Методи оцінки та засоби підвищення надійності програмного забезпечення
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ
“КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ”
ДІДКОВСЬКА МАРИНА ВІТАЛІЇВНА
УДК 681.1
МЕТОДИ ОЦІНКИ ТА ЗАСОБИ ПІДВИЩЕННЯ НАДІЙНОСТІ ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
05.13.06 – автоматизовані системи управління та
прогресивні інформаційні технології
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата технічних наук
Київ – 2006
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі математичних методів системного аналізу Навчально-наукового комплексу “Інститут прикладного системного аналізу” Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”
Науковий керівник:
кандидат технічних наук, доцент
Тимошенко Юрій Олександрович
Навчально-науковий комплекс “Інститут прикладного системного аналізу” НТУУ “КПІ”, доцент кафедри математичних методів системного аналізу
Офіційні опоненти:
доктор технічних наук, професор
Теленик Сергій Федорович
Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”, завідувач кафедри автоматики та управління в технічних системах
доктор технічних наук, професор
Кулік Анатолій Степанович
Національний аерокосмічний університет ім. М.Є.Жуковського “Харківський авіаційних інститут”, завідувач кафедри систем управління літальних апаратів
Провідна установа:
Інститут проблем реєстрації інформації НАН України
Захист відбудеться 20.02. 2006 року о _14_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.002.03 при Національному технічному університеті України “Київський політехнічний інститут”, за адресою: 03056, Київ, проспект Перемоги, 37, корп. 35, ауд 006.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” за адресою: 03056, Київ, проспект Перемоги, 37.
Автореферат розісланий 18.01. 2006 р.
Вчений секретар спеціалізованої
вченої ради Д 26.002.03
д.т.н, професор О.М. Новіков
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Програмне забезпечення (ПЗ) сучасних обчислювальних систем та інформаційно-управляючих систем (ІУС) повинне відповідати не тільки своїм функціональним параметрам. При його розробці накладаються певні обмеження на вартість і час, а також висуваються жорсткі вимоги до надійності, безпеки, готовності, цілісності та, відповідно, якості функціонування, оскільки відмова ПЗ може викликати катастрофічні наслідки. Таким чином, виникає проблема створення ПЗ з гарантованою якістю.
Гарантування якості ПЗ - це комплексна проблема, розв’язання якої вимагає проведення комплексного дослідження та відповідних ресурсів - розробників, фінансів та часу. З огляду на сутність проблеми зазначені дослідження повинні концентруватися навколо:
- розробки засобів аналізу й оцінки якості ПЗ на всіх етапах його життєвого циклу (ЖЦ);
- виділення і управління параметрами, які впливають на якість ПЗ на всіх етапах його ЖЦ.
Якість ПЗ визначається декількома показниками, серед яких надійність ПЗ виділяють як основну формалізовану характеристику. Тому виникає необхідність у забезпеченні надійності, починаючи з самих ранніх фаз ЖЦ ПЗ, з урахуванням сучасних тенденцій у проектуванні і реалізації ПЗ ІУС, таких як: компонентно-базований підхід до програмування; уніфіковані технології проектування типу RUP і концептуальне моделювання.
При традиційному підході до створення ПЗ, про надійність ПЗ починали говорити на завершальних стадіях його розроблення. Це було пов'язано з тим, що можливість оцінювати надійність програмного продукту в цьому випадку з'являлася тільки після завершення його розробки, тобто, коли накопичувалися реальні дані для проведення статистичного аналізу та отримання відповідних оцінок. Власне кажучи, такий підхід дозволяє оцінити надійність вже створеного ПЗ, починаючи з фази тестування. Проте, якщо отримані оцінки не задовольняють поставленим вимогам, то виникає потреба повертатися на попередні етапи, вносити зміни, які іноді приводять до перепроектування системи чи повторення інших стадій. Наслідком є значне зростання як фінансових, так і часових витрат. Сучасні технології створення ПЗ, побудовані на ідеях управління ЖЦ, ітеративного проектування, концептуального моделювання і автоматизованого програмування, дозволяють враховувати вимоги до ПЗ на кожному етапі ЖЦ. Це стосується і вимог до надійності. Тому виникає необхідність у забезпеченні надійності, починаючи із самих ранніх фаз ЖЦ ПЗ, з урахуванням сучасних тенденцій у розробці ПЗ, зазначених вище. Забезпечення надійності в умовах застосування сучасних технологій вимагає розробки нових моделей, методів та засобів, чому і присвячене виконане дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі математичних методів системного аналізу Навчально-наукового комплексу "Інститут прикладного системного аналізу" Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут". Окремі результати дисертаційної роботи отримані при виконанні науково-дослідної роботи "Системний аналіз і прогнозування катастрофічних ризиків у динаміці керування безпекою техногенно й екологічно небезпечних об'єктів", номер державної реєстрації №013U000529.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є створення моделей оцінки і засобів підвищення надійності програмного забезпечення протягом усього ЖЦ ПЗ з урахуванням сучасних тенденцій у розробленні і тестуванні ПЗ.
Зазначена проблема має комплексний характер і для її розв’язання були поставлені та вирішені такі задачі:
1. Аналіз категорії "якість", виділення її основних складових і вимог до них, визначення ролі надійності ПЗ як характеристики якості та її дослідження на етапах ЖЦ ПЗ.
2. Дослідження і розробка моделей оцінювання надійності ПЗ на етапах ЖЦ ПЗ;
3. Аналіз і розробка методів забезпечення надійності ПЗ;
4. Розробка методів оцінки рішень, пов'язаних із забезпеченням надійності ПЗ;
5. Розробка моделей і методів підтримки прийняття рішень при виборі стратегії створення ПЗ з урахуванням необхідного рівня надійності ПЗ;
6. Реалізація запропонованих моделей і методів;
7. Експериментальне дослідження розроблених засобів, моделей і методів оцінювання і підвищення надійності ПЗ.
Об'єкт дослідження - програмне забезпечення і процес його розроблення.
Предмет дослідження - надійність програмного забезпечення, критерії та методи тестування програмного забезпечення.
Методи дослідження:
Для аналізу і розроблення моделей оцінки надійності ПЗ використовуються методи теорії ймовірностей і математичної статистики, для оцінювання параметрів моделей - метод максимальної правдоподібності, для експериментального оцінювання - комп'ютерні програмні засоби обчислення (пакет програм MathCad2001), для постановки та вирішення задачі оптимізації тестового процесу - методи дослідження операцій та прийняття рішень.
Для розробки критеріїв інтеграційного тестування використовують концептуальне моделювання, системний аналіз, моделювання структури компонентно-базованого ПЗ, його подальша розробка й аналіз, науковий експеримент.
Наукова новизна одержаних результатів. В результаті проведених в дисертаційній роботі досліджень отримані такі результати:
розроблено оригінальну концепцію управління надійністю протягом всього ЖЦ ПЗ ІУС, яку відрізняють від інших такі особливості: 1) оцінювання надійності ПЗ на всіх етапах ЖЦ; 2) управління надійністю в процесі розроблення ПЗ з урахуванням сучасних тенденцій у розробленні і тестуванні ПЗ, таких як: компонентно-базований підхід до програмування; уніфіковані технології проектування типу RUP і концептуальне моделювання; 3) реалізація у вигляді інструментальних засобів, які можуть бути використані керівниками проектів; 4) формалізація задачі оптимізації процесу тестування з урахуванням обмежень на фінансові витрати, час на розроблення та необхідного рівня якості ПЗ ІУС, що тестується.
вперше запропоновано узагальнену математичну модель негомогенного пуасонівського процесу, яка відрізняється від попередніх тим, що її функція інтенсивності виявлення несправностей відповідає практиці проведення тестування і враховує процеси навчання, які відбуваються в групі тестерів;
вперше на основі формального опису розроблюваного ПЗ сформульовані нові критерії (і метрики їх досягнення) для інтеграційного тестування компонентно-базованого програмного забезпечення: критерій покриття операцій інтерфейсу; критерій покриття викликів операцій; критерій покриття активізацій інтерфейсу; критерій покриття послідовностей викликів операцій; критерій покриття послідовностей активізацій; критерій покриття залежностей;
вперше визначено метрику відповідності між повідомленнями і переходами (викликами й активізаціями), яка дозволяє одержати точні оцінки необхідної кількості тестів і може використовуватися для підтримки рішень при виборі найкращого компонента з поміж функціонально йому еквівалентних.
Практичне значення одержаних результатів.
Запропоновані в роботі моделі і методи становлять основу для створення інструментарію для підтримки оцінювання надійності ПЗ, проведення високорівневого тестування й оптимізації вибору тестового покриття. Вони можуть бути включені у будь-яку технологію розроблення ПЗ, яка враховує новітні тенденції, або використовуватися автономно.
Такі засоби дозволяють: формалізувати розроблення плану тестування на основі представлених метрик ступеня досягнення кожного з критеріїв; зменшити суб'єктивний вплив на вибір кількості тестів за рахунок запропонованих оцінок кількості тестів, необхідних для покриття кожного з критеріїв; обґрунтовано вибирати необхідну кількість тестів для кожного з критеріїв, виходячи з наявних обмежень на фінанси, час та обраного рівня якості.
Представлені в роботі моделі і методи реалізовані у вигляді методик і інструментальних засобів для:
- оцінки і підвищення надійності ПЗ на всіх етапах його ЖЦ;
- підтримки прийняття рішень у процесі розроблення ПЗ.
Ці засоби ввійшли в модуль керування надійністю в проекті з автоматизації створення інформаційних систем ІT (спільний проект кафедри програмної інженерії Університету ім. Фрідріха-Олександра, м. Нюрнберг і Sіemens AG);
Особистий внесок здобувача в матеріалах дисертаційної роботи становлять:
розроблення концепції управління надійністю на всьому життєвому циклі ПЗ ІУС;
розроблення узагальненої моделі негомогенного пуасонівського процесу, знаходження її параметрів та проведення експериментальних досліджень;
розроблення критеріїв та метрик для інтеграційного тестування ПЗ, проведення досліджень з їх практичного застосування, напрацювання рекомендацій щодо вибору критеріїв;
оцінки кількості тестів, необхідних для досягнення кожного з розроблених критеріїв;
метрика відповідності викликів та активізацій, яка дозволяє обґрунтувати вибір компонента серед функціонально еквівалентних йому;
постановка задачі оптимізації процесу тестування з урахуванням обмежень фінансових витрат, часу на розробку і необхідного рівня якості ПЗ, що тестується;
розроблення архітектури компонента керування надійністю ПЗ і модуля високорівневого тестування, який забезпечує керування надійністю ПЗ на всіх етапах його ЖЦ та реалізація окремих його функцій;
проектування компонентно-базованої системи віддаленої взаємодії користувача, авіакомпанії, туристичного агентства і банку;
аналіз практичної досяжності кожного з запропонованих критеріїв й визначення типових помилок, які виявляються кожним із критеріїв.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень доповідалися і обговорювалися на Національній науково-практичній конференції “Системний аналіз та інформаційні технології - 2000” (м. Київ), Міжнародній науково-практичній конференції “Системний аналіз та інформаційні технології - 2001” (м. Київ), Міжнародній науково-практичній конференції “УкрПРОГ’ 2004” (Кібернетичний центр ім. В.М. Глушкова Національної академії наук України, м. Київ), семінарі технічного університету Мюнхена (TUM, Munich, 2004), робочій групі Першої європейської конференції “Model Driven Software Engineering” (м. Нюрнберг, 2003), наукових семінарах університету ім. Фридриха-Олександра (м. Нюрнберг, м. Ерланген, Німеччина, 2003-2004), Міжнародній науково-практичній конференції “Системний аналіз та інформаційні технології - 2005” (м. Київ).
Публікації. Результати досліджень викладені в 12 друкованих працях, з них 8 – в збірниках наукових праць і наукових журналах, перелік яких затверджено ВАК України, 4 – в збірниках тез наукових конференцій.
Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається з вступу, чотирьох розділів, які містять 30 рисунків і 4 таблиці, списку використаної літератури з 126 найменувань, 2 додатків. Загальній обсяг роботи становить 181 сторінку, із яких 143 – основного тексту.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційної роботи, визначаються мета та задачі досліджень, основні положення, які виносяться на захист, а також стисло викладається наукова новизна і практичне значення результатів, отриманих в процесі досліджень.
В першому розділі виконано аналіз процесів забезпечення якості ПЗ ІУС, огляд існуючих рішень та здійснена постановка задачі дослідження.
Аналіз процесів забезпечення якості показав, що сучасне суспільство характеризується постійним зростанням ролі і значення інформації у світовій економіці, високими темпами розвитку ринку інформаційних технологій і послуг. Постійно розширюється сфера застосування ІУС. Невід'ємним елементом інформаційних систем є апаратні та програмні засоби. Комп'ютери та контролери, начинені інтелектуальним ПЗ, використовуються в автоматизованих системах контролю і управління ядерними реакторами, повітряним рухом, різноманітними рухомими об'єктами - ракетами, швидкісними потягами тощо.
Оскільки розроблення ПЗ вимагає значних фінансових і часових витрат, причому помилки можуть приводити до людських жертв і величезних фінансових збитків, то виникають проблеми створення якісного ПЗ при обмеженнях на фінанси та час.
Наведені і проаналізовані в цьому розділі численні приклади катастроф, викликаних помилками в ПЗ, підкреслюють важливість якості ПЗ. Проведений аналіз категорії “якість” дозволив виділити її основної складові і вимоги до них. Встановлено, що надійність може розглядатися як основна формалізована характеристика якості ПЗ.
Детальний розгляд задачі управління надійністю на всіх етапах ЖЦ ПЗ та проведене дослідження підтвердили необхідність забезпечення надійності ПЗ, починаючи із самих ранніх етапів ЖЦ ПЗ. Проведений аналіз стану досліджень в області тестування ПЗ, як засобу підвищення надійності в умовах застосування сучасних тенденцій у розробленні ПЗ, зазначених вище, дозволив зробити висновок, що існуючі засоби не задовольняють потребам щодо забезпечення надійності ПЗ. Отже, виникає необхідність в їхньому вдосконаленні чи розробці нових.
На основі виконаного аналізу в цьому розділі визначені мета й основні задачі дослідження, сформульовані проблемні питання управління якістю ПЗ, оцінювання поточного рівня надійності ПЗ і динаміки її росту/зниження, окреслені можливі шляхи досягнення необхідного рівня надійності ПЗ, які визначають структуру і зміст наступних розділів роботи.
Другий розділ присвячено дослідженню математичних основ надійності програмного забезпечення, аналізу існуючих моделей оцінювання надійності ПЗ, виявленню їхніх недоліків та переваг, розробці та експериментальному дослідженню моделі, яка враховує результати проведеного аналізу.
Для оцінювання надійності ПЗ використовують статичні та динамічні моделі. Статичні моделі базуються на припущенні, що якщо ідентифікувати усі вхідні комбінації даних для програми, то оцінка надійності може бути отримана шляхом виконання програми з усіма вхідними комбінаціями і дослідження отриманих результатів. Проведений аналіз показав, що застосування статичних моделей є обмеженим через значні фінансові витраті, пов’язані з великою кількістю тестів.
Динамічні моделі (або моделі зростання надійності) мають за мету дослідження розвитку надійності ПЗ у часі. В роботі проаналізовано модель Джелінського-Моранди, модель негомогенного пуасонівського процесу (Гоеля-Окумото), модель Шнайдевінда, базову модель Муси, гіперекспоненційну модель, модель Вейбула, S-подібну модель зростання надійності, геометричну модель, модель Муси-Окумото та модель Літлвуда-Верала.
В розділі спочатку обґрунтована недоцільність практичного застосування на великих проміжках часу моделей Джелінського-Моранди, Вейбула, геометричної моделі та моделі Літлвуда-Верала, оскільки вони були розроблені для апаратного забезпечення та відображають його основну характеристику: коли час прямує до нескінченності, надійність ПЗ прямує до нуля. Тобто в цих моделях початково закладена теза про те, що ПЗ з часом стає ненадійним.
Більш того, виконаний аналіз дозволив зробити висновок про те, що найбільш перспективними для практичного застосування є моделі, які базуються на негомогенному пуасонівському процесі. Для них надійність ПЗ прямує до одиниці, коли час прямує до нескінченності. Саме до цього типу належать моделі Гоеля-Окумото, Шнайдевінда, Муси і S-подібна модель зростання надійності.
Сукупним
недоліком
розглянутих
в роботі моделей
Гоеля-Окумото,
Шнайдевінда
і Муси є форма
кривої інтенсивності
виявлення
несправностей.
Крива є експоненційною
функцією і
строго спадає
при
.
На основі реальних
даних про кількість
виявлених
несправностей
та їхній розподіл
в часі, наданих
Open Channel Software, автором
проаналізовано
якість роботи
розглянутих
моделей на
практиці і
встановлено,
що така форма
кривої інтенсивності
не відповідає
дійсності і
не достатньо
відображає
процес тестування.
На практиці проведення процесу тестування має виглядати наступним чином:
- спочатку тестери не знайомі з проектом, вони знаходять дуже незначну кількість помилок, тобто інтенсивність виявлення помилок близька до нуля;
- з накопиченням досвіду інтенсивність виявлення помилок зростає;
- зрештою, у системі залишається невелика кількість несправностей, і виявлення кожної з них вимагає значного часу, тобто інтенсивність виявлення помилок спадає.
Що стосується функції інтенсивності виявлення несправностей S-подібної моделі, введення параметра t у першому ступені відрізняє її від функцій інтенсивності моделей Муси, Гоеля-Окумото і Шнайдевинда. Це дає можливість змінити форму кривої так, що спочатку інтенсивність зростає, а потім строго спадає, що більше відповідає практиці.
Проте, з огляду на наявність експоненти, ця зміна не є довгостроковою і не приводить до бажаних результатів. Отже, потрібне вдосконалення існуючих моделей, яке б враховувало вище зазначені переваги та недоліки.
З метою підвищення точності цієї моделі автор дисертаційної роботи пропонує та обґрунтовує використання такої форми кривої інтенсивності виявлення несправностей:
,
де n - додатковий параметр, який характеризує складність і розміри проекту.
Це дозволяє більш точно відтворювати форму кривої інтенсивності і враховувати наявні практичні результати.
У таблиці
1 представлені
функції інтенсивності
виявлення
несправностей
та кумулятивної
кількості
несправностей
базових та
узагальненої
моделей, їхні
параметри
пов’язані з
та
такими співвідношеннями:
,
,
,
,
.
де
–
загальна кількість
несправностей.
які були виявлені
в системі від
початку спостереження,
-
швидкість зміни
функції інтенсивності
виявлення
несправностей
Табл.1. Зв'язок між моделями негомогенного пуасонівського процесу
| Назва моделі |
Функція
інтенсивності
виявлення
несправностей
|
Функція
кумулятивної
кількості
несправностей
|
| Модель Гоеля-Окумото |
|
|
| Модель Шнайдевінда |
|
|
| Базова модель Муси |
|
|
| S-подібна модель |
|
|
| Узагальнена модель негомогенного пуасонівського процесу |
|
|
Застосуванням
методу максимальної
правдоподібності
визначення
параметрів
,
та n зведено до
розв’язання
системи рівнянь:
![]()


де вибір параметру n залежить від процесу проведення тестування, а його рекомендовані значення такі:
n=0 – для невеликого проекту, в якому розробник є одночасно і тестером (моделі Муси, Гоеля-Окумото і Шнайдевинда);
n=1 – для середнього проекту, в якому тестування і проектування ПЗ виробляється різними людьми з однієї робочої групи (S-подібна модель);
n=2 – для великого проекту, в якому групи тестування і розробки ПЗ працюють над проектом паралельно;
n=3 – для дуже великого проекту, в якому відділи тестування і розробки незалежні.
На
основі наданих
експериментальних
даних проведено
ряд досліджень,
який дозволив
дослідити
вигляд функцій
кумулятивної
кількості
несправностей
запропонованої
узагальненої
моделі та
інтенсивностей
виявлення
несправностей
при різних
вихідних даних
та різних значеннях
параметра n.
Наведені
результати
одного з експериментів
демонструють,
що найкраще
наближення
буде досягнуте
при n=3, а найгірше
– при n=0 (модель
Муси, Шнайдевінда
та Гоеля-Окумото).
Це підтверджується
і відповідними
статистичними
даними (табл.2),
які характеризують
різницю між
вихідними
даними (t_2) та
відповідними
значеннями
функції
при різних
значеннях n.
Табл.
2. Статистичні
дані до різниці
при різних n і
вихідних даних
t_2
| Статистичні показники |
різниця функцій t_2- |
різниця
функцій t_2- |
різниця
функцій t_2- |
різниця
функцій t_2- |
| Mean | 16.13522 | 16.22889 | 19.88367 | 58.93807 |
| Median | 15.27700 | 14.11600 | 16.00000 | 60.89700 |
| Maximum | 33.58100 | 54.23600 | 49.10800 | 88.80200 |
| Minimum | 4.848000 | -1.280000 | 4.175000 | 15.96200 |
| Std. Dev. | 8.374089 | 17.37143 | 14.07056 | 23.63765 |
Загальний недолік усіх досліджуваних моделей полягає в тому, що вони застосовні тільки після створення ПЗ. Більш того, для їх ефективного використання потрібна значна кількість статистичних даних про кількість і розподіл відмов, а такі дані не завжди можна одержати. Тому, крім моделей оцінювання надійності створеного ПЗ необхідно застосовувати альтернативні підходи. Одним з таких підходів є тестування, яке дозволяє не тільки оцінювати надійність ПЗ протягом його розроблення, але і підвищувати його надійність. Саме йому і присвячений наступний розділ.
У третьому розділі був проведений аналіз класичних методів тестування (функціонального та структурного) з урахуванням зазначених вище сучасних тенденцій в розробці ПЗ, обґрунтована невідповідність існуючих критеріїв тестування новим умовам, сформульовані нові критерії для фази інтеграційного тестування, запропоновані метрики їх досяжності та оцінки кількості тестів, що необхідні для кожного з критеріїв, поставлена та вирішена задача оптимізації процесу тестування.
Аналіз розпочато з класичних методів тестування: функціонального та структурного. При функціональному тестуванні програма розглядається як "чорна шухляда", тобто її текст не використовується. Відбувається перевірка відповідності поведінки програми її зовнішнім специфікаціям. Критерієм повноти тестування в цьому випадку є перебір усіх можливих значень вхідних даних, що не є завжди досяжним. В роботі детально проаналізовані такі види функціонального тестування: випадкове тестування; метод еквівалентного розбиття; метод аналізу граничних умов. Обґрунтовано, що їхнє застосування пов’язано з значними фінансовими витратами, причому локалізація несправностей не здійснюється.
При структурному тестуванні програма розглядається як "біла шухляда", тобто її текст відкритий для користування. Відбувається перевірка внутрішньої логіки. Критерієм повноти є перебір всіх можливих шляхів на графі передач управління програми. Навіть для середніх за складністю програм число таких шляхів може досягати десятків тисяч. Крім великої кількості необхідних тестових прикладів виникає питання про створення тестів, які забезпечують задане покриття. В розділі проаналізовані такі види структурного тестування: тестування на основі потоку управління і тестування на основі потоку даних. При використанні першого типу тестується логіка програми, яка представлена у виді графа управління: вершинами є оператори, а ребрами - переходи між ними. В другому випадку увага приділяється взаємозв'язкам між змінними. Виділяються вершини, у яких змінна ініціалізується або використовується, і вивчаються переходи і взаємозв'язки між такими вершинами.
З огляду на сучасні тенденції в розробці ПЗ, насамперед компонентно-базоване програмування, де найчастіше компоненти представлені як "чорні шухляди", вочевидь, що для них класичні методи структурного тестування, для яких рівень абстракції - це рівень операторів мови програмування, не застосовні. Структура такого ПЗ формалізується шляхом використання UML діаграм, які створюються на етапі ЖЦ ПЗ “аналіз вимог та проектування”. Отже, виникає необхідність у розробці спеціалізованих критеріїв тестування, починаючи з цього етапу ЖЦ ПЗ, а не з етапу тестування, як це було раніше.
У розділі сформульовано декілька критеріїв.
Критерій покриття інтерфейсу: кожна операція, оголошена в інтерфейсі повинна бути протестована принаймні один раз.
Критерій покриття інтерфейсів не є досить репрезентативним тому що він:
- повинний бути досягнутий на фазі модульного тестування;
- не розрізняє виклики, що виходять з різних компонентів.
Для того, щоб врахувати цю інформацію пропонується критерій покриття викликів операцій.
Нехай Cі позначає компонент Системи, і=1.. n, де n - кількість компонентів.
І(Cі) - Інтерфейс (Іnterface) компонента Cі.
sj,k - сервіс, оголошений у Ck,
j=1.. mk, де mk -кількість сервісів, оголошених у Ck критерій покриття викликів операцій має вигляд:
sj,k
I(Ck),
i,
i=1.. n, i
k,
якщо можливо
здійснити
виклик sj,k з Cі, то
тоді такий
виклик необхідно
протестувати
хоча б один
раз.
Для
врахування
контексту даних
було введено
критерій покриття
активізації
інтерфейсу:
Cі- компонент,
Ci