Xreferat.ru » Топики по английскому языку » Теоретичні проблеми дослідження субстрату в європейському мовознавстві ХІХ–ХХ ст.

Теоретичні проблеми дослідження субстрату в європейському мовознавстві ХІХ–ХХ ст.

в мову-реципієнт субстратних елементів. Проаналізовано конкретні інтерпретації історико-мовних процесів. Аналіз студій мовознавців довів, що системна організація та внутрішня семантика граматичної будови роблять морфологічний і синтаксичний рівні серед інших менш уразливими для субстрату (Н.Б. Мечковська), але не повністю закритими для проникнень (Б.О. Серебренников, О.О. Реформатський та ін.). О. Б. Ткаченко зазначив, що зміни в граматиці трапляються, але вони непомітні відразу. Для цього потрібен тривалий та тісний контакт мов, які взаємодіють. У цьому разі дослідження впливу субстратної мови стає значно легшим тоді, коли вона зникає лише на одній частині території та продовжує існувати на іншій. Свідченням цього можуть бути вігезимальні числівники французької та давньофранцузької мов (Б.О. Серебренников, В.О. Виноградов, О.С. Кубрякова).

Відрізняти субстрат від запозичення вважали доцільним В.І. Абаєв, Т.П. Ломтєв, М.Е. Рут, О.Б. Ткаченко, О.В. Востріков та ін. Негативно до питання про лексичний субстрат ставився О.О. Реформатський. В. Маньчак наголошував на тому, що для визначення вагомості субстратного впливу на лексичну систему слід звертатися не до словників, а до текстів. Цінність ономастичної та апелятивної лексики для субстратних досліджень підкреслювали Ю.В. Откупщиков та О.К. Матвєєв. Фонетичні наслідки дії субстрату можуть відбуватися як у парадигматиці, так і в синтагматиці (О. В. Востріков); вони можуть відбитися як у запозиченні окремих фонем (напр., ə в низці балканських мов), так і у вигляді системних явищ (напр., галльський субстрат у французькій мові) (О.Б. Ткаченко).

Для зручності в розмежуванні різновидів субстратного впливу та його наслідків В.О. Виноградов пропонував дотримуватися типологізації субстратних явищ: 1) таутогенний субстрат зумовлений мовою тієї ж генеалогічної групи; 2) ізогенний субстрат зумовлений мовою тієї ж сім’ї, але іншої мовної групи; 3) аліагенний субстрат передбачає вплив мови, що належить до генетично відмінної сім’ї. З точки зору хронології контактів, за С.О. Мизніковим, субстрат може бути дійсним, або повним, неповним та адстратним. Він зауважував, що, лише зіставляючи види та типи субстрату, можна отримати найповніше уявлення про природу субстрату.

Підрозділ 4.4 “Мовознавці другої половини XX ст. про роль субстрату в східнослов'янському глотогенезі” присвячено розкриттю здобутків насамперед українських та російських мовознавців у галузі досліджень субстрату в східнослов'янських мовах. Зазначено, що здебільшого дослідники другої половини ХХ ст. розглядали східнослов’янські мови як наслідок інтеграції праслов’янської групи діалектів з трьома макросубстратами: іранським для протоукраїнських, балтійським для протобілоруських та фінно-угорським для проторосійських діалектів. Наведено гіпотези В.І. Абаєва, В.Фенкера, В.І. Литкіна, Б.О. Ларіна, О.Б. Ткаченка, О.В. Вострікова, В.В. Сєдова, О.І. Іліаді, Г.П. Півторака, О.В. Царука. З’ясовано, що у встановленні субстратних слідів у фонетичній, граматичній та лексичній системах східнослов’янських мов лінгвісти враховували не лише відповідні процеси в субстратних мовах, а й ареальний та хронологічний чинники. На початку XXI ст. Ю.Л. Мосенкіс зробив спробу довести наявність в українській мові залишків часів трипільської культури. Історичний шлях формування українців і української мови представлено також у К.М. Тищенка.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ


1. Зв’язок теорії субстрату та порівняльно-історичного методу полягає в тому, що 1) принципи субстратних досліджень ґрунтуються на засадах порівняльно-історичного методу (його онтологічного компонента), а одержані результати доводять чи спростовують правомірність припущень у галузі досліджень споріднених мов; 2) завдання, що розв’язуються за допомогою теорії субстрату, відповідають завданням порівняльно-історичного методу і, отже, лежать у межах його телеологічного компонента; 3) субстратні дослідження ґрунтуються на використанні прийомів та процедур операціонального компонента порівняльно-історичного методу (генетичного ототожнення фактів, лінгвістичної реконструкції, хронологізації й локалізації мовних явищ).

2. У мовознавстві є декілька варіантів лінгвістичного тлумачення мовного субстрату. У трактуванні Г.І. Асколі субстрат є найголовнішим чинником лінгвістичних змін у разі інтерференції між мовами, що виявляється в стійкості елементів переможеної мови (фонологічних, граматичних та лексичних) та в їхній адаптації до структури мови-реципієнта. Найбільш узвичаєним у мовознавстві ХХ ст. є тлумачення субстрату як залишків (сукупності рис мовної системи) однієї з мов, що взаємодіють, у структурі мови-переможниці внаслідок процесу інтенсивної мовної взаємодії (білінгвізму), так і самої переможеної мови (С.В. Семчинський, О.Б. Ткаченко, О.В. Востріков та ін.). Цілком слушною є думка В.І. Абаєва про те, що субстрат не є суто лінгвістичним поняттям. О.О. Селіванова бачить у субстраті наслідок етнічної асиміляції та змішування мов прибульців і корінного населення через стадію двомовності.

3. Поняття субстрату є тісно пов’язаним з явищем контамінації, що супроводжує процес взаємодії мов (Г. Шухардт, Г.І. Асколі, І. О. Бодуен де Куртене та ін.). У ХХ ст. проблему мовного субстрату в одній площині з питанням про змішування мов розглядали М. Дж. Бартолі, Б. Террачині, Дж. Бонфанте та інші неолінгвісти, хоч подекуди спостерігалися спроби спростувати їхню єдність (К. Мерло). Значну увагу було приділено з’ясуванню індивідуального аспекту двомовності (В. Пізані).

4. Численні спроби експлікувати певні мовні інновації за теорією етнічних впливів були притаманні європейським лінгвістам 20-х – 60-х рр. ХІХ ст. (Я.Г. Бредсдорф, М.І. Надєждін, К. Каттанео, Б. Бьонделлі, К. Нігра та ін.). Наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. теорія субстрату стала важливим методологічним інструментом під час з’ясування двох провідних питань: 1) генезису мов, та 2) причин розбіжностей між собою споріднених мов. У цей час теорії субстрату відповідала певна модель, згідно з якою усвідомлювалося виникнення індоєвропейських мов на неіндоєвропейському мовному матеріалі (Г. Гірт). Для доказів субстрату залучалися дані різних мовних рівнів: синтаксису (Г. І. Асколі, Ю. Покорний), лексики (П. Кречмер, В. Бертольді), фонетики (Г. Гірт, А. Мейє). Романісти найбільш докладно досліджували кельтський (Ж. Вандрієс, А. Доза), італійський (Б. Террачині, К. Мерло, М. Л. Вагнер), етруський (К. Мерло) субстрати. В українському та російському мовознавстві 70-х рр. ХІХ ст. – 30-х рр. ХХ ст. теорією субстратних впливів було з’ясовано такі історико-фонетичні процеси, як виникнення цокання в російській мові та польського мазурення (О.О. Шахматов, В.І. Чернишов, І.О. Бодуен де Куртене, П. М. Селіщев), а також низку інших явищ у говорах російської та інших слов’янських мов.

5. У теорії Г. І. Асколі визначальним доказом наявності субстрату є критерій хорографічної конгруенції, якому підпорядковані критерії внутрішньої та зовнішньої конгруенції. Останні два слугують перевіркою надійності субстратної гіпотези в кожному конкретному випадку. Західноєвропейські лінгвісти неоднозначно ставилися до субстратних методик Г.І. Асколі. Так, для Г. Гірта першочерговим є критерій зовнішньої конгруенції. ВА. Мейє критерій хорографічної конгруенції долається, адже для доказу субстрату не потрібен докладний аналіз; достатньо дослідити загальні лінії. Його теорія спрямованості мовних змін (на матеріалі французької мови) була поширена в ученні В. Брьондаля про “ідіому”. Згідно з теорією спрямованості мовних змін, мовний субстрат діє в мові, що на нього напластувалася, у формі тенденцій незалежно від часу та простору. Ці тенденції виявляються на більш пізних етапах розвитку мови. Після В. Брьондаля до цієї теорії звернувся Ю. Покорний (кельтський субстрат у синтаксисі ірландської мови). У 20-і – 40-і рр. ХХ ст. новим кроком у розвитку теорії субстрату стали дослідження неолінгвістів. Вони запропонували більш гнучку теорію осередку інновації, що мав знаходитися в межах початкової іншомовної території: хорографічний критерій Г. І. Асколі було перетворено із статичного в динамічний (М. Дж. Бартолі, Б. Террачині).

6. Найбільш послідовним прихильником теорії Г.І. Асколі на початку ХХ ст. був П.Г. Гойданич, якому належить розробка критерію “фонетичного синтезу”, що передбачає дію фонетичних законів під час сприйняття та переходу на чужинну мову. Фонетичний синтез є частиною лінгвістичного синтезу, метою якого є складання уявлення про характер мови та визначення в ній гомогенних та гетерогенних явищ. У 30-і рр. ХХ ст. на противагу субстрату було запропоновано нові терміни – суперстрат (В. фон Вартбург) та адстрат (М. Фалькхоф). При визначенні різних за часом мовних нашарувань слушним є розрізнення субстрату та субсубстрату (К. Мерло). У 60-і рр. ХХ ст. в експлікації наслідків мовних контактів дослідники виділили ще три можливі типи мовних нашарувань: інтерстрат (М.І. Занд), інстрат, або інтрострат (М.О. Бородіна) та метастрат (А. Ронкалья, Д. Сільвестрі), або перстрат (В. Фенкер). Ці поняття виявляють безперечну типологічну близькість і можуть бути розглянуті як варіанти одного й того самого лінгвістичного феномена, що фіксує перехід від однієї мови до іншої за певних історичних обставин. В. О. Виноградов визначив типологію субстрату за спорідненістю: таутогенний, ізогенний, аліагенний. О. К. Матвєєв виділив квазісубстратні явища.

7. У висвітленні питань впливу субстрату на мовну структуру в студіях багатьох західноєвропейських дослідників другої половини ХІХ ст. – першої половини ХХ ст. помітна певна непослідовність та суперечливість. Проблема міжмовних контактів звужена до проблеми запозичень без аналізу їхньої подальшої долі та семантичного й функціонального розмежування “чужих” та “своїх” елементів у мові, які нібито утворюють певне механічне об’єднання на лексичному (Е. Віндіш, М. Грюнбаум) та граматичному (Г. Циммер, Ю. Покорний) рівнях. Під час з’ясування питання про внесок переможеної мови в мову-переможницю лінгвісти виходили з різних міркувань. Ф. Ж. Моль вважав, що вплив неспоріднених мов є значно меншим порівняно з впливом з боку мов тієї ж сім’ї (групи, підгрупи) і може відбитися лише на лексичному рівні. Г. Грьобер взагалі відкидав імовірність субстратних слідів у граматичній будові романських мов, а А. Сейс підкреслював, що граматичні форми, якщо запозичуються, мають бути запозичені лише повністю. К. Мерло та А. Мейє, навпаки, наголошували на ймовірності субстратного впливу на всі рівні мови, особливо на фонетичний. Серед структуралістів спостерігався різний підхід до трактування субстратних впливів. Їхню імовірність визнавали А. Соммерфельд, А. Мартіне, К. Тогебю.

8. У другій половині ХХ ст. загальнопоширеною стала теорія, згідно з якою вплив субстрату на мову-реципієнт може відбуватися на всіх рівнях та у двох формах – матеріальній та семантичній (модельно-функціональній). Перша форма найбільш типова для виявлення субстрату на рівні фонетичному та лексичному, друга – на граматичному та фразеологічному. Дані різних рівнів мають доповнювати один одного. Лише в цьому разі можна говорити про очевидність субстратного впливу. У граматиці, так само як у фонетиці, субстратний вплив може відбитися в матеріальній (запозичення окремих афіксів) та в семантичній (відношення між елементами) формах. Субстратні фразеологізми здебільшого калькуються мовою-реципієнтом.

9. Субстратний вплив на структуру східнослов’янських мов відбився в стимулюванні певних процесів усередині мови, а не в привнесенні іншомовних елементів у систему мови-реципієнта (Т.П. Ломтєв, О.В. Востріков). Згідно з таким визначенням було інтерпретовано перехід g > г > h, що відбувся в українській мові (В.І. Абаєв, О.Б. Ткаченко, Г.П. Півторак), виникнення акання в білоруській мові та в низці російських говорів і деякі види цокання в російській мові (Р.І. Аванесов, В.І. Литкін, О.М. Трубачов, О.В. Востріков та ін.). За О. Б. Ткаченком, фонетична відмінність української мови від білоруської та російської цілком імовірно була зумовлена впливом з боку північно-східних іранських мов, який спричинився до появи широко розвиненого ікавізму, звука ъ (э), до збереження м’якого, зокрема й кінцевого ц’ (c’), до виникнення твердості приголосного перед е із сильного ь.

ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ


Холодов О.В. Теорія субстрату в лінгвоісторіографічному аспекті // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Науч.-метод. сб. / Отв. ред. В.А. Глущенко. – Славянск: СГПУ, 2003. – Вып. XI. Ч. 1 – С. 84 – 91.

Холодов О.В. Дослідження фонетичного субстрату в російському мовознавстві ХІХ − ХХ ст. // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Науч.-метод. сб. / Отв. ред. В.А. Глущенко. – Славянск: СГПУ, 2004. – Вып. XIІ. – С. 37 – 44.

Холодов О.В. Розвиток теорії стратів у російському та українському мовознавстві другої половини ХХ ст. // Вісник Дніпропетровського університету. Серія “Мовознавство” / Ред. Ю.Г. Захаренко. – Вип. 11. Т. 2. – Дніпропетровськ, 2005. – С. 214 – 219.

Холодов О.В. Теорія субстрату і порівняльно-історичний метод // Вісник Черкаського університету. Серія “Філологічні науки”. – 2005. − Вип. 78. – С. 13 – 21.

Холодов О.В. До вивчення субстратних елементів у структурі східнослов’янських мов // Східнослов’янська філологія: Зб. наукових праць. – Горлівка: Вид-во ГПДПІІМ, 2006. – Вып. 9. – С. 106 – 112.

Холодов О.В. Становлення теорії стратів у мовознавстві // Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських мов та літератур: Матеріали Третьої міжвузівської конференції молодих учених (15 − 16 лютого 2005 р.). – Донецьк: ДонНУ, 2005. – С. 147 – 148.

Холодов О.В. Теорія субстрату в студіях І. О. Бодуена де Куртене // Дійсність − думка − дослід: Матеріали 2-ї загальноуніверситетської наукової конференції молодих учених, присвяченої 60-річчю перемоги у Великій Вітчизняній війні (31 березня − 1 квітня 2005 р.) / Відп. ред. В.А. Глущенко. – Слов’янськ: СДПУ, 2004. – Вип. 2. – С. 116 – 120.

Холодов О.В. Основні тенденції розвитку теорії стратів у другій половині ХХ ст. // Лексико-граматические инновации в современных славянских языках: Материалы ІІ Международной научной конференции (14 − 15 апреля 2005 г.) / Сост. Т.С. Пристайко. – Днепропетровск: Пороги, 2005. – С. 443 – 446.

Холодов О.В. О методике субстратных исследований // Acta albaruthenica, rossica, рolonica: VII міжнародная навуковая канферэнцыя “Беларуска-руска-польскае супастаўляльнае мовазнаўства, літаратуразнаўства, культуралогія”: Зб. навук. артыкулаў / Пад агульнай рэд. Г.М. Мезенка. – Віцебск: Выд-ва УА “ВДУ імя П. М. Машэрава”, 2006. – С. 50 – 53.

АНОТАЦІЯ


Холодов О.В. Теоретичні проблеми дослідження субстрату в європейському мовознавстві ХІХ – ХХ ст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.15 – загальне мовознавство. – Донецький національний університет. – Донецьк, 2007.

У дисертації вперше в лінгвістичній історіографії розкрито теоретичні проблеми дослідження субстрату в студіях європейських (у тому числі й українських і російських) мовознавців ХІХ – ХХ ст. Обґрунтовано зв’язок теорії субстрату та порівняльно-історичного методу. За допомогою історико-наукової реконструкції проаналізовано теорію мовних контактів та етнічних впливів у студіях компаративістів 20-х – 60-х рр. ХІХ ст., погляди на субстрат автора теорії субстрату Г.І. Асколі, європейських мовознавців кінця ХІХ ст., розвиток теорії субстрату в європейському мовознавстві першої та другої половини ХХ ст. Визначено внесок лінгвістів ХІХ – ХХ ст. в теорію субстрату з урахуванням наступності та еволюції поглядів мовознавців на різні аспекти теорії субстрату. Проаналізовано конкретні субстратні інтерпретації історико-мовних явищ. Наведено оцінку експланаторних можливостей теорії субстрату з позицій сучасного мовознавства.

Ключові слова: субстрат, суперстрат, адстрат, хорографічна конгруенція, мовні контакти, змішування мов, мова-реципієнт, проникність структури мови.

АННОТАЦИЯ


Холодов А.В. Теоретические проблемы исследования субстрата в европейском языкознании ХІХ – ХХ вв. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.15 – общее языкознание. – Донецкий национальный университет. – Донецк, 2007.

В дисертации впервые в лингвистической историографии рассмотрены теоретические проблемы исследования субстрата в трудах европейских (в том числе украинских и русских) языковедов ХІХ – ХХ вв. С помощью историко-научной реконструкции проанализированы теория языковых контактов и этнических влияних в работах компаративистов 20-х – 60-х гг. ХІХ в., взгляды на субстрат автора теории субстрата Г. И. Асколи, европейских языковедов конца ХІХ в., развитие теории субстрата в европейском языкознании первой и второй половины ХХ в. Определён вклад лингвистов ХІХ – ХХ в. в теорию субстрата с учётом преемственности и эволюции вглядов языковедов на разные аспекты теории субстрата. Проанализированы конкретные субстратные интерпретации историко-языковых явлений. Приведена оценка экспланаторных возможностей теории субстрата с позиций современного языкознания.

В работе подчёркивается, что выявление субстратных элементов в языках-победителях предусматривает использование на всех этапах исследования приёмов и процедур сравнительно-исторического метода: 1) генетического отождествления фактов, 2) лингвистической реконструкции, 3) хронологизации и локализации языковых явлений. При рассмотрении теории этноязыкового субстрата в европейской лингвистике ХІХ в. наиболее детально проанализированы теоретические положения Г. И. Асколи. Последовательно рассмотрена методика этнолингвистического анализа учёного, в основе которой лежат три доказательства: критерий хорографической конгруэнции (доминирующий) и критерии внутренней и внешней конгруэнции (вспомогательные).

Отмечается, что теория субстрата зародилась в контексте исследования вопроса о языковом смешении; её популярности способствовали работы Г. Шухардта, Э. Виндиша, И.А. Бодуэна де Куртенэ и др. При исследовании вопроса о членении индоевропейской языковой области на рубеже ХІХ – ХХ вв. лингвисты уделяли большое внимание взаимодействию языков в исторический период, используя достижения диалектологии (Г. Хирт, П. Кречмер, В. Бертольди) и романского языкознания (Ф. Диц, Б. Бьонделли, Г. Грёбер). Вопрос о характере иноязычной основы, на которую наслаивались индоевропейские языки, становился главным при определении того, в какой степени влияние этой основы сказывалось в индоевропейских языках (Ж. Вандриес, А. Доза, Р. Менендес-Пидаль, М. Л. Вагнер, К. Мерло и др.).

Применение принципов ареальной лингвистики стало положительным сдвигом в развитии теории субстрата. Отмечается, что основатель неолингвистической школы М. Дж. Бартоли преобразовал критерий хорографической конгруэнции из статического в динамический: ареал иррадиации, т.е. современная территория распространения явления, к субстрату не имеет прямого отношения – на субстрат указывает очаг инновации, который должен находиться в пределах первоначальной языковой территории. В 30-е гг. ХХ в. были введены понятия суперстрата (Ф. фон Вартбург), адстрата (М. Фалькхоф) и субсубстрата (К. Мерло), а в 60-е гг. ХХ в. появились понятия интерстрата (М.И. Занд), инстрата (М.А. Бородина) и перстрата (В. Фенкер).

Большое внимание в работе уделено вопросу исследования лингвистической и экстралингвистической специфики субстрата в сравнении с другими родственными ему явлениями в трудах европейских языковедов ХХ в., а также вопросу об особенностях возникновения субстрата. Показано, что решающими факторами в процессе постепенного отмирания одного из двух взаимодействующих языков и включения его сохранившихся остатков в качестве субстрата в другой язык являются социолингвистические процессы (В.К. Журавлёв, О.Б. Ткаченко, М.А. Бородина и др.). Наиболее тесно с социолингвистическими предпосылками возникновения субстрата связаны психолингвистические факторы (В. Пизани, И.А. Бодуэн де Куртенэ, У. Вайнрайх и др.). Ряд лингвистов, рассматривая субстрат как один из факторов языковой эволюции, отдавали предпочтение этнокультурной среде, в которой оказывались контактирующие языки (Б. Террачини, В. фон Вартбург и др.), другие же видели в субстрате (фонетическом) признаки биологической наследственности (Э. Гаммильшег, Й. ван Гиннекен, А. Доза).

На передний план исследования выдвинуты также вопросы, связанные с влиянием субстрата на структуру языка-победителя. Показано, что европейские языковеды конца ХІХ в. – первой половины ХХ в. по-разному подходили к решению этой задачи (А. Сейс, Ф. Ж. Моль, А. Мейе, В. Брёндаль, Ю. Покорный и др.). Преодоление механистического подхода к анализу языковых явлений стало возможным благодаря установлению взглядов на язык как на целостную систему. В ней следует различать заимствование модели, которая наполняет определёнными элементами заимствующий язык, и адаптацию самих материальных элементов, выражающих конкретное грамматическое значение. Об этом детально писали украинские и русские языковеды второй половины ХХ в.: Б.А. Серебренников, О.Б. Ткаченко, О.В. Востриков, Е.С. Кубрякова и др.

В вопросе о проницаемости таких высокоорганизованных уровней языка, как фонологический и морфологический, очень важное значение имеет специфика взаимодействия языков родственных и неродственных, на что указывал своей субстратной типологией В. А. Виноградов. Очень важное значение при оценке субстратных явлений играют исторические условия взаимодействия языков. Особое внимание к внешним условиям языковых контактов при исследовании субстратных влияний на славянские и в особенности на восточнославянские языки проявилось в работах А.А. Шахматова, И.А. Бодуэна де Куртенэ, А.М. Селищева, В.И. Лыткина, О.Б. Ткаченко, Г.П. Пивторака и др.

Ключевые слова: субстрат, суперстрат, адстрат, хорографическая конгруэнция, языковые контакты, смешение языков, язык-реципиент, проницаемость структуры языка.

SUMMARY


Kholodov О.V. Theoretical problems of substratum study in European linguistics of the XIXth – XXth centuries. – Manuscript.

Dissertation for a scientific degree of Candidate of Philological Sciences, 10.02.15 – general linguistics. – Donetsk National University. – Donetsk, 2007.

The dissertation discloses theoretical problems of substratum study in the works of European (including Ukrainian and Russian) linguists of the XIXth – XXth centuries in the linguistic historiography for the first time. The connection between the substratum theory and the comparative-historical method is proved. The historical-scientific reconstruction made it possible to analyze the theory of language contacts and ethnic influence in the works of comparativists of the 20-s – 60-s of the XIXth century, the views on substratum expressed both by the author of the substratum theory G. I. Ascoli and by European linguists at the end of the XIXth century and the substratum theory evolution in the European linguistics of the first and second half of the XXth century. The contribution of the linguists of the XIXth and XXth centuries to the substratum theory considering the succession and evolution of the views of linguists on different aspects of the substratum theory is revealed. Specific substratum interpretations of historic-linguistic phenomena are analyzed. The assessment of explanatory possibilities of the substratum theory from the position of modern linguistics is provided.

Key words: substratum, superstratum, adstratum, chorographic congruence, language contacts, mixture of languages, recipient language, language structure penetrability.