Методика вивчення творів різних жанрів
Методика опрацювання нарисів
Нарис – це оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому зображуються дійсні життєві факти, події, конкретні люди. Введення до читанок такого жанру творів методично виправдане. Вони розширюють пізнання учнів, оскільки їхня тематика різноманітна. Тут і розповідь про сьогоднішнє суспільне життя людей, про історію нашого народу, про гордість української літератури (“Тарас Шевченко” Д.Красицького, “І.Я.Франко” А.Кримського; “Древній Київ” та “Старовинне місто” Н.Забіли і інші).
Матеріали цього жанру відкривають учням історію і сучасний навколишній світ. У цьому їх пізнавальне значення. Разом з цим вони містять великий виховний потенціал. Цю особистість нарисів учитель зобов’язаний використати в повній мірі для розвитку у своїх вихованців почуття любові до рідної Батьківщини, гордість за наш народ. Опрацювання цих текстів потрібно спрямувати на прищеплення дітям бажання самим трудитися, зробити добре і корисне діло, сумлінно виконувати свої обов’язки.
Переважна більшість нарисів характеризується тим, що в них виклад наукових даних базується на основі розгортання сюжету, в якому діють люди. Введення героїв у розповідь надає відтінку художності, що проявляється у використанні прийомів, відомих художній літературі.
У роботі над нарисами необхідно враховувати своєрідність викладу. Насиченість тексту фактичними даними потребує ширших пояснень, знаходження аналогій, відомих дітям з їх досвіду. Що ж до прийомів в аналізі таких текстів, то в цих випадках бажано дотримуватися тієї форми, яку запропонував автор.[33] Наприклад, якщо автор запросив читача здійснити похід по місту, то цей прийом слід продовжити і вчителеві, сказавши: “Що ж ми побачили, подорожуючи з автором по місту?” чи “Де ми побували і з чим познайомилися, ходячи з автором по місту?”. Розмова в такому ключі відкриє вчителеві можливість показати один із способів передачі думок – виклад від імені першої особи множини. Але над яким би різновидом науково-художніх статей не велась робота і які б форми їх опрацювання не застосовувалися, вимога до їх читання залишається незмінною: уроки ознайомлення з нарисами мають давати учням деяку суму знань, розширити їх світогляд. А цього можна досягти тільки при активній пізнавальній діяльності. Що ж може сприяти організації й успішному проведенню уроку?
Насамперед, урахування змісту матеріалу, щоб правильно обрати форму підготовки дітей до сприймання тексту. В одних випадках достатньо лише підвести учнів до слухання матеріалу, зацікавити їх, а в інших – необхідно роз’яснити, про що йдеться у творі; коли і де події відбувалися, яке значення вони мали в історії і чому ми, сучасні люди, повинні не забувати про них.
У матеріалі “Весна в лісі” письменник О.Копиленко розповідає про те, якими народжуються білченята, зайченята та ін. Виникає запитання, чи є потреба вчителеві, готуючи дітей до читання цього тексту, своїми словами переказувати його зміст? Безперечно, немає такої потреби. Мета уроку – ознайомити учнів з одним з цікавих явищ природи. Ця мета досягається прочитуванням тексту, доступного дитячому розумінню. Тому підготовку до сприймання твору можна обмежити лише інформацією про те, що з настанням весни оживає природа, просипаються звірі, які протягом зими спали, народжуються малята у лісових і польових звірів. Про те, якими вони бувають після народження розказує письменник О.Копиленко.[34]
Інші вимоги пред’являються до етапу уроку, який готує школяр до слухання таких, наприклад, текстів, як “Тарас Шевченко” Д.Красицького. Без роз’яснення того, у яку епоху жив Великий Кобзар, діти не збагнуть, що таке панщина, куди ходив батько Тараса або у яку дорогу він вирушив з “панською хурою”, де й застудився. І розповідь про великого українського поета слід ввести і незрозумілі учням слова “пан”, “панщина”, які трапляються у тексті. Поряд з поясненням історичних фактів, зрозумілих молодшим школярам, корисно ознайомити дітей з книгами, картинами поета.
Позитивні результати читання нарисів залежать також і від того, як організовано їх аналіз, точніше, як ведеться розбір і усвідомлення частин розглядуваного матеріалу.
Як правило, кожна стаття містить нові для учнів дані. Вони втілюють в невідомі школярам слова, терміни і вирази. Перша вимога – це якомога точніше давати уявлення про зміст понять, які називаються новими для учнів словами.
Зразок для вчителя, як можна будувати розповіді про не знані учням речі, дає вміщення у “Читанці” для 2 класу тема матеріалу-загадки під назвою “Який це місяць?”. Щоб привести учнів до назви місяця-квітня, автор твору-загадки розкриває його типові риси: розлилися річки, затопили низини та луки; загуркотіли в полі трактори – почалася весняна сівба; цвітуть в’язи, клени; ось-ось буйно розквітуть садки. Найбільший ефект дає образне тлумачення смислу слів, яке спирається на речі, відомі учням, на дитячий життєвий досвід.
Перевіркою результативності роботи над нарисом має стати узагальнююча бесіда. Вона проводиться після розбору частин. В її основу кладуться запитання, які передбачають повторення матеріалу, розповідь про те нове, що учням стало відоме сьогодні, формулювання свого ставлення до опрацьованого матеріалу.[35]
Вивчення малих фольклорних жанрів
Методика початкового навчання не передбачає окремих уроків для опрацювання малих фольклорних жанрів, таких як загадки, прислів’я, скоромовки. Вони вводяться в тканину уроку як супровідний матеріал, хоч і важливий, необхідний для роботи з молодшими школярами.
Загадки, прислів’я, скоромовки урізноманітнюють прийоми навчальної роботи. Вони вносяться до навчального процесу елементи гри, що психічно виправдано в навчанні дітей 6-10 років. Їх слід використовувати як дидактичний матеріал при вдосконаленні техніки читання, виробленні літературної вимови. Нарешті, вони становлять суттєвий елемент розвитку мовлення і мислення.[36]
“Прислів’я, - за словами К.Ушинського, - являє собою маленьку розумову задачу”. Зміст кожного прислів’я відображає погляди народу на природу, людей, значення всіх явищ життя[37] . Учням визначення прислів’я треба дати у загальних рисах, наголошуючи на тому, що прислів’я – це вислів, який у вигляді ритмічно побудованого і навіть заримованого речення передає багатовікові спостереження народу над поведінкою людей і навколишньою природою, виражаючи їх у вигляді мудрого узагальненого повчання, наприклад: “Друзі пізнаються в біді”, “Під лежачий камінь вода не тече”.
Розкрити таку властивість прислів’я можна на багатьох прикладах. Так, в азербайджанській народній казці “Сім лозин” йдеться про те, як в одного чоловіку було семеро синів. І були вони нерозлийвода. А коли поженилися, кожен звив своє гніздо й відцурався від інших. Тоді батько, зібравши їх, попросив принести по гранатовій лозині. Принесені лозини батько зв’язав і дав їм, щоб кожен спробував переламати пучок. Ніхто цього зробити не зміг. Тоді батько дав кожному по лозині. Окремі лозини, звичайно, були поламані. Батько зробив висновок: “Якщо ви триматиметеся купи, ніхто вас зламати не зможе, як оці сім лозин”.
- Так в житті буває завжди, - говорить вчитель. – Дружба дає щастя людям. У народі тому й говорять: “Щасливо там жити, де вміють дружити”. Такий вислів називають прислів’ям. Прислів’я – це народна мудрість.[38]
Із скоромовками і загадками діти ознайомлюються ще в дошкільному віці. Скоромовки вводяться як елемент вироблення орфоепічних норм, як засіб розвитку дихання, від якого залежить виразність читання і декламування. Скоромовку прочитують кілька разів: мовчки для ознайомлення; вголос – для колективної роботи над усвідомленням змісту. Спочатку читають повільно, щоб усі звуки називалися правильно, потім швидше, щоб подумати над правильним диханням, і, нарешті, максимально швидко – це вже весела гра, у якій кожен намагається не збитися і не зіпсувати скоромовку.[39]
Враховуючи позитивну роль скоромовок у навчанні молодших школярів, слід розширювати застосування їх у навчальному процесі, не обмежуючись лише тими зразками скоромовок, що представлені у читанках.
Загадка – це мальовничий опис предметів, який треба впізнати, відгадати.
Для першокласників читання загадок і прислів’їв – не тільки засіб розвитку мислення, а й предмет дидактичних вправ. Так, у роботі з шестилітками загадку “Що за диво прилетіло – поле зразу почорніло? Не живий, а помагаю, замість тисячі лопат я копати землю рад” можна використати для вироблення правильної вимови, а також для вироблення навички “читати” розділові знаки. Як дидактичну вправу на вироблення правильної вимоги звука [дж] доцільно застосовувати прислів’я “Раді люди літу, бджола – цвіту”.
Над загадками і прислів’ями корисно працювати як на уроках пояснення нового матеріалу, так і на уроках узагальнення опрацьованого. Помилково вважати, що оскільки загадки і прислів’я у читанках розміщені після текстів художніх творів і нарисів, то й залучати їх до аналізу слід по завершенні роботи над ними. Зміст і форми прислів’їв різноманітні, а тому дають змогу звертатися до них на уроках опрацювання різних жанрів. [Чому б, наприклад, не почати роботу над віршем Д.Павличка “Нічний гість” із загадки “Влітку сіренький, взимку біленький, довгі вуха має, швидко в ліс стрибає”. Здається, що такий варіант переходу до вивчення нового матеріалу цілком прийнятий, педагогічно виправданий.] У ньому – елемент гри, зацікавленості і тематичної підготовки до слухання тексту поезії.[40]
Загадкою “Язика не має, а розуму навчає” і прислів’ям “Книжка мовчки все розкаже” можна розпочати читання вірша Я.Щоголіва “Вчіться, діти!”. А ось аналіз художнього твору О.Клубкова “Мій перший хліб” логічно завершити приказкою “Хочеш їсти калачі, не сиди на печі”.
І все ж вивчення прислів’їв цим не обмежується. Важливо проводити роботу так, що переконати і навчити учнів вводити прислів’я до свого мовлення. Обґрунтування: прислів’я стали надбанням учнівського мовлення, треба постійно заохочувати дітей до заучування їх напам’ять, час від часу згадувати про них, відновлювати в пам’яті і спонукати до введення в усне мовлення. Заучуючи прислів’я напам’ять, учні тим самим збагачують свій словник влучними висловами.[41]
Освітнє і виховне значення уроків читання. Естетичне виховання на уроках читання
Прищепити любов до читання – це значить переконати дитину у необхідності дружити з книгою, відчувати її корисність у повсякденному житті. У процесі роботи над книгою учні повинні пройнятися розумінням книги як величезної сили, здатної впливати на розум і емоції людини.[42]
Максим Горький зізнавався, що всім найкращим у собі він зобов’язаний книгам. Ідея сказаного – у підкресленні благотворного впливу книги на формування позитивних рис особистості. Дію цього впливу у повній мірі слід використати на уроках читання. Для цього є всі можливості. Читання книг відкриває кожній людині світ незвіданого, незнаного, таємничого. У найбільшій мірі це стосується дітей. Учні початкових класів прилучаються до цього світу передусім на уроках читання, які задовольняють освітню мету навчання молодших школярів.
Підручники з читання для всіх початкових класів будуються за тематичним принципом і враховують час вивчення матеріалу у певні пори (сезони) року. Провідними темами програм і підручників з читання для всіх класів є: усна народна творчість, твори письменників-класиків та сучасних письменників, в яких зображено ставлення людини до Вітчизни, народу, праці, природи, рідної мови і літератури; картини природи і інші теми. Різноманітна тематика текстів для читання представлена художніми творами різних жанрів: оповіданнями, віршами, казками, байками і нарисами.
Завдяки цілеспрямованому ознайомленню дітей молодшого віку з різними сторонами життя людей вони одержують змогу відкрити для себе важливе й цікаве з історії нашого народу. Учні розширюють свої уявлення про навколишню дійсність, природу, тварин, опрацьовують твори, пов’язані з сезонною тематикою.
Разом з тим тематично об’єднані твори мають і виховну спрямованість: їх зміст дозволяє здійснювати систематичне моральне виховання учнів 1-4 класів. Так, на зразках художньої літератури й нарисів про нашу землю виховується любов до Батьківщини не як абстрактне поняття, а як конкретне, яке виявляється у прив’язаності до рідної оселі, вулиці, села чи міста, де народився і виріс. Цю незаперечну істину письменник Юрій Нагибін передав як формулу словами: “Любов до Батьківщини починається з любові до свого дому, до своєї вулиці”. Хай ця формула вказує вчителеві на один з можливих напрямів патріотичного виховання учнів. Матеріал для розмови з учнями на таку тему міститься, наприклад, у вірші А.Костецького “Батьківщина”. Після прочитання її можна запитати учнів “З чого починається для кожного з нас наша Батьківщина?”. Одержавши відповідь, легко перейти до завдань, вміщених у “Читанці” (для 2 класу) після тексту статті.
Опрацювання оповідань і науково-пізнавальних статей (нарисів) про нашу багатонаціональну України збудить в учнів почуття патріотизму.[43]
Читання оповідань і віршів про духовний світ людини, її відданість Батьківщині покликане збудити у школярів гордість за людину. Кінцева мета роботи над такими творами – досягти того, щоб прочитане запалило дітей до активної участі у великих справах дорослих: у сумлінній праці, у дбайливому ставленні до природи, до державного, громадського майна. Для заклику учнів бути Людиною з великої літери стане в пригоді вірш М.Рильського “Ким хочеш бути, хлопчику... ?”.
Незаперечна роль уроків читання і в естетичному вихованні. Вони розкривають учням можливості мови не тільки у передачі думок, а й у змалюванні картин дійсності. Читання художніх творів прилучає учнів до образної мови. Уже в добукварний період першокласники знайомляться з порівнянням як прийомом характеристики предмета (наприклад, загадка: “Дивний звірок: круглий, мов клубок, голки стирчать, спробуй узять”. Хто це?). Пізніше, читаючи художні тексти, учні розширюють свої уявлення про порівняння, зокрема про порівняння як художній прийом. Влучний момент виникає під час читання твору М.Коцюбинського “Взимку”, у якому є речення: “З краю неба насувались білі, наче молочні, хмари”. Перед тим як привернути увагу класу до цього порівняння, доречно поговорити про колір неба, хмар. А далі запитати: “Що нагадує вам колір білих хмар? З чим їх можна порівняти?”. На основі відповідей учитель сформулює думку про порівняння як художній засіб, завдяки якому чіткіше сприймається описуваний предмет.
У процесі читання школярі знайомляться з різними літературними жанрами, які притаманними їм художніми засобами відбивають навколишній світ. Читання художніх творів покликане переконати учня в тому, як живописне полотно чи музика. Приклади переносного значення слова дають змогу показати властивість мови передавати художні образи. Художній образ створюється завдяки називанню якогось явища іншими словами з метою яскравішого його змалювання. М.Рильський, наприклад, порівнює сніг з білими мухами. “Білі музи” – це художній образ. Д.Павличко назвав нічним гостем зайчика, який приснився дівчинці. А хіба не поетичний, узагальнюючий образ хлопчика на ім’я Помагай? Безперечно, образ. Помагай усім допомагав, ось і заслужив таке ім’я, красиве, привабливе.
У художніх творах письменник малює картини життя. Але малює не фарбами, а словами. У словесному змалюванні – особливість художніх творів.
Естетичний вплив на читача справляють тільки твори високої художньої майстерності. Цілісність високохудожнього твору – у єдності форми і змісту. До усвідомлення цього повинен дійти учень початкової школи, аналізуючи художні особливості твору на основі розуміння його змісту.[44]
Конспект уроку читання №1
4(3) клас
Тема уроку: Видатний письменник України Михайло Коцюбинський. Оповідання “Маленький грішник”
Мета уроку: Коротко ознайомити учнів з особистістю