Арабо-мусульманський культурний регіон
Мистецтво обробки гірського кришталю було особливо розвите в Х-ХІ століттях. З великих кристалів мистецьки вирізували глечики, келихи, кубки, флакони, різні шахові й інші фігури, їх поверхня часто чи гранувалася чи покривалася гравіруванням. Історик Макрізі повідомляє, що в скарбниці фатимідських халіфів зберігалося біля двох тисяч дорогоцінних кришталевих судин. Вироби єгипетських гранувальників дуже високо цінувалися в середньовічній Європі. Серед прекрасних здобутків цього роду особливо виділяються два великих глечики, що знаходяться в Музеї Вікторії й Альберта в Лондоні. На одному з них рельєфним гравіруванням серед великих кучерявих стебел і напівпальмет зображені великі хижі птахи, що клюють повалену лань. Малюнок дещо схематичний і узагальнений, але дуже упевнений і прекрасно укомпонований у відведений йому простір. Інший глечик позбавлений якого-небудь орнаментального декору; його головна перевага складається в разючій чіткості і пропорційності форми і бездоганній якості грани, що додавала йому в променях світла сяйво алмаза.
Художнє скло, що мало в Єгипті давні традиції, досягло свого найбільшого розквіту в XIII–XIV століттях, коли до відомих раніше прийомів прикраси – грануванню, гравіруванню, рельєфу, кольоровому і крученому склу – приєднався розпис золотом і кольоровими емалями. Основними центрами виробництва художнього скла були Фустат, Олександрія, Фаюм. По своїх формах і загальному характері декору художнє скло Єгипту близько до сірійського, але для нього типові великі написи з побажаннями, нерідко покриваючими широкими поясами майже всю поверхню судини.
Єгипетські художні керамічні вироби – розписані люстром і різними фарбами фаянсові і глиняні вази, чаші і блюда – часто поряд з різними рослинними і геометричними мотивами прикрашені зображеннями тварин, риб, птахів і людських фігур. Особливо красиві великі зеленувато-жовті люстрові блюда XI століття з великими фігурними зображеннями, виконаними у вільній мальовничій манері. Серед зображень зустрічаються фігури музиканта, людини, що наливає в кубок вино, вершника, дво- і трифігурні жанрові і батальні сцени, а також реальні й фантастичні тварини, мотиви боротьби звірів. По стилі розпис на кераміку XI століття дуже близький до згаданого вище фатимідського стінного живопису.
У ХІІІ-Х сторіччях мистецтво кераміки в Єгипті знову пережило підйом: виповнювалися судини з тонким багатобарвним розписом, що зображував тварин і птахів серед рослинних мотивів. Традиції розписної кераміки, як і інших видів прикладного мистецтва, продовжували жити в Єгипті протягом усієї епохи середньовіччя і зараз складають основу народних художніх ремесел.
Розвивалося на протязі багатьох століть мистецтво середньовічного Єгипту представляє велику, самобутню школу в історії мистецтва арабських країн, що грала велику роль у процесі взаємодії художніх культур Близької Сходу і Західної Європи.
Життя й суспільно-політична діяльність пророка Мухаммеда (Магомета)
Ахмат Абд Аллах (близько 570-632) з роду Хашим родоплемінної групи Курайш – засновник релігії ісламу і першої громади мусульман. По представленню мусульман – пророк Аллаха і його посланник, через котрого був переданий людям текст Корану.
Народився в Мецці в небагатій, але близькій по спорідненню до мекканської знаті родині. Його батько вмер під час торгової поїздки до народження Магомета, мати – через кілька років. Магомет виховувався в будинку свого діда Абд аль-мутталіба. З молодого років він був знайомий із караванною торгівлею, іноді брав участь у торгових поїздках. Магомет найнявся вести торгові справи багатої мекканської вдови Хадіджі бінт Хувайліт, на якій одружився у віці 25 років. Поки Хадіджа була жива, Магомет не брав собі інших дружин.
Магомет любив самітність і благочестиві міркування, часто віддалявся в сусідні з Меккою гори; був знайомий з основами іудаїзму і християнства, з поглядами аравійських монотеїстів-ханіфів. Коли Магомету було близько 40 років, під час одного з періодів самоти йому стали з’являтись бачення, а потім – вислови ззовні, пізніше записані по пам'яті з його слів і мусульман, що склали священну книгу – Коран.
Спочатку Магомет злякався “одкровень, що почалися”, але потім упевнився, що обрано божеством як посланника (расул) і пророка (наби), щоб нести людям слово боже. Перші “одкровення”, що Магомет намагався передати своїм родичам, проголошували велич єдиного і єдиного бога Аллаха, відкидали розповсюджене в Аравії багатобожжя, попереджали про прийдешнє відродження мертвих, дні суду і покарань у пеклі усіх, хто не вірує в Аллаха.
Проповідь Магомета була зустрінута в Мецці з глузуванням, однак поступово довкола нього зібралася група прихильників, частиною зі знатних пологів, частиною – з низів мекканського суспільства. Мекканська верхівка спочатку переслідувала і пригноблювала послідовників Магомета – мусульман. Сам Магомет знаходився під захистом свого роду і його глави – Абу Таліба, багато хто ж з мусульман, рятуючись від гонінь, виїхали з Мекки в Ефіопію. Проповідь Магомета, що нібито передавала пряму мову Аллаха, у цей час доводила всемогутність Аллаха, що часто іменувався Милостивим (Рахман), його велич, повну залежність від нього людини. При цьому Магомет відсилав слухачів до відомими їм історіями про пророків минулого і про загиблі древні народи. Коран як би показував, що пророцтво Магомета – явище відоме і можливе і що неслухняність пророку завжди вело до покарання невіруючих.
У якийсь момент (близько 618-620 р.) виникла можливість компромісу з мекканцями. Магомет нібито погодився визнати особливе положення при Аллаху шанованих у Мецці богинь – аль-лат, аль-уззи і Манат, а мекканці – пророчу місію Магомета і перше місце Аллаха серед богів. Однак примирення, що порушувало головний принцип нового навчання – строге єдинобожжя, не відбулося, і боротьба загострилася. Тим часом умерла Хадіджа, помер Абу Таліб. Магомет позбавився значної частини моральної підтримки і захисту. Ставши главою роду, Абу Лахаб відмовив Магомету в заступництві.
Магомет став шукати прихильників поза Меккою. Він звертався з проповідями до людей, що приїжджали в місто по торгових справах, зробив у безрезультатних пошуках притулку поїздку в Таїф. Нарешті, близько 620 року він вступив у таємну угоду з групою жителів Ясріба – великого землевласницького оазису приблизно в 400 км. до півночі від Мекки. Проживаючі там язичницькі й арабські племена, що прийняли іудаїзм, знаходилися в стані тривалих і заплутаних міжусобиць, з яких вони, по аравійському звичаї, сподівалися вибратися за допомогою авторитетного і безстороннього третейського судді. Як такого суддю вони і запросили Магомета, визнавши його пророчу місію як основу його авторитету.
Спочатку більшість мекканських мусульман, а потім і сам Магомет переселилися в Ясріб. Він прибув туди 24 чи 22 вересня 622 року. З першого місяця (аль-мухаррам) цього року мусульмани стали відраховувати роки нової ери по хиджрі, тобто по році переселення Магомета і Мекки в Ясріб, що став називатися Мажинат аннабі (“місто Пророка”) чи просто аль-мадина (Медина).
Магомет перетворився з простого проповідника в політичного лідера громади, що включала спочатку не тільки мусульман. Поступово встановлюється його єдиновладдя в Медині. Головною опорою Магомета були мусульмани, що прийшли з ним з Мекки – мухаджири і мединські мусульмани – ансари. Магомет сподівався також знайти релігійну і політичну підтримку в іудеїв Ясриба, він навіть підкреслено обрав киблою Єрусалим. Однак вони відмовилися визнати в Магометі месію з не іудеїв, більш того висміювали пророка Аллаха і навіть вступили в контакти з ворогами Магомета – мекканцями. До них приєдналися і частина інших ясрибців з язичників, іудеїв і християн, що спочатку охоче прийняли іслам, але потім виступили проти Магомета. Ця внутрішня мединська опозиція неодноразово засуджується в Корані під ім'ям “лицемірів” (мунафікун).
Внутрішнє розмежування допомогло розвитку представлення про іслам як про окрему релігію, посиленню її аравійських рис. Магомет все ясніше говорить про особливу роль ісламу, про себе як про останнього пророка – “печатки пророків”, іудеї і християни показані як погані віруючі, іслам є виправлення допущених ними перекручувань волі Аллаха. У противагу суботі встановлюється особливий мусульманський день загальної молитви – п'ятниця.
У Медині будується перша мечеть, будинок Магомета, встановлюються основи мусульманського ритуалу – правила молитви, обмивання, посади, заклику до молитви, зборів на благочестиві нестатки і т.д. У проповідях Магомета стали фіксуватися правила життя громади – принципи спадкування, роздягнула майна, одруження. З'являються заборони на вино, свинину й азартні ігри.
Починає особливо виділятися положення Магомета як посланника Аллаха. У “одкровеннях” з'являються вимоги особливої поваги до Магомета, на нього “посилаються” виключення з деяких заборон, обов'язкових для інших.
Таким чином, у Медині Магомет сформував основні принципи релігійного навчання, ритуалу й організації громади. Ці принципи були виражені в “одкровеннях” і частково – у висловленнях, рішеннях і вчинках самого Магомета.
Однієї з форм зімкнення громади і її розширень із самого початку мединського періоду стала боротьба з невіруючими мекканцями. У 623 році починаються напади мусульман на мекканські каравани, у 624 році при Бадрі мусульмани, очолювані Магометом, перемогли мекканський загін, і ця перемога була сприйнята і витлумачена як доказ того, що Аллах – на стороні мусульман. У 625 році мекканці пішли до Медини й зустрілися із мусульманським військом біля гори Ухуд. У бої Магомет був легко поранений у голову, мусульмани понесли великі втрати, однак мекканці не розвинули свій успіх і відійшли. У наступному році вони знову підійшли до Медини, але були зупинені обороною мусульман у спеціально викопаному рові.
Тісні зв'язки внутрішньої мединської опозиції з мекканцями, її спроби замаху на життя Магомета і завзяте відмовлення від повного йому підпорядкування викликали різкі відповідні міри. Послідовно з Медини були вигнані іудейські племена бану кайнука і бану надир, значна частина бану курайза була перебита, були убиті і деякі найбільш активні супротивники і суперники Магомета. Потім були зібрані великі сили для рішучої боротьби з Меккою.
У 628 році велике військо, до якого приєдналися деякі кочові племена, рушило убік Мекки і зупинилося в містечку аль-худайбія, на самому кордоні священної території Мекки.
Переговори між мекканцями і мусульманами завершилися перемир'ям. Рівно через рік Магомет і його сподвижники зробили відповідно до договору мале паломництво (умра).
Тим часом міцніла сила мединської громади. Були завойовані багаті оазиси Північної Аравії Хайбар і Фадак, союзниками Магомета ставали всі нові і нові племена. У цих умовах продовжувалися таємні переговори мекканців з Магометом, багато хто з мекканців приймали іслам відкрито чи таємно. У результаті всього цього мусульманське військо безперешкодне ввійшло в Мекку. Магомет зробив поклоніння аль-кабе, очистив її від язичеських ідолів.
Магомет, однак, продовжував жити в Медині, лише один раз (у 632 році) ще зробивши паломництво, називане прощальним (хиджжат аль-вада). Перемога над Меккою ще більш зміцнила впевненість Магомета в собі і підняла його політичний і релігійний авторитет в Аравії. Він посилає різним царям і вождям Аравії і намісникам прикордонних з Аравією областей Візантії й Ірану послання з пропозицією прийняти іслам. Мекканські військові загони захоплюють нові оазиси в Північній Аравії, з'являються в Ємені. У Мекку приїжджають представники різних племен і областей півострова. Багато хто з тих, що приїжджали, домовляються з Магометом про союз. У бої при Хунайне в 630 році мусульмани та їхні союзники відбили великий наступ на Мекку ворожих кочових племен.
В останні роки життя Магомет визначає мету – поширення влади ісламу на північ; він діяльно готує військову експедицію в Сирію. У червні/липні 632 року у віці 60-63 років Магомет зненацька для своїх сподвижників помер після нетривалої хвороби. Існує легенда, що він був отруєний. Поховано його у головній мечеті Медини (Мечеті Пророка).
Зі смертю Магомета припинився прямий “контакт” громади з Аллахом, нею стали керувати халіфи – заступники Пророка в справі проведення в життя законів і правил, заповіданих Магометом і викладених у Корані. За право висування на посаду халіфа свого представника суперничали різні групи мусульман. Першим халіфом став один з найближчих соратників Магомета – Абу Бакр.
Після смерті Хадіджі Магомет укладався велику кількість шлюбів. Право Пророка перевищити дозволене для мусульманина число дружин (чотири) було спеціально обґрунтоване коранічним “одкровенням”. Здебільшого ці шлюби носили політичний характер, зміцнюючи зв'язку Магомета з різними родоплемінними групами. Коханою дружиною Магомета переказ вважає Айшу, дочку Абу Бакра. Після смерті Пророка вона намагалася відігравати політичну роль як охоронця і тлумача його завітів. Особливою любов'ю Магомета також користалася коптська невільниця Марія, що родила йому сина Ібрахіма, що вмер у дитинстві і гірко оплаканий Пророком. Відповідно до переказу, у Магомета було 11 офіційних дружин, дев'ять з яких були живі в момент його смерті.
Магомет не залишив чоловічого потомства. Дочка Магомета Фатіма вийшла заміж за його двоюрідного брата і верховного друга Алі Таліба. Від нащадків їхніх синів – червон-хасану й аль-хусайна – існують всі досить численні в сьогоднішньому мусульманському світі нащадки “родини Пророка” – сайїди і шаріфи.
У сучасній науці існує загальна думка, що Магомет дійсно жив і діяв, вимовив значну частину слів, що складають Коран, обґрунтував громаду мусульман спочатку в Мецці, потім у Ясрибі. У життєписі Магомета (сиру), у переказах про його слова і вчинки (хадис), у коментарях до Корана (тафсір) і т.д. поряд з історично достовірними зведеннями міститься багато пізніх додавань, домислів і легенд. Усі разом вони і складають відому всім мусульманам біографію Пророка.
Іслам у принципі не наділяє Магомета ніякими надприродними рисами. У Корані неодноразово підкреслюється, що він така ж людина, як і усі. Проте навколо його фігури поступово виник цикл легенд про чудеса. Деякі з них розвивають натяки Корана, як, наприклад, легенда про те, що ангели розсікли молодому Магомету груди й омили його серце, чи легенда про його нічну подорож на чарівній тварині аль-бураці в Єрусалим і наступне піднесення на небеса. Склався ряд легенд про чудеса, створені Магометом, – у його присутності недійна вівця дає молоко, малої їжі вистачає на безліч людей і т.д. У цілому, однак, подібного матеріалу в переказах про Магомета порівняно мало.
У європейській культурі образ Магомета був спочатку об'єктом різних нападок і обвинувачень у підступництві, жорстокості, виникали і чарівні легенди, що притягали християнських завойовників, як наприклад, про висячій у повітрі труні Магомета. Вигадливим образом він ставав часом об'єктом таємного поклоніння, наприклад у тамплієрів. Просвітителі вважали Магомета ошуканцем, що використовував релігію з метою власного благополуччя. Вчені і публіцисти Європи бачили в Магомете і революціонера, і реформатора, і полум'яного політичного вождя, і натхненного пророка, і учня іудейських чи християнських ченців, і великого політика і т.д. Успіх ісламу як релігії і як соціальної системи був забезпечений і об'єктивними і суб'єктивними факторами. У ряді останніх одне з ведучих місць займає особистість Магомета, натхненного оратора, проповідника, відданого своїй справі віровчителя, розумного і гнучкого політика, що вмів з'єднувати ідеал з реальностями життя, вірність традиції з рішучими нововведеннями, принциповість із гнучкістю, “демократизм” з єдиновладдям, м'якість із суворістю і рішучістю.
Реальні результати діяльності Магомета і той образ пророка і правителя, основу для яких він створив своїм життям, визначають значення ролі