Xreferat.com » Рефераты по истории » Національна політика СРСР в роки перебудови

Національна політика СРСР в роки перебудови

раніше тільки керували. До політичної номенклатури, насамперед партапарату приходить розуміння того, що зберегти своє панування вона може, тільки перетворившись у власника державного загальнонародного майна на правах власника.19

Отже, як видно з усього вищесказаного, радянська номенклатура затівала «революційну перебудову» з добре продуманими цілями.

У процесі розподілу власності і привілеїв відбулося, по-перше, злиття частини представників усіх номенклатур; по-друге, «нова» номенклатура довела розподіл власності до розгрому Центру і розвалу СРСР; по-третє, нова політична еліта зняла всякі обмеження на фінансово-економічну діяльність, оскільки це відповідало її соціальним інтересам.20

Якщо коротко характеризувати ситуацію, що створилася, то слід зазначити, що перехід у новий стан у країні здійснювався не буржуазно-демократичним, а кримінально-бюрократичним шляхом.

Номенклатурна приватизація і бюрократична лібералізація створювали своєрідний сплав, що віддалено нагадує ринкові відносини.

Такі підсумки реформування «по Горбачову».

В результаті вже в 1992 році стали проявлятися такі явища, як низька ефективність виробництва, відсутність стимулів господарської діяльності, структурні диспропорції. Усе це фактично паралізувало здатність країни до нормального розвитку. Початі в рамках політики «перебудови» заходи призвели до підриву фінансової системи, розбалансуванню економіки, формуванню дефіциту товарів і заклали матеріальні основи для розвалу СРСР.

З закінченням політики «перебудови» питання про те, куди йде країна, уже було ясно. Країна вступила у фазу економічного і соціального регресу.

2.2. Перебудова в економічних відносинах.

XXVIII з'їзд КПРС виробляє програму виходу зі сформованої в країні кризи. У програмі передбачається демократизація суспільства – воля і добробут людини, ефективна економіка, цивільне суспільство і правова держава, визнання принципу поділу влади в державі, демократизація партії і т.п. Але те, що було написано в програмі, далеко не повністю було реалізовано на практиці.

Вважаю за необхідне привести витримки з цієї програми.

За ефективну економіку!21

Партія вважає за необхідне створити умови для формування і розвитку різноманітних і рівноправних форм власності, їхньої інтеграції і вільного суперництва:

  • державну власність (загальносоюзну, республіканську) перетворити в суспільну власність, керовану самими трудящими на основі діючого законодавства; надати право колективам трудящих орендувати державні підприємства і майно, здобувати об'єкти промисловості, торгівлі, сфери послуг; використовувати акціонерну форму організації підприємств;

  • розвивати різні види кооперативної власності, власності громадських організацій, а також змішаних форм власності;

  • КПРС проти тотальної денаціоналізації, а також проти нав'язування будь-яких форм власності

Альтернативою, яка вижила себе, адміністративно-командній системі управлінням народним господарством є ринкова економіка, КПРС вважала за необхідне:

  • надати підприємствам, усім товаровиробникам незалежно від форм власності самостійність, волю підприємництва, сприяти розвитку здорової і чесної конкуренції між ними;

  • здійснити демонополізацію виробництва, банківської і страхової справи, торгівлі, наукових розробок; надати підтримку мережі малих і середніх підприємств;

  • зберегти державне управління магістральним транспортом, зв'язком, енергетикою і підприємствами оборонного комплексу;

  • у системі планування перейти до розробки стратегічних перспектив економічного розвитку;

  • забезпечити перехід до конвертованості карбованця, відкритість економіки світовому ринку, створити умови для залучення іноземного капіталу.

Розкриємо тези.

До середини 1990 року радянське керівництво прийняло рішення про введення приватної власності на засоби виробництва. Почався демонтаж основ соціалізму. Президенту було запропоновано кілька економічних програм переходу до ринкової економіки. Найбільшу популярність з них одержала програма за назвою “500 днів”, створена під керівництвом молодого вченого Г. Явлінського. Свою програму запропонував і уряд СРСР. Програми відрізнялися в основному по ступені радикалізації і рішучості. 500 днів націлювали на швидкий і рішучий перехід до ринку, сміливе введення різних форм власності. Урядова програма, не заперечуючи необхідності переходу до ринкових відносин, прагнула розтягти цей процес на довгий час, залишити значний державний сектор в економіці, контроль, який проникає за нею з боку центральних бюрократичних органів. Президент віддав перевагу програмі уряду. Її реалізація почалася в січні 1991 року, з обміну 50 і 100 карбованцевих купюр з метою вилучення грошей, придбаних з погляду влади незаконним шляхом, а також зменшення тиску грошової маси на споживчий ринок. Обмін проходив у стислий термін. В ощадкасах створювалися величезні багатогодинні черги. Люди повинні були доводити законність своїх заощаджень. Замість планованих 20 млрд. карбованців, уряд одержав від цієї операції тільки 10 млрд. карбованців. 2 квітня 1991 року були в 2-4 рази підвищені ціни на продовольчі товари, транспорт, комунальні послуги.22

Відбулося падіння життєвого рівня населення. За даними ООН, до середини 1991 року СРСР по цьому показнику займав 82-е місце у світі. Офіційне рішення радянського керівництва про перехід до ринкової економіки дозволило найбільш заповзятливим і енергійним людям створювати перші в країні легальні приватнопідприємницькі фірми, торгові і товарні біржі. У країні з'явився і став реалізовуватися шар підприємців, хоча закони, що існували, не дозволяли їм розгорнути свою діяльність по виробництву товарів. Основна маса приватних капіталів знаходила своє застосування в сфері торгівлі і грошового обігу. Процес приватизації підприємств проходив вкрай повільно. До того ж спостерігалася поява безробіття, злочинності, рекету. До кінця 1991 року економіка СРСР виявилася в катастрофічному стані. Прискорювалося падіння виробництва. Національний доход у порівнянні з 1990 роком зменшився на 20%. Дефіцит державного бюджету, тобто перевищення державних витрат над доходами, складав, за різними оцінками, від 20% до 30% валового внутрішнього продукту (ВВП). Наростання грошової маси в країні грозило втратою контролю держави над фінансовою системою і гіперінфляцією, тобто інфляцією понад 50% на місяць, що могла паралізувати всю економіку. Невдачі в економіці усе більш підривали позиції комуністичних реформаторів на чолі з Горбачовим.23

Завдяки т.зв. «перебудові» країни СРСР опинилися відкинуті на десятки років назад у своєму розвитку. Країни зіткнулися з таким становищем, коли в сфері економіки відставання переростало в стадію руйнування промислового й аграрного потенціалу, історично сформованих зв'язків і інфраструктури. З внутрішнього ринку стали зникати товари вітчизняних виробників. Науково-технічний прогрес виявився заблокованим.

В результаті стану економіки СРСР на початку 90-х років виявилася у винятково важкому становищі. Власне кажучи, піддалися серйозному руйнуванню джерела господарського розвитку, були припинені великомасштабні інвестиції; згорнуте наукомістке виробництво; значно скорочені науково–дослідницька діяльність, матеріальна й експериментальна база фундаментальних наук і т.д.

У вкрай важкому положенні виявилася система життєзабезпечення, помітно скоротилося вітчизняне продовольче і промислове забезпечення; серйозний збиток був нанесений транспортній, телекомунікаційній та ін. системам; занепадало житлово-комунальне господарство; почала формуватися орієнтація на елітарне дороге медичне обслуговування, платна вища освіті та інше.

Все про що йшла мова вище, як і багато чого іншого, стало результатом «перебудови», що породила негативну динаміку розвитку економіки Радянського Союзу. Ось декілька прикладів для підтвердження цього положення.

Якщо по виробництву с/г продукції на душу населення СРСР напередодні перебудови знаходилася майже в одному рівні з найбільш розвинутими державами світу, то, починаючи з 90-х років це співвідношення починає помітно мінятися не на користь СРСР.

У с/г секторі скорочуються: фінансування, посівні площі, поголів'я худоби, виробництво мінеральних добрив, техніки й ін.

Фізичний обсяг ВВП у країні до поч. 1992 року складав менше 20% від обсягу ВВП США. У той же час потрібно мати на увазі, що в 1985 року Радянський Союз переважав таку велику країну як ФРН, по виробництву ВВП вдвічі і на рівних суперничав з Японією.

До початку ж 1992 року колишня країна замкнула третю десятку держав по загальному обсязі ВВП і перейшла в групу держав, що розвиваються, по його душовому обчисленню.

У наступні 2 роки Росія стала поступатися Франції по обсягу ВВП – у 2,5 рази, Японії – у 7 разів, США – у 12 разів. Досить відчутні також втрати Росії в зв'язку з політикою «перебудови» у військово-технічній сфері. Так у порівнянні зі США Росія за останні роки стала продавати танків у 17 разів менше, БМП – у 3,5, ракетних комплексів – у 20 разів.

Види озброєнь

Кількість, од.

Бомбардувальники

Танки

Підводні човни

Бойові машини піхоти (БМП)

Винищувачі – бомбардувальники

Ракети з ядерними боєголовками

Штурмові вертольоти

35

1300

20

3600

575

190

70

20

675

8

1100

150

45

5

При загальному зниженні обсягів світової торгівлі зброєю чітко просліджується монополізація ринку двома державами – США і ФРН. Їх частка виросла відповідно на 50% і більш ніж у 3 рази. Частка Росії ж скоротилася втроє, спостерігається процес витиснення Росії зі світового ринку торгівлі в цій галузі.

Пояснюється це не тільки ідеологією «нового мислення», але головним чином витіснення країни з ринку торгівлі зброєю пояснюється, насамперед, нездатністю економіки в сучасних умовах, на відміну від СРСР, виробляти новітнє озброєння. Для підтвердження цього положення приведемо наступну таблицю.

Втрати, понесені за рахунок руйнування науково–виробничих, конструкторських та ін. колективів, якщо і поповняться то тільки у далекій перспективі. Така реальна суворість, викликана «перебудовою».

Про наслідки, викликані перебудовою, свідчать і дані, приведені американськими експертами: "золотий запас країни скоротився в 11 разів, карбованець по відношенню до долара - зменшився більше ніж у 150 разів, експорт нафти скоротився більш ніж вдвічі". За час перебування Горбачова при владі зовнішній борг виріс у 5 разів. І сьогодні картина виглядає не менш гнітюче: загальна заборгованість Росії на початок 1997 року перевищила 127 млрд. $ США.24

Як відзначалося вище, характеру самої перебудови і ролі Горбачова в цьому процесі дається різнохарактерна оцінка. Приведемо ще одне з висловлень на цей рахунок видного вітчизняного історика В.Согріна.

«...Обрана Горбачовим у 1985 році командно–адміністративна модель реформування соціалізму, - пише він, - провалилася, а взята на озброєння з 1987 року реформістсько-демократична модель супроводжувалася ще більш руйнівними економічними наслідками, прирекла на страждання наступні покоління і накреслила дуже неясні перспективи буржуазного розвитку».

Хоча аналогічних суджень у пресі чимало, не з усіма цими оцінками можна погодитися. І все-таки треба враховувати, що мова йде про головного архітектора перебудови, тобто про особу, яка несе повну відповідальність за наслідки початої ним акції. При всіх перипетіях того часу, очевидно, що СРСР логікою свого внутрішнього розвитку не йшов до настільки швидкого розпаду: його розвалила політика «перебудови».

2.3. Перебудова в зовнішній політиці.

В ході зустрічі М.С.Горбачова з президентом США Рональдом Рейганом у листопаді 1985 року сторони визнали необхідність поліпшення радянсько-американських відносин і оздоровлення міжнародної обстановки в цілому. Укладено договори СНВ-1,2. Заявою від 15 січня 1986 року М.С. Горбачов висунув ряд великих зовнішньополітичних ініціатив25:

  • Повна ліквідація ядерної і хімічної зброї до 2000 року.

  • Жорсткий контроль при збереженні ядерної зброї і знищенні її на місцях ліквідації.

Під час візиту Михайла Сергійовича в Індію була підписана Делійська декларація про принципи вільного від ядерного озброєння і ненасильницького світу.

На ХХVІІ з'їзді КПРС, який відбувся в лютому-березні 1986 року була прийнята нова філософія зовнішньої політики Радянського Союзу.

Головною зовнішньополітичною метою на з'їзді була названа мета забезпечення радянському народу можливості трудитися в умовах міцного миру і волі. Виконання цієї мети, на думку керівництва, лежало в припиненні підготовки до ядерної війни, боротьби проти гонки озброєння і збереження, і зміцнення загального миру.26

Рішення ХХVІІ з'їзду випливали з характеристики сучасного світу:

  1. характер нинішньої зброї не залишає жодній державі шансів захистити себе;

  2. безпека може бути тільки загальною;

  3. світ знаходиться в процесі стрімких змін.

На з'їзді було вирішено, що центральним напрямком зовнішньої політики СРСР на майбутні роки повинна стати боротьба за реалізацію висунутої в Заяві Генерального секретаря ЦК КПРС від 15 січня 1986 року програма знищення зброї масового винищування і запобігання військової небезпеки.27

У новій редакції програми КПРС ми читаємо, що СРСР виступає за підтримку і розвиток відносин з капіталістичними державами на основі мирного співіснування.

ХХVІІ з'їзд не був схожий на попередні з'їзди і виявився прогресивним явищем як у внутрішній, так і в зовнішній політиках, але разом з тим залишалося і багато застарілих комуністичних догм, що заважали розвитку зовнішньої політики СРСР. Так, наприклад, залишалося застаріле формулювання: “мирне співіснування держав з різним суспільним ладом є специфічною формою класової боротьби” (це формулювання було вилучено з обороту в 1988 р.). “Форма класової боротьби” неминуче спричиняла погляд на світ як на поле перманентної боротьби систем, таборів, блоків.28

Стерти з розумів людей цей образ - одна із самих головних завдань в умовах мирного розвитку, коли встають такі погрози людству, які загрожують йому повною загибеллю, - термоядерна війна, екологічна катастрофа, розпад світогосподарської системи.

Для цього треба було дати знак, що час ворожнечі і недовіри закінчився і є дійсно гідні орієнтири консолідації в ім'я виживання.

Тези про людське життя як вищої мети суспільного розвитку, що пролунав у доповіді Горбачова на з'їзді, згодом були розгорнуті в імперативну категорію пріоритету загальнолюдських цінностей.

Забезпечення безпеки і вирішення всіх спірних питань винятково політичними засобами, іншими словами - констатація верховенства сили політики над політикою сили.

Був вкрай важливий на з'їзді як з теоретичної, так і з практичної точок зору висновок про те, що безпека неподільна: у двосторонніх відносинах вона може бути тільки взаємною, а в міжнародних вона може бути тільки загальною.

Безсумнівно, що це був крок вперед у доктринальній основі зовнішньої політики Радянського Союзу, але в цілому з'їзд міг бути розглянутий як черговий пропагандистський хід радянського керівництва, тому в подальших зовнішньополітичних документах радянська сторона пропонувала зовсім конкретні дії для досягнення тієї мети, яка була зафіксована в з'їздівських документах.

Говорячи в загальному про ХХVІІ з'їзд, можна виявити орієнтири, що одержало міністерство закордонних справ для проведення східної політики Радянського Союзу. Відмовитися від “мертвих”, жорстко фіксованих позицій на користь розумних взаємоприйнятих компромісів. Вести переговори до балансу інтересів. Розблокувати регіональні конфліктні ситуації. Нормалізувати відносини з країнами, з якими в СРСР були складні відносини. Будувати відносини із сусідами на основі поваги їхніх інтересів, принципу невтручання в їхні внутрішні справи.

Усе це повинно було втілитися в практичній політиці.

Після з'їзду 28 травня 1986 року була проведена закрита нарада відповідальних працівників МЗС за участю послів, на якій виступив Горбачов. На основі ХХVІІ з'їзду він зробив висновки про те, що мир є найвищою цінністю. Ядерну війну виграти не можна. Генеральний секретар заявив, що потрібна зовнішньополітична активність у всіх напрямках. Ключовими напрямками в Азії Горбачовим були названі Японія, Китай, Південно-Східна Азія, Індонезія, Австралія, Нова Зеландія.29

Для того, щоб показати подальшу прихильність Радянського Союзу йти далі по шляху діалогу і продемонструвати прихильність втілення нового політичного мислення в східній політиці країни, 28 липня 1986 року М.С.Горбачов виступив зі знаменитою промовою у Владивостоці.

Радянський лідер заявив, що стара схема підходу СРСР до східної політики повинна бути замінена на нову. Була позначена позиція Радянського Союзу у відношенні КНР і Японії, пролунали слова й у відношенні Афганістану.

Головні пропозиції радянської сторони в Азії полягали в наступному30:

По-перше, Радянський Союз виразив свою рішучість у регіональному врегулюванні в Афганістані, Південно-Східній Азії і Кампучії. Але відзначив, що багато залежить від нормалізації китайсько-в'єтнамських відносин.

По-друге, СРСР виступив за припинення поширення і нарощування ядерної зброї в Азії і на Тихому океані.

По-третє, Горбачов заявив, що радянська сторона виступає за початок переговорів про скорочення військових флотів і за поновлення переговорів по перетворенню Індійського океану в зону миру. Так само було запропоновано Сполученим Штатам відмовитися від військової присутності на Філіппінах в обмін на поступки Радянського Союзу.

По-четверте, Радянський Союз був за скорочення збройних сил і звичайних озброєнь в Азії до меж розумної достатності.

По-п'яте, радянський лідер заявив, що прийшов час провести переговори по обговоренню заходів довіри і незастосування сили в регіоні.

У вересні 1988 року у Красноярську пролунали нові пропозиції радянської сторони. Тоді СРСР відмовився від нарощування ядерної зброї в АТР і призвав піти по такому ж прикладу США й ін. ядерним державам. Радянський Союз пропонував провести консультації між основними військово-морськими державами про ненарощування тут військово-морських сил і обговорити на багатобічній основі питання про зниження військового протистояння в районі, де зближаються узбережжя СРСР, КНР, Японії, КНДР і Південної Кореї. Знову пролунала пропозиція про те, що якщо США відмовиться від своїх військових баз на Філіппінах, то СРСР - від бази в бухті Комрань. Радянський керівник виступив за безпеку морських комунікацій і запропонував не пізніше 1990 року провести міжнародну конференцію про перетворення Індійського океану в зону миру. У висновку своєї промови в Красноярську М.С.Горбачов повідомив, що Радянський Союз готовий на будь-якому рівні, у будь-якому складі обговорити питання про створення переговорного механізму для розгляду пропозицій, що стосуються безпеки в АТР.31

Перебудова у духовному відношенні

У цей час почалася загальна демократизація життя в країні. Припинилися політичні переслідування. Ослабнув гніт цензури. З в'язниць і заслання поверталися такі видні люди, як: Цукрів, Марченко і т.п.. Політика гласності, яка почалася новим радянським керівництвом, різко змінила духовне життя людей. Зріс інтерес до друкованих видань, радіо, телебачення. Тільки за 1986 рік газети і журнали придбали більш 14 млн. нових читачів. Політика гласності підготувала ґрунт для справжньої волі слова, друку, думки, що стало можливим тільки після катастрофи комуністичного режиму.


3. "Перебудова" - як головна причина розвалу СРСР.

Проведення економічних реформ із наступним скасуванням СРСР і поступовим переходом до ринку викликало рясний потік суперечливих міркувань про крах т.зв. Радянської імперії. Але потрібно відзначити, що розпад СРСР не був розпадом класичної імперії. Ще раз відзначимо: розпад унікальної багатонаціональної країни відбувся не по природних причинах, а, головним чином з волі політиків, що переслідують свою мету, всупереч волі більшості народів, що проживали в ті роки в СРСР.

Незважаючи на багатонаціональний характер СРСР, все-таки національне питання в тому вигляді, у якому воно дісталося від царської Росії, у нас в основному було вирішене. Громадяни єдиної країни були виховані в дусі дружби і гордості за досягнення країни. Дійсно було чим пишатися. Сформувалася державність багатьох народів. Стала доступною безкоштовна освіта для людей усіх національностей, виникли національні університети, театри, кіно, література. Але було не мало і не вирішених питань між центром і національними республіками, у тому числі розвиток національних мов, культур і ін. Але не ці упущення визначали відносини між народами в єдиній багатонаціональній державі.

3.1. Путч.

Кульмінацією протиборства представників двох влад (Президента СРСР М. Горбачова, обраного 15 березня 1990 року на союзному з'їзді народних депутатів, проти Президента Росії Б.Єльцина, обраного 12 червня 1991 року всенародним голосуванням) стали події 19-21 серпня 1991 року, відомі як серпневий путч ДКНС. Російське керівництво, яке очолило боротьбу проти путчистів, що діяли, цілком ймовірно, з мовчазного схвалення Горбачова, розтрощило не тільки ДКНС, але і забезпечило тим самим перемогу Росії, і її верховних органів над союзним Центром. З осені 1991 року Конституція і закони РРФСР, з'їзд народних депутатів і Верховна Рада РРФСР, Президент РРФСР одержали повне верховенство на території Росії. Незалежність Російської Федерації стала реальною.

І сьогодні після ліквідації Радянського Союзу, продовжують зберігатися і діяти фактори, що зв'язували колишні радянські народи, і, насамперед – морально–психологічні, а саме: глибоко усвідомлене почуття приналежності до єдиної великої країни. Тому можна зрозуміти і якось пояснити ті складні відносини, що виникли між народами колишнього СРСР в умовах утворення СНД: багатьом важко змиритися з тією ситуацією, у якій вони виявилися сьогодні. Справді, виникло досить аморфне, не відоме світовій практиці, державне утворення. Із самого початку було невідомо, як воно себе поведе при вирішенні багатьох проблем, як внутрішнього, так і міжнародного характеру.

Навіть порівняно швидкий характер на наслідки розвалу СРСР дає повні підстави для наступного висновку.

3.2. Розпуск СРСР.

Горбачовське керівництво розпочало перебудову з лібералізації політичного життя і мобілізації широких мас для участі в політиці. Однак, офіційна риторика обличала не політичну систему як таку, а лише окремого її скривлення і прославляла демократію як невід'ємний (ленінський) її елемент, відроджений після приходу до влади Горбачова. Іншими словами, “теоретична основа” перебудова мала на меті не стільки зменшення, скільки на ділі посилення легітимності колишньої системи.

Політична система не могла бути одночасно і реформована в демократію, і збережена в обновленому, лише частково демократичному ніж колись, вигляді. Як відомо, ця система споконвічно ґрунтувалася на прямо протилежних принципах.

Переворот, зламування партійно-державних структур СРСР могли відбутися тільки в умовах наростаючих економічних труднощів, що багато в чому визначалися непродуктивними витратами. Після приходу Горбачова до влади був здійснений цілий ряд заходів, спрямованих (на словах) на поліпшення економічного стану країни. Однак поставлені цілі досягнуті не були. Перебудова політичної й економічної систем СРСР закінчилася руйнуванням і системи, і СРСР.32

Розпад колишньої системи був неминучий, тому що при збереженні основ старої системи так звана демократизація старих владних інститутів зводилася всього лише до заміни зовні новими, але авторитарними інститутами. Демократичний горбачовський режим так і не зміг перебороти внутрішній конфлікт зі збереженими основами колишньої політичної системи і дозволити потрійне протиріччя перебудови: між дійсною метою, активною демократичною риторикою й авторитарними тенденціями системи.

Усе сказане ні в якому разі не применшує значення, які відбулись. Велич і одночасно трагізм перебудови будуть згодом адекватно оцінені. Однак сьогодні у твердих рамках політологічного аналізу приходиться констатувати саме очевидне. У кінцевому рахунку це була ще одна чергова спроба мобілізаційного ривка, що здійснювалася незвичайними, а тому неефективними методами. Метою була мобілізація системи. В результаті система поборола діючий режим.

Зникнення з геополітичної арени настільки могутнього військово-політичного суб'єкта спричинило найсильнішу деформацію «силового поля» усієї світової політики. Безповоротно порушеним виявився той глобальний баланс сил, що установився на планеті в результаті Другої світової війни. Біполярна система світу - СРСР і США, відійшла в минуле.

З іншого боку, скасування ОВД, що було противагою НАТО в Європі, яке послужило своєрідним інструментом підтримки військового балансу, на якому ґрунтувалася світова стабільність протягом останніх 40 років, призвело до помітного порушення цього балансу на користь США. Розпад ОВД є 2-м за значенням після розвалу СРСР фактором, що визначив принципову зміну військово–стратегічної обстановки у світі. Усе це призвело до якісного посилення геополітичних позицій США. В результаті зникнення радянського «центру сили» Сполученим Штатам фактично вдалося здійснити кардинальний перегляд результатів Другої світової війни в свою користь і зайняти місце безумовного глобального лідера по всіх силових параметрах.

Характеризуючи ситуацію, яка створилася в цьому зв'язку, Г.А.Зюганов у книзі «Росія – Родіна моя» пише: «Ключовою ланкою такої стратегії став сценарій розгрому й усунення Радянського Союзу зі світової арени і наступного розвалу історично сформованої геополітичної рівноваги.... Мабуть, вперше в новітній історії одна могутня держава розвалює свого рівнозначного по могутності супротивника без збройного конфлікту, а за допомогою ідеологічного «обвалу» супротивника і ... застосування на його території соціальних технологій «повільної катастрофи» і «громадянської війни низької ефективності».

Сама Росія не тільки не виграла від розвалу СРСР, але і багато втратила. В територіальній області Росія втратила величезні, стратегічно важливі території і позбавилася десятка мільйонів своїх співвітчизників. І сьогодні територіальний устрій Росії з її майже 90 суб'єктами нестабільний. В одній державі діють добрих півтора десятка президентів; між територіями всередині країни нескінченні конфлікти. Росія втратила самі важливі порти, і виходи до моря на Балтиці, на Чорному морі і на Каспії. Проголосивши суверенітет, Росія виявилася в положенні небувалому в її політичній історії. За межами Росії залишилося понад 20 млн. росіян, що стали ізгоями.33

«Хоча в грудні 1991 року і проголошене створення СНД, всередині нього ще зберігається багато дестабілізуючих факторів, і не усунута небезпека продовження поглиблення хаосу...», - відзначає професор А.М.Хазанов.

У зв'язку з відсутністю законодавчого оформлення кордонів практично між усіма новими державами відразу ж виникли територіальні суперечки. У самій Росії незалежними себе оголосили Татарська і Чеченська республіки.

Тим часом відсутність національної доктрини Росії, України та інших колишніх радянських країн так само як і криза державності і разом з ним етносу, породило дивні устремління до подальшого поділу громадян. На території Росії, де споконвіку проживало і нині проживає російське населення, претендують Литва, Естонія, Фінляндія, Україна, Грузія – держави, що одержали в доступному для огляду і недалекому історичному минулому суверенітет з рук Радянської влади. Більш того, не тільки і не стільки проливаються потоки слів на «імперський гніт» СРСР і «проімперську» Росію, вони вже стали вищим заклинанням в образливих випадах політиканів, що злобують; служать поясненням і виправданням етнократизму в пострадянських республіках. Те, що для народів колишнього Радянського Союзу нині розглядається як «ріст національної самосвідомості», у населення визнається націоналізмом, комуно-фашизмом іншими неписьменними визначеннями. Часом теоретичні вишукування і політичні наміри слідчих і політиків спрямовані своїм вістрям на те, що складає національну гордість великоросів, - на російську самосвідомість. Тим часом це не самоціль, а таке ж об'єктивне прагнення, як і в інших народів. Росії це необхідно не тільки для того, щоб бути надійною опорою всіх росіян, але і щитом регіональної і глобальної безпеки народів сучасного світу.

3.3. Підсумки перебудови.

В результаті "перебудова" перетворилася в символ глибинного відновлення й одночасно зміни всієї соціалістичної системи і її положення у світі.

Період поступового якісного перетворення соціалістичної системи на основі далеко їдучих планів і розпливчастих представлень про фундаментальну перебудову і міцну стабілізацію радянського соціалізму, покликаного стати зразком для всього людства, тривав неповні чотири роки, приблизно з початку 1987 до середини 1990 року. Зрозуміло, такого терміну було свідомо недостатньо для створення дійсно обновленої системи. Питання в тому, чи могла подібна система бути сформована і функціонувати, залишається й очевидно ще довго буде залишатися предметом ідеологічних суперечок. Серед багатьох обвинувачень, що пред'являли Горбачову, навряд чи не саме головне – нерішучість. Але якщо порівняти епохальні масштаби здійсненого ним прориву і більш ніж скромний відрізок часу перебування у влади. 5 років і 5 місяців, якщо вважати закінченням терміну не 25 грудня 1991 року, а драматичне повернення з Фороса в Москву, коли влада вже належала Єльцину. От тільки деякі віхи епохи Горбачова34:

• Руйнування “залізної завіси”, припинення холодної війни.

  • Закінчення ядерного протистояння

  • Вивід військ з Афганістану

  • Ліквідація монополії на владу КПРС

  • Проведення перших в історії радянських країн вільних змагальних виборів

  • Гласність

Гласність - ключове слово перебудови, що дозволило століттями безсловесним масам говорити все, що здумається, критикувати кого завгодно, у тому числі й особливо хтиво самого Горбачова-людину, що дав їм волю.

У результаті його реформ світ кардинально змінився і більше ніколи не стане колишнім. Зробити таке, не володіючи мужністю і політичною волею неможливо. До Михайла Горбачова можна відноситися по-різному, але немає сумніву, що це одна з найбільших фігур історії.


Висновки

Розвиток радянського суспільства в другій половині 80-х років міцно пов'язується з поняттям «перебудова». Цим поняттям позначався переворот спочатку у свідомості громадян, а потім - в економічній і, у кінцевому рахунку, у всій внутрішній політиці СРСР. В результаті "перебудова" перетворилася в символ глибинного відновлення й одночасної зміни всієї соціалістичної системи і її положення у світі.

Період поступового якісного перетворення соціалістичної системи на основі далекоглядних планів і розпливчастих представлень про фундаментальну перебудову і міцну стабілізацію радянського соціалізму, покликаного стати зразком для всього людства, тривав неповні шість років, приблизно з початку 1985 до середини 1990 року. Зрозуміло, такого терміну було свідомо недостатньо для створення дійсно обновленої системи. Питання про те, чи могла подібна система бути сформована і функціонувати, залишається й очевидно ще довго буде залишатися предметом ідеологічних суперечок.

Переворот, зламування партійно-державних структур СРСР могли відбутися тільки в умовах наростаючих економічних труднощів,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: