Антонімія в поетичній творчості В. Симоненка
Таким чином, вказані критерії не є абсолютними для визначення антонімічності слів, хоча вони дозволяють виявити парадигматичні і синтагматичні відношення антонімів між собою та з іншими словами в лексико-семантичній системі мови.
Антоніми можуть позначати абсолютні або відносні протилежності. Хоча треба зауважити, що на рівні буденної свідомості протилежності значень можуть сприйматися без розрізнення.
До першої групи можна віднести два різновиди антонімів:
1. Антоніми, які означають протилежні явища, процеси, властивості та ін., що існують у об'єктивній дійсності матеріального світу, наприклад: виділення — поглинання (енергії); прискорення — гальмування (процесу); замерзання — танення (грунту); підвищення — зниження (густоти тіла); розділення — з'єднання (елементів речовини).
2. Антоніми, які позначають протилежні явища, процеси, події, факти, властивості, що існують у суспільстві, наприклад: питання — відповідь, ворожнеча — дружба, згадувати — забувати, виграти — програти (в шахи)., входити — виходити (з дому), віддавати — одержувати (книгу), друг — ворог (кращий, таємний), зав'язати — розв'язати (вузол) та інші.
Розділення антонімів першої групи на дві підгрупи умовне: протилежності значень, які утворюють антоніми першої підгрупи, можуть передавати протилежності, Існуючі в суспільному житті, наприклад: підвищення — зниження, роз'єднання — об'єднання, і навпаки.
Друга група включає в себе теж два різновиди антонімії.
1. Антоніми, що означають або характеризують реально існуючі незалежно від свідомості людей явища, процеси, факти, події, речі, властивості, між якими відношення протилежності обмежені якимись рамками; протилежність значень таких антонімів є відносною і має конкретний характер — стосовно до конкретної сфери дійсності й у певному відношенні, наприклад: бідний — багатий (селянин, поміщик), ближня — дальня (сопка, зірка), високо— низько, кінець — початок (мотузки, пшеничного поля), крупний — мілкий (горох, картопля), новий — старий (костюм, завод), молодість — старість (людини, гірського хребта), тепло — холод ( для мешканців тундри і тропіків).
2. Антоніми, що позначають чи характеризують явища, процеси, факти, події, речі, властивості, об'єктивна різниця між якими сприймається свідомістю суб'єктивно як протилежність у підпорядкованості усталеним в суспільстві нормам оцінки явищ, фактів, процесів, властивостей тощо, зважаючи на конкретні умови життя людини, на багатовікові звичаї, традиції, звички, на ті чи інші ситуації тощо, наприклад: потворний — гарний (малюнок), гіркий — солодкий (смакове відчуття), грішний — святий (чоловік), вдалий — невдалий (дослід) та ін.
Між двома різновидами другої групи неможна, звичайно, ставити глуху стіну: головне тут те спільне між ними, що їх об'єднує в одну групу, а саме — позначення відносних протилежностей.
Розробка питань взаємозв'язку мови з об'єктивною дійсністю, що нас оточує, має велике теоретичне та практичне значення. Вона допомагає правильному розумінню багатьох процесів, які відбуваються у мові, та сприяє успішному проведенню лінгвістичних досліджень.
"Слова та їх значення живуть не ізольованим один від одного життям, а з'єднуються в окремі групи, причому основою для групування служить подібність чи протилежність за прямим значенням." [13, 45]
"Смислові зв'язки за контрастом належать до числа найважливіших засобів поєднання лексичних одиниць в мікросистеми. В цьому виявляється природна схильність людського розуму. Експериментальні дослідження показали, що найбільш вживаними словами-реакціями є антоніми: великий — малий, життя — смерть." [21, 77]
Антоніми утворюють найпростішу групу слів, яка складається з двох лексичних одиниць, на відміну від синонімів та омонімів, які групуються гніздами, рядами.
Протиставлення значень слів може виявитися лише у співвідносних поняттях, які перебувають у взаємній залежності і можуть характеризувати явище одного плану. Протиставлення мовних одиниць передбачає існування в кожному з них спільної семантичної основи; розвиток кожного нового протиставлення є разом з тим розвитком широкого та нового значення у лексем, що протиставляються. Причини цього різні, але найголовнішою з них є та, що за допомогою контрастного зіставлення фактів "найяскравіше вимальовується їх глибина, бо на темному тлі найчіткіше видніється ясне, звучання чудово сприймається в тиші, знайшовши кінець чомусь підсвідомо шукаємо його початок." [13, 36]
"Антонімічні відношення між словами найчастіше виявляються тоді, коли вказують на якість (білий — чорний, швидкий — повільний, рідкий — густий); кількість (багато — мало); простір (вперед — назад, північ — південь); час (зима — літо, весна — осінь, день — ніч); дію (говорити — мовчати, приїхати — від'їхати); стан (стояти — лежати; війна — мир); почуття (любов — ненависть); стосунки між людьми (друг — ворог)." [11, 86]
За своєю суттю антоніми неоднорідні. Слушною в галузі науки про антонімію є передмова до словника антонімів М.Р.Львова, в якій він виділяє такі різновиди протилежності:
1. Контрарну протилежність виражають, крайні симетричні члени впорядкованої більшості, між якими існує середній, проміжний член: молодий не старий, не молодий, літній - старий.
2. Контрадикторна — між протилежними членами, які доповнюють один одного до єдиного цілого і є за своєю природою граничним, між ними немає; ніякого проміжного члена: живий — мертвий, разом — нарізна.
3. Векторна протилежність - протилежність різноспрямованих дій, рухів, ознак: підніматися - опускатися.
4. Окремо виділяються антоніми, що вказують на участь у дії двох сторін, і кожна з яких виконує протилежну функцію: давати — брати, купувати — продавати.
Наведена класифікація антонімів не може вважатися єдиною. Три основні різновиди антонімічних лексико-семантичних відношень виділяють за такими критеріями:
1) наявність ознаки — відсутність ознаки: рух — спокій, веселий — сумний, логічний — алогічний;
2) початок дії або стану — припинення дії або стану: влетіти — вилетіти, заснути — прокинутися.
3) більший ступінь вияву ознаки— менша кількість або ступінь вияву ознаки (тип "більше — менше"): високий — низький, широкий — вузький.
Відомі також й інші принципи виділення антонімів. За характером протиставлення розрізняють кілька типів антонімів.
До першого класу належать антоніми, які стоять на крайніх точках шкали, що виражає різний ступінь певного явища: старий — молодий, злий — добрий.
Другий клас становлять так звані антоніми-конверсиви. Під конверсією мають на увазі протиставлення слів, що називають відношення, в яке вступають дві сторони: потопати — виринати.
До третього класу антонімів відносять слова, які означають протилежну спрямованість дії, стану, ознаки: сходити — заходити, світає — смеркає.
Четверту групу антонімів за характером протилежності становлять слова, що виражають протилежність понять, які доповнюють одне одного і в сумі два антонімічні слова охоплюють усе родове поняття. Ступінь антонімічності лексем цього типу полягає в тому, що два протилежних значення доповнюють одне одного до вираження меж прояву тієї чи іншої властивості, стану або відношення, тобто в логічному відношенні — до всього родового поняття: живий — мертвий.
Виражальні можливості антонімічних відношень між словами не вичерпуються наведеними семантичними класами та типами.
На думку А.П. Грищенка [23, 121] та багатьох дослідників антонімії, антоніми поділяються за двома основними різновидами показників — семантичними і структурними. Детально семантичні класи були наведені вище. Тепер зупинимося на структурній класифікації.
Із структурного погляду розрізняють два типи антонімів: різнокореневі (темний — світлий) та однокореневі (надія — безнадія). У праці Л.А.Новікова "Типи антонімів в російській мові" розглянута структурна класифікація антонімів, яка заснована на словотворчих зв'язках слів. Дослідник виділяє такі різновиди:
1) різнокореневі (лексичні). Вони є найпоказовішим класом мовних одиниць з протилежними значеннями й охоплюють найважливіші лексико-граматичні класи слів (частини мови), особливо прикметники, іменники, прислівники та дієслова: високий — низький, швидко — повільно, день — ніч, любити — ненавидіти, всі — ніхто, так — ні, в — із.
2) однокореневі. Значення протилежності виражається не частинами кореня слів, а афіксальними морфемами. Антонімія виникає тут як результат кореляції протилежних за значенням слів, або як результат вживання префікса, який надає слову протилежного значення : закривати — відкривати, приходити — відходити.
На окрему увагу заслуговують "найпримітивніші" антоніми, утворювані за допомогою заперечної частки не-. У частині випадків вона виражає значення відсутності тієї чи іншої ознаки, внаслідок чого в антонімічній парі виникає відношення повної протилежності. Підтримує цю точку зору А.А.Реформацький, творячи, що "найпримітивніші" антоніми є слова з заперечною часткою типу : добрий — недобрий", Цієї ж думки й А.П.Грищенко [23, 121]. Але існує інша точка зору на дану проблему. І.С.Олійник вважає, що "антоніми— це протиставлення, за їх семантикою, тому до антонімів не належать такі протиставлення, які утворюються звичайним додаванням заперечної частки не- ". [11, 57]
Структурна класифікація антонімів тісно пов'язана з їхньою приналежністю до певної частини мови. Тут слушно перейти до розгляду морфологічної класифікації. У рамках останньої можна розмежувати два типи антонімів: одночастиномовні та міжчастиномовні антоніми. Не всі дослідники вважають за доцільне виділення останнього типу. За визначенням, наприклад, А.П.Грищенка, "антонімами називаються слова, які належать до однієї й тієї ж частини мови і мають протилежні значення..." [23, 121].
Багато вчених вважають антонімами лише ті слова, що належать до однієї й тієї ж частини мови.
У тексті, звичайно, протиставляються антоніми — слова однієї частини мови. Така антонімія називається одночастиномовною. Вона є типовим, найуживанішим, найбільш розповсюдженим засобом позначення протилежних процесів, предметів, властивостей тощо об'єктивної реальності. Внаслідок типовості і широкому розповсюдженню вона представлена в науці як єдиний засіб вираження протилежності значень у лексиці. Саме цій антонімії присвячені спеціальні праці, в яких досліджуються властивості, відношення, функції антонімічних одиниць. Тільки одночастиномовну антонімію включають словники антонімів.
Проте спостереження над мовою показують, що протиставлятися й утворювати протилежні змісти можуть і слова різних частин мови. Наприклад: "Все для нього було загадкою, яку він намагався розгадати." Міжчастиномовну антонімію дослідив і описав Є.М.Міллер у праці "Міжчастиномовна антонімія" [13, 73]. Між частинами мови, що виділилися, і різними явищами об'єктивної дійсності існують складні відносини : одне і те ж явище може бути узагальнене в різних частинах мови і різні явища можуть бути узагальнені в одній і тій же частині мови. Наприклад, конкретна дія підводиться не тільки під поняття процесу, яке виражене в дієслові, але й під поняття предмета, яке виражене в іменнику: бігати і біг, стрибати і стрибок. Звідси випливає, що якщо взяти два ряди слів, наприклад: жар, жарко, жаркий і холод, холодно, холодний, то в сукупності вони будуть означати одну сутність — щось цілісне, а саме: температурне явище, яке конкретизоване позначенням протилежних полюсів — відносно високої температури і відносно низької температури.
Вчення про частини мови. що виникло і розвинулось раніше вчення про антоніми, не могло не вплинути на формування в теорії стійких поглядів про форми антонімічних одиниць, які протиставляються в мові, і відповідно в словниках, — типів антонімічних опозицій, тим паче, що більшість антонімів, котрі протиставляються — одночастиномовні. Але саме тому, що мовлення є першоджерелом творення лексичного складу, не можна ігнорувати систематичне вживання поряд з одночастиномовними міжчастиномовних антонімів.
Приклали міжчастиномовної антонімії представлені іменниками і дієсловами, що свідчить про об'єктивність її існування. Не викликає сумніву міжчастиномовна антонімія і в тих випадках, коли слова, що протиставляються, належать до інших частин мови. Наприклад: "Мета життя людини? — ...Пізнати непізнане..."
М.Р.Львов у праці "До питання про типи лексичних антонімів" подає класифікацію за ступенем антонімії.
Повну протилежність значень мають далеко не всі пари антонімів. Вони протиставляються прямолінійно, вони симетричні. Їхні риси:
1) незалежність від контексту: низ — верх, ніч — день;
2) взаємозаміна. В реченні один член пари антонімів може бути замінений протилежним членом цієї пари, при цьому значення всього вислову змінюється на протилежне: від розумного — навчишся, від дурного — розучишся;
3) приналежність до одного семантичного ряду: високий — низький (позначають протилежні характеристики при вимірюванні будь-яких предметів по вертикалі);
4) здатність першого члена пари антонімів мати разом із одним прямим антонімом ряд непрямих, неповних антонімів, які являють собою синоніми другого члена цієї пари: любов — ненависть, любов — неприязнь, любов — антипатія, любов — відраза;
5) Здатність зберігати значення протилежності в словотворчих паралелях, у різних частинах мови: високий — низький (прикметники), високо — низько (прислівники), підвищувати — понижувати (дієслова), підвищення — пониження (іменники);
6) особливо широке вживання: земля — небо, купити — продати. Неповними вважаються такі антоніми, які володіють:
1) різноманітними відтінками ідеографічних значень: маленький — гігантський (неповні антоніми, оскільки гігантський — це не просто великий, а надзвичайно великий);
2) різними сферами вживання : ректи — мовчати.
3) різним емоційно-експресивним забарвленням: височенний — низький.
Регулярне протиставлення антонімів один одному спричиняє те, що кожен із них викликає в нашій свідомості уявлення про свою протилежність. Це антоніми мови, тобто загальномовні, постійні, слова, антонімічні стосунки яких зрозумімі поза будь-яким контекстом. Такі антоніми існують у лекско-семантичній системі мови незалежно. Вони зафіксовані в усіх словниках української мови і регулярно відтворюються в подібних або однакових умовах. Поряд із загальномовними антонімами в антонімічні стосунки в певній ситуації можуть вступати слова, що в звичайному вживанні не мають протилежних значень. У мовній практиці майстрів художнього слова виражальні можливості протиставлення розширюються за рахунок контекстуальних, або індивідуально-авторських антонімів: правда — легенда, століття — антивік.
IV. Особливості антонімії В.Симоненка
Антоніми В.Симоненка — частина мовної палітри поета, яка дає змогу простежити деякі важливі особливості його поетичної творчості. Адже вона вражає нас своєю внутрішньою красою, щирістю почуттів наповненістю. "Його обдарованість була щедра, ласкава. І тому, художня палітра поета багатюща." [10, 160]
В.Симоненко сміливо випробовує себе в різних жанрах. Поряд із творами громадянської, пейзажної та інтимної лірики не можна обійти увагою його дошкульних сатиричних байок, віршованих жартів. Його казки для дітей зігріті теплим гумором, усмішкою, народним дотепом. Митець відомий своїми новелами та гуморесками, як досвідчений публіцист.
Лексичний склад поезій В.Симоненка також надзвичайно багатий і різноманітний. Поет широко використовує синоніми, влучні порівняння, образні метафори та епітети. Все говорить про те, що творчий діапазон автора був надзвичайно багатогранним.
Поетові притаманне широке використання антонімів. Вони виконують важливі образні, художньо-естетичні, структурно-композиційні та ідейні функції. Переважають у поетичних творах митця загальновживані антоніми, наприклад: ніч — день, щастя — біда, радощі — сльози, тиша — грім та багато інших.
Розглядаючи антоніми у творчості В.Симоненка, роблю спробу проаналізувати їх за загальною класифікацією, поданою та описаною у попередньому розділі.
ЛЕКСИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ
1. Семантична класифікація
З урахуванням характеру згаданих протилежностей можна виділити три семантичні класи антонімів.
У межах першого класу об'єднуються антоніми, відношення між якими грунтується на комплементарній протилежності між значеннями слів. Антонімічні відносини охоплюють строго визначені пари слів. Проміжні ступені вияву відсутні. До даної групи можна віднести антоніми, що позначають:
а) стать:
тато — матір
У Івася немає тата.
Не питайте тільки, чому
Лиш від матері ласку знати
Довелося хлопчині цьому [29, 37]
б) орієнтація в просторі:
земля — небо
Вслухайтеся, земле і небо,
У рокіт страждань моїх... [29, 71]
в) наявність ознаки — відсутність ознаки:
радісна — сумна; дуже — трохи
І припала така година,
Дуже радісна й трохи сумна. [29, 34]
г) абстрактні поняття :
будні — свята, радість — жаль
Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль... [29, 59]
д) риси характеру людини та її почуття:
ненависть — любов
І земля впилась водою,
Мов живою кров'ю,
І обнявся сміх з журбою.
Ненависть з любов'ю. [29, 43]
Цей клас дуже широко представлений у творах Василя Симоненка. До другого класу належать антоніми, які позначають протилежне спрямування дій, ознак, властивостей, антоніми на позначення руху, так звані векторні антоніми; антоніми, що вказують на початок дії або стану — припинення дії або стану:
іду — падаю; спішу — плетусь; вперед — назад
І я іду, і падаю, і знову
Спішу вперед або плетусь назад. [29, 106]
Третій клас утворюють антоніми на позначення якісних протилежностей, здатних мати різні щодо міри або інтенсивності проміжні ступені вияву:
а) більший ступінь вияву ознаки — менша кількість або ступінь ознаки:
найскладніша — проста
Найчистіша душа незрадлива,
Найскладніша людина проста. [29, 83]
б) смакові відчуття та колір:
сіре — голубе
Я не йму тобі зовсім віри,
Як сумною побачу тебе —
Небо в сутінь буває сірим,
А насправді ж воно — голубе. [29, 46]
в) емоційні, морально-етичні та інтелектуальні властивості:
строга — ніжна
Може, ти зі мною надто строга,
Та й чого б ти ніжною була. [29, 114]
2. З структурного погляду, як уже зазначалось, розрізняють різнокореневі, або лексичні, та однокореневі, або лексико-граматичні (ще зустрічається термін словотвірні), антоніми.
У поезіях В.Симоненка більше представлені різнокореневі (лексичні антоніми):
правда — зло; друг — ворог
Я не цього бажаю, не папуга,
Щоб віддаватись цьому ремеслу.
Я хочу правді бути вічним другом
І ворогом одвічним злу. [29, 108]
ненавидіти — любити
Ображайся на мене, як хочеш,
зневажай, ненавидь мене —
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне. [29, 45]
Другий розряд антонімів — однокореневі (лексико-граматичні або словотвірні). Протилежність у них зумовлена приєднанням антонімічних префіксів. Загальне значення заперечення ознаки виражають префікси без-, проти-, а-, анти-, де-, лез-, лис-, ір-, ін-, що вживаються в прикметникових, іменникових і дієслівних антонімах.
дай — віддам
Дай мені у думку динаміту,
Дай мені любові, дай добра,
.................................................
Все одно ті скарби по краплині
Я тобі закохано віддам. [29, 67]
Окремої уваги заслуговують "найпримітивніші" антоніми, утворювані за допомогою заперечної частки не-. У Симоненка знаходимо:
недруги — друзі
Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі! [29, 95]
забуте — незабуте
Але воно живе — забуте й незабуте,
А час не зупиняється, а молодість біжить. [29, 80]
3. Морфологічна класифікація
Досліджуючи антоніми в поезіях В.Симоненка, можна помітити, що найчастіше поет вживає іменникові та дієслівні антонімічні пари, рідше — прикметникові та прислівникові, а також числівникові, займенникові та прийменникові антонімічні пари. Наприклад:
— іменникові антонімічні пари:
щастя — зло
Задихнеться від люті сірість —
Нам на щастя, а їй на зло... [29, 100]
палац — печера
У палацах пишних — не в печері –
Варвари космічної доби
Мріють дати людству на вечерю
Атомні опеньки і гриби. [29, 41]
правда — брехня
Але правди в брехні не розмішуй.
Не ганьби все підряд без пуття... [24, 83]
— дієслівні антонімічні пари:
благословляю — проклинаю
Коли грозує далеч неокрая
У передгроззі дикім і німім,
Я твоїм ім'ям благословляю,
Проклинаю іменем твоїм. [29, 72]
полюби — зрадь
О жорстока ! Щастя хоч краплину
В душу мою змучену згуби -
Полюби і зрадь через хвилину,
Та хоч на хвилину полюби ! [29, 97]
заридати — засміюсь
І буду нерозумно обридати,
І недоречно скиглити чомусь,
Але, як треба буде заридати,
Я горемично, тупо засміюсь. [29, 105]
— прикметникові антонімічні пари:
добрі — злі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві і злі. [74, 70]
маленькі — великі
Хай в маленьких очах відбивається світ
Од маленьких ромашок до стартів великих... [29, 112]
— прислівникові антонімічні пари:
оптом — вроздріб
Тепер ви знов, позв'язувавши кості,
Торгуєте і оптом, і вроздріб... [29, 40]
вранці — вночі
Там, у степу, схрестилися дороги,
Немов у герці дикому мечі,
І час неспинний, стиснувши остроги,
Над ними чвалить вранці і вночі. [29, 85]
— числівникові антонімічні пари:
міліони — одна
Те, що кидали ви, як намисто,
Міліонам красунь до ніг,
Я в душі недоторканно чистим
Для одної для неї зберіг. [29, 51]
безліч — один
На світі безліч таких, як я.
Та я, їй-богу, один. [29, 108]
Порівняно невелика кількість займенникових антонімічних пар. Майже всі вчені виділяють займенникову антонімію. У "Сучасній українській літературній мові" Олійник І.С. зазначає, що у складі займенників антоніми трапляються досить рідко. А Петік В.А. у своєму посібнику "Сучасна українська мова" займенникову антонімію не виділяє взагалі.
Як позначалося вище, у поезіях В.Симоненка займенникова антонімія має місце. Переважно, такі антонімічні пари вживаються в інтимній ліриці.
ти — я
І ти ясна, і я прозорий. [29, 104]
Ну чим я себе розважу ?
Мені не пробачиш ти... [29, 97]
За себе — за них
Живу не лише за себе,
Я мушу жити й за них. [28, 20]
Кількість прийменникової антонімії невелика, але її не можна не помітити.
з — в
Я живу з тобою і для тебе,
Вийшов з тебе, в тебе перейду. [29, 40]
без — із
Так і ступити без них не міг би
Так би із ними ділився надіями. [28, 82]
Потрібно сказати, що прийменникова антонімія дає можливість поетові ще більше увиразнити мову. Вони виконують важливу структурно-синтаксичну функцію у Симоненкових віршах. Але необхідно зазначити тут, що не всі вчені вважають прийменникові антоніми за окрему групу, або й зовсім не визнають прийменникові протиставлення.
У творах В.Симоненка зустрічаємо не тільки протиставлення окремого слова слову. Наявні також випадки протиставлення слова парі слів або словосполученням. Яскравим прикладом даного явища є уривок із поезії "Тиша і грім", де автор протиставляє слову "щастя" зразу п'ять слів-синонімів, і кожне з них ми можемо розглядати як антонім до першого.
Чому смуток з тобою поруч
Часто ходить у світлі дні ?
Певне, є в тебе біль і горе,
Невідомі зовсім мені.
Хоч на щастя життя багате,
Але кожну людину ждуть
І печалі, і сум, і втрати,
І не можна їх обминуть. [29, 46]
Можна знайти антонімічні відношення між словом та словосполученням (здебільшого поєднання іменника та прикметника синтаксичним зв'язком узгодження):
ранки — вечірній час; свята — дні робочі
Ми думаєм про вас. В погожі літні ночі,
В морозні ранки і в вечірній час,
І в свята гомінкі, і в дні робочі
Ми думаємо правнуки про вас. [29, 25]
Тут же присутня антонімія словосполучень, що виражають абстрактні поняття:
літні ночі — морозні ранки.
Як видно з наведених вище прикладів, В.Симоненко широко і вміло користувався всіма структурними можливостями антонімії.
Хотілося б зупинитися на такому мовному явищі як синонімічна антонімія. Для Симоненкової антонімії воно характерне. Візьмемо для прикладу антонімічну пару щастя — біда. Поет вміло використовує не протиставлення, замінюючи один із членів синонімом. У його віршах знаходимо такі варіанти:
щастя — біда
День, коли мене родила мати,
Для життя, для щастя, для біди. [29, 69]
щастя — лихо
Ти прийшла і щастя, і лихо,
Поважала мій труд і піт... [29, 16]
Прикладом синонімічної антонімії можуть бути такі пари:
радощі — муки
І наші спільні радощі і муки Чи випливуть із серця глибини. [29, 96]
радощі — сльози
І десь знайду невблаганну, жорстоку,
Тебе, богине радощів і сліз. [29, 118]
Наведені вище різні класи та типи антонімів відносять до так званої одночастиномовної антонімії. Та в творах В.Симоненка має місце й міжчастиномовна антонімія. Це антонімічні відношення між словами, що є різними частинами мови. Наприклад:
один — інший
Один волає : "Зупинись ! Не треба !"
Штовхає інший : "Не впиняйся, ні." [28, 102]
У даному випадку антонімічна пара виражена числівником та займенником.
Наявне також і синонімічне протиставлення, члени яких є різними частинами мови. Наприклад:
мрія — наяву (іменник — прислівник)
Якщо того, що в мріях маю,
Хоч краплю мати наяву. [28, 84]
мрія — жива (іменник — прикметник)
Ти для мене не тільки мрія,
Я живою тебе люблю. [28, 165]
сняться — наяву (дієслово — прислівник)
Але їм тільки сняться крила,
Наяву ж — вони зовсім без крил. [28, 174]
Зміст цих рядків приблизно однаковий. Але поет не повторює одну й ту ж антонімічну пару в кожному випадку, а добирає синонімічні антоніми і вдало їх застосовує.
Наведемо ще яскраві приклади міжчастиномовної антонімії. Протиставлення однокореневих антонімів, виражених субстантивним прикметником та іменником.
Смертні вам безсмертя дарували
Смертні вам продовжили життя. [29, 90]
Ця пара використана поетом для більшого контрасту, для увиразнення думки. Василь Симоненко звеличує простих людей, вважаючи, що кожна смертна людина по-своєму безсмертна завдяки своїй праці, своїм внескам у світобудування.
Наявна також така антонімічна пара, яку складають прислівник — дієслово:
Чи він умер всерйоз,
Чи тільки прикидається. [28, 40]
Тож, з наведених вище прикладів видно, що міжчастиномовна антонімія посідає не останнє місце у творах поета і широко вживається ним.
За протилежністю значень у лексичній системі мови виділяють насамперед загальномовні, або узуальні, антоніми, їм властиві суттєво важливі ознаки, а саме:
1) стійке лексико-семантичне відношення в межах відповідних пар слів, унаслідок чого вони постійно взаємодіють у словниковому складі як парадигматично взаємозумовлювані одиниці:
2) регулярна відтворюваність в одних і тих же синтагматичних і стилістичних умовах. Наприклад:
щастя — біда
Скільки б не судилося страждати,
Все одно благословлю завжди
День, коли мене родила мати
Для життя, для щастя, для біди. [29, 69]
дні— ночі
Дні і ночі думать про тебе,
Виглядати тебе щомить —
Лиш для цього, їй-богу, треба,
Тричі треба на світі жить! [29, 53]
Поряд із загальномовними антонімами в антонімічні стосунки в певній ситуації можуть вступати слова, які в звичайному вживанні не мають протилежних значень. Протиставленість семантики у таких лексемах створюється лише в індивідуальному використанні, тобто в спеціальному контексті. Це антоніми мовлення, або контекстуальні, слова, що набувають антонімічних стосунків тільки в певному контексті. Контекстуальні антоніми тісно пов'язані з ознаками, властивими поняттям, вираженим загальномовними антонімами. Наприклад:
туман — сонце
У душі моїй —
Місця немає туманам.
У душі моїй —
Сонце червоне буя... [29, 114]
Контекстуальні антоніми туман і сонце передають протилежні почуття, настрої, які в мові виражені антонімами сум, туга — радість, веселість. Слова вжиті в переносному значенні.
У своїх поезіях Василь Симоненко широко використовує контекстуальні антоніми. Наприклад, ось деякі з них:
зустрів — не зберіг
Під суворим небом,
Небом вічним,
Я тебе зустрів і не зберіг. [29, 101]
спати — жити
Але ж я не спати — жити!
Жить і мріять люблю... [29, 98]
ненаглядна, чудова — злюща
У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить
- Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить !.. [29, 59]
віяв — вмер
Довго вітер уперто віяв,
Але чомусь і він тепер,
Зазирнувши тобі під вії,
У волоссі твоєму вмер. [29, 55]
Контекстуальні антоніми завжди образні. Автор може використовувати антоніми не тільки за усталеною в мові схемою, а й залежно від особливостей власного світосприймання.
V. Стилістичне використання антонімів
Антоніми посідають помітне місце серед виразових засобів мови, відіграють чималу стилістичну роль. Це пояснюється тим, що вони дають можливість створити контрастну характеристику образів, понять, предметів, явищ.
Поезія В.Симоненка контрастна на всіх рівнях : від ідеї до композиції, від сюжету і характерів до окремого малюнка і образу. Гармонії і красі світу протистоять обов'язково крайні стани краху, убогості, небуття. Радості буття і щастю його повнокровного відчуття протистоять страждання, біль, горе.
Яскравим прикладом контрастності є вірш "З вікна", в якому зимовий пейзаж зіставляється зі своєю протилежністю — літнім краєвидом:
Синиця в шибку вдарила крільми
Годинник став. Сіріють німо стіни.
Над сизим смутком ранньої зими
Принишкли хмари, мов копиці сіна.
Плине печаль. Біліють смолоскипи
Грайливо пофарбованих ялин —
Вони стоять, немов у червні липи,
Забрівши в сивий і пустий полин. [27, 153]
Разючість протилежностей демонструють і такі образи поета: "губи неціловані і грішні, очі божевільно голубі", "задихнеться від люті сірість - нам на радість, а їй на зло" та багато інших. Це передусім позначає нам орієнтири художнього світосприйняття митця, які дозволяють безпомилково виділити все прекрасне і чітко виділити "лінію зла". Вся поезія В.Симоненка — це крайні вияви буття: затхла