Xreferat.com » Топики по английскому языку » Особливості розвитку англійської мови в Індії

Особливості розвитку англійської мови в Індії

є мовою міжнародної політики.

На позначення нових носіїв англійської мови Качру запропонував термін „нові англійці”. Він визначив три концентричних кола поширення англійської мови у всьому світі, які представлені різними середовищами та особливостями, де користуються мовою.

Внутрішнє коло являє собою традиційну історичну та соціолінгвістичну бази англійської мови в середовищах, де англійська мова ствердилась від самого початку (рідна або домінуюча мова; Великобританія, Ірландія, Канада, США, Австралія, Нова Зеландія). Зовнішнє коло включає в себе колоніальні території Великобританії; англійська мова на територіях, де вона стала частиною головних інститутів країни, відіграє роль важливої «другої» мови в малому лінгвістичному середовищі (Індія, Сінгапур, Малаві). До розширеного кола відносять решту народів, які користуються англійською як міжнародною мовою, але ці території не були колоніальними, англійська мова не відіграє важливої ролі у їхній лінгвістичній політиці. На цих територіях англійська мова має статус іноземної.

Терміном «нові англійці» користуються у зовнішньому колі розвитку англійської мови для різних варіантів цієї мови. Ось чому він може ще бути перейменований на термін «різновиди мови у діаспорі». В історичному та лінгвістичному значенні такі різновиди не є новими. Їх називають «новими» через те, що лише недавно почали визначати їхню лінгвістичну та літературознавчу важливість, хоча вони мають досить довгу історію творення у географічному, культурологічному та лінгвістичному контексті, яка відрізняється від історії творення внутрішнього кола англійської мови. Крім того, визначають погіршення розвитку ділової англійської мови до «ламаної» (такої, що тісно переплітається з місцевою мовою).

Качру торкається питання важливості англійської мови у багатьох своїх працях (наприклад, Качру, 1986). Як зазначає вчений, питання мови та її значущості стосується як лінгвістики, так і історії, соціології, політики, економіки. Важливість мови тісно пов’язана з суспільною значущістю. Вона проявляється через переконання, регуляцію, стимул чи силу і відповідно кодується у мовленні або через заборону певних мовних варіантів та вживання інших.

Є дві гіпотези, які стосуються значущості мови: гіпотеза внутрішньої значущості та гіпотеза важливості знання мови. Перша гіпотеза проголошує, що англійська мова внутрішньо набуває певних лінгвістичних характеристик, які роблять її домінуючою мовою для міжнародних цілей. Ця позиція, на думку Качру, в певній мірі проголошує расову превілегію. Друга гіпотезу наголошує на тому, що мова набуває значущості і, таким чином, її легше зрозуміти. Англійська мова поширилися в результаті експлуатації та колонізації. Відомо, що особливо у багатьох екс-колоніях Великобританії англійська мова ще й досі є мовою виключно соціальної еліти.

Качру звертає увагу на різні причини того, чому мову використовують в суспільстві. Вони можуть бути використані, щоб розширити мовлення, яке є засобом передачі культурних та релігійних думок церковнослужителів, щоб відвернути людей від їхніх традицій (до цивільного процесу, який відрізняється від національної культури: колонізатори хотіли показати європейську літературу народам і в той же час залишались байдужими до місцевої літератури), щоб мати економічні переваги, щоб контролювати сфери знання та інформації, та для обману народів. «Індуси помиляються, тому що вони неосвічені і ніколи не бачили своїх помилок. Наше спілкування та знання будуть найкращими ліками для їх невігластва [там само, 128].

Качру стверджує, що найважливішою причиною для розвитку англійської мови є історична роль Англії, як колоніальної сили. Наприклад, в Індії загальноприйнятим є те, що політична сила бере до уваги значущість мови британського правління в Індії (так звана «лінгвістична стратегія еліти»). Це стало символом політичної сили. Англійська мова стала мовою юриспруденції, вищої освіти та мережі Інтернет, науки і технології, торгівлі і комерції, через те, що іноземні мови не були придатні для такої ролі, а англійська мова має відповідний словниковий склад, або через те, що вживання англійської мови вважалось престижним та значущим. Англійська мова є основним засобом здобуття знань з природничих та гуманітарних наук. Як мова, що роками об’єднує і вимагає міжнародної ролі, вона стала прикладом розвитку й модернізації. Лінгвістична значущість може бути представлена використанням однієї з наступних стратегій: переконання, регуляція, стимул та сила.

Качру [45; 222] також наводить інші причини домінування англійської мови у світі: її схильність до ідентифікації, асиміляції, адаптації до деколонізації мови та змінної флексії в літературі й інших сферах існування через мову та культуру.

Сьогодні англійська мова домінує у функціональних сферах найбільш поширених областей функціонування мови. Качру [41; 130] навів деякі параметри значущості англійської мови (які також можуть бути зрозумілі, як індивідуальні мотивації для вивчення мови): демографічне та кількісно безпрецедентне поширення через культури та мови; практично на кожному континенті функціональне забезпечення доступу до найважливіших наукових, технологічних і міжкультурологічних областей знань та відносно символічної взаємодії (відповідно від малої групи через культуру). Наступними - нейтралітет, лібералізм, статус та динаміка збільшення через проникнення міжнародних мовних одиниць у зовнішнє коло і міжнародна мовна рухливість через різні сфери плюралізму (пор. міжнародна мова та друга мова), що є результатом в окультуризації мови. Цих два чинники є відповідальними за асиміляцію англійської мови через культури як засіб руху, економічні прибутки і соціальний статус.

В одній і тій же країні англійська мова може бути охарактеризована різними термінами, які показують значення мови: позитивне/негативне, національна ідентичність, антинаціоналізм, Ренесанс, антинародна культура, дзеркальна культура (для рідної культури), матеріалізм, модернізація, курс на Захід, лібералізм, універсальність, етноцентризм, технологія, дозволеність, наука, суперечливість, рухливість, відчуження, доступність.

Часто один і той самий термін може бути використаний у позитивному і негативному значеннях: це залежить від того, хто його використовує. Поганий вплив зростаючої сили англійської мови був усвідомленим та неусвідомленим впливом на рідну культуру та традиції країни, він викликав політику, спрямовану на Захід. Англійська мова часто розглядається як інструмент економічної експлуатації та домінування. З іншої сторони зовнішнє коло вбачає англійську мову також як інструмент національної ідентичності та політичної пробудженості (як було в боротьбі за незалежність в Індії), вікно у світ [41; 136].

На думку Бейлі, англійська мова включає в себе як позитивну, так і негативну культурну значущість: розробка економічного розвитку, політичні та культурологічні ідеї, збагачення англійської мови. Все це можливе за рахунок місцевої мови, можливості розмовляти з читачами всього світу за рахунок лише однієї мови [14; 165].

Чешір [17; 6] наголошує на тому, що поширення англійської мови асоціюється зі смертю місцевої мови, на яку накладається англійська. Але це не стосується Індії. На думку Сагал [59; 300] роль англійської мови в Індії не була замінена іншою: англійська мова не накладалася на місцеві мови. Вона зауважує, що англійська мова збагатила індійську, так само, як і вона сама збагатилась за допомогою англійської.

Качру твердить [39; 137], що базова сила англійської мови повинна розглядатися у матеріальних та психологічних термінах. Англійська мова підтримується зовнішнім колом за допомогою культурологічного Ренесансу, який поширюється через націоналізм, літературну новизну та нейтралітет, це все є емоційним підсилювачем мови. Психологічні фактори також дуже важливі, тому що вони роблять мову особливою.

Качру [там само, 9] наголошує, що нейтралітет англійської мови є одним з яскравих переваг її вживання: англійська мова незалежна від небажаних (етнічних та релігійних) конотацій, які може мати місцева мова. Знавці англійської мови відкидають той факт, що вона була мовою колонізаторів [там само, 9].

Качру [там само, 132–133] зауважує чотири основних простори, де англійська мова показує свою силу: лінгвістика, література, педагогіка та психологія. Лінгвістичний контроль відображається у кодифікації мови, відношеннях до лінгвістичних інновацій і лексикографічних пошуках. Літературний аспект належить до етноцентричного ставлення по відношенню до літературної новизни у зовнішньому колі мови. Відносний аспект включає питання, що стосується ідентичності, індивідуальності та мовлення мовця.

Педагогічний аспект вивчення мови полягає у тому, щоб вивчати англійську мову у глобальному контексті (значення, що включає в себе модель і методи навчання англійської мови, які зазвичай мають комерційну вмотивованість та рідко вважаються першою потребою відповідної країни, де вивчається зазначена мова).


1.2 Історія розвитку англійської мови в Індії (ІЕ)


Першою англомовною людиною, яка відвідала Індію, вважається посол Альфреда Великого. Англосаксонська хроніка свідчить, що у 884 році н.е. Альфред відправив до Індії посланця з дарами на могилу святого Томаса. Його ім’я значиться в одному із пізніших літописів як Світгельм, а в іншому як Сігелінус. Після цього, швидше за все, більше контактів з Індією не було аж до 16 століття, коли почалась європейська торгівельна та колоніальна експансія. У 1600 році англійські купці створили Східно-індійську компанію, і в 1614 році Джеймс УІ написав імператору Джехангіру листа, в якому затвердив сера Томаса Роу офіційним послом при дворі Могул: „Від Джеймса, милістю всемогутнього Бога, творця Небес і Землі, короля Великої Британії, Франції та Ірландії до могутнього монарха Великого Могора, короля східної Індії, Чандагара Кіш мера і Коразона мої вітання. Ми помітили Вашу ласку до Нас і Ваше жорстке керівництво капітанами ваших рік і з повагою до Ваших звичаїв і задля добра нашій рідній англійській нації з усією повагою, коли б Наші люди не приїхали до будь-якого порту Вашого домініону, нехай вони мають право на спокійну торгівлю без всіляких перешкод”.

У 1948 році Васко да Гама зійшов на берег у Калькуті і цим самим відновив зв’язок між Європою та Сходом. Індія була країною «спецій та див» для європейців. Контроль португальців над Індійським Океаном тривав з ХУІ століття. Але у 1580 р. сталася важлива подія – Португалія була приєднана до Іспанії, яка не була занадто зацікавлена у інтересах першої країни. Тепер контроль над Сходом повністю переходив до Іспанії. Саме англійці та датчани відкрили шлях на Схід. Вперше до Індії прибули датчани у 1595 році. Їхня ціль була простою – торгівля з місцевим населенням. Вони не мали на меті руйнувати віру цього народу, або ж встановити там своє панування. Датчани були більше монополістами, ніж імперіалістами [49; 392].

Перший документ, який засвідчує контакти британців з індійським народом, вважається грамота, датована 31 грудня 1600 року, підписана королевою Єлизаветою. Вона гарантувала певну монополію в торгівлі з Індією та Сходом певним лондонським купцям – так була затверджена Східно-Індійська Кампанія [37; 353]. Спочатку ціллю такої Кампанії була купівля індійських спецій, але внаслідок датської опозиції (битва в Амбойні у 1623 р.) плани змінилися і вони вирушили до Індії. Англійці виграли деякі битви з португальцями в Індії та Мугальський корт, який був резиденцією португальців. Це гарантувало англійцям право на торгівлю та утворення умовної морської допоміжної імперії [49; 393].

Англійська торгівля була рентабельнішою у порівнянні з датською, отож відповідні регіони попали під більший британський вплив. У 1818 році Британська Імперія стала Індійсько-Британською Імперією, замість Британської Імперії в Індії. Така дипломатична угода мала свою силу аж до 1947 року (401).

За яких умов стало можливим таке підкорення одного народу іншому, які живуть на великій відстані один від одного?

Відповідь, напевно, можна знайти у природженому поділі індусів на касти та класи. Для індійського народу сусідні країни були більше ворожими, ніж нейтральними, а нейтральні були небезпечніші у значенні завдати неочікуваного удару. І ось такою країною виявилася Великобританія. Для індусів на той час було краще, щоб ними керувала така країна, як Англія, ніж постійні сутички та суперечки між кастами всередині країни (402).

Власне, історія англійської мови і літератури бере свій початок з утворення Східно-європейською компанією торгівельних „фабрик”: Сурат (1612), Мадрас (1939-40), Бомбей (1647), Калькутта (1690).

Імператор Джахангір, при дворі Моголів, щиро прийняв Вільяма Хокінса, командира британської морської експедиції «Гектор». Це була перша призначена зустріч Індії із англійцем і англійською мовою. Джахангір пізніше дозволив Британії відкрити постійний порт і фабрику на спеціальне прохання короля Якова IV, про що було повідомлено послом Сером Томасом Роу. Англійській мові судилось тут і залишитись.

Коли Східно-індійська Компанія поширила свій вплив на південному півострові, англійська мова почала зазнавати більш відчутного впливу. Це був час друку першої англійської книги. У другій половині ХУІІ століття в Індію прийшов друкарський верстат, але видання обмежувалось друком Біблії або урядових указів. Потім поширився випуск газет. Саме у 1779 році перша англійська газета, яку назвали „Бенгальська Газета Хіккі”, була опублікована в Індії. Прорив у індійській літературі англійською мовою відбувся у 1793 році, коли людина на ім'я Сек Дін Магомет видала книгу в Лондоні під назвою «Подорожі Діна Магомета». Це було по суті оповідання про подорожі Магомета, яке займає проміжне місце між документальним твором та літературним оповіданням про подорожі.

Європейські торговці того часу використовували форму португальської мови, відтоді як Португалія завоювала Гоа у 1510 році. Місіонери відігравали важливу роль у поширенні англійської у ХУІІІ столітті: відкривались школи, наприклад Благодійна школа святої Марії у Мадрасі (1715), Бомбеї (1719), Калькутті (1720-31). До 1830-х впливова група індійців була вражена західною думкою та культурою, науковим прогресом і тому вирішила заохотити до вивчення англійської мови як засобу, за допомогою якого індійці зможуть отримати знання про такі речі. У довгій офіційній полеміці про мінімальну освіту для індійців англіцисти підтримували теорію насаджування англійської мови, а орієнталісти – теорію рідної мови. Томас Б. Макалей, член Вищої Ради Індії, залагодив це питання на користь англійської в офіційній Minute (1835).

Щоб узагальнити все вище зазначене, я вважаю, що ми не „зв’язані” Парламентським Актом 1813 року, що ми не „зв’язані” ніяким обов’язком, вираженим чи прихованим, що ми вільні застосовувати наші кошти, так як захочемо, ми маємо їх використати на навчання тому, що краще знати англійську, аніж санскрит чи арабську, що місцеве населення бажає вивчати англійську, а не арабську чи санскрит, що санскрит і арабська не є мовами права чи релігії, що можливо зробити із місцевого населення хороших вчених, і саме на все це мають бути спрямовані наші зусилля...Зараз ми маємо докласти найбільших зусиль, щоб сформувати клас, який був би інтерпретатором між нами та мільйонами тих, ким ми керуємо, клас особистостей, індійців по крові, але англійців за смаками, думками, мораллю та інтелектом. Такому класу ми можемо довірити зробити більш витонченими місцеві діалекти країни, збагатити ці діалекти науковими термінами, запозиченими із західної термінології і перекладати їх, щоб доступними засобами донести ці знання більшій масі населення.

На думку Качру, є три фази утворення білінгвізму в Індії. Перша – місіонерська фаза, була ініційована приблизно у 1614 році християнськими місіонерами. Друга фаза - вимога південноазійського народу (у ХУІІІ столітті) - виникла на прохання місцевого народу: деякі освітяни вважали, що поширення англійської мови серед місцевого населення було бажанням індусів вивчити англійську мову. Для другої фази були задіяні видатні англійські делегати. Качру виділяє двох видатних – Раджа Рамохан Рой (1772 – 1833) та Раджунат Харі Навалкар (помер у 1770 р.). Рой і Навалкар серед інших місіонерів були переконані, що офіційно Східно-Індійська компанія мала на меті проводити роз’яснювальні бесіди щодо вивчення англійської мови, а не про санскрит та арабську мову. Вони вважали, що за допомогою англійської мови індійський народ краще зрозуміє наукові досягнення Заходу. Санскрит, персидська, арабська мови або індійські діалекти не можуть слугувати такій цілі [38;67 – 68].

Лист Раджи Рамохана Роя, адресований лорду Амхерсту (1773 – 1857) від 1823 року, є доказом ставлення місцевого населення до англійської мови. Рой схвалює Європейське вчення і, на його думку, англійська мова для індусів є «ключем до всіх знань – до всіх дійсно необхідних знань, які містить у собі світова культура» [12;136]. В листі Рой виражає власну думку щодо відповідних грошових фондів, які повинні бути призначені для вчителів англійської мови в Індії.

Європейські освітяни, які прибували до Індії, щоб вчити місцеве населення математики, загальної філософії, хімії, анатомії, та інших предметів, які були популярні у Європі, пишалися тим, що у них вища місія у порівнянні з іншими освітянами та науковцями світу [38;68].

Лист Роя наголошує на важливості початку Орієнтовно-англійської контроверсії, яка буде впроваджена у освітній політиці в Індії. Третя фаза - політика правління - розпочалась у 1765 році, коли була встановлена Східно-Індійська Кампанія [там само,21–22]. Англійська мова була твердо впроваджена, як інструмент для надання певних вказівок адміністрації. Англійська мова ставала популярною тому, що вона стала засобом впливу на людей та умовою отримання високооплачуваної роботи для іноземців [49; 406]. Англійська мова ставала головним засобом спілкування в Індії.

Під час правління генерала Лорда Бентінка в першій половині ХІХ століття, Індія зазнала багато соціальних реформ. Англійська мова стала мовою правління та вищих індійських каст; підтримка правління була надана для того, щоб спрямувати політичний рух країни, її наукові досягнення на Захід за допомогою англійської мови. У такій політиці генерала підтримував Лорд Макалей [49;403].

Лорд Макалей був центральною фігурою у мовних дебатах на тему, яка мова повинна бути головною в освітньому процесі в Індії. Орієнталісти підтримували використання класичних мов відповідно до індійських традицій, таких як: санскрит, персидська та арабська мови, які не були державними. Англіканці, з іншої сторони, підтримували англійську мову. Ніхто з цих груп не хотів забороняти місцеві діалекти, рідну мову народу. Обидві групи погоджувались, що освіту буде впроваджено за допомогою діалектів під час перших років навчання. Англіканська група (Чарльз Грант (1746-1823), Лорд Мойра (1754-1826), Т. Б. Макалей (1800-1859)) діяли як представники орієнталістів [39; 35].

Думки групи англіцистів були відображені у протоколі Макалея, у якому йшлося, що «почався справжній білінгвізм в Індії» [51; 325]. Згідно з документом, який був підготовлений для правителя генерала Вільяма Бентінка, після висловлених думок обох груп, дійшли висновку, що в Індії повинен бути сформований відповідний клас – група людей, які будуть діяти як посередники між британцями та індусами, « клас осіб за національністю індуси, але англійці за смаком, думкою, мораллю та інтелектом» [12; 138]. Пропозиція Макалея мала успіх; у наступні роки лорд Бентінк повністю підтримав цей протокол, зауважуючи, що «Повинні бути відповідні інструкції, за допомогою яких будуть впливати на місцеве населення, використовуючи знання англійської літератури та науки через посередників англійської мови» [там само].

Згідно з Бейлі, Макалей думає, що англійська мова збагатить індійські діалекти, які стануть засобом для розуміння європейської науки, історії та літератури [там само,140]. Англійська мова поступово ставала мовою правління, освіти, канцелярії (символом правил імперії та вдосконалення) [51; 325].

Макалей наголошує на нечесності британської влади в країні «Це проявлялося через відповідну дивну політику в Індії і ця імперія була одним із найдивніших політичних аномалій, якою ми правимо за тисячі миль від нас, територія більша і більш населена ніж Франція, Іспанія, Італія, Німеччина взяті разом… Територія, яку населяють люди, які відрізняються від нас кольором, мовою, манерами, мораллю, релігією; це диво, якого світ ще ніколи не бачив. Наші надії не виправдались... Загальні правила не діють, де все є великим винятком. Ця кампанія є аномальною, але вона є частиною системи, де все аномальне. Вона найдивніша з усіх правлінь; але створена, щоб бути найдивнішою з усіх імперій » [12; 137].

На думку Качру, так званий протокол, мав багато суперечностей через різні точки зору щодо необхідності накладання чужої (англійської) мови на рідну (індійську). Незадоволення орієнталістів знайшло своє вираження в документі, датованому 15 лютим 1835 року. Але вони не могли зупинити таку політику і тому повинні були її підтримати [38; 68-69]. 7 березня 1835 року протокол був підписаний лордом Вільямом Бентінком (1774-1839), після чого став офіційною резолюцією протоколу Макаулея. Ця резолюція «стала причиною здійснення мовної політики в Індії та остаточним затвердженням явища дифузії білінгвізму в англійській мові» [там само, 68].

Аластар Пенікук поділяє думку як англіцистів, так і орієнталістів, які працювали разом над однією ідеєю. Він схиляється до думки, що орієнталізм був у певній мірі «хорошим та безневинним проектом, який мав на меті лише заволодіти серцями людей». Він наголошує, що насправді орієнталізм був таким же колоніалізмом, як і англіцизм [54; 103]. Хоча орієнталізм вважається більш сприятливішим по відношенню до місцевих діалектів та культури, ніж англіцизм, він показує переваги західної літератури та її вивчення. Він впроваджений для соціального контролю над людьми та впровадження західних ідей [там само, 102].

Пенікук також наголошує, що Макалей довіряють найважливіші мовні питання, результат яких є більше складнішим ніж простим, про це зауважено в протоколі про освіту. Таким чином, англійська мова знову повертається до Англії видозміненою. На його думку, дуже важливо зрозуміти, що Макалей підтримує позицію, яку уже довго обговорювали [там само, 77]. Він пішов навіть далі, зауважуючи, що індійська буржуазія вимагала впровадження освіти на англійській мові так само активно як і місіонери та освітяни [там само, 79]. Вони вбачали, що англійська мова додасть їм соціального та економічного престижу.

Англійська мова стає мовою еліти, преси та адміністрації. У наступні роки англійська мова утвердилась як засіб для адміністративних вказівок британської влади в Індії (1765-1947). Освіта в Індії була в більшій мірі англіцизована і вплинула на місцеву лінгвістику, культуру, правління та освіту. У 1857 році були засновані перші університети в Індії (у Бомбеї, Калькуті, Мадрасі). Англійську мову почали вважати мовою еліти, адміністрації та медіа. Англійські газети мали вплив на читачів. Розвивалась також індійська література, яка була написана англійською мовою [38; 69].

На ранніх етапах на індійський літературний твір англійською мовою чинила значний вплив західна усталена форма роману. Вона була типовою для ранніх індійських письменників, які писали англійською мовою і використовували чисту англійську мову без індійських слів, щоб передати знання, які були головним чином індійськими. Головною причиною цього кроку був той факт, що більшість читачів були або британцями, або індійцями з британською освітою. У наступних століттях література була значною мірою обмежена написанням історичних хронік та випуском урядових газет.

У першій половині XX століття, коли Британське завоювання Індії було досягнуто, почало з'являтись нове покоління письменників. Ці письменники були в основному британцями, які народились і виховувались або і в Британії, і в Індії, або лише в Індії. Їхні твори вміщували індійську тематику та почуття, але спосіб оповіді був в основному західним. Вони не обмежували використання рідних слів, хоча б для означення контексту. Ця група складалась із таких письменників, як Редьярд Кіплінг, Джим Корбет і Джордж Оруел. Весь англомовний світ захоплювався такими книгами, як «Кім», «Книга джунглів», «1984», «Ферма тварин» та «Людоїди Кумаона» та ін. Насправді, деякі твори тої епохи все ще розглядаються як шедеври англійської літератури. В цих періодах, місцеві письменники були представлені такими іменами, як Рабіндранат Тагор та Сарожіні Найду. Фактично, Джетанхалі допоміг Тагору отримати Нобелівську Премію у галузі літератури у 1913 році.

Більш ніж 3 десятиліття панувало затишшя, коли Індія проходила етап перебудови. Деякі поодинокі твори, такі як «Переїзд до Індії» Е.М.Фостера, «Чудо, що зветься Індія» Е.Л.Башама та «Автобіографія невідомого індійця» Нірада С. Чаудхурі хоча і намагались підбурити народ, але були неуспішними у каталізації повстання.

Саме у другій половині семидесятих нове покоління людей, освічених у монастирях, пансіонах сприяло появі елітного класу романістів і письменників. Такі як Салман Рушді, Вікрам Сет, Амітаб Гош і Домінік Леп'єр схвилювали літературний світ. Твір Рушді «Діти півночі» отримав Букерівську премію у 1891 році і проголосив ідею чітко і ясно, що індійці залишаться тут. Арунджаті Рой і Кірам Дезай повторили подвиг, коли вони виграли Букерівську премію у 1997 році і у 2006 відповідно. Тим часом, нова течія письменників, таких як Панкаж Місра, Четан Бхагат, Джумпа Лахірі, Вільям Делрімпл, Хері Кунзуру з'явились на міжнародній арені, твори яких цінуються у всьому світі.

Індія отримала незалежність від Великобританії у 1947 році, і вважалось, що англійська мова припинить своє існування там до 1965 року. Однак, англійська мова та хінді є сьогодні офіційними мовами.


1.3 Сучасна лінгвістична ситуація в Індії


В 1950 році індійська влада підняла питання щодо проблеми мовної та етнічної різноманітності. Як вирішення цієї проблеми, 18-ти регіонам Індії було встановлено мовні рамки. Офіційно індійський уряд визнає 15 народних мов. У більшості випадків державні кордони залежать від мовних. Індія поділяється у мовному плані на дві головні мовні сім’ї: індо арійську та дравідійську. Найпоширеніші народні мови в Індії (окрім Хінді) є Бенгалі (7,5 %), Телуру (7, 4 %), Мараті (7,2 %), Таміл (6,9 %), Урду (5,1 %), Гуджараті (4,2 %), Малаялам (3, 8 %), Канада (3,8 %), Орайя (3,4 %) (Індія, 1996: 18).

Група мови Індів (індоарійська), це гілка індо-європейської груп мов, мова Центральної Азії, де знаходиться Індія. Більшість індійських мов на півночі, належать до цієї групи. Дравідійська мова, з іншої сторони, (наприклад, Таміль, Телугу, Малаялам) це рідні мови для Південної Індії (хоча вони знаходяться під впливом Санскриту та Хінді).

Хінді прямо походить з Санскриту. Більш ніж 180 мільйонів людей в Індії вважають Хінді своєю рідною мовою. Вона належить до індо-арійської групи мов: Хінді – згідно статті 343 Конституції, державна мова країни [35].

Місцева мова має свої власні географічні кордони, які визначені державою [63;26]. На додачу до призначення Хінді як державної мови та 14 інших як народних мов, кожен регіон може вибрати свою власну місцеву мову для використання її в місцевому самоврядуванні та освіті серед мов, якими розмовляють на цій території. Конституція Індії гарантує право для всіх жителів розмовляти їхньою власною мовою [15; 304].

В Індії проживає більше ніж 900 мільйонів людей та є більше 1000 мов. Ця територія є найбільш різноманітна у мовному та культурному плані у світі. Хоча це не є сюрпризом, що виникає багато проблем під час класифікації та визначенні мов в Індії. Причина полягає в тому, що мови адаптуються між собою і ось чому, важко розрізнити мови або сказати, яка з них є діалектом тої чи іншої мови [25; 22].

В Індії, після проголошення незалежності у 1947 році залишалась колоніальна мова, це була англійська, як мова правління. Вважалося, що кінець британської влади в

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: