Xreferat.com » Рефераты по истории » Арабські країни після ІІ світової війни

Арабські країни після ІІ світової війни

старший син покійного Абдаллах ІІ, почалися реформи.

„Паризький клуб” пробачив Амману борг в сумі 800 млн. долл. Звільнено 500 в’язнів, закрито офіційне представництво ХАМАС в Аммані. Під час „другої інтифади” палестинців Йорданія послідовно підтримувала їх, передала їм 40 млн. долл. допомоги. Проблема є демографічна - половина населення молодше 15 років і невирішеність палестинської проблеми.

Ірак

Політична ситуація в Іраку другої половини 40-х років характеризувалася протистоянням націоналістів-панарабістів та прозахідно налаштованих консерваторів.14.01.1948 року в м. Портсмуті (Великобританія) було підписано нову британо-іракську угоду, що мала замінити договір 1930 р. Хоча Лондон виводив війська, але пункт про можливість введення „додаткової сили” викликав 26-27.01 300-тисячну демонстрацію і лише спеціалізовані підрозділи вгамували ситуацію. Загинуло 70 осіб і ще 300 поранено. Договір так і не вступив у силу.

Наступна урядова криза, криза системи, відбулась через невдачі іракської армії під час арабо-ізраїльської війни 1948 - 1949рр. Прохання фінансової допомоги від США та Великобританії, які надали її при умові щоб прем’єром став прозахідний політик Нурі Саїд. Його позиції зміцнилися після того як „Ірак петролеум компані" погодилася виплачувати Багдаду 50% загального прибутку з 1952р. Активна роль Іраку у формуванні Багдадського пакту з 1956р. (Туреччина, Іран, Ірак, Пакистан і Великобританія). Фінансова допомога США і Великобританії, однак країні не змогла позбутися постійних економічних проблем - імпорт зерна, промисловість майже не розвивалася.

Все це викликало ріст незадоволення і в армії.14 липня 1958р. війська, очолені членами підпільної організації „Вільні офіцери" здійснили державний переворот, короля Фейсала ІІ, наслідного принца Абдуллу Іллаха і прем’єра Нурі Саїда вбито. Створено Фронт національної єдності, який очолив генерал Абдель Керім Каски, його заступником і міністром внутрішніх справ став Абдель Салям Ареф. Після 11-річної еміграції в СРСР повернувся курдський лідер Мустафа Барзані і курди вперше отримали можливість навчатися рідною мовою.

Іракська республіка.

Десятилітнє правління військових ознаменувалося рядом перетворень. Створено Державну разу з трьох чоловік замість старого парламенту, введено 8-годинний робочий день, знижено ціни на основні продукти харчування, почалася земельна реформа за якою розміри індивідуальної земельної власності обмежено 500 га богарних і 250 га зрошувальних земель. Хоча успіхи тут були мінімальні.

У перший час уряд А.К. Касема зберігав добрі стосунки із західними державами, навіть купував у них зброю, але 24.03.1959р. зробив заяву про вихід із структури Багдадського пакту, якого перейменували в СЕНТО (Організація центрального договору). Денонсовано всі договори з Англією і США, заборонена діяльність 272 західних фірм та компаній, напругу викликало надання незалежності Кувейту на який традиційно продовжували претендувати іракці.

На противагу цьому іде процес зближення Іраку з СРСР, отримання фінансової допомоги та будівництво 25 великих підприємств машинобудівної, хімічної, харчової та легкої промисловості.

Економічна криза на початку 60-х рр. нівелювала ці успіхи. Тиск на курдів і загострилося це давнє питання. До Курдистану введено половину іракської армії, почалася повномасштабна війна. На кінець 1962р. в Іраку почалася загальнонаціональна політична криза, сформувалася опозиція, почалися мітинги і демонстрації.

Ірак під владою баасистів.

8 лютого 1963р. частина військ багдадського гарнізону під керівництвом А.С. Арефи здійснили державний переворот, А.К. Касема вбито. До влади прийшов Соціалістичний блок, до якого входили разом із БААС Партія незалежності, Рух арабських націоналістів та група військових.А.С. Ареф став президентом, а Ахмед Хасан аль-Бакр прем’єр-міністром.

24 листопада 1963 р. керівники Іраку оголосили про намір будувати в країні „арабський соціалізм", який мав забезпечити соціальну справедливість та широкий державний контроль над господарським життям. Замість багатопартійної системи запропонували створити єдину партію - Арабський соціалістичний союз Іраку. Керівники були налаштовані на придушення опозиційних рухів всередині країни, в першу чергу курдського повстання. Заборонено ІКП - вбито 10 тисяч її прихильників, інші емігрували за кордон.

Почалася війна з курдами, спалено 500 курдських сіл, вбито десятки тисяч осіб, понад 300 тис. стали біженцями, за голову керівника курдських повстанців М. Барзані уряд Іраку обіцяв винагороду в 280 тис. долл. Курди не здалися, а армія Іраку лише за червень - листопад 1963р. втратила в боях з повстанцями 5000 солдатів.10 лютого 1964р. було підписано чергову угоду про припинення вогню в Курдистані.

Все це погіршило економічні показники. Після загибелі 13.04.1966 р. А.С. Арефи під час катастрофи вертольоту, влада перейшла до рук рідного брата, начальника генштабу Абдул Рахмана Мухаммеда Арефи. Відбулися спроби нормалізувати відносини з Туреччиною та Іраном, оголошено ще одну програму нормалізації курдської проблеми. Але проблеми залишалися, їх ускладнила арабо-ізраїльська війна 1967р. Анти західні демонстрації погіршили стосунки із західними інвесторами й на початок 1968р. бюджетний дефіцит сягнув рекордної для тогочасного Іраку суми в 120 млн. долл. У армії зріла змова і у липні 1968р. відбувся черговий військовий переворот унаслідок якого до влади прийшов колишній прем’єр А.Х. аль-Бакр. До національного прогресивного фронту ввійшли баасисти, комуністи та ліві курдські партії. Проте вже в 1978р. БААС звинуватила комуністів в протидержавній діяльності, ІКП заборонено, 21 лідера страчено, чимало емігрувало.

У внутрішній політиці уряд націоналізував в 1975р. „Ірак пертролеум компані”, зросли валютні надходження і Ірак на початку 80-х років став однією із найрозвиненіших у регіоні промислових держав. Аграрна реформа, коли у багатих наполовину зменшували наділи, дала можливість уряду надати земельні ділянки майже половині сільських жителів.

21 вересня 1968р. Ірак прийняв нову тимчасову конституцію, яка проголосила країну „народно-демократичною державою” і визначили за мету побудову в країні соціалізму при збереженні приватної власності.

Зовнішня політика Іраку у 70-х рр. визначалася офіційною ідеологією правлячої партії БААС: панарабізм, протистояння Ізраїлю, подолання західних політичних впливів, нейтральність, яку Ірак, втім, поєднував з постійною співпрацею з СРСР. Напруженими були відносини з Сирією та Іраном.

Правління Саддама Хусейна.

У липні 1979р.А.Х. аль-Бакр пішов із партійних та державних посад за станом здоров’я. Його наступником став Саддам Хусейн, друга особа у іракській військовій ієрархії, сирота, з 20 років член БААС, учасник замаху на А.К. Касема 1959р., поранений, півроку сидів у в’язниці.

У зовнішній політиці уже з 1980р. почав війну з Іраном, яка привела до 1988р. і закінчилася там де і почалася. Ірак отримав від США зброю, фінансову допомогу сирота, з 20 років член БААС, учасник замаху на А.К. Касема рацею з СРСР. напружен як і від СРСР як противагу іранським ортодоксам. Так, тільки за 1984 - 1987рр. США надали Іраку кредити на 2,5 млрд. долл. Війна негативно вплинула на економіку країни. Багата на нафту, яка до війни щорічно продавала цієї сировини на 10 - 12 млрд. долл. вийшла із війни майже із 40-мільярдним боргом.

На початку 90-х років назрівав економічний краї і Саддам використав економічну політику Кувейту, який всупереч рішенням ОПЕК збільшив обсяги видобутку і продажу нафти, ціна впала, великі фінансові втрати у Багдада. І президент Іраку наважився на авантюрний крок, окупувавши 2 серпня 1990р. під гаслами загально-арабської єдності багатий нафтою Кувейт.8 серпня 1990р.С. Хусейн оголосив Кувейт 19-ю провінцією Іраку. Міжнародне співтовариство майже одностайно засудило Ірак. Лише Ємен, Лівія, Йорданія та ОВП оголосили про підтримку іракських дій. Рада безпеки ООН прийняла рішення заборонити імпорт іракської нафти і накласти ембарго на торгівлю з іракським режимом. Прийнята на вимогу США 29 листопада 1990р. резолюція Ради безпеки № 678 надавала країнам анти-іракської коаліції право застосувати проти Іраку силу в тому випадку, якщо до 15 січня 1991р.С. Хусейн не звільнить окупованого Кувейту.

На території Саудівської Аравії та частково Туреччини країни анти-іракської коаліції зосередили близько 700тис. солдат 3500 танків і 1800 літаків - із США, Великобританії, Франції, Італії, Канади, Саудівської Аравії, Єгипту, Сирії, Пакистану, Бангладеш, Об’єднаних Арабських Еміратів, колишніх соціалістичних країн Східної Європи. В ніч з 16 на 17 січня почалася операція „Буря в пустелі" і закінчилася повним розгромом іракських військ. Союзники втратили близько 30 танків, 50 літаків, 250 чол. вбитими, знищивши при цьому 3800 танків, 240 літаків та 35 тис. солдатів іракської армії (до війни іракська армія налічувала 500 тис. солдат, 4200 танків і 650 літаків). Під час операції сили анти-іракської коаліції випустили по Іраку 110 тис. ракет і 88,5 тис. тонн боєприпасів. Зруйновано інфраструктуру Іраку, великі промислові підприємства Багдада і Басри, загинули десятки тисяч мирних жителів Іраку.

С. Хусейн прийняв резолюцію ООН щодо Кувейту, погодився допустити на свою територію групу з 52-х спостерігачів ООН, які контролювали виконання зобов’язання припинити розробку заборонених видів зброї та ядерних боєприпасів. США втрутилися в жорстке придушення багдадським режимом виступів курдів та шиїтів, заборонивши польоти військової авіації та суттєво обмеживши право на перебування іракських військ в „зонах безпеки", якими визначено райони північніше 36-ї та південніше 33-ї паралелі.

Опинившись під „американською парасолькою" курди північного Іраку отримали фактичну автономію, хоча між лідерами двох груп (ДПК - Масуд Барзані та Патріотичний союз Курдистану Джеляля Талабані) ішла боротьба у яку в 1997р. втрутилися 25-тисячне угруповання турецької армії знищивши 900 бойовиків. У 1998р. за посередництвом США обидва лідери помирились і поділили владу. Територію Іраку не раз бомбардували.

Все це та економічні санкції привели до катастрофи в Іраку. Різко впали обсяги імпортно-експортних операцій. Якщо в липні 1990р. Ірак закупив за кордоном товарів на 260 млн. долл. то вже у вересні того ж року тільки на 700 тис. долл., борг Іраку складав майже 200 млрд. долл. Загроза голоду, зросла смертність особливо серед дітей, згорталися соціальні програми. В той же час С. Хусейн міцно тримав владу, репресивний апарат діяв, референдуми і вибори давали перевагу йому і БАСС.

Після теракту 11 вересня 2001р. в США і особливо в 2002р. почалася потужна пропагандистська кампанія США проти Іраку, яка в 2003р. переросла у війну. Дж. Буша підтримали Австралія, Великобританія, Італія, Іспанія, а також 40 країн Азії, Африки, колишнього комуністичного табору. З різкою критикою виступили Франція та Німеччина. У боях брало участь 225 тис. американських та 45 тис. британських військовослужбовців. Їм протистояла 500 тис. іракська армія.

С. Хусейн пішов на поступки, але 20 березня 2003р. почалася „глобальна анти терористична операція". Опір іракських військ хоч і був, але вони капітулювали після захоплення американцями Багдада. Під час війни США втратили 138, Великобританія 35 осіб вбитими. Втрати Іраку були на пункт більшими, до того ж загинуло 4,5 тис. цивільних осіб.1 травня 2003р. Дж. Буш-молодший оголосив про завершення воєнної кампанії.

Після закінчення війни територію Іраку було поділено на три окупаційні зони: американську, британську і польську, куди Україна вислала більше 1,5 тис. своїх миротворців. У країні вже йде громадянська війна, часті теракти навіть після виборів і створення іракського уряду в лютому 2005р. Союзники частково починають виводити свої війська із Іраку.

Саудівська Аравія.

Після закінчення Другої світової війни внутрішня і зовнішня політика країни визначалася під впливом нового, нафтового фактору. На протязі декількох років колись бідне королівство перетворилося в наймогутнішого експортера нафти. На кінець 1945р. АРАМКО (Арабсько-американська компанія) уже відкрила чотири найбільших родовища нафти в Даммані, Абу-Хадрії, Абкайке і Ель-Катифі. В травні 1951р. було відкрито найбільший резервуар нафти - Сафанія на континентальному шельфі Перської затоки. На початку 1950-х років було відкрито найбільше у світі нафтове родовище на суші - Гавар, довжиною 240 км і шириною 35 км. Розширювався нафтовий порт в Рас-Таннурі та збільшувалась потужність нафтопереробного заводу. Там були побудовані ще два заводи нафтопродуктів - в Джидді і Ер-Ріяді. Почалося будівництво трубопроводу із нафтового району Абкайк в Саудівській Аравії до ліванського узбережжя в районі Сайди довжиною 1172 км і можливість прокачки нафти 19 млн. тонн на рік., які потім збільшились до 25 млн. тонн.

Починаючи з 1945р. західні інвестори здійснювали інтенсивну розбудову нафтовидобувної інфраструктури. Протягом 1948 - 1953рр. нафтовидобувні компанії вклали в розвиток галузі 0,5 млрд. долл. і як результат - збільшилися їх прибутки. У цій ситуації природно постало питання про збільшення відрахувань до місцевого бюджету. Вже в 1949р. склалася парадоксальна ситуація, коли компанія АРАМКО платила більший податок зі своїх прибутків у США аніж відсоток відрахувань для Саудівської Аравії. У 1950р. укладено нову угоду про поділ прибутків від продажу нафти, згідно з якою Ер-Ріяд почав отримувати 50% зароблених на продажу нафти грошей. Надходження до бюджету країни від продажу нафти постійно зростали: 1950р. - 90 млн., 1953р. - 200 млн., 1956р. - 250 млн. доларів.

9 листопада 1950р. після 50-річного правління помер король Ібн Сауд, на престол вступив його син аль-Азіз, при якому розквітла корупція, зловживання владою, купівля розкішних віл у Єгипті та Лівані, будівництво таких же дома, в адмінапараті поширився непотизм, коли посада давалася за родинними зв’язками.

У 1958р. під тиском родичів Сауду довелося передати владу брату Фейсалу (1904 - 1975рр), якого призначено прем’єр-міністром. Вперше в країні сформовано постійно діючий кабінет.

У 50-х - першій половні 60-х рр. в Саудівській Аравії розгорілася гостра політична криза. Підтримка Насера під час троїстої агресії 1956р., пронасерівськи налаштовані „вільні еміри" із сімейства Саудідів підтримували Сауда, а консерватори за Фейсала. Налякала Саудидів і революція 1962р. в Ємені.

Восени 1964р. наступним королем країни проголошено Фейсала, який водночас знову зайняв пост прем’єра. Вихований в жорстких та аскетичних традиціях воїнів пустелі, Фейсал був обачним та розумним правителем. Ще у 15-річному віці він виконував окремі політичні доручення батька, а з 1926р. займав пост віце-короля Хіджазу, а водночас міністра закордонних справ. Будучи принцом, майбутній король багато подорожував, а тому набагато краще від своїх попередників на троні орієнтувався в реаліях сучасного світу.

Десятиліття його правління стало часом стабілізації та розквіту економіки Саудівської Аравії. Країна зазнала разючих змін не тільки в галузі господарства, але й в адміністративній, освітній, військовій та соціальній сферах. Забуте десь на околицях цивілізованого світу пустельне королівство перетворилося на одного із впливових гравців світової політики. Саме в цей час заможний саудівський шейх, який користувався невичерпним акредитивом, скуповує в Західній Європі найдорожчі автомобілі, замовляє сантехніку із щирого золота, став хрестоматійним образом світової масової культури. Багато саудівців виїхало на навчання до США та інших розвинених країн. У 60-х рр. Саудівська Аравія почала надавати щорічні фінансові субсидії Йорданії, ОВП, а після 1967р. і Єгипту.

Під правлінням короля Фейсала Саудівська Аравія зберігала добрі відносини із США та іншими країнами Заходу, а після шестиденної війни 1967р. і із Єгиптом. Після смерті Г.А. Насера у 1970р., король Фейсал став найбільш масштабною фігурою в арабському світі, що дозволило Саудівській Аравії зміцнити своє міжнародне становище.

1973р. після чергової арабо-ізраїльської війни неочікувано для своїх західних союзників Саудівська Аравія виступила одним із ініціаторів встановлення нафтового ембарго, яке струснуло економікою цілого світу і привело до збільшення цін на нафту у чотири рази (з 2,74 до 11, 65 долл. за барель). Зросли нафтодоллари саудівців і що звільнилися від диктату транспортерів нафти, Саудівська Аравія швидко збудувала власний танкерний флот, створила свою дистриб’юторську та маркетингову мережу.

25 березня 1975р. під час офіційного прийому король Фейсал був вбитий одним із своїх племінників, якому трьома місяцями пізніше привселюдно відрубали голову. На престол вступив брат короля аль Азіз, якого мало цікавили державні справи, а керував справами спадковий принц Фахд (1922 р. н) віце-прем’єр та міністр внутрішніх справ.

У другій половині 70-х років великі валютні надходження від продажу нафти дозволили Саудівській Аравії різко збільшити інвестиції в розвиток соціальної інфраструктури та покращення побуту. У 1976 - 1977рр. річний бюджет країни сягав 32 млрд. долл. Запроваджено щорічні фінансові субсидії племенам, безоплатні послуги соціальної сфери. Усе це, а також щедрі пожертви релігійним інституціям сприяли утвердженню авторитету та популярності королівської влади. Отримавши змогу керувати найкращу та найдорожчу військову техніку, Ер-Ріяд створив сучасні збройні сили. Протягом 1974 - 1977рр. Саудівська Аравія лише в США купила зброї на 8 млрд. долл., а у 1980р. Ер-Ріяд замовив зброї у США ще на 22 млрд. долл. Багатомільярдні суми Саудівська Аравія інвестувала за кордоном створюючи тим самим своєрідний „страховий поліс" на випадок змін на нафтовому ринку. Отримуючи від уряду регулярні субсидії велика частина населення країни перестала працювати. Для виконання, брудної та мало престижної роботи до країни дозволено в’їзд заробітчан, яких на поч.80-х років в Саудівській Аравії вже налічувалося понад 2,1 млн., при тому, що власне населення країни на той час складало близько 5 млн. чол. .

Поширення західного способу життя зміцнило серед консервативно налаштованих верств населення анти західні та фундаменталістські настрої. Відбулося навіть захоплення храмового комплексу Мекке бунтівниками, хоча терористи силою зброї були вибиті із храму.

Це все спонукало короля Фахда запровадити політичні зміни і створити з 1993р. передпарламент - Консультативна рада, а спец комісія із 8 правників склала своєрідну конституцію країни - „систему управління” із 200 статей, що базувалися виключно на засадах традиційного ісламу. З одного боку відсутність демократичних свобод таїла в собі небезпеку соціального вибуху, з іншого саме такий порядок забезпечив у 80-х рр. Саудівській Аравії стабільність і спокій.

Правління короля Фахда.

З 1982р. після смерті короля Халеда трон зайняв його брат Фахд, який і без того останні роки керував країною. Він продовжував поміркований курс зовнішньої та консервативної внутрішньої політики. Через війну в Перській затоці Ер-Ріяд став головним регіональним постачальником нафти. На 1981 – 1982 рр. припав пік саудівського нафтовидобутку. У 1982р. країна заробила 110 млрд. долл., хоча у наступні роки прибутки зменшилися (до 43 млрд. долл. в 1984 р. і навіть 22 млрд. долл. в 1987 р). Але уряд плавно регулював зменшення нафтовидобутку і це дало змогу обминути кризові явища в економіці. У 1981р. завершено будівництво ще одного нафтопроводу, що з’єднав Червоне море і Перську затоку. Завдяки передовим технологіям різко збільшилась продуктивність сільського господарства. Хоча лише 2% земель Саудівської Аравії є придатними до обробітку, на цій крихітній території вдалося вирощувати врожаї, які повністю забезпечували продуктами харчування все населення країни. У 80-х рр. Саудівська Аравія почала експортувати сільськогосподарську продукцію. У 1985р. один із племінників короля Султан бен Салман здійснив на американському космічному човнику „Діскавері” політ у космос, ставши при цьому першим арабським та мусульманським астронавтом.

У другій половині 80-х рр. Саудівська Аравія повинна була захищатися від фундаменталістів підтриманих Іраном, а на початку 90-х рр. випробуванням стала кувейтська криза і дозвіл розмістити на своїй території 540 тис. солдат і офіцерів військ контингентів ООН, більшість християн. Ісламісти засудили дії уряду, але останній повівся жорстко, посадивши декого із них під домашній арешт. Війна коштувала Саудівській Аравії 55 млрд. долл., що зумовило припинення реалізації частини соціальних програм. Уже в середині 90-х рр. щоденний видобуток нафти в країні сягнув 8 млн. барелів на день, що було майже стільки як у 1983р. Під тиском релігійних громад король Фахд таки скликав Консультативну раду з 60 найавторитетніших представників родової аристократії та духовенства, у 1997р. її склад розширено до 90, а у 2001р. - до 120 місць.

Протистояння короля і фундаменталістів продовжується незважаючи на перестановки в уряді. Харизматичним лідером саудівських, а згодом і всіх мусульманських екстремістів став Осама бен Ладен (1957р. н), син заможного саудівського підприємця. Воював з радянськими інтервентами в Афганістані, створив велику фінансову організацію „Аль-Каїда” („Основа”), критикував короля Фахда, з 1998р. жив у Афганістані. Організував проти американців вибухи у Дахрані (Саудівська Аравія) 1998р., у американських посольствах в Дар-ес-Саламі і Найробі, а 11 вересня 2001р. у Нью-Йорку і Вашингтоні. Переслідування його прихильників у Саудівській Аравії, розрив відносин з урядом „Талібан” у Афганістані. Смертна кара у Саудівській Аравії існує. У 1993р. тут було страчено 85, 1994р. - 53, а в 1995р. - 191 особу в тому числі жінок.

Саудівська Аравія сьогодні займає особливе місце в регіоні Близького Сходу, тісно співпрацює з США, рівень життя населення досить високий і королівська еліта може зберігати саудівське суспільство від соціальних потрясінь.

Північна Африка.

Єгипет.

Криза королівської влади.

На час закінчення Другої світової війни Єгипет був однією із шести існуючих в той час у світі незалежних арабських країн. Однак, попри формальну незалежність, Лондон справляв великий вплив на зовнішню та внутрішню політику країни, а на її території розташовувалися британські війська. Король Фарук (1920 - 1965рр), якого західна преса називала „королем-плейбоєм", був відомий не тільки через свої якості політика, як завдяки великій колекції порнографічних листівок та схильності до азартних ігор. Він майже не втручався у політичне життя країни. Реально за владу в Єгипті суперничали три політичні сили: помірковано налаштовані до Великобританії політики із королівського оточення, радикальні ісламісти із організації „Брати-мусульмани" та зосереджені навколо партії „Вафд" арабські націоналісти. Конфлікт між цими політичними силами визначив характер розвитку Єгипту у другій половині 40-х - на початку 50-х рр.

Ключовою проблемою зовнішньої політики країни, яка випливала із внутріполітичного життя Єгипту було питання продовження дії британсько-єгипетської угоди 1936р. про режим перебування британських військ на єгипетській території. Нова угода від жовтня 1946р., яка зберігала англійську військову присутність у Єгипті викликала вибух незадоволення в країні і питання залишилося невирішеним. Партизанська боротьба загонів „Братів-мусульман" викликала репресії і вбивство засновника організації Хасана аль Банну (1906 - 1949рр). І лідер „Вафд", прем’єр Наххас-паша під час 16-місячних переговорів не досяг результатів.

Розчарований непоступливістю британців, єгипетський парламент 15 жовтня 1951р. прийняв рішення про денонсацію угоди 1936р., а також двох угод про британо-єгипетське співволодіння Суданом. Почалася військова ескалація конфлікту, демонстрації, були жертви. Король розпустив уряд, парламент запровадив надзвичайний стан, сам розпущений у 1952р., почалися арешти. Ситуацію не стабілізували, а за лютий-липень 1952р. в Єгипті змінилося шість урядових кабінетів.

Антимонархічна революція та „арабський соціалізм”.

Гамаль Абдель Насера.

12 липня 1952 р. у Єгипті відбувся антимонархічний переворот в результаті якого владу захопила група „вільних офіцерів". Фарука скинуто і він відплив до Італії.18 червня 1953 р. Єгипет проголосили республікою і головою держави став генерал-лейтенант Мухамед Нагіб (1901-1982). Звільнено політв’язнів, розпустили таємну поліцію, скасували цензуру і розпочали арешти корупціонерів. Для оздоровлення апарату почали призначати військових на різноманітні посади в цивільних міністерствах.

Серед військових енергійністю виділився полковник Абдель Насер (1918-1970), прихильник радикальних кроків у боротьбі з Британією та Ізраїлем. Протистояння Нагіб-Насер закінчилося усуненням першого від влади. Встановлено тоталітарний режим одноособового правління Г.А. Насера. І хоча „Брати-мусульмани" зробили замах на нього, 7 тис. їх членів було арештовано, ісламське підпілля було придушено.

Г.А. Насер отримав набір складних економічних і соціальних проблем.90% мешканців країни жили за межею бідності, близько 2 млн. селян взагалі не мали землі тоді як 1% місцевих землевласників володіли третиною всієї придатної для обробітку землі. Соціальні перетворення почалися із аграрної реформи.

Радикальний був курс Єгипту і на міжнародній арені. головним питанням була евакуація англійських військ із зони Суецького каналу. Ішли переговори, Ізраїль хотів їх зірвати. Результати переговорів: чисельність британськх військ в зоні каналу скорочувалась з 80 до 20 тис. чол. ., а 19 жовтня 1954 р. узгоджено графік повного виведення за 20 місяців. Дія британо-єгипетської угоди 1936 р. припинялась. У 1956 р. скасовувався воєнний стан, що діяв з 1952 р., оголошено амністію політв’язням на загальнонародному плебісциті, затверджено конституцію. У червні 1956 р. Г.А. Насера обрано першим президентом країни, США, які були зацікавлені в нормалізації ситуації. в регіоні, надали Єгипту фінансову субсидію в 40 млн. доларів.

Військові лідери Єгипту довгий час не мали визначеної та чіткої політичної програми, проголошуючи ідеологію єгипетського націоналізму. У 1953 р. опубліковано книгу Г.А. Насера „Філософія революції" в якій обстоювалися панарабські та панмусульманські гасла. Ліквідувавши того ж року всі політичні партії, військові створили громадсько-політичний рух „Об’єднання свободи" на чолі з Г.А. Насером. У внутрішньому житті реформи нового уряду полягали в націоналізації промисловості та ліквідації великого землеволодіння, а також у боротьбі з проявами західної ментальності та культури „єгиптизації” суспільного життя.

Ще одна проблема для Насера - це закупівля зброї для боротьби з Ізраїлем. Але ні Франція, ні Англія і навіть США не йшли назустріч Єгипту. У цій ситуації Насер звернувся до СРСР і йому поставили (СРСР, ЧСР, Польща) 128 реактивних літаків, 200 танків та 500 артсистем. На військовому параді в Каїрі 27 вересня 1955 р. взяли участь військові підрозділи з Лівану, Йорданії, Саудівської Аравії та Ємену, демонструючи загальноарабське єднання. На кінець жовтня 1956 р. створювалася антиізраїльська коаліція у складі Єгипту, Йорданії, Сирії, Саудівської Аравії та Ємену і спільне керівництво єдиних збройних сил.

Великі плани модернізації сільського господарства країни єгипетське керівництво пов’язувало з будівництвом висотної Асуанської греблі. Це була б значна площа зрошувальних систем. Вартість проекту оцінено в 1 млрд. доларів. У грудні 1955 р. США, Великобританія та МБРР розглянули прохання Єгипту про позику на будівництво греблі. Єгиптянам запропонували позику 270 млн. доларів (США 56 млн., Великобританія - 14 млн. і МБРР - 8 млн. доларів) щорічними квотами по 70 млн. доларів. Єгипет не був задоволений ні обсягами, ні графіком спланованого кредитуванням. На початку 1956 року під тиском єврейського лоббі, США відмовилися від узгодженого проекту, а 19 липня 1956 року остаточно відмовили Каїрові в позиці. Мотивація була, що економіка Єгипту не витримає освоєння таких великих коштів.

26 липня 1956 року на великому мітингу в Александрії Насер оголосив про намір націоналізувати Суецький канал. Єгипетські збройні сили ввійшли в зону каналу. Міра Насера була справедливою, адже Єгипет отримував заледве 6% з понад 100 млн. доларів щорічних прибутків від експлуатації каналу. Якщо арабський світ сприйняв це з ентузіазмом, то західні країни та Ізраїль готували військовий акт, а спочатку „заморозили" авуари

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: