Xreferat.com » Топики по английскому языку » Улас Самчук. Жизнь и творчество

Улас Самчук. Жизнь и творчество

«... Все, все без винятку з червоточею, облізле, вилиняне, почорніле... І такі ж люди, з їх нечистою, зіпсованою російщиною... («Заславський вісник»//Кременчук.-1942 р.-13 вересня) .

«Кожний предмет... Все те такі недороблені, приблизні, маловартісні речі, як моя пренаївна, добряча інтернаціоналка Ніна, як безліч інших на цій землі «товаришів і товаришок». Людина і нелюдина... Предмет і непредмет. Будинок і не-будинок. Мова і не-мова. Життя і не життя...» («Товариш Ніна»//Волинь.-1942р.-16 вересня).

Фейлетони Уласа Самчука,– як пише А.Василенко-Бойцун,– були не розваговим матеріалом, але радше невідрадним і болючим ствердженням матеріального і духовного спустошення, заподіяного комуністичним терором..., «голосінням» над зруйнованою українською мовою, землею, де кожний дім і кожна вулиця свідчать про жорстоку і довгу окупацію, і голосним риданням над вбогою українською людиною, зведеною до ролі раба на власній землі»[9] . Останнім із воєнних репортажів став репортаж «Колеса мусять крутитися». Він був написаний на основі вражень від поїздки на Захід у липні 1943 року. На відміну від попередніх, він нагадує радше протокольний звіт, аніж розповідь про побачене і пережите. «Загалом,– як підрахував А.Жив’юк,– воєнний доробок Уласа Самчука, – це 78 матеріалів: 30% передовиць, 4 нарисові матеріали, 40 інших (статті, рецензії, замітки, фейлетони), 4 уривки з художніх творів»[10] . То було за словами Є.Маланюка,– «єдине живе слово». Поїздка по східній Україні дала письменникові матеріал для написання другої частини «Осту» – роману «Темнота». До репортажів А.Власенко-Бойцун зараховує і щоденникові записи, зроблені 1945 році в Німеччини і видані у 1954 році в Буенос-Айресі окремою книжкою під назвою «Пість по дванадцятій. Записки на бігу». Композиційно – це п’ять окремих розділів, сюжетна-історія втікачів від «радянського раю», куди їх силоміць хотіли вивезти «визволителі» Європи. Письменник ділиться враженнями від побаченого за останні воєнні і перші повоєнні дні в Німеччині. Його вражає зустрічі з іншим світом, який прийшов у Європу в образі американського солдата. Вся книга – це роздуми над минулим, сучасним і майбутнім українців, над феноменом української людини, позитивами і негативами її характеру.

1945 рік. Різдво. «уся соборна Україна над нами, між нами повно історії, чуємо вічність, згадуємо Христа, ступаємо через межі добра і зла, переживаємо «нову «Європу» в її фіналі, саме в тому «п’ять по дванадцятій», коли то за словами її вождя, мав би наступити остаточний присуд»[11] .

20 липня. «Бути в цей час українцем не легко, але я гордий, що ми несемо це одіозне ім’я з такою переконаною самозрозумілістю. Люди не хочуть скоритися перед злобою і неправдою»[12] .

7 січня. «Треба лише дивуватися силі, незламності, витривалості людині нашої народності, що ніде і ніколи не тратить ані мужності, ані надії»[13] . Але сила ця щоразу ударяється об іншу силу: індивідуалізм, породжену почуттям меншовартості української людини.

25 лютого. Наші політики тут... Їх сковують... комплекси почуття нідності, їх партії, їх замкненість у собі...Поки не вигоїться наша людина з цього стенозу, все дарма»[14] .

Туга за батьківщиною, розуміння неможливості повернення породжували роздуми про сутність більшовизму як основної причини усіх бід і нещасть.

4 березня. «Знайти дефініцію більшовицького голого терору... це навіть не терор. Головне, що це не видумана, а стихійна... Росіян будуть завжди боятися, як боялися татар, монголів, Чінгісхана, Атили...»[15] .

26 квітня. «Бухенвальд... В Бухенвальді, що став совітським табором, багато розстрілюють невинних»[16] .

14 квітня. «Над деякими будівлями гордо й демонстративно повисли їх (комуністів і їх симпатиків – А.Ф.) найдовші червоні полотнища, живцем перероблені з готових гітлерівських. Тільки замість такого зреста пишажться серп і молот»[17] .

Символічна деталь, яка розкриває глибинну спорідненість нацизму і більшовизму, як і використання Бухенвальду в якості уже радянського табору, як і людоловства ХХ століття – насильна репартація. Люди викидалися з вікон, вішались, ладні були зарубати самі себе, аби тільки не справді сліпе знаряддя чужої волі. Промовним підтвердженням цього є занотована письменником розмова з радянським офіцером.

31 липня. Ви ось силуєте нас туди їхати. Французи, італійці, норвежці, і всі, і всі, що не належать до совєтів, самі з ентузіазмом вертаються додому, і лише ми, лише всі ті, що під вами, під руськими,– поляками, балтійці, югослави, лише ми гниємо ось у цих таборах, але скоріше ми тут умремо, ніж повернемось до вас на повільне, в муках, умирання. Невже ви цього не розумієте.

– Да. Віжу... Ви наш враг... І то злосний. Нічево. Всьо равно забєром. Всєх забєрьом і спрашівать не станєм»[18] . Хворий час, хворе повітря, хворе сонце, земля у пропасниці. Живемо, але у порожнечі і по інерції», – таку характеристику часові, свідком якого він був, дає Улас Самчук 10 березня і 20 липня. А 10 червня записує:

«Хвора епоха породила хворих людей. Наш вік породив страх перед своєю Батьківщиною, перед державою. Страх замінив авторирет і владу. Страх стає на місце гідності і свободи. Боїмося бути громадянами СРСР. Бути безмовною, безправною, пониженою, гнаною істотою. Боїмося беззаконня і сваволі... не боїмося смерти. Боїмося повільного, у муках душі і тіла конання»[19] . Але і тут письменник прагне залишатися вірним правді. Він розмірковує над природою, він вбачає його причину не тільки у дійсному стані речей, а й у вихованні, у минулому української людини, навіть у генетичній спадщині, коли страх стає невід’ємною рисою національного характеру. І все ж реальна загроза «душі і тіла конання» змушує шукати рятунку. Дилема чітка і однозначна: «...або ж то схід – Сибір, каторга, смерть, або ж то захід: окен, Америка, Життя»[20] . Отже, знову на Захід... З собою вони брали лише віру, надію, гордість і незламну волю.

Віру, що «країна, де альфою і омегою діяння є страх, де плеканням цього почуття займається найбільша в світі державна установа, така країна пожирає себе і їй не вистане сили вирватися з обіймів власного маразму»[21] .

Віру в непереможність людського духу: «...світ святкує «мир» ...Ніби мир. Для нас же вічне скитання. Нас будуть далі гнати, ловити, нищити... Але ось ми все-таки живемо. Наперекір усім і всьому»[22] .

Надію: «...майбутнє зрозуміє нас і віддасть нам належне»[23] .

Гордість : «...тужимо... За рідними людьми, могилами, небом... І боремось. І любимо життя. І горді, що належимо до покоління борців, що не коримось перевазі чужої фізичної сили. Що їй не скоримось»[24] .

Волю як «саме істотне людини: «Геть доктрині! Не слова, а діла вимагаємо» людино, будь людиною!»[25] .

«Кожний час, кожна доба, навіть кожне покоління коли хоче жити буттям власного вияву, мусить спромогтися на своє питоме мислення і діяння»[26] .

«Без свободи, як без повітря, не може людина існувати... свобода – елемент людини майбутнього»[27] .

«Боротися із Правдою найневдячніше заняття»[28] .

На межі другого ісходу в чужий світ, Улас Самчук ще раз оглядається на своє минуле, дивиться на своє сучасне – зазирає в майбутнє. І в котре відчуває нерозривний зв’язок з рідною землею, з її світом, з її людьми.

Після цього він напише:

«Люблю цих моїх земляків, що йдуть у широкий світ, і радію, що доля зв’язала мене з ними. Що ми боліємо, що ми тішимось, що ми боремось... Хочу бути свідком їх буття, щоб їх стопи не затерлися на цій землі, щоб їх дух не розвіявся в часі і просторі. О, як хотілося б знайти в собі силу і сказати про це більше! Біблію б дати! Книгу ісходу! Слово б пророче і міць віри та надії! І знайти таємницю рушійних сил, що керують долею країни, з якої приходимо!»[29] .

Ідеологічно-програмові статті Уласа Самчука А.Власенко-Бойцун відносить до «мурівського періоду». Він вважає їх «одним із найцінніших Самчукових вкладів у публіцистику»[30] . Загалом було написано 8 статей. Тематично всі вони пов’язані між собою. Це плани і підсумки роботи МУРу, пропаганда і заклики до єдності, визначення основних засад діяльності об’єднання, засудження групівщини, ідеологічної нетерпимості.

«Нашим святим і невідкладним обов’язком було, є і завжди буде возвеличити і утвердити наш народ живим словом у родині інших народів світу... Нищення триває далі. Не знаємо, як довго воно потриває, але як би воно не було, ми були, ми є і ми будемо... Чуємося міцними, віримо і вірити будемо,» – писав Улас Самчук у передмові до другого числа «Літературного зошита».

«Формуємось у націю. Вичуваємо вивершення української духовности. Період розгортання крил за нами. Передчуваємо простір, що манить до великого старту. Бути буттям людини, що чує під собою форму планети,– це значить бути українцем»[31] .

Як і в статтях «Волинського» періоду, відчувається турбота про те, щоб українці зайняли достойне місце у світі: «...нас не пускають у світ не тому, що ми не маємо чого світові сказати, а тому... що світ не хоче «ображати» тих, що нас поневолюють»[32] .

«І шлях до цього насамперед – і лише! – через велику внутрішню роботу, переборення індивідуалізму, групівщини.

– Нам треба конечно мислити, виробляти, узгіднювати та усвідомлювати самих себе, свої духовні можливості...»[33] .

«Шлях в Україну не короткий, не прямий і не легкий... Він простує також через наші душі, через наші серця, наші нерви, наш розум. Розбудова нас самих, нашого духовного єства і нашого характеру – це розбудова України»[34] .

«...відчувати себе в часі і просторі, бути свідомо історичною функцією нашого світу»[35] .

«Період дискусії за нами. Перед нами період дії»[36] . Саме в цей період Улас Самчук формулює свою вимогу синтезу мислення, сприйняття світу як основи дії: «Надходить час, коли ми мусимо стати громадянами, членами суспільства, членами нації, повірити в себе як у живу дійсність... Всі ми сьогодні однакові націоналісти...»[37] .

У Канаді Улас Самчук стає одним із співзасновників часопису «Наш вік», мистецького об’єднання українських письменників «Слово» Свій невеликий спадок – 50 тис. доларів, він передає на видання чергового числа збірника цього об’єднання. Письменник бере активну участь у згрупуванні волинян США і Канади, діяльності товариства «Волинь», Інституту Дослідів Волині. Він допомагає відродженню давніх звичаїв і обрядів, поширенню їх серед молоді, утвердженню думки про самобутність української культури. Письменник допомагає збирати кошти на видання книг про історію Волині праць Івана Огієнка, Степана Кидимника. До 50-річчя капели бандуристів ім.Тараса Шевченка укладає літопис, пише розділ до книги про кобзарство України. Публікації Уласа Самчука з’являються в газеті «Свобода», альманасі «Слово», «Літопис Волині». Він видає, окрім згадуваних, книги, які стоять «на межі мемуарних і публіцистичних жанрів» – «На білому коні» (Вінніпег – 1956р.), «На коні вороному» (Вінніпег – 1975р.), «Планета Ді-Пі» (Вінніпег – 1979р).

За неповними підрахунками А.Василенко-Бойцун, журналістська мемуарна творчість Уласа Самчука – це 112 дописів і статей[38] . І мають рацію дослідники, які стверджують, що «без неї критика його творчості була б неповна і неточна»[39] , «неповним і неточним ... був би увесь період новітньої української історії[40] .

Список використаних джерел:

Пінчук С. «Улас Самчук» // Волинь – 1991р., №1, стор.67-72

«На білому коні» /Спомини і враження видатного українського письменника . // Молода Волинь. – 1991р. – 6,13,20,27 грудня 1992р./

Пінчук С. «Схід-Захід Уласа Самчука» // Голос України – 1991 р. – 28 грудня (№249) – стор. 12.

Курдук І. «Повернення Уласа Самчука» // Вісті Рівенщини – 1991 р. – 23 листки.

Зозуляк Є «Куди тече та річка...» (Про письменника У. Самчука) // Вільне життя. – 1991р. – 20 лист.

Гром’як Р. «З вірою в майбутнє нації» (До 90-річчя від дня народження українського письменника Уласа Самчука) // Вільне життя – 1995р. – 21 лютого.

Бухало Г. «Улас Самчук про Дермань» // Червоний прапор – 1991р. – 13 грудня.

Горец М. «Улас Самчук і Закарпаття» // Вільне життя. – 1995р. – 10 березня.

Бачинський К. «Повернення на землю предків» (До 90-ліття Уласа Самчука)// Просвіта – 1995рАйрес

Божук Г. «Громадсько-політична діяльність Уласа Самчука в Карпатській Україні» // Вільне життя. – 1995р. - №10, 9 березня, стор. 12.

Бачинська К. «...Вірю у сплюгавлену Україну: її будучність» // За вільну Україну. – 1995р. – 3 березня.

Жулинський М. «Я був повний Україною» // Літературна Україна. – 1995р. – 30 березня.

Бабій С. «Дермань, дорога до Самчука» // Дзвін. – 1995р. – №1, стор. 105-107.

Палій Д. «Улас Самчук і незалежність України» // Освіта – 1995р. -- №9-10, стор. 7.

Кирилюк В. «Спадщина Уласа Самчука в Україні» // Літературна Україна – 1994р. – 1 грудня, стор. 6.

Нитченко Д. «Видатний прозаїк Улас Самчук» (1905-1987) // Березіль – 1998р, - № 7-8, стор. 79-85.

Жив’юк А. «Дерманські обереги Уласа Самчука» // Слово і час. – 1993р - №8, стор. 81-82.

Пінчук С. «Дві епохи Уласа Самчука» // Вітчизна – 1993р. - №11-12, стор. 141-146.

Шевчук В. «Улас Самчук та його волинська сага» // Українська мова і література в школі. – 1992р. - №11-12, стор. 30-33.

Поліщук Я. «Улас Самчук» (До 90-річчя від дня народження письменника: ювілейний збірник. Рівне. Азалія. – 1994р. - стор. 107.

«Улас Самчук – видатний український прозаїк ХХ століття: Матеріали урочистої академії, присвяченої творчості митця», М.Тернопіль, 21 лютого 1993р. - Тернопіль/Кременець, 1994р. - стор. 73.

Самчук У. «П’ять по дванадцятій. Записки на бігу»- Буенос-. Вид-во Миколи Денисюка, 1954р.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайтаУлас Самчук. Жизнь и творчество

[1] Джерело № 1, стор. 121, 132.

[2] Джерело № 3, стор. 71.

[3] Джерело № 4, стор. 30.

[4] Джерело № 3, стор. 65.

[5] Джерело № 3, стор. 66.

[6] Джерело № 3, стор. 63.

[7] Джерело № 5, стор.58.

[8] Джерело № 7, стор.114

[9] Джерело № 1, стор 128.

[10] Джерело №8, стор.34.

[11] Джерело № 22, стор. 13.

[12] Джерело № 22, стор. 203.

[13] Джерело № 22, стор.15.

[14] Джерело № 22, стьор. 79-80

[15] Джерело № 22, стор. 84.

[16] Джерело № 22, стор. 120.

[17] Джерело № 22, стор. 111.

[18] Джерело № 22, стор. 113.

[19] Джерело № 22, стор.153-154.

[20] Джерело № 22, стор 216.

[21] Джерело № 22, стор.226.

[22] Джерело № 22, стор. 129.

[23] Джерело № 22, стор. 217.

[24] Джерело № 22, стор. 217.

[25] Джерело № 22, стор. 217.

[26] Джерело № 22, стор. 225.

[27] Джерело № 22, стор. 227.

[28] Джерело № 22, стор. 230.

[29] Джерело № 22, стор. 217-218.

[30] Джерело № 1, стор. 30.

[31] Джерело № 10, стор. 1.

[32] Джерело № 11, стор. 2.

[33] Джерело № 12, стор. 7.

[34] Джерело № 12, стор. 9-10.

[35] Джерело № 12, стор. 11.

[36] Джерело № 12, стор.10.

[37] Джерело № 12, стор. 12.

[38] Джерело № 1, стор.132.

[39] Джерело № 1, стор.132.

[40] Джерело № 8, стор. 36.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: