Шпаргалка по философии
В целом учение французских философов-просветителей о человеке имело гуманистическую и демократическую направленность, оказало значительное влияние на дальнейшее развитие материалистической антропологии.
Руссо (“Рассуждение о происхождении и основаниях неравенства среди людей”)В вопросах мировоззрения Р. придерживался деизма (учение, признающие существ. Бога как безличной первопричины мира, т.е. мир будучи сотворен , предоставлен действию своих законов)Наряду с существ. Бога признавал бессмертную душу.Р. выступал за демократию, свободу, равенство.Причиной неравенства видел в появлении частной собственности.
Вольтер свое главное задание видит в развинчивании религиозной догматики, к-рая мешает людям строить счастливую жизнь.Вольтер рассматривал дущу как способность мыслить и чувствовать в прямой зависимости от тела(органов чувств и т.д.)
Французские материалисты – Гольбах, Дидро(Энциклопедия), Гельвеций,Ламетри.(Л. Высказал почти все идеи , к-рые были затем развиты материалистами 18 ст Л.доказывал, что форма неотделима от материи, что материя связана с движением.Формы материи :
Неорганическое, растительное и животное царство(вкл. Чел-ка).Л.считал, что мышление присуще только чел-ку и рассматр. Как результат организации материи. * Именно Просвещение стало идейной основой Французской революции 18 века,направленной против "старого порядка":абсолютизм короля,сословного строя,бесправия крестьян,революции,выдвинувшей знаменитый лозунг "свободы,равенства и братства".
Філософія І.Канта
Родоначальником немецкой классической философии выступил Кант ( 1724-
1804). В его философии выделяют 2 этапа: до критический и критический.
До критический этап - развитие стихийного материализма. Кант занимается
вопросами природы.
Критический этап начинается с 1770 года. Кант выделяет 2 ствола познания - чувственность и рассудок.
Он преодолевает крайности эмпиризма и рационализма. Сегодня утверждают,
что Кант осуществил коперниканский переворот в теории познания. Он
рассмотрел процесс познания, как активный. Субъект активен в познании и в
своем мышлении, творит мир. Кант выделяет 2 понятия:
- вещь в себе - мир, существующий независимо от нас;
- вещь для нас - это то, что мы знаем об этом мире. Вещь для нас
является стороной вещи в себе.
Кант выделяет 2 мира :
1)Мир феноменов или явлений(позн.наукой , границ позн-я нет )
2)Мир ноуменов (вещей в себе, сущностей)- непознаваем. Три сферы:
а)вселенная, космос (мы не узнаем цель существ. природы,чел-ка)
б)Идея Бога(К-й сам решает есть Бог или нет,Бог непознаваем)
в)Душа человека ( Канта удивляло 2 вещи :звездное небо и нравственный закон внутри нас.Кант сформулировал категорический императив: поступай так, чтобы максима (изречение) твоей воли могла стать основой всеобщего законодательства (поступай с другими так, как бы ты хотел, чтобы поступали с тобой).Человек – высшая ценность.
Материалисты обвинили Канта в агностицизме (философское учение, согласно которому не может быть окончательно решен вопрос об истинности познания окружающей человека действительности.)
Основные вопросы Канта:
1) Что я могу знать?
2) На что я могу надеяться?
3) Что я должен делать?
Учение об априорных(доопытных) формах знания
Кант выделяет 2 вида апр.з-й:
1)чувственные(мы видим мир через сетку времени и пространства (это субъектив. Формы нашего бытия, они живут в нас , а не мы в них)
2)рациональные(логические) - категории, суждения, умозаключения.Как мы мыслим ?
К. Пришел к выводу, что все мыслят по всеобщим правилам и законам.В основе мышления лежат понятия, они даны априорно.Только чел-к способен к суждениям, на основе их мы делаем умозаключения .
Філософські концепції процесу пізнання
Гносеология – теория познания о формах и закономерностях познания, епистемология – научное познание.Эти теории создают модели позн. деятельности.Ученые хотят ответить на вопрос как осуществить познание?
Существ. 2 крупных направления :
1)сенсуализм
2) рационализм
В Ант. Ф-ии первые концепции процесса познания были связаны с материализмом и идеализмом, с сенсуализмом и рационализмом. Сенсуалисты подчеркивали приоритет чувственного познания (Демокрит) а рационалисты (Зенон, Платон) считали разум источником истинного познания.Напр.Зенон:
Если упадет 1 зерно – мы не услышим, а если упадет мешок зерна – мы услышим, т.е. можно ли доверять чувствам?
В Новое время эти позиции развиваются. Сенсуалисты – Бэкон, Локк. Матер .сенс-ты считали, что источник познания – материя, природа. Идеал. сенс-ты считали, что источник познания – бог, внутренняя энергия.
Декарт – основатель рационализма, Лейбниц : «Ничего нет в разуме , чего бы не было в ощущениях, кроме самого разума»подлинное знание дает разум
В 18-19 ст. Закончилось создание 3 концепций :
созерцательная концепция процесса познания( принцип отражения) – Локк (пр. Образ кареты к-рая отражается в зеркалах дворца, познание как зеркало)
«Теория ощущений» : Гольбах сформулировал : ощущения – субъектив. образ объектив. мира» В 19 в. марксизм опирался на эту концепцию.
С О
Но сейчас эта концепция себя
исчерпала
2) концепция тождества мышления и бытия, субъекта и объекта С = О
Гегель : тождество мышления и бытия, бытие – продукт мирового разума, к-рый включает в себя мышление
3) «конструктивизм» (Кант), гл. Идея – сознание имеет активную творческую роль в познании Субъект создает объект
С
О
В 20 в. была попытка соединить 1 концепцию с 3-ей.
Теорія пізнання.Основні форми чуттєвого та раціонального пізнання
Гносеология – теория познания о формах и закономерностях познания, епистемология – научное познание.Эти теории создают модели позн. деятельности. Ученые хотят ответить на вопрос как осуществить познание?
Существ. 2 крупных направления :
1)сенсуализм
2) рационализм
Чувственное познание ( при помощи чувств) 3 формы:
ощущение
восприятие
представление
Ощущение – чувств. образ, в к-ром воспроизводится одно св-во предмета (кислый)
Восприятие – чувств. образ в к-ром воспроизводится несколько св-в (кислый и круглый)
Представление – восприятие при отсутствии контакта
Рациональное познание ( при помощи понятий, суждений, умозаключений) :
Понятие –это мысль , в к-рой содержится наиболее существенные признаки, хар-ки чего-либо (Напр. «капитализм» - частная собственность, принцип выгоды и пользы)
Суждение – это высказывание, в к-ром содержится утверждение или отрицание чего-либо(Напр.Киев – столица Украины S – P (субъект-придикат))
Умозаключение – это система суждений в к-рой на основе суждений (посылок) выводится новое знание.
Умозаключения :
Индуктивные(напр. В пн. идет дождь, во вт. Идет дождь и т.д Вывод:всю неделю идет дождь)
Дедуктивные(Напр. Все пенсионеры торгуют, Вася – пенсионер, Вывод: Вася торгует
В реальном процессе познания чувств. и рациональное взаимопереплетены.
Філософія життя ( Ніцше, Шопенгауер )
“ Ф-ія життя” як Ф-кий напрямок склалась у кінці 19 ст. гол. чином у Німеччнині та Франції.Вона зверталась до життя як первинної реальності, цілісного органічного процесу.Ф.ж. була спробою перебороти обмеженність матеріалізму з ідеалістичних позицій.
Засновник – Шопенгауер (песиміст). За Ш. , суть особи становить незалежна від розуму воля – сліпе хотіння, котра є проявом космічної світової волі, основою та змістом усього сущого(волюнтаризм)
Він намагався довести, що всі людські біди мають космічний хар-р, і тому ніякі сусп.-політ. перетворення нічого не змінять
Основна життя , за концепцією Ніцше, - це воля. Життя є проявом волі, але не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі – волі до влади..Людське щастя Ніцше вбачає в почутті зростаючої сили, влади, вмінні переборювати всі перешкоди.Вчення Ніцше про надлюдину грунтується на таких положеннях : 1) цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається вона з рівнем “волі до влади”;2) існує природна нерівність людей (“аристократичні” та “сіра маса”) 3) сильна людина, природжений аристократ, є абсолютно вільним і не зв’язує себе ніякими морально-правовими нормами (Мораль та християнство – мораль рабов)
Ніцше назвав себе філософом неприємних істин ( осн. твір - “Так говорив Заратустра”)
Сучасна релігійна філософія ( неотомізм, протестантизм)
Релігійна ф-ія представлена різними течіями.Найавторитетнішою течією є неотомізм (католицька) як офіційна ф-ка доктрина Ватікану ( Жільсон, Марітен). Неотомізм базується на вченні Фоми Аквинського , центральним принципом якого є принцип гармонії віри та розуму.Неотомісти розглядають 2 джерела пізнання – природний розум (науку) і божественне откровення.
Вища реальність – “чисте буття” як духовне, божественне первоначало. Матер. світ – другорядний.Бог не лише створив світ, він постійно керує ним.Божественне буття фіксується як “єдність”, “благо”, “краса”, “істина”.
Людину неотомізм розуміє як єдність душі та тіла.Прагнучи до блага, особа набуває інтелектуальних, моральних і теологічних чеснот, на становлення яких і має бути орієнтоване суспільне життя Історичний процес, за неотомізмом, підкоряється божественному провидінню.Неотомізм дедалі ширше розглядає проблеми суспільства, людини, науки. Це одна із специфічних рис оновлення релігійної думки.
Протестантизм (з лат. протестуючий) – різновид християнства (після православ’я і католіцизму). Розвиваючись, протестантська ф-ія набувала різних форм.В першій половині 20 ст. виникла протестантська “теологія кризи”, яка включала:
“Діалектична теологія” Барта – джерело віри є Бог, який породжує цю віру через одкровення ( віра – діалог між Богом і людиною, але ций діалог можливий лише через Христа чи пророків, духовенство.Проблема людини через призму гріховності (людина гріховна одвічно, від природи, подолання гріховності можливе в релігійній жертві)
“Екзистенціальна теологія” Тілліха – доводить тісний зв’язок між Богом і людиною.Спираючись на ф-ію екзистенціалізму,виводиться необхідність релігії з потреби особистості подолати “екзистенціальний страх”.Лише релігія надає людині мужності.Основна хар-ка людини – релігійність.Ідеал – принцип гармонії релігії та культури.
“Деміфологізоване християнство” Бультмана, – спосіб передачі віровчення через біблейські міфи застарів, для подолання цієї кризи необхідно деміфологізувати християнське вчення, воно має бути антропологічним, екзистенціальним.Для людини Бог існує в свідомості, саме Бог визначає людське існування, екзистенцію.Це існування буває справжнім (з вірою) та несправжнім ( без віри)
“Безрелігійне християнство” Бонхьоффера – людство очікують часи повної відсутності релігії (“повноліття” світу, коли людина вирішує проблеми сама , без Бога)Для Бонхьоффера християнство – це вчення, яке здатне перебудувати земне життя людей і яке реалізується в поведінці людей.Зразок такої поведінки – Ісус Христос.На його думку, Ісус закликав не до нової релігії, а до нового життя.
Філософські погляди Платона
Платон – идеалист, характеризует бытие как вечное, неизменное, познаваемое лишь разумом. Бытие – бестелесная идея.,вечна.Что бы объяснить явление надо найти его идею, то есть понятие: то постоянное и устойчивое что не дано чувственному восприятию.Идейей всех идей выступает идея добра как источника истины, красоты и гармонии(Бог и идея добра очень близки) .Тело чел-ка – временное вместилище души, к-рое состоит из огня, земли воды и воздуха.Душа сотворена Богом.Душа делится на разумную (мышление) и неразумную (чувства).Суть теории познания: «знание – это вспоминание» того , что когда-то знала душа (мир идей)
Бытие : мир идей и мир теней (матер. мир) ;Небытие – ничто.
Платон создал образ «идеального государства», в к-ром есть 3 групы граждан(правителей – философов; воинов; земледельцев и ремесников).В таком гос-ве все занимаются своим делом, не вмешиваясь в дела других.
Форми і методи наукового пізнання.
У науковому пізнанні головна роль належить раціональному мисленню, яке перебуває у взаємодії з чуттєвим пізнанням.У науковому пізнанні виділяють такі форми і засоби :
Ідея – відображає зв’язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення, а також поєднує істинне знання про дійсність і суб’єктивну мету її перетворення (ідея про матеріальність світу)
Проблема – відображає суперечність між знанням і дійсністю або протиріччя в самому пізнанні.Розвиток пізнання – це перехід від постановки одних проблем до їхнього вирішення, а потім до постановки нових проблем та їх подальшого вирішення.
Гіпотеза – це форма наукового пізнання істинність якої ще не доведена, за допомогою Г. Формуються можливі варіанти вирішення проблеми, після доведення гіпотези вона перетворюється в наукову теорію.На основі цих трьох форм формується наукова концепція, яка обгрунтовує основну ідею теорії.
Концепція – це науково обгрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії
Теорія – система достовірних знань про дійсність, дає цілісне уявлення про закономірності та суттєві хар-ки об’єкта.2 найважливіші функції теорії – пояснення та передбачення.
Методи наукового пізнання :
Спостереження – цілеспрямоване сприйняття предметів дійсності для одержання безпосередніх чуттєвих данних про об’єкт пізнання (обмежений метод)
Експеримент – це спосіб чуттєво-предметної діяльності, коли явища вивчають за допомогою спец. умов, що забезпечують перебіг у чистому вигляді тих процесів.
Аналіз – розчленування предмета на його складові частини з метою їх всебічного вивчення
Синтез – протилежний аналізу
Абстрагування – відволікання від несуттєвих властивостй предмета, зосередження уваги на його глибинній сутності.
Індукція – метод, коли на підставі про окпеме робиться висновок про загальне
Дедукція – протилежна індукції
Український філософ і просвітитель Г.С.Сковорода
Сковорода (1722-1794) – видатний укр. філософ, просвітитель-гуманіст, людина високої моралі.
Ф-ка концепція Сковороди – це пантеїзм (Бог і природа складають єдине ціле, к-на людина має в собі Бога, він не існує десь поза людиною)Головна проблема ф-ії Сковороди – це проблема людини, її щастя.Його ф-ія практична, оскільки він цікавиться моральною проблематикою, вона має релігійно-філософський хар-р. Життя людини має бути радісним, і зробити його таким може тільки вона сама.Г.Сковорода мислить щастя досяжним для всіх, воно є простим і за змістом, і за формою, тому Сковорода проповідує простоту життя, бідність(розумну достатність).Особливістю ф-ії Сковороди є поділ світу на два начала : вічне і тлінне.
Основним положенням ф-кої с-ми Сковороди е вчення про дві натури і три світи.2 натури : видима (тварь,реальне) і невидима(Бог, ідея) “Сия невидимая натура или Бог, всю тварь проницает и содержит ; везде и всегда был, есть и будет». 3світи: макрокосм (великий, світ речей, Всесвіт) ; мікрокосм (малий, людина) ; символічний (Біблія).Сковорода закликав до гуманізму та «сродної» людської праці.
Українська філософія 19-20 ст. (П.Юркевич, І.Франко)
Юркевич(1827-1874) – один із визначних укр. філософів минулого століття.Через всю його творчість проводиться думка, що істинну природу людини, її духовність , моральність, можна осягнути через більш досконалі , вищі форми пізнання, ніж раціоналістичні.Твердження, що всі сторони духовного життя можна звести до мислення, є однобічним і помилковим.Коли б наше духовне життя обмежувалось мисленням, зауважує Юркевич, то світ здавався б нам впорядкованим, але неживим, він був би для нас якоюсь математичною величиною, а не природою і людиною у всьому їх багатстві.Саме на критиці раціоналістичної тенденції у європейській ф-ії, релігії та моралі і створює він свою систему, яку називає “Філософією серця”Істина відкривається не тільки мисленням, а й “серцем”, оскільки пошук істини пов’язаний з релігійними та моральними прагненнями людини.Те, що може існувати, стає дійсним через посередництво того, що має бути, а саме через ціль платонівської ідеї добра.
Франко (1856-1916) ставить в центр своєї ф-ії людину, формулює головний закон людяності, суть якого в тому, що неробство – зло, а праця – добро.Але жити лише для праці неможливо, крім праці існує внутрішнє благо людини, її творче натхнення , її пісня.Пісня і праця , дух і матерія, книжка і хліб володіють істотою людини і природою суспільства.Але духовний світ людини – її найдорожче надбання. “Дух, що тіло рве до бою”, дух любові й справедливості, знання й громадянської самопожертви, віри в щасливу майбутість – це дух франківський, каменярський і переможний.Загалом можна відзначити, що стрижньовою ідеєю ф-ого та естетичного пошуку Франка є ідея особи, індивідуальності, вільної в громаді, але не вільної від соціуму.
Неопозитивізм і постпозитивізм
Позитивізм як форма ф-ії проходить ряд етапів –позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм,, але основні ідеї залишаються практично незмінними (Конт:створити нову “позитивну” ф-ію, яка б займалася такими питаннями, котрі можна перевірити фактично)
Неопозитивізм (20-ті рр.20 ст.) – головна увага звертається на вироблення такої методики, за допомогою котрої можна було б чітко розмежувати твердження, що мають смисл від безсмислових.Така методика – “верифікація” – була розроблена гол. чином у рамках Віденського гуртка (Шлік, Карнап,Нейрат) Суть принципу верифікації полягає в тому, що кожне твердження необхідно зіставити з фактами. Карнап розробив модель наукового знання, за якою в основі ззнання лежать абсолютно достовірні протокольні речення, к-рі виражають чуттєві переживання суб’єкта.Всі інші