Системи автоматизованого проектування
![]()
Функціональні
моделі
Структурні
моделі
![]()
![]()
![]()





|
Функці-оціона-льний опис об’єкту проектування |
Топологічні Геометричні Моделі моделі Морфологічний опис об’єкту проектування |
Методи і алгоритми аналізу об’єкту проек-тування | Методи і алгоритми структурного синтезу об’єкту проектування |
Методи і алгоритми параметричного синтезу об’єкту проектування |
Рис. 4.1
Вимоги до математичних моделей [1, 2]. До ММ висуваються вимоги точності, надійності, економічності, універсальності та адекватності.
1. Точність: оцінюється ступенню співпадання реальних і розрахункових параметрів об’єкту. Оцінка здійснюється за допомогою даних ММ і
алгоритму. Нехай якості об’єкту проектування, що відображаються в ММ,
оцінюються вектором вихідних параметрів Y = (y1, y2, ... , ym). Тоді, позна-чивши дійсне та розраховане з допомогою ММ значення J- го вихідного параметру через Yj дійсн та Yj мод відповідно, визначимо відносну похибку Еj розрахунку параметра Yj як
Еj = (Yj мод - Yj дійсн) / Yj дійсн. (4.1)
Одержана
оцінка e
= (e1, e2,
... em). При
необхідності
зведення цієї
оцінки до скалярної
використовують
будь- яку норму
вектора
,
наприклад
![]()
![]()
eм
=|| e
|| = max ej
. (4.2) j
(1:
m)
2. Надійність: необхідно використовувати такі ММ і алгоритми, які мають суворі обгрунтування використання.
3. Економічність ММ характеризується затратами обчислювальних ресурсів (затратами машинних часу Т та пам’яті П ) на її реалізацію. Чим менше Т та П , тим модель економічніша. Замість значень Т та П, які зале-жать не тільки від властивостей моделі, але й від особливостей ЕОМ, можна використовувати і інші величини: середня кількість операцій, які виконуються при одному зверненні до моделі, розмірність системи управління, кількість внутрішніх параметрів, які використовуються в моделі.
4. Універсальність: передбачає використання однотипних об’єктів без суттєвої перебудови ММ та алгоритмів.
5. Адекватність ММ це здатність ММ відображати властивості з похибкою, яка була б не більшою, ніж задана. Оскільки вихідні параметри є функціями векторів параметрів зовнішніх Q та внутрішніх X, похибка eJ залежить від значень Q та X. Як правило, значення внутрішніх параметрів ММ визначають з умови мінімізації похибки em в деякій точці Qном простору зовнішніх змінних, при цьому використовують модель розрахованим вектором X при різноманітних значеннях Q. Адекватність моделі ,як правило, має місце лиш в обмеженій області зміни зовнішніх змінних- області адекватності (ОА) математичної моделі:
ОА ={Q | eМ Ј d}, (4.3)
де d > 0 - задана константа, рівна гранично допустимій похибці моделі.
3. Функціональний опис об’єктів проектування.
Функціональні моделі об’єкту проектування або його елементів являють собою залежності, які зв’язують вихідні характеристики з вхідними, внутрішніми (керуючими) та зовнішніми параметрами. В загальному випадку функціональні моделі записуються у вигляді співвідношення
Y = F(t, s, x, Q), (4.4)
де Y = (y1, y2, y3, ... yn) - вектор вихідних параметрів;
X = (x1, x2, x3, ... xn) - вектор внутрішніх (керованих) параметрів;
Q = (q1, q2, q3, ... qn) - вектор зовнішніх параметрів;
t - час;
S = (x, y, z) - вектор просторових координат.
Побудова функціональної ММ об’єкту можливе в тому випадку, коли вже виконаний морфологічний опис об’єкту проектування, тобто описаний склад його елементів та їх взаємодія.
3.1. Класифікація функціональних моделей.
1. В залежності від способу побудови: - теоретичні;
- експериментальні.
2. За формою зв’язків між параметрами моделі: - аналітичні;
- алгоритмічні.
3. В залежності від врахування випадкових факторів: - детерміновані;
- схоластичні.
4. В залежності від виду заданих параметрів моделі: - постійні;
дискретні.
5. В залежності від особливостей (типу) рівнянь, що входять в модель: - лінійні; -нелінійні.
6. В залежності відврахування або не врахування часу: - статичні; -динамічні.
7. По відношенню до ієрархічного рівня: - мікромоделі; - макромоделі; - метамоделі.
3.2. Види функціональних моделей
1. Математичні моделі у вигляді диференційних рівнянь в часткових
похідних (розподілені моделі). Такі моделі відображають процеси, що
протікають в загальному випадку в 3- х вимірному просторі і в часі вони
мають слідучий вигляд:
Ф(S, X, Y, Q, ¶U/¶ S, ¶ 2Y/¶ S2, ... , t) = 0, (4.5)
де Ф- оператор зв’язку між перемінними та їх похідними.
Приклади розподілених моделей:
- рівняння теплопровідності при моделюванні термічного режиму ро-боти двигуна внутрішнього згорання (ДВЗ);
- рівняння дифузії при моделюванні процесів охолодження ДВЗ;
- рівняння рівноваги, при моделюванні задач статики і динаміки машин.
2. Математичні моделі у вигляді звичайних диференційних рівнянь (зосереджені моделі).
y( ¶U/¶ t, X, Y, Q, t) = 0. (4.6)
Приклади зосереджених моделей:
Диференційне рівняння вигнутої осі балки на пружній основі при мо-делюванні напружено- деформованого стану вузлів машин і т. інше.
3. Математичні моделі у вигляді трансцендентних та алгебраїчних рівнянь:
F(Y, X, Q, t) = 0 - трансцендентне, (4.7)
Y = F (Q) - алгебраїчне. (4.8)
4. Математичні моделі у формі логічних рівнянь: - використовуються в системах автоматизації, реле і т. інше.
5. Математичні моделі стохастичних процесів: системи масового обслуговування (ЕОМ, бази, магазини, автозаправки, і т. інше).
3.3. Методи побудови функціональних моделей
По своїй суті ММ розподіляються на теоретичні та експериментальні (емпіричні) ММ. Всі інші класифікації це похідні від вищеперечислених.Розглянемо методи побудови цих ММ.
Методи побудови теоретичних функціональних моделей:
Для одержання теоретичних розподілених математичних моделей ви-користовуються фундаментальні фізичні закони: закони збереження маси,
енергії, кількості руху. Потім до них доповнюються граничні умови і ММ -
готова.
В основі одержання зосереджених моделей лежать також відомі зако-ни, принципи та гіпотези, які мають менш загальний характер: основний закон динаміки поступального та обертового руху, принцип складання швидкостей, закон Гука, гіпотеза плоских перерізів і т. інше.
Методи побудови експериментальних функціональних моделей
Для одержання статичних моделей використовується математичний апарат теорії планування експерименту, при якому ММ одержані у вигляді алгебраїчного рівняння виду Y = F (Q) - функція відкликання.
Для одержання динамічних моделей використовується метод індентифікації.
3.4 Критерій оцінки якості функціонування
Критерій оцінки якості функціонування - це кількісна міра якості об’єкту, що проектується і по суті своїй є математичним (формальним) еквіва-лентом мети проектування. Критерій якості функціонування ще називають функціоналом якості.
В залежності від мети проектування, як правило, необхідно найти або максимальне або мінімальне значення функціонала (критерія) якості. Рідше зустрічаються задачі, коли необхідно визначити його максимальне або мінімальне значення.
Проектування ніколи не ведеться “взагалі”, а переслідує деякі конкретні цілі і головна із них- це одержати нейкраще, оптимальне рішення. Як це оцінити? Краще, - оптимальне.
Функціонал якості дозволяє при виборі проектного рішення надавати перевагу тому чи іншому варіанту, тобто він є критерієм ефективності рі-шень, що приймаються. Розрізняють векторний і скалярний критерії ефективності.
Векторний критерій ефективності формулюється тоді, коли ставиться задача одержання декількох найкращих характеристик об’єкту проектування. В цьому випадку критерій якості функціонування є вектором
І = (І1, І2, ... , Ір), а його складові Іj, J=1, p, які називаються частковими критеріями, приставляють у функціоналі якості кожну таку характеристику.
Скалярний критерій ефективності - це такий критерій, який складає-
ється із одного (часткового) критерія.
В залежності від задач проетування, частковий критерій Ij та скалярний І можуть бути або функціоналом або функціями.
Цільовий функціонал формулюється коли числове значення критерію І визначається заданням набору функцій U (t) = (U1(t), U2(t), ... Us(t)), який називається керуючим та визначеним на деякому часовому інтервалі
змінної t. Критерії такого типу, як правило, формуються при проектуванні керованих динамічних систем, ММ котрих або розподілені, або зосереджені. В якості незалежної змінної t можуть виступати або просторові координати або інші фізичні змінні.
4. Морфологічний опис об’єктів і процедур
4.1. Топологічні моделі - відображають склад та взаємозв’язок елементів елементів проектування. Їх частіше всього використовують для опису об’єктів, що складаються з великої кількості окремих елементів при розв’яз-ку таких задач конструкторського проектування, як задачі компоновки, тра-сування з’єднань та прив’язки конструктивних елементів.
Топологічні моделі можуть мати форму графів, таблиць, списків, мат-риць, а для маніпулювання на ЕОМ з такою моделлю, вона представляється у вигляді спеціальних матриць: сумістності та інцидентності.
4.2. Геометричні моделі - це сукупність відомостей, які однозначно визначають форму геометричного об’єкту. Геометричні моделі можуть бути представлені сукупністю рівнянь ліній та поверхонь, алгебраїчними співвідношеннями, графами, списками, таблицями, описами на спеціальних графіч-них мовах.
5. Методи та алгоритми проектних операцій і процедур
5.1 Методи та алгоритми аналізу
Методи та алгоритми аналізу (як одноваріантного, так і багатоваріант- ного) призначені для визначення якостей та чередування працездатності об’єктів проектування.
По суті своїй, в задачу цих методів та алгоритмів входить розв’язок деякої функціональної ММ відносно вектора вихідних параметрів Y при ві-домих обмеженнях на зовнішні та внутрішні параметри, як на просторово- часові координати.
Методи аналізу залежать від введення конкретної ММ, яка описує об’єкт проектування і залежать від процедур аналізу. Оскільки в нашій практиці використовуються, в основному, розподілені та зосереджені математичні моделі, а також ММ у вигляді трансцендентних та алгебраїчних рівнянь, той застосувуються відповідні методи аналізу :
- методи розв’язку диференціальних рівнянь в часткових похідних;
- методи розв’язку звичайних диференціальних рівнянь;
- методи розв’язку трансцендентних рівнянь;
- методи розв’язку систем лінійних алгебраїчних рівнянь.
5.2. Методи та алгоритми параметричного синтезу
Задачею параметричного синтезу є визначення найкращих (оптималь-них) значень внутрішніх (керованих) параметрів для вибраної структури об’єкту з врахуванням всіх вимог ТЗ на об’єкт, що проектується (умов праце-здатності, обмежень конструкторського та технологічного характеру і т. інше).
Звідси, методи і алгоритми параметричного синтезу повинні забезпечу-вати досягнення цієї задачі.
На даний час є велика кількість докладно розроблених методів параметричного синтезу. Конкретний вибір того чи іншого метода залежить від конкретної постановки задачі параметричного синтезу (таких задач в складі процедури параметричного синтезу може бути декілька) та від виду кретерія якості.
Більшість задач параметричного синтезу зводиться до задач оптимізації, які в найбільш загальному формулюються слідуючим чином: при заданих значеннях зовнішніх параметрів q знайти такі значення внутрішніх (керованих) параметрів Xi, з області допустимих значень, при яких знайдуться шля-хом аналізу ММ вихідні параметри Yj , що задовільняють умовам працездатності, а критерій (функціонал) якості досягне екстремального значення.
У випадку, якщо критерій якості має вид цільової функції, що частіше всього зустрічається в задачах оптимізації, а отже - параметричного синтеза. Задача оптимізації зводиться до задачі математичного програмування:
extr F(x) ( 4. 9.)
x О xД,
тобто, необхідно знайти екстремум цільової функції F(x) в межах допустимої області XД зміни керованих параметрів X. Область XД може задаватись сукупністю обмежень типу нерівності та рівності.
В залежності від виду цільової функції F та обмежень на керовані пара-метри розрізняють:
- задачу безумовної оптимізації, коли відсутні обмеження на X (екстре- мум знаходиться в межах необмеженого простору);
- задачу умовної оптимізації;
- задачу лінійного програмування;
- задачу нелінійного програмування;
- задачу випуклого програмування (задачі квадратичного та геометрич-ного програмування).
5.3. Методи та алгоритми структурного синтезу
Задача структурного синтезу полягає у виборі принципу дії технічного об’єкту і у визначенні оптимальної структури об’єкту для реалізації заданої функції.
На відміну від розглянутих вище процедур аналізу і параметричного синтезу, процедура структурного синтезу найбільш тяжко піддається формалізації.
В той же час, подальше підвищення ступеню автоматизації проектування залежить, в перщу чергу, від успіхів в розробці ММ та алгоритмів.
5. Тема : Програмне забезпечення САПР.
План
1. Загальна характеристика ПЗ САПР, його основні функції.
2. Склад і структура ПЗ САПР. Вимоги до ПЗ САПР.
3. Спеціалізоване ПЗ САПР, його призначення і структура.
(2 години).
1. Загальна характеристика програмного забезпечення САПР, його основні функції
Програмне забезпечення займає особливе місце в САПР, так як в програмах реалізуються методи та алгоритми автоматизованого проектування. ПЗ САПР відноситься до складних програмних систем. На розробку ПЗ САПР витрачається до 90 % коштів, які виділяються на створення САПР.
Програмне забезпечення САПР являє собою сукупність програм на машинних носіях з необхідною програмною документацією, яка призначена для виконання автоматизованого проектування (ГОСТ 23501.4- 79).
Все програмне забезпечення САПР поділяється на базове, загальносистемне та спеціалізоване.
А. Базове ПЗ поставлється разом із засобами обчислювальної техніки (ЗОТ) і не є об’єктом розробки при створенні ПЗ САПР, тому в подальшому розглядатись не буде.
Б. Загальносистемне ПЗ є інваріантним до об’єктів проектування.
Основними функціями загальносистемного ПЗ САПР є: управління процесом розрахунків; введення, виведення та обробка інструкцій користувачів; діалоговий взаємозв’язок з користувачем в процесі проектування; зберігання, пошук, аналіз, модифікація даних, захист їх цілостності; розв’язок загальносистемних задач; контроль і діагностика в процесі розв’язку задач проектування.
До складу загальносистемного ПЗ входять: моніторна діалогова система; системи управління базами даних (СУБД) та інформаційно-пошукова; геометричні та графічні процесори; засоби формування графічної та текстової інформації; засоби для виконання загальнотехнічних розрахунків.
В. Спеціалізоване ПЗ функціонує в операційному середовищі, яке складається з базового і загальносистемного ПЗ. Його метою є реалізація алгоритмів автоматизованого проектування і одержання проектних рішень.
До складу спеціалізованого ПЗ входять: пакети прикладних програм
(ППП), які реалізують ці функції (розрахунки, аналіз, синтез і т.д.).
Взаємодію спеціалізованного, загальносистемного і базового ПЗ з технічними засобами САПР можно виразити наступною схемою:
Інструментальні ПК являють собою технологічні засоби, які призначені для, розвитку та модернізації ПЗ САПР.
Проектуючі ПК - призначені для одержання закінченого проектного рішення і входять в склад проектуючих підсистем САПР (як складові частини відповідних програмно- методичних комплексів (ПМК).
Базове ПЗ
Загальносистемне П Спеціалізоване ПЗ
Рис.5.1.
.
2. Склад і структура ПЗ САПР
Програмне забезпечення САПР, так як і сама САПР підрозділяється:
|
Програмне забезпечення САПР |
|
За функціональним призначенням |
За типом програмних комплексів |
|
Проек-туючіпідсис-теми |
Обслу-говуючі підсис-теми |
Інструмен-тальні |
Проекту-ючі |
Обслуго-вуючі |
|
Проблемно-орієнтовані |
Об’єктно- орієнтовані |
Рис 5.2.
Проектуючі ПК підрозділяються на:
- проблемно-орієнтовані проектуючі ПК- виконують уніфіковані проектні процедури, які не залежать від об’єкту проектування (параметричний та структурний аналіз та синтез);
- об’єктно- орієнтовані- використовуються для проектування об’єктів визначеного класу.
Проектуючі ПК входять в склад спеціалізованого програмного забезпечення (ПЗ).
Обслуговуючі ПК - призначені для підтримання працездатності проектуючих ПК та входять в склад обслуговуючих підсистем САПР. Обслуговуючі ПК відносяться до загальносистемного ПЗ САПР.
В якості основного варіанту розглянемо структуру ПЗ однорівневої САПР на базі АРМу:
Структура ПЗ однорівневої САПР на базі АРМу
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
Спеціалізоване ПЗ ОС
|
підсистеми (ПК) |
ПП1 |
ПП2 |
- | ППn |
![]()
![]()
![]()
![]()

|
комплекси М Г |
МОНІТОР |
Інструментальні програмні комплекси |
Обслуговуючі
|
|
І П С |
П О І Р |
підсистеми
![]()
(ПК) Загальносистемне
ПЗ
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
Рис.5.3
2.2 Вимоги до програмного забезпечення САПР
До ПЗ САПР висуваються наступні основні вимоги:
1. Адаптованість - це пристосованість ПЗ САПР до функціонування в різноманітних умовах (Вимога адаптованості висувається до різноманітних об’єктів проектування).
2. Гнучкість- здатність легко видавати зміни, доповнення та виправлення в ПЗ при збереженні всієї САПР в цілому.
3. Компактність - це необхідність в мінімізації ресурсів ЕОМ.
4. Мобільність - здатність функціонування на різноманітних технічних засобах.
5. Надійність - забезпечення одержання достовірних результатів про-ектування.
6. Реактивність - забезпечення швидкого розв’язку задачі при орієнтації на конкретного користувача.
7. Еволюційність - доповнення САПР новими програмами, які розширюють можливості системи.
2.3 Принципи побудови програмного забезпечення САПР
Принцип системної єдності - встановлює зв’язок між компонентами САПР.
Принцип розвитку - поповнення, вдосконалення та поновлення компонентів ПЗ.
Принцип сумісності - мови, символи, коди, інформація та зв’язок між компонентами повинні забезпечувати їх одночасне функціонування.
Принцип стандартизації - уніфікація, типізація та стандартизація ПЗ, інвентарність до об’єктів, що проектуються.
3. Спеціалізоване програмне забезпечення САПР, його призначення і структура
Метою спеціалізованого ПЗ є реалізація алгоритмів автоматизованого проектування і одержання проектних рішень.
Конструкторські САПР на базі персональних ЕОМ
Програма АвтоКАД забезпечує всесторонні, легкі для використання засоби проектування і розробки креслень для архітекторів та інженерів всіх спеціальностей. Програма базується на розширеній мові програмування АвтоЛІСП, що забезпечує легке розширення засобів АвтоКАД та дозволяє використовувати програму для любої специфічної мети.
До 12-ї версії АвтоКАДу внесені суттєві зміни та доповнення, які значно розширюють її можливості. Вона підтримує більшість локальних обчислювальних мереж для персональних комп’ютерів.
Для 12-ї версії АвтоКАДу потрібен комп’ютер ІВМ РС 386 або 486, крім того комп’ютер 386 повинен бути обладнаний співпроцесором. Для 12-ї версії необхідно 8 Мбайт розширеної пам’яті та по крайній мірі 23 Мб пам’яті на жорсткому диску. Рекомендується використання МS-DOS 5.0.
АвтоКАД 12-ї версії поставляється з

Критерії
оцінки