Функціонально-структурні особливості синтаксичних одиниць у мові української преси
Означено-особові речення як репрезентанти стильової економності.
Усі комунікативні односкладні структури з головним членом - особовою формою дієслова, що визначає особу-діяча, - мають своєрідний синтаксичний та стилістичний потенціал. їх використовують в газетній мові за відсутності «потреби в логічному виділенні особи (осіб) у таких займенникових формах, як форми 1-ї або 2-ї особи однини чи множини» [25, с. 239]. Напр.: Низько до землі кланяюсь тобі, нескорима, мудра, миролюбива, вільна громадо України! (Літературна Україна, 13.01.2005); Пам’ятаю себе у далекому серпанку дитячих років... (Культура і життя, 15.11.2006); 3 цікавістю переглядаю господарські поради, рекомендації лікарів (Голос України, 18.05.2006); Картини Віктора Гонтаріва не сплутаєш ні з чиїми іншими (Культура і життя, 01.11.2006).
Уживані в українських газетних текстах початку XXI ст. означено-особові речення реалізують свої специфічні стильові риси: стислість, економність, яскраву виокремленість на тлі звичних двоскладних реченнєвих структур. Здебільшого інформативність двоскладних й односкладних речень збігається, натомість чітко проступає стилістичне забарвлення останніх. Пор.: Просто розповідаю про поточні проблеми (Голос України, 19.05.2006) і Просто я розповідаю про поточні проблеми; Проте відзначимо і переможених (Голос України, 19.05.2006) і Проте ми відзначимо і переможених. Поява підмета в порівнюваних двоскладних реченнях змінює їхні значення, акцентуючи на особі, способі дії, а не на самій дії: у першому зіставленні - саме я розповідаю про все, а не хто-небудь; у другому - хтось інший у такій ситуації їх би не відзначив, але ми це зробимо. Односкладні ж означено-особові речення чітко переносять акцент із виконавця дії на дію, є стилістично індивідуальними, зумовленими комунікативною потребою економного вираження думки.
Означено-особові речення широко використовують у діалогічному мовленні таких жанрових різновидів, як інтерв’ю, нарис, байка, гумореска і т. ін., що є закономірним, оскільки воно, створюючи колорит розмовності, тяжіє до максимального спрощення.
Специфічне призначення неозначено-особових речень
Неозначено-особові речення в сучасній українській газетній мові трапляються дещо рідше, ніж означено-особові, проте не поступаються перед ними за стилістичною значущістю, бо акцентують на виконуваній дії та її об’єктові, а виконувач дії залишається на другому плані. Напр.: Такі бібліотеки називають медіатеками (сховищами інформації) (Сільські вісті, 06.07.2006); Таких, як правило, недолюблюють... (Голос України, 23.06.2006); Література в Україні ще не покликана... Нас не кличуть (Літературна Україна, 22.12.2005); У нас сахаються консерватизму, як чорт ладану (Україна молода, 14.07.2005); Усім міським головам одягатимуть невдовзі оновлений ланцюг бургомістра як символ усенародної поваги та відповідальності перед виборцями (Україна молода, 29.07.2005). Як зазначає П.С. Дудик, «неозначеність суб’єкта дії в таких реченнях - основна специфіка їх змісту, те, що з логічно-значеннєвого боку відрізняє їх від речень усіх інших типів; головне ж для неозначено-особових речень - сама дія, яка називається і стоїть у центрі уваги» [25, с. 71]. Ця специфіка неозначено-особових речень спричиняє їхнє використання в сучасному українському газетному тексті зі стилістичною метою неназивання виконавця дії, позбавлення його ефекту присутності в діалогічному чи монологічному викладі з певних причин: невідомості, умисності або перебування поза інтересом мовця чи автора публікації. Комунікативні ситуації їхнього вживання можуть бути найрізноманітнішими, як-от:
- виконавець дії відомий мовцеві й адресатові мовлення або відомий лише одному з них, але називати його з певних причин непотрібно, напр.: Вінницьким школярам роздаватимуть диски українських зірок (Молодіжна газета Вінниччини, 04.04.2006) - журналіст, якому відомі всі подробиці акції, певним чином інтригує читача, бо той, зрозуміло, ще не знає про ініціатора подарунків;
- виконавець дії невідомий, напр.: Саме тут збувають більшість відверто неякісних, контрабандних та фальсифікованих товарів (Голос України, 09.02.2006);
- особу виконавця дії підказує ситуація, напр.: Хліб завозять із підприємства за 60 кілометрів од нас (Сільські вісті, 06.07.2006, с 2) - читач без зусиль зрозуміє («відтворить») тих осіб, які виконують дію. Як бачимо, кожна з названих комунікативних ситуацій якнайповніше репрезентує специфіку інформаційних газетних повідомлень, які мають найбільший спектр використання, переважно через можливість широкого застосування в щоденних газетах разом із другорядною сенсаційною інформацією на шпальтах.
Установлено, що за допомогою неозначено-особових речень автори публікацій нерідко акцентують на аргументові, який слугує функціонально-стилістичним стрижнем різних за обсягом дописів, інформативних повідомлень, хронік, репортажів як жанрів інформаційного різновиду сучасної української періодики. Пор.: День Європи відзначають в Україні вже четвертий рік (Голос України, 17.05.2006, с 36); Період 2003-2004 року на заводі згадують як «чорні роки « в історії підприємства (Голос України, 19.05.2006, с 10); Його підозрюють у крадіжці запчастин до сільгосптехніки й самогоноварінні (Голос України, 14.05.2006, с 3). У таких конструкціях аргумент, факт, подія є вагомішими в змісті повідомлення, вони ніби «затушовують» усе інше. Наприклад, увесь зміст речення У Черкасах за вилов риби в період нересту до відповідальності притягують професійних рибалок (Голос України, 18.05.2006, с 3) охоплює запитання Що відбувається з рибалками?, бо для мовця не важливо, хто притягує рибалок до відповідальності, навіть визначення більш конкретної назви установи, яка виконує згадану дію, для журналіста є неістотним, а то й неможливим, а для читача - непотрібним. Саме такі оперативні міні-повідомлення потребують односкладних неозначено-особових речень як найбільш семантично вагомих, структурно і стилістично доречних синтаксичних конструкцій. Стилістичне призначення неозначено-особових речень якраз і полягає в тому, що автор свідомо не називає діяча, використовуючи в такий спосіб стилістично вмотивований мовно-художній прийом, вибудуваний на комунікативно своєрідних перевагах названих структур. Ці конструкції дають змогу цілком абстрагуватися від осіб-виконавців, їх використовують здебільшого в розповідях про якусь колективну діяльність, напр.: Для проведення оглядів-концертів залучатимуть не лише вчительські та учнівські громади, батьківські комітети і піклувальні ради ЗОНІ, а й органи місцевого самоврядування, мешканців сіл, містечок і міст (Голос України, 19.05.2006, с 12); На шахті імені Барокова за добу споживали 70 тонн вугілля... (Голос України, 19.05.2006, с 8); Справу передали до суду (Голос України, 19.05.2006, с 11).
Аналіз газетної мови останніх років засвідчує тенденцію до різного морфологічного вираження головного члена неозначено-особових речень у двох контекстах: у власне-контекстах домінують ті, головний член яких виражений дієсловом у формі III особи множини теперішнього часу, у заголовкових медіагекстах - ті, головний член яких експлікований формою III особи множини майбутнього часу або множинною формою минулого часу. Неозначено-особові речення з головним членом у множинній формі умовного способу газетній мові не властиві, бо такий спосіб його вираження, на нашу думку, не сприяє адекватному й оперативному відображенню дійсності, а отже, й можливості формування громадської думки [11, с. 4-5]. Пор. речення, узяті з власне-контексту: До речі, на території великих сільських рад молоко вже заготовляють у такий спосіб (Голос України, 09.02.2006); Останніми роками багато уваги приділяють бутильованій воді як мінеральній, так і звичайній питній (Україна молода, 23.10.2007) та речення, що входять до заголовкових комплексів: Улюблену модель Леоніда Брежнєва виготовлять за 40 тисяч євро (Газета по-українськи, 11.10.2007); Упорядкують вулиці (Вінниччина, 19.01.2007); Відремонтують 20 міських доріг (Газета по-українськи, 11.10.2007); На дзвінки за кордоном запровадили постійні тарифи (Газета по-українськи, 11.10.200); У виборі не помилилися (Вінниччина, 19.01.2007); Воювали за рідну землю (Сільські вісті, 28.12.2006); Поділили бюджетний «пиріг» (Вінниччина, 23.01.2007); За виступ на Черкащині Боярському заплатили 20 тисяч євро (Газета по-українськи, 11.10.2007); Школярам урізали обіди (День, 23.10.2007); Офіцера позбавили військового звання (Голос України, 08.11.2007).
Характерно, що згадане домінування неозначено-особових речень у ролі заголовків з окремими формами вираження головного члена найбільш типове для інформаційних газетних жанрів - передусім хронікальних, коротких і розширених дописів, рідше - репортажів та інтерв’ю. Заголовкові комплекси аналітичних та художньо-публіцистичних жанрів зазвичай компонують різними за формами вираження головного члена неозначено-особовими реченнями. Проте в усіх газетних жанрах такі реченнєві заголовкові структури дають змогу лаконічно синтезувати основну новину, посилити офіційність повідомлення [53, с. 53-54]. До того ж, активне вживання їх на шпальтах української преси засвідчує вияв однієї з ознак сучасного газетної мови - стилістичного динамізму [58, с. 23-27], спричиненого потребою зосередити увагу реципієнта на основних моментах змісту, зокрема на дії, усуваючи з викладу суб’єкт цієї дії, що інтригує, переконує, викликає неминуче бажання дізнатися, про кого йдеться в публікації.
Неозначено-особові конструкції активно вживають і як «стандартні формули для повідомлення про розшук зниклих людей» [28, с. 208] у коротких газетних дописах: У Чернівецькій області розшукують Івана з села Остриця Герцаївського району (Голос України, 19.05.2006, с 8); Маргариту розшукують на Житомирщині. На вигляд дівчині 13-14 років, зріст приблизно 155 см, худорлява (Голос України, 09.02.2006, с 11). Активізація таких стандартних побудов у мові українських газет відбулася відносно недавно й зумовлена актуалізацією негативних реалій сучасного суспільного життя.
Варто зауважити, що в мові української преси початку XXI ст. якісно змінилося семантичне наповнення головного члена неозначено-особових речень: на зміну словосполученням рапортують про виконання, додають у роботі, примножують успіхи, запалюють особистим прикладом, показують зразки сумлінної праці тощо, які здебільшого відображали специфіку трактування культури праці в соціалістичному суспільстві [68, с. 374], прийшли дієслівні словосполучення іншого плану, як-от: експропріюють товар, ділитимуть посади, зарплату «вибивають «, податки сплачують та ін., що репрезентують сучасні суспільні та економічні явища й набувають нової семантико-стилістичної значущості в газетному контексті. Пор: колишнє ...сьогодні вже рівняють крок на правофлангових трудового суперництва і нинішнє Там експропріюють товар нахабно і безкарно (Голос України, 08.11.2007, с 21).
Отже, у використанні структурно-граматичних типів присудка також простежуємо нові явища. Форми вираження простого дієслівного присудка вражають різноманітністю й істотним розрізненням за способами вираження граматичних значень та експлікацією стилістично нейтральної й маркованої предикативності. Продуктивними є дієвідмінювані дієслівні форми, які утворюють повну, стилістично нейтральну модально-часову парадигму присудка. Простий дієслівний присудок у так званих «неграматичних» формах виражає здебільшого стилістично марковану предикативність, типовими засобами реалізації якої є вигуково-дієслівні форми та форми, ускладнені частками.
Істотно розширилося коло синонімів у ролі модальних, фазових та каузативних дієслівних допоміжних компонентів дієслівного складеного присудка, актуалізованих унаслідок суспільних змін та тенденцій до увиразнення газетної мови. Найпоширенішим є модальне значення волевиявлення, зреалізоване багатьма синонімічними дієсловами. Використання спеціалізованих та неспеціалізованих форм дієслівного складеного присудка детерміноване жанровим різновидом газетного матеріалу: деталізація подробиць факту чи події в дописах та репортажах спричиняє активне вживання спеціалізованих форм, потреба в майстерному поєднанні літературно-образної стилізації, розмовних елементів із власне-газетним стилем викладу, найтиповіше зреалізована в нарисах, есе, репортажах-роздумах, зумовлює функціонування неспеціалізованих форм дієслівного складеного присудка.
РОЗДІЛ ІІІ. СТИЛІСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПРОСТИХ УСКЛАДНЕНИХ РЕЧЕНЬ
3.1 Проблеми дослідження речень зі вставними і вставленими компонентами
У «лінгвістиці останніх десятиліть значно пожвавилося дослідження реченнєвих елементів «модифікаційно-супровідного (інфраструктурного) рівня» [29, с. 3] – вставних та вставлених одиниць як досить об’ємних, виразно індивідуальних і достатньо типових засобів мовного вираження думок, почуттів. Зацікавлення ними постало у зв’язку з новими концепціями, зорієнтованими на вивчення загальнонаукової проблеми «людина в мові» або «мова в дії», коли акцентують на діяльнісній сутності людини, яка повідомляє про факти чи події, реагує на них, по-своєму вербалізує почуття і бажання в процесі пізнавальної діяльності, словесно формує поняття, думки, висновки, спонукає співрозмовника до дії тощо [63, с. 4-5]. Таку різноманітність мовленнєвих потреб і виявів у своїй комунікативній завершеності реалізують передусім засобами синтаксису, зокрема й системою вставних конструкцій, які утворюють комунікативно-прагматичну категорію із загальним змістом суб’єктивного, оцінного ставлення мовця до висловленого ним, та вставлених компонентів з різним ступенем комунікативності, які можна кваліфікувати як додаткові, побіжні повідомлення, що переривають основний виклад за допомогою інтонації вставленості [75, с. 169].
Проблема метатекстових елементів, якими є вставні та вставлені одиниці, здавна привертала до себе увагу російських та українських мовознавців. Вони неодноразово досліджували їхні граматичні та семантичні особливості [Аникин, 1956; Кулик, 1965; Дудик, 2002; Шульжук, 2004 та ін.], аналізували вставні елементи як один із засобів вираження модальності речення [Виноградов, 1972; Кадомцева, 1972; Немец, 1983; Галена, 1990; Загнітко, 2004а; Агафонова, 2006], з’ясовували їхні інтонаційні можливості [Романова, 1971; Плющ, 1976], вивчали функціонування вставних і вставлених одиниць у складі різних типів речень і тексту [Амосова, 1971; Олійник, 2002; Грицина, 2002; Оншценко, 2005 та ін.]. Комунікативно-прагматичні властивості цих одиниць у художній та публіцистичній мові вичерпно проаналізовано в русистиці [Пантелеева, 2005]. В україністиці їх досліджено в дисертаційних працях З.П. Олійник та В.І. Грицини [Олійник, 2002; Грицина, 2002]: у першій з’ясовано функціональне значення вставних та вставлених одиниць у структурі художнього тексту (дискурсу) на матеріалі російської та української мов, у другій - граматичні та функціонально-семантичні особливості усіх компонентів інфраструктури речень публіцистичного стилю української мови, зокрема й вставних та вставлених елементів. Недослідженими залишилися найтиповіші функціонально-стилістичні вияви згаданих інфраструктурних одиниць у сучасній українській газетній мові.
Дедалі ширшого вжитку й стилістичної ваги в мові української преси початку XXI ст. набувають вставні та вставлені одиниці. Вставні слова забезпечують реалізацію кількох комунікативно-прагматичних функцій: адресно-маркованої, текстової зв’язності, акцентно-стверджувальної, акцентно-гіпотетичної, фактичної, функції експресивізації мовлення та оцінної. Функції вставлених конструкцій значною мірою інноваційні і виявляються насамперед у розширенні їхнього семантичного та стильового навантаження - доповнювати, уточнювати думку, конкретизувати кількісні характеристики.
Отже з-поміж вставних одиниць переважають ті, що вказують на джерело повідомлення. Особливого стилістичного ефекту досягають повторенням вставних компонентів, паралельним суміжним чи дистантним уживанням в одному реченні вставних одиниць різної семантики, що посилює модальність, стилістичну значущість висловленого.
3.2 Комунікативно-прагматичні функції та стилістичні вияви вставних одиниць
Вставні одиниці отримали неоднакову термінологічну кваліфікацію мовознавців. їх визначали як «вставні слова, словосполучення, речення» [Кулик, 1965; Кадомцева, 1972; Плющ, 1976; Шульжук, 2004], «вставні слова, сполучення слів, речення» [Дудик, 2002], «вставні одиниці» [Грицина, 2002], «вставні компоненти» [Загнітко, 2004а], «оцінювальні ква-ліфікатори (вставні компоненти)» [Олійник, 2002] і т. ін. Оскільки згадані терміни не мають принципових сутнісних відмінностей, надалі послуговуватимемося ними як синонімічними, кваліфікуючи їх як одиниці, уведені до речення на семантико-комунікативному рівні для вираження ставлення мовця до повідомлюваного з погляду його ймовірності чи неймовірності, способу оформлення думок, активізації співрозмовника [19, с. 44].
Активізація вставних одиниць у сучасній українській газетній мові є інноваційним явищем на рівні простого речення. На противагу тенденції до зменшення кількості вживання вставних компонентів на шпальтах газет, їхнього структурно-семантичного водноманітнення в радянський період [46, с. 55-57; 76, с. 48-49], що компенсувалося ускладненням речень однорідними та відокремленими членами, спричиненим впливом книжного стилю мови [76, с. 49-50], коло стилістичних значень вставних компонентів у сучасному українському газетному контексті істотно розширюється. Маючи різне екстралінгвістичне підґрунтя, вони виконують неоднорідні завдання, реалізують різні комунікативні настанови.
Найактивніше функціонують вставні одиниці, що вказують на джерело повідомлення: на мою думку, на думку (чию?), за словами.., як то кажуть, мовляв, як свідчить, як повідомили... і т.д. їхня різноманітність і поширення в пресі сьогодні вражає, проте не всі вони цікаві чи то в структурному, чи у функціонально-стилістичному плані.
Спостережено, що такі вставні конструкції за своїм граматичним ладом відповідають усім вимогам до структурного оформлення двоскладного чи односкладного речення і здебільшого слугують початком дописів, рідше – репортажів та інтерв’ю, чим специфічно вирізняють інформаційний жанр як такий, що завжди тяжіє до стандарту. Художньо-публіцистичним та аналітичним жанрам згадані вставні речення не властиві, що, на нашу думку, спричинено прагненням авторів (журналістів), відшуковувати живі, незатерті для цих жанрів синтаксичні структури.
Помітно також, що із сполучником як у двоскладному реченні поєднують здебільшого дієслова повідомляти, пояснювати, наголошувати, відзначати, заявляти, запевняти, свідчити, засвідчувати в різних видо-часових та особових формах, в односкладному - головним членом, вираженим предикативним прислівником відомо і дієслівною зв’язкою стало (стало відомо) або нульовою формою дієслівної зв’язки бути (відомо), які виступають здебільшого в обрамленні інших додатково-повідомлюваних компонентів. Найбільш семантично придатними для вираження високого ступеня вірогідності поданої інформації, на нашу думку, є дієслівні лексеми повідомляти й пояснювати, що зумовлює активне використання їх у мові сучасних національних газет.
Поширеним функціонально-стилістичним виявом вставних одиниць у сучасній українській пресі є вживання їх на початку кожного, розташованого один за одним допису, що мобілізує виклад, дає змогу швидко «перемкнутися» з події на подію, чітко розмежувавши основне й супровідне. Цій меті нерідко слугують вставні словосполучення з прийменником за, пор.: 1.3а його словами, аварійність дамби наразі становить 93 %. 2. За інформацією джерела, про замінування розповів невідомий черговому місцевого Управління МНС. 3. За даними синоптиків, висота снігового покриву на Ридбергському перевалі в Альгойє сягала вночі 15 сантиметрів (Молодь України, 01.06-07.06.2006).
На сучасному етапі розвитку газетних жанрів спостерігаємо тенденцію до урізноманітнення вставних речень тієї самої семантики за допомогою видозмін у граматичному оформленні: уникнення сполучника як, його заміни прислівниками, імплікації суб’єкта, якому належить думка, реалізації структурної неповноти речення опущенням основних компонентів тощо. Пор.: Замість примирення, стверджують журналісти, вони спостерігають ескалацію конфлікту, а то й відвертий шантаж (Голос України, 25.02.2006, с 3); Більш-менш точно визначена думка про певну людину, так віддавна стверджують, залежить від того, з якої відстані ти на неї дивишся (Голос України, 18.03.2006). Усі вставні конструкції, які вказують на джерело повідомлення, у мові української преси початку XXI ст. виконують прагматичну адресно-марковану функцію: дають змогу авторові публікації, покликаючись на інше джерело, підвищувати рівень правдивості інформації в очах читача, погоджувати власну думку з думкою компетентного джерела, знижувати категоричність повідомлення, спонукати адресата до прийняття авторської позиції.
Другою за активністю вживання в публіцистичному стилі і надзвичайно різноманітною щодо семантичного наповнення її компонентів є семантична група вставних конструкцій, які вказують на порядок викладених думок, їхній зв’язок, співвідношення загального і конкретного, увиразнення найбільш значущих частин, висновків [18, с. 45]. Сьогодні особливо актуалізованими в цій семантичній групі постають такі «модальні елементи відприкметникового, від займенникового та від-числівникового походження» [76, с. 167], як головне, власне, втім (утім), по-перше, по-друге, що вживаються на початку чи всередині речення. Напр.: І головне, звідки тут можуть узятися сильні футбольні клуби? (День, 09.11.2007); Власне, головний сюжет книги якраз і полягає в аналізі механізмів терору голодом, що були застосовані Сталіним щодо українського села... (День, 09.11.2007); ...місцева рослинність «не мерзне», втім, у разі «затягування» із початком сезону опалення, рослини опиняться під загрозою (Вечірній Київ, 11.10.2007). Згадані вставні одиниці втрачають змістову самостійність, що зумовлено специфікою їхніх функцій - слугувати засобом зв’язку між синтаксичними конструкціями та оформлювати відношення між ними, тобто функціонально уподібнюватися до сполучників.
Примітно також, що одні вставні компоненти на шпальтах українських газет останнім часом зазнають дедалі більшої актуалізації, інші - переходять до розряду менш уживаних. Так, наприклад, вставне слово утім (втім) активізувалося в українській періодиці зовсім недавно, бо навіть у найновіших дослідженнях [18, с.45, ; 18, с.56] про нього не йдеться. Однак це вставне слово, як і вставні компоненти зрештою, одне слово, до слова, словом, скажімо, приміром, у всякому разі, що ж, заповнило газетний простір, витіснивши інші, уживані раніше вставні одиниці, що так само виражають приєднання, додаткову інформацію, доповнення зі значенням виокремлення. Це засвідчує непересічні можливості української мови до синонімізації її одиниць й українізацію газетної мови загалом. Пор. активніше вживані (перша позиція) і рідше вживані (друга позиція) вставні компоненти: утім/проте, зрештою/нарешті; одне слово/одним словом; до слова, словом/до речі; скажімо/зокрема; приміром/ наприклад; у всякому разі/виходить, по суті; що ж/отже). Напр.: Утім, ми залишаємось і боротимемось до перемоги (Вечірній Київ, 11.10.2007); Втім, я розумію, що Сполучені Штати - не країна-утопія, а тамтешні люди - не живі манекени (Вінниччина, 03.01.2007); Зрештою, чого зараз гадати. Програв, то й програв (Експрес, 08-15.11.2007); Зрештою, Литвин під час виборчої кампанії не дуже й маскувався (Високий замок, 04.10.2007); Одне слово, презентація пройшла піднесено-радісно (Культура і життя, 18.10.2006). За допомогою вставних слів по-перше, по-друге, по-третє, які значно частіше вживають у сучасній українській періодиці порівняно з їхнім функціонуванням у попередні роки [46, с. 55-56], декларують основну властивість газетного тексту - його зв’язність. Водночас вони допомагають авторам інформаційно-аналітичних публікацій - репортажів, інтерв’ю, передових статей, кореспонденцій - розв’язувати прагматичні завдання: логізувати текст, надавати йому стрункості, оформлювати хід міркувань, акцентувати на найважливіших моментах повідомлюваної інформації. У таких контекстах досить помітний посилений вплив наукового стилю з його аргументованою організацією на публіцистичний. До того ж, проаналізований ілюстративний матеріал дає змогу зробити висновок про семантичну багатоплановість цих вставних слів у сучасному українському медіатексті, зреалізовану за принципом стислості в поданні інформації. їх уживають з різною комунікативно-прагматичною метою: і для відтворення послідовності явищ, положень. Вставні слова по-перше, по-друге виражають не тільки числову послідовність думок, але й ступінь їхньої важливості, певної значущості. За словами В.В. Виноградова, ці компоненти «визначають не лише місце якогось пункту в низці перерахованих, але й містять його оцінку, його суб’єктивну кваліфікацію» [16, с. 579].
Так само широко представлена в сучасній українській газетній мові семантична група вставних слів, що виражають суб’єктивно-модальне значення вірогідності, правдивості того, про що мовиться в реченні чи його окремій частині, упевненості в об’єктивності поданих фактів [21, с. 46]. Реалізуючи прагматичну акцентно-стверджувальну функцію, вставні одиниці цієї семантичної групи засвідчують нову тенденцію до переважання деяких власне українських, некалькованих з російської мови вставних слів та словосполучень, як-от: щоправда, воістину, звісно, природно, імовірніше, найвірогідніше, певна річ, поза сумнівом. їхнє домінування на тлі інших вставних одиниць цієї семантичної групи настільки помітне, що можна впевнено констатувати типовість уживання названих вставних слів в українських центральних і регіональних газетних органах. Напр.: Щоправда, так звана незалежна експертна група була створена за рішенням самої наглядової ради «Дніпрогазу» (Україна молода, 23.10.2007).
На думку авторів колективної монографії «Мова і час», подання інформації в газеті потребує «розбавлення інформаційно-змістових стандартів експресивними знахідками» [78, с. 167]. До таких «знахідок» Г.М. Акимова зараховує і вставні конструкції, уживані поряд із парцельованими, ланцюжковими номінативними тощо структурами [5, с. 87-89]. Проте не всі вставні компоненти і не в кожному газетному жанрі мають однаковий експресивно-емоційний заряд. Так, експресія, зреалізована вставними реченнями розмовного характеру з елементами неповноти в нарисі, репортажі, сприйматиметься вишуканіше, виразніше, аніж у хронікальному дописі, бо останній зрідка послуговується згаданими одиницями. Пор.: (репортаж) Науково-технічний поступ, нові технології неминуче мали вплинути на стан народно-ужиткового мистецтва, і, чого там приховувати, несли в собі загрозу знівелювання (Культура і життя, 18.11.2006).
Мовна організація тексту, зокрема максимальне поєднання в ньому стилістичних елементів, що контрастують, надає сьогодні газеті популярності й дохідливості. Найбільший стилістичний потенціал у цьому плані виявляють фразеологізовані вставні речення що не кажіть, що й сказати, як не крути і под., які лише останнім часом почали з’являтися на шпальтах української періодики, але стрімко набули популярності як структури мовленнєвої образності автора, мови загалом, їхньої розумової й почуттєвої розмаїтості, неповторної індивідуальності. Пор.: Що не кажіть, Україні потрібна стабільність. Спокійна сита стабільність звіроферми (Українська газета, 11-17.10.2007); Українців побільшало, але якісних гравців, що не кажіть, бракує (Експрес, 08-15.11.2007); Що й сказати, це футбольне літо залишиться незабутнім... (Молодь України, 20-26.07.2006); Як не крути, а Тимошенко і Ющенко приречені йти по життю разом. Інакше - програють обоє (Високий замок, 04.10.2007). Такі вставні конструкції, на нашу думку, передають найвищий ступінь вірогідності, указують на безальтернативність, а тому здатні надавати публіцистичним текстам - здебільшого репортажам, нарисам, інтерв’ю та кореспонденціям - довірливого, безапелятивного характеру. Саме цим зумовлена їхня надзвичайна активність у сучасній українській пресі і водночас уростання в речення в ролі стилістичного чинника, здатного маркувати найтривіальніший зміст, знижувати категоричність думки, оптимізувати спілкування, виражати різнопланові емоційні кваліфікації.
Стилістично маркованими мовними засобами постають і деякі вставні конструкції досить поширеної семантичної групи зі значенням невпевненості, припущення, сумніву. Помітна передусім надмірна актуалізація вставних слів та речень розмовного характеру гадаю, як на мене у жанрах інтерв’ю та нарису на тлі інших вставних одиниць цієї самої групи, що сприяє діалогізації усно-розмовної мови, відтвореної на газетній шпальті, пор.: Гадаю, запропоноване Інститутом урбаністики нестандартне рішення депутати Київради підтримають (Вечірній Київ, 11.10.2007); Гадаю, про це мріють усі гравці (Високий замок, 04.10.2007); Гадаю, що все-таки Партія регіонів нині поступово визначається зі своєю поствиборною стратегією (Експрес, 08-15.11.2007). Спостережено також появу й стрімку активізацію в мові української преси вставних слів схоже, вочевидь, ймовірно замість узвичаєних, донедавна широко вживаних у публіцистичному стилі вставних слів мабуть, напевне, очевидно [46, с. 56]. Пор.: Схоже, Литвину треба добряче попектися, аби зрозуміти, що безпринципність у політиці таки карається (Високий замок, 04.10.2007). Таке перехрещування старих і нових тенденцій уживання вставних слів надає газетним текстам стилістичної значущості.
У ролі важливого синтаксичного засобу для здійснення ефективної вербальної комунікації в сучасному українському медіатексті функціонують вставні конструкції, «звернені до співрозмовника, щоб активізувати його увагу до повідомлюваного, викликати певне реагування з приводу висловленого» [18, с. 48], оскільки вони володіють широким комунікативно-прагматичним потенціалом і вдало, на нашу думку, підтримують та стабілізують соціальні відношення, виконуючи фактичну функцію мови [32, с. 177]. Це породжує різноманітні вияви стилістичної взаємодії згаданих вставних конструкцій, бо в процесі встановлення, підтримування чи завершення мовленнєвого контакту мовцеві (авторові) потрібно зосередити увагу читача на всьому реченні чи якійсь його частині, тому фактичний елемент буде у пре- чи інтерпозиції. Пор.: Знаєте, у Києві сила-силета машин... (Київські відомості, 09-15.11.2007, с 8). Такі інтимізовані засоби підтримування контакту зі співрозмовником конче потрібні газетній мові, передусім жанрові інтерв’ю, рідше - репортажеві, їх кількість помітно зростає. На противагу В.І. Грицині, яка за ступенем уживаності в публіцистичному тексті ці засоби порівняно недавно поставила на п’яте місце [18, с. 48], ми, спираючись на свої спостереження, кваліфікуємо їх як чи не найбільш актуалізовану групу вставних конструкцій у жанрі інтерв’ю [24, с. 26], що спричинено динамічними процесами в газетній мові, спрямованими на ліквідацію стереотипного мислення, оновлення суспільної свідомості.
Останнім часом помітна тенденція до розширення компонентного складу вставних одиниць цієї групи до рівня речення, що вдаліше об’єктивує емоційний стан комуніканта, знижує категоричність викладу, сприяючи продовженню комунікативного контакту, так потрібного в діалогові. Пор.: Та що робити далі, складалося враження, вони не знали (Голос України, 02.03.2006); Зі Словаччини українська збірна вирушить до Риги. Як ви вже здогадалися, не місцевим славнозвісним бальзамом смакувати (Голос України, 13.04.2006); Мені не дуже хотілося б, як ви розумієте, коментувати можливість присвоєння через стільки років після загибелі Ольжича звання йому (Київські відомості, 09-15.11.2007).
Як засвідчує обстежений матеріал, вставні одиниці, що виражають ставлення мовця до способу оформлення думок, їх стилю і тону [18, с. 49], на сторінках сучасних періодичних видань слугують здебільшого засобом вираження експресії. Найуживанішими з-поміж них є вставні конструкції з дієприслівником кажучи в обов’язковому поєднанні з прислівниками відверто, щиро, м’яко, властиво [53, с. 102-103], а ми додамо ще й власне, умовно, чесно. Пор.: Відверто кажучи, ідея не оригінальна і вже була виконана енну кількість разів тисячами модерністів і постмодерністів (Голос України, 01.03.2006); Щиро кажучи, відомі світові літературні агентства були здивовані, коли Клуб запропонував купувати ліцензії на видання українською мовою (Голос України, 18.03.2006). Такі вставні сполуки надають повідомленню значення вірогідності, до того ж указують на експресивний його характер [53, с. 103], підтверджуючи відому думку про те, що експресивність властива газетній мові. Іноді в інтерв’ю натрапляємо й на інші поєднання дієприслівника з прислівником у ролі вставних одиниць, що надають висловленому ще вищого ступеня експресивізації, пор.: Те, що я прочитав щодо цього у книзі, справляє, делікатно висловлюючись, амбівалентне враження (День, 09.11.2007).
Спостережено також деякі зміни в групі вставних одиниць, які «виражають емоційне ставлення того, хто говорить, до змісту речення» [Грицина]. Зокрема, на тлі узвичаєних вставних одиниць іменникового типу, виражених прийменниково-іменниковими формами як без поширювачів, так і з ними, як-от: на жаль, на щастя, на радість, на превеликий жаль тощо, у мові українських газет початку XXI ст.