Розробка цифрових засобів ПЛІС в інтегрованому середовищі проектування MAX+PLUS II
Рис. 4.1. Головне вікно системи автоматизованого проектування MAX+PLUS II
Запуск компонентів системи зручно проводити через вікно меню MAX+PLUS II (рис. 4.2), що містить в собі вкладене підменю виклику основних додатків: огляд ієрархії, графічний редактор, символьний редактор, текстовий редактор, сигнальний редактор, порівневий планувальник, компілятор, симулятор, аналізатор часових параметрів, програматор та генератор повідомлень, функціональне призначення яких вже описано в попередньому розділі.
В ієрархічній структурі проекту на будь-якому рівні дозволяється змішане використання файлів з розширеннями .gdf, .tdf, .vhd, .v, .edf, .sch. Однак, файли з розширенням .wdf, .xnf, .adf, .smf повинні бути або на самому нижньому ієрархічному рівні проекту, або бути єдиним файлом.
У всіх доданках MAX+PLUS II є можливість за допомогою команд з меню “Assign” (Призначити) вводити, редагувати і знищувати типи призначених ресурсів, пристроїв, і параметрів, які керують компіляцією проекту, логічним синтезом і розділенням на частини. На рис. 4.3 представлено команди меню Assign. Користувач може робити призначення для плинного проекту незалежно від того, чи відкритий будь-який файл проекту або вікно додатків.

Рис. 4.2. Вікно меню MAX+PLUS II Рис. 4.3. Меню призначень проекту Assign
Система MAX+PLUS II зберігає інформацію для проекту в файлі з розширенням .acf. Зміна призначень, зроблених у вікні порівневого планувальника також зберігаються в форматі .acf. Крім того, користувач має можливість редагувати acf-файл проекту в текстовому редакторі.
Наступні функції є загальними для всіх додатків MAX+PLUS II: призначення пристрою, ресурсів і зондів, збереження попередніх версій, глобальні опції пристрою в проекті, глобальні параметри проекту, глобальні вимоги до часових параметрів проекту, глобальний логічний синтез проекту.
Ресурс є частиною пристрою Altera, як, наприклад контакт або логічний елемент, який виконує конкретне, визначене користувачем завдання. Керування компіляцією проекту і його часовими параметрами здійснюється за допомогою різноманітних призначень. Існують наступні типи призначень.
Clique assignment (призначення кліка) – задає які саме логічні функції повинні залишатись разом. Групування логічних функцій в кліки гарантує, що вони реалізуються в одному і тому ж блоці логічної структури пристрою, одному ряді або пристрої.
Chip assignment (призначення чіпа) – задає які логічні функції повинні бути реалізовані в одному і тому ж пристрої у випадку розділення проекту на частини (декілька пристроїв).
Pin assignment (призначення виводу) – призначає вхід або вихід однієї логічної функції, такої, як примітив або мегафункція, конкретному контакту або горизонтальному (вертикальному) ряду виводів ПЛІС.
Location assignment (призначення вічка) – задає розміщення логічної функції (вузла) в конкретному логічному елементі. В полях даного вікна можна задати номер виводу, логічний осередок або блок, а також, використовуючи кнопки “Change” і “Delete”, змінити призначення.
Probe assignment (призначення зонду) – присвоює легке для запам’ятання унікальне ім’я входу чи виходу логічної функції.
Connected pin assignment (призначення з’єднаних виводів) – задає зовнішнє поєднання двох або більше виводів на схемі користувача. Дана інформація корисна і в режимі тестування часових параметрів схеми і при тестуванні декількох скомпонованих проектів.
Local routing assignment (призначення місцевого трасування) – присвоює коефіцієнт розподілення за виходом вузла логічного елементу, що знаходиться в тому ж блоці логічних елементів або ж у сусідньому блоці логічних елементів, суміжним з обраним вузлом, з використанням місцевих зв’язків. Місцеве трасування також здійснюється між вузлом, що поміщений в блок логічних елементів на периферії пристрою, і вихідним контактом, з яким він поєднаний. Призначення місцевого трасування здійснюється за допомогою команди “Assign/Local routing”.
Device assignment (призначення пристрою) – призначає тип ПЛІС, в якому буде втілений плинний проект. Якщо проект складається з декількох пристроїв, то дана функція здійснює призначення чіпів конкретним пристроям. Можна також вибрати опцію Auto і надати компілятору право обирати пристрій з заданої родини пристроїв. Процесом автоматичного вибору пристрою можна керувати, задаючи діапазон і число пристроїв в родині. Якщо проект є занадто великим для реалізації в одному пристрої, можна задати тип і число додаткових пристроїв. Для вибору пристрою використовується команда “Assign/Device”.
Logic option assignment (призначення логічної опції) – керує синтезом окремих логічних функцій під час компіляції з використанням стилю логічного синтезу і окремих опцій логічного синтезатора. Фірма Altera забезпечує велику кількість логічних опцій, і також готових стилів, кожний з яких уявляє собою зібрання установок для логічних опцій, об’єднане одним іменем стилю синтезу (Synthesis style). Користувач може використовувати готові стилі або створювати нові. Стилі синтезу дозволяють настроювати опції синтезу на певні родини пристроїв, враховуючи при цьому архітектуру родини. Для налагодження стилів синтезу використовується команда “Assign/Logic Options”.
Timing assignment (призначення часових параметрів) – керує логічним синтезом і підгонкою окремих логічних функцій з метою отримання необхідних значень для часу затримки. Користувач також може вирізати з’єднання між шляхами для конкретного сигналу та іншими осередками або блоками проекту. Призначення часових параметрів блоку відбувається за командою “Assign/Timing Requirements”.
Можна вводити глобальні часові вимоги для проекту, задаючи загальні характеристики для часу затримки, використовуючи команду “Assign/Global Project Timing Requirements”.
Для призначення глобальних параметрів логічного синтезу проекту використовують команду “Assign/Global Project Logic Synthesis”.
5. Процедура компіляції створеного проекту в системі автоматизованого проектування MAX+PLUS II
Спочатку компілятор дістає інформацію про ієрархічні зв’язки між файлами проекту і перевіряє проект на звичайні помилки введення дизайнів. Він створює організаційну карту проекту і потім, комбінуючи всі файли проекту, перетворює їх в базу даних без ієрархії, яку він здатен ефективно обробляти.
Компілятор використовує різноманітні засоби збільшення ефективності проекту і мінімізації використання ресурсів пристрою. Якщо проект занадто великий, щоб бути реалізованим в одній програмувальній логічній інтегральній схемі – компілятор може автоматично розбити його на частини для реалізації в декількох пристроях того ж самого сімейства програмувальних логічних інтегральних схем, при цьому мінімізуються число з’єднань між пристроями. В файлі звітності (.rpt) буде відображено яким чином проект реалізуватиметься: в одному або декількох пристроях.
Компілятор може автоматично компілювати проект. Існують можливості задати обробку проекту у відповідності з точними вказівками розробника. Наприклад, можливо задати стиль логічного синтезу проекту та інші параметри логічного синтезу в рамках всього проекту. Крім того, зручно задавати часові вимоги в рамках всього проекту, точно вказати розбиття великого проекту на частини для реалізації в декількох пристроях і обрати варіанти параметрів пристроїв, що будуть використані для всього проекту в цілому. Користувач здатний обирати кількість виводів і логічних елементів, які залишатимуться не використаними під час плинної компіляції, щоб зарезервувати їх для наступних модифікацій проекту.
Компіляцію можна запустити з будь-якого додатку MAX+PLUS II з вікна компілятора. Компілятор автоматично обробляє всі вхідні файли плинного проекту.
Процес компіляції можна бачити у вікні компілятора (рис. 5.1) в наступному вигляді:
спустошується і перевертається пісковий годинник, що вказує на активність компілятора;
висвітлюються, за чергою, прямокутники модулів компілятора;
під прямокутником модуля компілятора з’являється піктограма вихідного файлу, що був генерований даним модулем;
відсоток завершення компіляції поступово збільшується (до 100%);
під час розбиття та монтажу кнопка компілятора Stop (Стоп) перетворюється в кнопку Stop/Show Status (Стоп/Показати стан), яку користувач може вибрати для відкриття діалогового вікна, в якому відображається плинний стан розбиття і монтажу проекту;
при виявленні в процесі компіляції будь-яких помилок або можливих проблем автоматично відкривається вікно обробника повідомлень, в якому відображається список повідомлень про помилку, що попереджують та інформаційних повідомлень, а також відразу дається довідка по виправленню помилки. Крім того, користувач може визначити джерела повідомлень в файлах проекту або в його порівневому плані призначень.

Рис. 5.1. Процес компіляції проекту
Компілятор системи автоматичного проектування MAX+PLUS II обробляє проект, використовуючи наступні модулі та утиліти:
екстрактор списку ланцюгів (Compiler Netlist Extractor), що включає програми для читання форматів EDIF, VHDL, Verilog, XNF;
будівник бази даних (Database Builder);
логічний синтезатор (Logic Synthesizer);
роздільник (Partitioner);
трасувальник (Fitter);
екстрактор для функціонального тестування (Functional SNF Extractor);
екстрактор для тестування часових параметрів (Timing SNF Extractor);
екстрактор для тестування компонування (Linked SNF Extractor);
програма для запису вихідного файла в формат EDIF (EDIF Netlist Writer);
програма для запису вихідного файла в формат Verilog (Verilog Netlist Writer);
програма для запису вихідного файла в формат VHDL (VHDL Netlist Writer);
модуль асемблера (Assembler);
утиліта діагностики проекту (Design Doctor Utility).
Модуль екстрактора форматів (Compiler Netllist Extractor) перетворює кожний файл проекту в один або декілька двійкових файлів з розширенням .cnf (compiler netlist file). Оскільки компілятор підставляє значення всіх параметрів, що використовуються в параметризованих функціях, вміст cnf-файлу може змінюватись при послідовній компіляції, якщо значення параметрів змінюється. Даний модуль також створює і файл ієрархічних взаємозв’язків, з розширенням .hif (hierarchy interconnect file). В цьому файлі документуються ієрархічні зв’язки між файлами проекту, а також інформація, необхідна для показу ієрархічного дерева у вікні “Hierarchy Display”. Крім того, даний модуль створює файл бази даних вузлів з розширенням .ndb (node database), в якому містяться імена вузлів проекту для бази даних призначень ресурсів.
Модуль будівника бази даних (Database Builder) використовує файл ієрархічних зв’язків для компонування створених компілятором cnf-файлів, в яких міститься описання проекту. На основі даних про ієрархічну структуру проекту даний модуль копіює кожний cnf-файл в одну базу даних без ієрархічної структури. Таким чином, ця база даних зберігає електричні зв’язки проекту.
При створенні бази даних модуль досліджує логічну повноту та узгодженість проекту, а також перевіряє прикордонні зв’язки і наявність синтаксичних помилок. На цій стадії компіляції виявляється більшість помилок, які можуть бути тут же легко виправлені. Кожний модуль компілятора послідовно обробляє і поновлює цю базу даних.
Перший раз, коли компілятор обробляє проект, всі файли проекту компілюються. Користувач має можливість обрати “швидку повторну компіляцію” (smart recompile) для створення розширеної бази даних проекту, що дозволяє прискорити наступні компіляції. Використовуючи можливість повної повторної компіляції (total recompile), є можливість зробити вибір між повторною компіляцією лише тих файлів, які редагувались після останньої компіляції, і повною повторною компіляцією.
Модуль логічного синтезу (Logic Synthesizer) використовує ряд алгоритмів, що зменшує використання ресурсів і прибирають дубльовану логіку, забезпечуючи тим самим ефективне використання структури логічного елемента для архітектури цілої родини пристроїв. Крім того логічний синтезатор шукає логіку для не поєднаних вузлів. Якщо він знаходить такий вузол, він прибирає примітиви, що відносяться до такого вузла.
Якщо проект не вміщується при монтажі в одному пристрої, модуль роздільника (Partitioner) розділяє базу даних на декілька ПЛІС однією і тіє ж самої родини, намагаючись при цьому розділити проект на мінімальну кількість пристроїв.
Використовуючи базу даних, поновлену модулем розбиття, модуль трасування (Fitter) приводить у відповідність вимоги проекту з відомими ресурсами одного або декількох пристроїв. Він призначає кожній логічний функції положення логічного елемента, що її реалізує та обирає відповідні шляхи взаємозв’язків і призначень виводів.
Екстрактор для функціонального тестування (Functional SNF Extractor) створює файл для функціонального тестування з розширенням .snf. Компілятор генерує цей файл перед синтезом проекту, він містить всі вузли, що присутні в початкових файлах проекту.
Екстрактор для тестування часових параметрів (Timing SNF Extractor) створює, якщо компіляція проекту пройшла без помилок, файл для тестування часових параметрів, що містить дані про часові параметри проекту. Розширення файлу також - .snf.
Екстрактор для тестування компонування (Linked SNF Extractor) створює файл (.snf) для тестування компонування декількох проектів (на рівні плати). Такий файл комбінує інформацію з snf-файлів двох типів: для тестування часових параметрів і функціонального тестування, що були синтезовані для цих декількох проектів окремо.
Програма для запису вихідного файла в формат EDIF (EDIF Netlist Writer). Компілятор MAX+PLUS II може взаємодіяти з більшістю стандартних програмних засобів системи автоматичного проектування, що можуть читати файли стандартного формату EDIF 200 або EDIF 300. Даний модуль компілятора, що містить програму запису в формат EDIF, створює один або декілька файлів в форматі EDIF, з розширенням .edo.
Програма для запису вихідного файла в формат Verilog (Verilog Netlist Writer). Необов’язковий модуль програми запису в формат Verilog генерує вихідні файли з розширенням .vo, що містять інформацію про функції та їх часові параметри, отримані після проведення синтезу.
Програма для запису вихідного файла в формат VHDL (VHDL Netlist Writer). Необов’язковий модуль компілятора з програмою запису в формат VHDL генерує один або декілька вихідних файлів (.vho) на мові VHDL з синтаксисом 1987 або 1993.
Модуль асемблера (Assembler) перетворює призначення логічних елементів, виводів і пристроїв, зроблених модулем трасування, в програмний образ для пристрою у вигляді одного або декількох двійкових об’єктних файлів для програматора (.pof) і об’єктних файлів SRAM (.sof).
Утіліта діагностики проекту (Design Doctor Utility) перевіряє логіку кожного файлу проекту з метою виявлення елементів, які можуть викликати проблеми надійності на системному рівні. Ці проблеми виявляються лише після запуску пристрою “в залізі”. Існує можливість обирати одне з трьох попередніх правил обробки проекту з різними рівнями.
6. Загальні відомості про мову описання апаратури AHDL
Мова описання апаратури AHDL (Altera Hardware Description Language) розроблена фірмою Altera і призначена для описання комбінаційних і послідовних логічних пристроїв, групових операцій, цифрових автоматів з урахуванням особливостей ПЛІС фірми Altera. Він повністю інтегрується з системою автоматичного проектування MAX+PLUS II. Файли описання апаратури, написані на мові AHDL, мають розширення .tdf (Text design file). Для створення tdf-файлу можна використовувати як текстовий редактор системи MAX+PLUS II, так і будь-який інший. Проект, виконаний у вигляді tdf-файлу, компілюється і використовується для формування файлу програмування або завантаження ПЛІС фірми Altera.
Оператори та елементи мови AHDL є достатньо потужними та універсальними засобами описання алгоритмів функціонування цифрових пристроїв. Мова описання апаратури AHDL дає можливість створювати ієрархічні проекти в рамках однєї цієї мови або ж в ієрархічному проекті використовувати як tdf-файли, написані на мові AHDL, так і інші типи текстового описання апаратури. Для створення проектів на AHDL можна, звичайно, користуватись будь-яким текстовим редактором, але текстовий редактор системи MAX+PLUS II надає ряд додаткових можливостей для введення, компіляції і верифікації проекту.
Файли, створені на мові AHDL, легко інтегруються в ієрархічну структуру проекту. Система MAX+PLUS II дозволяє автоматично створювати символ компонента, алгоритм функціонування якого описано tdf-файлом, а потім вставити його в файл схемного описання (gdf-файл). Додатково, користувач може вводити власні функції, крім розроблених фірмою Altera близько 300 макрофункцій. Для всіх функцій, включених до макробібліотеки системи MAX+PLUS II, фірма Altera поставляє файли з розширенням .inc (include design file).
При розподіленні ресурсів пристроїв проектувальник може користуватись програмами текстового редактору або операторами мови AHDL. Крім того, розробник може перевірити синтаксис і зробити повну компіляцію. Будь-які помилки автоматично фіксуються обробником повідомлень та інформація про їх наявність з’являється у вікні текстового редактору, що оптимізує час розробки пристрою.
7. Реалізація в інтегрованому середовищі MAX+PLUS II базових пристроїв мікроелектроніки
7.1 Теоретичні відомості про тригери
Базовою структурною одиницею для побудови комбінаційних логічних схем є логічний елемент (вентиль). У випадку послідовних логічних схем роль такої структурної одиниці відіграє тригер. В даному розділі дипломної роботи буде розглянуто різні види тригерів.
7.1.1 RS-тригер
Умовне позначення RS-тригеру подано на рис. 7.1.1: RS-тригер має два входи R і S та два виходи Q1 та Q2. В тригерах виходи завжди знаходяться в протилежних (компланарних) станах. Іншою мовою, якщо на вході Q1 ми маємо логічну одиницю, то на виході Q2 буде рівень логічного нуля, і навпаки.
Входи R і S розглядуваного тригера називають відповідно входом встановлення 1 і входом встановлення 0.
![]()
![]()

![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()

Рис. 7.1.1. Умовне позначення RS-тригеру
Принцип роботи RS-тригеру ілюструє його таблиця дійсності (табл. 7.1.1).
Табл. 1.1. Таблиця дійсності RS-тригеру
| Режим роботи | Входи | Виходи | |||
| S | R | Q1 | Q2 | Вплив на вихід Q1 | |
| Заборонений стан | 0 | 0 | 1 | 1 |
Заборонено – не використовується |
| Встановлення 1 | 0 | 1 | 1 | 0 |
Для встановлення Q1 в 1 |
| Встановлення 0 | 1 | 0 | 0 | 1 |
Для встановлення Q1 в 0 |
| Збереження | 1 | 1 | Q1 | Q2 | Залежить від попереднього стану |
При поданні на обидва входи тригера рівня логічного нуля (R=S=0) на обох виходах встановлюється логічна одиниця (Q1=Q2=1). Це заборонений стан тригеру; він не використовується. Згідно другому рядку таблиці дійсності на виході Q1 встановлюється логічна 1. В даному випадку кажуть, що тригер встановлений у стан 1. Згідно третього рядка, при S=1 і R=0 відбувається скидання сигналу на вході Q1 (очищення виходу Q1) до рівня логічного 0. Це значить, що тригер встановлено у стан 0. Четвертий рядок таблиці дійсності відповідає R=S=1. В даному випадку тригер знаходиться в стані спокою: на виходах Q1 і Q2 зберігаються попередні комплементарні рівні сигналу. Це режим збереження.
Із табл. 7.1.1 видно, що встановлення тригеру у стан 1 (встановлення 1 на виході Q1) ініціює логічний 0 на вході S. Аналогічно встановлення тригеру в стан 0 (встановлення 0 на виході Q1) ініціює логічний 0 на вході R. Так як зміна стану RS-тригеру обумовлена появою 0 на одному з його входів, то вірогідніше, точнішим зображенням даної схеми було б умовне графічне зображення, приведене на рис. 7.1.2.

Рис. 7.1.2. Умовне графічне позначення RS-тригеру

Рис. 7.1.3. RS-тригер, побудований на логічних елементах І-НЕ
Особливу увагу треба звернути на інвертуючі кола у входів R та S. Вони показують, що активним рівнем сигналу для встановлення тригеру в стан 1 і 0 є рівень логічного 0 на одному із входів. RS-тригер часто називають RS-фіксатором, або тригером з роздільними входами.
7.1.2 Синхронний RS-тригер
Умовне графічне позначення для синхронного RS-тригеру показано на рис. 7.1.4. Воно подібне до звичайного RS-тригеру; відмінність полягає в появі одного додаткового, так званого синхронізуючого входу, що позначається CLK.

Рис. 7.1.4. Умовне графічне позначення синхронного RS-тригеру
Принцип роботи синхронного RS-тригеру ілюструє його таблиця дійсності (табл. 7.1.2).
Табл. 7.1.2. Таблиця дійсності синхронного RS-тригеру
| Режим роботи | Входи | Виходи | ||||
| CLK | S | R | Q1 | Q2 | Вплив на вихід Q1 | |
| Збереження | 0 | 0 | Без змін | Без змін | ||
| Встановлення 0 | 0 | 1 | 0 | 1 |
Для встановлення Q1 в 0 |
|
| Встановлення 1 | 1 | 0 | 1 | 0 |
Для встановлення Q1 в 1 |
|
| Заборонений стан | 1 | 1 | 1 | 1 |
Заборонено – не використовується |
|
Тільки верхні три рядки таблиці дійсності описують реальні режими роботи RS-тригеру. Нижній рядок відповідає забороненому стану і ніколи не використовується. З таблиці видно, що стан виходів синхронного RS-тригеру може змінюватись лише в моменти приходу тактових імпульсів. В даному випадку кажуть, що тригер працює синхронно: процес переключення його знаходиться в синхронізмі з тактовими імпульсами.
Важливу роль в багатьох цифрових схемах відіграє ще одна характеристика RS-тригеру – наявність пам’яті. Дійсно, якщо тригер встановлений в стан 1 або 0, то він залишається в такому стані навіть при деяких змінах вхідних сигналів.

Рис. 7.1.5. Синхронний RS-тригер, побудований на логічних елементах І-НЕ
Щоб отримати синхронний RS-тригер, в схему звичайного RS-тригеру потрібно ввести два додаткових логічних елемента І-НЕ, як показано на рис. 7.1.5.
7.1.3 D-тригер
Умовне графічне позначення D-тригеру подано на рисунку 7.1.6. У цього тригера є лише один інформаційний вхід D, а також синхронізуюзуючий вхід CLK.
D-тригер часто називають тригером з затримкою. Слово “затримка” означає те, що відбувається з даними (інформацією), що поступає на вхід D. Інформаційний сигнал (0 або 1), поступаючи на цей вхід затримується у тригері рівно на один такт, перед тим як з’явитись на виході Q.

Рис. 7.1.6. Умовне графічне позначення D-тригеру
Спрощена таблиця дійсності для D-тригеру подана нижче.
Табл. 7.1.3. Таблиця дійсності D-тригеру
| Вхід | Вихід |
| Dn | Qn+1 |
| 0 | 0 |
| 1 | 1 |
Слід звернути увагу, що сигнал на виході Q в такті n+1 повторює сигнал, що був на вході D в попередньому такті n.
D-тригер можливо отримати з тактуємого RS-тригеру, додаючи до останнього інвертор, як показано на рис. 7.1.7.

Рис. 7.1.7. Схема D-тригера
На рис. 7.1.8 показано умовне позначення типового серійно випускаємого D-тригеру. Він має два додаткових входи – попереднього встановлення (PS) і очищення (CLR). Логічний 0 на вході PS ініціює встановлення логічної 1 на виході Q. Логічний 0 на вході CLR ініціює очистку виходу Q.
В активних станах входи PS і CLR блокують дію входів D і CLK; при розблокуванні входи D і CLK діють аналогічно звичайному D-тригеру, що зображений на рис. 7.1.6.
![]()
![]()
![]()

Рис. 7.1.8. Умовне графічне позначення серійного інтегрального D-тригеру
7.1.4 JK-тригер
JK-тригер – це універсальний тригер, що має характеристики всіх інших типів тригерів. Умовне графічне позначення JK-тригеру подано на рис. 7.1.9. JK-тригер має два інформаційні входи: J і K, і вхід синхронізації CLK і, як і всі тригери два комплементарних виходи Q1