Запарожские казаки под властью крымского хана /Укр./
ме Москві, що й затверджено мирним договором між Портою і Москвою спочатку під Прутом, потім у Стамбулі і врешті в Адріанополі. А вся сього-бічна пустеля з полями, ріками й річками почасти до Речі Посполитої, польської України відійшла й давнім Карловицьким договором підтверджена; почасти туркам і татарам по самий Очаків належить. Зважте, добрі молодці, Військо Запорізьке, і обміркуйте вашими мудрими головами, де сядете під московським пануванням, де матимете здобичі від солі, від риби, від звіра, де пасіки свої матимете, де пастимете свої череди, що розмножилися під обороною хана його милості? Звісно, Москва не захоче для вас ні з турками, ні з татарами воювати за ті землі по обидва боки Дніпра,— навпаки, рада буде, щоб навіть імені вашого запорізького низового не було, як це вже постановив був небіжчик государ цар Петро Олексійович, тільки чекав закінчення війни зі шведами. Через неможливість оселити вас, добрих молодців. Військо Запорізьке, по обидва боки Дніпра Москва здійснить давній свій замір і ворожі задуми: забравши вас. Військо Запорізьке, зашите за ріку Волгу й тим викорінить навіки і гніздо військове, й ім'я Війська Запорізького низового. До кого тоді у своєму нещасті звернетесь ви по допомогу? Тоді вже ні турки, ні татари, ні поляки не захочуть ні прийняти, ні захищати, ні обороняти вас, бачачи ваш теперішній безчесний і ганебний вчинок. Признаюся вам, добрим молодцям, милій братії моїй, що я соромлюся тепер не тільки перед Портою Оттоманською, а й перед королівською величністю французькою, польською і шведською через вашу несталість, оскільки Порта Оттоманська й усі ті монархи були повідомлені й оповіщені мною в багатьох листах (у Салоніках я не сидів даремно, склавши руки протягом 12 років) про мужність, відвагу і постійну, непохитну й присяжну готовність звільнити вітчизну й наміри ваші, отож обіцяли нам, за допомогою божою й за готовності найсвітлішого хана, уповні зичливого й прихильного до нас, допомагати нам і війною, і мирними договорами. Не забувайте, добрі молодці, про складену вами разом зі мною на непорочному євангелії присягу захищати вітчизну від тяжкого й нестерпного гніту московського. Пожалійте батьків, братів, родичів і всіх земляків ваших, обтяжених знущаннями, грабунком і нестерпним московського панування ярмом, а що найбільше, не мають вони волі ні в майні, ні в житті, ні у здоров'ї, ні в жінках, ні в дочках своїх від військ московських, повсюди по містах і селах на квартирах розташованих. Будуть вони на вас, добрих молодців, плакатися й Бога на помсту кликати, якщо ви їх віддасте у ще більшу й тяжку неволю своїм переходом до Москви. Вони на нас, після Бога, мають постійну надію, як про те мені часто переказували ченці київських і інших українських монастирів і різні купці, які компаніями ходять через Салоніки до святої Афонської гори. Отож, не залиште, добрі молодці, безпомічної вітчизни своєї! Не сумніваюся, що Москва, якщо ще не встигла притягнути, то напевно намагатиметься притягнути вас до присяги на вірність собі, та сумніваюся в тому, щоб та сама Москва захотіла присягнути зі свого боку на збереження всього того, чим вас, добрих молодців, обнадіює, чого вона ніколи не вчинить, а якщо і вчинить, то до більшого ошуканства, щоб тою брехливою присягою скоріше знадити і згубити вас. Знайте і те, добрі молодці, що та присяга, якщо тільки ви її склали, не чинна і перед Богом не грішна, бо, присягнувши попередньо одностайно на звільнення вітчизни, тепер ви присягнули лукаво, а чи ж можна присягати на погибель вітчизни? А до того ж Москва, узявши з вас присягу, як захоче, так з вами і з вітчизною нашою вчинить, і тоді присяга ваша й душу вашу занапастить, і вітчизну в безодню кине, і вільностей позбавить. Після всього цього прошу вас, добрих молодців, Військо Запорізьке, в ім'я любові до вітчизни й перед Богом вчиненої присяги про оборону вітчизни до останньої краплі крові, облишити свій намір, який ви здійснили чи ще тільки збираєтеся здійснити про перехід на ворожий вам і вітчизні бік, скористатися вигідним і щасливим часом, що зараз нам випав, за таких великих і непереможних для виконання наших священних обов'язків; в іншому разі
через наиіу несталість ми втратимо цей момент для звільнення нашої любої батьківщини і ніколи вже такого не побачимо й до кінця днів не дочекаємося. Звертаю, врешті, вашу увагу, що я тут, залишаючись при його милості ханові, маю уважне, пильне й невтомне про вас старання і збагнув цілковито його ханську милість, що він за натурою — пан, ласкавий до вас, добрих молодців, Війська Запорізького, усім серцем прихильний і всілякого добра вам і вітчизні нашій зичливий; слід тільки, щоб ви, добрі молодці, відгукнулися до його ханської милості листом через своїх посланців і запевнили його, що ніколи не збираєтеся переходити на московський бік і відходити від оборони й володарювання його ханської милості, а залишаєтеся в готовності до воєнного походу на перший його ханської величності указ. Запевняю вас християнською совістю, що не шкодуватимете і не тільки платню, а й належну винагороду за свою працю й подвиги матимете в польській стороні й отримаєте пожиттєві й вигідні постої. Все це пишу вашмосцям, добрим молодцям, Війську Запорізькому з ревності і від щирої моєї до вас і до вітчизни любові й приязні, з якою до вас і зостаюся щиро зичливий всього добра приятель і брат, Пилип Орлик, гетьман Війська Запорізького"
Разом з листом Пилипа Орлика запорожці отримали листа й від хана Каплан-Гірея. Лист хана доставив у Січ "гетьман і стражник" дубосарський і, за військовим звичаєм, його прочитали разом з листом Орлика на загальній раді. У своєму листі хан знову запрошував запорожців під свою протекцію і давав їм місце для заснування Коша "униз Дніпра, до Олешок, до Кардаши-на й до Сирті", обіцяв утримувати їх у попередніх вольностях дніпрових і милості й наказував слухатись і за вождя вважати "пана гетьмана Пилипа Орлика, який прибув за указом Порти Оттоманської з міста Солуня в особисте розпорядження ханської величності"
Та марно Пилип Орлик і Каплан-Гірей зверталися до запорожців. Попри всі докази, попри всю красномовність Орлика, запорожці залишалися цілком байдужими як до нього особисто, так і до його покровителя, кримського хана. Покладаючись на милість російської імператриці й на слова графа Вей-сбаха, який обіцяв захищати Запорізьке Військо від татар у випадку їхньої появи поблизу російських кордонів, запорізькі козаки послали травня 8 дня відповідь Пилипові Орлику й Каплан-Гірею і в тих відповідях "прямо від їхнього послуху відмовилися і в підданстві імператорської величності декларувалися" ^
У листі до Орлика запорожці вказували на всі погані вчинки кримських ханів щодо козаків за весь час їхнього життя під кримською протекцією: відкрито заявляли Орликові про те, що не Москва козакам листи "знадливі" писала, а самі козаки чоломбитні посилали до царської величності з невідступними проханнями прийняти запорожців "до попередньої ласки й милості", яку вони, врешті, тепер отримали. Вони радили й самому Орликові зробити те саме, що все Військо зробило, і доводили, що якщо хан, з'єднавшися з Орликом, здобуде Україну, то все одно отримає її не Орлик, а хтось інший, котрий глумитиметься над нею, як глумилися поляки, переслідуючи православну віру й насаджуючи в народі унію. А на завершення листа запорожці просили Орлика залишити їх цілковито в спокої і не писати більше ніяких листів, бо тепер вони вже піддані не кримського хана, а російської імператриці, котрій служитимуть до останніх днів свого життя "з роду в рід і ставатимуть за щасливе володіння її і всього християнського посполитого люду"
У листі до кримського хана Каплан-Гірея запорожці писали те саме. Вклоняючись аж до землі ханській милості і вдруге дякуючи ханові за хліб, за сіль і за протекцію, виявлену ним протягом кількох років усьому Військові, запорожці відверто заявляли йому про те, що вони бажають жити під обороною російської православної государині й вічно служити всім її наступникам. Багато зазнали запорожці кривд і від ногайських татар, які захопили всі степові угіддя від Великого лиману вгору до порогів Дніпра, і від
кримських татар, котрі грабували ні в чому не винних запорожців за втікачів з Криму, за зникнення татарської худоби й усілякого майна , і від ляхів, котрим хан дозволяв вішати козаків, які вирушали у Брацлав і в інші міста по рибу, і від їх милості Адил-Гірея й колишнього хана Менглі-Гірея, коли після їхньої міжусобної боротьби ні в чому не винних півтори тисячі запорожців віддали на каторги, від азовських татар, котрі не раз нападали біля річки Кальміуса на запорожців, які ходили по звіра. Та й тепер, якби запорожці пішли за ханом проти поляків, то могло б статися те саме, що сталося під час походу з Адил-Гіреєм: тоді б запорожців або в далекі місця попродавали, або ногайці, забравши, порубали, як порубали вони шістьох запорожців, які ходили до містечок на ріці Орелі. Внаслідок усього викладеного Запорізьке низове Військо й вирішило схилитися під державу православного монарха, щоб не гинути "в невідомих нападах" .
Обидва листи, лист Пилипа Орлика й лист хана Каплан-Гірея, і копії з власних своїх відповідей запорожці відіслали через колишнього кошового отамана Івана Білицького з шістьма товаришами графові фон Вей-сбаху до Києва. При цьому, користуючись такою нагодою, кошовий отаман Малашевич і все запорізьке товариство просили графа пропустити Білицького до Петербурга для подання на найвище ім'я чоломбитної про дозвіл Війську Запорізькому на випадок протесту з боку кримського хана й турецького султана за те, що козаки