Xreferat.com » Топики по английскому языку » Основні підходи у формуванні вмінь монологічного та діалогічного мовлення у загальноосвітній школі

Основні підходи у формуванні вмінь монологічного та діалогічного мовлення у загальноосвітній школі

реплік діалогу в

зв'язне висловлювання, у мікромонолог.

При навчанні діалогічного мовлення існує шлях «зверху» і шлях «знизу», тобто шлях от цілого діалогу-зразка або шлях от елементарної діалогічної єдності (пара реплік, що належать різним співрозмовникам і утворюють органічне ціле в змістовному і структурному відношенні).

Зупинимося докладніше на характеристиці першого шляху. Г.В.Рогова [22, с.137] виділяє наступні етапи у навчанні, відштовхуючись від діалогу-зразка (шлях зверху).

Перший етап полягає в сприйнятті спочатку на слух, а потім із графічною опорою готового діалогу з метою загального розуміння його змісту, виявлення діючих осіб і їхніх позицій.

Другий етап – аналітичний – припускає виявлення і «присвоєння»

особливостей даного діалогу (мовних кліше, еліптичних речень, емоційно-модальних реплік, звертань).

Третій етап – відтворення по ролях–драматизація, що припускає повне «присвоєння»даногодіалогу. Тутзакінчуєтьсяроботанад підготовленим діалогом.

Четвертий етап – етап стимулювання діалогічного спілкування на основі подібної, але нової ситуації.

Г.В.Рогова [22, с.136] стверджує, що після сприйняття діалогу на слух і в графічній формі учні повинні виконати тест, що покаже міру розуміння діалогу. Цей тест на зіставлення, при його виконанні учні підбирають до персонажів діалогу їх репліки. Після цього відбувається «розбір» діалогу, що полягає у виявленні його специфічних особливостей: звертань, що містяться в тексті, розмовних кліше, еліптичних речень і т.д.

Потім учні розігрують діалог близько до тексту (третій етап). Бажано, щоб вони робили це по пам'яті, тому до кожного виконавця додається «суфлер», який підказує учням репліки, дивлячись у книгу, якщо для них це складно.

Нарешті, учням пропонуються нові ситуації (четвертий етап); вони створюються шляхом зміни окремих її компонентів. При цьому учням потрібно дати опори, на основі яких здійснюється діалогічне спілкування.

Багато методистів, а зокрема О.П.Пронина[19], називає цей підхід «дедуктивним». Прихильники такого підходу посилаються на те, що в природних умовах дитина засвоює систему мови «зверху вниз»: від великих інтонаційно-синтаксичних блоків до їхніх елементів, розвиток йде шляхом вичленовування елементів з цілого, приналежність до цілого полегшує пригадування і т.п. Недолік цього підходу у тому, що він зовсім не розвиває уміння самостійно використовувати матеріал у мові, зосереджуючи увагу

на формальній стороні мови. Шлях від цілого діалогу до засвоєння його елементів приводить до того, що настає передчасна автоматизація елементів у тому взаємозв'язку, у якому вони використані у цілому діалозі. Таким чином, це веде до його механічного завчання й обмежує можливості вільної розмови у нових умовах.

Другий шлях – це шлях від діалогічної єдності до цілого діалогу (шлях знизу). Використовуючи цей шлях, зручніше навчати розгортаннюрепліки, використовуваннюмікромонологів.Утакогородудіалогічнихєдностях стимулююча репліка будуєтьсятаким чином, що вона викликає розгорнуту відповідь. Для цього стимулюючій репліці потрібно додати відповідний характер. Вона повинна бути виражена серією питань або питанням типу «чому?» і «від чого?», «з якою метою?».

Шлях «знизу» припускає також виконання завдань на відновлення одної з реплік. У цьому випадку професор Г.В.Рогова приводить приклад: дається картина, на якій зображені два школяри перед дверима кабінету іноземної мови. Один говорить: How did you write the test? Have you got a bad mark? У другого відкритий рот. Що він відповідає?

Цей підхід у методиці також зустрічається як «індуктивний». Цей підхід здобуває все більше прихильників завдяки тому, що з перших же кроків направляє на навчання взаємодії, що лежить в основі діалогічної мови; становлення мовних умінь і навичок при такому підході відбувається в процесі спілкування. Опора на аналогію відіграє велику роль на нижньому рівні розвитку вмінь, при формуванні первинних умінь, і тут еталонний діалог може зіграти свою роль, не для завчання, а як зразок для наслідування. На більш високому рівні на перший план виступає задача навчити школярів самостійно планувати мовнідії «через усвідомлення мотивів, цілей і можливих результатів дії», а також «розширювати зміст і форму мовних значень, адекватних змісту».

Отже, відповідно до індуктивного шляху навчання підготовці до ведення діалогу включає:

1) удосконалювання психічних механізмів діалогічної мови;

2) формування навичоквикористаннямовногоматеріалу,

типового для діалогічної мови;

3) оволодіння вмінням взаємодії з партнерами в умовах внутрішньої та зовнішньої мовної ситуації;

4) навчання запитувати інформацію різноманітними питаннями, варіантам реагування на ці питання;

5) з набраних реплік складати мінідіалоги;

6) етап встановлення логічних зв'язків між мікродіалогами, складання макродіалогу.

Досить розповсюдженим варіантом діалогу Г.В.Рогова виділяє полілог, форма говоріння, адекватна спілкуванню в колективі. Найбільш придатним прийомом розвитку полілога є різні форми драматизації, включаючи рольові ігри, в яких беруть участь велика кількість учнів. При навчанні говорінню велике місце належить моделюванню ситуацій спілкування, які стимулюють мовленнєвоосмислюючу діяльність учнів.

У навчанні монологічної мови в методиці Г.В.Рогової прийняті також два шляхи: «шляхи зверху» - вихідною одиницею навчання є закінчений текст; «шлях знизу», де в основі навчання – речення, що відображає елементарне висловлювання.

Розглянемо спочатку спосіб навчання, при якому вихідною одиницею є текст-зразок. Робота над ним складається з трьох етапів.

Перший етап – максимальне «присвоєння» змістовного плану тексту, його мовного матеріалу і композиції, тобто всього того, що може використовуватися потім у текстах, які будуть будувати самі учні, створюючи свої монологи.

У зв'язку з цим етапом професор Г.В.Рогова рекомендує наступні завдання:

- Прочитати текст, відповісти на питання по змісту.

- Скласти план тексту у виді питань або тез (як полегшений варіант: упорядкувати запропонований план з порушеною послідовністю відповідно до змісту тексту).

- Скласти програму, тобто кожному пункту плану підібрати необхідний «будівельний» матеріал. Кожен учень підбирає свій матеріал, тому програма носить індивідуальний характер. Цей етап припускає поглиблення в текст і інтенсивну інвентаризацію його матеріалу, що приводить до його засвоєння і запам'ятовування.

Другий етап – різноманітні перекази вихідного тексту: спочатку близько до тексту, потім від імен різних діючих осіб і, нарешті, від імені учня. Наприклад, текст «Victor’s Working Day» спочатку переказується з мінімальними перетвореннями, об'єктивно, від особи його автора; потім від особи його мами, брата, що веде до значних перетворень, до внесення доповнень, оцінки зокрема: „Віктор дуже організований або ледачий” і т.д. Потім матеріал тексту використовується для опису власного розпорядку дня теж з елементами оцінки, самокритики.

Професор Г.В.Рогова відзначає також, що переказ тексту як спосіб розвитку монологічної мови здавна використовувався в методиці, однак розглядався як кінцева інстанція в розвитку цієї форми мови, що не можна визнати правильним, тому що простий переказ позбавлений найважливіших характеристик мови і не є комунікативним. Але переказ як проміжна стадія в «присвоєнні» тексту є ефективним засобом навчання монологічному висловлюванню.

Третій етап припускає зміну ситуативних умов, та як вважає Г.В.Рогова містить завдання наступного характеру:

- Моя знайома працює в зоопарку. Вона доглядає за ведмедиком. Ось щовона розповідає про його розпорядок дня...

- Хлопці, ви знаєте, що зараз у космосі працюють космонавти... Що ви

знаєте про їхній розпорядок дня? Як вони проводять свій вихідний день?

Таким чином, вихідний текст цілком переробляється, тексти-монологи, що представляють собою редакцію на нову ситуацію, мотивовані,індивідуально-забарвлені; отже їх можна розцінювати як власну мову учнів.

«Шлях знизу» припускає розширення висловлювання від елементарноїодиниці-речення до закінченого монологу. Цей шлях складається також з 3 етапів.

На першому етапі учням пропонуються завдання стимулюючі їхні короткі висловлювання у зв'язку з темою (ситуацією) типу:

- Діти, я дуже люблю зиму. А ви? Давайте з'ясуємо, хто як відноситься до

цієї пори року.

- Давайте з'ясуємо, кого в класі більше – тих, хто любить зиму, або тих,

хто її не любить.

Другий етап припускає конкретизацію й уточнення сказаного, що сприяє наростанню обсягу висловлювання кожного учня, оволодіння уміннями користуватися такими способами зв'язку між реченнями, як займенник 3-ї особи, вказівні (це, ця, ці, цей), присвійні займенники (його, її них), приєднувальні союзи (і, тому що), протиставний союз (але). Завдання спрямовані на стимулювання більш розгорнутого висловлювання:

- Скажи, чи любиш ти зиму і що ти робиш узимку?

- Чи любиш ти кататися на лижах? З ким ти звичайно катаєшся на лижах?

- Учитель показує картину, на якій зображено товстуна, і запитує:«Як ви думаєте: він катається на лижах, ковзанах? Що він робить звичайно?»

На третьому етапі - етапі самостійного розгорнутого висловлювання, в мову учнів включаються елементи аргументації, оцінки, характеризуються причинно-наслідкові відносини. Наступне завдання типове для цього етапу:

- Поясни, чому ти любиш зиму. Може усе-таки щось тобі у ній не подобається?

Обидва підходи – «зверху» і «знизу» - використовуються як при підготовленому, так і при непідготовленому мовленні, тобто або з використанням опор, або без них. У методиці щодо використання опор для навчання монологічної мови зараз приділяється багато уваги. Опори носять індивідуальний характер: більш підготовлені учні користуються мінімальними опорами, більш слабкі – розгорнутими (у формі, готової до вживання). Дуже важливо, щоб учні співвідносили опори з пунктами плану свого майбутнього висловлювання,складаючи,такимчином,його програму. Важливо також, щобопоримістилиматеріал, щододає висловленню особисте емоційне забарвлення: «По-моєму...»,«Меніце подобається...», «На мій погляд...».

При розвитку монологічного висловлення варто використовувати ігрові прийоми типу: «Придумайте загадку про художника, композитора і т.д., внесіть до неї дані, необхідні для відгадки, але які не підказують відповідь прямо»; «Побудуйте колективну розповідь про відому людину; Наташапочне розповідь, інші продовжать її». Наприклад: «Він народився кілька сторіч тому назад. У юності він був актором. Але він відомий своїми п'єсами і сонетами. Сонети переведені на українську мову. Його трагедії і комедії ставлять у театрах по всьому світу і, зокрема, в Україні...»

Таким чином,

«Зверху»:

1. знайомство учнів з текстом (вправи: прочитати текст, відповісти

на питання; план, порядок речень; короткий переказ)

2. передача змісту тексту (від особи одного з персонажів)

3. зміна ситуації

«Знизу»:

1.висловлюванняшколярівнавизначенутему(висловлювання

вибудовуються у логічному порядку, учні за допомогою вчителя

розгортають свої висловлювання)

2. етап установлення текстових і логічних зв'язків між висловлюваннями

3. учні продукують свій монолог за даною темою, включаючи в нього думку й оцінку.

На відміну від інших методистів В.Л.Скалкін [23,с.11] указує на багатоступінчастий підхід до навчання діалогу. Це важливе методичне положення випливає з лінгвістичних особливостей діалогу як тексту (понадфразової єдності), величина якого не є стабільною, а визначається потребами комунікації. Іншими словами, діалогічне спілкування може бути коротким і разом з тим вичерпним, завершеним. Отже, початок навчання діалогічному мовленню випливає з діалогічної єдності, мікродіалогу. З іншого боку, необхідно подбати про формування здатності до створення окремого висловлювання в діалогічному зв'язуванні спочатку рівня слова, словосполучення (еліпса), потім повного речення і, нарешті, зв'язування речень, що містять стимул для подальшого діалогізування.


Висновки до розділу 2

У цьому розділі було розглянуто різні підходи до формування вмінь монологічного та діалогічного мовлення. У сучасній методиці найефективнішими вважаються два підходи „зверху” та „знизу”, які функціонують як в монологічному так і в діалогічному мовленні, але по-різному, згідно до форми мовлення.

Такі підходи також зустрічаються як „індуктивний” та „дедуктивний”, але переважно у формуванні вмінь та навичок діалогічного мовлення.

Важливо також зауважити, що у процесі навчання не тільки цілком можливим, але й необхідним є інтегроване сполучення підходів до навчання тієї чи іншої форми мовлення.

Отже, обираючи підхід, вчитель обирає також принципи навчання, засоби, прийоми та згідно з цим встановлює комплекс вправ.

Таким чином, вищерозглянуті підходи є ключовими при формуванні комунікативної компетенції з іноземної мови.


Розділ 3. Практичне застосування підходу „зверху” до формування вмінь монологічного та діалогічного мовлення


3.1 Підхід „зверху” до формування вмінь монологічного мовлення в учнів 8 класу


Аналіз навчальних програм, підручників та інших посібників показує, що мета навчання діалогічного мовлення виявляється у формуванні вмінь учнів задавати питання, відповідати на них, повідомляти інформацію для подальшого обговорювання, реагувати на повідомлення співрозмовника, виражаючи своє відношення до почутого, вести бесіду, не тільки реагуючи на репліки партнера, але і виступаючи ініціатором її продовження.

Проаналізувавши методично-дидактичні фактори і психолого-педагогічні особливості учнів, я вирішила запропонувати фрагмент уроку, розроблений для 8 класу.

Саме середній ступінь є завершальним етапом у створенні бази для активного володіння навчальним іншомовним матеріалом. На цій стадії продовжується розвиток усіх видів мовленнєвої діяльності, серед яких, як раз і домінує усне мовлення.

Головною особливістю психофізіологічної характеристики учнів усієї вікової групи, якою я керувалася при відборі найбільш ефективного підходу до формування вмінь і навичок діалогічного та монологічного мовлення, є розвиток складніших форм мислення.

Таким чином, знання вікових особливостей учнів середнього ступеня дає вчителю можливість визначити саме ті підходи, прийоми, форми та засоби навчання, які призведуть до успішного вирішення навчальних, розвиваючих та інших завдань уроку.

У розробленому мною фрагменті уроку на розвиток умінь діалогічного мовлення, обрано підхід від цілого діалогу-зразка, тобто шлях «зверху», де учні відштовхуються від діалогу-зразка і проходять чотири основних етапи. Таким чином, при виборі підходу я спираюся на точку зору професора Г.В.Рогової[22 ].

Основним засобом навчання як діалогічного так і монологічного мовлення є вправи. При цьому використовуються допоміжні засоби – опори. Призначення опор одне – безпосередньо або опосередковано допомогти породженню мовленнєвого висловлювання за рахунок виклику асоціацій з життєвим і мовним досвідом учнів.

У фрагменті уроку пропонується змістовно-словесна (вербальна) опора – структурно-логічна схема, що, по суті справи, є способом керування висловлюванням.

Діалог-зразок, що є своєрідною відправною точкою при відібраному нами підході, також служить одночасно й опорою для учнів, і зразком того мовленнєвого здобутку, який вчитель повинен одержати на даному уроці.

Таким чином, ми повинні розглянути питання про те, як такий діалог пред'являти, що з ним робити далі і як підвести учнів до створення власного діалогу.

Як показано на запропонованому фрагменті уроку вчитель насамперед повинен сформулювати завдання та викликати потребу та інтерес. На прикладі фрагмента уроку ми бачимо, що вчитель пропонує учням ситуацію.

Наступним кроком є пред'явлення діалогу-зразка. Відносно способу та форми пред'явлення діалогу-зразка учням існують деякі протиріччя у точках зору різних методистів.

Наприклад, професор – методист Л.С.Панова [15,с.71] стверджує, що в процесі пред'явлення діалогу – зразка саме вчитель повинен, максимально задіяти свої акторські здібності. Однак на думку професора В.А.Бухбиндера і професора В.Штраусса [13,с.228] вчителеві доцільніше використовувати фонограму, залучаючи для запису висококваліфікованих фахівців або носіїв мови, щоб учні одержували прекрасні зразки для відтворення.

Тому який вибрати спосіб представлення діалогу-зразка, залежить від самого вчителя.

У запропонованому фрагменті уроку вчитель чітко, голосно, артистично, показуючи голосом, що розмовляють двоє, вимовляє діалог-зразок. Щоб учні уявили собі, що це розмова по телефону, учитель, переходячи від однієї репліки до іншої, перекладує уявлювану слухавку з однієї руки в іншу.

Потім проходить контроль розуміння змісту діалогу-зразка за допомогою питань щодо його змісту, що служать спонуканням до мовленнєвої реакції, а також вдосконалюють механізми відбору мовних засобів, способів формування та формулювання думки, що є характерними для цієї вікової групи (8 клас).

Цей діалог учні спочатку розучують на слух, повторюючи кожну репліку за вчителем хором, потім відтворюють його по рядах і, нарешті, - у парах при синхронній роботі.

Після цього вчитель пред'являє написану на дошці або на плакаті структурно-логічну схему цього діалогу (Додаток В). Як бачимо, у структурно-логічній схемі зберігаються мовні кліше, що підказують, як повинна розвиватися розмова, а також елементи, що визначають, як треба прореагувати, - питанням, повідомленням або спонуканням.

Потім настає етап, коли учні в парах будують за цією схемою свої діалоги.

Відповідно до запропонованого фрагмента, кожна пара одержує картку з описом ситуації. У картках зазначені різні місця, куди запрошується мовленнєвий партнер і перешкоди, що заважають піти туди.

Відтворення діалогу в парах – дуже ефективна вправа для розвитку мовних умінь учнів, що активізує розумовно-мовленнєву діяльність учнів та ініціативність.

Учнів варто також привчати до зміни співрозмовників. Це створює ефект новізни у спілкуванні, підвищує комунікативну мотивацію, розвиває в учнів таку цінну якість, як товариськість. Поєднуючи в парі сильного учня з менш підготовленим, вчитель організує не тільки їхнє спілкування, але і взаємодопомогу, що є дуже важливим у виховному відношенні.


3.2 Підхід „зверху” до формування вмінь діалогічного мовлення в учнів 8 класу


Що ж стосується роботи над монологічним висловлюванням, я пропоную фрагмент уроку також у 8 класі за темою: „My Working Day”. Це по суті також навчання монологічному висловлюванню «шляхом зверху», де вихідною одиницею навчання є закінчений текст.

У практичній частині своєї роботи не випадково вирішила реалізувати саме «шлях зверху» для середньої вікової групи, причому при розвитку вмінь як монологічного, так і діалогічного мовлення. Саме тому, що вихідною точкою відправлення при розвитку вмінь монологічного мовлення «шляхом зверху» є закінчений текст, це є набагато ефективніший підхід. При такому підході ми виконуємо не одну практичну задачу, а також підключаємо до роботи інші види мовленнєвої діяльності (у даному випадку читання), що є цілком можливим і навіть досить сприятливим для даної вікової групи. Однак зовсім не можна стверджувати, що ми досягаємо менших результатів, якщо йти «шляхом знизу». Я вважаю такий підхід більш раціональним та ефективним для початкового етапу навчання, тобто молодших школярів. Практично те ж саме ми маємо при розвитку вмінь діалогічного мовлення, але тут ми навчаємо паралельно або читанню, як при розвитку умінь монологічної мови, або аудіюванню ( під час пред'явлення діалогу-зразка).

Повернемося до характеристики запропонованого фрагмента уроку на розвиток умінь монологічного мовлення.

Отже, учитель насамперед формулює завдання, викликає в учнів потребу та інтерес. Далі йде переглядове читання тексту, при якому учні проходять шлях від загального сприйняття тексту до визначення тих його частин, що вимагають переходу на інші види. Таким чином відбувається перехід безпосередньо до підготовки монологічного висловлювання: учні працюють у невеликих групах і за допомогою пошукового читання відшукують у тексті ключові думки.

Ця вправа є дуже ефективною, тому що при її виконанні до роботи підключаються не тільки різні види механізмів, характерні для даного типу вмінь, а й розвиваються більш складні форми мислення, що відповідає психофізіологічним особливостям учнів цієї вікової категорії.

Після того як учні записують та зачитують відібраний матеріал, вони отримують змістовно-словесну (вербальну) опору - план.

Отже, відповідно до фрагменту уроку учні максимально «привласнюють» змістовний план тексту, його мовний матеріал і композиції, усе те, що може бути використане потім у текстах, які будуть будувати самі учні, створюючи свої монологи.

Якщо йти «шляхом зверху» далі учням пропонуються різноманітні перекази вихідного тексту.

На прикладі фрагмента уроку ми бачимо, що текст «Victor’s Working Day» учні переказують вже з визначеними перетвореннями, а зокрема від імені друга, тобто з невеликою зміною основної граматичної структури.

При виконанні такого завдання вчитель залучає до переказу якнайбільше учнів з метою більш детального відтворення. Такий прийом не тільки сприяє розвитку й удосконаленню мислення, але і безпосередньо активізує пам'ять і увагу. Далі учні за допомогою вправ типу „запитання-відповідь” вносять деякі доповнення, що містять елементи оцінки та критики. Саме ці характеристики мислення є досить розвиненими у цьому віці.

Таким чином, учні одержують вже трансформований варіант вихідного тексту, що служить їм вербальною опорою для формування власного монологічного висловлювання.

Отже, аналізуючи запропоновані в даній роботі фрагменти уроків, спрямовані на розвиток умінь монологічного та діалогічного мовлення, треба зауважити, що такі уроки на розвиток умінь монологічного та діалогічного мовлення відповідають необхідним вимогам до них, а саме:

Цілеспрямованість уроку (рішення поставлених перед вчителем усіх практичних задач).

Змістовність уроку ( матеріал текстів і вправ є досить змістовним і відповідає віковим інтересам учнів; відзначається також відповідність прийомів, використаних на уроці поставленим завданням, психологічним і психофізіологічним особливостям учнів.

Активність учнів (пропорційне співвідношення внутрішньої (розумової) і зовнішньої (мовної) активності учнів на уроці, при цьому відзначається домінуванням останньої; використання можливостей для стимулювання мовленнєвоосмислюючої активності учнів а саме, забезпечення опорами).

Мовленнєва та немовленнєва поведінка вчителя (раціональне використання вчителем іноземної мови під час уроку і мотивоване звертання до рідної мови; прояв акторських здібностей учителя на уроці).

Результативність уроку (успішне рішення поставлених на початку уроку практичних завдань, тобто формування вмінь монологічного та діалогічного мовлення).

Подібні уроки, і це є не менш важливим, повною мірою відповідають основному державному нормативному документу – програмі для середніх загальноосвітніх шкіл з іноземної мови 2-11 класу, у якій щодо 8 класу (а саме у 8 класі в цьому розділі реалізовано основні підходи до навчання монологічного та діалогічного мовлення) чітко зазначено, що відносно монологічного мовлення «учні повинні вміти на основі власного досвіду робити усні повідомлення, поєднуючи розповідь, опис, роздум, і розповідати про прочитане або почуте, даючи власну оцінку подіям та характеризуючи персонажів. Обсяг висловлювань 8-10 фраз» [18,с.25], а відносно діалогічного мовлення „ учні повинні вміти брати участь у бесіді у зв’язку з прочитаним, прослуханим або побаченим, висловлюючи своє ставлення до подій, погоджуючись з думкою співрозмовника чи аргументовано спростовуючи її. Обсяг висловлювань кожного співрозмовника – 3-5 реплік”. [18,с.28]


Висновки до розділу 3

У фрагментах уроків на формування вміньмонологічного та діалогічного мовлення представлено підхід „зверху”, який у даній роботі вважається найбільш ефективним, з огляду на те, що при цьому підході розвиваються також інші види мовленнєвої діяльності, а саме читання та аудіювання. Підхід „знизу” раціональніше використовувати на початковому етапі навчання для формування вмінь як монологічного так і діалогічного мовлення, виходячи з психофізіологічних та психологічних особливостей молодшого школяра.

Навчання монологічному висловлюванню починається з роботи з текстом, який трансформується учнями. При цьому складається план, який одночасно є змістовно-словесною опорою; він орієнтує учнів, полегшує вибір необхідних фактів з тексту, їх групування згідно з отриманим завданням. Робота над складанням плану навчає аналізу та синтезу, узагальненню, виділенню головного на фоні другорядного, розвиває розумову діяльність учнів.

Робота над діалогічним мовленням починається зі сприйняття діалогу-зразка, який згодом подається учням у виді структурно-логічної схеми. Далі учні працюють з опорою на ситуацію, яка описується вербально. Вона не регламентує чітко набір реплік діалогу, вона лише позначає русло, у якому слід направляти розмову. У цьому також допомагає структурно-логічна схема.

Запропоновані фрагменти уроків не тільки вирішують успішно усі поставлені завдання, а також цілком відповідають основним вимогам уроку англійської мови та програмі для середніх загальноосвітніх шкіл з іноземної мови.

Також вчитель повинен пам’ятати, що постійне навчання одним й тим же шляхом не призведе до бажаного результату – формуванню вмінь монологічного та діалогічного мовлення. Щоб сформувати достатню мовну компетенцію учнів, вчитель мусить користуватися обома шляхами на всіх стадіях навчання іноземної мови.


Висновки


У даній курсовій работі були розглянуті різні підходи до формування умінь монологічного та діалогічного мовлення в загальноосвітній школі. На початку роботи було поставлено три основних задачі, виходячи з яких можна зробити наступні висновки.

Перш за все, навчання монологічному та діалогічному мовленню неможливе без урахування психолого-педагогічних особливостей учнів загальноосвітньої школи. Центральними характеристиками у психофізіологічному плані виступають мислення, пам’ять, увага та емоції. Усі ці психологічні процеси перебувають у постійному взаємозв’язку. Так успішність роботи пам’яті залежить від емоцій, а джерело емоцій – це дійсність, це участь у цікавій та осмисленій діяльності, що пов’язана з потребами особистості. Отже у навчанні іноземної мови учнів усіх вікових груп необхідно враховувати потреби учнів, їх інтереси, життєвий досвід, що підвищує їх емоційний тонус, стимулює до активної роботи.

У першій віковій групі ( 7 -13 років) суттєвою особливістю оволодіння іноземною мовою є навчальна мотивація. Навчання повинно бути організовано таким чином, щоб учень добував знання, а не отримував їх для запам’ятовування в готовому виді.

Друга вікова група характеризуються витком таких центральних психологічних процесів як самосвідомість та самореалізація. Зростає роль самостійної роботи, яка готує учнів до самостійного доучування” та удосконалення володіння іноземною мовою.

Таким чином, знання вікових психолого-фізіологічних і психологічних особливостей учнів усіх ступенів дає вчителю можливість визначити саме ті прийоми, форми та засоби навчання, які приведуть до успішного вирішення практичних завдань.

Монологічне та діалогічне мовлення характеризується деякими лінгвістичними особливостями. У монолозі той, хто говорить висловлює в розгорнутій формі своє розуміння навколишніх подій, своє бачення світу, свої думки, наміри, свою оцінку подій, іноді передає думки інших. На відміну від діалогічного мовлення монолог характеризується розгорненністю, пов’язаного з прагненням достатньо повно виразити зміст висловлювання. Це вимагає використання поширених конструкцій, їх оформлення за допомогою нормативних граматичних засобів і стиля вимови.

Під діалогом розуміється така форма мовлення, при якій відбувається безпосередній обмін висловлюваннями між двома або кількома комунікантами. В основі будь-якого діалогу полягають різні висловлювання, комбінування якими складає його сутність.

Діалогічне мовлення має свої особливості щодо підбору, оформлення та функціональної спрямованості використання мовного матеріалу. Так для діалогу є характерним вживання вставних слів, вигуків, штампів, висловлювань оцінного характеру, які віддзеркалюють реакцію комуніканта на отриману інформацію, що заперечують або підтверджують висловлену думку.

Діалогічне мовлення характеризується також широким вживанням екстралінгвістичних засобів вислову думки: жестів, міміки, вказувань на навколишні предмети. Співвіднесеність мовних і немовних знаків у мовленні визначається як ситуативність.

Таким чином, лінгвістичні особливості діалогічного мовлення у багатьом визначають його структуру.

У сучасній методиці навчання іноземних мов у середній школі існують різні підходи до навчання монологічного та діалогічного мовлення, з яких можна виділити декілька основних.

Професори І.Л.Бім та Г.В.Рогова виділяють підхід „зверху” та підхід „знизу” до формування вмінь діалогічного мовлення. У роботах деяких методистів, зокрема О.П.Проніної , ці підходи зустрічаються як „дедуктивний” та „індуктивний”.

Відповідно до першого – „зверху” – навчання діалогічному мовленню розпочинається зі слухання діалогу-зразка у виконанні вчителя або в аудіозаписі. Наступним етапом є варіювання цього діалогу, а згодом і створення власних діалогів в аналогічних ситуаціях спілкування.

Других підхід – „знизу” – перебачає шлях від засвоєння спочатку елементів діалогу, тобто реплік, до самостійної побудови діалогу на основі запропонованої навчальної комунікативної ситуації, що не виключає прослуховування діалогів-зразків.

Але, якщо в роботі на формування вмінь діалогчного мовлення йти тільки одним із цих шляхів, то в умовах обмеженого часу в школі це ніколи не приведе джо формування досить мобільних продуктивних мовленнєвих умінь.

У свою чергу В.Л.Скалкін виділяє багатоступінчастий підхід до навчання діалогу, при якому навчання починається з мікродіалогу. Але водночас потрібно формувати здібності до створення окремого висловлювання в діалогічному зв”язуванні спочатку на рівні слова, потім словосполучення, речення, а згодом тексту.

Відносно навчання монологічного мовлення, методисти І.Л.Бім і Г.В.Рогова вказують також на два підходи – „шлях зверху” та „шлях знизу”.

Підхід „зверху” полягає в тому, що формування вмінь моноллогічного мовлення починається зі сприйняття тексту – зразка, прямуючи до створення власного монологу.

В основі навчання монологічного мовлення „шляхом знизу” – речення, що відображає елементарне висловлювання. Цей підхід припускає розширення висловлювання від елементарної одиниці – речення до закінченого монологу.

Отже, проаналізувавши методично-дидактичні фактори і взявши до уваги психофізіологічні та психологічні особливості учнів, вчитель повинен обрати найбільш раціональний підхід до формування вмінь як монологічного так і діалогічного мовлення. Але, як вже було зазначено, навчання мовленню тільки одним шляхом не є ефективним, тому в процесі формування вмінь як монологічного так і діалогічного мовлення мають бути елементи комбінування обох підходів.

У практичній частині роботи були запропоновані фрагменти уроків на формування вмінь монологічного та діалогічного мовлення у 8 класі підходом „зверху”.

Вивчив вікові особливості учнів середнього ступеня навчання було визначено найбільш раціональний та ефективний підхід, а також прийоми, форми та засоби навчання, які призведуть до успішного вирішення завдань, поставлених перед вчителем.

Підхід „зверху”, у даній роботі, вважається найбільш ефективним, тому що, йдучи таким шляхом можна відмітити, що до роботи задіюються інші види мовленнєвої діяльності, що дуже сприяє навчанню на середньому етапі; вправи, які використовуються при цьому підході сприяють не тільки тому, що підключуються різні види механізмів, а й позитивно впливає на розвиток складних форм

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: