Лексика роману Павла Загребельного "Південний комфорт": семантичний аспект
Висока (книжна) лексика – лексика, яку використовують передусім у літературно-писемному і піднесеному усному мовленні – науковому і публіцистичному, в ділових документах, в художній літературі.
До піднесеного стилю належать:
Поетична лексика: укр. блакить, борня, відлуння, живодайний, зоріти, легіт, осяяний, розмай, діброва.
Народнопоетична лексика (вживається в народних піснях і думах): укр. бранець, гожий, лілея, лебідонька, голубонька, битий шлях, сизий орел, діброва.
Наукова лексика поділяється на загальнонаукову (вживається в різних галузях наук: метод, синтез, аналіз, аргумент, концепція) та вузькоспеціальну (вживається в окремій конкретній науці: бісектриса, діагональ, конус). Серед наукової лексики виділяють також терміни.
Термін (від лат. terminus «межа, границя») – спеціальне слово або словосполучення, яке служить точним позначенням понять якоїсь галузі науки. Ознаки терміна: 1) системність (належить до якоїсь терміносистеми та отримує своє значення саме в ній); 2) відсутність експресії; 3) стилістична нейтральність; 4) тенденція до моносемантичності; 5) наявність дефініцій (термін не тлумачать, а визначають). 90% нових слів – терміни. Терміни вивчає самостійна лінгвістична наука – термінологія.
Професіоналізми. Правда не всі професіоналізми можна віднести до високої лексики. Зрозуміло, що такі вирази, як крутити бублика чи рос. мотор барахлит, чихает не належать до високої лексики.
Публіцистична лексика: ідеологічні ритуали, шістдесятники, імперія зла, ідеологічні противники, інформаційний простір. Ця лексика є поширеною серед газетних видань.
Офіційно-ділова лексика (канцеляризми) – слова, які обслуговують канцелярське діловодство: протокол, заява, акт, жилплоща, вищезгаданий, нижчепідписаний, нарахування, декрет.
До низького стилю належать:
Розмовно-побутова лексика – слова, поширені в розмовно-побутовому стилі усного літературного мовлення: дурниці, гуляка, зальоти, лахміття, лупцювати, репетувати. Це літературні слова, але в офіційному мовленні не допускаються.
Просторічна лексика – слова, які вживають у літературній мові з метою зниженої, грубуватої оцінки певних явищ чи предметів: пузо, звиняйте, замандюритися, лісапед, самописка. Просторіччя знаходяться на межі літературної мови.
Діалектизми – це слова, поширення яких обмежується територією певного наріччя (діалекту). Існують лексичні, етнографічні та семантичні діалектизми. Лексичні – слова говору, що називають поняття, для позначення яких у загальнонародній мові використовуються інші назви: бараболя – «картопля», когут – «півень». Етнографічні – назви місцевих реалій, невідомих або не використовуваних за межами певного говору. Як правило, це назви одягу, назви страв місцевої кухні, назви житлових і господарських приміщень, предметів побуту. Семантичні – слова загальнонародної мови, які в місцевих говорах відрізняються значенням.
Вульгарна та лайлива лексика: пика, морда, дурило, хам, хамло, балда, дилда тощо.
Жаргонізми та арготизми також відносяться до вульгарної лексики.
З вищенаведених фактів можна зробити такі висновки: за соціальною важливістю лексику поділяють на активну і пасивну. Активна лексика – часто вживані (загальновживані) слова. Цю лексику використовують усі носії мови незалежно від професії, освіти, місця проживання. Пасивна лексика – це рідковживані (вузько вживані, не частотні) слова, якими переважно є застарілі слова, слова, які тільки-но з’явилися в мові, а також професіоналізми, екзотизми, жаргонізми, арготизми, табу та евфемізми.
За стилістичною класифікацією вся лексика поділяється на стилістично нейтральну і стилістично забарвлену. Стилістично нейтральна лексика – лексика, яка вживається в певних стилях. Її поділяють на лексику високу (до якої відносяться поетична, народнопоетична, наукова, публіцистична, офіційно-ділова лексика) і лексику знижену (це розмовно-побутова, просторічна, вульгарна, лайлива лексика та діалектизми, жаргонізми, арготизми). Отже, до стилістично забарвлених слів належать слова пасивної лексики, а до стилістично нейтральних – слова активної лексики.
Стилістичну класифікацію лексики можна представити такою таблицею:

Отже, ми проаналізували лексику з погляду частоти вживання та стилістики.
Історичні зміни словникового складу мови. Причини історичних змін у лексиці
Лексична система, як і мова вцілому, постійно змінюється: одні слова зникають із мови, інші – з’являються. Змінюються і значення слів. Ці зміни зумовлені як позамовними, так і внутрішньомовними причинами.
Позамовні (позалінгвальні причини) – це зміни в навколишньому світі. Будь-яке нововведення в техніці, побуті, суспільному житті, у сфері ідеології супроводжується появою нових слів, а зникнення тих чи інших значень, форм побуту, суспільних явищ спричинює зникнення відповідних слів. Мова у своєму словнику віддзеркалює всі суспільні зміни.
Внутрішньомовні (інтрамовні, внутрішньолінгвальні) причини – зміни словникового складу представлені тенденціями до економії, уніфікації, системності мовних засобів.
Існує 4 типи змін у лексико-семантичній системі: 1) зникнення слів; 2) зникнення значень слів; 3) поява нових слів; 4) поява нових значень. Ці лексико-семантичні зміни відображені в таких поняттях, як архаїзми, історизми, неологізми і запозичення.
Розрізняють власне архаїзми та історизми.
Власне архаїзми – слова, які називають предмети і явища, що існують і тепер, але витіснені з активного вжитку іншими синонімічними словами. Наприклад: чадо «дитина», лицедій «артист», атрамент «чорнило», марець «березень». Власне архаїзми поділяють на лексичні та семантичні.
Власне лексичні архаїзми діляться на 1) власне лексичні архаїзми (усі вищенаведені приклади); 2) лексико-словотвірні (рос. рыбарь при сучасному рыбак); 3)лексико-фонетичні.
Семантичні архаїзми – застарілі значення наявних в активному словнику слів. Так, скажімо, слово язик втратило значення «народ, етнос»: «Встане правда! встане воля! У тобі одному помоляться всі язики Вовіки і віки» (Т. Шевченко).
Історизми – слова, які вийшли з ужитку в зв’язку зі зникненням позначуваних ним понять. Наприклад: сотник, січовик, чумак. Історизми не мають синонімів у сучасній мові, однак вони можуть повертатись в мову, якщо відновлюються відповідні чи подібні реалії: гривня, віче, пластун. Водночас нерідко до історизмів переходять слова, які виникли зовсім недавно: лікнеп, раднаргосп, перебудова. Історизми використовуються у художній літературі для відтворення історичного колориту, а архаїзми – для створення піднесеного і зниженого стилів.
«За останні 10 років проблема творення нової лексики, її нормативності вивчається багатьма дослідниками. Але цей процес, нажаль, супроводжують і небажані явища: лібералізація норм (особливо в галузі слововживання, вимови і правопису). Тому виникає потреба більш детального вивчення нової лексики з погляду словотвору. Найактивнішими способами творення усіх частин мови є на сучасному етапі суфіксація» [4; 35].
Неологізми (від гр. neos «новий» і logos «слово») – нові слова, що виникли за пам’яті людей, які їх використовують: факс, дистрибютер, брокер, дилер, менеджер, пейджер, електорат, ваучер, кіднепінг тощо. Поняття «неологізм» є відносним, бо всі слова колись були неологізмами. Наприклад, космонавт, універсам, синтетика, дизайнер, лазер, пилососи ти, стрес, бадмінтон, акселерат, перфокарта ще якихось 10-20 років тому були неологізмами.
Розрізняють лексичні та семантичні неологізми. Лексичні – абсолютно нові слова як за значенням, так і за звучанням. Семантичні неологізми – нові значення в уже наявних словах. Так, слово берегиня мала значення «русалка», а тепер вживається у значенні «жінка».
Авторські неологізми (оказіоналізми) становлять окрему групу. Деякі авторські неологізми увійшли до літературної мови.
Загалом неологізми виникають декількома шляхами: вони творяться з наявного в мові матеріалу властивими для даної мови словотвірними способами, інколи штучно, або запозичуються з інших мов.
Також одним з найпоширеніших шляхів поповнення лексики є запозичення.
Запозичення
«У світі не існує культури, котра розвивалась би ізольовано від усіх інших. Це зумовило культурний обмін, в тому числі і слів. Так, наприклад, в англійській мові 60% слів французького походження. Розрізняють матеріальні запозичення і калькування» [9; 229].
Матеріальне (лексичне) запозичення – запозичення, за якого з іноземної в рідну мову входить лексична одиниця повністю (значення і експонент). Наприклад: лазер (англ. laser, що є скороченням, яке складається з перших букв виразу light amplication by stimulated emission of radiation «підсилення світла за допомогою індукованого випромінювання»).
Калькування (від фр. calque «копія») – копіювання іншомовного слова за допомогою свого, незапозиченого матеріалу; по морфемний переклад іншомовного слова. Наприклад, небоскрёб – калькою англ. skyscraper (sky «небо», scraper «скребти»).
Крім кальок існують також напівкальки, коли одна частина запозичена, а інша калькується. Наприклад: телебачення (англ. television із грец. tele «далеко» й англ. vision «бачення»).
Окремими різновидами є семантичні і словотвірні запозичення.
Семантичні запозичення – запозичення, коли своє слово набуває значення, яке має його іншомовний відповідник. Наприклад, слова правий і лівий під впливом фр. droit і gauche отримали значення «консервативний» і «революційний».
Словотвірні запозичення – такі запозичення, коли власний зміст передається морфемами інших мов. Так, наприклад, слово телефон складене з давньогрецьких елементів tele «далеко» і phone «звук». У давньогрецькій такого слова не було, як не було й таких слів, як телеметрія, агробіологія, телетайп.
Отже, запозичувати слова потрібно лише крайньому випадку. Запозичення без потреби – лише шкода мові.
Можемо зробити такий висновок: словниковий склад мови постійно змінюється. Деякі слова та їх значення з часом старіють та зникають, але завдяки невпинному розвитку людства постійно з’являються нові слова та нові значення, або старі набувають нових. Це зумовлює існування в лексиці таких понять, як архаїзми, історизми та неологізми. Що стосується джерел поповнення лексики, то цей процес відбувається не тільки завдяки неологізмам, а також і такому явищу, як запозичення. Проте не можна забувати про те, що такі джерела поповнення лексики повинні якось контролюватись, адже при надмірному та необачному запозиченні іншомовної лексики рідна мова може засмітитися, стандартизуватись.
Павло Архипович Загребельний
Отже, перейдемо безпосередньо до біографії письменника, роман якого ми будемо досліджувати, та короткій характеристиці його творчості.
Народився Павло Загребельний 25 серпня 1924 р. в придністрянському селі Солошиному на Полтавщині. Змалку ріс без матері. Навчається майбутній письменник в Солошинській середній школі.
У червні 1941 р. Загребельний закінчив десятирічку. Збирався вчитися далі, але почалася Велика Вітчизняна...
У неповних сімнадцять років пішов добровольцем в Радянську Армію. Брав участь в обороні Києва. Навчався у військовому училищі. У серпні 1941 р. був поранений. Після госпіталю знову військове училище, і знову фронт, і тяжке поранення влітку у 1942 р.
Повернувшись у 1946 р. на Батьківщину Павло Загребельний працює в колгоспі рідного села, а з вересня почав навчатися на філологічному факультеті Дніпропетровського університету.
Спершу Павло Загребельний працював у обласній дніпропетровській газеті, потім переїжджає до Києва – обіймає посаду завідувача відділом прози в редакції журналу „Вітчизна”, в 1961-1963 роках редагує газету „Літературна Україна”.
З 1964 р. Павло Загребельний – відповідальний секретар правління Спілки письменників України, у 1979-1986 роках очолює республіканську Спілку.
Характеристика творчості
„Марево”. Служба на радянсько-іранському кордоні, вивчення історії, філософії, поезії, мистецтва і культури народів Сходу – таке підгрунтя одного з перших великих прозових творів Загребельного – повісті „Марево”.
Окремим своїми сторінками „Марево” нагадує фрагменти художньої енциклопедії. Так докладно і в міру, із професійним знанням, вільно й просто, розповідає Павло Загребельний про багату й суперечливу історію Ірану, про його примхливу природу, про калейдоскопічно-барвисті базари Сходу, про працелюбний талановитий народ цієї країни та про його звичаї.
На республіканському конкурсі в 1955 році за кращий науково-фантастичний та пригодницький твір для дітей та юнацтва повість „Марево” відзначена другою премією.
„Дума про невмирущого”. Це – пристрасна сповідь солдата-фронтовика про безсмертя свого покоління, яке грудьми зустріло фашистську навалу. Це мужній гімн радянській людини. це героїчна дума про нескореність і самовідданість наших юнаків-воїнів.
Дилогія „Європа 45”, „Європа. Захід”. В романі хроніці „Європа 45” відображено події кінця другої світової війни на Європейському континенті, боротьбу радянських патріотів проти гітлеризму – на фронті, у ворожому тилу, в таборах смерті. Боротьба європейських народів з фашизмом – така провідна тема й роману-хроніки „Європа. Захід”.
Романи привертають увагу не тільки масштабністю вперше залучених і художньо осмислених історичних матеріалів періоду другої світової війни, а й гостротою конфліктів: несподівані пригоди, ризиковані ситуації. Подвійне зображення часу зумовлює неповторну побудову дилогії. Час виступає дійовою особою.
Події у „Європі 45” розгортаються в Західній Німеччині, Голландії, Франції, Італії, Париж, Рим, прирейнські міста і католицькі монастирі – ось ті пункти, де відбувається дія другої книги дилогії „Європа. Захід” – логічне ідейно-композиційне завершення „Європи 45”. Прокляття війни. Загребельний –гуманіст підносить голос на захист миру, дружби між народами.
„Добрий диявол”. З „Європейський циклом як найчастіше пов’язується й воєнно-патріотичний роман Загребельного „Добрий диявол”. Він сприймається як новітня притча. Письменником схоплена, власне, одна апогей на в житті людини мить – нечуваної сили шторм у відкритому морі. Прозаїк і тут іде від життя: під час шторму на Азовському морі радянським прикордонним було врятоване грецьке торговельне судно...
„День для прийдешнього”. Над цим романом автор працював протягом 1961-1963 років. Твір складається з трьох частин: „Ранок”, „День”, „Вечір”. Основу фабули становить засідання архітектурного журі.
Згодом Загребельний так розкриває ідейний зміст цього роману. „День для прийдешнього” – дияволізм ХХ століття: посередність, нездарність, недовченість. На зіткненні таланту й посередності, власне, будується ця книжка.
„Первоміст” – це розповідь про долю одної з найперших великих, висловлюючись по-сучасному, інженерних споруд, про її вплив на тогочасне мислення, про ставлення до неї тогочасного люду, який вбичав у такій величезній споруд, як перший міст через Дніпро, мовби уособлення всієї землі й держави. Ідейний зміст „Первомосту” історично не продукоментований, за винятком одного лише речення: „Літописець записав коротко: „Того ж літа (6625) устрої мост через Дніпро Володимир”. Цебто: у 1115 році. Ц все. Далі – творчий домисел, уява.
„Євпраксія”. Павло Загребельний відтворює історичні події останнього десятиріччя дванадцятого століття. На тлі цих подій і розкривається трагічна доля онуки Ярослава Мудрого княжни Євпраксії – дружини німецького імператора Генріха ІV. Дружину всемогутнього імператора, повелителя більшої частини тогочасної західної Європи, вразили деякі оргії, дрімуча забобонність.
Коли Євпраксії не вдалося умовити імператора-жорсткосерця, вона бунтує – „Генріх садовить її до в’язниці”. Мужня жінка втікає з-під охорони, вони виступає на соборі, викриваючи Генріха перед цілим католицьким світом, її слухають чотири тисячі церковних сановників і тридцять тисяч простого люду.
Так Європа чи не вперше познайомилась з жінкою-політиком, з жінкою-борцем. І ця жінка була руська!”
Першим на сучасну тему був роман „Спека”. Про металургів „Придніпров’я”. Не „виробничий”, а „людинознавчий”.
Життя нового покоління робітників та інженерів в епоху науково-технічної революції Загребельний відтворює в романах „З погляду вічності” та „Переходимо до любові”. В них – „гарячий зріз” сучасності.
У центрі роману „З погляду вічності” – показ спадковості поколінь. Загребельний засуджує кар’єризм, зрозумілість, бюрократизм, формалізм, куцо-споживацькі прагнення.
„Розгін”. Своє завдання автор вбичав у тому, щоб „сказати про роль науки в у сучасному світі, про місце вченого, який здатен перетворити і покращити цей світ... чи не найяскравіше вдалося Загребельному змалювати багатогранний характер академіка-кібернетика Петра карна ля. Через його образ романіст розкрив подвиг нашого народу у Великій Вітчизняній війні. Проте і центрі – тема сучасна, люди науки і виробництва.
„Південний комфорт”. В цьому романі Загребельний-сатирик гостро висмією шанувальників незаконного „комфорту”.
„Безслідний Лукас”. У підзаголовку автор уточнює: „Роман з чотирьох повідомлень” і не без фантастики”. На останній сторінці головний герой зникає: „Лукаса не було. Не було слідів. Нічого”. Крім елементів фантастики, твір має гострий політично-філософський характер.
Використовуючи останні досягнення науково-технічного прогресу, молодий американський учений Лукас прагне удосконалити людський розум. Щоб реалізувати свою зухвалу ідею, юнак подорожує по планеті. Передусім відвідує ті країни, де колись зароджувалась цивілізація. Отже, „Безслідний Лукас” – це й своєрідна художня енциклопедія історії, мистецтва.
„Диво”. – „Диво” – чи не найскладніший за композиційною організацією роман у нашій літературі. Павло Загребельний переконаний, що „народ диве саме завдяки міцному зв'язку часів, безперервності традицій, великій своїй історії, тому хотілося мені показати не просто щоденний побут моїх героїв, а їхнє історичне тривання, їхню ходу крізь століття і тисячоліття, з минулого в майбутнє, так виникла зухвала думка поєднати далеку минувшину з днем нинішнім у романі „Диво”, так, власне, поєднується має замилування героями часів віддалених з найгострішим інтересом до пекучих проблем двадцятого віку”.
Рік 992 – початковий відлік „романного часу”, звершуються ж розгортатися події у 1966 році. Отже, в полі зору Загребельного –художника тисячолітня історія нашої материзни.
Сива давнини – композиційний епіцентр „Дива”. Ядро глобального конфлікту. Час дії, як уже зазначалося, кінець десятого – перша половина одинадцятого століть. Про той період Загребельний-історик пише: „За поганством стать століття нашої первісної культури, і відкидати їх не можна. Видно, то були не гірші століття, коли Київська Русь уже в десятому й на початку одинадцятого століття, тобто ще фактично не ввійшовши цілком у русло панівного тоді християнства, дивувала світ своєю культурою, своєю силою, своєю талановитістю”. Місце – древлянські землі, Київ, Новгород, Болгарія, Візантія.
Романіст не просто белетризує старожитні документи. Він полемізує з очевидцями тих далеких часів, переосмислює факти і події, іноді канонізовані у працях істориків і творах письменників. Автор „Дива” намагався відтворити, як він сам про це пише, не тільки побут, обстановку, політичну й моральну атмосферу, а й психологію наших далеких прапращурів.
Серед попередників, ясна річ, на чільному місці Ярослав Мудрий.
У полеміці проти перебільшення значення культури Візантії, й християнства Загребельний іде далі Семена Скляренка.
Загребельний-історик переконливо доводить, що могутня держава спиралась на місцеві сили й традиції:
Тож ведучи мову про „історичний роман Павла Загребельного „Диво”, слід неодмінно мати на оці джерела і рушійні сили формування світоглядних категорій та своєрідної культури нашого народу.
Павлові Загребельному вдалося відтворити процес виявлення і формування великого мислительського таланту вихідця з глибини трудового народу. Життєвий і творчий досвід нашого далекого предка втілений в славнозвісному архітектурному шедеврі.
Отже, головний об’єднуючий центр – це образ Софії Київської, незвичайного дива, що „ніколи не кінчається і не переводиться”. Своєрідний образ епохи. Він створений у „Диві” шляхом застосування нових жанрово-стильових та образних засобів художнього реконструювання соціально-моральної природи наших далеких предків, їх характерів, взаємин, подій, суспільних обставин, деталей громадського й побутового життя назавжди втраченого світу.
Роман Павла Архиповича Загребельного «Південний комфорт»
Роман був написаний у період з 20 травня 1982 по 22 вересня 1983 р. у Києві [1, 301], а виданий у 1988 році київським видавництвом «Радянський письменник».
У анотації до роману написані такі слова: «Це роман про самотність чесної людини серед холодних душ, серед закам’янілих бюрократів, серед готових на все підлабузників і всіляких нікчем, серед усіх тих, які тільки жевріють, тліють, а коли горять, то лиш для себе. А є великий прекрасний світ любові, чистоти, порядності, благородства, до якого повинен пориватися кожен з нас навіть тоді, коли він такий невмілий, як герой цієї книжки Федір Твердохліб». Ці слова, фактично, є головню думкою роману. Вже прочитавши анотацію до твору, ми можемо зрозуміти, якою силою мистецтва слова володіє Павло Архипович.
Що стосується будови роману, то він поділений на 5 розділів, кожен з яких має свою специфічну назву. Чому специфічну? Вже тут ми бачимо деяку незвичність: розділи мають назви частин мови. Перший – «Прислівник», другий – «Займенник», третій – «Прикметник», четвертий – «Дієслово», п’ятий – «Дієкомфортник». Чому розділи мають такі незвичні назви? На це питання ми знаходимо відповідь у кінці розділу. Наприклад, розділ, котрий має назву «Прислівник», закінчується такими словами: «А Твердохліб, коли б довелося пояснювати незбагненний вчинок, мабуть, уперше в житті спробував би викрутитися тим, що шукає свідків у справі з телевізорами. Хоч пояснення це прийде згодом, набагато пізніше. Як, де, коли? Суцільні прислівники, що ними сповнене наше життя» [1; 16]. Другий розділ, котрий називається «Займенник», закінчується такими словами: «Виправдань, на щастя, ніхто не вимагав. Та жінка, або ж просто не звернула уваги на його вчинок, або ж відзначалася особливим благородством. Не дзвонила, не обзивалася, мовчала і вже цим відводила його від небажаних думок і вчинків. Він не знав про неї нічого. Не знав, хто вона, звідки, яке в неї ім’я. І ніякі детективи не стали б у пригоді. Була для нього великою невідомою. Вона – і більше нічого. Займенник. Як у тій пісні, що співає Софія Ротару: «Я, ты, он, она, вместе – целая страна…» [1; 75]. Автор наситив останні речення розділу займенниками і, таким чином, підбив підсумки, пояснив назву розділу.
Головний герой роману – слідчий Твердохліб – працівник прокуратури. Його зять – професор Ольжич-Предславський, світило світового права. Проте у романі немає правових термінів, а їх загальна кількість зовсім мізерна. Наприклад, з медичних термінів є такі: «Не звик ніколи говорити про своє особисте, або, як висловлювався Нечиталюк, пірнати у власні неврози» [1; 17]. Хоча слово неврози і є медичним терміном, але тут воно вжите в переносному значенні. Або таке речення: «У Савочки люмбаго. Зігнуло як мавпу» [1; 216]. З професіоналізмів є також такі: «Бо простий громадянин споживаю все ж таки не те саме, що криворізька домна номер дев’ять, а блюмінг або вал для ротора турбіни в мільйон кіловат купить не кожен, і не щодня в них виникає потреба» [1; 153]. Також присутні лінгвістичні терміни: «Циркумфлекція. Слово влізло в голову, нагадуючи якісь палацові ансамблі, чи що» [1; 9].
Нерідко Павло Архипович використовує в романі історизми та архаїзми. Наприклад, такі, що в тлумачному словнику мають позначення книж., заст., іст. До книж. відносять: «Імператив професії» [1; 6], «Лікарні – це що? Лікарні – це страхи, болі, страждання й пониження людської природи, одне слово – юдоль, як колись казали» [1; 30], «Економіка заїдає нас з страшною силою і злочини множить у кількостях фантасмагоричних!» [1; 69].
У романі також наявні приклади церковної лексики: «За дверима був просторий томний хол, і тиша, самотність, схимництво» [1; 27]. Тут автор вживає слово схимництво у зовсім новому значенні, яке не має ніякого відношення до церкви.
Застарілі слова представлені такими прикладами: «Важкі, як сковорода, картузи, незугарні шапки з якогось штучного творива, капелюшки з синтетичної піни» [1; 14], «Мій предок був козаком, який проміняв перо на шаблю, атрамент на кров, слово на дії і так здобував славу і волю» [1; 19], «Двір, шибениця, довкола сліпі будинки, що розширюються догори, мов страшні гриби» [1, 150], «Генеральний був тяжкий, масивний, великоголовий, лобатий, важколиций, як богдихан, великоокий, товстогубий» [1; 158]. Богдихан – китайський імператор, але автор цим прізвищем лише вказує на зовнішню схожість людей і навіть пише з маленької літери. «Не маю сумніву, що саме ваш предок тягав волами дуби при Ярославі для городень у валах і жив коло боярського двору на нинішній Стрілецькій, а тоді на згарищі після орди Батия інший ваш предок поставив уже цілий двір, у якому мав притулок і купець-іноземець при Литві, і міщани при польських воєводах, і козак за Хмеля, і священнослужителі, і стрільці за царя Петра Першого, і ремісники у вісімнадцятому столітті, і робітник з «Арсеналу» [1; 203]. Звісно, що таких соціальних прошарків вже не існує. Також у романі присутні і ті вирази, котрі застаріли до нашого часу або стали рідковживаними. Події роману розгортаються у 70-і роки XX століття: «Ну, так, історія, минуле, несправедливості і кривда, але ж десь надворі двадцятий вік, сімдесяті роки, мир, багатолітній мир і торжество найвищих принципів у нашій державі і в Києві, в рідному місті Твердохліба, де він сам виступає носієм і захисником справедливості» [1; 144], тому такі вирази, як: «Ходив на свої чергування, повертався додому, гладив дітей по голівках, тихо сидів, курив, випивав «наркомівську норму», спав» [1; 79], «Щиро кажучи, всі оці директори, керуючі трестами, пишно звані «командирами виробництва», які норовили тим чи іншим способом обдурити державу, не викликали в Твердохліба ніякого співчуття» [1; 106], «Коротше: хто з нас читає вождів революції не тільки готуючись до політінформацій?» [1; 198] вже стали рідковживаними.
Не обійшовся роман і без зневажливої та вульгарної лексики: «Ти б сьогодні міг заткнутися?» [1; 52], «Смердюча твань, звивисте гаддя в ній, пацюччя зі сталевими зубами – жах ще більший, ніж отам нагорі, де все ж лишається якась надія або принаймні можливість виказати свою людську гідність» [1; 143].
Щодо діалектів, то їх не так багато: «Страшна ніч, у яку все валилося, трощилось, гинуло, ніч, що нагадувала йому найжахливіше весняне порання на Куренівці» [1; 41].
Набагато більшу групу становлять емоційно забарвлені слова, котрі ми відносимо до побутового стилю мовлення, які у великому тлумачному словнику помічені як розм. Наприклад: «Так само гримів тисячами машин, так само видзвонював дитячими голосами в своїх зачарованих сквериках, так само торохтів телефонами в міністерствах і відомствах…» [1; 5], «Кияни не ходять, а тиняються» [1; 14], «І пішов, тицьнувши чек ошелешеній жінці» [1; 16], «Мальвіна Вітольдівна покліпала очима, безпорадно розвела руками» [1; 37], «Мальвіно Вітольдівно, – невміло брехав Твердохліб, – мене загребли за дня, довелось їхати за місто…» [1; 66].
Павло Архипович наситив роман розмовною, побутовою лексикою, тому цей твір легко читається. У ньому ми можемо без усіляких зусиль знайти синоніми до розмовної лексики. Наприклад, до слова пішов автор підібрав такі емоційно забарвлені синоніми: «Він мовчки знизав плечима і почалапкав до своєї, віднині вже не подружньої, а холостяцької кімнати» [1; 38], «Ну, почовгаю» [1; 43], «Сьогодні й Твердохлібові кортіло чкурнути куди-небудь, плюнути на все, заховатися» [1; 45]. До слова сказав: «Старий, усе набагато складніше, – промурмотів Нечиталюк» [1; 46], «І коли Мальвіна похвалила капелюшок, а він і собі щось бовкнув, і жінка спитала м’яко і ласкаво: «Справді? Ви радите?» – то вирішив, що звертається вона тільки до нього» [1; 74].
Серед цієї побутової лексики зустрічаються також рідковживані слова: «Туди-сюди, – квитків – катма!» [1; 60], «Не всім вистачає кебети, багато з них так і відсіваються попелом, а хто розумніший – той пробує якось борсатись» [1; 100].
Сюди ж можна віднести просторічну лексику. Слова, які ми до неї відносимо, спеціально вживаються в літературній мові з метою зниженої, грубуватої оцінки певного явища чи предмета. Наприклад: «Відмовитися од доброго обіду і славної компанії заради ненаписаного протоколу чи ще однієї бомаги?» [1; 45], «Золотко, Шекспір-пепскір, а хто боротиметься зі злочинністю?» [1; 49], «Їроплан прибуває в їропорт!» [1; 58], «Та ти закусюй, закусюй!» [1; 59].
Прикладами грубуватої також є: «Ой, ірод окаянний!» [1; 144], «Ага, нашіптував у ньому якийсь чужий голос, ти звик до готового благополуччя, а чи знаєш, що саме в цей час десь у джунглях здоровенні американські лобуряки, байдуже жуючи гумку, випалюють напалмом