний час, надають радіопостановці більшої переконливості.

Усі шуми, з якими стикається людина, мають певну пульсацію і часто нагадують своєрідну музику. Музика на радіо активно впливає на психіку людини і за своєю природою близька до тимчасового характеру радіокомунікації. Розрізняють два різновиди музики: музика як супровід (фон передачі) та музика як самостійна частина. У сучасному радіодискурсі музика може бути розбивкою між інформаційними блоками в одній передачі або виконувати роль музичної шапки чи заставки, а також бути художньою декорацією для створення звукового образу, тобто звукової метафори. Часто обсяг семантичної інформації в музиці, як зазначають психологи, дорівнює мовленнєвому повідомленню: певна мелодія сприймається свідомістю реципієнтів як одне слово чи словосполучення (мелодія із кінофільму Е. Рязанова «Службовий роман» вдало повідомляє слухачам радіо «Шансон», що в ефірі – «Прогноз погоди»).

Отже, музика, як і шуми, у структурі сучасного радіодискурсу також здатна доповнювати розповідь, вносити в контекст додаткове змістове навантаження, посилювати емоційний вплив, іншими словами, виконувати роль звукової метафори.

У сучасному радіодискурсі, як і в усному мовленні загалом, виділяють природні (несинтаксичні, фізіологічні, акустичні) та логічні (попереджувальні) паузи.

Природні паузи використовуються з метою підготовки наступних висловлювань, регулюють дихання, ця пауза має бути настільки довгою, щоб слухачі мали можливість добре підготуватися до сприйняття нової інформації. Наші дослідження показали, що тривалість акустичних пауз між повідомленнями в інформаційних передачах, що дає змогу реципієнтам краще з'ясувати сказані ідеї та підготуватися до сприйняття наступної інформації. Логічна пауза достатньої довжини виділяє сказані ідеї найкраще за всі інші засоби усного мовлення, може передавати різноманітні емоційні стани, здивування, приголомшення, гнів. Найчастіше логічні паузи використовуються у радіодраматургії.

Тривалість пауз, як і темп мовлення, вимірюється в секундах та мілісекундах. Акустичні паузи поділяються на мiнiмальнi (5–20 мс), середнi (20–60 мс) та максимальнi (60–100 мс).

Весь комплекс виражальних засобів гармонійно компінуються за допомогою монтажу. Монтаж вважається одними із головних стилетворчих або технічних засобів вираження. Мащенко І. Г. визначає монтаж звуку як з'єднання (збирання) в певній послідовності записаних раніше різних звукових фрагментів (мова, шуми, музика) у цілісну звукову композицію; редагування, скорочення синхронних мовних фонограм та інших елементів звукового супроводу [42, с. 282]. Саме монтаж є основою для створення звукового образу. Адже під час складання всіх елементів майбутньої програми використовується різна сила звучання, паузи, різноманітні виражальні засоби, визначається тривалість звучання музики, шумів чи тексту. Зрозуміло, що монтаж залежить у першу чергу від замислу журналіста.

Важливою характеристикою звуку та інтонації є тембр (від. фр. timbre – дзвоник) – природне звукове забарвлення голосу, що надає йому емоційно-експресивних відтінків. Кожен складний звук – це сукупність гармонічних коливань – чистих звуків та низки супутніх тонів, що виникають одночасно. Усі ці додаткові тони, що супроводжують основний, надають йому особливого відтінку, називаються тембром. Тембр залежить від анатомічної будови мовленнєвого апарату, що створює індивідуальні тембри голосів, помітно відмінні між собою. Кожна людина має свій особистий, індивідуальний тембр, що є одним із голових засобів впливу на слухача: інформація ефективна лише в тому разі, коли вона ефективно донесена до реципієнта. Кожен радійник (диктор, коментатор, ведучий) повинен обрати оптимальний тембр свого голосу – не кричати й не дуже знижувати його, щоб матеріал звучав краще [16, с. 55].

Голос та його тембр може стати додатковим аргументом на користь вербальної інформації. А може, навпаки, змусити її відхилити. Це явище добре відоме радіорежисерам та редакторам. Важливі інформаційні повідомлення, прочитані низьким чоловічим голосом, сприймаються як більш достовірні порівняно з таким же текстом, озвученим жінкою. Якщо голос диктора тембрально неприємний для слухача, зміст матеріалу не сприймається, радіослухач навіть може вимкнути приймач. Редактори інформаційних радіопередач давно використовують у радіоновинах читання повідомлень по черзі чоловічими та жіночими голосами. Зміна тембру свідчить про зміну теми повідомлення. Один і той же голос тембрально змінюється залежно від стилю вимови, наприклад, при переході з високого стилю на розмовний. Інколи тембр маркує текст стилістично, даючи можливість слухачеві прогнозувати, яким буде наступне повідомлення [32, с. 125]. Високий тембр використовується для вираження ввічливості, покори, слабкості, підлеглості, а низький – для вираження сили, агресії, грубості.

Отже, тембр голосу повинен бути милозвучним, не різати слух високими нотами і не глушити басом. Інакше втрачається частина інформації, здійснюється подразнювальний вплив на радіослухачів. Приємний від природи голос добре сприймає аудиторія, людям до вподоби бадьорий, радісний голос, а не монотонний, повчальний, байдужий.

Важливими складовими інтонаційного оформлення звукового мовлення є і логічний та фразовий наголоси, які допомагають зосереджувати увагу слухачів на певному слові чи фразі. Усі слова в реченні пов'язані за смислом, завдяки чому вони об'єднуються в групи чи словосполучення, в кожній з яких є свій смисловий центр – логічний наголос. Для смислового виділення одне із слів у реченні вимовляється із більшою силою голосу. Логічний наголос призначений для підкреслення найбільш важливого у відповідній мовній ситуації слова в реченні.

Емфатичний наголос є варіантом логічного і передбачає виділення у вимові більшою силою голосу важливої змістової та логічної частини, надає повідомленню більшої емоційності й експресивності.

Отже, одним із важливих завдань радіожурналіста є пошук логічних та експресивних акцентів, що допомагають не лише уточнити зміст повідомлення, а й завуальовано висловити своє ставлення до змісту цього повідомлення.

На радіо ми чуємо лише голос, а не бачимо того, хто говорить. Кожен радіожурналіст повинен знати особливості свого голосу, тренувати його. Голос мовця – це не лише його природні дані, а й його фізичний, емоційний стан. Негативно впливають на голосові зв'язки хвороба, голод, роздратування. Промовець має вміти правильно артикулювати – чітко вимовляти звуки, склади, слова [24, с. 155].

Недоліки мовлення (вистрілювання звуків чи слів, форсування голосу, монотонність, крикливість, відкриті високі звуки, швидкий темп, приглушеність голосу та ін.) є неприпустимими в радіомовленні, знижують ефект радіопередачі, тому дикторові передусім необхідно усувати виявлені недоліки, виробляти навички володіння силою голосу, діапазоном, темпом, стежити за диханням. Володіння технікою мовлення, багатством інтонації, мелодикою, тембром голосу є ознакою високої культури журналістської майстерності.

Отже, паузи, мелодика мовлення, тембр та інші компоненти інтонаційної виразності звукового мовлення є не лише факторами емоційно-естетичного впливу на реципієнта, а й засобом звуко-смислового метафоричного переносу.

Творчий процес створення багатьох радіопередач складається з двох принципово важливих етапів: фіксації звукової реальності й монтажу записаного матеріалу. Монтаж на радіо є універсальним засобом не лише творення, а й редагування акустичних повідомлень. Традиційно радійний монтаж сприймався як складна обробка магнітної стрічки, на якій зроблено запис, що полягає в усуненні з запису непотрібних або невдалих місць, з'єднання окремих частин запису в єдине ціле. Проте, останнім часом, особливого значення набуває монтаж із використанням комп'ютерної техніки, що, без сумніву, надає ширші можливості й для створення, а надто редагування акустичної метафори. Саме завдяки комп'ютерному монтажеві нині здійснюється різноманітна обробка звуку, можливе використання будь-яких фрагментів запису в будь-якій послідовності та комбінації з регулюванням рівнів і часу звучання, навіть висоти тону. Надзвичайно важливим є той факт, що весь записаний матеріал у процесі монтажу залишається неушкодженим і може знову використовуватися [45, с. 58].

За функціонально-структурними ознаками В. Смирнов [68, с. 125] відокремлює три основні види монтажу: технічний, публіцистичний, художній. Останній якраз і використовується для створення цілісного акустичного образу.

Сучасне українське радіомовлення, зокрема музично-інформаційне, можна назвати авторським, оскільки саме авторський програмний продукт становить левову частку його ефіру. Але, назвати його якісним, виваженим і різноманітним, нажаль, навряд чи можна. Присутність авторських програм обмежена лише інтерактивами чи ефірами з привітальними повідомленнями, хоча саме програм з доцільним використанням звуковиражальних засобів невистачає украінському радіопростору.

формотворчий авторська програма радіостанція


РОЗДІЛ 2. ВИРАЖАЛЬНІ ЗАСОБИ В АВТОРСЬКИХ ПРОГРАМАХ НА РАДІО


2.1 Авторські програми на радіостанціях. Стилєтворчі засоби авторських програм


2.1.1 Музичні виражальні засоби авторських програм

Інформаційно-аналітичні й інформаційно-публіцистичні авторські програми в ефірі музично-інформаційного радіо представлені не надто широко. Це, насамперед, пов'язано з тим, що на сьогодні музика з одного з основних виражальних і формотворчих засобів радіомовлення перетворилася на провідний. За умов правильного музичного програмування радіо вдасться донести слухачеві й інший продукт, безпосередньо з музикою не пов'язаний, але вкупі з нею відповідальний за гармонійність ефірної картини [13, с. 56]. Саме в межах музичного потоку радіостанції необхідно вміло ідентифікувати себе, означивши власний загальний імідж, перетворивши його на привабливий та цікавий для цільової аудиторії програмний продукт.

Наприклад, на радіо закодування інформації попереднього рівня за допомогою технічних кодів (монтажу, музичного оформлення, звуку), які матеріалізують конвенційні репрезентативні коди, відповідає за переконливість інформації, конфлікту, образу. Тому специфіка кожного із засобів масової інформації визначається не лише способом передачі інформації, характером виражальних засобів, а й особливістю та своєрідністю її сприймання

Музика – це форма програми, яка може як поліпшити, так і зіпсувати зміст програми. В арсеналі радіожурналіста лише три складові – слово, шум і музика. Музика на радіо слугує як для оформлення різних за змістом передач, так і для самостійного використання [59, с. 38].

Добираючи звуковий супровід, професіональному журналістові варто пам'ятати, що найкраще дібрана мелодія та, яка органічно підходить до програми; найліпша музика та, на яку слухач зумисне навіть не звертає уваги, але відсутність якої слухач би неодмінно помітив. Звукове наповнення відіграє роль синтаксису в радіопрограмах [11, с. 55].

Автор також підбирає й музичний матеріал (який повинен легко сприйматися), домовляється з гостями, якщо це ток-шоу, розробляє з ними тему майбутньої розмови, бажані або не бажані питання, за необхідністю – вивчає власну аудиторію (наприклад, шляхом створення інтерактивного поля через спілкування зі слухачами в прямому ефірі, шляхом створення спеціальних форумів на сайтах радіостанцій, на яких слухачі пропонують певні ідеї та висловлюють побажання, або ж створенням опитувань на сайтах радіостанцій чи просто смс-голосувань на певну тематику, приклади створення яких можна побачити в теоретичних працях В.Б. Зазикіна [17], С.С. Кетова [2].

Музика і шуми як формотворчі або природні засоби відображають дійсність, а тому вони не залежать від суб'єктивного впливу журналіста. Його творчість виявляється в правильному доборі звукових і шумових ефектів. Добирати їх необхідно особливо уважно, бо від цього залежить точність і якість створеного в ефірі звукового образу. «Завдяки казці дитина тільки пізнає світ, а тому виражальні засоби покликані познайомити слухача зі звуками навколишнього середовища. Вони можуть імітуватися, ілюструючи вже прочитаний текст, чи навпаки, передувати тексту, дозволяючи слухачеві самостійно підібрати асоціації та уявити майбутній фрагмент оповіді»[35, с. 2].

Акустичний вплив на масову аудиторію найефективніше справляє радіо. Звукові повідомлення викликають у людській психіці (на свідомому та підсвідомому рівнях) потаємні внутрішні ефекти, активізують уяву та інші механізми слухового сприйняття, викликають у мозку людини низку не лише акустичних, а й візуальних образів. Отже, найефективніше сприйняття інформації відбувається за допомогою збалансованого використання зображальних та звукових знакових систем у вигляді візуальних та звукових образів. Звуковий образ – це сукупність звукових (мовленнєвих, музичних, шумових) елементів, що створюють за допомогою асоціацій в узагальненому вигляді уявлення про матеріальний об'єкт, явище, історичну подію, характер людини [68, с. 462].

Всі ці явища, як вважає дослідник звукового образу сучасної реклами В. Музикант, перш за все зорієнтовані на ефективне звукове сприйняття тексту, де мова сприймається як людська артикульована мова, музика як безпосередня мова почуттів, шуми як неартикульована мова речей і живої природи [49]. І далі він продовжує, що мова радіо є набагато ширшою, аніж радіомова. У ній поряд з вербальним повідомленням широко використовується пара- й екстралінгвістичні засоби вираження, що дорисовують документальні шуми, музику, прийоми монтажу. Можна частково погодитися з тим, що радіо примушує «вухо бачити» Але, одночасно, варто мати на увазі, що образ, викликаний впливом на слухові органи людини, ні за яких обставин не буде повним та цілісним. У цьому контексті природно зробити висновок, що звуковий сигнал може викликати зорове уявлення, але зовсім не є обов'язковим, тому що може активізувати й іншу, зовсім не візуальну чи асоціативну лінію


2.1.2 Виражальні засоби в авторських програмах

Та попри недостатню увагу програмних директорів сучасних музично-інформаційних радіостанцій до інформаційно-аналітичного й інформаційно-публіцистичного авторського продукту, варто відзначити кілька проектів, які репрезентують найбільш поширений на сьогодні звуковий образ таких програм.

В ефірі всеукраїнської радіомережі «Мелодія» виходить програма Олександра Ладижинського «Спецвипуск. Політичні підсумки» [Додаток А]. Хронометраж – близько 5 хвилин. В основі кожного випуску – найактуальніша подія з політичного життя України, що може, на думку автора, суттєво вплинути на різноманітні сфери й галузі вітчизняної соціокультурної дійсності. Стрижнем програми, безперечно, є критичні, часом іронічні коментарі ведучого з приводу тієї чи іншої політичної події, того чи іншого представника політичного бомонду, що викликав інтерес автора чи то власною позицією, чи то не надто обережним висловом. Саме документальні записи виступів і заяв політичних діячів не тільки роблять яскравішим звуковий образ програми «Спецвипуск. Політичні підсумки», а й динамізують рух думки автора, дають йому змогу вдаватися до іронічних коментарів тощо. Цікавою знахідкою є використання фраз і музики з популярних мультиплікаційних і художніх фільмів як ілюстрації до реплік політиків. Добір таких фрагментів виявляє не лише авторську позицію, його ставлення, робить чіткішою для слухачів оцінку журналістом висловів, вчинків і подій, а й полегшує завдяки влучному жарту сприйняття інформації, уяскравлює звуковий образ програми в цілому.

Традиційний для інформаційно-публіцистичних програм алгоритм створення та проведення має авторський проект Еліни Владимирової «Народ і влада» в ефірі запорізької радіостанції «Ностальжі». Основний жанр програми - інтерв'ю на актуальну для запоріжців соціально-економічну чи суспільно- політичну тему з компетентною людиною. Особливої яскравості звуковому образу цієї програми надає наскрізний інтерактив – слухачі можуть адресувати запитання гостям як до виходу передачі в ефір, так і ставити під час трансляції. Кожному випуску програми передує анонс, який уміщує інформацію про гостроту й акутальність теми передачі, авторитетність і компетентність запрошеного гостя, координати для зв'язку слухачів зі студією. Безперечно, найголовнішу роль в інтерв'ю відіграє модератор. Варто зазначити, що Еліна Владимирова майстерно володіє технікою інтерв'ю: ставить чіткі запитання, не побоюючись бути наполегливою та рішучою в процесі збору потрібної слухачам інформації, вміє слухати як гостя, так і слухачів, які беруть участь в ефірі. Звуковий образ програми «Народ і влада» – динамічний, яскравий завдяки якісній роботі модератора та чіткому інтерактиву.

Особливо яскравим і оригінальним для українського музично-інформаційного радіомовлення є звуковий образ авторського програмного продукту, який можна назвати радіотеатром (радіодрамою). Одним із найяскравіших втілень радіотеатральної ідеї без перебільшень можна назвати програму Оксани Новикової «Смакота» (радіостанція «Мелодія»), яка 2004 р. отримала «Золоте перо» як найкращий в Україні авторський проект. Передача має яскравий звуковий образ, який складається з гармонійного використання як формо-, так і стилетворчих засобів радіомовлення. Образ допитливої та жартівливої домогосподарки, втілений Оксаною Новиковою, викликає довіру, інтерес і постійну увагу слухачів різних соціально-демографічних характеристик. Ведуча ділиться рецептами приготування різноманітних страв, начебто в домашніх умовах, часто перемовляючись по телефону з подругою. Попри те, що програма має монологічну форму, стиль мовлення ведучої (розмовно-побутовий), стилістика передачі в цілому, збагачена доречно дібраною музикою та шумами, що імітують кухонну обстановку, робить сприйняття інформації легким і захопливим. Безумовно, за тематикою передачі її можна віднести до розважально-пізнавальних авторських програм, особливості звукового образу (влучне використання формо-, стилетворчих засобів, потужне драматичне начало тощо) вирізняють її з-поміж переважної більшості розважальних передач [Додаток А].

Культурно-просвітницька програма «Безкінечні історії про вічне кохання» Ірини Кошманової (Всеукраїнська радіомережа «Мелодія») є моножанровою. Портретний нарис чудово відображає любовні колізії, вирування пристрастей у житті відомих творчих людей минулого. Авторка часто вдається до цитування листів і щоденників героїв програми, спогадів про них їх друзів та колег. Ведуча часом намагається грати роль ліричних героїнь історій, що інколи їй вдається, але в цілому програмі притаманний описовий стиль із певною відстороненістю авторки від матеріалу. Ощадливість у використанні емоцій, а також виражальних засобів (стабільність музичного ряду, який не змінюється протягом усієї програми, а отже, слабко психологізує образи героїв нарису, брак шумів, які б вдало передавали атмосферу певної епохи), можна вважати недоліками звукового образу цієї програми [Дoдаток А].

Такі самі зауваження можна висловити з приводу іншої культурно-просвітницької програми радіостанції «Мелодія» – «Знайомий силует» Олександра Проніна, Автор знайомить слухачів із видатними діячами світової науки та культури, намагаючись привернути увагу аудиторії до їх життя і творчості на основі реальних фактів, поданих очевидцем, сучасником тієї чи іншої відомої персони. Отже, жанр, який використовується в цій програмі, можна назвати радіоновелою, для більш яскравої форми якої бракує використання різноманітного та влучного музичного матеріалу, шкодить надмірний артистизм автора, певна патетичність і пафосність стилю його мовлення, що складно поєднується з роллю очевидця, яку він виконує [Додаток А].

У цілому специфіка звукового образу наведених вище програм гармонійно поєднується з ефірною картиною радіостанції «Мелодія», її форматними особливостями та соціально-демографічним портретом цільової аудиторії.

Серед культурно-просвітницьких програм усеукраїнського музично-інформаційного радіо варто відзначити такі цікаві та яскраві за звуковим образом проекти, як «Русские каникулы» Марії Макєєвої («Русское радио»), «Рокабільний психоз» Вадима Красноокого, «Демоверсія» Вадима Карп'яка (компанія «ФДР-радіоцентр»). Останні дві програми, що мають стале місце в програмному колесі не однієї запорізької радіостанції, зокрема «Великого Лугу», «Радіо РОКС 102,2 FM» тощо, демонструють незвичайний підхід у подачі музичного матеріалу. Провідним жанром передачі «Рокабільний психоз» є нарис, який нечасто можна почути в ефірі сучасного музично-інформаційного радіо. Вадим Красноокий, лідер українського гурту «MAD Heads», вкладає професійні знання й інтереси та слухацьку любов до рок-н-ролу в кожну історію про людей, які започаткували цей напрям у сучасній музиці. Оповідь автора перемежовується найяскравішими для ілюстрації тих або інших непересічних життєвих колізій музикантів піснями, причому містки до кожної з них ведучий робить лише на інтро та беках музичних творів, що чудово відтінює вербальний компонент звукового образу програми (лаконічний синтаксис, ощадливе використання тропів і суто музичних термінів, уживання слів і понять, які на сьогодні набули статусу екзотизмів, але гарно відтворюють атмосферу появи та становлення рок-н-ролу). Власне, досить значний хронометраж програми – 30 хвилин – не відлякує пасивно-стихійного слухача, адже звуковий образ передачі є яскравим, не переобтяженим стилетворчими засобами радіомовлення, чітко структурованим, що чудово передає хід думок автора, засвідчує його компетентність і загальну ерудованість.

Особливо популярну серед слухачів музично-інформаційного радіогрупу програм становлять розважально-пізнавальні. Серед «програм-реплік» радіостанції «Ностальжі» можна назвати кілька особливо цікавих розважальних авторських проектів - «База даних», «Твій день», «Без спонсора», «Принцип дії», «Ділова ковбаса». При цьому програму «База даних» складно назвати авторською, оскільки автора й ведучого передачі не називають узагалі. Необхідність ідентифікації автора програми зумовлена тим, що особистісний підхід до відбору, обробки та подачі інформації в ній відіграє найважливішу роль. У цілому мінімальний хронометраж програм-реплік має свої плюси, зокрема оперативне сприйняття інформації слухачем, фоновий режим прослуховування радіо без відриву від основної діяльності, те, що програми не встигають «роздратувати» слухача, і той не перемикає приймач тощо. Але серед негативних сторін такого програмного продукту варто назвати низьку оновлюваність матеріалу передач попри їхню жорстку ротацію, а також те, що ці проекти виходять у запису.

На окрему увагу заслуговує звуковий образ авторської розважально-пізнавальної програми «Пашина двадцятка» («Ґала-радіо»). Насамперед, варто зазначити, що серед хіт-парадів, до того ж авторських, ця передача є довгожителем – її вік перетнув 10-річчя. При цьому автор і ведучий програми - Діджей Паша – не стомлюється експериментувати з її образом. «Пашина двадцятка» має значний обсяг звучання – понад годину, виходить щосуботи зранку, складається з презентації музичних композицій, які за тиждень привернули найбільшу увагу слухачів «Ґала-радіо» та, відповідно, спонукали до роздумів автора й ведучого хіт-параду. Майстерне володіння голосом, темпоритмом, інтонаційними нюансами суттєво вирізняє Пашу з-поміж питомої більшості сучасних радіоведучих. Розкутість у спілкуванні, тонка іронія та легкий гумор – дають змогу авторові подавати цікаву музичну інформацію легко, без зверхності та повчань. Ведучий особливу увагу приділяє значенню саме вербальної складової звукового образу програми, адже коментує той чи інший музичний твір лише на його інтро та беку, не використовуючи жодного підкладу.

Така особливість передачі привертає увагу слухачів до голосу автора, вказує на вагомість тексту й цінність пісні, що зацікавила ведучого та спонукала до роздумів над її феноменом.


РОЗДІЛ 3 ВЛАСНА КОНЦЕПЦІЯ ПРОГРАМИ “СВІТ ЗА КЕРМОМ”


Зміст Щодня у світі виробляється кілька сотень тисяч автомобілів і кілька тисяч автоновин. Щодня ми відбираємо найсмачніші з цих новин, щоб донести їх до вас. Все цікаве про автосвіт простими словами.
Хронометраж До 5 хвилин
Періодичність виходу Один раз на день (з повтором)
Ведуча
Сценарій
Звукорежисер
Виходить в ефір 10.15 (вранці) та о 17.45 ввечері.
Анонс на наступний тиждень Наступний тиждень присвяченний жінці за кермом. Ми пропонуємо огляд популярних жіночіх авто, найцікавіші факти створення цих авто. Перелік необхідної для жінок комлектаціі та також неймовірні випадки із практики жінок- водіїв.

Сценарій програми «Світ за кермом»

Джингл: ( Монтаж із пісні Ёлка - «Девочка в маленьком Пежо» і популярної дитячої пісеньки - «Мы едем, едем, едем, в далекие края...» Монтаж виконано за принципом акустичного колажа.) Голос ведучого – Якщо не уявляєш свого життя без, свободи руху, рокоту двигуна, поклику дороги та нових вражаючих подорожей – слухай все саме цікаве і корисне у програмі «Світ за кермом».

(Ведуча) – Доброго дня, небайдужим до авто. Ще яких–небудь десять - двадцять років тому жінка за кермом автомобіля вважалася екзотикою. Саме через свою нечисленність жінки довгий час поводилися на дорогах вкрай обережно, прагнучи не створювати жодних проблем в цьому «світі чоловіків», і все одно викликали з їх сторони в кращому разі хворий інтерес з

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: