Явище синонімії у літературознавчій термінології
У термінологічних словосполученнях літературознавчої термінології з узгодженням нерідко на першому місці знаходиться головне слово, що називає лексичне значення поняття, а ознака залежного з часом приглушується, пор.: адресат ліричний – ти ліричне, метод художній – метод творчий.
У структурному типі «словосполучення – словосполучення» допускається варіант, утворений прийомом інверсії (образна аналогія – аналогія образна).
Таким чином, спосіб найменування спеціальних понять шляхом залучення до термінолексики номінативних одиниць різних видів синонімічних відповідностей належить до традиційних і зберігає свою високу продуктивність у сучасній українській науковій мові.
Літературознавча термінологічна синонімія представлена моделями номінативних одиниць, які характеризуються подібними словотворчими і морфологічними ознаками, що і загальновживана лексика літературної мови. І все ж таки виділяємо окремі особливості творення термінів-синонімів, властивих лише літературознавчій терміносистемі (тип узгодження у словосполученнях слабке керування, незначна кількість у терміносполуках прийменників разом з іменниками у непрямих відмінках, субстантивація дієслівних і прикметникових форм, повна або часткова націоналізація і транслітерація іншомовних слів тощо).
2.2 Основні риси синонімічних відношень між термінами літературознавства
Найточніша передача наукового поняття – одна з основних вимог до терміна. На відміну від загальновживаного слова, що виражає загальні уявлення або побутові поняття, термін реалізує своє значення у повному обсязі лише в умовах спеціальної комунікації.
Певний час вважалося, що синонімія у термінології – явище неприроднє, а якщо факти синонімії термінів підтверджувались, то кваліфікувались як небажані, хоча мали місце спроби пояснення існування термінів-синонімів у функціонально-стилістичному аспекті [20,85].
На сьогодні синонімія у термінології сприймається не тільки як «негативна неуникненість при становленні статуса терміна» [2,9–10], але й, за думкою багатьох науковців, продовжує існувати в оформлених терміносистемах як природнє явище. Синонімія також здобуває статус повноправного виду відношень у сфері фіксації термінів (А. Крижанківська, А. Шнирельман та ін.).
Синонімічні відношення у ряді терміносистем, зокрема в гуманітарних, – явище ймовірне і, на думку термінознавця Б. Михайлишина, не завжди шкідливе [44,3]. Мотивується це прагненням уникнути повторів, а також найбільш точно і повно відобразити поняття, що і призводить до існування термінів-синоні-мів.
Синонімія, як повний або частковий збіг значень двох або кілька слів, у термінології має свою специфіку «функціональної комунікативної діяльності за своїм лексичним і семантичним складом» [44,7], простою чи складною структурою.
Результати семного аналізу термінів, їх частиномовного походження, дозволяють визначити поняття «тотожність значень» як повний збіг їх вищезгаданих характеристик і «близькість значень», що прогнозує неповний семантичний збіг і частиномовну похідність. Такий підхід у розумінні синонімічних зв’язків лежить в основі кваліфікації термінів на дублети (абсолютні, повні, ідентичні, яких у літературознавчій терміносистемі близько 24%) і семантичні синоніми (термін Б. Михайлишина) (неповні, ідеографічні, квазісиноніми та ін. –76%).
Недостатність традиційного визначення синонімічних зв’язків шляхом співставлення значень термінів зі словесними дефініціями вважаємо суттєвою підставою для наголошення на функціональній сфері при вивчені термінів-си-нонімів. Функціональна сфера уможливлює двоєдність термінів як «професійних знаків (план змісту) і понять (план вираження)» [44,8].
Подібний аспект дослідження термінологічної синонімії має свої особливості, пов’язаний з їх вживанням у наукових текстах різної складності.
В українській літературознавчій термінології як системі з визначеними типами парадигматичних взаємозв’язків між її елементами синонімічна організація прийнятна на рівні взаємовідношень термінів-дублетів.
Природну дублетність розуміємо як наявність ідентичних у лексико-семантичному і граматичному плані корелятів, котрі ввійшли до складу українського термінофонду при наявності «різнонаправлених і різночасових тенденцій у процесі його формування» [44,8]. Семантична ідентичність, однаковий словотворчий і словосполучниковий діапазон – важливі вимоги, що мають місце у досліджені термінів-дублетів, і це підтверджується можливістю їх повної взаємозаміни на функціональному рівні, пор.: живопис – малярство, бандурист – кобзар, сонет – магістрал тощо.
Дублетність термінів-словосполучень (терміносполучень – Б. Михайлишин) – явище більш складне у літературознавчій термінології, ніж однослівних термінів, і певною мірою пов’язане зі стилістикою наукового тексту, його функціональними параметрами (напр.: мандрівні сюжети – «бродячі сюжети», квалітативне віршування – якісне віршування, авантюрний роман – пригодницький роман тощо).
Семантичним синонімам, яких у літературознавчій термінології значно більше, ніж дублетів, притаманний цілий ряд розбіжностей: від різних семантико-граматичних відмінностей до стилістичного й емоційного акцентування синонімічних корелятів, їх функціонального навантаження в текстах. Семантичні терміни-синоніми як слова, так і терміносполучення – мають певні відмінності хоча б за одним компонентом їх семного складу (без порушення предметно-логічної основи їх значень) або ж на словотворчому чи сполучневому рівнях (напр.: інструментовка вірша – звукова інструментовка, здогадна мова – невласне-пряма мова, ономатопея – звуковідтворення).
Спостереження доводять, що вживання семантичних термінів-синонімів зумовлене:
– бажанням уникнути надмірних повторів одних і тих же лексем;
– неоднаковою науковою строгістю текстів, що передвизначає вибір термінів різної понятійності й розповсюдженості. Важливу роль тут відіграє прагнення передати у випадку необхідності національні, історичні та інші особливості тексту;
– наявність у наукових текстах лексем з емоційно-естетичним і суб’єктив – ним відношенням до викладених фактів і мало відчутних конотативних нашарувань, від яких, за словами Т. Панько, «термін у контексті не завжди вільний» [55,90].
Функціональні можливості неповних термінів-синонімів значно більші, ніж дублетних. Досліджуючи подібну проблему, Є. Мягкова зазначає: «кожний член такого ряду (синонімічного) виконує свої індивідуальні функції у процесі професійного спілкування, не ускладнює його, а робить більш чітким. Тому синонімія у термінології не може розглядатися як недолік «[47,1].
Семантичні терміни-синоніми, диференціюючись за функціональними відмінностями, поділяються на такі групи:
синоніми у функції заміщення;
синоніми у функції тлумачення;
синоніми у функції кваліфікативності.
У функції заміщення (близько 46%) знаходяться перш за все однозначні терміни, які, не володіючи суттєвою семантичною різницею, характеризуються різними словотворчими потенціями, і поділяються на три формально диференційні підгрупи:
а) у тлумаченні обох членів яких беруть участь терміни, що знаходяться у синонімічних відношеннях, напр.: Відродження – Ренесанс, пейзаж – край-образ, герой – персонаж і под.;
б) у тлумачені одного з подібних семантів бере участь його термін-синонім (восьмивірш – октава – сициліана, паліндром – перевертень – «рак літеральний» – рак, конфлікт – колізія тощо);
в) у тлумачені яких терміни, що знаходяться у синонімічних відношеннях, участі не беруть (образ – персонаж, течія – напрямок, інтермедія – інтерлюдія та ін.).
Певна частина термінів у функції заміщення представлена різноструктурними терміносполученнями: стилістична фігура – фігура поетичної мови, новітня українська література – українська література ХХ століття, кільцеве римування – оповите римування тощо.
Одним із важливих критеріїв розмежування термінів-синонімів у функції заміщення і тлумачення слід вважати різний ступінь їх зрозумілості, мотивації, вживаності, семантичної прозорості тощо.
Значна частина синонімічних кореляцій у функції тлумачення (приблизно 27%) – це терміни-слова і терміни-словосполучення. Їх використання в основному залежить від спеціального призначення тексту, коли залежно від стилю представлена собою діалектична єдність «то слово, то сполучення виступає на перший план» [70, 162–163], напр.: агіографія – житійна література, віршове закінчення – клаузула, діалог – діологічна мова та ін.
Конотативний підбір мовних засобів найбільш ефективно здійснює синонімічна кореляція – «разючий прийом, що відстояв себе в узуальному плані, – на думку Т. Винокура, – заснований на зіставленні слів, які вступають у контекстно зумовлені синонімічні відношення» [9,152].
Особливість термінів, що мають конотативне забарвлення (близько 30%), полягає перш за все у комплексному характері їх вивчення, що передбачає врахування історичної, культурної, естетичної та інших специфік.
Ряд термінів здобуває позитивні чи негативні конотативні відтінки шляхом приєднання прагматичних маркерів або індикаторів, що надають термінам ознаку професійності.
Таким чином, терміни-синоніми у функції кваліфікативності це терміни, що мають крім денотативних компонентів конотативні співзначення. Останні знаходимо і в межах одного слова (бібліоман – бібліофіл, акмеїзм – адамізм, етюд – студія), і у так званих індикаторах або маркерах (вірш-пейзаж – пейзажна лірика, байковий вірш – свобідний вірш – вольний вірш).
Отже, синонімічність у межах літературознавчої термінології вважаємо особливим видом лексико-семантичних відношень. Причинами існування термінів-синонімів виступають як внутрішньолінгвістичні, так і позамовні фактори. Актуалізація одного з критеріїв визначення однозначності (логіко-граматичного або комунікативно-прагматичного) дає можливість розрізняти серед номінатів дублети і семантичні синоніми, а останні диференціювати залежно від функцій (заміщення, тлумачення, кваліфікативності).
Таким чином, всебічний аналіз синонімічних рядів доводить, що:
явище синонімії у галузі літературознавчої термінологічної лексики характеризується особливостями, зумовленими специфікою позначуваних наукових понять;
відмінності між синонімічними термінами можуть набувати функціональної цінності й підтримувати співіснування синонімічних термінів у терміносистемі;
вживання термінів-синонімів у потоці української наукової мови підпорядковане принципу комунікативної доцільності;
словотворчі моделі різних видів синонімічних відповідностей і шляхів виникнення подібні до будови загальновживаних слів української літературної мови, проте відбивають загальноприйняті норми творення термінологічних одиниць.
3. Термінологічна синонімія: проблематика явища і діяльність вчителя-словесника (на досвіді роботі в 5–11 класах
3.1 Методична робота в школі на уроках української мови при вивчені явищ термінологічної і лексичної синонімії
Прагнення термінологів забезпечити виразність, лаконічність, поліфункціональність номінативної одиниці в терміносистемі таке ж суттєве й водночас проблемне, як спроби домогтися повної логічної унормованості всієї лексики української мови в її комунікативному аспекті. У зв’язку з цим вважаємо доцільним при формуванні у дитини словникового запасу загальновживаної лексики не цуратися термінологічної (специфічної, вузькоспеціальної). У час інтенсивного науково-технічного прогресу, удосконалення інформаційного простору це є необхідним і потребує змістовної та багатоспектральної роботи.
При диференціації термінів за їх комунікативним потенціалом можна виділити два їх типи: 1) номінативна одиниця, що не визначається (її значення не виражається за допомогою несинонімічних засобів мови). Це той випадок, коли поняття і значення терміна засвоюється у процесі оволодіння мовою (напр.: зміст – очевидно, що у всякому повідомленні є певний зміст); 2) номінативна одиниця, що засвоюється через поняття, яке їй логічно відповідне (або ж штучно прикріплення термінологом) і вимагає пояснення через компенсуючі засоби мови (напр.: танка – п’ятивірш, що складається із чергування п’яти – та семи-складових рядків). Зрозуміло, що вивчення термінів першого типу можливе з раннього дитинства й не потребує великих зусиль.
У формуванні словникового запасу досить важливий і адаптаційний період першачків. Перебуваючи певний час у школі, діти підсвідомо поповнюють свою лексику поняттями атрибутів навчання (підручник, парта, перерва тощо). Поступове засвоєння термінологічної лексики другого типу дасть кращі резуль-тати, якщо безпосередню участь у цьому процесі бере вчитель (наприклад, при засвоєнні слів на зразок цифра, число, знак рівності та ін.).
Розмежування терміна і загальновживаного слова відбувається під час вивчення лексикології у 6 класі. Основна мета – досягнення позитивних результатів при виокремленні загальновживаного слова, професійної лексичної одиниці і терміна (хоча деякі автори підручників для 6 класу професійне слово і термін взагалі не розмежовують, або виділяють термін у складі професійної лексики як номінацію наукових понять, що «широко використовуються у текстах наукового стилю мовлення» [62,24]).
Дослідник – мовознавець А.М. Камчатнов у своїх працях дає таке визначення терміна: «…слово, відносно якого можна з повною ясністю сказати, яке поняття ним позначається. Інакше кажучи, терміну можна дати визначення. Поки термін не визначений, він лишається словом з більш чи менш ясним понятійним змістом» [23, 41].
Зважаючи на це, на нашу думку, слід наголошувати на специфічності термінологічної лексики (вмотивованість, точність, відсутність експресивного забарвлення, побічного лексичного навантаження тощо).
Автори сучасних підручників з української мови при вивченні термінів і професійних слів пропонують такі види вправ:
– вправи на розмежування слів за сферою вживання;
вправи, у яких досліджується стиль мовлення тексту через визначення насиченості його специфічною лексикою;
творчі вправи на складання речень з однією і тією ж мовною одиницею (як загальновживаним словом так і професійним);
вибіркові диктанти (вибір термінів з мовного потоку із зазначенням належності до тієї чи іншої галузі);
складання усних повідомлень з використанням слів-термінів;
– робота з термінологічними словниками [62,17–37].
Звичайно, потенціал розробленого матеріалу спрямований передусім на засвоєння поліфункціональності слова як мовної одиниці, тому тут торкатися явища синонімії у термінології буде недоречним, крім питань загального характеру (вправи на орієнтацію недоцільності даного явища, адже це суперечить природі терміна). Компенсувати прогалину можна через міжпредметні зв’язки (вивчення дублетів кобза-бандура музичної термінології на уроках музики, номінатів-одиниць мінералогічної термінології – під час вивчення географії тощо).
Міжпредметні зв’язки є таким співвідношенням між двома або кількома шкільними предметами, що передбачає взаємовикористання і взаємозбагачення спільних для них знань, практичних умінь і навичок, а також методів, прийомів, форм і засобів навчання, необхідних для розв’язання пізнавальних завдань, забезпечення належного рівня освіти.
За характером спільного у змісті навчальних предметів учені виділяють три види міжпредметного матеріалу: понятійно-термінологічний, комунікативно – мовленнєвий і навчально-дидактичний [14,17].
Зміст розділу «Лексикологія» вступає у міжпредметні зв’язки за всіма трьома напрямами:
а) понятійного – термінологічний зв’язок на рівні тотожних понять має
місце між українською та іншими мовами (слово, лексичне значення, синоніми, антоніми), а на рівні суміжних понять (найчастіше з літературою) вивчаються поняття «епіграф», «підтекст», «анакруза», пряме і переносне значення слів, метафоричне наповнення термінів – дублетів;
б) комунікативно-мовленнєвий зв’язок встановлює між усіма навчальними предметами на рівні норми (робота над вживанням термінів у науковому стилі мовлення);
в) навчально-дидактичний зв’язок виявляється між усіма навчальними дисциплінами (інформація у вигляді окремих слів, словосполучень, речень, текстів може бути використана на уроках лексики для ілюстрації тих чи
інших лексичних явищ, для формування мовних умінь).
Так, ознайомлення з темою «Синоніми» у 5-му класі, на нашу думку, не слід ускладнювати явищами термінологічної синонімії взагалі, а можна розпочати з ситуації, де учні поставлені в умови вибору із синонімічного ряду одного з лексичних синонімів, який був би адекватний ситуації спілкування. Після цього можна запропонувати виконати вправу, що, окрім опори на знання, здобуті у початковій школі, спрямувала б учнів на використання синонімів у науковому (географія, природознавство) та художньому (література) стилях мовлення.
Наприклад: Вправа. Користуючись словником – довідником, що додається до вправи, поясніть, чи можна замінити у наведених реченнях виділені слова близькими за значенням. Чому?
Простір землі, який ми можемо окинути оком, називається горизонтом (з підручника).
Неначе райдуга з металу, через Дніпрові береги мости за обрій пролягли – з землею небо поєднали (Л. Дмитерко).
Сміється сонце з небозводу (П. Тичина).
Починало світати. Крайнебо жевріло рожевим вогнем, горіло й миготіло ясним полум’ям (Панас Мирний).
На гарячім світанку зорею цвіте небокрай (А. Малишко).
Над ними від сонця гарячі стоять небосхили (В. Бичко).
Який чудовий кругозір і даль яка барвиста (М. Шеремет).
Словник для довідок. Горизонт – частина земної поверхні, яку можна бачити на відкритій місцевості. Обрій – лінія зіткнення неба з землею чи водною поверхнею. Небозвід – увесь видимий простір неба. Крайнебо (небокрай) – частина неба над лінією горизонту. Виднокрай (виднокруг, видноколо, круговид, кругозір) – те саме, що горизонт, обрій.
Домашнє завдання після виконання цієї вправи теж може сприяти реалізації міжпредметних зв’язків: виписати з підручника географії, історії чи природознавства (можна за варіантами) по три речення з синонімами, підкреслити синоніми, визначити, з якою метою і в якому стилі вони вжиті. Учитель української мови, ознайомившись з підручниками, має сказати, у якому параграфі найлегше можна знайти приклади виучуваних явищ.
Найтісніший функціональний зв’язок встановлюється з літературою, оскільки вона органічно пов’язана з мовою. Основою такого зв’язку, на думку вчених, є вивчення художнього стилю і його ознак у системі п’яти стилів мовлення, використання зразків цього стилю на уроках української мови, спостереження над мовою художніх творів на уроках літератури і навпаки. Так, вивчаючи на уроках літератури оповідання В. Винниченка «Федько-халамидник», на уроці мови працюють над синонімічним рядом до слова халамидник (Халамидник – шибеник, паливода, шибайголова, ланець) [11,170]. З метою закріплення теми «Групи слів за значенням» пропонуємо виписати з тексту цього оповідання синоніми до слів хоробрість, чесний, стрімко.
У процесі підготовки до уроків розвитку зв’язного мовлення (опису окремих предметів, тварин у художньому стилі) використовується матеріал зазначеного підручника з літератури: М. Чабанівський «Вірний», Ю. Збанацький «Дике козеня», П. Тичина «Хор лісових дзвіночків», «Дощ» та ін.
У сучасній лінгводидактиці широко застосовується лексико – семантичний підхід до вивчення лексики, який є основою збагачення учнівського словника, а також усієї словникової роботи, яка передбачає такі форми: а) пояснення (тлумачення) або уточнення значення незнайомих слів і окремих значень багатозначних слів, навчання дітей точному вживанню слів у мовленні; б) введення у мовну свідомість дитини лексичних об’єднань (тематичних, синонімічних та ін.), система яких дає можливість відбирати для будь-якого висловлювання найбільш потрібні слова, виділяти мікротеми тексту. Засвоєння системних зв’язків лексико-семантичного рівня сприяє збагаченню індивідуального словника дитини; в) розвиток у дітей уміння вживати слова відповідно до типу мовлення, а також стилю і жанру [71, 12–16].
Важливим, з огляду на це, є ситуативно-тематичний добір ілюстративного матеріалу. Тематичні групи об’єднань слів розглядаються з певних позицій і з конкретною метою (написання твору, переказу тексту, вивчення конкретних частин мови тощо). Опрацьовані таким чином синонімічні ряди, які входять до тематичних груп, лексико – семантичних групувань, сприятимуть збагаченню словникового запасу, розвитку в учнів зв’язного мовлення.
Запропонуємо конкретний приклад такої роботи у взаємозв’язку з вивченням літератури та підготовкою до уроків розвитку зв’язного мовлення: докладного переказу тексту – опису тварини за власними спостереженнями у художньому стилі.
На узагальнюючому уроці з теми «Групи слів за значенням» пропонуємо виконати вправи на редагування текстів за допомогою синонімів, оскільки використання синонімів у власних висловлюваннях запобігає повторенню тих самих слів та сприяє виразності, багатству, образності мовлення. Письмове завдання доцільно провести у формі рольової гри «Кращий редактор». Учням потрібно прочитати текст і, щоб уникнути набридливого повторення того самого слова, замінити його синонімами, але так, щоб вони якнайкраще відповідали змісту. Після тексту на картках наводимо синонімічний ряд, у якому слів запропоновано набагато більше, ніж речень для редагування. Виграє і одержує високу оцінку той учень, у роботі якого використані синоніми відповідають авторському задуму. Гру можна продовжити на матеріалі поетичного тексту (в усній формі).
Наприклад: з дужок доберіть такі синоніми, щоб слова у вірші римувалися, тобто кінцівка останнього слова першого рядка звучала так, як кінцівка останнього слова третього рядка, а другого – як четвертого. Вірш прочитайте виразно. При цьому має зберігатися силабічна структура вірша (розмір).
Мрія
Як виросту – збудую (дім, будинок, хату),
На хаті колесо (приладнаю, приб’ю, прикріплю),
А там я поселю (крилату, летючу, літаючу)
Лелечу клекітну (родину, сім’ю, пару).
Нехай розводяться, (селяться, гніздяться)
По всіх деревах і (будинках, оселях, хатах),
Нехай мені щоночі (здається, сниться, ввижається),
Що я літаю, наче (пташка, птиця, птах).
Д. Павличко,
або:
Лелека
Понад шляхом кружляє (лелека, бусол, чорногуз),
Що шукає засмучений (птиця, пташина, птах)?
Чи гніздо з діточками (неблизько, далеко),
І ніяк не знайде собі (дорогу, путь, шлях).
Може в темних очах (заблукали, згубились, заблудились)
Не пташина тривога і (біда, зло, горе),
Та ненависть до ти, що (згубили, знищили, пошкодили),
Зруйнували сімейне (кров, притулок, гніздо).
В. Щербатюк.
Під час підведення підсумків уроку акцентується увага на ролі синонімів у художньому стилі мовлення, оскільки наступний урок буде присвячено розвитку зв’язного мовлення (докладного переказу тексту – опису тварини в художньому стилі). Цей урок проводиться з використанням короткого словника синонімів описової лексики.
За чинним підручником [61, 201] дається всього одна підготовча до переказу вправа, а для самого переказу – текст «Зимородок» (Є. Носова), тобто перекладний. Тому ми пропонуємо дещо змінити зміст і структуру уроку, доповнити його дидактичним матеріалом з оригінальної української літератури.
Хід уроку
Повторення відомостей про стилі і типи мовлення, акцентується увага учнів на особливостях художнього стилю, описові (за узагальнюючими таблицями).
Виконання завдання: переписати текст, вставляючи замість крапок назви ознак. Позначити в реченнях «відоме» й «нове» початковими буквами над відповідними словами.
Білка має видовжене тіло і… хвіст. На гарній головці звіра виблискують… очі. Вушка в білки… й…. Загальне забарвлення тваринки…, хвіст і голова…, черевце….
Ознайомлення з текстом – зразком опису тварини.
Проживав у нас довго собака Пірат. Це був високий на зріст, немолодий уже, поважний і серйозний пес з волохатим хвостом і з двома парами очей, з яких верхня пара, коли придивитися ближче, виявлялась парою рудих плям на темному лобі
(За О. Довженком).
Бесіда за змістом, стильовими особливостями та художніми засобами тексту.
– Чи можна за описом тварини зробити висновок про ставлення до неї автора? Які синоніми вжиті у тексті? Чи є серед них слова, що виступають синонімами лише у цьому тексті (контекстуальні синоніми)?
– Які синоніми можна підібрати до слова собака (пес), щоб уникнути повторення і висловити водночас своє ставлення до цієї тварини?
Ознайомлення зі словником синонімів до опису тварини, його складовими частинами (додаток №2).
Читання та аналіз тексту для переказу (ми обрали саме цей текст тому, що він є оригінальним, насиченим лексичними явищами, які вивчались у розділі «Лексикологія»).
…Собака був не з дворяг-доходяг, що тиняються без прив’язі будь-де, харчуються, чим трапиться, можуть пристати до кожного, хто на мить приголубе, кине кусок хліба, покличе за собою. Незважаючи на майже повну безпорадність, безпомічність, що викликає живе співчуття, собака, однак, зберігав те характерне благородство, яке вказувало в ньому на породу. Чи не гончак? Він мав чорно – рябі круп і плечі, чорні плями покривали спину: біліли ноги і запале черево, череп довгастий і широкий, вуха розкішні, трикутної форми. Якого кольору очі? Та, либонь, карі. Хвіст – неначе холодна зброя тих часів, коли воювали на конях і ходили в січі з найрізноманітнішими шаблями. Під еластичною шкірою, покритою короткою шерстю, проступали міцні м’язи (Є. Гуцало).
Після аналізу складається план опису, один учень усно переказує текст, звертається до словника синонімів, з усіма іншими проводиться робота над підкресленими словами з метою добору синонімів.
Користуючись словником, учні опрацьовують перший (чорновий) варіант переказу.
Домашнє завдання. Переписати вдосконалений текст переказу.
На наступному уроці розвитку зв’язного мовлення пишеться твір – опис тварини за власними спостереженнями в художньому стилі. Завдання: уявіть собі, що хочете розповісти товаришеві (подрузі) про добре відому тварину, за якою ви спостерігали (собаку, кота, їжака, папугу, хом’яка та ін.). Опишіть її зовнішній вигляд, звички. Дотримуйтесь характерних особливостей художнього стилю. Намагайтесь використовувати багатозначні слова, синоніми, антоніми, вживати слова у переносному значенні. У творі має бути передано ваше ставлення до тваринки: радість, захоплення, цікавість, любов…
Напередодні уроку можна запропонувати учням знайти в улюблених оповіданнях, віршах опис тварини, звернути увагу на використання виражальних засобів, мету їх вживання.
Сутність викладеного дає підстави стверджувати, що ґрунтовна робота над лексичною синонімію у 5-му класі забезпечує і створює сприятливі умови для розгляду термінологічної синонімії у 6-му класі при вивченні теми «Лексикологія».
Як зазначалося раніше, основна акцентуалізація спрямована на розрізнення терміна і загальновживаного слова, а за допомогою систематизуючих прийомів це дозволить вивчати досліджуване нами явище. Разом з тим це не суперечить принципу спіральної структури вивчення шкільного курсу української мови за діючою програмою [60].
Наведемо приклад фрагменту уроку, де основною метою буде з’ясування різниці між терміном і загальновживаним словом.
Хід уроку
Актуалізація опорних знань. Репродуктивна бесіда.
– Що таке слово? Що ми розуміємо під лексичним значенням слова?
– Що вивчає розділ мови «Лексикологія».
– Які ви знаєте слова за сферою вживання?
– Визначте, у яких стилях мови і мовлення доречно використовувати термін, а в яких загальновживану лексику. У чому, на вашу думку, полягає різниця вживаності цих слів?
Узагальнення роботи учнів і формування рис, за якими розмежовуються термін і загальновживане слово пропонуємо зробити вчителю, а надалі закріпити різними видами справ.
Закріплення
1. Вибірковий диктант (вчитель зачитує текст наукового стилю реченнями, а діти виписують у робочі зошити терміни; далі краще за все укласти термінологічний міні – словник або ж, щоб не гаяти час, цю роботу запропонувати виконати вдома, а на уроці задовольнитися коротким тлумаченням).
Як виникла мова – дуже складне питання, котре вивчається не лише мовознавством, а й іншими науками: антропологією, психологією, біологією, етнографією. Складність вирішення цієї проблеми полягає в тому, що про первісну людську мову і причини її виникнення ми можемо судити тільки на підставі непрямих джерел. Історія сучасних мов не може пролити світло на проблему виникнення мови взагалі як засобу спілкування. Від часу зародження людської мови взагалі як засобу спілкування нас відокремлює щонайменше кількасот тисяч років. Історію ж деяких сучасних мов вдається прослідкувати щонайбільше протягом кілька тисяч років (З підручника).
Лексичний розбір слова (загальновживаного і терміна).
Вправи творчого характеру.
Дітям пропонується скласти речення з термінами, запропонованими вчителем, використовуючи для уточнення їх значення відповідні словники:
стиль, нота, текст, оповідання, дума, балада, лисичка звичайна (якщо терміносистемою передбачено синоніми або варіанти, то вказати:
– який термін вживаніший і більш відповідний поняттю;
– походження термінів /запозичений чи власне український/).
За аналогією до розмежування терміна і загальновживаного слова проводиться робота щодо розрізнення лексичної і термінологічної синонімії. Бажано, щоб діти в процесі зіставлення цих явищ самі дійшли висновку, що синонімія для термінологічних систем негативна, спричиняє плутанину при вживанні термінів (існування корелятів з різними семасіологічними відтінками суперечить їх природі).
При закріпленні вивченого матеріалу радимо поряд з традиційними засобами навчальної діяльності (аналогічними тим, що містяться у підручнику) скористатися пошуково-дослідницькою роботою (на уроках мови, на індивідуальних консультаціях, у позаурочний час в роботі гуртка «Юні філологи»). Базою для ефективної діяльності можуть послугувати синонімічні ряди, що виникли на українському ґрунті: глава – розділ, забавлянки – утішки – потішки – чупилки, живопис – малярство, заговори – замовляння – заклинання, частушки – частівки та інші.
Роботу можна провести за такою схемою:
Відповідність термінів – синонімів поняттю;
Наявність у запропонованих формах різних словесних засобів, їх семантика;
Наявність діалектного варіанта чи маловідомого дублета;
Широта лексичного значення;
Багатозначність / однозначність терміна.
Зрештою, відповідна діяльність вчителя дасть учням змогу краще засвоїти запропонований матеріал, розширити світогляд, розвиватиме логіку мислення й спостережливість, збагатить словниковий запас, сприятиме прищепленню культури мовлення.
3.2 Методична робота на уроках літератури при вивчені понять теорії літератури (терміни-синоніми літературознавчої термінології)
Уроки літератури не є окремим видом педагогічної діяльності вчителя – словесника, а продовжує формувати у дитини естетичні смаки, виховує моральні якості. Під час бесід учні розвивають зв’язне мовлення, вчаться мислити, зі зразків художніх творів набувають життєвого досвіду. Проте навчальний процес на цих уроках немислимий без вивчення понять теорії літератури, окреслених специфічними номінативними одиницями. Однією з основних проблем при цьому є наявність у літературознавчій термінології синонімічних рядів, що спричиняють труднощі при вивченні літературознавчих понять. Учитель може знехтувати такий стан речей і подати на розсуд учнів усі варіанти або ж запропонувати якийсь один, що буде неправильним рішенням.
Назріла необхідність зробити певні зауваження і пропозиції щодо розрізнення й вибору якнайточнішої номінативної одиниці.
Як показала практика попередніх досліджень цього явища, «у процесі розгляду синонімів слід співставляти не слова, а їх окремі значення» [25, 61] підтверджується факт можливого виокремлення з ряду синонімів точного відповідника певному поняттю.
Наприклад: вірш – поезія. Стосовно поняття ритмічно організованого мовлення більш доцільним буде вживання другого номіната, як показника ширшої зіставленості і лексичної наповненості.
Проте нами зафіксована ще одна синонімічна пара: вірш – строфа. Подані номінати мають майже тотожні поняття (система поетичного мовлення, що має іманентні закономірності внутрішньої ритмічної організації та структури). Однак, термін «вірш», як бачимо, має у терміносистемі омоніми, і це дозволяє надавати перевагу терміну «строфа».
Думка про те, що серед можливих синонімів власне українського походження та запозиченого перевагу слід надати першому лише тому, що це ліпший варіант для засвоєння понять теорії літератури, не є достатньо обґрунтована. Інколи запозичений термін більш повно відповідає галузевому поняттю (Ренесанс – Відродження), є номінатом широкої семантики і окреслює відповідну епоху у літературі та мистецтві загалом.
Іншого характеру синонімічних відношень терміни акцент – наголос, які є за семасіологічними ознаками дублетами.
Літературознавча синонімія також представлена варіантами типу: волапюк – воляпюк, ауто – ауту, канцона – кансона, гекзаметр – гексаметр тощо, при вивчені яких особливих труднощів не спостерігаємо і пропонуємо вживання відповідно до орфоепічних норм мови – творця.
Стосовно синонімічних пар, які створилися історично (алкеєва строфа – гораціанська строфа), чи мають історичне обґрунтування (акмеїзм – адамізм), вбачаємо вживання всіх варіантів.
Певної уваги заслуговують терміни – синоніми, утворені актами вторинної номінації, стійкі словосполучення (наприклад: комедія масок – комедія дель арте, «коротка пісня» – танка та ін.), що передбачають використання обох номінатів.
Безперечно, якщо серед синонімів є інтернаціональні терміни, то вживання зазначених є більш вмотивованим, а єдине, що може вплинути на віддання переваги одному терміну замість іншого – власне українське походження (скоромовка – спотиканка, забавлянки – утішки – потішки – чупилки, частушки – частівки), проте один з термінів може сприйматися як застарілий, інший як регіональний, розмовний і т.д.
Синонім, утворений на базі ресурсів рідної мови, може збігатися з оцінками вмотивованості та кількістю лексичних складників з інтернаціоналізмом (авантюрний роман – пригодницький роман). Це дозволить при вивчені понять теорії літератури надавати перевагу українському терміну завдяки зрозумілості та органічному засвоєнню внутрішньої форми рідного слова.
У випадку неоднакових параметрів умотивованості термінів – синонімів перевагу