Xreferat.com » Рефераты по истории » Історія Ружинщини

Історія Ружинщини

В сиву давнину


Історія Ружинщини сягає в глибину тисячоліть. Землі її починають залюднюватись вже в епоху палеоліту (30 - 10 тис. років тому). Теплий клімат, водяний басейн, лісостеп з багатими ґрунтами та тваринним світом сприяли розселенню тут первісних людей. На той час людство значно просунулося у суспільному розвитку, істотно удосконалювалися знаряддя праці. З'явилися наконечники списів, гарпуни, крем'яні знаряддя, різці для обробки дерева та кісток, скребки, голки для пошиття одягу з шкіри убитих тварин. Основними заняттями людей того часу в цьому регіоні було полювання на диких звірів, рибальство, а також збиральництво.

Німими свідками життя наших предків є знахідки матеріальних решток людської культури, залишки великих кісток тварин. Так знахідки залишків мамонта, обрізків з оленячих рогів свідчать про те, що у цих краях дійсно жили мамонти, північні олені. Залишки кісток мамонта знайдено на полях с. Бистрика, а обрізки з оленячих рогів поблизу с. Топори, рештки бивня і кісток мамонта знайдено також в сусідньому Сквирському районі.

В період мезоліту (IX-VI тис. до н.е.) та неоліту (VI-ІV тис. до н.е.) розпочинається приручення тварин, значно поширюється рибальство. Люди почали широко користуватися таким знаряддям, як кам'яна сокира. В неолітичну епоху, крім того, виникає землеробство, з яким пов'язаний період до сталої осілості. Появляється глиняний посуд.

Так, краєзнавцем Б.О. Блюмом на території села Заріччя під лісом я а березі ставка була виявлена ціла майстерня і періоду мезоліту, В її залишках було знайдено багато мікролітів у вигляді кремінних скребків, ножиків, наконечників, зубів для серпів. Учнями Ружинської школи в 50-60 роках на території Ружина знайдено дерев'яний серп з кремінними зубами, кам'яний молоток, кремінний ніж, кремінну сокиру. Зараз ці знаряддя знаходяться у колекції краєзнавця Б.О. Блюма. у нього знаходяться також речі, які належать до епохи пізнього палеоліту - це примітивні необроблені молотки, скребки тощо.

Багато решток у вигляді кам'яного знаряддя, глиняних виробів було знайдено учнями місцевих шкіл сіл Прибережного, Білилівки, Ягнятина, Вільнопілля, Зоряного, Трубіївки. Частково ці речі знаходяться у музеях Білилівської, Ружинської середніх шкіл, краєзнавчих куточках шкіл сіл Прибережного і Рогачева.

На території Ружинщини чітко просліджуються матеріальні залишки життя людей періоду неоліту - поселення дніпродонецької культури. Поселення неолітичної епохи виявлено поблизу сіл Вчорайшого і Топорів.

У 1891 році розкопано один з трьох курганів в с. Білилівці. Тут виявлено трупоположення з черепом, посипаним охрою - як символ очищаючої сили вогню, полірований кам'яний молот з двома обухами. Всі ці знахідки датуються VI тис. до н. е.

Особливе місце серед археологічних пам'яток Ружинщини займають знахідки доби енеоліту, або так званого мідного віку (IV-початок II тис. до н. е). Вперше знахідки цього періоду були виявлені поблизу с. Трипілля Обухівського району Київської області археологом В.В. Хвойкою наприкінці XIX ст. Пізніше речі, які відносились до цього періоду, стали називати пам'ятками трипільської культури. На території нашого краю поселення трипільської культури відкрито в селах Білилівці, Ягнятині, Карабчиєві. В с. Карабчиєві в 1956 році проводилась археологічна розвідка співробітниками інституту археології УРСР Шмагліем і Макаревичем. Вони виявили залишки глинобитних жител наземного типу, на площі яких знайдено фрагменти посуду, фрагментованого різними штампами, антропоморфні і зооморфні статуетки (фігурки людей та тварин, які мали обрядово-магічне призначення. Чільне місці антропоморфних глиняних виробах займало зображення богині родючості.

При виготовленні таких фігурок в глину домішували борошно, зерно, мабуть, щоб збільшити їх магічну силу їх ховали в своїх житлах під підлогою, очевидно, як вияв продовження роду, збереження сім'ї.

В цьому ж поселенні вищезгаданими археологами були знайдені різні знаряддя праці: зернотерки, сокири, ножі, скребки, проколки із каменю, кременю і кістки. В Бердичівському музеї зберігаються фотографії решток жител трипільської культури, які були зроблені під час розкопок в с. Білилівці. На основі знайдених речей та матеріалів добутих археологічними експедиціями на території нашого району, можна скласти уявлення про побут, знаряддя, будівлі, заняття людей. Археологічні матеріали трипільських поселень свідчать, що їх населення сіяло ячмінь, пшеницю, просо, розводило корів, овець, свиней. Землю трипільці обробляли роговими чи кам'яними мотиками, врожай збирали крем'яним серпами, зерно розмелювали на зернотерках. Вони опанували ткацько-прядильне ремесло, майстерно виготовляли орнаментований посуд тощо.

Застосування бронзи (сплав міді й олова) у ІІІ-ІІ тис. до н. е. істотно вплинуло на загальний розвиток людства; відбувається перший великий суспільний поділ праці - скотарство відокремлюється від землеробства. На території району поселення початку епохи бронзи виявлено в с. Карабчиєві.

В IX-VII ст.д.о н. е. південна частина Правобережного Лісостепу (до якої територіально відноситься і наш край) була густо заселена племенами, які дістали в історичній науці назву "племена чорноліської культури". Їхні поселення розміщувались на невисоких придолинних ділянках, зручних для землеробства. Житла - напівземлянки досить великих розмірів, що свідчить про існування великої патріархальної сім'ї. Землю обробляли дерев'яними плугами, в яких запрягали волів.В. Гончаров, проводячи археологічну розвідку по Роставиці в 1946 році, відкрив таке поселення біля с. Дерганівки. Знайдені фрагменти кераміки дозволяють віднести плем'я до чорноліської культури. В с. Рогачах знайдено дві кам'яні шліфовані сокири з просвердленими отворами, які датуються X-IX ст.д.о н.е.

Істотні зміни відбулись в кінці IX-VIII ст.д.о н. е., коли степові кімерійці, а потім скіфи почали виявляти особливу військову активність. Загроза нападу примушувала чорноліські племена покидати зручні для життя урочища і селитися на підвищеннях, обносити поселення валами.

В цей же період розпочинається перехід від епохи бронзи до раннього залізного віку. Поява виробів з нового металу, зумовила прискорення економічного прогресу суспільства. Почалася, за словами Ф. Енгельса, доба залізного плуга, сокири й меча. У зв'язку з цим відбувся другий великий суспільний поділ праці - відокремлення ремесла від землеробства і скотарства. Це час виникнення ранньослов'янського суспільства і ранньої форми державності.

На протязі другої половини І тис. до н. е. племена Середнього Подніпров'я пережили сильний культурний вплив степових скіфів. На поселеннях і в курганах Поросся знайдено велику кількість речей античного імпорту, що надходили з північночорноморських центрів (Ольвії, Тіри).

Скіфи-орачі на Пороссі і в межах сучасної Ружинщини обробляли землю плугом, вирощували ячмінь, просо, а згодом - овес і жито та інші продукти рослинництва.

На заміну поховальному обряду з переважанням урнових трупоспалень в безкурганних могильниках (культура "полів поховань") приходить новий обряд - трупопокладення за скіфським звичаєм. В 1885 році археолог Бальохін відкрив поселення скіфського часу в Малій Чернявці. Було розкопано два кургани. В одному знайшов скелет в сидячому стані, а навколо - 12 інших скелетів без голів. В другому - поховальний горщик у висіченій камері.

Археологом В. Гончаровим в 1946 році відкрито поселення Скіфського часу біля хутора Отруби на схилі першої надзаплавної тераси правого берега р. Роставиці. Знайдено ним фрагменти кераміки скіфського типу.

Аналогічне поселення скіфської доби відкрито на західній околиці Ягнятина, на південних схилах Цапиного хутора. За типом кераміки В. Гончаров відносить поселення до пізньоскіфського часу.

З III ст.д.о н. е. могутність скіфів падає. Відновлюється життя в неукріплених поселеннях. Досліджувану територію населяють землеробські племена зарубинецької культури (III ст.д.о н. е. - II ст. н. е). В II ст.д.о н. е. в басейн Росі проникає частина сарматів, які асимілюються з місцевим населенням. В II-V ст. на території нашого краю виявлено поселення племен черняхівської культури. Археологами Е. Махно, В. Гончаровим знайдено багато поселень цієї культури, а саме: поблизу сіл Чорнорудки, Бистрика, Голубівки - два, Дерганівки, Плоски, Прибережного - три, Ружина, Трубіївки - два, Ягнятка - два, Зоряного - два, Зарудинець - один. Представників зарубинецької та черняхівської культури дослідники вважають праслав'янами, а південну територію Лісостепу між Дніпром і Дністром - прабатьківщиною слов'ян. Однак, єдиної думки щодо походження слов'ян та їх культури в науці поки що немає. Висловлюються різні думки щодо етнічного походження черняхівської культури. Хоч вона мала поліетнічний характер, все ж на території лісостепової частини Правобережної України, а, отже і нашого краю, як вважають дослідники нашого часу, склалося основне слов'янське її ядро. Щоб уявити собі життя в черняхівському поселенні, звернутись слід до матеріалів археологічних робіт, які проводила співробітник інституту археології АН УРСР Е.В. Махно в Ягнятині відкрила два поселення ченяхівської культури. Довжина одного із поселень складає 600-700 м, ширина - до 150 метрів. На території поселення виявлено залишки десяти споруд, які розташовані вздовж схилу трьома нерівними рядами. Відстань між рядами становить 20-40 метрів. Встановлено, що з 10 споруд від пожежі знищено 6. Усі виявлені споруди - наземного типу. Будувалися вони на дерев’яному каркасі з порівняно нетовстих стовпів (діаметром 15-20 см), обплетених лозою та обмазаних з двох боків глиною. Товщина стін 20-30 сантиметрів. Печами служили викладені з каменю вогнища майже квадратної форми. В інших спорудах виявлено печі виробничого призначення - гончарські. На поселенні зроблено багато знахідок. Це цілий і фрагментований керамічний посуд, зернотертки, точильця з пісковику, залізні й бронзові речі, а також багато кісток свійських тварин. Найбільше кісток бика, вівці, кози, свиней й коня.

В одному з жител знайдено зброю (меч та бойовий ніж). Посуд - майже весь зроблений на гончарному крузі. Він має ознаки, характерні для керамічних виробів Київської Русі. Весь посуд, знайдений на Ягнятинському поселенні, виготовлений стрічковим способом (тобто на повільному гончарному крузі) так само, як посуд часів Київської Русі.

Знахідки на поселенні дають підставу говорити про високий розвиток залізоробної справи, наявність спеціалістів майстрів, що виробляли зброю, знаряддя виробництва, прикраси, й добувати залізо. Залізоробне виробництво і гончарство в цей період повністю відокремлюється в самостійну виробничу галузь.

Про культуру виробництва посуду епохи черняхівської культури свідчить також знайдений в Ружині по вулиці О. Бурди посуд в одному із поховань. Випуклий глечик з двома ручками та гарно оздоблена піала збереглися дуже добре. Зараз вони знаходяться в шкільному краєзнавчому музеї с. Білилівки.

Велике переселення народів (III-VII ст) охопило і слов’ян. Саме в цей період формуються групи східних, західних та південних слов'ян. Східна частина слов'ян називається у письмових джерелах цього періоду антами. У V-VI ст. почала формуватися слов'янська ранньосередньовічна культура, Тісний зв'язок якої з черняхівською підтверджують археологічні дослідження.

Скинувши гунське панування, наприкінці V ст. південно-східний союз слов'янських племен потіснив тюрків, сарматів, алан, на південний схід, а балтів на північ, захопив Середнє Подніпров'я. Тут в цей період засновується м. Київ.

Боротьба за Середнє Подніпров'я тривала впродовж VII-VIII ст. В процесі цієї боротьби формуються могутні союзи слов'янських племен - полян, древлян, сіверян, уличів. В результаті вивчення літописних даних і археологічних матеріалів дослідники прийшли до висновку, що територія полян включала землі між Десною і Россю.

На території Ружинщини ранньослов'янські поселення, що відносяться до VI-VIII ст., а також давньоруські городища і поселення пізнього періоду (IX-XII ст), виявлені на околицях сіл Вчорайшого, Ягнятина, Карабчиєва, Білилівки, Роставиці.

В 1947 році було розкопано великий курганний могильник, який майже примикає до Ягнятинськрго поселення черняхівської культури. В кургані, який датується V-VII ст., знайдено поховання слов'янського періоду. Інвентар кургану бідний: знайдено біля кістяка бронзове кільце (діаметром 1,5 см) та уламки гончарного і бронзового посуду, залізні цвяхи.

В VIII-IX ст. в Середньому Подніпров'ї складається державне об'єднання - Руська земля, в яке увійшли поляни, древляни, сіверяни, уличі.

Основну роль в створенні міжплемінного об'єдааиря, яке стало називатися "Русью", належало полянам. Характерно, що саме на землях полян збереглося найбільше гідронімів пов'язаних з іменем "Русь" - Рось, Росава, Роставиця.

В результаті політичної, етнічної і культурної консолідації східно-слов'янських племен в кінці IX ст. завершується процес утворення Давньоруської держави, до якої в цей період входила і територія нашого регіону.

В X ст. на кордонах Поросся з'являються жорстокі кочові племена - печеніги. Район Поросся пустіє. В руїнах лежали поселення наших предків.

Лише після перемоги Ярослава Мудрого у 1017 і 1037 роках над печенігами Русь знову зміцнює свої позиції у Пороссі Київський князь укріплює південне порубіжжя будівництвом оборонних ліній, переселенням з внутрішніх районів Русі "кращих мужів". У 1031 році Ярослав поселяє вздовж Росі полонених поляків, в 1032 році будує систему пороських сторожових фортець. "В літо 1032 Ярослав почав ставити міста на річці Росі".

Для відбиття нападу кочових племен від Умані до Білої Церкви, а звідти до Сквири, Ягнятина, Ружина, Вчорайшого, Попільні були побудовані земляні вали, які увійшли в історію як "змієві вали", це так звана Ягнятинська вітка Пороського валу, що становить приблизно 75 кілометрів.

У книзі А.Л. Похілевича відмічається, що земляні вали і насипи, які оточують містечко Ружин, побудовані у віддалену епоху, тому що у письмових актах останніх двох століть вони не лише згадуються як існуючі, але названі найстарішими.

Вони у давньоруські часи мали вигляд дерев'яно-землянх стін висотою до 3,5 і шириною 6-7 м, а з напільної сторони перед ними викопувалися рови шириною 5-6 м і глибиною 1,5-2 метри. На той час вали були непрохідні для кочових племен, які гнали перед собою табуни коней, овець, худоби

Наявність давньоруських городищ та могильників, що датуються XI ст., вздовж лінії валів у Ружині, Вчорайшому, Роставиці, Ягнятині, Білилівці (літописні Неятин і Роставець) свідчать про інтенсивне заселення північно-західного Поросся в роки правління Ярослава Мудрого. Міста регіону являли собою переважно воєнізовані поселення.

Населення встигало зайняти оборону, повідомити про напад Київського князя. На підвищених місцях насипалися кургани-могили, на яких стояли сторожові вишки. На території району такі вишки були у напрямку на Крилівку і Вчорайше, на Карачуновій горі в напрямку Бистрика.

Наприкінці XI ст. Пороська оборонна лінія була прорвана новим сильним ворогом Русі - половцями, які з середини XI ст. систематично спустошували її окраїни.


Скоргородок - один iз попередникiв Щербова (Ружина)


В досліджуваному регіоні давньоруські літописці згадують два містечка -Ростовець і Неятин (сучасні Білилівка і Ягнятин). "Літо 1071, Воювали половці недалеко від Києва біля Ростовця і Неятина говориться в "Повісті временних літ".

Про Скоргородок, як такий, згадки ні в одному із літописів немає. Однак дані археологічних експедицій показують, що тут було два давньоруських городища. Одне знаходилося в центрі містечка, на лівому березі Роставиці (сучасний ринок), яке було зруйноване німецько-фашистськими загарбниками" в 1941-1943 роках.

Друге городище, значно менше, розташоване на правому березі р. Роставиці напроти першого (в районі нинішньої Карачунової гори), але воно сильно зруйноване плануванням земельної площі. Можливо, це і було буферне берендичівське поселення. Такі невеличкі городища, як твердить археолог І. Фундуклей супроводжували слов'янські поселення як аванпости і населяли його берендичі. На території Ружина постійно знаходять археологічні матеріали, які відносяться до X-XII ст. В Ружині знайдено енколпіон (XIII ст), який зберігається в Житомирському історичному музеї, череп'яний горщик з покришкою без отвору (XII ст) та інші речі.

Таким чином, логічно можна припустити і археологічно довести, що Скоргородок як такий існував, а походження назви його, очевидно, виникає від містечка, яке нашвидкуруч збудовується.

В 1177 році, за свідченням літописців, половці знову прийшли на Руську землю і забрали шість міст, в яких проживали берендичі, і підійшли до Ростовця (Білилівки). Тут їх наздогнали руські князі із своїми воїнами. Та битва для них була невдалою. "Половці, повернувшись, перемогли полки руські і багато бояр захопили, а князі вбігли в Ростовець".

Можливо, серед вищезгаданих шести міст, які були зруйновані половцями, був і Скоргородок.

В цей час, як засвідчують літописці, у верхів'ях річки Росі поряд з росами жили берендичі, чорні клобуки, тюрки та інші племена.

Берендичі, іноді берендії (кочові і напівкочові тюркські племена), в літописі часто ототожнюються з чорними клобуками. Як гадають науковці, можливо, що це була відусоблена орда половців, яка розселилась в основному в басейні Росі. У Ростовці проживали берендичі.

З розповідей літописців можна зробити висновок, що берендичі у цей час були організованою силою. І хоч підкорялися вони Київському великокняжному столу, у різні часи за підтримкою до них звертаються окремі князі, а деякі воюють проти них.

Як бачимо, за часів Київської Русі територія сучасного району (а саме, містечка Ростовець, Неятин, інші) постійно перебувають у полі зору князів, військові сутички тут відбувалися регулярно.

Тут була створена поросська оборонна лінія, яка фактично являла собою продовження дніпровської. На Росі від її витоків до гирла знаходилось 13 древньоруських городищ, які розміщувались впродовж лівого берега річки. Серед них і були Ростовець, Неятин, Скоргородок. Війни з половцями тривали майже до татаро-монгольського нашестя. В 1234 роді вони розорили Поросся і околиці Києва.

Русь і половці продовжували вести важку взаємну боротьбу, а тим часом над ними нависла нова хвиля кочівників, більш могутніша, ніж всі попередні. Це були кочові монголо-татарські племена.

В ХІІІ ст. на Київську Русь напали монголо-татарські орди. В 1240 році Вони штурмом оволоділи Києвом і увірвалися на Поросся і Волинь.

Передові загони хана Батия просувалися вздовж берегів Роставиці на захід. Ними були зруйновані Васильків, Юр'єв (Біла Церква), Неятин (Ягнятин), Роставець (Білилівка), Скоргородок (Ружин) та інші міста Київської, Волинської, Галицької земель.

Всюди археологи знаходять великі шари попелищ, особливо під фортечними стінами. На вуглищах в будинках і площах знайдено сотні людських скелетів.

Для утримання загарбаної території завойовники будують укріплені хутори з гарнізонами. Історія зберегла їх назви: Татарський хутір (Бистрик), Чорний ліс (Карабчиїв), Карачунова гора (Ружин).

Іго монголо-татарських ханів тривало понад 100 років. Панування феодалів Золотої Орди надовго затримало економічний і культурний розвиток Південної Русі. Майже століття потрібно було, щоб населення Поросся почало повертатися до рідних місць, будувати нові поселення. На місці зруйнованого Роставця виникає містечко Білилів, Скоргородка - Щербів.

Походження назви містечка Щербів має дві версії. Перша - це від назви воєводи, чи отамана, який мав прізвище ІЦерба. До речі, таке прізвище в районі зберігається до цього часу. Друга - від старої назви відвару, або юшки з риби, яка у давнину називалася щерба. Ця версія теж має під собою основу, оскільки щерба із свіжою рибою була тоді повсякденною їжею.

Скориставшись тим, що з середини XIV ст. золотоординська держава вступила в період феодальної роздрібненості, на південноруські (українські) землі розпочали наступ литовські феодали.

Оволодівши Київщиною, литовські феодали почали захоплювати українські міста і села.

Так, наближений до київського князя Володимира Ольгердовича Юрій Іванович Половець одержує у свої володіння Сквиру, Ягнятин.

В XV столітті Туреччина і Кримське ханство посилюють військовий тиск на Велике Князівство Литовське.

Стривожені загрозою, що нависла над ними, українські феодали переходили на службу до київських князів Олександра Володимировича та Семена Олександровича (1455-1470). Внаслідок цього влада останніх поширилася на північно-східну окраїну Волині (Звяголь і частину Мозирщини, а також на східне Поділля (Брацлавщину).

В цей період продовжується роздавання земель боярам. Військовослужбове землеволодіння в ті часи було досить розвинуте. Крім роздавання земель боярам-землянам, в інтересах колонізації і воєнної оборони розвивається закладення громад військовослужбових, селянських на землях, які зоставалися у безпосередньому розпорядженні князя.

Український історик М. Грушевський зазначає: "Звісний нам опис Київщини, описаний по смерті Семена Олельковича, і перед татарськими погромами, кидає цікаве світло і на організацію сеї селянської військово-службової колонізації ї на тутешнє господарство... Значна частина імен сих осад зникла, і їхнє місце не можна означити".

Далі М. Грушевський наводить, документ, яким він користувався. "Фрагмент розпочинається селом Терпсеєвим "на Рси" (пізніше не звісне). Далі маємо с. Антонів нелодалік від Росі (над Березянкою), кілька сіл над Роставицею: Щербів (тепер Ружин), Вчорайше, може Радостів. Потім Почуйкове на Кам'янці, Сокольча на Унаві, Ходорків і Скочищів на Ірпені, Водотиїн у верхів'ї Здвижу... Осади сі й інші з ними названі, яких місця не можемо ближче означити (таких є сім) - зазначає історик - всі мають згадку про практику Вітовтових часів. Се показує, що маємо тут діло з осадами старими, не молодшими, а може й старшими від часів Вітовта (часи правління короля Вітовта 1392-1430).М. Грушевський далі описує життя цих осадів, чим займалися люди, які там проживали. "Саму вїйськовослужбову організацію їх можемо вважати з певною вірогідністю дійсно справою Вітовта та його намісників, слабкість привілейованої військовослужбової верстви зовсім природно могла спонукати його до організації кадрів військовослужбового селянства, з елементів заможніших, економічно сильніших. Вони мають технічну назву "слуг". Їхній головний обов'язок - військова служба.

Поруч військовослужбових у невеличкім числі стрічаємо таких, що сиділи на "вроці", медовій або куничній данині, а також "свобідних", які ще не висиділи волі, не запомоглись, через те не несуть ніяких повинностей. Загалом ці 18 сіл, описаних у нашому фрагменті, посилали на війну близько 150 кінних Вояків".

Таким чином, з наведених даних можна зробити висновок, що Щербів як такий існував уже в XIV ст. і служив свого роду сторожовою заставою на шляху різним нападникам. Заняття людей, що населяли його, з року в рік видозмінювалося, на їх плечі почав лягати гніт великих феодалів. Самі ж вони зазнавали постійних нападів із боку кримських татар.

У 1399 році Ружинщину було дощенту спалено кримським ханом Тімур-Кутлуком, а в 1416 її землі спустошує правитель Золотої Орди Едигей.

У 1482 році кримський хан Менглі-Прей напав на Київ і київські землі. Щербов під час цього нападу був зруйнований так, що в документах згадується як "пустиня Щербов".

З написів документів 1482 року встановлюється, що у Щербові жив один отаман та 13 його слуг (воїнів). Половина з них були убогі, які виконували чорну замкову роботу. Вони охороняли замок і разом з підлеглими людьми працювали на панській землі. Ті жителі, які мали хату з комином, платили чушне.

Крім того, отаман вимагав грошового та натурального податків. Усі вони повинні були брати участь в толоках, робити виїзди кіньми в ліс, ремонтувати дорогу.

Щербів на той час був невеликим містом-замком, він нараховував десь 52-56 хат, в яких жили отаман з ратними людьми, ремісники.

В останній чверті XV ст. прискорився процес державного об’єднання Польщі і Литви. Намагаючись створити на Україні надійну опору для свого панування, великі князі литовські дають місцевим феодалам, своїм наближеним земельні з державного фонду.

Литовський король Олександр на початку XVI ст. наділяє Щербів братам Левкові та Кіндрату Тивоповичам. В кінці к VI ст. Щербів належав князям Стрижевським.

Три столiття до 1917 року.

В 1569 році Ружинщина (Поросся) була приєднана до Польського королівства.

На території Поросся посилюється феодальний лад, поглиблюється експлуатація трудового народу. Продовжується напад на наш край кримських татар та турок. Пограбування людей відбувалося через кожних 10-15 років. В XVI ст. населення Поросся чотирнадцять разів відбивало навалу чужинців.

За військової справи польський король Стефан Баторій в 1581 році наділяє Поросся своїм військовим людям.12 червня 1591 року польський король Сігізмунд III видає Київському воєводі князю Миколі Ружинському землі Поросся, а його брат Кирило Ружинський одержує містечко Щербів над Роставицею, перейменувавши його в 1591 році в Ружин. Роман Ружинський з дружиною Софією одержує Карабчиїв, а Адам Ружинський - в нагороду містечко Паволоч. Князі Ружинські нещадно визискували населення. На початку XVII ст. селяни працювали на хазяїна 4-5 днів на тиждень.

В історичних архівах сказано, що в маєтності Ружина при 12 грошах чинш і різних дрібних натуріях роблять чотири дні на тиждень ("а рано вставати"), а при "тінній роботі" - п'ять днів, п'ять толок і підвода. Крім того, отаман вимагав грошового та натурального податку.

Жорстока експлуатація, національний гніт змушували населення Поросся і Волині підніматися на боротьбу.

В 1591-93 роках під проводом К. Косинського, а в 1637 році під керівництвом Шавлюка і К. Скидана на території Правобережної України спалахнули селянсько-козацькі повстання, в яких активну участь беруть і жителі містечка Ружина та його околиць.

В 1642 році Ружин, сотенне містечко Паволоцького полку, мав сорок два двори і знаходився в руках запорізьких козаків, і людям жилося краще. Очевидець пише, що приїхавши в Ружин, зустріли повно хліба і пасік, саме м. Ружин повне збіжжя та іншої поживи, пива і меду.

В середині XVII ст. у Паволочі та Ружині (в районі Карачунової гори) стояли війська Богдана Хмельницького. В цей час у Ружині було 42 будинки.

Містечко Ружин в 1663 році зруйновується польськими магнатами за виступ проти польської шляхти. Літописець описує, що місто Ружин та села Війтовці, Баламутівка, Слободка та інші пусті і немає ні одної людини, ні лачуги (хата).

Але й після цього населення Поросся не припиняло національно-визвольної боротьби.

Новим проявом народного гніту проти польської шляхти була участь жителів Ружина у повстанні під проводом фастівського козацького полковника Семена Палія.

Між самими панами Ружинщини не було злагоди. Князь Корецький і його дружина Ганна поскаржилися на князя Романа Ружинського і його дружину Софію за те, що вони, об'єднавшись з іншими панами, зібравши шеститисячне, військо, напали і пограбували маєток Корецьких. Вони убили багатьох жителів, взявши маєток штурмом в 1609 році.

Після великих повстань проти польської шляхти в 1711 році польські магнати Потоцькі, Каліновські, Ружинські, повернувшись на Поросся, сконцентрували в своїх руках величезні земельні наділи. Шукаючи кращої долі, значна частина селян і козаків Правобережної України переселилися на Дунай та Дон.

Національно-визвольна боротьба не припинялася і в XVIII ст. Жителі містечка Ружин і його околиць беруть активну участь у гайдамацькому русі в 1734 та 1750 роках, Коліївщині в 1768 році.

Приєднання Правобережної України до Росії в 1793 році давало можливості для економічного, політичного і культурного розвитку. Припинилися набіги на наш край кримських татар та турок.

У 1796 році на Правобережній Україні було утворено три губернії. Ружин відносився до Київської. Хазяї землі багатіли, а становище трудового народу залишалося тяжким.

Основні масиви землі, лісів, вод, природні багатства знаходилися в руках великих феодалів-князів Острозьких, Браніцьких, Потоцьких, Каліновських, Корецьких та Ружинських. Князю Любомирському належало 20 міст, і містечок, 738 сіл, в тому числі і Ружин.

Жителів на той час в містечку Ружині нараховувалося 750 чоловік.

В 1727 році в Ружині

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: