Топоніми-американізми в сучасній українській мові
Вступ
Як кожна сучасна наука мовознавство характеризується інтенсивним розвитком тих галузей, які стикаються з суміжними науковими дисциплінами. До таких інтердисциплінарних напрямків лінгвістичного дослідження відноситься топоніміка, в розвитку якої разом з мовознавством, значну роль відіграють географія і історія.
Дана курсова робота присвячена особливостям перекладу топонімів – амеріканізмів сучасного англомовного суспільства. У роботі розглянуті основні компоненти поняття «топонім», класифікації топонімів – амеріканізмів, що останнім часом стало особливо актуальним. Таким чином, топоніми виконують функцію міжмовного, міжкультурного містка. Ця цінна властивість топонімів, проте, породила поширену ілюзію того, що назви не вимагають особливої уваги у вивченні іноземної мови і при перекладі з нього. Через це їх не включають до вітчизняних двомовних словників, про них майже нічого не говориться.
Ця праця виконана базуючись на працях вчених які зробили свій внесок у розвиток топоніміки взагалі і у вивчення топоніміки США, а саме: П.Г. Зеленський, В.Д. Бєлєнька, В.Ф. Барашков, Е.М. Мурзаєв, В.А. Ніконов, Є. М. Поспєлов, Р.П. Зорівчак, В.Г. Костомаров, Д. І. Єрмолович, А.В. Суперанська, С.С. Леонович, І. П. Литвин, Е.М. Верещагін, Г.Л. Менкен, Д.Р. Стюарт, Р.Л. Рамсєй, Mallery R.D, Marckwardt A.H, Robert O'Neill.
У цьому дослідженні основну увагу спрямовано на способи перенесення топонімів з однієї мови на іншу, використовуючи іншу систему писемності.
Актуальність теми зумовлена інтенсифікацією відносин між англомовними та україномовними соціумами й підвищеним інтересом до власних імен, що проникають в українську мову. Через істотні відмінності між двома взаємодіючими мовними системами передача англійських топонімів українською мовою викликає особливі труднощі, що пояснює існування кількох традиційних наукових підходів до зазначеної проблеми. Існує необхідність розробки чітких правил вимови й правопису запозичених власних назв. Річ у тому, що прагнення зберегти за об’єктом унікальне ім’я має на увазі цілий ряд завдань. На жаль, ці завдання не можуть бути реалізовані через ряд об’єктивних обмежень, а також тому, що деякі з запозичень в конкретних ситуаціях суперечать іншим [3, с. 9]. Саме тому кожному перекладачеві потрібно знати різні способи передачі топонімів – американізмів. Проте, багато загальновідомих топонімів передаються згідно з традиціями.
Об'єкт дослідження – топоніми-американізми. При традиційному перекладі багатьох англійських топонімів (топонімів-американізмів) до уваги береться їх походження.
Предмет дослідження – проблема відтворення топонімів-американізмів в українській мові.
Мета дослідження – вивчення й аналіз закономірностей передачі топонімів (перш за все – топонімів-американізмів) іншою мовою і засвоєння їх іншомовним середовищем.
Для досягнення визначеної мети в роботі вирішувалися такі завдання:
1) визначити поняття, значення і властивості топонімів;
2) навести класифікацію топонімів;
3) розглянути основні проблеми запозичення і передачі топонімів іншою мовою з використанням принципів графічної (транслітерація) і фонетичної (транскрипція) подібності;
4) з'ясувати склад топонімів-американізмів;
5) охарактеризувати компоненти значення топонімов-американізмов;
6) проаналізувати особливості перекладу топонімів-американізмів;
7) дати загальні рекомендації перекладачеві з передачі топонімів іншою мовою.
Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань в роботі використовувалися логіко-дедуктивний метод, методи контекстуального аналізу, інтерпретації, узагальнення, а також метод порівняльного аналізу і синхронно–діахронний підхід.
Практичне значення роботи вбачається в тому, що результати дослідження можуть бути використані в навчальних курсах по вивченню лексикології і теорії перекладу.
В якості джерел аналізованого матеріалу в роботі використовувалися словники географічних назв різних регіонів США, географічні атласи і карти окремих штатів. Зокрема, було спеціально проаналізовано кілька вибірок топонімів, зроблених на основі:
а) «Словаря топонимов Западной Вирджинии» (Kenny, 1945);
б) «Словаря калифорнийских географических названий» (Gudde, 1960);
в) Словаря «Топонимы Мена» (Chadbourne, 1955);
г) «Словаря названий рек Техаса» (1919);
д) «Словаря топонимов США и Канады» (Harder, 1976).
Структура роботи:
Вступ, в якому обґрунтовується тема дослідження, її актуальність, визначаються об’єкт, предмет дослідження, мета, завдання, методи дослідження.
Розділ 1 «Поняття, значення і властивості топонімів», а також класифікації топонімів – амеріканізмів (за Г.Л. Менкеном, Д.Р. Стюартом та Р.Л Рамсєєм).
Розділ 2 «Основні проблеми запозичення і передача топонімів іншою мовою», де описані основні запозичення та прийоми передачі топонімів – амеріканізмів рідною мовою.
Розділ 3 «Особливості перекладу топонімів – амеріканізмів», де проаналізовано компоненти значення топонімів (на матеріалі географічних словників, карт, атласів, енциклопедій) та описані загальні рекомендації перекладачеві при перекладі.
У висновках підводяться підсумки дослідження відповідно до поставлених завдань.
1 Загальна лінгвістична характеристика топонімічних одиниць
Поняття, значення і властивості топонімів
Топонімія, в розвитку якої, разом з мовознавством, значну роль відіграють географія і історія, належить до міждисциплінарних напрямів лінгвістичного дослідження [12, з. 5].
Топонімія – розділ ономастики, що вивчає власні назви, такі, що представляють назви географічних пунктів. Топонімія являє собою перспективне поле для досліджень назв річок та інших водних об'єктів (гідронімів), власна назва будь-якого об'єкта рельєфу земної поверхні (омоніми). Топоніми займають особливе місце в лексичній системі мови. Не викликає сумніву, що, представляючи собою визначену групу слів, вони наділені парадигматичними і синтагматичними характеристиками, властивими слову взагалі. Безсумнівно також і те, що категорії, встановлені для власних назв, як спеціального підкласу слів, розповсюджуються і на топоніми.
Разом з тим імовірно, що топоніми не просто різновид власних назв, а власні назви особливого роду, своєрідні якості яких роблять неможливим їх вивчення тільки в межах мовознавства, навіть в самому ширшому його розумінні, тобто як дисципліни, що включає до себе соціолінгвістику, психолінгвістику і етнолінгвістику.
Предмет топонімії – топонім – це, перш за все, іменник і, до того ж, власна назва. Під власною назвою ми маємо на увазі слово або словосполучення, що служить для виділення іменованого ним об'єкту серед інших об'єктів: його індивідуалізації й ідентифікації.
У лексиці кожної мови власні назви утворюють особливий розряд, який протиставляється загальним назвами володіє своїми специфічними ознаками.
Суттю власної назви є внутрішня єдність загальних, одиничних і специфічних ознак. Ці ознаки виявляються, з одного боку, при конфронтації особистих імен з апелятивами, а з іншої – в онімічному контексті при сполучуваності в системі власної назви з іншими власними назвами. Таким чином обґрунтовується лінгвістичний і ономастичний статус власної назви. Своєрідність ономастичних потреб полягає в тому, що за допомогою мовних засобів здійснюється розрізнення індивідуумів в таких класах предметів і явищ, які представляються важливими в житті суспільства. Оскільки власні назви є лінгвістичним фактом і об'єктом для лінгвістичного аналізу, необхідно встановити межі ономастики в лексичній системі. Складність і спірність цієї проблеми доводиться самою історією вивчення власних назв як у вітчизняній, так і в зарубіжній лінгвістиці.
Д.І. Єрмолович зазначив, що власні назви – жорсткі десигнатори об'єктів, такі, що реалізовують свій відклик через прямий зв'язок з предметом за допомогою каузального ланцюга [3, с. 12]. «Власні назви мови підкоряються, наскільки це можливо, закономірностям, що існують в ній для загальних назв. Але, оскільки джерела власних назв будь-якої мови набагато ширше за коло джерел його загальних назв, коло мовних явищ, представлених в них, має більш широким. Отже, власні назви входять в лексичну систему будь-якої мови як особливий клас слів, що володіє специфічними ознаками. Будучи мовним фактом, власні назви підкоряються в цілому внутрішнім законам конкретної мови. Разом з тим, на всіх рівнях мовного аналізу потрібно враховувати своєрідність цих слів за змістом, так і за класом. Перш за все вони служать засобом номінації індивідуального предмету.
Власна назва не пов'язана безпосередньо з поняттям. У неї немає загального значення, так само як у загальних назв відсутнє індивідуальне. Це представляється найбільш істотним у визначенні специфіки власних назв: «без денотата немає назви».
Особливий статус власних назв в мові, інтерес, який вони викликають у вчених, призвів до формування ономастики, що склалася до теперішнього часу в самостійну лінгвістичну дисципліну з чітко окресленими довкола проблемами і методами досліджень.
Одним з актуальних завдань ономастики є дослідження мовних особливостей власних назв, які складаються, з одного боку, з урахуванням системних можливостей даної мови, а з іншої – з урахуванням потреб і можливостей даної ономастичної системи.
Оскільки топоніми – це слова, то вони, вочевидь, мають всі ті категорії, які властиві словам мови взагалі. Але, будучи частиною словарного складу мови, топоніми разом з тим входять в той її своєрідний підрозділ, який носить назву «Власні назви». Як відомо, власні назви виділяються унаслідок абсолютно особливого співвідношення в них десигната і денотата.
Оволодіння системою лексичних значень – це перш за все встановлення зв'язку між даними лексичними одиницями і їх десигнатами, бо тільки на цій основі можливе точне, закономірне співвідношення лексичних одиниць з безперервно змінними і іноді дуже своєрідними денотатами. Власні назви взагалі, на відміну від так званих «загальних назв є абсолютно особливим і своєрідним класом слів, який характеризуються тим, що їх співвідношення з тим або іншим референтом або денотатом цілком природно сприймаються як щось умовне.
Отже, найповніше завдання ономастики в свій час сформулював
В. Ташицький. За його думкою, предметом досліджень ономастики як історичної дисципліни є географічні назви та власні імена в найширшому значенні. До географічних наев входятьнайменування місцевостей, атакож гір і рік, кран та їх адміністративних одиниць, островов і частин світу, а крім того назви територіальні (полів, лугів, лісів, частин поселень та інших об’єктів подібного типу), в містах – назви вулиць і площ. До власних назв можна зарахувати особові імена, прізвища, прізвиська, різного роду лицарські псевдоніми, а також гербові назви, а також – назви племен і народів. Крім того, ономасти досліджують власні назви тварин (собак, коней, корів, овець), окремих будівель, наприклад палаців, фортець, будинків.
1.2 Систематизований опис топонімії
Основу роботи складає систематизований опис топонімії США. Наступне дослідження йде по лінії виявлення взаємодії як між окремими категоріями топонімії, так і між топонімічною і апеллятивною системою лексики мови, що може бути здійснене тільки на основі регіонального дослідження, тобто вивчення явища, що поширене у певному регіоні.
Говорячи про існування в сучасній топонімії двох основних підходів до вивчення географічних назв – арельного і регіонального, слід зазначити, що регіональна методика має порівняно з ареальною одну практичну перевагу – вона вимагає вивчення не виокремленого явища, а території: «дослідник розглядає всі явища, поширені на певній території». При цьому регіон може бути досліджений глибше і особливо у тому випадку, коли має місце збіг регіону, що вивчається, з територією дії топонімічної системи.
Наприклад, робота І.П. Литвина з топонімії Латинської Америки (1982), яка розглядається автором як регіональна, «оскільки виявляється єдність системної організації топонімії континенту, обумовлена спільністю його історичних подій, етнічного складу населення тощо.
Для топонімії і регіональні дослідження, і обстеження ономастичних станів представляється основою основ. Не вивчивши всього комплексу якого-небудь регіону, не можна передбачати того, що можна й потрібно шукати на сусідніх територіях. Складність семантики топонімів, що породжує різні підходи до проблеми, призвела до появи взаємовиключних концепцій значення топонімів.
А.В. Суперанська, Ю.О. Карпенко, С.С. Єрмоленко та інші стверджують, що топоніми позбавлені значення, інші науковці вважають їх значення неповноцінним або такими, що лежить в іншому, ніж у загальних назв, інформативному плані, а треті приписують їм ще змістовніше значення, ніж загальним назвам.
По-перше, всі топоніми володіють значенням наочності, тобто частиною їх змісту (значення) є наче повідомлення про існування якогось предмету (або суті, яку ми уявляємо собі як предмет).
По-друге, більшість топонімів позначають якийсь клас предметів, серед яких один предмет виділяється особливо. У системі мови з логічної точки зору індивідуальна номінація можлива тільки серед предметів, вже якось класифікованих на основі узагальнення. Дивно було б взагалі говорити про топоніми, якби вони не були пов'язані відповідно з поняттями «людина», «територіальний об'єкт» і т. п. або якби цей зв'язок був чимось повністю залежним від контексту і особистого бажання тих, що говорять.
По-третє, топоніми, позначаючи індивідуальний предмет, закріплюють в своєму значенні якусь угоду, домовленість іменувати даний предмет певним чином.
По-четверте, топоніми несуть в собі якусь інформацію саме про цей предмет, про його властивості. Ця інформація може бути багатою або бідною, і вона буває різною мірою відома в різних сферах спілкування.
Якщо ця інформація набуває поширення в масштабах всього мовного колективу, то це означає, що відомості про даний предмет є частиною мовного значення топоніма [13, з. 199].
Таким чином, в значенні топонімів можна виділити, щонайменше, чотири компоненти:
а) буттєвий, або інтродуктивний – існування і наочність того, що позначається. Даний компонент значення є ніби згорнутим повідомленням: «існує такий предмет»;
б) що класифікує – приналежність предмету до певного класу. Такий клас називають денотатом топоніма. Денотатами топонімів можуть бути континенти, океани, моря, країни, річки, острови, населені пункти, вулиці і т.д.;
в) що індивідуалізує – спеціальне призначення топоніма для називання одного з предметів в рамках денотата. Такий окремий предмет називається референтом топоніма;
г) що характеризує – набір ознак референта, достатніх, щоб співбесідники розуміли, про що йдеться. Даний компонент значення, наприклад, топонім Ніагара представляє собою ніби згорнуте повідомлення: «ця річка протікає в Північній Америці і утворює один з найбільших водопадів в світі».
Уявлення і знання, що зв'язуються різними людьми з одним і тим же референтом можуть різнитися. Наприклад, різні носії англійської мови можуть зв'язувати різні уявлення, скажімо, з містом Ексетер (Exeter) в США. Проте в цій місцевості, де цей топонім має особливо істотне значення для життя і спілкування, загальним для носіїв буде знання про те, що це невелике місто, в якому є один з найстаріших протестантських соборів.
Топоніми – окрема категорія власних назв, що має особливі властивості [12, с. 9].
По-перше, оскільки всякий топонім є слово, на нього, не дивлячись на його семантичну відокремленість, як і на інші лексичні одиниці, розповсюджується так названий «принцип асиметричності лінгвістичного знаку»: одне і те значення (в даному випадку – топонімічний об'єкт) може співвідноситися з декількома що позначають (топоніми і їх еквіваленти), і навпаки, один і той же топонім може позначати небагато різних понять [12, з. 14]. Наприклад, американське місто Чикаго співвідноситься не тільки з найменуванням Chicago, але і з колоквіалізмом Chi, і з топонімічним перифразом the Windy City. З іншого боку, топонім Oxford може означати не тільки місто у верхів'ях Темзи, але і розташований там університет (e.g. to live in Oxford – to study at Oxford), а також чисельність мешканців, команду університету і т. п.
По-друге, як лексичні одиниці топоніми можуть протиставлятися не тільки одиницям інших шарів лексики (наприклад, у складі іменників – іншим групам, як власних назв – загальним назвам, або апелятивам, але і один одному. Будь-якій назві обов'язково відповідає загальна назва, яке називається паралельним апелятивом. Співвідношення «паралельний апелятив – власна назва» в деякому розумінні нагадує відношення «рід – вид» [12, с. 16].
По-третє, як власна назва, топонім характеризується тіснішою, в порівнянні з загальними іменниками, зв'язком з іменованим об'єктом. Це впливає на його лінгвістичні характеристики [12, с. 17].
По-четверте, топонім включає значний культурний компонент [12, з. 19].
Аналізуючи словникові тлумачення, що супроводжують топоніми, можливо, виділити в значеннях останніх такі семи:
1) сема наочності;
2) сема одиничності;
3) сема співвіднесеності із земною поверхнею;
4) таксономічна сема;
5) сема координат;
6) потенційні семи [16, з. 72].
Серед названих сем присутні архисеми, семи і потенційні семи.
Співвідношення «архисема – сема» у кожному конкретному випадку визначається тим, до складу якого саме пласта лексики входить той або інший топонім і з якою одиницею лексики зіставляється.
Так, архисема одиничності вказує на приналежність топоніма до класу імен власних.
Семи відображають співвіднесення топонімів з неживими предметами, а саме, з топооб'ектамі, що займають якусь частину території.
Потенційні семи можна розглядати як засіб віддзеркалення мовних даних. Саме потенційні семи лежать в основі стилістичної актуалізації топонімів. Вони включають екстралінгвістичні і лінгвістичні параметри топоніма як мовної одиниці, а саме, культурно-історичну і національну співвіднесеність топоніма через його семантику.
Топоніми володіють здатністю уживатися у переносному розумінні, і така стилістична диференціація відображає асиметричність топонімів як лексичних одиниць.
Історія виникнення власної назви – явище більшою мірою культурологічне, соціальне, аніж семантичне. Більше відповідають предметові дослідження еміграційні транспозиції власних іменників до абстрактних та загальних назв, які виявляють переважно метонімічні і метафоричні перенесення.
Метонімічне перенесення здійснюється за декількома моделями (при цьому топоніми співіснують разом з двокомпонентними словосполученнями, еквівалентними географічним власним назвам, і повністю замінювані):
1) «місце – вироби» (топоніми зазвичай втрачають статус загальної назви, втрачають сему одиничності);
2) «місце – люди» (перенесення відображає регулярну полісемію);
3) «місце – установа» (значення топоніма звужується);
4) «місце – людина» (переосмислений топонім уживається замість антропоніма;
5) «місце – подія» (топонім служить для позначення пов'язаної з ним події);
6) «місце – національність» [3, з. 45].
Зазвичай такі топоніми важко назвати стилістично маркірованими, оскільки вони втратили стилістичну образність, а в інших випадках ці значення знаходять своє відображення в тлумачних словниках.
Наприклад:
… they sat down at а small table with а cruet-stand, а handbell, а bottle of Worcester sauce… (J. Hersey);
… Harris's eyes fill with tears, you can bet it is because Harris… has put too much Worcester over his chop (J.K. Jerome); у цих двох реченнях слово Worcester має значення гострої соєвої приправи.
… Boston had been beaten by the White Sox (J. Updike); у даному випадку White Sox – це відома чікагська професійна бейсбольна команда.
… he looked forward to the moment when he would exhibit her in Park Lane, in Green Street, and at Timothy's (J. Hersey). Park Lane – це відомий у Британії готель.
Співвідношення стилістичних зрушень в семній структурі топонімів в процесі їх вживання можна покласти в основу їх семантико-стилістичної класифікації [10, з. 11].
Крім названої вище підстави, можлива і друга, така, що розрізняє стилістику власне одиниці і стилістику послідовностей, або сполучуваності.
Унаслідок поєднання цих двох чинників, можна позначити два основні типи співвідношення стилістичних змістів і семної структури значення топоніма:
1) якісні топоніми;
2) кількісні топоніми [11, з. 382].
У якісних топонімів стилістична актуалізація супроводжується певною зміною значення географічного імені власного. Стилістичний ефект функціонування цих топонімів заснований на якісній зміні топоніма [11, с. 383].
Відповідно до характеру семантичних зрушень в групі якісних топонімів можливо виділити два домінуючі види:
якісні топоніми, стилістичний ефект функціонування яких базується на одночасній реалізації топонімічного і контекстуального загального значення.
При цьому можливі два співвідношення власного і загального значення:
а) топонімічне значення слабшає і ведучим стає прозивне.
Подібне співвідношення значень охоплює такі різновиди топонімів, в яких здійснюється оказіональний перехід топоніма у загальну назву;
б) топонімічне значення піддається рівноцінній актуалізації разом з наочним.
Таке співвідношення характерне для топонімів, що реалізовуються, коли спостерігається оказіональний перехід загального іменника в топонім;
2) якісні топоніми, стилістична маркірованність яких досягається за рахунок специфічної зміни тільки топонімічного значення, ускладненого введенням в семну структуру топоніма емоційно-оцінних сем, що не приводять до появи загального значення ([12, з. 185].
У кількісних топонімів актуалізація стилістичних сенсів не зачіпає семної структури значення одного окремо взятого топоніма, а виникає лише в результаті сумісної реалізації якоїсь сукупності топонімів. Стилістична маркірованність створюється на основі кількісного накопичення топонімів, яке веде до приросту стилістичного сенсу до всієї сукупності імен власних.
А.В. Суперанська до групи кількісних топонімів відносить так звані топонімічні масиви. Під топонімічними масивами зазвичай розуміються скупчення топонімів в реченнях, а також в рамках значніших відрізків тексту [12, с. 19]. Топонімічні масиви можуть бути носіями образності, яка в загальному вигляді відповідає емфазі, що створюється перерахуванням. Різноманіття масивів дозволяє поділяти на класи відповідно до їх структури, змісту.
По-перше, кількісні топоніми можна розділити на дві групи:
1) топоніми на обмеженому відрізку тексту: топоніми звичайно йдуть безпосередньо одне за одним або розділені службовими частинами мови (контактні);
2) національно-стилізовані топоніми, що ідентифікуються в рамках всього твору і служать засобом національної стилізацій. Топоніми зазвичай відокремлені один від одного повнозначною лексикою [12, с. 20].
По-друге, за змістом топонімічні масиви діляться на:
1) топонімічні масиви обсягу і нагромадження топонімів в даному випадку можуть створювати ефект панорами; їх інтеграція в єдине ціле відбувається за рахунок актуалізації семи співвіднесеної із земною поверхнею);
2) топонімічні масиви маршруту (відображають пересування персонажів з одного місця в інше відповідно до розвитку дії).
Співвіднесені з об'єктами, що існують насправді, такі топонімічні масиви сприяють враженню достовірності, реальності того, що зображається. Вони можуть впливати на ритміку оповідання, передаючи динамічність і стрімкість руху. Порядок проходження топонімів несе на собі смислове навантаження;
3) топонімічні масиви життєпису (свого роду послужні списки, перенесені на сторінку літературних творів, – у впорядкованих масивах такого роду маже міститися емфаза, що підкреслює значність життєвого шляху, пройденого героєм);
4) топонімічні масиви стилізації (виникають в творі при зображенні в ньому тих сфер людської діяльності, для яких характерне постійне звернення до географічних назв, наприклад, вони типові для творів на військову, географічну і т. п. тематику, будучи одним із способів підкреслити правдивість, реалістичність матеріалу.
Завдання таких масивів – відтворити з художніми цілями мову військового наказу, наукового опису, газетного повідомлення і т. п. Вони не містять образності, проте необхідні в творі для надання йому переконливості, правдоподібності.
Наприклад:
… Once again he was riding the rails; once again the rhythmic movement was pulsing through his long lean body; clackety-clack, clackety-clack, click-clack, click-clack; Milwaukee, Grand Rapids, Detroit, Buffalo, Toledo, Cleveland; clakety – clack, clackety – clack, click-clack, click-clack: Lima, Washington, East St. Louis… (I. Stone); На прикладі ми бачимо власні назви, які мають українські еквіваленти: Milwaukee Мілуокі (штатВісконсін), Grand Rapids Гранд Рапідс (штат Мічіган), Buffalo Буфало (штат Нью-Йорк), Toledo – Толедо (провінція Толедо), Cleveland – Клівленд (штатОгайо), Lima – Ліма (столиця Перу), Washington – Вашингтон (столиця США), East St. Louis Сент Луіс (штат Міссурі).
… I had fished in Maine, sat at drugstore counter in the Middle West, eaten a steak in Kansas City…, and wandered through the missions of the Santa Barbara, the old gardens of Charleston and Savannah… (A.J. Cronin).Наведені топоніми – амеріканізми теж мають українські еквіваленти: Maine – Мен (штат), Middle West – (Середній Захід), Kansas City – Канзас Сіті (штат Міссурі), Santa Barbara – Санта Барбара (Лос – Анджелес), Charleston – Чарльстон (Вірджинія), Savannah – Саванна (штат Джорджія).
Таким чином, топонім розуміється як узагальнена назва будь-яких топонімів – від крупних географічних назв і адміністративно-територіальних районів до дрібних внутрішньоміських об'єктів (як реальних, так і створених авторами художніх творів).
Топоніми включають дві великі групи кількісних і якісних топонімів. Поділ відбувається на двох підставах семантичних змін в топонімах і їх вживання в тексті.
Якісні топоніми, в свою чергу, поділяються на:
1) топоніми-коллоквіалізми, топоніми-поетизми, топонімічні перифрази, топоніми-варваризми;
Топоніми–колоквіалізми неоднорідні за своїм походженням. Вони включають, з одного боку, всілякі скорочення – морфемні усікання ('Sippi = Mississippi), ініциальниє абревіатури (l.a. = Los Angeles), різні види еліпсиса (Jersey = Jersey City = New Jersey), а, з іншою, діалектизми і відступи від літературної норми (Brummagem – Birmingham).
Дані топоніми зазвичай реалізуються в наступних найбільш типових випадках:
1) у художній літературі – при протиставленні авторського мовлення розмовній мові персонажів.
Наприклад:
… Adrian… told him that he had been offered au assistant curacy in a small parish near Wragby, Lincolnshire (F.H. Johnson);
… It would be ungrateful of me to look; down my nose at Lincs, though it's rather more remote than I'd hoped for (F. Prokosch);
2) у періодичних виданнях – при типовому для англомовної преси противопоставлені «розмовного», інтригуючого заголовка і «серйозного» за змістом тексту.
Одночасне таке зіставлення можна розглядати як характерну для періодики тенденцію до стиснення інформації в заголовку з подальшим її розгортанням в тексті.
Наприклад:
… GIVENS SETTLES FOR BRUM. Queens Park Rangers – striker Don Givens completed his – 510,000 transfer to Birmingham City Yesterday afternoon (Morning Star, 2007. Apr. 19).
Проте таке використання топонімів-коллоквіалізмів не носить абсолютного характеру і може нейтралізуватися під впливом контексту.
На відміну від коллоквіалізмів, що сформувалися «усередині» мови, більшість топонімів–поетизмів прийшли в англійську мову ззовні. До цієї групи топонімів примикають топоніми-історизми. Дана стилістична опозиція також не є абсолютною і нейтралізується у випадках, коли поетизм і традиційний варіант фігурують в ідентичному контексті [3, з. 71].
Інтенсивно використовується в літературі і топонімічна перифраза. Якщо в періодиці і рекламі топонімічна перифраза – це традиційний спосіб пожвавити вислів і уникнути повтору, то в художній літературі перифрази найчастіше нагадують «іронічні» поетизми.
Топоніми–варваризми протиставляються екзотизмам, тобто англійським назвам, що іменують об'єкти за межами англомовних країн (Firenze = Florence). Топоніми–варваризми створюють в творі місцевий колорит.
В цілому стилістична функціональність даних топонімів відображає (хоч і не завжди з достатньою повнотою) загальний розподіл англійської лексики на нейтральний, книжно-літературний і розмовний словник [3, з. 74].
2) стилістично марковані топоніми так званих першого і другого типу.
У перших стилістичний ефект відбувається за рахунок зміни і топонімічного і наочного значень, а у других – тільки за рахунок топонімічного.
Кількісні топоніми – це, взагалі, скупчення топонімів, отримають образність в мови, так звані топонімічні масиви різних видів (маршруту, обширності, життєпису і т. п.).
Топоніми мають здатність піддаватися метафоричному використанню (явище топонімічній антономазії) в художній мові. При цьому може траплятися уподібнення різного характеру як схожих об'єктів, так і об'єктів, що належать до різних класів. Це дозволяє розрізнити два різновиди метафоричного перенесення топонімів:
1) близька антономазія – один об'єкт уподібнюється іншому;
2) далека антономазія–топоніму уподібнюється об'єкт зовсім іншого порядку [10, з. 120].
Наприклад:
… Berlin is the European Chicago (Mark Twain);
… The Gobi of the soul (F. Prokosch);
… A Niagara sound (O. Henry).
Метафоричне перенесення зазвичай супроводжується серйозним стилістичним зрушенням, і тоді можна говорити про наявність певної образності і використанн автором стилістичного прийому.
Отже, топонімія – розділ ономастики, що вивчає власні назви, такі, що представляють назви географічних пунктів. Предмет топонімії – топонім. Під топонімом ми маємо на увазі назву місцевості, регіону, селища, пустелю або будь-яку іншу частину поверхні Землі, тобто географічну назву. Назви місць (тобто топоніми) часто дають населенням певної території, для якої кожний з топонімів несе смислове значення. Завдяки цьому можна встановити, наприклад, що на певній території колись проживав народ, що відрізняється від того, який живе там на теперішній час. Тобто, топоніми часто характеризують територію з точки зору тих народів, які колись населяли ту чи іншу місцевість.
1.3 Класифікація топонімів
Зупинимося коротко на основних схемах топонімічних класифікацій, висунутих американськими вченими для дослідження і систематизації топонімів власне Сполучених Штатів [21, №1].
Структурна класифікація топонімів, запропонована А. Смітом, одним з видатних дослідників з топонімії Англії, автором багатотомного дослідження по топонімії Йоркшира і словника «Елементи англійських топонімів», припускає виділення трьох основних класів:
1) прості назви, що складаються з одного слова, такі як Dale, Lea, Sale, Bedevyn, Rise;
2) складні назви, побудовані за двоелементною моделлю, де останній елемент, що повторюється, за своїм походженню відноситься до стародавніх кельтських або німецьких мов, а описовий елемент представлений власним ім’ям, або іншим топонімом (Acton, Winterton і т. п.);
3) складні назви, утворені за допомогою афіксації. А. Сміт визначає додавання лімітуючого визначення, вираженого власним