Особливості дитячих телевізійних програм на українському телебаченні
Хоча розважальний блок телепрограм посідає перше місце у сітці віщання телеканалів та вважається найоб'ємнішим у відсотковій кількості, відношення до цієї функції завжди було неоднозначним. Деякі вчені, такі як П. Лафарг, Н.Я. Данилевський, С.Г. Струмилін, Б.Г. Ананьєв схильні ставитися до неї, як до невід'ємної частини культури, необхідної для задоволення найважливіших людських потреб. Інші, такі, як, наприклад, В. Беньямін у роботі «Твір мистецтва в епоху його технічної відтворюваності» уважають розвагу негативним явищем, тобто негативним різновидом соціального поводження, куди окрім сучасного мистецтва входять кіно з телебаченням. Деякі соціологи, подібно Ж. Дюмазедье, розглядають рекреативну функцію, лише через призму дозвілля, деякі – як щось більше глобальне, як своєрідний прошарок культури, що володіє унікальними, властивими тільки їй властивостями.
Головною особливістю розважальних передач є орієнтація їх на виконання вузького кола специфічних функцій, у зв'язку із чим, власне кажучи, теоретики й виділяють розважальні програми в окрему групу. Передачу можна назвати розважальної, якщо вона задовольняє наступні глядацькі потреби:
- одержання задоволення, позитивних емоцій ;
- зняття напруги (рекреація й релаксація), редукція тривоги;
- відхід від реальності;
- азарт;
- емоційне осмислення комічного (гумор) [1]
Розважальні передачі – є важливим елементом соціального регулювання й, тим більше, соціальної інтеграції. І кожна з них у вмілих руках журналіста, здатна зробити більше, навіть ніж науково-популярна програма.
Функція соціалізації
«Під функцією соціалізації розуміється передача культурних здобутків, засвоєння дитиною норм, цінностей, зразків поведінки, що дозволяють їй адаптуватися до соціальної дійсності. Сутність соціалізації полягає в поєднанні пристосування (адаптації) і самоствердження людини в умовах конкретного суспільства» [42, с.174].
Соціальна ситуація розвитку дитини в Україні, як і в багатьох країнах пострадянського простору, сьогодні відрізняється високим ступенем драматизму: економічні труднощі, політична нестабільність, дегуманізація суспільних зв'язків і криза родини, соціальне сирітство та криміналізація суспільства – сучасна епоха «культурного вибуху» висуває підвищені вимоги до фізичного, психологічного, морального й духовного здоров'я маленького громадянина, приреченого виживати в таких умовах [33, с.184].
«Найважливішими ознаками несприятливої соціальної ситуації для зростаючої особистості є руйнування уставлених протягом тисячоліть природних інститутів соціалізації – родини та дитячого співтовариства, зміна морально-психологічного клімату в суспільстві, вплив засобів масової інформації, зокрема, реклами» [33, с. 185].
«Соціалізація - це процес засвоєння індивідом протягом усього його життя певної системи знань, соціальних норм і культурних цінностей, настанов і зразків поведінки, які дозволяють йому функціонувати в якості повноправного члена суспільства, до якого він належить» [ 32, с.79].
Соціалізація неможлива без активної участі самої людини в процесі засвоєння широкого кола цінностей, понять і навичок, на ґрунті яких складається її повсякденне життя.
Отже навчальний, розважальний, виховний вплив телебачення на дітей сьогодні є досить актуальним. Простіше кажучи, за допомогою передач і мультфільмів дитина вивчає навколишній світ. Завдяки тому, що дитячі телепрограми є важливим джерелом інформації, у дитини формується і розширюється знання про світ. У зв'язку з цим, саме зараз серед важливих і пріоритетних завдань суспільства в число перших слід включити відродження дитячого освітнього, учбового телебачення й розвиток освітніх мультимедійних телевізійних технологій. Відомо, що навчально-виховні програми впливають на дітей, розширюють коло їхніх пізнань та доповнюють знання, що одержані ними у школі. Ці програми більш привабливі для дітей у порівнянні з методами, що використовуються в шкільних закладах, тому що дитяче телебачення має можливість розвивати здатність маленьких дітей до творчості. Це здійснюється шляхом зупинки кадрів і порівнянь, приведення приклада, питання, спонукання мислення, уяви й спонукання до творчості взагалі [75, с. 324].
Однак необхідно брати до уваги, що в міру дорослішання дитини виховна й навчальна роль телебачення знижується. Крім того, у сьогоднішній ситуації постійної боротьби за українізацію, дитяче телебачення можна розглядати як ще один зі способів пропаганди мови.
Дитяче телебачення сьогодні складається з певного відсотку телепрограм, що входять до сітки віщання українських телеканалов. Визначимо подані терміни:
Сітка віщання – це документ, який складається мовником телеканалів на конкретний період, та містить перелік, послідовність, найменування, час виходу в ефір інформаційних, публіцистичних, соціально-економічних, спортивних, дитячих та музично-розважальних програм [74, с.114].
Телепрограма – це сукупність телевізійних передач, що мають постійну назву, виходять в ефір не рідше одного разу в рік, та зареєстровані відповідно до чинного законодавства [74, с.120].
Телепередача – це послідовність повідомлень або інших матеріалів, що підготовлені й призначені для телемовлення. Передачі вважаються окремою, закінченою в організаційному та тематичному відношенні частиною телепрограми [74, с.120].
Загалом телевізійні програми, що наповнюють сітку мовлення українських телеканалів, прийнято поділяти на:
- інформаційно-публіцистичні програми;
- художні програми;
- освітні програми;
- телевізійні ігри й розважальні програми;
- телепрограми для молоді;
- телепрограми для дітей і юнацтва;
- реклама на телебаченні; [71, с.24]
Також телепрограми можливо розділити за видами художнього телебачення:
- теледрама (і її різновиду : трансляція театрального спектаклю, адаптація, телеспектакль);
- драматичний телефільм;
- багатосерійний телефільм;
- кінофільм на телеекрані;
- музика на телеекрані; [71, с.25]
У свою чергу структура дитячого віщання поділяється на наступні види телепрограм:
1. Анімація (мультфільми й мультсеріали)
Аніме (від япон. [аніме], від англ. [animation] – анімація) — японська мультиплікація, яка представляє собою величезний сегмент дитячого віщання на українському телебаченні й займає більше годин телевізійного ефіру. Першим і фундаментальним достоїнством аніме є небачений діапазон тем і піджанрів цього мистецтва. Головна відмінність від мультиплікації інших країн полягає в тому, що аніме, в основному, робиться з розрахунку на підліткову та дорослу аудиторії. Стиль анімації характеризується насиченістю кольорів і деталей графіки. Аніме часто відрізняється характерною манерою зображення персонажів. Сюжети анімації часто наповнені фантастичним або футуристичним змістом. Випускається у формі телевізійних серіалів, а також фільмів, що розповсюджуються на телебаченні [29].
2. Мультиплікація або мультфільм - вид екранної продукції та один зі способів творчого створення фільмів. Традиційно мультиплікацією вважається «мальований фільм», кожний кадр якого фотографується окремо, причому розходження між малюнками при перегляді плівки складаються в природні рухи. Однак методи blue-box і комп'ютерного накладення зображень фактично теж є мультиплікацією. Дотепер існує і як жанр (в основному завдяки американському й радянському напрямкам мультиплікації), і як технічний спосіб при виготовленні добутків різних жанрів, особливо з рекламними цілями або рекреаційною функцією. Мультиплікація як форма мистецтва розвивалася екстенсивно з пошуком нових і несподіваних напрямків. Існують повнометражні мультфільми, побудовані за законами драматичної композиції й призначені в основному для кінопрокату, та телеперегляду. Формально мультфільм (навіть серіал) не є специфічно телевізійним добутком, однак своєрідна «інтимність», камерність сприйняття приводить до того, що основним місцем мультфільму стає домашній телеекран.
Загалом на українських телеканалах транслюється багато іноземних мультфільмів, серед яких разом із високоякісними, містяться медіапродукти низькопробного зразка, що пропонують дитячій аудиторії демонстрацію бійок, гонитви, сцен фізичного придушення, знищення противників, відкритого насильства, хоча й для досягнення благих цілей. Подібні мультфільми, або анімації несуть у дитячу аудиторію невиправдано високу дозу жорстокості й агресивності. Мультфільми на кшталт «Сімпсонів» або «Футурами» -не призначені для малої глядацької аудиторії, але будь-які анімаційні фільми, що транслюють на телебаченні обов’язково привертають підвищену увагу дітей молодшого віку, та й частенько підносяться телеканалами як дитячі мультсеріали. Альтернативу американським мультфільмам представляють старі добрі радянські мультики - прекрасні, повчальні, але зняті, на жаль 20-30 років назад, що не можуть конкурувати з якісними мультимедійними стандартами сучасної анімації,тому будуть на жаль менш зрозумілі й цікаві новому поколінню дітей [29].
3. Дитячі передачі. Спеціальні дитячі передачі становлять незначний обсяг у дитячому віщанні українських телеканалів, і створюються як правило на держаних та обласних ТРК. На ведучих комерційних телеканалах значно знижений обсяг дитячих програм власного виробництва, а на деяких подібного телепродукту й зовсім немає. У число дитячих у звітах телекомпаній попадають передачі, тематика й границі аудиторії яких розмиті. Немає спеціальних програм для маленьких (до 3 років), для молодших підлітків ( 9-11 років), для юнацтва. Спостерігаються спроби заміни спеціальних дитячих телепередач, на мультфільми,дитячі фільми та серіали. До того ж деякі телеканали відмовляються транслювати дитячі програми в прайм-таймі, ставлячи їх показ на 4-6 ранку.
5. Дитячі телесеріали. Телесеріали для дітей займають ще менше часу в ефірі, ніж дитячі передачі. На будь-якому, узятому навмання телеканалі, щодня виходить кілька телесеріалів для дорослих - як вітчизняних, так і закордонних (причому останні роки частка вітчизняних стрічок у серіальном кінопоказі росте). На жаль, це не ставиться до серіалів для дітей. У тім скромному наборі дитячих серіалів, що сьогодні існує на телебаченні, вітчизняних стрічок практично немає.
6. Фільми для дітей. Художні фільми для дітей представленні у телепросторі, як найчисленна категорія телепрограм дитячого віщання. Їхня присутність у телевізійному ефірі звичайно не перевищує десяти годин на місяць. Виключення становлять періоди шкільних канікул, коли загальна тривалість показу дитячого кіно зростає до 30 годин. Варто зазначити, що у передачах вітчизняного телебачення для дітей виразно виявляється «американський акцент» і третину всього об'єму дитячого мовлення складають так звані родинні комедії американського виробництва (які за жанром не можливо прирахувати до дитячих стрічок). Отже телевізійна політика кінопрокату орієнтує ціннісні подання сучасного підлітка особливим образом: жанрово-тематична специфіка художніх фільмів зорієнтована на «американізацію» підліткової субкультури. Більше того, частина фільмів, трансльованих по українському телебаченню, є серіалами (в основному американськими й південноамериканськими), що припускає не просто регулярне проведення глядачами великої кількості часу перед екранами в певні години, але й ідентифікацію з персонажами, які істотно впливають на світосприйняття підлітка [64].
1.3 Принципи функціонування сучасного дитячого контенту
Практично все наше телебачення функціонує як комерційне, існуючи за рахунок реклами, а це значить, що всі канали орієнтуються на масову аудиторію й формують свій ефір, опираючись на рейтингові показники, що говорять про ступінь попиту глядачів на програми певних жанрів. Відомо, що найактивнішою та численною глядацькою аудиторією завжди були діти й підлітки. Вони починають дивитися телевізор у віці приблизно від двох років. Існує багато білих плям у висвітленні дитячої тематики в засобах масової інформації. Вітчизняний телеефір не адаптований до дитячих інтересів. І тому питання збільшення програм для дітей у вітчизняному ефірі багато в чому залежить від зацікавленості рекламодавців, адже українське законодавство забороняє переривати дитячі передачі рекламними роликами. У пункті 4 статті 13 Закону України «Про рекламу» зазначено: «Забороняється переривати з метою розміщення реклами трансляції програм для дітей» [10]. Тому для дитячих телепередач дуже складно знайти спонсорів, і сьогодні вони все ще залишаються малобюджетними.
Відомо, що за останнє десятиріччя зросла кількість масових, загальнодоступних телеканалів. Сьогодні середня міська родина в Україні має можливість дивитися вісім українських каналів. На вітчизняному телеекрані з'явилися нові жанри телепередач і типи телевізійних видовищ. Але найбільша частка ефіру сьогодні спрямована на загальній кінопоказ стрічок. У цьому контексті під кінопоказом розуміється частина телеефіру, що містить у собі художні кінофільми, а також телевізійні фільми й серіали. Подібного обсягу кіно на загальнодоступних телеканалах в західних країнах світу немає. Можна сказати, що щоденна телепрограма сучасного українського глядача майже наполовину складається з кінопродукції (кінофільмів і телесеріалів), анімації й документальних фільмів. Доповненням до цього контенту постають розважальні програми, що містять ігри, шоу, гумористичні, музичні й деякі інші види програм.
Приблизно нарівно представлені новини й традиційна тележурналістика (суспільно-політичні, інформаційно – аналітичні програми). Що стосується дитячих телепрограм, то на українських каналах фігурує не значний обсяг дитячого віщання, і становить лише 5% від загального обсягу телевізійного віщання. Як зазначено у статті 12 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»: «Основними завданнями телерадіоорганізацій є створення та розповсюдження економічних, публіцистичних культурно-освітніх, художніх, навчальних, розважальних, спортивних програм, а також програм для дітей та юнацтва» [10]. Відповідно до умов ліцензії, телеканали зобов'язані включати в сітку своїх програм дитячі телепередачі, загальний час трансляції яких не повинне перевищувати двох годин. Однак українські канали віщають дитячі телепрограми в середньому 1 годину на день.
Ще на початку 70-х років метр вітчизняної телевізійної соціології професор Б.М.Фірсов писав: «По європейських поняттях дитина - телеман дивиться передачі понад 2,5 годин щодня, а по американських поданнях - навіть понад 3,5 годин на день, тобто до 30 годин на тиждень!» [34, с.149].
Уже нинішній дослідник С. Кара-Мурза відзначає, що діти США проводять у телевізора в середньому 21 годину 38 мінут у тиждень. Це становить більше трьох годин у день [26, с.367].
У результаті дослідження проведеного агентством Kidnapping, метою якого було з'ясування особливостей перегляду телевізійних каналів маленькими телеглядачами, стало відомо що юні українці проводять біля екранів телевізора в середньому від одного до чотирьох годин щодня. А в період шкільних канікул час перегляду телепередач збільшується мінімум у два рази (до 27 годин на тиждень, або 3,85 годин на день). Під час літніх канікул ці показники становлять 17 годин на тиждень і 2,5 години на день [20].
Найбільшим успіхом у дитячої аудиторії користуються серіали, мультиплікаційні й художні фільми. Також досить популярними є західний телевізійний продукт. Дослідження добового циклу телетрансляцій показує, що більше половини кінострічок, орієнтованих на молодших школярів, транслюються в ранковому ефірі, менша частина показується вдень. Більша частина дитячих фільмів показується також у вихідні дні. А у вечірній прайм-тайм, фільми що призначені молодшим школярам на українських телеканалах майже не транслюються (для дошкільників увечері таких фільмів взагалі немає). Таким чином, дошкільники й молодші школярі після шести годин вечора просто «змушені» дивитися «дорослі» фільми. Тому до 18 років молода людина встигає подивитися 200 тисяч актів насильства та еротичних сцен [21, с.78].
Однак присутність дитячих телепрограм у сітці віщання, не завжди виступає прямим показником доступності цього контенту для юних глядачів. Канали транслюють дитячій телепродукт, як правило у дуже незручний час для телеперегляду, та залишають ефір прайм-тайму для показу телепродукції, що орієнтована на дорослого споживача медіа продукту. Тому в установлений ефіром інтервал часу, що відведений для дитячого телемовлення, біля екранів телевізорів, збирається не значна глядацька аудиторія.
Таким чином, в умовах недоліку передач, призначених спеціально для дітей і підлітків, відбувається заміщення дитячого контенту, тобто поглинанням дитячого телепродукту дорослим, іноді призначеним для сімейного перегляду. Сьогодні особливо гостро постає питання створення спеціальних каналів і проектів, що розвивають дитяче телебачення. Однієї із ключових функцій телебачення є забезпечення соціально-інтеграційної єдності, і цю функцію сучасне телебачення практично не здійснює. Дитячій аудиторії не вистачає науково-пізнавальних передач на зразок каналу «Дискавері». Також відчувається брак цікавих пригодницьких фільмів чи серіалів про підлітків; дуже мало оптимістичних, добрих фільмів.
Дитяче телемовлення необхідно комбінувати так, щоб діти могли дивитися передачі в зручний для собі час, а змістовне наповнення, жанрові особливості, зображальна естетика й тривалість відповідали певній віковій категорії. З приводу цього, медіапедагог Шаріков А.В. запропонував наступну стратегію побудови віщання для дітей і юнацтва: «Дитяча та юнацька аудиторія має потребу в тім, щоб для кожної виділеної вікової групи аудиторії створювали хоча б одну цільову передачу: для дітей і молодших дошкільників (до 3 років); для старших дошкільників ( 4-6 років); для молодших школярів ( 6-9 років); для молодших підлітків ( 9-12 років); При цьому передачі повинні бути «уписані» у спосіб життя дитини-підлітка, юнака чи дівчини, та транслюватися в той час, коли їх може побачити ця аудиторія». Однак таких передач на телеканалах, які були б спеціально орієнтовані на дітей і підлітків різних вікових груп, на сьогоднішньому телеекрані майже немає. Варто відзначити, що основна частина дитячих програм і дитячих ігрових шоу, які сьогодні існують на українських каналах, по цільовій аудиторії, більше відповідає підліткам (школярі старше 13 років) і зовсім мало програм для дошкільного й молодшого шкільного віку [70, с.277].
До того ж сегментуя аудиторію, телеканали повинні враховувати періодизацію дитячого розвитку. Адже дитина чотирирічного віку й дитина у вісім років – це різні діти, які швидко розвиваються й відносяться по суті, до різного «поколінням». При створенні дитячої сітки віщання українські телеканали, зобов'язані враховувати розпорядок дня дітей і їхніх індивідуальних особливостей [39, с.18].
Сегментування відповідно до груп цільової аудиторії, повинно створюватися фахівцями та психологами, та відображати стан найближчого розвитку дітей. Як говорять фахівці в області материнства й дитинства — дитина розвивається «стадійно». У віці 6 років хтось «ментально» уже 9-літній, а хтось ще не вийшов з 4-х років. Телебаченню необхідно програмувати сітку віщання таким чином, щоб дитячій цільової аудиторії в цих прикордонних віках було цікаво дивитися програму. Але для створення якісних дитячих телевізійних програм, потрібні сучасні технології.[73, с.245]
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ДИТЯЧОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ: ОБ’ЄМ ТА СТРУКТУРА ВІЩАННЯ
2.1 Сучасний етап розвитку телепрограм для дітей на українському телебаченні
Якщо оглянути технічне покриття українських телеканалів на всій території країни, можна виділити три основні групи: загальнонаціональні, мультирегіональні (або мережеві), місцеві й кабельні. Загальнонаціональні канали - УТ-1, Інтер і Студія 1+1 - мають найбільше технічне покриття території нашої країни - від 98 до 100%. При цьому всі три канали поєднує визначна характерна особливість - вони використовують технічний потенціал, створений ще під час існування СРСР. Мультирегіональні канали - Новий канал, ICTV і СТБ - будують свою систему віщання за принципом мережі, покриваючи територію країни в міру одержання ліцензій на віщання окремо по областях. На сьогоднішній день технічне покриття цих каналів коливається в межах 95-94 %. В деяких джерелах до складу загальнонаціональних відносять шістнадцять каналів із національним покриттям, з яких можна виділити ICTV, Новий канал, СТБ, «ТРК Україна», K1, НТН, Ера, Тоніс та інш. [61]
Місцеві й кабельні канали покривають територію в окремих точках країни, бо мають обмежений регіон віщання чи низький рівень розвитку кабельних мереж. (див. Додаток А)
Проаналізуємо найдоступніші для загального перегляду канали. Згідно з ліценціями Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, дитячі програми в їхньому ефірі мають бути щодоби (від 30 хвилин до двох годин). На практиці ж у програмних сітках деяких каналів їх узагалі не передбачено. Сьогодні для більшості українських каналів дитяча аудиторія не є комерційно вигідною. До того ж, слово «програми» канали чомусь інтерпретують по-своєму, розуміючи під ними транслювання «мультфільмів». Тимчасом Нацрада у статті 12 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» зазначає , що це мають бути саме програми. Порівняно з 2007 роком, коли жодна загальнонаціональна телекомпанія не дотримувалася ліцензійних зобов'язань щодо показу дитячих програм, у 2009 році динаміка дитячого віщання стала більш позитивною.
Варто підкреслити, що значно більше уваги приділяють дітям регіональні та місцеві телекомпанії. Часто трапляються телекомпанії, в яких за умовами ліцензії передбачено мовлення для дітей понад 3 години, і ця умова виконується. Найкраще з цього погляду зарекомендували себе обласні державні телерадіокомпанії. А от на комерційних обсяги показу дитячих програм, що прописані в ліцензіях, дуже малі.
Загалом у 2008 році, за недотримання вимог ліцензій на віщання дитячих телепрограмах, було оголошено попередження 22 телерадіокомпаніям, зокрема ДТРК «Крим», столичним ТРК «Ностальжі» та «Кіно ТВ», Івано-Франківській «Вежі»» та іншим. Згідно з державним замовленням, у 2009 році середній обсяг власного мовлення обласних державних телерадіокомпаній у частині програм для дітей становить 121,8 годин на рік (згідно з даними Держтелерадіо). Найбільший обсяг мовлення власних програм для дітей мають Вінницька (173 годин на рік), Волинська (151), Дніпропетровська (156), Львівська (406), Одеська (182), Полтавська (257), Рівненська (271), Черкаська (273), Херсонська (245) обласні державні телерадіокомпанії. Приміром, на базі Полтавської ОДТРК вже багато років працює дитяча студія «Разом». Севастопольська ДРТРК започаткувала цикл тематичних програм для дітей «Дитячий острів» та «Школа для батьків» (прямоефірна програма просвітницького характеру). В Конотопі веде мовлення власна дитяча телерадіоорганізація «Контакт», яка має найбільше програмне наповнення за обсягом дитячого мовлення й різноманітністю тематики (загальний обсяг становить 10 годин на добу). У Хмельницькій області діє дитяче телевізійне агентство, в якому навчається більше 100 дітей, що беруть безпосередню участь у виготовленні 14 телевізійних програм. Подібні приклади не поодинокі, оригінальні проекти і студії мають також ОДТРК «Лтава» (Полтавщина), ЗАТ «Псьол» (Кременчук), Рівненська ОДТРК і багато інших [61]. Виявилось, що дуже важко сьогодні знайти офіційні данні відсоткового показника обсягу дитячого мовлення на головних всеукраїнських каналах.
Нині для популяризації дитячих програм, держава проводить низку конкурсів і фестивалів, серед яких - Міжнародний фестиваль фільмів, теле- та радіопрограм для дітей та юнацтва «Золоте курча», співорганізатором якого є Держтелерадіо. Переможцями минулорічного ХІІ фестивалю стали програми «Індиго» (НТКУ), «Пізнай світ» (Рівненська ОДТРК), «Хатка левенятка» (Львівська ОДТРК), «Чарівний кужелик» (ДТРК «Крим»), «Серця сльози колискові» (Черкаська ОДТРК), «Рідна мова» (Чернівецька ОДТРК), «Геніями не народжуються» (ДТРК «Культура»).
Про перевагу регіональних та місцевих мовників у випуску телерадіопродукції для дітей свідчить і кількість номінантів на конкурсі «Телетріумф» та дипломантів і лауреатів на дитячому, молодіжному фестивалі аудіовізуальних мистецтв «Кришталеві джерела», що проводяться за участі Національної ради. Зокрема, «Індиго» (НТКУ) - переможець «Телетріумфу» в номінації «дитяча програма». Лауреатами «Кришталевих джерел» стали: «Острів знань» (Сумська ОДТРК), «Мала Батьківщина Липинського» (студія «Боривітер», Луцьк), «Перша нота» (радіо «Житомирська хвиля»), «Дзвони пам'яті» (ТРК «Рудана», м. Луганськ).
У ліцензіях всеукраїнських телекомпаній переважно відсутні програми для дітей. У тих, що за умовами ліцензії мають час, відведений для дитячої аудиторії, він не перевищує двох годин, а в середньому становить 1 годину на добу. Вочевидь, цього недостатньо для належного забезпечення потреб юних глядачів. За даними моніторингу, проведеного Національною радою наприкінці минулого року, повністю дотримувалися вимог ліцензії щодо показу дитячих програм лише дві загальнонаціональні телекомпанії, а ще на двох узагалі не було зафіксовано таких програм. Якщо брати середній показник, то умови ліцензій у частині «дитячі передачі», за даними моніторингу, виконувалися мовниками менше ніж на 45% [50]. Нацрада по телебаченню й радіомовленню, що приймає рішення, кому видавати або не видавати ліцензію, підкреслює, що більшість телеканалів недержавного підпорядкування самостійно становлять свої пропозиції по наповненню телепродукцією. А це значить, що не тільки держава, але й сам телеканал вправі визначати, скільки ефірного часу віддавати дітям.
Крім того, дитячих програми власного виробництва на загальнонаціональних каналах обмаль. Для виконання ліцензійних зобов'язань щодо обсягу дитячих програм більшість телекомпаній показують кіно, розраховане на дитячу аудиторію, замість дитячих програм.
Якщо спробувати глянути на структуру дитячого віщання по каналах з погляду двох основних її складових - мультфільмів і дитячих програм,- то й тут необхідно відзначити домінування мультфільмів над програмами. Ефір дитячих програм на каналах становить меншу частку від усього дитячого віщання. Варто зазначити, що переважна більшість програм для дітей є розважальними, натомість бракує пізнавальних, які були би спрямовані на розвиток і виховання дитини. Формуючи сітку мовлення, програмні директори телеканалів, розміщують дитячі програми до ранкового ефіру. По будням дитячі мультфільми, мульсеріали та передачі на деяких каналах з’являються близько п’ятої-шостої годи ранку, а у вихідні транслюються в ефірі зазвичай після 9 години.
У вихідні дні телевізор дивляться більша кількість дітей, ніж по будням (різниця становить порядку 5%). Значна частина телепродукту що транслюють телеканали переважно мультфільми закордонного виробництва, серіали, фільми для дітей. Спеціалізовані дитячі передачі телевласники каналів майже не виробляють, тому окрім цих програм, діти дивляться майже все, що пропонує сучасне телебачення.
Рамки, що обмежують дитячу аудиторію віком від 4 до 12 років, на перший погляд, можуть здатися досить вузькими. Однак навіть у цих межах дитяча аудиторія не є однорідною. Інтереси 4-5 - літніх дітей значно відрізняються від інтересів дошкільників у віці 6-7 років, і у свою чергу й ті, і інші демонструють інші телепереваги, чим школярі 8-12 років.
Відомо, що аудиторія кожної програми носити «відбиток» аудиторії каналу в цілому. Крім того, портрет аудиторії програми багато в чому залежить від того, якого віку діти проявляють до неї цікавість. В аудиторії програм, що розраховані на найменших телеглядачів, значний вплив мають їхні батьки, а також інші дорослі, які при перегляді програми становлять дитині компанію. Діти старшого віку ( 8-12 років) частіше дивляться ті або інші програми без супроводу дорослих, і як наслідок, в аудиторії таких програм частка дорослих телеглядачів помітно нижче.
Спостерігаються деякі зміни популярності багатьох телеканалів в аудиторії країни. Так звані канали «першого ешелону» - «Інтер» і Студія «1+1» - залишаються лідируючою групою, уже протягом декількох років спільно залучаючи до телеперегляду близько 50% аудиторії. У порівнянні з минулими роками в січні та лютому 2009-го канали-лідери знизили свої показники та втратили провідні позиції за молодшою аудиторією у містах «50 тис.+». Окрім «Інтера» та «1+1» частка впала також у Першого національного і каналу ТЕТ, решті каналів десятки вдалося збільшити свої показники [61]. Варто підкреслити, що сьогодні українські телевиробники орієнтують свій контент переважно на молодіжну або зрілу аудиторію, віком від 14 до 45 років. Тому в рейтингах телеперегляду, та аналізі об’єму загальної аудиторії каналів, можна знайти телеглядачів різного віку, відмінного соціального положення, що різняться за гендерною класифікацією, окрім долі рейтингів, що припадають на дитячу аудиторію. Тобто дитяча цільова аудиторія як окремий сегмент медіаспоживання або об’єкт дослідження, на якого спрямований телевізійний контент (сітка мовлення), частково ігнорується телевиробником або повністю відсутня.
Отже розглянемо детальніше сітку мовлення п'яти загальнонаціональних українських телеканалів крізь призму дитячого віщання. Для аналізу були обрані українські телеканали, а саме: Перший Національний , ТЕТ, «Інтер», К1, «ТРК Україна», - дитячий контент яких, складається саме з телепередач для юних глядачів. Це відрізняє їх від телеканалів, що розміщують у своєму ефірі телепродукцію на кшталт мульт - та телесеріалів, а також художніх фільмів, та видають їх за дитячі телепрограми.
ЗАТ «Телерадіокомпанія Україна» — один з головних національних телеканалів країни. Основним акціонером телеканалу «Україна» є компанія Систем Кэпитал Менеджмент (99,93 % володіння), що розглядає медійний бізнес як один зі стратегічних напрямків своєї діяльності. Телеканал «Україна» охоплює всі групи телеглядачів. В сітці віщання каналу присутні інформаційні, пізнавальні, дитячі, розважальні, художні, спортивні телепрограми.
На дитяче мовлення на телеканалі «ТРК Україна» відведено 1,2-2 години для трансляції програми власного виробництва «Срібний апельсин» та мультфільмів. Цього сезону програма «Срібний апельсин» зазнала змін: від формату та нових ведучих до дизайну студії. Дитяча студія телебачення, за участю школярів, щодня в ранковому блоці телеефіру, транслює півторагодинне дитяче шоу «Срібний апельсин». Кілька років тому, ця дитяча передача стала призером Національної Телевізійної Премії «Телетріумф 2006-2007» [54]
У «Срібному апельсині» діти дізнаються про людські відносини, про те, що можна зробити своїми руками. Ведуча однієї з рубрик – майстриня Світлана, ділиться з дітьми вмінням робити з непотрібних речей яскраві та незвичайні іграшки та різноманітні вироби. Наприклад, веселого морячка або барвисту скриньку. В «Чарівній бібліотеці дядечка Дефіса» діти знайомляться із цікавими, іноді забутими книгами й згадують улюблених письменників. Засновники телепередачі за допомогою цієї рубрики, намагаються заохотити дитину до читання. На думку багатьох дослідників, саме такі рубрики на телебаченні здатні зацікавити дитину до подальшого ознайомлення з книгою, до того ж продаж дитячих книжок після показу в програмі, різко зростає. Ведучі читають дітям розповіді, що супроводжуються захоплюючими ілюстраціями, які оживають на екранах телевізорів. За допомогою цих яскравих кадрів, маленькі глядачі потрапляють до описаного місця в розповіді.
У рубриці «Звідки що береться» дітям розповідають про секрети виготовлення та створення різноманітних речей, предметів, тощо. Наприклад, як виготовляють взуття або печуть хліб. А в "Дитячих новинах" глядачі дізнаються про останні новини із життя різних міст України. Наприклад, яка вистава пройшла в ляльковому театрі або як школярі готуються до свят у різних містах України. У рубриці «Цікавинка» дітей очікують цікаві досвіди й відкриття.
Передача «Срібний апельсин» транслює добрі радянські мультики з колекції «Укранімафільма»та «Союзмультфільма», вона наповнена казковими персонажами й яскравими спецефектами. Передача відрізняється високою інтерактивністю: ведучі можуть подорожувати по малюнках дітей, купатися в річці, з намальованого холодильника дістаються справжні продукти, справжній пиріг можна поставити в намальовану духовку. Домогтися потрібної «чарівної» атмосфери дозволяє система, що включає в себе рішення ORAD ProSet і мікшерний пульт Ross Video Synergy 2. з Головною складовою комплексу є віртуальна студія Orad ProSet, що дозволяє домогтися високої якості картинки, що сполучить у собі віртуальні декорації із тривимірними об'єктами.
Реалістичні віртуальні декорації з 3D - графікою й анімацією створюються в ПО Orad 3Designer, а для керування цими декораціями й тривимірними об'єктами використовується ПО Maestro. Це проста, гнучка, інтуїтивно зрозуміла система. У ній використовується загальний інтерфейс типу drag-and-drop і локальне вікно попереднього перегляду. Дані вводяться в графічні шаблони локально або через запити до