Xreferat.com » Рефераты по информатике и программированию » Розвиток процесів памiяті в молодшому шкільному віці

Розвиток процесів памiяті в молодшому шкільному віці

як школяр запамятав даний матеріал, він проходить подальші розділи учбового курсу, накопичує знання з інших предметів. Подальші надбані знання приводяться до звязку з тим, що було засвоєно раніше, матеріал, що зберігається в памяті, тепер вже набуває іншого змісту.

Визначального значення для зберігання матеріалу в памяті та його правильного відтворення має якість запамятовування.

Отже, ми бачимо, що основні процеси памяті - запамятовування, зберігання та відтворення – при всій своєрідності кожного з них, нерозривно повязані один з одним.

В будь-якій діяльності людини можна побачити в тому чи іншому вигляді процеси памяті. Оволодіння основами наук було б неможливим, якби учні не були б здатні запамятовувати знання. Ми можемо користуватися засвоєними знаннями завдяки тому, що вони зберігаються в нашій памяті та можуть бути поновлені в свідомості тоді, коли це буде потрібно. Неможливо мати гарну освіту та добре володіти матеріалом з різних галузей людської культури, не маючи розвинутої памяті. Память є необхідною умовою накопичення досвіду, а також формування свідомості людини. Якби в нашій памяті не зберігалось те, що було пережито, кожний з нас кожну хвилину починав би життя спочатку, все було б для нас постійно новим, незнайомим. ( 11, с.6-7 )


  1. Поліпшення запамґятовування


    1. Прийоми запамґятовування


Проблема памяті (разом з проблемами мотивації та мислення) є однією з центральних в навчанні. В учбовій діяльності школяра память є також результатом процесу засвоєння матеріалу (матеріал проробляється для того, щоб бути запамятованим) і як умовою для наступної переробки нового матеріалу (осмислення нового спирається на актуалізацію та використання збережених в памяті знань). Часто саме погана память є причиною неуспішності школярів: вивчаємий матеріал погано запамятовується, і це заважає повноцінному засвоєнню.

Дослідження невстигаючих школярів показує, що багато з них просто не володіють (або недостатньо володіють) основними способами смислового запамятовування матеріалу, у них відсутні вміння та навички їх використання в учбово-пізнавальній діяльності. Таким чином, саме способи запамятовування частіше за все виявляються найбільш слабкою ланкою памяті. ( 9, с.20 )

Будь-яка розумова діяльність, крім формування її способів, прийомів, навичок та вмінь великою мірою зумовлена розвитком памяті. Продуктивність памяті (запамятовування), в свою чергу повязана зі способами переробки матеріалу, призначеного для запамятовування, і в тому числі з логічними. Тому, вивчаючи особливості розвитку памяті школярів, необхідно звертати увагу на формування логічного (смислового) запамятовування, бо саме воно забезпечує найбільшу ефективність мнемічної діяльності. ( 16, с. 41 )

Як відомо, память школяра формується під впливом необхідності систематичного та свідомого засвоєння учбового матеріалу, що зумовлює, в свою чергу, розвиток довільного запамятовування. Вміння запамятати свідомо, використовуючи для цього різні прийоми, повязані з розумовими операціями, – важливий показник такого виду мнемічної діяльності, як логічна память. (16, с. 25)

Складання плана (якщо запамятовуваний матеріал має певний логічний порядок) – головний прийом логічного запамятовування. В школі при підготовці домашніх завдань цей прийом потрібний найчастіше. Всюди, де треба запамятати звязний текст, виклад подій чи логічні розмірковування (де неможливо сортувати так, як сортують списки іншомовних слів, або ряди географічних назв, або властивості хімічних речовин), в усіх таких випадках найголовніше - зясувати план тексту. Відразу ж домовимось, що слово “текст” треба розуміти якнайширше: це не тільки параграф підручника, але й, скажімо, доведення теореми.

Те, що складання плану допомагає запамятати матеріал, більшості дорослих відомо. Але в якому віці це усвідомлюється на власному досвіді? Які специфічні труднощі тут зустрічаються? На що натикаються діти та підлітки, коли відкривається їх невміння користуватися планом як мнемічною дією?

В одній країні педагоги провели дослідження: брали “на олівець” тих дітей та підлітків, які вголос заявляли про свої наміри погано вивчити урок. Що це означало? Наприклад, де-небудь в інтернаті хлопці звали приятеля: “підем погуляємо”, а той відповідав: “не можу, мене завтра спитають. Тож я зараз хоч на трійку подивлюся і тоді вийду.”

Так в різних школах та інтернатах зібрали багато різних випадків. Як може здогадатися читач-педагог, це було дослідження на тему: “значення мотивації при навчанні.” Зібрали кількасот відміток, одержаних при “висловленні бажання вивчити урок абияк” та порівняли їх з відмітками, одержаними тими ж учнями в інших випадках.

Дослідники сподівалися, що експериментальний середній бал виявиться помітно нижчим, ніж звичайний середній бал: адже учні вчили уроки так-сяк! І коли був отриманий протилежний результат, його сприйняли здивовано. Між іншим, як стало скоро зрозуміло, все це відбулося згідно законів памяті. Адже школяр, свідомо намагавшись вивчити якнайскоріше, але все ж таки забезпечити собі позитивну відмітку, неминуче повинен був розібратися, що в завданні є головним, а що можна і пропустити, якщо не гнатися за пятіркою. Але ж такий розбір, свідомий чи підсвідомий, – це і є самостійна логічна обробка запамятовуємого матеріалу. Природньо, що учні отримували в таких випадках скоріше четвірки, ніж трійки.

Згадаємо тепер звичайну в школі картину. Ось вчителька викликає учня до дошки відповідати минулий урок. І відразу ж питання до класу: “Чи все він відповів? Хто додасть?” Явне орієнтування на якнайповніше, загальне, безпомилкове запамятовування. Саме так. Кожного дня в школі та вдома учень чує: “Ти все вивчив? Нічого не забув? Нічого не пропустив? Все зможеш розповісти?”

Нам можуть заперечити: учнів початкової школи неможливо інакше перевіряти та орієнтувати! Тільки так: “Намагайся вивчити все-все!”, “Давайте, діти, перевіримо, чи вивчив він все-все!” А якщо, задаючи домашнє завдання, пропонувати вибирати звідти головне та вчити тільки це, тоді більшість просто нічого не стане вчити!

Та все ж таки вихід тут є тільки один: від молодших класів до старших вчити дітей користуватися розумовою діяльністю при запамятовуванні та як засобом запамятовування. ( 12, с.41-42 )

Навіть робота, протилежна запамятовуванню – записування для розвантаження памяті, – виявляється корисною саме для запамятовування. Це і є відомий “ефект шпаргалки”, про який писали ще в 19 столітті. Добре зроблена “шпаргалка” незмінно призводить до непомітного запамятовування частини записаного матеріалу та до впорядкування того матеріала, який до шпаргалки не потрапив. ( 12, с.42 )

То чи є ключ до развитку логічної памяті? Так. Полягає він у наступному: щоб розвинути логічну память, треба її частіше змушувати працювати. Це загальне правило для дорослих та дітей. Якими засобами, згідно якої методики це робити? Тут, напевно, є два ключі: систематичність та різноманітність використовуємих прийомів. ( 12, с.45 )

При заучуванні напамять постає і друге питання: читати текст цілком з початку до кінця чи заучувати частинами? Експеримент та практика показують доцільність поєднання обох цих способів. Після того, як вірш або уривок прочитано повністю з початку до кінця, слід вдуматися в його зміст, скласти план, поділити на логічно закінчені уривки. Далі кожен уривок один за одним повторювати до твердого засвоєння, поєднуя в подальшому підряд дві, три, чотири частини, а потім відтворити весь вірш повністю. Корисно в процесі заучування час від часу знову перечитувати весь вірш. Треба звертати увагу на звязки між строфами. При повторенні їх кожну окремо може утворитися “кругова асоціація”: останні слова строфи звязуються в памяті з її ж першими словами або ж з початком вірша, а перехід до наступної строфи утруднений. Тому потрібно звязувати останні слова строфи з початком наступної. ( 8, с.28 )

Не є секретом, що до першого класу сьогодні все частіше приходять діти з поганим словниковим запасом та послабленою памяттю. Найбільш катастрофічне становище склалося у сільських школах, де більше 50% дітей мають потребу в спеціальних вправах. Запропонована В. Зайцевим технологія дає змогу за два місяці розвинути асоціативну та зорову память дітей, розширити їх словниковий запас.

Теоретичну основу технології складають експериментально виявлена сукупність необхідних якостей та умінь дітей, а також закономірність існування оптимальної послідовності їх формування. ( 10, с.8 )


    1. Закони памґяті


За бажанням, память будь-якого типу можна поліпшити. Адже головна відмінність між людьми з доброю памяттю та з поганою в тому, що одні вміють нею послуговуватися, тренують її, а інші – ні.

За визначенням Е. Канта, в памяті важливі три якості: швидкість запамятовування, його міцність і оперативність під час її відтворення. Саме над цим давайте й попрацюємо.

Передусім треба запамятати

Закони памяті

Їх усього лише сім.

  1. Думайте. На думку німецького письменника І. Ліхтенберга, люди мало запамятовують через те, що самі дуже мало думають. Отож обовязково намагайтеся в усьому віднаходити зміст. Не варто затуляти вуха руками й утуплюватися поглядом у текст, повторюючи подумки рядок за рядком. Ці титанічні зусилля не зарахуються, бо в даному разі важливим є не процес, а результат. Останній буде значно кращим, якщо ви спробуєте знайти в тексті провідну думку, виділити її аргументацію, відмітити перехід до наступної – тобто попрацюєте в книжці з олівцем, зробите конспект.

Вчіться не лише відповідати на запитання, а й ставити їх. Спробуйте посперечатися з автором, висуваючи при цьому свої аргументи. Якщо в книжці є відповіді на ваші заперечення – то проконтролюйте себе, якщо немає – намагайтеся відповідати самі, одночасно перевіряючи переконливість авторської позиції. Памятайте, що порівняно з автором ви займаєте вигіднішу позицію: можете будь-якої миті його зупинити, запитати, можете скільки завгодно повертатися до обговорення однієї й тієї ж думки. А от автор має все це терпіти й думати про переваги свого викладу.

2. Цікавтесь. Якщо мова йде не про дозвільне читання, аби витратити час у дорозі, то, напевне, прочитане вам для чогось-таки потрібне. Орієнтуйтесь на поставлену мету, адже ваші зусилля – заради неї. Оцініть, що ви матимете з цієї інформації, і якщо користь дійсно очікується, то читати стане набагато цікавіше. Якщо ж ні, то поміркуйте над словами англійського філософа Б. Стюарда: “Не читай того, чого не хочеш запамятати, і не запамятовуй того, чого не маєш на меті застосовувати”.

Іншими словами: щоб їжа була корисна – їжте з апетитом. Ця гастрономічна аналогія підводить нас до наступного закону.

3. “Їжте слона частинами”. Завтра екзамени, але ви налаштовані рішуче, тому що попереду цілий день та ще й ніч. Віддаючи належне вашим здібностям, ми готові припустити, що до ранку ви опрацюєте-таки підручник і навіть будете памятати його зміст десь до обідньої пори – рівно стільки, щоб успішно відповісти на кілька запитань екзаменатора. Та майте на увазі, що до книги рекордів Гіннеса та до міцних знань ведуть різні шляхи. Аби не нарікати потім на діряву память, подумайте: чому, приміром, сім раз відміряй – а раз відріж? А не пять чи десять?

Чому перш ніж відрізати, треба сім раз відміряти, і чому саме семеро одного не чекають? А ще були сім давньогрецьких мудреців, сім чудес світу. Та й сім днів тижня навряд чи випадковість...

Психологи розшифрували секрет магічної сімки. Виявляється, таким є середній обєм нашої оперативної памяті – за одночасного сприйняття вона здатна втримати близько семи обєктів. Облич, предметів, слів, фраз, параграфів – будь-чого. Причому легше запамятовуються перший та останній елементи ряду. Недарма останнє слово в суперечці кожний намагається залишити за собою; бо швидше за все в памяті залишиться саме воно, а не попередні тривалі дебати.

Якщо ж порція для запамятовування виявиться більше цієї норми, тоді на неї ви витратите набагато більше часу, аніж під час посильної і ритмічної роботи.

4. Будьте готові. Всім відомо, як важко змінювати плани, якщо вже на щось налаштувався. Певного настроювання на роботу вимагає й книжка. Крім того, не лише настроювання, а й готовності до справи, яка багато в чому залежить від вашої ерудиції. Адже нове легше “вкладається на вже готові полиці”, міцніше тримається купи завдяки звязкам із попередньою інформацією. Поміркуйте про те, що ви знаєте на запропоновану тему; оцініть, наскільки нова інформація доповнить ваші знання. До роботи зі складним матеріалом корисно зазадалегідь підготуватися: перечитати що-небудь з тієї самої теми, може, популярнішого характеру.

5. Не затоптуйте сліди. Давно помічено, що найлегше забути тільки-но вивчене – це спробувати тут-таки запамятати дещо подібне. Знаючи про це, не вчіть фізику одразу після математики, а історію після літератури.

6. Озирніться навкруги. Це найдійовіший спосіб упоратися із забудькуватістю. Уявивши обставини, за яких відбувалась подія, ви і її зможете згадати, тому що одночасні враження мають властивість викликати одне одного. Наприклад, вузлик на память, завязаний за певної ситуації, потім допоможе згадати і причину, за якої ви його зробили.

7. Учіть від А до Я. Суть цього закону в тому, що вся інформація повинна сприйматися як закінчена цілість, а не як розрізнені скалки невідомого чого. Якщо ви будете заучувати вірш частинами, то потім біля дошки після кожного рядка довго пригадуватимете початок наступного. Вчіть усе відразу. Такий принцип сприятиме швидко пригадувати потрібне. Для цього почніть пригадувати спочатку.

Цей закон не суперечить третьому, як може здатися. Варто лише збільшити вихідні інформаційні одиниці, а відтак розбити їх на дрібніші групи. Проте не намагайтеся хутенько опрацювати щонайбільше матеріалу, бо це – марна спроба. Ліпше повторювати його протягом кількох днів, аніж у погоні за швидкими результатами, забути геть усе до наступного ранку.

Загалом, тут говориться про довільне запамятовування, тобто про те, коли щось необхідно вивчити. Але не варто нехтувати запамятовуванням несамохіть. Воно діє, якщо інформація повязана з яскравими враженнями. Отож, треба її зробити такою. Понуре роздивляння географічної мапи можна перетворити на цікаву гру-ознайомлення з материками. Приміром, прокласти маршрут навколосвітньої подорожі, дотримуючись при цьому певних умов, наприклад, відвідати якомога більше країн, максимально наблизити маршрут до прямої, триматися якнайближче до суші і тому подібне. Одночасно можна використати мапу й для тренування уваги: подивившись кілька секунд на якийсь район, намагайтеся пригадати якомога більше деталей. Тобто спробуйте поєднати навчання і гру.

Хобі – чудовий спосіб переконатися в можливостях власної памяті, поєднуючи приємне з корисним. Чимало колекціонерів – наприклад, філателістів, нумізматів – мають солідну обізнаність з історії, а любитель збирання гербарію, напевне, не буде плавати в ботаніці. Більшість знань вони засвоюють, як-то кажуть, граючись.

Якщо ви хочете щось добре запамятати, то спочатку чітко усвідомте наступне: навіщо запамятовувати, що запамятавовувати. Відтак виділіть суть, узагальніть зміст і запамятайте це узагальнення. ( 3 )


  1. Педагогічні аспекти дослідження памґяті


Про серйозні недоліки в роботі над розвитком памяті школярів пише відомий психолог А. В. Петровський: “Неважко відповісти на питання, коли і на яких уроках школяр одержує відомості про війни, рівняння з двома невідомими, будову квітки, суперечку славянофілів з западниками. Але легко поставити в глухий кут питанням – коли, де і як школяра вчать прийомам успішного запамятовування, дають йому відомості про те, як боротися з забуванням суттєвого, значного в учбовому матеріалі, розповідають хоч трохи про те, що таке память, які її механізми, закономірності, особливості, як нею слід правильно розпоряджатися. Очевидно, припускається, що учні самі знайдуть шлях до вирішення цих завдань і що в даному випадку спеціальне втручання не потрібне.” ( 18 )

Навички механічного запамятовування, що склалися у школярів, негативно впливають і в подальшому, наприклад, в учбовій діяльності студентів, в роботі по саморозвитку.

Важлива роль в розвитку памяті школярів належить вчителю, що безпосередньо організує учбовий процес і прямо та постійно впливає на учня. ( 21,

с. 5 )

Щоб вийти на вищий рівень керування навчальним процесом, створити досконаліші педагогічні технології, треба мати й глибші уявлення про процеси переробки інформації людиною, що відбуваються в системі “засвоєння-забування”. Психофізіологічний аспект проблеми досліджений достатньо грунтовно, чого не можна сказати про педагогічний, який для оптимальної організації навчально-виховного процесу має бути вивчений передусім.

Розпочнемо з уточнення педагогічного смислу понять. Запамятовування – довільне або мимовільне, засвоєння – те ж саме, але для усвідомленої інформації. Забування – це стирання з памяті, зникнення раніше зафіксованих у ній відомостей. Збереження (виживання) знань, умінь трактується як різниця між вивченим і забутим, фактично це та ж їхня частина, що залишається в свідомості на момент діагностування.

Засвоєння і забування – взаємообернені процеси, що відбуваються одночасно. Це взаємонеобхідні процеси: засвоюючи, учень одночасно забуває, забуваючи – засвоює нове. В момент засвоєння розпочинається забування і лише ціною значних інтелектуальних зусиль вдається стримати цей процес, забезпечити виживання необхідних знань, умінь, навичок.

Саме з таких міркувань ми виходимо, формулюючи гіпотезу: засвоєння і забування є дзеркальними процесами – хід засвоєння повинен повторювати хід забування і навпаки. Якщо це так, то, дослідивши в усіх деталях один з процесів, ми мали б точне уявлення про дзеркально-супутний процес, не витрачаючи додаткових зусиль на його вивчення. Якби нам пощастило точно зафіксувати криві процесів для конкретного випадку навчання, то різниця між їхніми фактичними положеннями (значеннями) виявила б “залишок” у свідомості учня – саме ту частину інформації, яка “привласнена” особистістю за час інтелектуальної праці і залишилася в свідомості для тривалого використання.

Припущення про взаємооберненість процесів засвоєння і забування висловлюється не вперше, але наступний крок робиться лише тепер. Без сумніву, таке запізнення – це наслідок розведення проблем, негативні результати диференціювання науки, коли процеси засвоєння і забування досліджувалися розрізнено, вивчати ж їх у нерозривному звязку навіть не намагалися: дослідження могли б бути надто складними, а тлумачення їх результатів наштовхувалося б на нищівну критику. Нині, коли наука повертається до інтегрованого дослідження проблем, в умовах накопичення достатньої кількості знань як у царині засвоєння, так і в царині забування, створилися передумови для теоретичного осмислення їх єдності шляхом зіставлення вибудуваних кривих. ( 5, с.29-30 )

Розвиваючи і поглиблюючи ідеї гуманної педагогіки, В. О. Сухомлинський спирався на наукові теорії видатних психологів Ж. Піаже та Л. Виготського.

“Повноцінне навчання, тобто навчання, яке розвиває розумові сили і здібності, було б немислимим, якби не спеціальна спрямованість, скерованість навчання – розвивати розум, виховувати розумну людину навіть за умови відносної незалежності розумового розвитку творчих сил розуму від обсягу знань.”

У працях вченого є чимало психологічних і дидактичних знахідок, які розкривають складний процес керівництва вчителем розумовою діяльністю дитини.

Зокрема, ці знахідки можна побачити в таких працях як “Серце віддаю дітям”, “Павлиська середня школа”, “Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості”, “100 порад учителю”, “Духовний світ школяра”, “Розмова з молодим директором школи”, “Гармонія трьох начал” та ін.

На думку В. О. Сухомлинського, одна з найгостріших проблем школи – це поглиблення інтелекту дитини, розвиток її розуму. А це – розвиток образного і логіко-аналітичного мислення, усунення його уповільненості. Тому в школі необхідні спеціальні уроки мислення – це і живе безпосереднє сприймання довкілля, і сам процес здобування знань, і розумові вправи.

Незамінною школою мислення, яка допоможе усунути тугість, уповільненість мислення, може стати сама організація здобування знань: на уроці необхідно створити такий логічний ланцюжок, щоб наслідок одного ставав причиною другого. І тоді, утримуючи цей ланцюжок в полі своєї уваги і памяті, дитина, навіть з уповільненим розумовим процесом, проходить незамінну школу мислення.

У прямій залежності від рівня виховання мислення, думки, розуму знаходиться уміння запамятовувати. Дитина, яка побачила і охопила тільки поверхово навчальний матеріал, не зробила жодного “відкриття”, не пережила почуття подиву на уроці, має слабку, “діряву” память: сьогодні вона памятає, а завтра – забула. Такі учні часто намагаються просто зазубрити матеріал, заучити його порціями, а потім порціями його ж “відтворити” і дістати оцінку.

Ця інфантильність розуму і памяті в поєднанні зі спробами опанувати основи наук, призводить до обмеженості сфери інтелектуальної і суспільної діяльності.

Виключити зубріння можна, якщо установити розумне співвідношення довільного і мимовільного запамятовування, а це передусім залежить від вчителя. Треба бути “володарем дум юнацтва”, нести ту іскру, яка б запалювала порох допитливості, любові, жадоби до знань.

Запалюється вогник – і дитині хочеться знати більше, проникати у глибини нових явищ. Це бажання і є поштовхом, який розвиває розумову силу кожної дитини. ( 4, с.96-97 )

Реальні умови НТР потребують, як ніколи, орієнтації учнів на засвоєння значного обсягу різноманітного матеріалу, гарного зберігання його в памяті, швидкого та ефективного використання при вирішенні учбових та практичних завдань. Перевантаження школярів, що виникає в цих умовах, часто є наслідком їх нераціональної мнемічної діяльності, так само, як і певною пасивністю вчителя, його недостатніми знаннями про психологічні особливості дітей, зокрема, про такий феномен, як память, про особливості й шляхи її розвитку у школярів.

Радянські психологи внесли великий внесок в установлення загальних закономірностей памяті. Відомими є фундаментальні психологічні дослідження П. П. Блонського, Л. С. Виготського, Л. В. Занкова, П. І. Зінченка, А. А. Смирнова, А. П. Леонтьєва, С. Л. Рубінштейна, які висвітлюють також і питання педагогічної практики. Цінні відомості про память знаходяться в працях прикладного характеру, зокрема, в тих, що розкривають її в звязку з особливостями засвоєння школярами змісту різних учбових дисциплін.

Але робіт, присвячених особливостям мнемічної діяльності школярів в звязку з засвоєнням ними тих чи інших учбових предметів, ще дуже не вистачає. Можливо, практичним наслідком цього є те, що учні і молодших і старших класів часто не йдуть по шляху осмисленого запамятовування учбового матеріалу, а вдаються до механічного запамятовування, “зазубрювання”. ( 21, с. 4 )

Першокласник приходить до школи... І з першої ж чверті першого класу він стикається з необхідністю запамятовувати великий обсяг інформації. Цю необхідність можна перетворити на веселу захоплюючу гру. І тут повинні допомогти дорослі – батьки, вчитель, шкільний психолог. Допомогти весело, ненавязливо, непомітно, цікаво, щоб запамятовування відбувалося саме по собі, а не було важкою працею. Згадаймо, як Том Сойєр перетворив нудну роботу – фарбування паркану – на захоплюючу гру для хлопчаків. Учитель певною мірою повинен стати Томом Сойєром, але при цьому й розвивати творчу ініціативу дитини, учити доводити правильність відповіді, розвязувати завдання нестандартно, відстоювати свою точку зору. Навчати, граючись. ( 1, с. 8 )


4. Дослідження способів запамґятовування та пригадування у молодшому шкільному віці ( на прикладі учнів другого класу )


Матеріал, що був запропонований для запамятовування, виявився, за свідченням тих, кого досліджували, не однаковим за важкістю.

Більшість другокласників погодились, що найбільш важкими для запамятовування були числа, потім слова, а найбільш легким був текст. Але все ж таки невелика кількість досліджуваних (5-6 чоловік), які виявили найбільш низьку продуктивність запамятовування всіх видів матеріалу, вважала найбільш важким текст, в той час як числа і слова вважалися ціми учнями найбільш легкими для запамятовування.

Запамятовування чисел. В якості основного і, по суті, єдиного способу запамятовування числового ряду всі другокласники застосовували повторення про себе кожного окремого числа. Майже ніхто з них під час читання чисел свідомо навіть не намагався якимось чином згрупувати їх, зєднати, класифікувати. На питання експериментатора: “Що ти робив, щоб добре запамятати числа?” – зазвичай давалися такі відповіді: “Нічого не робив, просто читав і запамятовував, як було записано” або “Читав вголос і намагався кожне число повторити один-два рази про себе”, “Дивилася уважно і скільки встигала повторювала про себе”. Деякі досліджувані використовували зовнішні прийоми, що полегшували запамятовування: говорили числа пошепки, при цьому воруша губами, відмічали число на пальцях (наприклад, прочитавши число 27, відкладали два пальці і сім пальців).

Говорячи про процес відтворення, багато також відмічали, що вони “нічого не робили, щоб добре пригадати”, а “говорили те, що памятали”. Але все ж таки аналіз протоколів відтворення показує, що тільки 9 досліджуваних, причому тих, у кого були найнижчі результати, відтворювали числа без всякої системи і без будь-яких спроб повязати їх між собою. Всі ж інші учні (всі 15 кращої половини групи і 6 з показавшої гірші результати) в процесі пригадування відтворювали числа або в тій послідовності, в якій вони пропонувалися (повязуючи, правда, обмежену їх кількість – два-три перших чи два-три останніх), або обєднували числа в пари за схожістю одиниць або десятків (61–41; 36–32; 65–56).

Лише троє досліджуваних, причому ті, що запамятали числа краще за інших, намагалися обєднати числа в більші групи – по десятках, при відтворенні, а одна з цих досліджуваних (Олена Д.)

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: