Xreferat.com » Рефераты по истории » Вплив збройних сил держав-учасниць на хід подій у Першій світовій війні, їх порівняльна характеристика

Вплив збройних сил держав-учасниць на хід подій у Першій світовій війні, їх порівняльна характеристика

15 пострілів в хвилину). У російській армії була прийнята на озброєння трьохлінійна (7,02 мм) піхотна гвинтівка зразка 1891 р., винайдена офіцером російської армії С.І. Мосіним. У 1908 р. до неї був сконструйований новий патрон із загостреною кулею і початковою швидкістю 860 м/сек. Прицільна дальність цієї гвинтівки була 3200 кроків (2400-2500 м). Перед війною армії майже всіх країн також ввели у себе на озброєння гостроконечні кулі.

При відносно невеликій відмінності по балістичних властивостях з гвинтівками інших армій російська гвинтівка була кращою. Вона відрізнялася простотою пристрою, мала високу прочність, була надзвичайно живучою, надійною і безвідмовною в бойових умовах.

Разом з основною зброєю піхоти - гвинтівкою – отримує розповсюдження автоматична зброя. На початку 80-х років XIX в. з'являються кулемети сучасного типу (станковий кулемет американського винахідника Максима 1883 r), потім автоматичні пістолети і автоматичні (самозарядні) гвинтівки. На початку XX в. з'явилися ручні кулемети. Вперше вони були застосовані в російсько-японській війні [1; 357].

Кулемети були у військах спочатку у дуже незначній кількості. Перед війною в арміях найбільших держав на піхотну дивізію покладалося 24-28 важких станкових кулеметів. У російській армії, як в більшості інших армій, на озброєння був прийнятий станковий кулемет системи "Максим". У піхотній дивізії російської армії в 1914 р. було 32 таких кулемета (по 8 кулеметів в полку). Легких кулеметів російські війська не мали.

Кавалерія в усіх арміях ділилася на військову і стратегічну. У Росії кавалерія підрозділялася на дивізійну, таку, що додається піхотним з'єднанням, і армійську - що знаходиться у розпорядженні вищого командування. У мирний час кавалерійські дивізії організаційно входили до складу армійських корпусів, а під час війни разом з двома кавалерійськими корпусами складали армійську кінноту. В піхотних дивізіях залишалися невеликі кавалерійські підрозділи, що складали дивізійну кінноту.

Вищим об’єднанням кавалерії у всіх арміях (окрім англійської) був кавалерійський корпус у складі 2-3 кавалерійських дивізій. Кавалерійська дивізія складалася з 4-6 кавалерійських полків (у англійській кавалерійській дивізії 12 полків). У складі дивізії були полки різних видів кавалерії - уланські, гусарські, кірасирські, драгунські (а в Росії і козачі). Кожна кавалерійська дивізія мала в своєму складі дивізіон кінної артилерії з 2-3 батареї, кулеметні і саперні підрозділи і підрозділи зв'язку. Кулемети і технічні війська (сапери і зв'язківці) в деяких арміях входили також до складу бригад і полків. Кавалерійська дивізія налічувала 3500-4200 чоловік, 12 знарядь і від 6 до 12 кулеметів (англійська кавалерійська дивізія - 9 тис. чоловік і 24 кулемети). Кавалерійський полк у всіх арміях складався з 4-6 ескадронів (у англійському кавалерійському полку були 3 ескадрони). Основною зброєю кавалерії до війни вважалося холодне (шашка, спис), вогнестрільним - кулемет, карабін (укорочена гвинтівка), револьвер.

Артилерія була головним чином дивізійним засобом і знаходилася у розпорядженні командирів дивізій. Піхотна дивізія мала в своєму складі один-два артилерійських полки (бригаду) з 36-48 знаряддями (у німецькій дивізії - 72 знаряддя). Артилерійський полк включав 2-3 артилерійських дивізіони, які складалися з батарей. Батарея була основною вогняною одиницею і мала від 4 до 8 знарядь. У корпусному підпорядкуванні артилерії було мало (один гаубичний дивізіон в російському і німецькому корпусі і полк легкої артилерії у французькому корпусі).

Застосування бездимного пороху, заряджання з казенної частини поршневих замків призвело в кінці XIX в. до появи скорострільних знарядь, що значно підсилили бойову потужність артилерії. Далекобійність і скорострільність в порівнянні з періодом франко-прусської війни збільшилися в 2 і більше разів (далекобійність - з 3,8 до 7 км., скорострільність - з 3-5 пострілів в хвилину до 5-10 пострілів в хвилину).

Разом із збільшенням скорострільності і далекобійності артилерії військово-технічна думка вирішила і таку проблему, як стрільба із закритих позицій, що різко підвищило живучість артилерії в бою. Вперше в бойових умовах стрільба із закритих позицій застосовувалася російськими артилеристами під час російсько-японської війни.

Тоді ж російськими артилеристами мічманом С.Н. Власьєвим і інженер-капітаном Л.Н. Гобято був сконструйований міномет, який успішно застосовувався при обороні Порт-Артура у 1904 р. З винаходом міномета з'явилася можливість вести навісний вогонь по супротивникові з малої відстані (головним чином по траншеях). Проте лише німецька армія до початку першої світової війни мала на озброєнні міномети.

Дивізіонна артилерія складалася головним чином з легких знарядь калібру 75-77 мм. Призначалася вона для ведення настильного вогню і ураження відкритих цілей шрапнеллю. Дальність стрільби досягала 6-8 км. Російські війська були збройні польовою 76,2-мм гарматою зразка 1902 р., яка за своїми балістичними властивостями була кращою в світі.

Окрім цієї артилерії в арміях європейських держав були гармати калібром від 100 до 150 мм, а для ведення навісного вогню - гаубиці (легкі і важкі) калібром від 100 до 220 мм.

Проте важка польова артилерія все ж таки була розвинена дуже слабо. Краще за інших була забезпечена гаубичною і важкою артилерією німецька армія, оскільки німецьке вище командування надавало артилерії велике значення. Кожна німецька піхотна дивізія мала в своєму складі дивізіон 105-мм гаубиць (18 знарядь), а до складу корпусу входив дивізіон 150-мм гаубиць (16 знарядь). Арміям же могли додаватися окремі дивізіони важкої артилерії, які складалася з 210-мм мортир, 150-мм гаубиць, 105 - і 130-мм. гармат. За кількістю артилерії німецька армія напередодні війни стояла на першому місці. Решта держав значно їй поступалися. Слабкіше за інших була оснащена артилерією австрійська армія. Польові гаубиці, з якими австрійська армія вступила у війну, сильно застаріли. Гірські знаряддя також залишали бажати кращого.

Крім польової важкої артилерії була ще облогова артилерія крупніших калібрів, що призначалася для облоги фортець або для дій проти сильних польових укріплень ворога. Значна кількість артилерії різних калібрів була у фортецях. Вона в роки війни була використана в польових військах.

Отже, організаційна побудова армій найголовніших європейських держав, майбутніх супротивників у війні, що насувалася, мало багато спільного. Війська були зведені в частини і об’єднання. Вищим об'єднанням, таким, що призначалося для вирішення стратегічних і оперативних завдань під час війни, у всіх країнах була армія.


2.4. Нові технічні засоби боротьби


Напередодні першої світової війни армії європейських держав в різному ступені були оснащені військовою технікою, яка забезпечувала бойові дії військ. Броньові засоби були представлені броньованими потягами. Такі потяги застосовували англійці під час англо-бурської війни для охорони тилових залізничниць.

Броньовані автомобілі тільки розроблялися. Їх технічні властивості ще не відповідали вимогам, що пред'являлися, і до початку війни вони не були прийняті на озброєння, а почали застосовуватися лише з початком війни і були збройні кулеметом або малокаліберним знаряддям. Пересувалися вони з високою швидкістю і призначалися для використання, як засіб розвідки і для раптового нападу на тилові підрозділи супротивника, але істотного впливу на хід бойових дій не надавали.

Перед війною з'явилися проекти самохідних броньованих машин високої прохідності (що отримали згодом назву танків), а під час війни з'явилися і самі машини (танки). У 1911 р. син відомого російського хіміка Д.І. Менделєєва, інженер В.Д. Менделєєв, запропонував перший проект танка. Вже під час війни російський винахідник, військовий інженер Л.А. Пороховщиков, представив свій проект легкою, озброєною кулеметом броньованою машиною на гусеницях, названою "усюдиходом". Машина виготовлялася в Ризі і була зібрана в травні 1915 р. "Усюдихід", як відмічено в акті випробувань, "пройшов по ґрунту і місцевості, непрохідним для звичайних автомобілів", швидкість його досягала 25 км. на годину. Царський уряд, що приклонявся перед іноземними зразками, не зважився ввести на озброєння армії вітчизняний танк.

Авіація як новий засіб озброєної боротьби отримує швидкий розвиток з початку XX в. Батьківщиною авіації по праву є Росія. Перший в світі літак побудував російський конструктор і винахідник А.Ф. Можайський.20 липня (1 серпня) 1882 р. в околицях Петербургу літак Можайського, керований механіком Голубєвим, піднявся в повітря і пролетів над полем. У інших державах починаючи з 90-х років також робилися спроби польотів.

Роком появи військової авіації вважається 1910-й, з цього часу літаки починають застосовуватися на військових маневрах У Франції на маневрах в 1910 р. брали участь 4 дирижаблі і 12 літаків. Літаки застосовувалися на маневрах в Німеччині, Австро-Угорщині, Росії. У Німеччині, наприклад, на маневрах були 24 літаки, три дирижаблі і прив'язний аеростат. Використовувалися літаки для розвідки і цілком виправдали надії, що покладалися на них.

Перший бойовий досвід військова авіація отримала в 1911-1912 рр. під час війни Італії з Туреччиною. У цій війні спочатку брало участь дев'ять італійських літаків, які використовувались для розвідки, а також й для бомбометання. У першій Балканській війні 1912-1913 рр. у складі болгарської армії діяв російський добровольчий авіаційний загін. Всього ж країни Балканського союзу мали в своєму розпорядженні близько 40 літаків. Літаки використовувалися головним чином для розвідки, коректування артилерійської стрільби, аерофотографування, але іноді й для бомбардувань військ супротивника, більше всього кінноти [23; 104]. У Росії застосовувалися авіабомби великого для того часу калібру (близько 10 кг), в Італії – бомби, які важили близько 1 кг.

Літаки не мали озброєння. Наприклад, німецький розвідувальний моноплан "Таубе" був оснащений фотоапаратом і піднімав декілька бомб, які льотчик скидав руками через борт кабіни. Льотчик був озброєний пістолетом або карабіном для самооборони у разі вимушеної посадки на ворожій території. Роботи з озброєння літаків хоч і велися, але до початку війни вони опинилися незавершеними. Російський офіцер Поплавко вперше в світі створив установку кулемета на літаку, але вона була неправильно оцінена і не була прийнята на озброєння.

У Росії з'явилися гідролітаки, сконструйовані Д.П. Григоровичем в 1912 - 1913 рр. По своїх льотних якостях вони значно перевершували створені згодом аналогічні типи іноземних машин.

Літаки мали наступні льотно-тактичні дані: потужність моторів 60-80 л. з. (у окремих типів літаків - до 120 л. з), швидкість рідко перевищувала 100 км. на годину, час підйому на 2000 м - 30-60 хв., тривалість польоту - 2-3 години, бойове навантаження - 120 - 170 кг, зокрема бомбовою грузнув - 20-30 кг, екіпаж - 2 людини (льотчик і спостерігач).

Літаків у складі військової авіації було небагато. Росія мала 263 літаки, Франція - 156 літаків, Німеччина - 232, Австро-Угорщина - 65, Англія з 258 літаків направила до Франції з своїм експедиційним корпусом 30 машин. [12; 435]

Організаційно авіація загонами входила до складу армійських. Перед першою світовою війною було вже широко розвинене повітроплавання. У статутах були вказівки про використання аеростатів для розвідки. Ще в російсько-японській війні вони надали значну користь військам. З них проводили спостереження навіть при вітрі до 15 м/сек. У війні 1904-1905 рр. застосовувалися сконструйовані в Росії прив'язні змійкові аеростати, що володіли великою стійкістю в повітрі, відрізнялися зручністю для спостереження за полем бою і для точного коректування стрільби артилерії із закритих позицій. Аеростати використовувалися і у війні 1914-1918 рр.

В кінці XIX в. у Росії, Франції, Німеччині і інших країнах виникає дирижаблебудування, яке, як і авіація, особливо посилено розвивається в останні п'ять років перед війною. У 1911 р. в італо-турецькій війні італійці застосовували три дирижаблі (м'яких) для бомбометання і розвідки. Проте дирижаблі зважаючи на їх велику уразливість не могли використовуватися на полях битв, але виправдали вони себе і як засіб бомбардувань населених пунктів. Дирижабль показав свою придатність як засіб морської війни - в боротьбі з підводними човнами, у веденні морської розвідки, патрулюванні місць стоянок судів і їх супроводі у морі. До початку першої світової війни Німеччина мала 15 дирижаблів, Франція - 5, Росія - 14.

За декілька років до війни йшла робота над створенням авіаційного ранцевого парашута. Автомобільний транспорт почали застосовувати для військових цілей вже за декілька років до війни. Наприклад, на великих імператорських маневрах в Німеччині в 1912 р. автомобілі використовувалися для зв'язку, перевезення військ, під різні вантажі, як рухомі майстерні, радіостанції. Застосовувалися автомобілі і на маневрах австро-угорської армії. У французькій армії було 170 машин, в англійській - 80 вантажівок і декілька тракторів, в російській армії автомобілів було також мало [13; 61]. Поповнення армії автомобілями за мобілізаційним планом передбачало тільки заміну ними кінної тяги в громіздкому корпусному тилу. При мобілізації армії отримували наступну кількість автомобілів: французька - біля 5500 вантажних і близько 4000 легкових машин; англійська - 1141 вантажівка і трактор, 213 легкових й напіввантажних машин і 131 мотоцикл; німецька - 4000 машин (з них 3500 вантажівок); російська - 475 вантажних і 3562 легкові машини.

Військово-інженерні засоби перед першою світовою війною у всіх арміях були дуже обмеженими. Саперні частини були лише у складі корпусу. У всіх арміях мобілізовані корпуси мали саперний батальйон, що включав 3-4 саперних роти з розрахунку по одній роті на дивізію і 1-2 роти - в резерві корпусу. Ця норма саперних частин в корпусі признавалася перед війною цілком достатньою для маневрених дій, до яких всі армії готувалися. Саперні роти включали фахівців майже всіх військово-інженерних спеціальностей того часу (саперів, мінерів, підривників, мостовиків). Крім того, до складу саперного батальйону входила прожекторна частина для освітлення попереду лежачої місцевості (прожекторна рота в російському корпусі і прожекторний взвод в німецькому).

З переправних засобів корпус мав мостовий парк. У німецькому корпусі, найбагатше забезпеченому переправними засобами, можна було побудувати міст завдовжки в 122 м, а використовуючи і дивізійні мостові засоби, корпус міг навести легкий міст в 200 м, а важкий, придатний для проходу артилерії, - в 100-130 м. Російський корпус мав в саперних ротах мостових засобів всього лише на 64 м моста. Всі саперні роботи проводилися в ручну, основними інструментами були лопата, кирка, сокира.

Із засобів зв'язку мобілізовані корпуси всіх армій мали телеграфні, частини у вигляді телеграфного відділення або роти як для зв'язку вниз з дивізіями, так і для зв'язку вгору - з армією. Дивізія своїх засобів зв'язку не мала. Зв'язок йшов до штабу дивізії знизу - від полків і зверху - від штабу корпусу.

Засобів технічного зв'язку в корпусах всіх армій було украй недостатньо. Німецький корпус мав 12 апаратів, 77 км. польового кабелю і 80 км. тонкого дроту. Телеграфна рота російського корпусу мала 16 телеграфних станції, 40 польових телефонних апаратів, 106 км. телеграфного і 110 км. телефонного дроту, світлосигнальні засоби (геліограф, лампи Манжена і ін). Російський корпус до початку війни був найбільш забезпечений засобами зв'язку. Радіотелеграф вважався армійським засобом і на початку війни в корпусах був відсутній.

В цілому можна зазначити, що характер озброєння армій найбільших європейських держав, їх структура, технічне оснащення до початку війни не відповідали тим можливостям, які мала в своєму розпорядженні промисловість цих країн для виробництва технічних засобів боротьби. Головна тяжкість боротьби покладалася на піхоту, озброєну гвинтівкою.


2.5. Управління військами


У різних країнах організація управління військами в мирний і військовий час відрізнялася в деталях, але основи були приблизно однакові. У мирний час главою збройних сил був глава держави (президент, монарх). Практичне ж керівництво військовим будівництвом, озброєнням і постачанням, бойовою підготовкою, повсякденним життям військ здійснювало військове міністерство, в системі якого були спеціальні органи (відділи, управління, департаменти) з різних видів діяльності і забезпечення військ і генеральні штаби, які були відповідальними за підготовку до війни [24; 248].

В німецькій армії питаннями підготовки збройних сил до війни, особливо в частині розробки планів мобілізації, зосередження, розгортання і перших оперативних завдань відав великий генеральний штаб, не залежний від військового міністерства.

Стратегічне керівництво військами у всіх державах (окрім Росії) було організоване так, що кожна армія безпосередньо підкорялася верховному командуванню. Тільки у російській армії з 1900 р. розроблялася нова система управління. Ще за мирного часу в Росії намічалося створення фронтових управлінь, які об’єднували б по 2-4 армії. Признавалося, що за умови боротьби одночасно проти декількох супротивників на значному протязі західної межі, головнокомандуючий, не в змозі буде один направляти операції всіх підлеглих йому армій, особливо у разі переходу їх в настання, коли вони діятимуть в напрямах, що розходяться. Тому було вирішено створити проміжну інстанцію, а саме командувачів фронтами. Передбачалося, що російське головне командування управлятиме діями фронтов, а фронти - арміями. Правда, французьке "Повчання для старших військових начальників" 1914 р. також передбачало об'єднання армій в групи. Однак ці об'єднання не були постійними. Їх організація передбачалася лише на певний час для ведення операцій за планом головнокомандуючого [20; 21].

З цього можна зробити висновок, що внаслідок збільшення розмаху військових дій значно зросло значення штабів. У питаннях керівництва і управління військами штаби грали важливу роль. Штаб збирає всі необхідні відомості для організації операції, він же розробляє директиви і накази військам, отримує від них донесення і готує доповіді старшому начальникові. Штаб повинен піклуватися про встановлення і підтримку зв'язку з підлеглими військами і вищими штабами.

РОЗДІЛ 3. ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКІ СИЛИ


3.1. Гонка озброєнь


Не дивлячись на свою військово-морську перевагу, Англія продовжувала нарощувати військово-морські сили. У 1889 р. парламент прийняв закон, що збільшував кредити на будівництво флоту. У основі цього закону лежав принцип, за яким флот Англії повинен був перевершувати два флоти найбільш сильних інших країн. [11; 58].

Німці, що стали в останній чверті XIX в. на шлях колоніальних захоплень, вирішили посилено розвивати свій військово-морський флот. Прийнятий в березні 1898 р. рейхстагом спеціальний "Закон про флот" передбачав різке його збільшення. Протягом шести років (1898-1903 рр) намічалося побудувати 11 ескадрених броненосців, 5 великих крейсерів броненосців, 17 крейсерів з броньованою палубою і 63 міноносці. Суднобудівельні програми Німеччини неухильно розширювалися в 1900, 1906, 1908 і 1912 рр. За законом 1912 р. передбачалося чисельність німецького флоту довести до 41 лінійного корабля,20 крейсерів броненосців, 40 легких крейсерів, 144 міноносців і 72 підводних човнів. Особливо був прискорений темп будівництва лінійних кораблів. З 1908 по 1912 р. в Германії закладалося щорічно 4 лінійних корабля (замість 2 в попередній період) і відповідна кількість крейсерів і міноносців.

Англійська буржуазія розуміла, що рішення німецького уряду в області розвитку військово-морського флоту ставило під загрозу морську могутність Англії. Не бажаючи втрачати свою першість на морях, Англія також підсилила гонку військово-морських озброєнь. Вона поставила мету мати лінійні кораблів на 60% більше, ніж їх було в німецькому флоті. Крім того, англійський уряд приступив в 1905 р. до будівництва лінійних кораблів нового типу - "дредноутів", що мали в порівнянні з колишніми кораблями значну перевагу. Спорудою дредноутів Англія припускала зробити значний стрибок в розвитку своєї військово-морської потужності і примусити Німеччину визнати, що вона не в силах поколивати морську гегемонію Англії.

Проте Німеччина прагнула не тільки порівнятися з Англією по кількості кораблів, але не поступатися їй також і в їх якості й будувати кораблі так, щоб у разі конфлікту вони за бойовою потужністю були б рівноцінні кораблям супротивника. Тому як тільки в Англії був побудований перший дредноут, приступила до споруди подібних кораблів і Німеччина. Вже в 1908 р. Англія мала 8 дредноутів (частина із них будувалася), а Німеччина - 7. Співвідношення ж броненосців старого типу було таким: 51 - у Англії і 24 - у Німеччини.

Зважаючи на зростаючу загрозу англійській морській могутності з боку Німеччини Англія ухвалила в 1909 р. рішення будувати два кораблі на кожен знов закладений німецький корабель. Прийнятий в березні 1909 р. військово-морський бюджет ні 1909-1910 рр. дозволяв уряду побудувати до восьми дредноутів, не зважаючи на велику кількість дрібніших кораблів. Фактично дредноутів було закладено дев'ять - один корабель цього типу будувався на кошти Нової Зеландії.

Свою військово-морську могутність Англія прагнула зберегти і дипломатичним шляхом. Після ухвалення в Німеччині військово-морського закону 1906 р. англійський уряд виступив з пропозицією про обмеження масштабів будівництва нових військових кораблів. На Гаагській мирній конференції в 1907 р. англійська дипломатія виступила з пропозицією про обмеження морських озброєнь. Але цей дипломатичний крок Англії був знехтуваний Німеччиною. Німецька дипломатія украй різко і грубо висловлювалася проти якого-небудь обмеження озброєнь.

Інші держави (Франція, Росія, Італія, Австро-Угорщина) також прагнули до збільшення своїх флотів за рахунок споруди нових, сучасніших кораблів. Проте фінансово-економічні можливості цих країн не дозволили повністю здійснити прийняті кораблебудівні програми. Характерним прикладом в цьому відношенні може служити Росія.

Царський уряд, що втратив під час російсько-японської війни 1904-1905рр. майже всю Тихоокеанську ескадру і кращі кораблі Балтійського флоту, послані на Далекий Схід, направляв зусилля на відновлення і подальший розвиток військово-морського флоту. З цією метою в період з 1905 по 1914 р. було розроблено декілька суднобудівельних програм, які передбачали добудову раніш закладених 4 ескадрених броненосців, 4 броненосних крейсерів, 4 канонерських й 2 підводних човнів, 2 мінних загороджувачів і споруду нових 8 лінійних кораблів, 4 лінійних і 10 легких крейсерів, 67 ескадрених міноносців і 36 підводних човнів. Проте до початку війни жодна з цих програм не була завершена.

Отже, наполегливе суперництво в нарощуванні військово-морської потужності розвернулося перед першою світовою війною між Німеччиною і Англією. Англія, що володіла обширними колоніями на всіх континентах, займала перше місце в світі з військово-морських сил і торгового флоту. Військово-морський флот Німеччини значно поступався англійському. Змагання в будівництві військово-морського флоту між Німеччиною і Англією продовжувалося аж до початку першої світової війни. До 1914 р. німецький флот міцно зайняв друге місце серед флотів найбільших морських держав. Скажена гонка озброєнь, якою були охоплені Англія і Німеччина, знаменувала собою наближення війни.


3.2. Класи кораблів, бойові засоби і зброя


Досвід перших воєн, особливо російсько-японської війни, пред'явив нові вимоги до різних класів кораблів, зброї і бойових засобів військово-морських флотів.

Для лінійних кораблів виникла необхідність посилення артилерії головного калібру 305-381 мм до 8-12 знарядь і протимінного калібру 120-150 мм до 14-18 знарядь за рахунок відмови від середнього калібру, посилення броні головного поясу до 305-350 мм і розширення площі бронювання з метою підвищення живучості корабля в бою, збільшення водотоннажності до 25-27 тис. і швидкості ходу до 23-25 вузлів.

Услід за Англією приступили до споруди лінійних кораблів типу "дредноут" і інші крупні морські держави.

Слід зазначити, що в розвитку класу лінійних кораблів спостерігалися дві тенденції, які найяскравіше виявилися і англійському і німецькому флотах. Вони пояснювалися різними оперативно-тактичними міркуваннями. Німці, чекаючи нападу сильнішого, англійського флоту поблизу своїх берегів, головну увагу звертали на посилення броні і збільшення числа знарядь, нехтуючи до певної міри навіть швидкістю ходу. Англійці ж надавали першорядне значення швидкості ходу і калібру знарядь, щоб можна було позбавити супротивника ініціативи у виборі часу і місця бою.

Французькі і італійські лінкори передвоєнної споруди мали також досить хороші тактико-технічні елементи. Характерною особливістю італійських лінійних кораблів була перевага в швидкості ходу при тому ж бронюванні. Лінійні кораблі австро-угорського флоту трохи поступалися французьким і італійським.

Перші російські кораблі-дредноути ("Севастополь", "Гангут", "Петропавловськ" і "Полтава") були закладені літом 1909 р. на Балтійському і Адміралтейському заводах в Петербурзі відповідно до програми кораблебудування 1908 р. Споруда їх затягнулася, і вони вступили в лад тільки в листопаді-грудні 1914 р., тобто вже після початку світової війни [18; 63]. Напередодні війни народився новий тип важкого крейсера - лінійний крейсер, що мав велику за тим часом швидкість (майже 30 вузлів), сильну артилерію (до 12 356 мм знарядь головного калібру) і могутню броню (до 300 мм). Крейсера цього типу мали турбінні двигуни і приймали велику кількість рідкого палива. По своїх бойових якостях вони залишили далеко позаду старі броненосці крейсера.

У всіх флотах велика увага приділялася розвитку легких крейсерів і ескадрених міноносців. Збільшення швидкості ходу й протимінної артилерії лінійних кораблів і крейсерів зажадало значного збільшення швидкості ходу (до 30 вузлів і вище) й посилення артилерійської і торпедної зброї легких крейсерів і есмінців. Старі типи цих кораблів вже не могли виконувати своїх завдань в ескадреному бою.

В передвоєнні роки в найбільш крупних державах почалися роботи із створення гідролітаків. Було сконструйоване і побудоване декілька типів таких машин, але майже всі вони до початку війни не вийшли із стадії досвідчених випробувань. Лише в ході війни на озброєння флотів стали поступати літаки, придатні для вирішення бойових завдань, серед них "Авро" (Англія), "Бороль" (Франція), "Флугбот" (Німеччина).

Розвиток різних класів кораблів, збільшення числа підводних човнів у складі флотів і їх бойових можливостей, а також зародження морської авіації зажадало подальшого вдосконалення всіх видів зброї і створення нових засобів боротьби. Особливу увагу було звернено на поліпшення тактико-технічних даних морської артилерії, оскільки вона продовжувала залишатися головною зброєю флоту. До початку першої світової війни калібр важких знарядь збільшився до 356-381 мм, протимінної артилерії - до 152 мм; з'явилися зенітні знаряддя калібром до 76 мм. Зросли також початкова швидкість снарядів - до 950 м/сек, скорострільність крупних знарядь - до двох пострілів в хвилину, дальність стрільби - до 120 кабельтових.

Одночасно збільшилася відносна вага снарядів, їх пробивна і фугасна дії, оскільки снаряди стали начиняти сильнішими вибуховими речовинами; удосконалювалися методи управління артилерійським вогнем. Мистецтво управління вогнем завжди було найважливішим чинником в бою надводних кораблів.

Слід зробити висновок, що англійський флот вступив в першу світову війну менш підготовленим до ведення артилерійського бою,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: