Семантичні засоби комічного в сучасній українській літературній мові
Зміст
Вступ
1. Семантика як розділ мовознавчої науки
2. Семантичні засоби комічного в художньому тексті
3. Мовна гра та гумор у рекламному тексті
4. Літературні цитати та ремінісценції на газетних шпальтах
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Слова в мові існують не ізольовано. Вони об'єднані за спільністю значень у групи, мікросистеми. Кожне слово в своїй мікросистемі має певне місце, і його значеннєвість визначається цим місцем, бо семантичний зміст слова зумовлений відношеннями, які формуються в сітці протиставлень даного слова іншим словам цієї ж мікросистеми. Лексико-семантична система є найрухомішою серед усіх мовних рівнів. Однак, змінюючись, вона має здатність до саморегулювання, тобто такої перебудови, яка б не порушувала системності, що необхідно для постійної комунікативної придатності.
Будь-яка зміна в лексичному складі мови позначається на системних відношеннях. Нерідко трапляються випадки, коли слово, набуваючи нового значення, впливає на появу подібних значень у всіх інших семантичне по-в’язаних із ним слів. Іншими словами, відбувається семантичне "зараження" слів певної мікросистеми, внаслідок чого у системних об'єднаннях виникає паралелізм значень, а нерідко й форм. Так, зокрема, коли якесь із слів, що позначало температуру, стало використовуватися для позначення почуттів, то згодом цей семантичний процес охопив усю лексико-семантичну групу: теплі стосунки, гаряче серце, палке кохання, вогонь душі, любові жару холодний погляд, в його голосі чувся лід, Вони зійшлися: тьма і промінь. Пісні і проза, лід і пломінь" (О. Пушкін у перекладі М. Рильського). Пор. ще назви музичних інструментів і назви виконавців на цих інструментах: Він в оркестрі перша скрипка. Валторна, дайте звук Контрабас, вас зовсім не чути, деякі з лексико-семантичних об'єднань мають дуже, чітку, строгу системну організацію. Так, скажімо, дієслова, що означають переміщення (рух) — це струнка система, елементи якої розрізняються за трьома ознаками:
1) спосіб руху (йти, їхати, плисти, летіти тощо); 2) характер руху — самостійний, незалежний і несамостійний, залежний (йти, їхати і везти, нести, тягти тощо); 3) напрямок руху (в'їхати, заїхати, з'їхати, виїхати, від'їхати тощо).
Системність лексичного складу зумовлена не тільки комунікативними потребами (при формуванні фрази мовець спершу згадує лексико-семантичне об'єднання, а вже потім відшукує в ньому необхідне йому найточніше слово), а й системністю об'єктивного світу, який відображений у лексиці.
Як будь-яка система, лексико-семантична система базується на відношеннях. Як і в фонології, тут відношення бувають парадигматичними й синтагматичними.
Парадигматичні відношення — це відношення між словами на основі спільності або протилежності їх значень. Зокрема, тут можна виділити: 1) відношення смислової подібності (синонімія); 2) відношення смислового протиставлення (антонімія); 3) відношення смислового включення (гіпонімія); 4) відношення супідрядності (наприклад: ялина, сосна, кедр, береза, дуб, вільха, осика, клен, явір перебувають між собою в сурядних відношеннях і в підрядному відношенні щодо гіпероніма дерево) і партитивності, тобто цілого та його частини (сосна — шишка, людина — рука, кінь — грива, лисиця — хвіст).
Найбільшими парадигматичними об'єднаннями є лексико-семантичні поля.
Лексико-семантичне поле — сукупність парадигматичне пов'яза-них лексичних одиниць, які об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) і відображають поняттєву, предметну й функціональну подібність позначуваних явищ.
Як приклад можна назвати такі лексико-семантичні поля: поле спорідненості, поле переміщення (руху), поле розумової діяльності (мислення), темпоральне (часове) поле, метеорологічне (погодне), поле сприймання, поле температури тощо.
Кожне поле має у своєму складі спільну (інтегральну) ознаку, яка об'єднує всі одиниці поля. Така ознака називається архісемою і виражається лексемою з узагальненим значенням. Щодо названих вище полів такими ознаками є спорідненість, мислення, темпоральність (час), погода, сприймання, температура. Кожна окрема одиниця лексико-семантичного поля повинна відрізнятися від інших одиниць цього ж поля хоча б однією диференційною ознакою. Наприклад, йти і їхати різняться диференційною ознакою спосіб руху, йти й ходити — ознакою односпрямованість-різноспрямованість, йти й бігти — ознакою інтенсивність тощо.
Лексико-семантичні поля не є ізольованими об'єднаннями. Вони пов'язані між собою. Одним із засобів міжпольових зв'язків е багатозначні слова, які окремими своїми значеннями належать до різних полів. Так, скажімо, слово година значеннями "час, пора", "60 хвилин" належить до темпорального лексико-семантичного поля, а значенням "гарна сонячна погода" — до метеорологічного поля, слово підійти одним значенням належить до лексико-семантичного поля переміщення, а іншим — до поля розумової діяльності (підійти до висновку); уже згадувані слова теплий, холодний, гарячий тощо одними значеннями належать до поля температури, а іншими — до поля почуттів. Таким чином, лексико-семантичні поля перетинаються. Зв'язок між полями забезпечує безперервність семантичного простору, об'єднує всі поля в одну лексико-семантичну систему мови.
Лексико-семантичне поле має ієрархічну будову. Воно складається з лексико-семантичних груп, а лексико-семантичні групи з менших за обсягом мікросистем — синонімічних рядів, антонімічних пар, гіперогіпонімів, кон-версивів тощо. Так, скажімо, в темпоральному лексико-семантичному полі виділяються лексико-семантичні групи назв точних і неточних часових відрізків, а в межах цих лексико-семантичних груп виділяються мінімальні семантичні об'єднання: синонімічні ряди (час, пора, день, доба), антонімічні пари (день — ніч, літо — зима, вічність — мить). Найпоширенішими в лексико-семантичній системі є гіперо-гіпонімічні (родо-видові) відношення (тюльпан, гвоздика^ гладіолус, ромашка ... — квітщ квіти, кущі, дерева... —рослинщ січень, лютий, березень... — місяці, хвилини, години, дні, місяці, роки ... — час). Вони притаманні всім пластам лексики і є найважливішими чинниками, які об'єднують і структурують лексико-семантичну систему.
Між значеннями слова та його сполучуваністю існує тісний зв'язок. Значенням слова зумовлюється його сполучуваність, а розширення чи зміна сполучуваності слова (вживання слова в незвичайних контекстах) призводить до зміни його значення. Так, зокрема, вважають, що рос. слово продати мало значення "передати", але оскільки воно часто вживалося в словосполученнях і фразах типу продати Христа, Іуда зрадив Ісуса, то згодом набуло значення "зрадити".
Як і лексична парадигматика, лексична синтагматика є специфічною для кожної мови. Пор.: укр. насипати борщу — рос. налить борща, укр. брати участь — рос. принимать участие; укр. дуже добре — болг. много добре.
Через стійкість опозицій між словами, стійкість полів, сполучуваності слів, іншими словами через стійкість парадигматики і синтагматики, лексико-семантична система кожної мови є унікальною, неповторною. Вона відображає національний менталітет, глибокі традиції культури і сама стає фактом духовної культури народу. Вибираючи слова в процесі комунікації, мовець свідомо чи мимовільно враховує їх парадигматичні й синтагматичні зв'язки, які є в його мовній свідомості.
Як бачимо, семантична наука водночас і складна (мова постійно змінюється), і цікава (слова набувають в прцесі розвитку мови нових значень).
Актуальність даної роботи полягає в тому, що ми спробуємо дослідити сематику не просто окремих слів чи речень, а комічних засобів сучасної української мови. Тобто метою роботи є встановлення семантики комічних засобів на різних рівнях: на рівні морфем, слів, граматичних форм слів, стійких лексичних і фразеологічних словосполучень, синтаксичних словосполучень і конструкцій, речень та ширших елементів тексту.
Об’єктом дослідження є художні тексти І.П.Котляревського, Л.І.Глібова, П.П.Глазового, рекламні тексти, а також живе мовлення.
Семантика як розділ мовознавчої науки
В даній роботі ми будемо маніпулювати такими ключовими термінами як семантика і комічне. Для цього необхідно звернутися до науки.
СЕМАНТИКА (франц. semantigue — наука про зміст, від грец. — який має значення, означає) — 1) план змісту в мові, що складається із значень мовних одиниць різних рівнів (морфем, слів, грамататичних форм слів, стійких лексичних і фразеологічних словосполучень, синтаксичних словосполучень і конструкцій, речень та ширших елементів тексту) і категорій; 2) значення мовної одиниці; 3) розділ мовознавства, що вивчає план змісту в мові, значення мовних одиниць; семасіологія; 4) у семіотиці - один з основних аспектів знака (відношення знака до позначуваного об'єкта - на відміну від синтактики і прагматики) і, відповідно, один з основних розділів семіотики як науки. Термін запровадив наприкінці 19 ст. французький учений М. Бреаль.
За рівнем мови розрізняють лексичну, фразеологічну, граматичну (морфемну, морфологічну, синтаксичну семантику і семантику тексту), словотвірну семантику. На фонетичному рівні, який не має плану змісту, деяку подобу семантики можна вбачати в явищі звукового символізму.
Опрацювання проблем значення мовних одиниць розпочалося ще з античних часів, але відбувалося протягом тривалого часу в рамках лек-сикографії (з практичних потреб пояснення окремих слів та перекладу), філософії, логіки, а з 19 ст. і психології (природа слова як назви, зв'язок мови, мислення і дійсності), граматики (виділення лексико-граматичних категорій слів та їхніх синтаксичних функцій), риторики (синонімія, антонімія та ін. групування слів, переносне значення слова, його тип і шляхи розвитку, тропи і фігури мови). З розвитком порівняльно-історичного мовознавства стають на наукову основу етимологічного дослідження. З формуванням у надрах компаративістики в 30-60-х рр. 19 ст. в працях В. Гумбольдта, Г. Штейнталя психологічного напряму розпочинається становлення семантики як окремого мовознавчого розділу: з розмежуванням логічних і власне мовних категорій, з увагою до мови як форми вираження «духу народу» та її впливу на людську свідомість, до внутрішньої форми слова і внутрішнього плану мови в цілому, з розумінням мови як динам. і змінного явища. У вітчизняному мовознавстві 2-ї пол. 19 ст. ці ідеї, а також теорія лексичного значення, концепція слова як знаряддя естетичної, та магічної функцій мови, природа та історичний розвиток граматичних значень і категорій, особливо дієслівних та іменних, первинність одиниць синтаксису щодо одиниць морфології найповніше втілилися в працях О. Потебні. Остаточно семантика як окремий розділ мовознавства сформувалася в ост. чверті 19 ст. (Г. Пауль у Німеччині, М. Бреаль у Франції, М. Покровський у Росії та ін.). Спочатку це була лексична семантика, зорієнтована в загальних рамках молодограматизму на аспект семантичного розвитку слів. Основна увага приділялася причинам і типам зміни значення слів і встановленню на цій основі «семантичних законів» (за аналогією до «звукових законів»). Наприкінці 19 - в 1-й третині 20 ст. формується розуміння слова як частини певної лексико-семантичної системи — «поля» (М. Покровський, нім. дослідники). Проте системно-структурний підхід до мовних явищ, який став застосовуватися з 2-ї чверті 20 ст. при дослідженні фонології і граматики, не відразу поширився на лексичну семантику. По-перше, цей принцип спочатку передбачав тільки план синхронії, тоді як семантика лишалася в основному галуззю історичної лексикології. По-друге, він передбачає закритість і стабільність мовних систем та відносно невелику кількість їхніх компонентів, тоді як лексика є відкритою системою: а) її стан найбільшою мірою порівняно з іншими мовними рівнями зумовлюється впливом позамовних чинників, тоді як для оптимальної системи визначальними мають бути внутрішні фактори; б) кількість лексичних одиниць — як одиниць з індивідуальними значеннями, на відміну від категоріальних граматичних значень,— не піддається обліку не тільки в межах певної мови, а й у більшості лексико-семантичних об'єднань; в) лексика постійно перебуває в стані плинності та змін як кількісних, так і якісних.
У 20—50-х рр. у галузі лексичної семантики найбільш плідно розвивалися теорія «поняттєвих» та «семантичних» полів (Й. Трір, Л. Вайсгербер, Г. Іпсен, В. Порциг та ін., переважно в Німеччині), теорія ідеографічного опису («семантичне картографування») лексики (Ф. Дорнзайф, К.-Д. Бак, X. Касарес). З 50-х рр. на матеріалі кількох замкнених і виразно структурованих лексичних груп з невеликою кількістю компонентів розвивається метод компонентного аналізу, який став одним з мостів між цим і наступним етапами в розвитку семантики.[16,с.530].
Але нас буде більше цікавити не історія семантики, а сучасний стан цієї науки та її проблеми. До проблем і напрямів сучасної семантики належать: 1)у лексичній семантиці – слово як основна мовна одиниця, слово як знак, характер його мотивованості, природа лексичного значення та їх типологія, його структура (як набору сем), номінація, зміни значення, полісемія, лексико-семантична структура мови і різні типи семантичного групування лексичних одиниць, лексична сполучуваність і контекст, асоціативні норми слів певної мови; 2)у фразеологічній семантиці – природа фразеологічного значення, його типи за ступенем семантичної цілісності; 3)у граматичній семантиці – слово як граматична одиниця, граматичне значення і способи його вираження, співвідношення логічних і граматичних категорій, виражені та невиражені (приховані) граматичні категорії, групування лексики за частинами мови тощо [16,с.530].
Як бачимо саме ці проблеми будуть цікавити й нас у даній роботі.
Особливістю буде те, що наша увага має бути сконцентрована на семантичних засобах комічного, для чого необхідно визначити це поняття.
Як тлумачить літературознавчий словник, комічне (грецьк. komikos – смішний) – категорія естетики, що характеризує той аспект естетичного освоєння світу, який супроводжується сміхом без співчуття, страху і пригнічення. У комічній ситуації людина інтуїтивно осягає невідповідність між неповноцінним, недосконалим змістом явища і його формою, яка претендує на повноцінність і значущість, між високою метою і негідними засобами її досягнення. Ті суспільні явища, які втрачають свою доцільність, необхідність, але претендують на історичне буття, вагомість, вартісність, прагнуть видати себе не тим, чим вони є насправді, стають об’єктом комічного висміювання. Дослідники комічного (Аристотель, Т.Гоббс, Г.-В.Ф. Гегель, М.Чернишевський, А.Бергсон, Б.Борев, Б.Мінчин) встановили ряд об’єктивних передумов і суб’єктивних якостей людей, взаємодія яких необхідна для виникнення комічного ставлення.
По-перше, комічне стосується тільки гуманітарної сфери, суспільних явищ, а неживі предмети можуть лише опосередковано втягуватися в комічне ставлення людини до людей чи суспільних явищ.
По-друге, суб’єкт комічного ставлення має відчувати свою перевагу над об’єктом висміювання і бути в цілковитій безпеці (страх за життя, як правило, виключає почуття комізму).
По-третє, несподівана невідповідність очікуваного і дійсного в контакті людини з суспільством, між прогнозованим і справжнім розв’язком комічної ситуації динамізує почуття і емоційну напругу, підтримує увагу учасників комічної ситуації (багато важать інтрига, перипетії).
По-четверте, будь-яка недоцільність, недоречність, абсурдність, відхилення від норми породжує нову грань комізму.
По-п’яте, все мертве, механічне, шаблонне, що видає себе за живе, природне, органічне, завжди викликає відчуття комічності. Для сприйняття комічного, виявлення всіх його джерел і форм людина має володіти розвинутим естетичним смаком, бодай окресленим ідеалом. Фізіологічне збудження, так званий сміх без причини, не є адекватним сприйманням комічного. Тією чи іншою мірою комічне здатна переживати кожна людина, але в концентрованій формі воно виявляється в мистецтві, і різні його грані лежать в основі таких жанрів, як гумореска, сатира, епіграма, пародія, памфлет, комедія, буфонада, фарс, бурлеск, травестія тощо. Градація емоційного реагування на різні прояви комічного, його відношення до суспільного ідеалу передається в поняттях усмішка, жарт, іронія, гумор, чорний гумор, гротеск, сарказм, карикатура, інвектива [8,с.368]. Після детального екскурсу до науки можна починати дослідження семантичних засобів комічного.
2. Семантичні засоби комічного в художньому тексті
Нарешті в художньому стилі вживання комічних засобів є найбільш вмотивованим. Змінюючи семантику деяких слів або цілих виразів, письменники досягають своєї художньої мети.
Класик української літератури І.П.Котляревський, до того ж родоначальник нової української мови, вживає в своїй славетній “Енеїді” безліч вульгаризмів, приказок, мовну суміш, зниження або заміна лексичного значення, бо хоче показати саме такою Україну, якою вона була у ХVІІІ столітті. Розглянемо приклади:
Троянців насаджавши повні,
І куди очі почухрав...; [6,с.9].
Почухрав вжито в значенні помандрував, але вжито із досить зниженою семантикою.
Но зла Юнона, суча дочка,
Розкудкудакалась, як квочка...; [6,c.9].
Розкудкудакалась – в значенні розговорилась, почала дуже швидко говорити, але вжито навмисно в розмовно-вульгарному стилі.
А те шепнула сука Геба...; [6,c.10].
Мутив, як на селі москаль!
Мутив вжито із семантикою розважався, залицяючись до дівчат.
Бо – хрін його не взяв – моторний...; [6,c.22].
До слова моторний можна дібрати цілий синонімічний ряд: швидкий, завзятий, живучий, витривалий тощо.
Еней, таку уздрівши цяцю,
Не знав із ляку, де стояв;
І думав, що свою всю працю
Навіки тута потеряв...; [6,c.68].
Цяця – тобто красуня, показна дівчина.
За тиждень там латину взнали,
Що вже з Енеєм розмовляли
І говорили все на ус:
Енея звали Енеусом,
Уже не паном – домінусом,
Себе ж то звали троянус. [6,c.71].
Додавання іншомовної морфеми до слів створює інший відтінок значення, в даному разі – своєрідної урочистості, пафосу.
Використання таких стилістичних засобів комічного відповідає жанру твору – бурлескно-травестійна поема.
А скільки смішних моментів подарували читачам герої незабутньої комедії М.Старицького “За двома зайцями” Проня Прокопівна та Свирид Петрович Голохвастий. Послухаємо їхні розмови:
Голохвастий: Дурні хахли! Ідіть здорові! Што значить проста мужва? Ніякого поняття нєту, ніякої делікатної хвантазії... Так і пре! А вот у мєня в галавє завсєгди такий водеволь, што только мерсі, потому – образований чоловєк!” “Бонджур! Моє серце розпалилося, мов щипсі, поки я дожидав мамзелю!
Проня: Мерсі, мусью.
Голохвастий: Не вгодно лі, баришні, покурить папироски?
Проня: Што ви, я не куру!
Голохвастий: Прийду, прийду, моя канахветочко!
Проня: Душка! Ламур! [14,c.96].
Перекручення слів з французької мови надає розглянутому діалогу комічного звучання. Також дуже смішною є сама манера спілкування Проні та Свирида, бо фрази, на їхню думку, показують високий рівень освіченості та інтелігентності на той час. Але герої не зовсім влучно вживають слова в їхньому прямому значенні, чим створюють комічні ситуації. М.Старицький, дуже влучно маніпулюючи стилістичними та семантичними засобами комічного, створив шедевр української драматургії.
Найширше застосування комічне знайшло в байках. Неперевершений майстер байки Л.І.Глібов користується такими стилістичними прийомами: вводить до творів згрубілу лексику:
“Не слуха Жаба, дметься гірш,
Все думає, що стане більш.
Та й що дурна собі зробила?
З натуги луснула – та й одубіла!” [4,c.8].
Тут відбулося зміщення семантики на лексичному рівні слова одубіти, яке вжито в значенні вмерла.
А ось приклад зміщення семантики на морфемному рівні:
“Як ти співаєш, Півне, веселенько...
А ти, зозуленько, ти, зіронько моя,
Виводиш гарно так і жалібненько,
Що іноді аж плачу я... [4,c.24].
Надмірне вживання пестливих слів з суфіксами -еньк-, -оньк- допомагає висміяти підлабузництво героїв.
Комічне знайшло своє місце і в гуморесках П.Глазового. Подивимось хоча б на власні імена героїв, які говорять самі за себе: Мина Липкорукий, робітниця Раєчка, Льовка Блин, Грицько Воротило, Жоржик, Ромуальд Коробка, Едуардик тощо. Користуючись такими влучними назвами, автору вже не приходиться їх тлумачити з семантичного боку. Або Харя...:
“Баба сердиться на внука! Таке оглашенне...
Харя, чуєш повернися! Харя, йди до мене! -
Біля баби зупинився молодий мужчина.
Що за слово? Що за харя? Це ж мала дитина. -
Баба з місця підхопилась: - Причепились даром,
Я ж не винна, що хлопчину назвали Ерхаром.” [3,c.8].
Комічним ефект створює також наділення слів несподіваними морфемами (-аш-, -каш-, -х-, -ух-, -ань-, -як-, -ад-): папаша, однокашник, діваха, реготуха, вусань, друзяки, куміада тощо. Саме вказані морфеми надають словам іншого відтінку значення.
Стилістичним засобом комічного є неправильне тлумачення слів:
Гарну книжечку нову
Читають хлоп'ята.
Що це значить романтизм?
Питають у тата.
О, знайшли про що питать,
Блимнув той спідлоба.
Це коли кістки болять,
Є така хвороба [3,c.19].
Таким чином, слово романтизм розтлумачене абсолютно невірно з боку науки, але з іншого боку такий прийом допомагає створити комічну ситуацію.
Або таке:
Син-школяр читає книжку. -
Тату, таточку! - гука. -
Ось написано тут байка. Це матерія така? -
Ні, то вірш, в якому можна нісенітниці знайти,
Що свиня балака з дубом, як оце зі мною ти. [3,c.38].
В поданому прикладі слово байка в двох запропонованих варіантах розтлумачене неправильно: байка – матерія, байка – вірш. Тут ми зустрічаємось і з явищем полісемії. Саме невірне тлумачення слова допомагає створити семантичний комічний засіб.
Або:
Запам’ятайте, - каже вчитель,
Що архаїзми – це слова,
Які до того застаріли,
Що їх ніхто вже не вжива.
Які ти знаєш архаїзми? –
Спитав він Бублика Петра.
А той задумався на хвилину і мовив:
Паюсна ікра... [3,c.22].
В даному випадку паюсна ікра не є архаїзмом.
Отже, ми розглянули приклади морфемної, словотвірної та синтаксичної семантики, яка в художніх текстах стала своєрідним комічним засобом.
3. Мовна гра та гумор у рекламному тексті
Вплив за допомогою мовних засобів (мовленнєве маніпулювання), який здавна використовувався в різних сферах життя людини (навчання, виховання, психотерапія, магія, література, релігія тощо), набув нових якостей у сучасному житті, зокрема в політичній і рекламній комунікації. Тексти реклами належать нині чи не до найбільш агресивних видів писемної продукції публіцистичного стилю. Комунікативна мета реклами – це спілкування через текст шляхом складної взаємодії автора з читачем.
Мовна гра та гумор у рекламному тексті допомагають більш результативно вплинути на читача. Тож гумористичні елементи у рекламі є однією з найнеобхідніших умов досягнення комунікативної мети автора рекламного тексту – перетворити потенційного споживача рекламованої продукції на реального. Людина прихильно ставиться до рекламного повідомлення у двох випадках: якщо воно несе важливу для неї інформацію або приносить задоволення. А гумор, збуджуючи позитивні емоції, і є джерелом задоволення. Тож уміння розсмішити вкрай необхідне для рекламіста. До яких же засобів вдається рекламіст?
Графічні виділення ключових слів у тексті - так створюється “подвійний текст”, у якому містяться два рекламні повідомлення. Спершу читається виділене графічно коротке повідомлення, сконструйоване з фрагментів, які входять до другого – довшого повідомлення: “Ми пропонуємо те, що БУДУЄМО” (реклама будівельної фірми).
Умисні орфографічні помилки, які дають змогу ввести додаткові конотації (відтінки у значенні): “Бережи жуби ж дитинства” (реклама стоматологічної клініки) – тут зімітовано мову людини без зубів, що додає додаткового смислу (людина впевнилася на власному досвіді, що треба берегти зуби); конотація беззубості працює і як залякування. Інші конотації - поважність традицій дореволюційного бізнесу – вводяться за допомогою використання елементів старої орфографії: “Коммерсантъ” (назва відомої російської газети). Орфографічні помилки можуть надати рекламному тексту (як правило, слогану) фонетичної гармонійності: “Drinka Pinta Milka Day” (перекручене Drink a Pint of Milk every Day – пийте пінту молока щодня).
Семантичною основою гри слів є поєднання в одному контексті слів у прямому і переносному значеннях.
Розрізняють так звану дисемію – одночасну реалізацію в контексті двох значень одного слова, внаслідок чого виникає семантичне мерехтіння (у свідомості реципієнта актуалізується і пряме, і переносне значення), і транссемію – перехід від одного значення слова до іншого в межах невеликого відрізка мовлення. Приклади дисемії: “Людина на 70% складається з води. Фільтруєш?” - реклама фільтрів Instapure (фразу “Фільтруєш?” ужито відразу в двох значеннях: “Використовуєш фільтр?” і “Міркуєш?” (сленг), водночас установлюється причиново-наслідковий зв'язок між цими значеннями: якщо міркуєш, то будеш використовувати фільтр). “Наполеон починав як командир батареї” - реклама акумуляторних батарей, на малюнку зображений Наполеон поруч з акумулятором; “Тихо! Йде фінансова операція!” (аналогія з операцією в медицині створює враження великої складності й відповідальності); “Взуємо всіх!” - реклама взуття (гра прямого і переносного значень слів спричиняє семантичне мерехтіння – причому преносне значення може стосуватися обох комунікаторів: “у цьому взутті я обману (взую, тобто “обдурю” - сленг) усіх і “я придбаю це взуття, а отже, мене обмануть”); див. Також: “Взула і забула”. Приклади трансемії: “Піднімаємо все. Навіть настрій” (реклама автонавантажувачів); “Вдихни повними грудьми!” ( реклама вентилятора, на малюнку зображено два працюючі ветилятори і пишногруда дівчина); “Плодіть і розмножуйте!” (реклама копіювальних автоматів) – у наведених прикладах каламбури маскують непристойне – сексуальну апеляцію.
Каламбури можуть будуватися й на грі різних слів, подібних своїм звучанням: “Вставайте, соні, включайте Soni”; при цьому може спостерігатися значеннєве зближення слів, подібних своїм звучанням (паронімічна атракція); “Wella. Вы великолепны”; “Чистота – чисто Tide” (так помилкова етимологія начебто експлікує “прихований” смисл назви товару.
До каламбурів цього типу належать перероблені усталені вислови – вирази-кліше, відомі цитати, крилаті фрази, прислів'я і приказки: “Карл для Клари купує в Коралі”; “Перпетум меблів” (реклама мережі меблевих магазинів) – при цьому до тексту вводиться додаткова інформація про міцність і довговічність меблів; спрацьовує аналогія з перпетуум мобіле – вічним двигуном); “прийшов, побачив, повечеряв” (реклама мережі ресторанів “Швидко”).
Стилістичний дисонанс (стильовий контраст) – використання мовних засобів, не характерних і навіть конвенційно неприпустимих у певній комунікативній ситуації. Порушення мовцем загальноприйнятих норм спілкування здійснюється з метою якнайефективнішого впливу на адресата. Найчастіше за допомогою таких прийомів бажана для рекламістів ситуація подається в рекламі як така, що вже стала реальністю, й адресата змушують уявити себе в цій ситуації: “Це ваш комп'ютер!” - реклама фірми Computink; “Візьми свою машину!” - реклама розиграшу призів, серед яких був і автомобіль (дисонанс реальної й очікуваної об'єктивної модальності;на подібних дисонансах побудовані так звані антиреклами: “Хочете мати жовті зуби, несвіжий подих, постійний кашель? Тоді відкрийте для себе країну Marlboro!”; “Так, це мій банк!” - реклама “Альфа-банку”; “Тепер вона моя!” - реклама розпродажу іномарок (дисонанс реальної й очікуваної комунікативної ролі мовця); “Не пробуй, а то сподобається” - реклама чаю Madison (дисонанс реальної й очікуаної комунікативної функції висловлювання). [9,c.21-22].
Отже, гумор у рекламі неодмінно приваблює потенційних користувачів. Про це свідчить і його дієвість у шлюбних оголоеннях, які теж по суті, є своєрідною рекламою, де подавач рекламує себе: “Дама приємної зовнішності 53-х років готова до виникнення симпатії та сексуальної прив'язаності під час щоденного вигулювання собаки. Великий пудель любить мексиканські страви, Моцарта й таємниці. Господиня любить усе те ж саме плюс спортивну ходьбу, велосипедні прогулянки й веслування на байдарці. Обидві блондинки.” [9,с.23].
Це оголошення своєю незвичайністю привернуло увагу не лише потенційних компаньйонів для вигулювання собаки. Крім наведених тут прикладів, є ще інші способи побудови гумористичного контексту. Ми ж дослідили, що в публіцистичному тексті, яким і є реклама, досить широко застосовуються семантичні засоби комічного, зокрема створення “подвійного контексту” (таким чином створення двох значень), умисні орфографічні помилки, які дають змогу ввести додаткові конотації (відтінки у значенні), поєднання в одному контексті слів у прямому і переносному значеннях (дисемія).
4. Літературні цитати та ремінісценції на газетних шпальтах
Семантичні засоби комічного знайшли своє місце і на газетних шпальтах. Розглянемо літературні цитати і ремінісценції. Цитування тих чи інших класичних творів світової літератури на шпальтах сучасної преси дуже поширене явище, причому цитування може бути як безпосереднім, так і опосередкованим. Але